Рішення

від 27.02.2020 по справі 754/10512/19

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Номер провадження 2/754/1975/20

Справа №754/10512/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2020 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Лісовської О.В.

за участю секретаря - Грей О.П.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника позивача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрмонолітмонтаж»</a>, третя особа: ОСОБА_5 , про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати та відшкодування моральної шкоди, та за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрмонолітмонтаж»</a>, третя особа: ОСОБА_5 , про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ТОВ «Укрмонолітмонтаж» про зобов`язання сплатити невиплачену заробітну плату, середній заробіток за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди, мотивуючи свої вимоги тим, що з 03.06.2013 року він працював у ТОВ «Укрмонолітмонтаж». 08.07.2015року позивачбув призванийна військовуслужбу запризовом підчас мобілізації,на особливийперіод,відповідно доУказу ПрезидентаУкраїни «Про часткову мобілізацію»від 14.01.2015року №15/2015.Відповідно довійськового квиткавін проходивслужбу,брав участьу бойовихдіях безпосередньов АТОна територіїДонецької та Луганських областей з 09.07.2015 року по 06.03.2018 року. Відповідно до наказу Міністра оборони України від 17.08.2018 року № 499 з позивачем укладено контракт про проходження військової служби у

Збройних Силах України строком на 5 років. Про укладення контракту директора ТОВ «Укрмонолітмонтаж» ОСОБА_5 було повідомлено листами вих. №3821 від 05.10.2018 року та вих. № 936 від 22.02.2019 року. Позивач зазначає, що на даний час його не звільнено з посади головного інженера ТОВ «Укрмонолітмонтаж» та згідно ст. 115 КЗпП і ст. 24 Закону України «Про оплату праці» роботодавець зобов`язаний виплачувати заробітну плату працівникам регулярно в робочі дні в строки, встановлені колективним договором (або нормативним актом роботодавця, погодженим із профспілкою), не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, і не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Відповідно індивідуальної відомості про застраховану особу Пенсійного фонду України (форма ОК-5) ТОВ «Укрмонолітмонтаж» заробітна плата нараховувалась, але не виплачувалась також і за період з 2016 року по жовтень

2018 року. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 19.02.2019 року стягнуто з ТОВ «Укрмонолітмонтаж» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 315066, 93 грн. та компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати в сумі 176 578,61 грн. за період з січня 2016 року по жовтень 2018 року включно. Відповідачем за жовтень 2018 року позивачу була нарахована, але не виплачена заробітна плата в розмірі 15142,59 грн., за листопад 2018 року - 15142,59 грн. Таким чином, відповідач зобов`язаний сплатити на користь позивача заборгованість по заробітній платі за період з листопада 2018 року по червень 2019 року в сумі 121 140,72 грн. На підставі викладеного позивач звертається до суду з даним позовом, в якому просить стягнути з ТОВ «Укрмонолітмонтаж» на користь позивача заборгованість по заробітній платі за період з листопада 2018 року по червень 2019 року в сумі 121140, 72 грн.; стягнути з ТОВ «Укрмонолітмонтаж» на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини

заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати в сумі 3846, 21грн., за

період з листопада 2018 року по червень 2019 року; стягнути з ТОВ «Укрмонолітмонтаж» на користь Пенсійного фонду України заборгованість по страховим внескам на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування за ОСОБА_1 з нарахованої

заробітної плати за період з листопада 2018 року по червень 2019 року у розмірі 26650, 96 грн.; стягнути з ТОВ «Укрмонолітмонтаж» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 200000, 00 грн.

