Постанова

від 03.03.2020 по справі 910/11209/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" березня 2020 р. Справа№ 910/11209/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ткаченка Б.О.

суддів: Коротун О.М.

Гаврилюка О.М.

За участі секретаря судового засідання Прохорової Г.С.

Представників сторін:

від позивача Калініченко М.В. довіреність № 6 від 11.02.19

від відповідача Мегедь Л.Н., ордер серія КВ №456940 від 20.11.2019

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ Білдінг Груп"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 22.10.2019

у справі № 910/11209/19 (суддя Котков О.В.)

за позовом Акціонерного товариства "Дарницький завод ЗБК"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ Білдінг Груп"

про стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Акціонерне товариство "Дарницький завод ЗБК" (далі - позивач) звернулось з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ Білдінг Груп" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за договором поставки товарного бетону та залізобетонних виробів № 531 від 16.08.2018 року у розмірі 519 599,64 грн., з них: основного боргу - 341 038,38 грн, 20% річних - 68 207,67 грн, 3% річних - 8 587,92 грн. та пені - 101 765,67 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання за договором поставки товарного бетону та залізобетонних виробів № 531 від 16.08.2018 року, зокрема, у визначені договором строки не здійснив у повному обсязі оплату вартості поставленого йому позивачем товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем.

Короткий зміст оскаржуваного рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.10.2019 у справі №910/11209/19 позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ Білдінг Груп" на користь Акціонерного товариства "Дарницький завод ЗБК" грошові кошти: основного боргу - 341 038,38 грн., 20% штрафу - 68 207,67 грн., 3% річних - 7 976,85 грн., пені - 59 941,09 грн. та судовий збір - 7 157,46 грн.

В іншій частині позову - відмовлено.

Суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором поставки товарного бетону та залізобетонних виробів № 531 від 16.08.2018 року у розмірі 341 038,38 грн, а також про правомірність нарахування 20% штрафу у розмірі 68 207,67 грн.

Разом із тим, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд першої інстанції встановив, що загальна сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, за розрахунком суду, становить 59 941,09 грн., в іншій частині позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 34 516,10 грн. позивачу - відмовлено.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Київ Білдінг Груп" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2019 у справі №910/11209/19 та залишити позов без розгляду.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм процесуального та матеріального права.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно з витягом із протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Ткаченко Б.О., судді: Майданевич А.Г., Гаврилюк О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2019 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ Білдінг Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2019 у справі №910/11209/19 залишено без руху, надано скаржнику строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків (не додано докази сплати судового збору).

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.12.2019, після усунення скаржником недоліків апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ Білдінг Груп" та призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 04.02.2020.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2020 розгляд справи відкладено на 18.02.2020.

У зв`язку з перебуванням головуючого судді Ткаченка Б.О. з 10.02.2020 на лікарняному, розгляд справи 18.02.2020 не відбувся.

Після виходу головуючого судді Ткаченка Б.О. з лікарняного, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2020 розгляд справи призначено на 03.03.2020.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.03.2020, у зв`язку з перебуванням судді Майданевича А.Г. на лікарняному, сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі № 910/11209/19 колегію суддів у складі головуючого судді: Ткаченка Б.О., суддів: Гаврилюк О.М., Коротун О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.03.2020 справу № 910/11209/19 прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Ткаченко Б.О., судді: Гаврилюк О.М., Коротун О.М.

Позиції учасників справи

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ Білдінг Груп" у поясненнях, наданих у судовому засіданні, підтримала доводи, викладені в апеляційній скарзі, просила апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ Білдінг Груп" задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2019 у справі №910/11209/19 та залишити позов без розгляду.

