Постанова

від 24.11.2020 по справі 540/2573/19

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 листопада 2020 р.м.ОдесаСправа № 540/2573/19 Головуючий в 1 інстанції: Ковбій О.В.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача - судді Косцової І.П.,

суддів - Осіпова Ю.В., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 16 березня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області про зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог.

ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області, як власника земельної ділянки, сформувати земельну ділянку площею 10,3 га, яка перебуває у його користуванні згідно Державного акту від 23.02.1994 року №11, шляхом проведення інвентаризації із внесенням інформації про неї до Державного земельного кадастру;

передати позивачу у власність в порядку ст.118 Земельного Кодексу України земельну ділянку розміром, що не перевищує розмір середньої частки паю по Хорлівській сільській раді Каланчацького району Херсонської області.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що наказом відповідача від 20.07.2018 року №2616-СГ йому надано згоду на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки, що перебуває у його постійному користуванні на підставі державного акту на право постійного користування землею від 23.02.1994 року.

Звернувшись за розробкою технічної документації до сертифікованого спеціаліста, він отримав відмову у зв`язку з накладкою територій раніше оформлених суміжних земельних ділянок, що в подальшому стало підставою для звернення до ГУ Держгеокадастру, як до власника земельної ділянки, з заявою про проведення інвентаризації та передачі її у власність. Листом від 03.06.2019 року відповідач повідомив його, що він не має правових підстав для передачі заявникові у власність зазначеної земельної ділянки.

Позивач вважає, що оскільки на відповідача покладено обов`язок щодо проведення інвентаризації, присвоєння кадастрового номера та проведення державної реєстрації земельної ділянки, за наслідком вказаних дій відповідач повинен отримати Витяг права державної власності на земельну ділянку та передати її безоплатно у власність позивача у розмірі, що не перевищує розмір середньої частки паю по Хорлівській сільській раді Херсонської області.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 16 березня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Вирішуючи даний спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки 27.09.2019 року проведено державну реєстрацію земельної ділянки та щодо неї внесені відомості до Державного земельного кадастру, а в відомостях про право власності зазначено, що право постійного користування має позивач, спірна земельна ділянка є сформованою, що, в свою чергу, виключає факт порушеного права. Стосовно позовних вимог про зобов`язання відповідача передати земельну ділянку у власність, судом першої інстанції зазначено, що для отримання земельної ділянки у власність Земельним кодексом України встановлено певну процедуру звернення до компетентних органів у встановленому законом порядку. Оскільки позивач зазначеної процедури не дотримався, суд не знайшов підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву (заперечень).

В апеляційний скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати прийняте у справі судове рішення та постановити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

В обґрунтування своїх доводів апелянт зазначив, що на його думку, земельна ділянка вважається сформованою з моменту державної реєстрації права власності на таку ділянку. Оскільки відповідачем не зареєстровано право власності на земельну ділянку, він позбавлений права оформити спірну земельну ділянку у власність за спрощеною процедурою, як це передбачено ст.118 Земельного кодексу України. Апелянт вважає, що за наслідком розгляду заяви від 22.04.2019 року (про проведення інвентаризації, внесення відомостей до ДЗК) відповідач повинен був прийняти рішення про передачу йому земельної ділянки у власність.

Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області подало відзив, у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Фактичні обставини справи.

ОСОБА_2 на праві постійного користування володіє земельною ділянкою площею 10,3 га для ведення фермерського господарства, яка розташована в адміністративних межах Хорлівської сільської ради Каланчацького району Херсонської області, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею серії ХС-ХІ-І-ІІ, виданим на підставі рішення районної Ради народних депутатів Каланчацького району Херсонської області від 02.04.1991 року №68 (а.с.8).

25.06.2018 року ОСОБА_2 звернувся до ГУ Держгеокадастру в Херсонській області з заявою, в якій просив надати дозвіл (згоду) на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж вказаної земельної ділянки (а.с.11).

Наказом ГУ Держгеокадастру №2616-СГ від 20.07.2018 року Про надання згоди на відновлення меж земельної ділянки ОСОБА_2 надано згоду на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що перебуває у нього в користуванні згідно державного акта на право постійного користування землею серії ХС-ХІ-І-ІІ (а.с.10).

11.12.2018 року листом №41 від 11.12.2018 року ФОП ОСОБА_3 (розробник технічної документації) повідомив ОСОБА_2 про те, що на підставі наданих ним документів неможливо розробити технічну документацію у зв`язку з фактичною накладкою раніше оформлених сусідніх ділянок в базі Державного земельного кадастру, що були розроблені іншою проектною організацією (а.с.12).

22.04.2019 року позивач звернувся до ГУ Держгеокадастру з заявою, в якій просив провести інвентаризацію земельної ділянки площею 10,3 га для ведення фермерського господарства згідно Державного Акту на право постійного користування землею серії ХС-ХІ-І-ІІ від 23.02.1994 року №11 та передати у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, що не перевищує розмір середньої частки паю по Хорлівській сільській раді Каланчацького району Херсонської області (а.с.13).

