Рішення

від 16.03.2020 по справі 540/2573/19

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2020 р.м. ХерсонСправа № 540/2573/19 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Ковбій О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області про зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з вказаним позовом, у якому просить зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області (далі - відповідач, ГУ Держгеокадастру) власника земельної ділянки сформувати земельну ділянку площею 10,3 га згідно Державного акту від 23.02.1994 року №11 шляхом проведення інвентаризації із внесенням інформації про неї до Державного земельного кадастру та державної реєстрації права державної власності в державному реєстрі речових прав та передати позивачу у власність в порядку ст.118 Земельного Кодексу України земельну ділянку розміром, що не перевищує розмір середньої частки паю по Хорлівській сільській раді Каланчацького району Херсонської області.

Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що він звернувся до ГУ Держгеокадастру з клопотанням про надання згоди на відновлення меж земельної ділянки яка знаходиться в користуванні позивача згідно державного акта на право постійного користування для ведення фермерського господарства. Отримавши згоду, позивач звернувся за розробкою технічної документації, однак отримав відмову в зв`язку з накладкою раніше оформлених земельних ділянок. У зв`язку з зазначеним, позивач звернувся до ГУ Держгеокадастру з заявою про проведення інвентаризації земельної ділянки та її передачі у власність, на що отримав відмову.

Вважає зазначену відмову протиправною з огляду на те, що обов`язок реєстрації речових прав на земельну ділянку, на думку позивача, покладено на ГУ Держгеокадастру.

Ухвалою суду від 09.12.2019 року провадження у справі відкрито, визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження. Судове засідання призначено на 21.01.2020 року.

28.12.2019 року відповідачем надано відзив на позов. У відзиві ГУ Держгеокадастр зазначив, що вимоги позивача є необґрунтованими, вказує, що 27.09.2019 року на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель здійснено державну реєстрацію земельної ділянки, яка перебуває у постійному користуванні ОСОБА_1 відповідно Державного акту від 23.02.1994 року серії ХС ХІ-І-ІІ. А тому, на думку відповідача, вимога ОСОБА_1 щодо зобов`язання ГУ Держгеокадастру сформувати земельну ділянку не підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання передати у власність позивача земельну ділянку, відповідач зазначає, що повноваження стосовно передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення у власність є його дискреційними повноваженнями, отже, на його думку, суд не може прийняти відповідне рішення замість нього.

На підставі викладеного відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Ухвалою суду від 21 січня 2020 року розгляд справи відкладено на 06 лютого 2020 року о 13:30.

В судове засідання, призначене на 06 лютого 2020 року, сторони не з`явились, про розгляд справи сторони повідомленні завчасно та належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення їм копії ухвали про відкладення розгляду справи.

Від представника позивача 06 лютого 2020 року надійшло клопотання про відкладення судового розгляду справи у зв`язку з можливістю позасудового врегулювання спору та необхідністю подати додаткові докази у справі, також просив перейти до розгляду даної справи за правилами загального позовного провадження та продовження строку підготовчого провадження на 30 днів.

Ухвалою суду від 06.02.2020 року клопотання представника позивача задоволено. Розгляд справи відкладено на 18.02.2020 року. Визначено розглядати справу за правилами загального позовного провадження. Строк підготовчого провадження продовжено на 30 днів.

Враховуючи, що під час підготовчого засідання у даній справі судом завершено проведення всіх підготовчих дій, необхідних для забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, протокольною ухвалою суду від 18.02.2020 року підготовче провадження у даній справі закрито, та призначено її до розгляду по суті в судовому засіданні на 28.02.2020 року.

20.02.2020 року відповідачем повторно надано відзив на позов, за змістом аналогічний відзиву, поданому до суду 28.12.2019 року.

28.02.2020 року представник позивача подав до суду заяву про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача явку свого представника з належним чином оформленими повноваженнями на представництво/самопредставництво не забезпечив.

Частиною 3 статті 194 КАС України визначено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи приписи ст.ст. 194 та 205 КАС України суд вважає, що подання представником позивача заяви про розгляд справи у порядку письмового провадження та неприбуття без поважних причин відповідача не є перешкодою для розгляду і вирішення справи за наявними у справі матеріалами.

Суд, вивчивши доводи позову та відзиву на нього, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, виходить з наступних підстав та мотивів.

25.06.2018 року ОСОБА_2 звернувся до ГУ Держгеокадастру в Херсонській області з заявою, в якій просив надати дозвіл (згоду) на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки площею 10,3 га для ведення фермерського господарства, розташованої в адміністративних межах Хорлівської сільської ради Каланчацького району Херсонської області відповідно Державного акту на право постійного користування землею від 02.04.1991 року №66.