Представник Акціонерного товариства "Дарницький завод ЗБК" у поясненнях, наданих у судовому засіданні, підтримав доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, просив апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ Білдінг Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2019 у справі №910/11209/19 залишити без задоволення, а рішення - без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

16.08.2018 року між Акціонерним товариством "Дарницький завод ЗБК" (далі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Київ Білдінг Груп" (далі - відповідач, покупець) укладено договір поставки товарного бетону та залізобетонних виробів № 531 (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, постачальник зобов`язується у встановлений строк передати у власність покупця товарний бетон та залізобетонні вироби (надалі - товар), а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити постачальнику за нього грошові кошти.

Згідно з п. 1.2. договору, ціна та загальна кількість поставленого покупцю товару визначається у видатковій накладній (товарно-транспортній накладній) постачальника.

За умовами п. 6.10. договору, право власності на товар переходить від постачальника до покупця під час отримання товару на складі постачальника (поставка на умовах ЕХW), або на місці призначення доставки товару (поставка на умовах FCA). Під час отримання товару уповноважена особа покупця зобов`язана засвідчити розписом факт отримання товару у видатковій накладній (товарно-транспортній накладній) та поставити штамп свого підприємства.

Пунктом 7.3. договору передбачено, що постачальник має право поставити товар покупцю на умовах відстрочення платежу. Під час поставки товару з відстроченням платежу покупець зобов`язується повністю розрахуватись з постачальником за отриманий товар у термін до 30 (тридцяти) календарних днів. Першим днем розрахунку покупця є день, наступний за днем отримання товару. Постачальник зараховує сплачені покупцем кошти в порядку, що визначений ст. 534 ЦК України.

Сторони визначили, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення його печатками сторін і діє до 31.12.2018 року, а в частині взаєморозрахунків - до повного розрахунку між сторонами (п. 10.1. договору).

Згідно з матеріалами справи, на виконання умов договору поставки товарного бетону та залізобетонних виробів № 531 від 16.08.2018 року позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 526 038,38 грн., що підтверджується накладними: № 7/18607 від 07.09.2018 року на суму 78 667,20 грн., № 7/18671 від 10.09.2018 року на суму 131 016,68 грн., № 7/19452 від 14.09.2018 року на суму 269 742,37 грн., № 7/24321 від 24.10.2018 року на суму 46 612,13 грн. Товар за вказаними вище накладними за якістю та кількістю прийнятий уповноваженою особою відповідача (довіреності на отримання товару № 10 від 06.09.2018 року та № 13/10 від 22.10.2018 року) без заперечень, що свідчать підписи сторін на вказаних документах.

Позивач стверджує, що відповідач за отриманий товар розрахувався лише частково на суму 185 000,00 грн., відтак, відповідач, за розрахунками позивача, має заборгованість за договором у розмірі 341 038,38 грн.

При цьому, позивач вказав, що товар поставлений за видатковою накладною № 7/18607 від 07.09.2018 року повністю оплачений відповідачем 30.10.2018 року згідно платіжного доручення № 280 на суму 100 000,00 грн., залишок коштів за цим платіжним дорученням після сплати становить 21 332,00 грн. (100 000,00 грн. - 78 667,20 грн.).

Залишок коштів за платіжним дорученням № 280 від 30.10.2018 року в сумі 21 332,00 грн., відповідно до п. 7.3. договору зараховано в оплату товару за наступною видатковою накладною № 7/18671 від 10.09.2018 року.

Також в оплату товару за видатковою накладною №7/18671 від 10.09.2018 року зараховані кошти за платіжними дорученнями №347 від 08.02.2019 року на суму 50 000,00 грн. та № 382 від 12.04.2019 року на суму 35 000,00грн., відтак заборгованість за поставлений за видатковою накладною №7/18671 від 10.09.2018 року товар становить 24 683,88 грн. (131 016,68 грн. - 21 332,80 грн. - 50 000,00 грн. - 35 000,00 грн.).

З урахуванням наведених обставин, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача санкції за неналежне виконання останнім грошового зобов`язання щодо оплати товару по видатковим накладним.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (ч. 1).

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 175 Господарського кодексу України визначено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно з приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 665 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

За приписами ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З урахуванням положень пункту 7.3. договору, строк оплати поставленого товару за спірними накладними є таким, що настав.

