Постанова

від 03.03.2020 по справі 910/5372/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" березня 2020 р. Справа№ 910/5372/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Іоннікової І.А.

Тищенко А.І.

секретар судового засідання: Білоус О.О.

за участю представників: згідно протоколу судового засідання від 03.03.2020,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромисловий комплекс

на рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2019 (повний текст складено 14.08.2019.)

у справі № 910/5372/19 (суддя Ващенко Т.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромисловий комплекс

до Київської міської ради

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача : 1) Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації);

2) Київське комунальне об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста Київзеленбуд

про визнання недійсним та скасування рішення

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю Агропромисловий комплекс (далі, позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради (далі, відповідач) про визнання недійсним та скасування рішення Київської міської ради від 31.01.2019 №15/6671 Про надання статусу скверу земельній ділянці, розташованій на вул. Садовій, 14-а у Дніпровському районі м. Києва .

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.06.2019 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі, третя особа-1).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване рішення відповідача не відповідає вимогам чинного законодавства України та порушує право власності позивача на будівлі і споруди бази відпочинку Сонячна , розташовані по вул. Садовій 14-та у м. Києві.

Позивач зазначає, що на підставі Договору №10/04 купівлі-продажу від 10.04.2003 та згідно із рішенням Господарського суду міста Києва від 13.10.2008 у справі №35/460 набув право власності на будівлі і споруди бази відпочинку Сонячна , розташовані по вул. 14-та Садова у м. Києві. Вказане нерухоме майно знаходилося на суцільній земельній ділянці площею 11 024,64 кв.м., яка перебувала у постійному користуванні ЗАТ Арма - Клапан (продавця). Позивач вважає, що до нього, як набувача нерухомого майна, перейшло право користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване і яким був наділений попередній власник цього майна.

На думку позивача оскаржуване рішення Київської міської ради від 31.01.2019 №15/6671 та надання права постійного користування земельною ділянкою Комунальному підприємству Київзеленбуд позбавляє позивача права отримати спірну земельну ділянку у користування (оренду) та створює передумови для позбавлення права власності позивача на зазначене нерухоме майно.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.08.2019 у справі №910/5372/19 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Місцевим господарським судом відзначено, що предметом спору у цій справі стало питання набуття позивачем прав на частину земельної ділянки, на якій розташовані належні йому об`єкти нерухомого майна, серед яких елінг - літ. Д площею 69,30 кв.м. та склад - літ. Е площею 19,50 кв.м.

Суд зазначив, що матеріали справи не містять документів, які б підтверджували правовий режим земельної ділянки, на якій розташовувалися будівлі і споруди бази відпочинку Сонячна . Позивачем до позовної заяви додано лише Технічний звіт про встановлення зовнішніх меж землекористування бази відпочинку Сонячна Акціонерного товариства Арма , який не містить відомостей про права на цю земельну ділянку, і не є правовстановлюючим документом на земельну ділянку, на якій розташовувалися ці об`єкти. При цьому, норми статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України щодо переходу до нового власника нерухомого майна права власності або права користування земельною ділянкою, на якій воно розміщене, стосуються права, яке може бути передано відповідно до положень чинного законодавства, у той час, як частиною 2 статті 92 Земельного кодексу України визначено перелік суб`єктів, які можуть набути право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності, до кола яких позивач не належить. З огляду на викладене, суд відхилив доводи позивача про те, що йому належить тотожний попередньому користувачу земельної ділянки обсяг прав на земельну ділянку.

Також суд у рішенні зазначив, що позивач ні разом з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,50 га за адресою: сади Русанівські, вул. 14-та Садова, ні в ході розгляду справи не надав розрахунки щодо розміру земельної ділянки, необхідної для обслуговування переданого нерухомого майна, а саме: елінгу площею 69,30 кв.м. та складу - літ. Е площею 19,50 кв.м. При цьому судом враховано, що загальна площа земельних ділянок, зайнятих будівлями, згідно із даними технічної документації таких об`єктів, становить 88,8 кв.м. (або 0,00888 га), тоді як позивач, посилаючись на перехід до нього права власності на ці об`єкти, просить оформити право користування (оренди) щодо земельної ділянки площею 5.000 кв.м. або 0,5 га. Позивачем не доведено в ході розгляду справи, що різниця у 0,49112 га є частиною земельної ділянки, дійсно необхідної для обслуговування будівель відповідно до статті 377 Цивільного кодексу України.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що відповідач належними та допустимими доказами не довів факту порушення його прав прийнятим Київською міською радою рішенням від 31.01.2019 №15/6671, оскільки станом на дату прийняття останнього позивач не мав права користування земельною ділянкою, а тому його права, пов`язані із користуванням зазначеною земельною ділянкою, не могли бути порушені відповідачем. Також позивачем не надано доказів порушення вимог законодавства під час винесення спірного рішення, інших підстав для визнання спірного рішення недійсним не доведено. Водночас, розробка позивачем проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування (оренду).

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись з прийнятим рішенням, 04.09.2019 (про що свідчить відбиток вхідного штемпеля Господарського суду міста Києва), Товариство з обмеженою відповідальністю Агропромисловий комплекс звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2019 у справі №910/5372/19 та постановити нове рішення, яким позов задовольнити. Визнати недійсним та скасувати рішення Київської міської ради від 31.01.2019 №15/6671 Про надання статусу скверу земельній ділянці, розташованій на вулиці Садовій, 14-а у Дніпровському районі міста Києва .