Наказом ГУ Держгеокадастру №2616-СГ від 20.07.2018 року "Про надання згоди на відновлення меж земельної ділянки" ОСОБА_1 надано згоду на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 10,3 га, що перебуває у нього в користуванні згідно державного акта на право постійного користування землею серії ХС-ХІ-І-ІІ.

11.12.2018 року листом №41 від 11.12.2018 року ФОП ОСОБА_3 (розробник технічної документації) повідомив ОСОБА_1 про те, що на підставі наданих ним документів неможливо розробити технічну документацію у зв`язку з фактичною накладкою раніше оформлених сусідніх ділянок в базі Державного земельного кадастру, що були розроблені іншою проектною організацією.

22.04.2019 року позивач звернувся до ГУ Держгеокадастру з заявою, в якій просив провести інвентаризацію земельної ділянки площею 10,3 га для ведення фермерського господарства згідно Державного Акту на право постійного користування землею серії ХС-ХІ-І-ІІ від 23.02.1994 року №11 та передати у власність ОСОБА_1 земельну ділянку, що не перевищує розмір середньої частки паю по Хорлівській сільській раді Каланчацького району Херсонської області.

03.06.2019 року відповідач надав відповідь на заяву (лист від 03.06.2019 року №3904/0-1157/0/95-19), в якій зазначив, що не вбачає за доцільне надавати наказ про проведення інвентаризації земельної ділянки, оскільки Законом України "Про державний земельний кадастр" передбачено, що помилки можуть бути виправлені на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Щодо передачі зазначеної позивачем земельної ділянки у власність, ГУ Держгеокадастру вказало, що ОСОБА_1 необхідно звернутись з відповідним клопотанням в порядку ст.118 Земельного Кодексу України, окрім того, відповідач зазначив, що бажана до отримання позивачем земельна ділянка не сформована як об`єкт цивільних прав.

ОСОБА_1 з отриманою відповіддю не погодився, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.

Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Законом, який регулює земельні правовідносини, є ЗК України, а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти.

Відповідно до пункту б) частин першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Відповідно до частин першої-третьої статті 116 ЗК України громадяни … набувають права власності … земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами … здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (п. в) частина третя статті 116 ЗК України).

З огляду на це, ОСОБА_4 , який є громадянином України, має право на набуття права власності на земельну ділянку для особистого селянського господарства.

В свою чергу, ст. 79-1 ЗК України передбачено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування.

Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

З аналізу викладеного вбачається, що земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Отже, необхідною передумовою надання земельної ділянки у власність є її формування.

З огляду на суть спірних правовідносин, заявлених ОСОБА_1 в рамках даного позову вимог, дійсною їх метою в частині: "зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області, як власника земельної ділянки, сформувати земельну ділянку площею 10,3 га згідно Державного акту від 23.02.1994 року №11 шляхом проведення інвентаризації із внесенням інформації про неї до Державного земельного кадастру та державної реєстрації права державної власності в державному реєстрі речових прав …" є зобов`язання ГУ Держгеокадастру сформувати спірну земельну ділянку як об`єкт цивільних прав.

З наданого відповідачем витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 6523286600:02:001:0029 вбачається, що 27.09.2019 року проведено державну реєстрацію земельної ділянки в відомостях про право власності/право постійного користування щодо якої зазначено право постійного користування щодо неї за ОСОБА_1 на підставі Державного акту від 23.02.1994 року ХС ХІ-І-ІІ.

Таким чином, з 27.09.2019 року земельна ділянка, право довічного користування якою має позивач, є сформованою. Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині є такими, що задоволенню не підлягають, оскільки порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до суду, перестало існувати.

Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про передачу позивачу у власність в порядку ст.118 Земельного Кодексу України земельної ділянки розміром, що не перевищує розмір середньої частки паю по Хорлівській сільській раді Каланчацького району Херсонської області, суд зазначає наступне.

Так, підставою для набуття прав на земельну ділянку є відповідне рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Водночас, ухвалення рішення є результатом певної правової процедури, яка йому передує.

У світлі вимог частини другої статті 19 Конституції України така процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування.

Приписами частини 4 статті 122 цього Кодексу передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 року № 15 затверджено Положення про Державну службу з питань геодезії, картографії та кадастру, відповідно до пункту 1 якого Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Відповідно до пункту 7 вказаного Положення Держгеокадастр здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 03.03.2015 року № 28 затверджено Положення про Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області, відповідно до якого Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та йому підпорядковане та відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, на території Херсонської області.