Відповідно до вимог ст.19,274 ЦПК Українисправа за позовом ОСОБА_1 до ТОВ«Укрмонолітмонтаж»,третя особа: ОСОБА_5 ,про стягненнязаборгованості позаробітній платі,компенсації втратичастини заробітноїплати узв`язку зпорушенням строківїї виплатита відшкодуванняморальної шкоди розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

27.08.2019 року до суду надійшов Відзив представника відповідача на позов. Відповідно до викладених у Відзиві заперечень представник зазначає, що ОСОБА_1 працював у ТОВ «Укрмонолітмонтаж» на посаді головного інженера з 06.03.2013 року та мав гарні відносини як із директором так і з засновниками Товариства. Дійсно, у 2015 році ОСОБА_1 повідомив директора ОСОБА_5 , що 08.07.2015 року його призивають на військову службу за призовом під час мобілізації. Оскільки строк служби збіг, а працівник вирішив продовжити військову службу на умовах контракту, це кваліфікуватиметься як вступ на військову службу на професійній основі. У таких випадках працівник підлягає звільненню. Проте позивач не повідомив Товариство, що строк його служби збіг, а також про те, що 17.08.2018 року ОСОБА_1 було укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України строком на 5 років. 01.11.2018 року ОСОБА_1 було звільнено з посади головного інженера ТОВ «Укрмонолітмонтаж» у зв`язку з систематичними прогулами без поважних причин. Крім цього, позивач у своїй позовній заяві просить стягнути з ТОВ «Укрмонолітмонтаж» заборгованість по заробітній платі за період з листопада 2018 року по червень 2019 року, не враховуючи того факту, що заборгованість за листопад 2018 року вже було стягнуто з Товариства на підставі Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19.02.2019 року. Крім того, позивачем не зазначено, у чому саме полягали його моральні страждання, та чому він оцінює моральну шкоду саме у розмірі 200 000,00 грн. На підставі викладеного представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

03.09.2019 року до суду надійшла Відповідь на відзив позивача, відповідно до якого він вказує, що ТОВ "Укрмонолітмонтаж" було відомо про укладення вказаного контракту ОСОБА_1 ще до моменту підписання ним наказу №70 -К від 01.11.2018 року, оскільки відповідача до 01.11.2015 року було повідомлено 05.10.2019 року листом Деснянським районним у м Києві військовим комісаріатом вих. №3821 від 05.10.2018 року у зв`язку з призупиненням нарахування заробітної плати. Після письмового повідомлення відповідач не тільки продовжує нарахування заробітної плати по жовтень місяць, а і продовжує нараховувати заробітну плату у листопаді. При цьому, згідно форми ОК-5 Пенсійного фонду України відповідач в листопаді провів нарахування заробітної плати за повний місяць 30 днів. Але після звернення 04.12.2018 року позивача до суду відповідач призупиняє нарахування заробітної плати з грудня 2018 року. Після виявлення призупинення нарахування заробітної плати позивач 28.02.2019 року звернувся до відповідача з листом щодо надання довідки про нарахування заробітної плати за період з січня 2018 року по січень 2019 року включно. В подальшому, приймаючи в 2019 році участь в тендерах, відповідач неодноразово надавав довідки за підписом директора ОСОБА_5 про наявність у ТОВ "Укрмонолітмонтаж" працівників відповідної кваліфікації, які мають необхідні знання та досвід. Під першим номером в довідках вказано ОСОБА_1 і цей факт також свідчить, що ніякого звільнення позивача станом на 31.05.2019 року ще не було. Але у зв`язку з позовами до відповідача про стягнення заборгованості по заробітній платі та у зв`язку із відкритими кримінальними провадженнями директор ОСОБА_5 підписує заднім числом наказ №70-К від 01.11.2018 року про звільнення з роботи позивача. Разом з тим, Рішенням Голосіївськогорайонного судустягнуто сумузаборгованості врозмірі 95840,09грн.,що відповіднодовідки Пенсійногофонду Україниформи ОК-5нарахована заперіод роботиз січняпо жовтень2018року,а заперіод зсічня полистопад 2018року нарахованазаробітна платав розмірі110982,68грн.Тому позивачемправомірно ставитьсяпитання простягнення заборгованостіпо заробітнійплаті заперіод злистопада 2018року почервень 2019року. На підставі вище зазначеного позивач просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