У тексті апеляційної скарги порушено також клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2019 у справі №910/5372/19.

Узагальнені доводи апеляційної скарги позивача зводяться до наступного:

- у зв`язку із переходом права власності на будівлі та споруди бази відпочинку Сонячна позивач в силу статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України набув право користування земельною ділянкою площею 11 024,64 кв.м., на якій розташоване нерухоме майно, та реалізував це право шляхом фактичного її використання. З метою належного оформлення права користування земельною ділянкою позивач звертався до відповідача з відповідною заявою. За результатами звернення відповідач на підставі статті 120 Земельного кодексу України рішенням від 22.02.2007 №190/851 надав у користування (оренду) земельну ділянку площею 6 720 кв.м. (в 2009 році частина земельної ділянки площею 5056 кв.м. була придбана у власність на підставі договору купівлі-продажу). Щодо земельної ділянки, на якій знаходились будівлі елінгу та складу, паркан рішення прийняте не було. Для експлуатації та обслуговування об`єктів нерухомого майна позивач 05.06.2018 вчергове звернувся до Київської міської ради з клопотанням №К-34465 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду на 25 років земельної ділянки площею 0,50 га за адресою: сади Русанівські, вул. 14-та Садова у Дніпровському районі м. Києва. На зазначену земельну ділянку Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) підготовлено завдання на проектування №ЗВП-6233 від 09.07.2018 та позивачем виготовлено проект землеустрою. Отже, рішення відповідача від 31.01.2019 №15/6671 порушує право позивача на користування земельною ділянкою, так як на ній розташоване нерухоме майно, яке перебуває у власності позивача;

- спір у даній справі виник внаслідок порушення відповідачем права особи щодо володіння, користування земельною ділянкою та порушення права власності на нерухоме майно товариства. Суд першої інстанції, дослідивши матеріали справи, дійшов безпідставного висновку, що предметом спору в цій справі стало питання набуття позивачем прав на частину земельної ділянки, на якій розташовані належні йому об`єкти нерухомого майна, серед яких елінг - літ. Д площею 69,30 кв.м. та склад - літ. Е площею 19,50 кв.м. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що з виникненням права власності на будівлю чи споруду у юридичної особи виникає лише право одержати земельну ділянку в користування, а розглянути таке питання та прийняти відповідне рішення в строки, встановлені законом, зобов`язаний відповідний повноважний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, тобто відповідач. Однак, такий висновок суду є безпідставним та суперечить положенням статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України;

- суд, зазначаючи, що позивач як власник майна реалізував право на одержання у користування, а в подальшому і набуття у власність земельної ділянки, посилаючись на рішення Київської міської ради від 16.10.2008 №524/524, яким вирішено продати Товариству з обмеженою відповідальністю Агропромисловий комплекс земельну ділянку площею 0,5056 га, яка перебуває в оренді у товариства згідно з договором оренди, та залишити в оренді Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромисловий комплекс земельну ділянку площею 0,1664 га для експлуатації та обслуговування бази відпочинку Сонячна , не враховував, що таке право не було реалізовано щодо будівлі літ. Д (елінг, загальною площею 69,30 кв.м.), будівлі літ. Е (склад, загальною площею 19,50 кв.м.) та паркану;

- порівняння судом першої інстанції загальної площі земельної ділянки, зайнятої будівлями, та площі земельної ділянки, щодо якої позивач просить оформити право користування є безпідставним, адже жодним чином не підтверджує законність оскаржуваного рішення, а навпаки підтверджує ту обставину, що позивач вправі користуватись земельною ділянкою, на якій знаходяться будівлі та необхідною для їх обслуговування;

- надання КМР земельній ділянці статусу скверу та передача її у користування Київському комунальному об`єднанню зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста Київзеленбуд за умови знаходження на цій ділянці нерухомого майна, що належить позивачу, не може бути визнана законною з огляду на приписи положень статей 316 та 317 Цивільного кодексу України.

25.11.2019 представник позивача подав через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду письмові пояснення на апеляційну скаргу щодо питання підвідомчості справи №910/5372/19 господарським судам, у яких зазначив, що виникнення спірних правовідносин у даній справі обумовлено незгодою позивача з правомірністю розпорядження спірною земельною ділянкою органом місцевого самоврядування, як її розпорядником, виходячи з того, що в силу закону (Земельного та Цивільного кодексів) позивач також має право користування цією земельною ділянкою, оскільки на ній розташоване його нерухоме майно, натомість, надання права користування цією земельною ділянкою іншій особі порушує право приватної власності позивача на нерухоме майно та його право користування спірною земельною ділянкою. Отже, у даній справі невирішений спір, який пов`язаний із правом на земельну ділянку, що виключає можливість його розгляду за правилами адміністративного судочинства, адже адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей установлювати (визнавати) належність речового права на земельну ділянку.