Наявність, обсяг заборгованості відповідача у розмірі 341 038,38 грн. та настання строку виконання обов`язку щодо сплати не були спростовані відповідачем.

За змістом статей 598, 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Матеріалами справи підтверджується факт порушення з боку відповідача своїх зобов`язань щодо не здійснення в повному обсязі оплати вартості поставленого товару, тоді як строк виконання відповідачем зобов`язання з оплати товару настав, а наявність заборгованості підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. Відповідач доказів сплати боргу в повному обсязі до матеріалів справи не надав. Крім того, матеріали справи не містять контррозрахунку відповідача щодо заявленої до стягнення суми основного боргу.

Таким чином, з урахуванням положень договору, ст. 530 Цивільного кодексу України, зважаючи на відсутність у матеріалах справи контррозрахунку заявленої до стягнення суми, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором поставки товарного бетону та залізобетонних виробів № 531 від 16.08.2018 року у розмірі 341 038,38 грн.

Стосовно позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача 20% штрафу - 68 207,67 грн., 3% річних - 7 978,88 грн. та пеню - 94 457,19 грн. за порушення виконання грошового зобов`язання щодо оплати товару, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З положень п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

У п. 8.3. договору сторони погодили, що за прострочення оплати товару поставленого відповідно до п. 7.3. договору покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості простроченого зобов`язання за кожен день прострочки, інфляційні та штраф у вигляді двадцяти процентів від простроченої суми.

Відповідно до роз`яснень, наданих господарським судам у п. 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Разом із тим, у п. 1.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" вказано, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Перевіривши поданий позивачем розрахунок пені, з урахуванням положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України (нарахування пені за шість місяців), колегія суддів погоджується з розрахунком суду першої інстанції, що загальна сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 59 941,09 грн., в іншій частині позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 34 516,10 грн. позивачу належить відмовити.

Також перевіривши наданий позивачем розрахунок 20% штрафу, колегія суддів вважає правомірним його нарахування, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими, відтак з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 20% штрафу у розмірі 68 207,67 грн.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наведена норма встановлює право кредитора вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних протягом усього періоду прострочення до моменту повного виконання боржником своїх грошових зобов`язань перед кредитором.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 3% річних, з урахуванням п. 7.3. договору, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що загальна сума 3% річних, яка підлягає стягненню з відповідача становить 7 976,85 грн., в іншій частині позовних вимог щодо стягнення 3% річних у сумі 611,07 грн. позивачу належить відмовити.

Колегія суддів також бере до уваги, що, як вбачається з апеляційної скарги, відповідач не наводить жодних заперечень щодо прийнятого судового рішення по суті позовних вимог, а обгрунтовує свою скаргу порушенням судом першої інстанції норм процесуального права при відкритті провадження у справі.

Доводи скаржника про те, що він був позбавлений можливості брати участь у розгляді справи, подати відзив, інші документи по справі у зв`язку із невірним зазначенням позивачем його повного найменування, спростовуються наявними у матеріалах справи доказами вручення його представнику ухвали Господарського суду міста Києва від 30.08.2019 року у справі № 910/11209/19 про відкриття провадження у даній справі.

Як свідчать матеріали справи, ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.08.2019 року у справі № 910/11209/19 позовну заяву Акціонерного товариства "Дарницький завод ЗБК" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Проектно-будівельна компанія "Київ Білдінг Груп" про стягнення грошових коштів залишено без руху, надано Акціонерному товариству "Дарницький завод ЗБК" строк для усунення встановлених недоліків позовної заяви протягом 5 (п`яти) днів з дня вручення даної ухвали.

На виконання вказаної ухвали, від Акціонерного товариства "Дарницький завод ЗБК" надійшли відповідні пояснення про усунення недоліків позовної заяви.

При цьому скаржник в апеляційній скарзі не зазначив, яким чином були порушені його права та інтереси, у тому числі на участь у розгляді даної справи у суді першої інстанції у зв`язку із тим, що судом першої інстанції за своєю ініціативою було вказано його вірне повне найменування.