15.10.2019 року до суду від позивача надійшла Заява про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої ОСОБА_1 просить суд стягнути з ТОВ «Укрмонолітмонтаж» на користь позивача заборгованість по заробітній платі в сумі 166568, 49 грн.; стягнути з ТОВ «Укрмонолітмонтаж» на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини

заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати в сумі 15248, 58 грн.; стягнути з ТОВ «Укрмонолітмонтаж» на користь Пенсійного фонду України заборгованість по страховим внескам на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування за ОСОБА_1 з нарахованої

заробітної плати за період з листопада 2018 року по вересень 2019 року у розмірі 39976, 44 грн.; стягнути з ТОВ «Укрмонолітмонтаж» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 200000,00 грн.

05.12.2019 року ухвалою Деснянського районного суду м. Києва цивільну справу №754/10512/19 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Укрмонолітмонтаж», третя особа: директор ОСОБА_5 , про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, зобов`язання сплатити заборгованість по соціальним внескам та відшкодування моральної шкоди об`єднано в одне провадження із цивільною справою № 754/13191/19 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Укрмонолітмонтаж», третя особа: директор ОСОБА_5 , про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення моральної шкоди, присвоївши справі загальний номер 754/10512/19 (провадження № 2-6581/19).

Відповідно до даного позову ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ТОВ «Укрмонолітмонтаж» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення моральної шкоди, мотивуючи свої вимоги тим, що з 03.06.2013 року він працював у ТОВ «Укрмонолітмонтаж». 08.07.2015року позивачбув призванийна військовуслужбу запризовом підчас мобілізації,на особливийперіод,відповідно доУказу ПрезидентаУкраїни «Про часткову мобілізацію»від 14.01.2015року №15/2015.Відповідно довійськового квиткапозивач проходивслужбу,брав участьу бойовихдіях безпосередньоу зоніАТО натериторії Донецькоїта Луганської областей з 09.07.2015 року по 06.03.2018 року. 09.03.2016 року позивач отримав посвідчення учасника бойових дій № НОМЕР_1 . Відповідно до наказу Міністра оборони України від 17.08.2018 року №499 з позивачем укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України строком на 5 років. Про укладення контракту, про проходження військової служби у Збройних Силах України директора ТОВ «Укрмонолітмонтаж» ОСОБА_5 було повідомлено листами вих. №3821 від 05.10.2018 року та вих. № 936 від 22.02.2019 року. 12.08.2019 року позивачу стало відомо про те, що ТОВ «Укрмонолітмонтаж» видано наказ № 70-К від 01.11.2018 року про його

звільнення з посади головного інженера, у зв`язку з систематичними прогулами без поважних причин з 01.11.2018 року. Позивач вважає, що даний наказ є незаконним, винесеним з порушенням норм чинного трудового законодавства, а отже повинен бути скасований. Так, видача наказу №70-К від 12.08.2019 року про звільнення ОСОБА_1 у зв`язку з

систематичними прогулами відбувається в період проходження ним військової служби у Збройних Силах України в особливий період, хоча про укладення ним контракту про проходження військової служби у Збройних Силах України строком на 5 років в особливий період ТОВ «Укрмонолітмонтаж» було відомо ще до моменту підписання наказу про звільнення № 70-К від 01.11.2018 року, що підтверджується листом Деснянського