Отже, вирішення питань щодо передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності віднесено до повноважень центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин, територіальним органом якого є ГУ Держгеокадастру у Херсонській області.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами України визначено у статті 118 ЗК України. Відповідно до положень частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для … ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства … у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

У частині сьомій статті 118 ЗК України зазначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

З аналізу наведеного слід дійти висновку, що ЗК України передбачений механізм набуття права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності, який полягає в чіткому алгоритмі дій зацікавленої особи. Так, зазначений порядок можливо поділити на умовні стадії:

- отримання дозволу розпорядника земель (в даному випадку - відповідача) на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або перебіг передбаченого ЗК України місячного строку на вирішення клопотання про надання дозволу;

- власне розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Настанню кожної з наступних стадій передує завершення (виконання) попередньою.

В даному конкретному випадку, ОСОБА_1 в своїй заяві від 22.04.2019 року просив відповідача, окрім інвентаризації, "…передати у власність земельну ділянку…".

Як вбачається з наведеного вище порядку реалізації права на отримання земельної ділянки у власність, відповідне право реалізується у передбачений Законом спосіб, а не за єдиною заявою заінтересованої особи, як помилково вважає позивач.

Отже, з метою отримання бажаного результату, а саме, набуття у власність земельної ділянки, ОСОБА_1 необхідно звернутись до відповідача з дотриманням наведеного судом алгоритму дій.

Додатково до викладеного, суд зазначає, що відповідно до вимог ст. 25 Закону України "Про землеустрій" від 22.05.2003 № 858-IV види документації із землеустрою та їх склад встановлюються виключно цим Законом. Документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації.

Одним із видів документації із землеустрою є проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Згідно ст. 50 ЗК України проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають, серед іншого, рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом).

Системний аналіз вказаних норм законодавства дає суду підстави вважати, що технічна документація із землеустрою різниться за формою та змістом відповідно свого призначення.

Таким чином, незважаючи на те, що земельна ділянка, на яку претендує ОСОБА_1 є сформованою, неодмінною умовою для передачі її у власність позивачу є створення відповідного виду технічної документації - проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (для розроблення якої необхідно отримати відповідний дозвіл відповідача/або почати розробку документації через місяць після подання клопотання про надання дозволу - в разі бездіяльності відповідача) та виконання заінтересованою особою інших стадій відповідного алгоритму.

Як встановлено судом з матеріалів справи, ОСОБА_1 до ГУ Держгеокадастру з клопотанням про надання зазначеного дозволу не звертався, отже ним не дотримано порядку передачі земельної ділянки у власність.

Слід зазначити, що ч.1 ст.9 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Процесуальні питання оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єктів владних повноважень регламентовані Кодексом адміністративного судочинства України.

За змістом положень статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси (ч.1 ст. 5 КАС України).

Згідно з частинами другою та шостою статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Як роз`яснено рішенням Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 року №6-зп, частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.

У рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дано визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес". Зокрема, зазначено, що у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "право" (інтерес у вузькому розумінні цього слова) означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Тобто, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України та конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Виходячи зі змісту наведених норм, судовому захисту підлягає лише порушене, невизнане або оспорюване право, свобода чи інтерес особи.

До адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Водночас, відповідно до зазначених норм право особи на звернення до адміністративного суду обумовлено суб`єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак обов`язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Якщо ж таке право порушеним не є, то, відповідно, воно не може бути захищеним (поновленим) судом, а тому відсутність порушеного права є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову.

З наведеного слідує, що суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або чи мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача.

Тобто, при зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який міг би відновити його становище та захистити порушене право.

Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу (ч.1 ст.77 КАС України).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем не допущено протиправних дій або бездіяльності відносно позивача, оскільки право на отримання земельної ділянки, яка перебуває в користуванні ОСОБА_1 , реалізується в порядку, зазначеному судом вище за текстом рішення, а не шляхом подання однієї єдиної заяви в довільній формі (заява ОСОБА_1 від 22.04.2019 року), як це було зроблено позивачем.

Надання відповідачем листом №3904/0-1157/0/95-19 від 03.06.2019 року роз`яснення щодо порядку відведення у власність земельних ділянок із земель державної власності жодним чином не свідчить про протиправність його дій чи бездіяльності відносно позивача (з урахуванням внесення відповідачем відомостей про земельну ділянку до Державного земельного кадастру, що відбулось пізніше).

Право позивача, про захист якого він просить, відповідачем не порушено, оскільки позивачем не дотримано порядку та форми реалізації зазначеного права, а відповідач, в свою чергу, в своїй діяльності обмежений приписами ч.2 ст. 19 Конституції України, що забороняє йому діяти в спосіб, інакший від передбаченого Законом.

Позовні ж вимоги щодо зобов`язання відповідача сформувати земельну ділянку є неактуальними та такими, що не підлягають задоволенню в силу того, що земельна ділянка з кадастровим №6523286600:02:001:0029 станом на дату звернення ОСОБА_1 з позовом 02.12.2019 року є сформованою.

У підсумку суд вважає позовні вимоги необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

У задоволенні позову - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя О.В. Ковбій

кат. 108080100