25.11.2019 представник позивача подав через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду письмові пояснення щодо предмету доказування у справі, у яких наголосив на тому, що спір у даній справі вник саме щодо правомірності рішення Київради (з огляду на порушення ним прав позивача) та не є земельним спором про виділення земельної ділянки, встановлення меж чи набуття права користування нею, а тому оцінюватися має саме відповідність оскаржуваного рішення відповідача вимогам чинного законодавства, а питання площі земельної ділянки, необхідної для обслуговування об`єктів нерухомості, чи наявності правовстановлюючих документів у попереднього власника нерухомого майна не входять до предмета доказування в даній справі.

Узагальнені доводи та заперечення учасників справи

Представники відповідача та третіх осіб письмових відзивів на апеляційну скаргу суду не надали, що у відповідності до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.09.2019 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромисловий комплекс на рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2019 у справі №910/5372/19 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Михальської Ю.Б., суддів: Скрипки І.М., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2019 у справі №910/5372/19 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю Агропромисловий комплекс пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2019 у справі №910/5372/19; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромисловий комплекс на рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2019 у справі № 910/5372/19, призначено до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромисловий комплекс на рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2019 у справі №910/5372/19 на 22.10.2019.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.10.2019 у справі №910/5372/19 оголошено перерву до 26.11.2019.

25.11.2019 представником позивача було подано через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду заяву про залучення на підставі статті 50 Господарського процесуального кодексу України до участі у справі третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста Київзеленбуд . Вказана заява мотивована тим, що рішення суду в даній справі може вплинути на права та обов`язки Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста Київзеленбуд , оскільки оспорюваним рішенням Київської міської ради передано спірну земельну ділянку у постійне користування Київському комунальному об`єднанню зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста Київзеленбуд .

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2019 (із урахуванням ухвали Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2019 про виправлення описки) розгляд справи №910/5372/19 відкладено на 10.12.2019; ухвалено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромисловий комплекс про залучення до участі у справі третьої особи-2 вирішити під час подальшого розгляду справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2019 у справі №910/5372/19 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромисловий комплекс про залучення до участі у справі третьої особи - Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста Київзеленбуд задоволено, залучено до участі у справі №910/5372/19 третьою особою-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Київське комунальне об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста Київзеленбуд (далі, третя особа-2). Розгляд справи №910/5372/19 відкладено на 21.01.2020.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2020 №09.1-08/183/20 у зв`язку із перебуванням судді Скрипки І.М., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.01.2020 справу №910/5372/19 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Іоннікова І.А., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2020 прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромисловий комплекс на рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2019 у справі № 910/5372/19 до провадження у складі колегії суддів Північного апеляційного господарського суду: головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Іоннікова І.А., Тищенко А.І.; розгляд справи №910/5372/19 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромисловий комплекс на рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2019 у справі №910/5372/19 вирішено здійснювати у судовому засіданні, призначеному на 21.01.2020.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2020 розгляд справи відкладено на 25.02.2020.

25.02.2020 від позивача через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду надійшла заява про долучення до матеріалів справи судової практики, а саме постанов Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №910/2566/16, від 17.09.2019 у справі №910/3788/18 та постанов Північного апеляційного господарського суду від 17.04.2019 у справі №910/2566/16, від 26.06.2019 у справі №910/3788/18.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2020 розгляд справи відкладено на 03.03.2020.

За результатами проведеного у справі 03.03.2020 судового засідання суд оголосив вступну та резолютивну частини постанови.

Явка представників сторін

У судове засідання 03.03.2020 з`явилися представники позивача, відповідача та третьої особи-1.

Представник третьої особи-2 у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про що свідчать наявні у матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень.

Враховуючи зазначене, оскільки у відповідності до частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника третьої особи-2.

Представники позивача у судовому засіданні підтримували доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити, оскаржене рішення суду скасувати, позов задовольнити повністю.

Представники відповідача та третьої особи-1 у судовому засіданні заперечували проти доводів апеляційної скарги позивача, просили її відхилити, а оскаржене рішення суду залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

10.04.2003 між Закритим акціонерним товариством Арма-Клапан (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Агропромисловий комплекс (покупець) був укладений Договір №10/04 купівлі-продажу (том 1, а.с. 22) (далі, Договір), відповідно до умов пункту 1.1. якого продавець зобов`язується передати, а покупець прийняти та оплатити будівлі і споруди бази відпочинку Сонячна на суму 17 000 грн.

Згідно пункту 1.2. Договору покупець в двомісячний термін зобов`язується переоформити в головному Управлінні земельних ресурсів земельну ділянку, яка розташована в Дніпровському районі м. Києва вздовж Русанівської протоки між вул. №14, 15 Садовими та вул. Прибережно-Садовою, загальною площею 11 024,64 кв.м., на якій розташовані об`єкти нерухомості, у свою власність.

14.04.2003 сторони внесли зміни до Договору №10/04 купівлі-продажу від 10.04.2003 (том 1, а.с. 23), виклавши у новій редакції пункт 1.1. Договору та погодивши, що продавець зобов`язується передати, а покупець прийняти та оплатити будівлі і споруди бази відпочинку Сонячна , які розташовані за адресою: м. Київ, Русанівські сади, вул. 14-та Садова, та належать продавцю на підставі наказу по ВО Київпромарматура Мінхімнафтамашу СРСР №136 від 11.03.1980 загальною площею 1061,4 кв.м. Вказаним пунктом Договору сторони також погодили перелік будівель та споруд, які передаються згідно договору, серед яких, зокрема, елінг - літ. Д загальною площею 69,30 кв.м., склад - літ. Е загальною площею 19,50 кв.м., паркан металевий -184 п/м.