районного у місті Києві військового комісаріату вих. №3821 від 05.10.2018 року та листом вих. № 936 від 22.02.2019 року. Звільнення ОСОБА_1 у зв`язку з прогулом у випадку прийняття на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації суперечить ч. 3 ст. 119 КЗпП України, а відтак, проведено з порушенням закону, оскільки до підписання наказу про звільнення Відповідач був письмово повідомлений про підписання контракту. Також позивач зазначає, що вказані дії з боку відповідача є порушенням його законних прав на працю, які завдали йому моральних страждань. Моральна шкода, завдана позивачу в результаті незаконного звільнення, полягає в тому, що відповідач позбавив ОСОБА_1 гарантованого Конституцією України права на працю та можливості після закінчення контракту заробляти для себе та своєї сім`ї. Вказані незаконні дії відповідача призвели до його моральних переживань, позивач втратив душевний спокій, постійно перебуває у роздратованому стані, змушений звертатись до суду з вимогами про поновлення своїх порушених прав. На підставі викладеного позивач звертається до суду з даним позовом, в якому просить визнати незаконним та скасувати наказ № 70-К від 01.11.2018 року про звільнення ОСОБА_1 з посади головного інженера ТОВ «Укрмонолітмонтаж» та поновити на зазначеній посаді; стягнути з ТОВ «Укрмонолітмонтаж» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 50 000,00 грн.; рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного інженера ТОВ «Укрмонолітмонтаж» визначити до негайного виконання.

17.10.2019 року до суду надійшов Відзив представника відповідача на позов ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, стягнення моральної шкоди. Відповідно до викладених у Відзиві заперечень представник зазначає, що ОСОБА_1 працював у ТОВ «Укрмонолітмонтаж» на посаді головного інженера з 06.03.2013 року та мав гарні відносини як із директором так і з засновниками Товариства. 08.07.2015 року позивач був призваний на військову службу за призовом під час мобілізації. Відповідно до військового квитка позивач проходив військову службу за призовом у період з 09.07.2016 року по 06.03.2018 року. Позивач не повідомив Товариство, що строк його служби збіг та про те, що 17.08.2018 року ОСОБА_1 було укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України строком на 5 років, який кваліфікуватиметься як вступ на військову службу на професійній основі. ОСОБА_1 не виконував своїх посадових обов`язків головного інженера, систематично не виходив на роботу без поважних причин, що підтверджується актом про відсутність на робочому місці. 01.11.2018 року ОСОБА_1 було звільнено з посади головного інженера ТОВ «Укрмонолітмонтаж» у зв`язку з систематичними прогулами без поважних причин. Крім цього, ОСОБА_1 17.07.2018 року шляхом зловживання довірою забрав свою трудову книжку, відмовившись поставити свій підпис у книзі обліку трудових книжок. Твердження позивача про те, що він дізнався про звільнення лише 12.08.2019 року, не відповідає дійсності, оскільки копія наказу про звільнення №70-К ОСОБА_1 направлялася і раніше. Тому представник вважає, що строк на подання позовної заяви про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі позивачем було пропущено без поважних причин. Крім того, позивачем не зазначено, у чому саме полягали його моральні страждання та чому він оцінює моральну шкоду саме у розмірі 50000,00 грн. На підставі викладеного представник відповідача просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

23.10.2019 року до суду надійшла Відповідь на відзив позивача, відповідно до якої він вказує, що з 09.07.2015року по06.03.2018року ОСОБА_1 проходив службуза призовомпід часмобілізації,на особливийперіод,брав участьв бойовихдіях безпосередньов АТОна територіїДонецької таЛуганської областей.З 07.03.2018року по11.09.2018року позивачфактично працювавна посадіголовного інженерав ТОВ«Укрмонолітмонтаж» тавиконував обов`язки.11.09.2018року позивачсповістив директораТОВ «Укрмонолітмонтаж» ОСОБА_5 ,що з12.09.2019року вінбуде вДеснянському РВКі приотриманні контрактунадав копіюконтракту зЗСУ директоруТОВ «Укрмонолітмонтаж» ОСОБА_5 .Позивач зазначає, що згоди профспілковогокомітету найого звільненнявідповідачем отриманоне було,чим порушеновимоги ст.43КЗпП України. ОСОБА_1 не булоповідомлено пронаявність актупро відсутністьна робочомумісці тапро наявністьнаказу прозвільнення. Відповідачемпорушено вимогист.116КЗпП України,а самев деньзвільнення нездійснено повногорозрахунку.Також порушеновимоги ч.1,2ст.147КЗпП України,а самейому небуло надісланотрудову книжкута засвідченув установленомупорядку копіюнаказу прозвільнення.Інформація проте,що позивач17.07.2018року забравтрудову книжкуі відмовивсяпоставити свійпідпис укнизі облікутрудових книжокне відповідаєдійсності тає неправдивою.Також позивачзвертає увагусуду нате,що актпро відсутністьйого наробочому місці30.10.2018року,складений Директором ОСОБА_5 ,не відповідаєфактичним обставинамсправи,дані,зазначені вакті маютьрозбіжності.Так,в актізазначено,що ОСОБА_1 відсутній нароботі з25серпня по30жовтня 2018року.Однак,25серпня 2018року являєтьсявихідним днем.В актіпро відсутністьпозивача наробочому місціДиректор ПустовийД.М.вказує суперечливівідомості,а самеспочатку зазначає,що позивачпояснював своювідсутність наробочому місцітим,що перебуваєна лікарняному,і втой жечас пише,що вінне надавжодних поясненьсвоєї відсутностіна робочомумісці тане виходитьна зв`язок,що такожставить підсумнів,правдивість вказаноїінформації.На підставі вище зазначеного позивач просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