Листом від 03.06.2019 року №3904/0-1157/0/95-19 відповідач зазначив, що вважає недоцільним видання наказу про проведення інвентаризації земельної ділянки, оскільки Законом України Про державний земельний кадастр передбачено, що помилки можуть бути виправлені на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Щодо передачі зазначеної позивачем земельної ділянки у власність відповідач зазначив, що він не має для цього правових підстав та роз`яснив ОСОБА_2 , що для вирішення цього питання йому необхідно звернутись з відповідним клопотанням в порядку ст.118 Земельного Кодексу України.

Законність та обгрунтовсаність відмови відповідача у задоволенні заяви від 22.04.2019 року є предметом спору у справі, що розглядається.

Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та позиція суду апеляційної інстанції щодо доводів апеляції та висновків суду першої інстанції.

Відповідно до пункту б) частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Частиною 1 ст. 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

За приписами пункту а) частини 3 вказаної статті безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян.

В свою чергу, ч.1 ст. 79-1 ЗК України передбачено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Частиною 2 ст. 79-1 ЗК України передбачено, що формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

За приписами частин 3, 4 ст. 79-1 ЗК України сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Як встановлено колегією суддів, позивачем виявлено намір отримати у власність земельну ділянку, що вже перебуває у нього на праві постійного користування, в порядку ст. 118 ЗК УКраїни, передумовою отримання якої чинним законодавством не визнається обов`язковість проведення процедури державної реєстрації права власності на неї.

Відповідно до ч. 1 ст.28 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень рішення органів державної влади або органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або користування (постійне користування, оренду, користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), сервітут) можуть прийматися за відсутності державної реєстрації права власності держави чи територіальної громади на таку земельну ділянку в Державному реєстрі прав.

Частиною 2 вказаної статті визначено, що під час проведення державної реєстрації права користування (постійне користування, оренда, користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), сервітут) земельними ділянками державної чи комунальної власності, право власності на які не зареєстровано в Державному реєстрі прав, державний реєстратор одночасно з проведенням такої реєстрації проводить також державну реєстрацію права власності на такі земельні ділянки без подання відповідної заяви органами, які згідно із статтею 122 Земельного кодексу України передають земельні ділянки у власність або у користування.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що у відповідача відсутній обов`язок реєстрації відповідної земельної ділянки у Державном реєстрі речових прав, а відсутність вказаної реєстрації не позбавляє позивача можливості в подальшому реалізувати своє право на отримання земельної дільнки у власність.

Разом з тим, необхідною передумовою передачі земельної ділянки у власність є її формування, тобто внесення відомостей у Державний земельний кадастр.

З наданого відповідачем витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 6523286600:02:001:0029 вбачається, що 27.09.2019 року проведено державну реєстрацію земельної ділянки у Державному земельному кадастрі та в відомостях про право власності/право постійного користування щодо якої зазначено право постійного користування щодо неї за ОСОБА_1 на підставі Державного акту від 23.02.1994 року ХС ХІ-І-ІІ.

Таким чином, з 27.09.2019 року земельна ділянка, право довічного користування якою має позивач, є сформованою. Отже, позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача, як власника земельної ділянки, сформувати земельну ділянку площею 10,3 га згідно Державного акту від 23.02.1994 року №11 шляхом проведення інвентаризації із внесенням інформації про неї до Державного земельного кадастру та державної реєстрації права державної власності в державному реєстрі речових прав задоволенню не підлягають, оскільки на момент звернення до суду право позивача, за захистом якого він звернувся до суду, не порушене.

Як зазначалось вище, правовою підставою набуття права власності на землю згідно зі статтями 116, 118 Земельного Кодексу України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Частиною 6 ст. 118 ЗК України передбачено, що ромадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Аналіз наведеної правової норми дає судовій колегії підстави для висновку, що передбачений механізм набуття права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення із земель державної власності чітко регламентований ЗК України та складається з певних стадій, а саме: отримання дозволу розпорядника земель на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Поетапність виконання визначених умов кожної стадії фіксується певним рішенням суб`єкта владних повноважень та унеможливлює перехід до наступного етапу без завершення попереднього.

В межах досліджених матеріалів справи вбачається, що в своїй заяві від 22.04.2019 року позивач просив відповідача внаслідок проведення інвентаризації передати йому у власність земельну ділянку.

Разом з тим, визначений законодавцем порядок реалізації права на отримання земельної ділянки у власність передбачає поетапне звернення після закінчення кожного процедурного елементу, а не подання єдиної заяви, як то вважає позивач.

Крім того, судом першої інстанції вірно зазначено, що незважаючи на те, що земельна ділянка, на яку претендує позивач, є сформованою, неодмінною умовою для передачі її у власність є створення відповідного виду технічної документації - проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та виконання заінтересованою особою інших стадій відповідного алгоритму.

Як встановлено судом з матеріалів справи та підтверджується самим позивачем, до ГУ Держгеокадастру з клопотанням про надання зазначеного дозволу він не звертався, отже ним не дотримано порядку передачі земельної ділянки у власність.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем правомірно відмовлено у задоволенні заяви про передачу у власність земельної ділянки.

Доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 та скасування рішення Херсонського окружного адміністративного суду від березня 2020 року колегія суддів не вбачає.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції, відповідно до ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Частиною статті 257 КАС України встановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Згідно пункту 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 325, 327, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 16 березня 2020 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий суддя Косцова І.П. Судді Осіпов Ю.В. Скрипченко В.О.