Зокрема, в ухвалі про відкриття провадження у справі було вказано повне найменування відповідача згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, враховуючи відповідність усіх інших ідентифікуючих ознак відповідача (скаржника), вказаних позивачем під час усунення недоліків позовної заяви, (місцезнаходження, поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України).

Крім того, колегія суддів зауважує, що відповідно до статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні ЄСПЛ у справі "Сутяжник проти Росії" зроблено висновок про те, що відступи від принципу правової визначеності виправдані лише у випадках необхідності при обставинах істотного і непереборного характеру, зокрема, відступ від цього принципу допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення помилки, що має фундаментальне значення для судової системи. Не може бути скасоване правильне по суті судове рішення та не може бути відступлено від принципу правової визначеності лише задля правового пуризму.

Під правовим пуризмом у практиці ЄСПЛ розуміється невідступне слідування вимогам процесуального закону при вирішенні питання щодо застосування чи скасування таких, що набрали законної сили, судових рішень без врахування того, чи призведе це у подальшому до реального, а не формального усунення допущених судових помилок; надмірно формальне, бюрократичне застосування правових норм й вчинення дій, що мають юридичне значення, безвідносне врахування їх доцільності, виходячи з обставин конкретної справи й необхідності забезпечення ефективного захисту прав, свобод та інтересів у цивільному або іншому судочинстві, що призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд (рішення ЄСПЛ у справі "Салов проти України").

Згідно з практикою ЄСПЛ при застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (рішення ЄСПЛ у справі "Волчлі проти Франції", "ТОВ "Фріда" проти України").

Наведеної позиції дотримується Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, зокрема у постановах від 21.01.2020 у справі №922/482/16, від 23.01.2020 року у справі № 5002-3/4321-2012.

Таким чином, твердження скаржника про те, що суд першої інстанції за своєю ініціативою змінив повне найменування відповідача, не повернувши позовну заяву позивачу, самі по собі не можуть бути достатньою підставою для скасування правильного по суті судового рішення, оскільки як встановлено судом, відповідач своєчасно отримав копію ухвали Господарського суду міста Києва від 30.08.2019 року у справі № 910/11209/19 про відкриття провадження у даній справі та не був позбавлений права брати участь у розгляді справи в суді першої інстанції.

Відповідно до положень ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (п. 4 ч. 1). Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (ч. 2).

Крім того, згідно з п. 3 ч. 3 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто господарським судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

З урахуванням наведеного, практики Європейського суду з прав людини, колегія суддів не вбачає порушення судом першої інстанції норм процесуального права при відкритті провадження у даній справі, які є безумовною (обов`язковою) підставою для скасування правильного по суті судового рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення з відповідача підлягають частковому задоволенню у сумі 477 163,99 грн., з них: основного боргу - 341 038,38 грн., 20% штрафу - 68 207,67 грн., 3% річних - 7 976,85 грн. та пені - 59 941,09 грн.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки місцевого господарського суду відповідають встановленим обставинам справи, рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2019 у справі №910/11209/19 є законним і обґрунтованим.

Інших доводів та доказів, які б могли бути підставою для скасування судового рішення у даній справі апелянтом не наведено.

Практикою Європейського суду з прав людини передбачено, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Згідно ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду даної справи.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2019 у справі №910/11209/19 прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також із дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на апелянта.

Згідно з ч. 3 ст. 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до положень п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Враховуючи наведене, судове рішення у даній справі не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст.ст. 76-79, 86, 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ Білдінг Груп" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2019 у справі №910/11209/19 залишити без змін.

2. Матеріали справи №910/11209/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Повне судове рішення складене 16.03.2020 у зв`язку із перебуванням судді Коротун О.М. у відпустці.

Головуючий суддя Б.О. Ткаченко

Судді О.М. Коротун

О.М. Гаврилюк