18.02.2020 року до суду від позивача надійшла Заява про збільшення розміру позовних вимог за позовом про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати та відшкодування моральної шкоди, відповідно до якої ОСОБА_1 просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі в сумі 227138, 85 грн.; стягнути з ТОВ «Укрмонолітмонтаж» на користь позивача компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати в сумі 3391, 91 грн.; стягнути з відповідача на користь Пенсійного фонду України заборгованість по страховим внескам на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування за ОСОБА_1 з нарахованої заробітної плати за період з листопада 2018 року по січень 2020 року у розмірі 53301, 91 грн.; стягнути з ТОВ «Укрмонолітмонтаж» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 200000,00 грн.

У судовому засіданні позивач та його представники повністю підтримали позовні вимоги та просили суд їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог та просив відмовити в їх задоволенні.

Третя особа ОСОБА_5 - на початку судового розгляду позовні вимоги не визнав, просив відмовити в їх задоволенні. У подальшому третя особа у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки не повідомив. Суд вважає можливим розглядати справу у відсутності третьої особи.

Вислухавши пояснення позивача, представників позивача, представника відповідача, третьої особи ОСОБА_5 , вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати та відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягають, а позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, стягнення моральної шкоди підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно довимог ст. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Судом встановлено, що наказом ТОВ «Укрмонолітмонтаж» № 3 від 03.06.2013 року ОСОБА_1 призначений на посаду головного інженера (а.с. 9-10, 59, т. 1).

Відповідно до Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 14.01.2015 року №15/2015, з 08.07.2015 року ОСОБА_1 був призначений на військову службу по мобілізації.

Згідно Наказу № НОМЕР_2 ТОВ «Укрмонолітмонтаж» ОСОБА_1 увільнено від роботи з 08.07.2015 року до моменту звільнення (демобілізації) з військової служби під час мобілізації, але не більше одного року (а.с. 60, т. 1).

Відповідно до військового квитка серія НОМЕР_3 ОСОБА_1 проходив службу та брав участь у бойових діях безпосередньо в АТО на території Донецької та Луганських областей з 09.07.2015 року по 06.03.2018 року (а.с. 14-16, т. 1).

09.03.2016 року ОСОБА_1 отримав посвідчення учасника бойових дій № НОМЕР_1 (а.с. 11, т. 1).

12.09.2018 року відповідно до наказу Міністерством оборони України від 17.08.2018 року № 499 з ОСОБА_1 було укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадових осіб офіцерського складу строком на 5 років (а.с. 12-13, 30, т. 1).

01.11.2018 року позивача було звільнено з ТОВ «Укрмонолітмонтаж» з посади головного інженера у зв`язку з систематичними прогулами без поважних причин у м. Києві на підставі п. 5 ст. 40 КЗпП України, що підтверджується Наказом № 70-К від 01.11.2018 року (а.с. 61, т. 1).