24.04.2003 згідно Акту приймання-передачі будівель і споруд б/в Сонячна позивач прийняв від ЗАТ Арма-Клапан об`єкт купівлі-продажу згідно Договору (том 1, а.с. 24-25).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.10.2008 у справі №35/460 (том 1, а.с. 26-31) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромисловий комплекс до Закритого акціонерного товариства Арма-Клапан визнано дійсним Договір №10/04 купівлі-продажу будівель і споруд бази відпочинку Сонячна від 10.04.2003.

30.07.2009 Комунальним підприємством Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна зареєстровано за ТОВ Агропромисловий комплекс право власності на будівлі і споруди бази відпочинку Сонячна загальною площею 1061,4 кв.м., про що видано реєстраційне посвідчення №005908 (том 1, а.с. 21).

10.09.2007 між Київською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Агропромисловий комплекс (орендар) було укладено Договір оренди земельної ділянки (том 1, а.с. 101-104), відповідно до умов якого орендодавець на підставі рішення Київської міської ради від 22.02.2007 №190/851 за Актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду земельну ділянку з наступними характеристиками: місце розташування - сади Русанівські, вул. 14-та Садова у Дніпровському районі м. Києва, розмір - 6720 кв.м. в межах прибережної захисної смуги; цільове призначення - для експлуатації та обслуговування бази відпочинку Сонячна ; кадастровий номер - 8000000000:66:043:0003 (пункти 1.1., 2.1. договору оренди).

Згідно із пунктом 3.1. Договору оренди він укладений на 5 років.

За актом приймання-передачі земельної ділянки від 14.09.2007 (том 1, а.с. 41) Київська міська рада передала, а Товариство з обмеженою відповідальністю Агропромисловий комплекс прийняло у своє володіння і користування вищевказану земельну ділянку.

Як свідчить План земельної ділянки ТОВ Агропромисловий комплекс (том 1, а.с. 44), який є невід`ємною частиною договору оренди, та відображений у ньому опис меж, земельна ділянка межує із Садовим товариством Наука , землями загального користування (вул. Прибережна), землями загального користування (вул. 14-та Садова) та міськими землями, не наданими у власність чи користування.

Згідно із наявною у матеріалах справи Довідкою Головного управління Держгеокадастру у м. Києві від 09.10.2018 №97-26-0.22-5857/2-18 спірна земельна ділянка площею 0,5 га обліковується як землі, не надані у власність або постійне користування в межах населених пунктів. Відомості про реєстрацію цієї земельної ділянки в Державному земельному кадастрі та рішення щодо передачі її у власність чи користування юридичним та фізичним особам відсутні.

03.02.2009 між Київської міською радою (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Агропромисловий комплекс (покупець) було укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення №64, згідно із яким продавець на підставі рішення Київської міської ради від 16.10.2008 за №524/524 продав, а покупець купив земельну ділянку, місце розташування якої: сади Русанівські, вул. 14-та Садова у Дніпровському районі м. Києва, кадастровий номер - 8000000000:66:043:0003, площею - 0,5056 га у межах, які перенесені у натуру (на місцевість) і зазначені у технічні документації земельної ділянки.

Як визначено пунктом 1.2. цього договору земельна ділянка продається для експлуатації та обслуговування бази відпочинку Сонячна .

Право власності позивача на вказану земельну ділянку площею - 0,5056 га засвідчується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії КМ №081191 від 06.04.2009 (том 1, а.с. 39).

05.06.2018 позивач звернувся до Київської міської ради з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Київ, сади Русанівські, вул. 14-та Садова, кадастровий номер - 8000000000:66:043, орієнтовним розміром 0,50 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення (вид використання: для експлуатації та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення) з метою оренди на 25 років (том 1, а.с. 84).

У зв`язку із відсутністю рішення Київської міської ради про надання дозволу або мотивованої відмови щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, позивач 06.07.2018 направив відповідачеві повідомлення вих.№06/07-18а від 06.07.2018 в порядку статті 123 Земельного кодексу України про замовлення розробки документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для експлуатації та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення за адресою: сади Русанівські, вул. 14-та Садова у Дніпровському районі м. Києва без надання дозволу Київської міської ради у зв`язку із закінченням строків, передбачених для отримання відповідного рішення.

Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) погоджено завдання на проектування №ЗВП-6233 від 09.07.2018 (том 1, а.с. 89).

У матеріалах справи міститься Пояснювальна записка до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ Агропромисловий комплекс для експлуатації та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення за адресою: сади Русанівські, вул. 14-та Садова у Дніпровському районі м. Києва, розробленого ТОВ Стафед (том 1, а.с. 91-97).

Рішенням Київської міської ради №15/6671 від 31.01.2019 (том 1, а.с. 18-20) (далі, оспорюване Рішення) надано земельній ділянці орієнтовною площею 0,5 га, розташованій на вул. Садовій , 14-а у Дніпровському районі м. Києва , статус скверу згідно з додатком до цього рішення (пункт 1 Рішення).

Пунктом 2 Рішення покладено обов`язок на Київське комунальне об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста Київзеленбуд в установленому порядку: здійснити організаційно-правові заходи щодо оформлення права постійного користування земельною ділянкою, визначеною пунктом 1 цього рішення; у місячний термін з дня набрання чинності рішенням про надання земельної ділянки у користування вжити заходів щодо державної реєстрації права користування земельною ділянкою, визначеною пунктом 1 цього рішення.

Звертаючись до суду із позовом у даній справі, позивач зазначає, що нерухоме майно, придбане у ЗАТ Арма-Клапан , у тому числі будівлі елінгу, складу, паркан, знаходиться на суцільній земельній ділянці загальною площею 11 024,64 кв.м., яка перебувала у останнього в постійному користуванні. Зазначена земельна ділянка була по периметру огороджена парканом, межі якого визначені у технічному звіті по встановленню зовнішніх меж землекористування бази відпочинку Сонячна Акціонерного товариства Арма , правонаступником якого є ЗАТ Арма-Клапан , складеного у 1996 році та у технічному звіті по встановленню зовнішніх меж земельної ділянки 8000000000:66:043:0003, складеного у 2003 році ЗАТ Виробничо-комерційна фірма Стафед-2 .

Позивач зазначає, що у зв`язку із переходом до нього права власності на будівлі і споруди бази відпочинку Сонячна він в силу статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України набув право користування земельною ділянкою площею 11 024,64 кв.м., на якій розташоване нерухоме майно та реалізував це прав шляхом фактичного її використання.

Спір у даній справі виник у зв`язку з тим, що, як зазначив позивач, оспорюване Рішення Київської міської ради порушує його право власності на об`єкти нерухомого майна (паркан, будівлі складу і елінгу), розташовані на земельній ділянці по вул. Садовій, 14-а у Дніпровському районі м. Києва, якій рішенням відповідача надано статус скверу, та позбавляє його права на отримання у користування (оренду) зазначеної земельної ділянки. Отже, таке рішення КМР має бути визнане недійсним та скасоване.

Обґрунтовуючи заперечення проти позову, відповідач посилався на те, що позивач у встановленому порядку не набув прав на спірну земельну ділянку, натомість на підставі рішень Київської міської ради від 22.02.2007 №190/851 та від 16.10.2008 №524/524 у зв`язку із переходом права власності на будівлі і споруди бази відпочинку Сонячна набув право користування та в подальшому у власність земельну ділянку площею 0,5056 га для експлуатації та обслуговування бази відпочинку Сонячна . При цьому позивачем не надано доказів того, що у попереднього власника цього нерухомого майна перебувала у користуванні земельна ділянка площею 11 024,64 кв.м. Відповідач вказує, що до позивача не могло перейти право постійного користування земельною ділянкою, так як він не відноситься до суб`єктів такого права, визначених Земельним кодексом України. Відповідач також зазначав, що позивачем не надано доказів знаходження на спірній земельній ділянці будь-яких об`єктів права власності позивача, а викладені у позовній заяві доводи свідчать, що позивач користується земельною ділянкою без правовстановлюючих документів.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи

У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі з наступних підстав.

Стосовно питання підвідомчості даного спору судам господарською юрисдикції колегія суддів зазначає наступне.

Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якої господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

У свою чергу, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Згідно частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних та юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їх посадовою чи службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового провадження.

Таким чином, якщо у тому чи іншому спорі відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предмет судового розгляду - його акт індивідуальної дії, це не означає автоматичне поширення на такий спір юрисдикції адміністративних судів. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору . Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи, інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели дії органів державної влади, місцевого самоврядування, їхніх посадових чи службових осіб.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхньої посадової або службової особи, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів у відповідності до положень статті 21 Цивільного кодексу України.

Аналогічний висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.05.2019 у справі №495/5913/14-а.

Як вбачається з матеріалів даної справи, ТОВ Агропромисловий комплекс звернулося до господарського суду з позовом про визнання недійсним та скасування рішення Київської міської ради №15/6671 від 31.01.2019 Про надання статусу скверу земельній ділянці, розташованій на вул. Садовій, 14-а у Дніпровському районі м. Києва , яким надано статус скверу земельній ділянці, на якій знаходиться нерухоме майно ТОВ Агропромисловий комплекс , та передано зазначену земельну ділянку у постійне користування Київському комунальному об`єднанню зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста Київзеленбуд .

Виникнення спірних правовідносин обумовлено незгодою позивача з правомірністю розпорядження спірною земельною ділянкою органом місцевого самоврядування, як її розпорядником, виходячи з того, що в силу закону (Земельного та Цивільного кодексів України) ТОВ Агропромисловий комплекс також має право користування цією земельною ділянкою, оскільки на ній розташоване його нерухоме майно, натомість надання права користування цією земельною ділянкою іншій особі порушує право приватної власності позивача на нерухоме майно та його право користування спірною земельною ділянкою.

Отже, у даній справі існує невирішений спір, який пов`язаний із правом на земельну ділянку, що виключає можливість його розгляду за правилами адміністративного судочинства, адже адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей установлювати (визнавати) належність речового права на земельну ділянку.