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 19.02.2019 року стягнуто з ТОВ «Укрмонолітмонтаж» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 315066, 93 грн. та компенсаційні втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати в сумі 176578, 61 грн. (а.с. 17-19, т. 1).

У своїх позовних вимогах ОСОБА_1 просить визнати незаконним та скасувати наказ директора ТОВ «Укрмонолітмонтаж» про звільнення його з займаної посади, як такий, що прийнятий з порушенням норм діючого законодавства.

Вирішуючи по суті позовні вимоги, суд враховує наступні норми діючого законодавства.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Так, прогулом визнається відсутність працівника на роботі протягом робочого дня, а також відсутність без поважних причин більше трьох годин безперервно або сумарно. Отже, склад прогулу, вчиненого за виною працівника, характеризується двома ознаками: а) відсутністю на роботі протягом робочого дня; б) відсутністю на роботі протягом дня більше трьох годин як безперервно, так і сумарно. Відсутність на роботі з поважних причин не можна вважати прогулом. У всіх випадках прогулу роботодавець повинен вирішити питання про поважність причин відсутності працівника на роботі. Якщо він вважає, що прогул був здійснений без поважних причин, він може розірвати трудовий договір з працівником. В свою чергу обов?язок доводити поважність причини відсутності на роботі покладений на працівника.

Звільнення працівника з роботи може мати місце за одноразовий випадок прогулу без поважних причин. Але таке звільнення є правом, а не обов?язком роботодавця.

Звільнення за прогул є дисциплінарним стягненням, тому під час його застосування повинні бути дотримані порядок і строки накладення дисциплінарних стягнень. Розірвання трудового договору за цією підставою можливе як у тих випадках, коли працівник після вчинення прогулу приступив до роботи, так і тоді, коли він не має наміру продовжувати працювати. У першому випадку датою звільнення буде дата, зазначена у наказі про звільнення, або останній день роботи такого працівника, в другому випадку день, коли він фактично залишив роботу.

Згідно із ч.1 ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення:

1)догана;

2)звільнення.

Стаття 149 КЗпП України передбачає, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

В пункті 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11. 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів зазначено про те, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Відповідно до вимог ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення:

1)догана;

2)звільнення.

Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Наказ роботодавця про застосування стягнення має містити мотивувальну частину з точним та обґрунтованим характером порушення трудової дисципліни.

Наказ про застосування до працівника стягнення не може містити стягнень, не передбачених ст. 147 КЗпП України.

Виходячи з правової природи інституту дисциплінарної відповідальності, при притягненні працівника до даного виду відповідальності, адміністрація повинна навести конкретні факти допущеного працівником невиконання або неналежного виконання покладених на нього трудових обов"язків.

Між тим, в оспорюваному Наказі від 01.11.2018 року лише зазначено про те, що ОСОБА_1 звільнено у зв`язку з систематичними прогулами без поважних причин.

Крім того, від ОСОБА_1 не було витребувано письмові пояснення щодо допущених ним порушень, а також у наказі не наведено, що стало підставою для прийняття такого наказу.

На підтвердження законності звільнення стороною відповідача був наданий суду Акт від 30.10.2018 року про відсутність на робочому місці (а.с.226 т.1), відповідно до якого зазначено, що з 25 серпня по 30 жовтня 2018 року ОСОБА_1 був відсутній на роботі без поважних причин та неповідомлення керівництва. Сам ОСОБА_1 щодо своєї відсутності пояснював, що знаходиться на лікарняному, при цьому жодних лікарняних листів не надав, письмові пояснення не надав, на зв`язок не виходить, щодо своєї відсутності письмові пояснення не надає.

Слід також зауважити, що даний Акт був підписаний лише директором ТОВ «Укрмонолітмонтаж» ОСОБА_5 , що не відповідає вимогам діючого законодавства.