За таких обставин, виходячи з характеру спірних правовідносин у цій справі, розгляд даного спору має здійснюватися в порядку господарського судочинства.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії. Для оцінки правовідносин у даному спорі колегія керується правилами, викладеними Європейським судом з прав людини у рішенні в справіSunday Times v. United Kingdom. У цій справі ЄСПЛ зазначив, що закон повинен бути досить доступним, він повинен служити для громадянина відповідним орієнтиром, достатнім у контексті, в якому застосовуються певні правові норми у відповідній справі; норма не може вважатися законом, якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, яка дає можливість громадянинові регулювати свою поведінку.

У справі Steel and others v. The United Kingdom ЄСПЛ наголосив, що Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, аби дати змогу громадянинові, якщо виникне потреба, з належною порадою, передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

З огляду на викладене, суд вважає за необхідне застосовувати правові норми та судову практику у даній справі таким чином, яким вона є найбільш очевидною та передбачуваною для учасників цивільного обороту в Україні.

Відповідно до частини 1 статті 15 та частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Відповідно до частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону та за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (частина 1 статті 317 Цивільного кодексу України).

За змістом статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Як підтверджується матеріалами справи, позивач на підставі Договору купівлі-продажу, укладеного із ЗАТ Арма-Клапан , набув право власності на будівлі і споруди бази відпочинку Сонячна загальною площею 1061,4 кв.м., серед яких елінг - літ. Д загальною площею 69,30 кв.м., склад - літ. Е загальною площею 19,50 кв.м., паркан металевий -184 п/м.

Право власності позивача на будівлі і споруди бази відпочинку Сонячна загальною площею 1061,4 кв.м. підтверджується реєстраційним посвідченням №005908 від 30.07.2009.

Щодо об`єктів нерухомого майна (елінгу та складу) у 2008, 2017 та 2019 роках була проведена технічна інвентаризація із виготовленням технічних паспортів (том 1, а.с. 48-62, а.с. 188-199).

Згідно наявного у матеріалах справи Технічного звіту 1996 року про встановлення зовнішніх меж землекористування бази відпочинку Сонячна Акціонерного товариства Арма , яке є правонаступником ЗАТ Арма-Клапан , площа земельної ділянки, на якій розташована база відпочинку Сонячна , була визначена як 11 024,64 кв.м. Зазначена земельна ділянка по периметру огороджена парканом.

Як визначено частиною 1 статті 120 Земельного кодексу України (у редакції, чинній станом на дату укладання договору купівлі-продажу), при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

Згідно із частиною 2 статті 120 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на дату реєстрації права власності позивача на будівлі і споруди бази відпочинку Сонячна у КП БТІ), якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Відповідно до частин 1, 2 статті 120 Земельного кодексу України (у редакції, чинній станом на дату подання позову в даній справі) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Згідно статті 377 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній станом на дату набуття позивачем права власності на нерухоме майно) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Відповідно до частини 1 статті 377 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній станом на дату подання позову в даній справі) до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Виходячи із наведених норм законодавства, у разі переходу права власності на об`єкт нерухомого майна до набувача цього майна, відбувається перехід тих прав на відповідну земельну ділянку, на яких вона належала відчужувачу - права власності або права користування.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що земельне та цивільне законодавство, як чинне станом на дату виникнення у позивача права власності на нерухоме майно, так і чинне станом на дату вирішення даного спору, імперативно передбачає перехід права на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований об`єкт нерухомості, та частину земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування, в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, інших положеннях законодавства.

Відтак, відповідно до положень статті 377 Цивільного кодексу України, статті 120 Земельного кодексу України та принципу слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована, можна дійти висновку, що у разі переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку право на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на розташовані на земельній ділянці об`єкти, оскільки право власності на будівлі з усіма притаманними для власності складовими - володіння, користування, розпорядження ними, неможливе без перебування у власника будівель земельної ділянки, на якій розташовані об`єкти нерухомості, у власності або користуванні (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №910/6186/17).

Відтак, дослідивши наведені докази та враховуючи зазначені норми законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до статті 377 Цивільного кодексу України, статті 120 Земельного кодексу України позивач, як особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості (базу відпочинку Сонячна ), розташований у межах земельної ділянки по вул. 14-та Садова у Дніпровському районі міста Києва (сади Русанівські), якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача - власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості розташованого на ній (розмір цієї частини земельної ділянки має визначатися на основі державних будівельних норм та санітарних норм і правил).

Матеріалами справи підтверджується, що на підставі рішення Київської міської ради від 22.02.2007 №190/851 відповідачем було надано позивачу у користування (оренду) земельну ділянку площею 6 720 кв.м. (кадастровий номер 8000000000:66:043:0003) за адресою: сади Русанівські вул. 14-та Садова у Дніпровському районі міста Києва, про що сторонами було укладено Договір оренди земельної ділянки від 10.09.2007.

У 2009 році частина земельної ділянки, переданої в оренду, площею 5056 кв.м. була придбана позивачем у власність на підставі укладеного 03.02.2009 із Київською міською радою Договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Щодо земельної ділянки, на якій знаходяться будівлі елінгу та складу, паркану рішення відповідачем прийняте не було. Водночас, матеріалами справи підтверджується, що позивачем вчинялись передбачені статтею 123 Земельного кодексу України дії з метою реалізації та належного оформлення права користування земельною ділянкою під вказаними будівлями та спорудою.

Так, для експлуатації та обслуговування об`єктів нерухомого майна позивач 05.06.2018 звернувся до Київської міської ради з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Київ, сади Русанівські, вул. 14-та Садова, кадастровий номер - 8000000000:66:043, орієнтовним розміром 0,50 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення (вид використання: для експлуатації та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення) з метою оренди на 25 років.

У встановлений частиною 3 статті 123 Земельного кодексу України місячний строк Київська міська рада дозволу на розроблення документації із землеустрою або мотивованої відмови у його наданні позивачу не надала, у зв`язку з чим позивач 06.07.2018 направив відповідачеві повідомлення вих.№06/07-18а від 06.07.2018 в порядку статті 123 Земельного кодексу України про замовлення розробки документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для експлуатації та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення за адресою: сади Русанівські, вул. 14-та Садова у Дніпровському районі м. Києва без надання дозволу Київської міської ради у зв`язку із закінченням строків, передбачених для отримання відповідного рішення.

Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) погоджено завдання на проектування №ЗВП-6233 від 09.07.2018, а позивачем замовлено у ТОВ Стафед розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ Агропромисловий комплекс для експлуатації та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення за адресою: сади Русанівські, вул. 14-та Садова у Дніпровському районі м. Києва.

Однак, у подальшому рішенням Київської міської ради №15/6671 від 31.01.2019 земельній ділянці орієнтовною площею 0,5 га, розташованій на вул. Садовій, 14-а у Дніпровському районі м. Києва, було надано статус скверу та покладено обов`язок на Київське комунальне об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста Київзеленбуд в установленому порядку: здійснити організаційно-правові заходи щодо оформлення права постійного користування земельною ділянкою, визначеною пунктом 1 цього рішення; у місячний термін з дня набрання чинності рішенням про надання земельної ділянки у користування вжити заходів щодо державної реєстрації права користування земельною ділянкою, визначеною пунктом 1 цього рішення.

Колегією суддів встановлено, що Рішення КМР №15/6671 від 31.01.2019 містить додаток - план-схему земельної ділянки, на якій посеред ділянки площею 0,5 га, розташованій на вул. Садовій, 14-а у Дніпровському районі м. Києва, розташовані дві будівлі, а саме будівлі літ. Д (елінг, загальною площею 69,30 кв.м.), будівля літ. Е (склад загальною площею 19,50 кв.м.).

Відповідач у судовому засіданні суду апеляційної інстанції зазначав, що майно, яке знаходиться на вказаному плані на земельній ділянці, якій надано статус скверу, не належить позивачу, однак, на підтвердження своїх доводів не надав суду жодних належних, допустимих, достовірних та вірогідних у розумінні статей 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України доказів та не зазначив, кому саме, якщо не позивачу, належить це майно.

У свою чергу, як зазначалось вище, право власності позивача на будівлі і споруди бази відпочинку Сонячна загальною площею 1061,4 кв.м., серед яких елінг - літ. Д загальною площею 69,30 кв.м., склад - літ. Е загальною площею 19,50 кв.м., паркан металевий -184 п/м підтверджується реєстраційним посвідченням №005908 від 30.07.2009, що засвідчує право власності на підставі Договору купівлі-продажу № 10/04 від 10.04.2003, змін до договору купівлі-продажу від 14.04.2003, акту приймання-передачі від 24.04.2003 та рішення Господарського суду м. Києва від 13.10.2008.

Таким чином, з огляду на усі вищенаведені обставини справи, позивач, як власник нерухомого майна, мав законне сподівання на отримання можливості ефективно здійснити майнове право, що може бути реалізовано у вигляді права на користування (оренди) земельною ділянкою , використання якої є невід`ємною складовою ефективного здійснення ним права власності на нерухоме майно (базу відпочинку Сонячна , у тому числі будівлі елінгу та складу), що розташоване на земельній ділянці за адресою: сади Русанівські, вул. 14-та Садова у Дніпровському районі м. Києва.

Отже, надання Київською міською радою земельній ділянці статусу скверу та передача її у користування комунальному підприємству за умови знаходження на цій ділянці нерухомого майна, що належить позивачу, не може бути визнане законним з огляду на приписи положень статей 316 та 317 Цивільного кодексу України, які визначають зміст права власності.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №910/2566/16.

У контексті спірних правовідносин колегія суддів також вважає за необхідне застосувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини.

Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Законом України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції №475/97 від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) та Перший протокол до Конвенції, а відтак в силу статті 9 Конституції України вони є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Колегія суддів зазначає, що правовідносини, які виникли між сторонами даного спору, охоплюються змістом статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі, стаття 1 Першого протоколу).

Відповідно до статті 1 Першого протоколу кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Основною метою статті 1 Першого протоколу є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому, в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі Спорронг і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Новоселецький проти України від 11 березня 2003 року, Федоренко проти України від 1 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

При цьому згідно з усталеною практикою органів Конвенції, поняття майно може означати існуюче майно або активи , включаючи права вимоги , стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні законне сподівання на отримання можливості ефективно здійснити майнове право (пункти 32-35 рішення ЄСПЛ у справі Стретч проти Сполученого Королівства ).