Також судом встановлено, що 12.09.2018 року відповідно до наказу Міністерством оборони України від 17.08.2018 року № 499 з ОСОБА_1 був укладений Контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадових осіб офіцерського складу строком на 5 років. Про укладення вказаного Контракту директор Товариства був повідомлений в установленому законом порядку як безпосередньо позивачем, так і листами Деснянського районного у м. Києві військомату від 05.10.2018 року та від 22.02.2019 року.

Вказане вище свідчить про те, що на момент видачі оспорюваного наказу відповідачу було відомо про укладення позивачем контракту.

Відповідно до вимог ч.3ст.119 КЗпП Україниза працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову.

Отже, із системного аналізу вказаних правових норм вбачається, що особа, яка прийнята на військову службу за контрактом, користується передбаченими ч.3ст.119 КЗпП Українигарантіями виключно у разі укладання такого контракту під час дії особливого періоду.

Гарантії по збереженню місця роботи (посади), середнього заробітку на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності за громадянами України, які призвані на строкову військову службу були передбачені у обов`язок, і почали діяти з 08 лютого 2015 року, відповідно до Закону України від 15 січня 2015 № 116-УІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду».

Статтею 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»,норми якого кореспондуються з «Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» (затвердженогоУказом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008), види військової служби визначено як: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаютьсяЗаконом України «Про оборону України»,Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»,Законом України « Про військовий обов`язок та військову службу»,Законом України « Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Указами Президента України та іншими підзаконними актами.

За змістомстатті 3 Закону України «Про оборону України»підготовка держави до оборони в мирний час включає, зокрема,забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань. Утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами; розвиток військово-технічного співробітництва з іншими державами з метою забезпечення Збройних Сил України, інших формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою технікою і майном, які не виробляються в Україні; підготовку національної економіки, території, органів державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населення до дій в особливий період.

Так, відповідно достатті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України , який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавця стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудований період після закінчення воєнних дій.

Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України , інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки. Органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно - рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу (стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію).

Відповідно достатті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни , забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає : підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Згідно до частин першої та другоїстатті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Загальні умови укладення контракту на проходження військової служби визначеністаттею 19 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»

За приписами ч. 2 ст. 39 Закону України «Про військовий обовязок і військову службу», визначено, що громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України.

Враховуючи те, що відповідно до ст.1Закону України«Про оборонув Україні» з моменту оголошення Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року № 303/2014, в Україні настав особливий період, який наразі не скасовано, отже, на позивача розповсюджуються гарантії та компенсації, передбачені для громадян, які відповідно достатті 119КЗпП України надані працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених Законами України «Про військовий обов`язок і військову службу», «;Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а тому суд приходить до висновку, що позивач звільнений з роботи з порушенням встановленого законом порядку.

Крім того, відповідно до ч.1ст.43 КЗпП Українирозірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7статті40і пунктами 2 і 3статті41цьогоКодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

Але відповідачем таку згоду отримано не було, як під час звільнення, так і під ас розгляду справи по суті. Будь-яких доказів протилежного суду надано не було.

Зважаючи на викладене вище, вимоги діючого законодавства, суд вважає, що звільнення ОСОБА_1 було проведено без дотримання вимог діючого законодавства, а тому є всі підстави для скасування оспорюваного наказу та поновлення позивача на роботі.

Що стосується позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більше як за один рік.

Судом встановлено, що позивача ОСОБА_1 було звільнено 30.10.2018 року.

Заробітна плата позивача за вересень та жовтень 2018 року, тобто за 2 місяці, що передували його звільненню, становить 30285,18 грн., що підтверджується відповідними довідками.

Розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться на підставі «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, згідно пункту 8 якого нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

Таким чином, середньоденний заробіток позивача становить 721, 07 грн. (30285, 18 грн.:42 робочих дні).

Час вимушеного прогулу позивача становить 332 дні (з 01 листопада 2018 року по 27 лютого 2020 року включно).