Право власності в розумінні статті 1 Першого протоколу органами Конвенції тлумачиться в автономному значенні , воно не зводиться до права власності на речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві. Так само як і речі, деякі інші права, що мають майновий характер, можуть розглядатися як майнові права і, отже, як майно (пункт 129 рішення у справі Броніовськи проти Польщі ).

З огляду на вказане, прийняття Київською міською радою оспорюваного Рішення про надання статусу скверу земельній ділянці, на якій розташоване нерухоме майно позивача, являє собою втручання у право позивача на мирне володіння належним йому на праві власності нерухомим майном, а також на право позивача реалізувати свої законні сподівання на отримання у користування (оренду) земельної ділянки, розташованої під належним йому майном та частини ділянки, необхідної для його обслуговування.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини 10 статті 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до положень частини 6 статті 319 Цивільного кодексу України держава не втручається у здійснення власником права власності.

Згідно частини 1 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до частини 1 статті 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

З огляду на зазначене, оскільки оспорюваним Рішенням відповідач надав статус скверу земельній ділянці, на якій розташовані об`єкти нерухомості позивача, останнє безумовно порушує право власності позивача на належне йому нерухоме майно та право позивача на користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташоване та яка необхідна для його обслуговування, а тому рішення Київської міської ради №15/6671 від 31.01.2019 є таким, що прийняте із порушенням норм цивільного та земельного законодавства, про які вказано вище, та підлягає визнанню недійсним і скасуванню, а позовні вимоги, відповідно, задоволенню.

Місцевий господарський суд, відмовляючи у задоволенні позову, помилково прийняв до уваги доводи відповідача та невірно визначив коло обставин, які, з огляду на предмет спору в даній справі, є предметом доказування та підлягають встановленню при ухваленні у даній справі судового рішення.

Так, виходячи із предмету спору даної судової справи (визнання недійсним та скасування рішення КМР №15/6671 від 31.01.2019 з підстав порушення права власності позивача щодо володіння належними йому об`єктами нерухомого майна та права користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, та яка необхідна для їх обслуговування) предметом доказування були наступні обставини: питання знаходження на земельній ділянці, якій надано статус скверу спірним рішенням, об`єктів нерухомого майна позивача; питання підтвердження матеріалами справи права власності позивача на ці об`єкти нерухомості; питання порушення права позивача щодо володіння, користування та розпорядження належними йому об`єктами нерухомого майна у зв`язку з прийняття спірного рішення КМР.

Обставини, на які посилався відповідач, та які були взяті судом першої інстанції до уваги і покладені в основу прийнятого рішення, у тому числі щодо правового режиму земельної ділянки, на якій розташовувалися будівлі і споруди бази відпочинку Сонячна , відсутності доказів перебування земельної ділянки до набуття позивачем права власності на нерухоме майно, розташованого на ній, на праві постійного користування у ЗАТ Арма-Клапан , розміру земельної ділянки, якій надано статус скверу та земельної ділянки, необхідної для обслуговування належного позивачу нерухомого майна (елінгу та складу) тощо, не входять до предмету доказування у даній справі. Спір у даній справі стосується саме правомірності рішення Київради з огляду на порушення ним права власності позивача на об`єкти нерухомості та не є земельним спором про виділення земельної ділянки, встановлення меж чи набуття права користування нею, а тому посилання місцевого господарського суду на відповідні обставини як на підставу для відмови в задоволенні позову були недоцільними. Порівняння судом першої інстанції загальної площі земельної ділянки, зайнятої будівлями, та площі земельної ділянки щодо якої позивач просить оформити право користування, є безпідставним, адже жодним чином не підтверджує законність оспорюваного рішення КМР.

Усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.

При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі Серявін проти України від 10 травня 2011 року, пункт 58).

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно частин 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Пунктом 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Частиною 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів за результатами апеляційного перегляду справи встановила, що судом першої інстанції при прийнятті оскарженого рішення не було надано оцінку всім наявним у матеріалах справи доказам, у результаті чого місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку щодо прав та обов`язків сторін спірних правовідносин.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що доводи, викладені скаржником у апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, у зв`язку з чим оскаржене рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромисловий комплекс на рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2019 у справі №910/5372/19 є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Розподіл судових витрат за подання позовної заяви та апеляційної скарги у даній справі здійснено у відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 2 частини 1 статті 275, статтями 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромисловий комплекс на рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2019 у справі №910/5372/19 задовольнити.

Рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2019 у справі №910/5372/19 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Визнати недійсним та скасувати рішення Київської міської ради від 31 січня 2019 року №15/6671 Про надання статусу скверу земельній ділянці, розташованій на вул. Садовій, 14-а у Дніпровському районі міста Києва .

Стягнути з Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36; код ЄДРПОУ 22883141) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромисловий комплекс (02002, м. Київ, вул. Луначарського, буд.10, кв. 150; код ЄДРПОУ 23728276) 1 921 (одну тисячу дев`ятсот двадцять одну) грн. 00 коп. судового збору за подання позовної заяви та 2 881 (дві тисячі вісімсот вісімдесят одну) грн. 50 коп. судового збору за подання апеляційної скарги. Видати наказ.

Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва відповідно до вимог процесуального законодавства.

Матеріали справи №910/5372/19 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 16.03.2020.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді І.А. Іоннікова

А.І. Тищенко