Сума, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за час вимушеного прогулу, становить 239395, 24 грн. (332 робочих дні х 721, 07 грн.).

Враховуючи вимоги діючого законодавства, а також те, що суд задовольняє вимоги позивача про поновлення його на роботі, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу такою підлягають задоволенню.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, у зв`язку з незаконним звільненням, то слід зазначити наступне.

Згідност.237-1КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Захист порушеного права у сфері трудових правовідносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права так і механізмом компенсації моральної шкоди як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли у результаті душевних страждань, яких зазнала особа у зв`язку із посяганням на її трудові права та інтереси.

У відповідності до положеньст. 23 ЦК Україниособа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода серед іншого полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Як встановленов судовомузасіданні,позивач заподіянняморальної шкодиобґрунтовує тим,що відповідач позбавив його гарантованого Конституцією України права на працю та можливості після закінчення контракту заробляти для себе та своєї сім`ї. Вказані незаконні дії відповідача призвели до його моральних переживань, позивач втратив душевний спокій, постійно перебуває у роздратованому стані, змушений звертатись до суду з вимогами про поновлення своїх порушених прав. Моральну шкоду позивач оцінює в 50000,00 грн.

Однак, суд вважає розмір моральної шкоди значно завищеним, виходячи з характерузазначеного правопорушення, а тому з урахуванням засад виваженості, розумності та справедливості суд визначає розмір моральної шкоди, яка підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача, у сумі 5000, 00 грн.

Що стосується тверджень відповідача про те, що позивачем пропущений строк позовної давності для звернення до суду із вимогами про поновлення на роботі, то суд їх до уваги не приймає, оскільки вони є безпідставними та необґрунтованими, оскільки відповідачем не було надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження своєчасного направлення на адресу позивача копії наказу про звільнення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по заробітній платі за період з листопада 2018 року по вересень 2019 року задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Як встановлено при розгляді справи, позивач ОСОБА_1 був звільнений з займаної посади відповідно до наказу від 01 листопада 2018 року.

Відповідно дост. 116 КЗпП Українипри звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювань ним суму.

За правилами ч. 1ст. 117 КЗпП Україниу разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені вст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Зважаючи на те, що позивач з 01.11.2018 року був звільнений, то і заробітна плата йому не нараховувалася, а тому і заборгованість виникнути не могла.

З урахуванням наведеного вище, суд вважає, що підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в цій частині немає.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі, то і позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, що завдана несвоєчасною виплатою заробітної плати, також задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 141 ЦПК Україниз відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2443, 95 грн.

Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

З урахуванням вимог вказаної статті суд допускає негайне виконання судового рішення у частині поновлення позивача ОСОБА_1 на посаді.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265, 430 ЦПК України, ст. 41, 149, 233, 235, 237-1 КЗпП України, постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрмонолітмонтаж»</a>, третя особа: ОСОБА_5 , про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати та відшкодування моральної шкоди відмовити.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрмонолітмонтаж»</a>, третя особа: ОСОБА_5 , про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, стягнення моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрмонолітмонтаж»</a> № 70-К від 01 листопада 2018 року про звільнення ОСОБА_1 з посади головного інженера.

Поновити ОСОБА_1 на посаді головного інженера Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрмонолітмонтаж»</a>.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрмонолітмонтаж»</a> на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 листопада 2018 року по 27 лютого 2020 року включно у розмірі 239395, 24 грн. та моральну шкоду у розмірі 5000, 00 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрмонолітмонтаж»</a> на користь держави судовий збір у розмірі 2443, 95 грн.

В частині поновлення на роботі ОСОБА_1 допустити негайне виконання рішення суду.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Деснянський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрмонолітмонтаж»</a>, ЄДРПОУ 35078050, адреса: м. Київ, вул. Саксаганського, 83.

Третя особа ОСОБА_5 , адреса: АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення виготовлений 13 березня 2020 року.

Суддя О.В.Лісовська