Постанова

від 05.03.2020 по справі 347/1225/13-ц

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 347/1225/13-ц

Провадження № 22-ц/4808/127/20

Головуючий у 1 інстанції Бучинський А. Б.

Суддя-доповідач Максюта

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2020 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О.,

суддів Василишин Л.В., Бойчука І.В.,

секретаря Маслей А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи відділ будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Косівської районної державної адміністрації, Державна архітектурно-будівельна інспекція України, приватний нотаріус Кабин Андрій Романович про визнання недійсною декларації про початок будівельних робіт, скасування реєстрації декларації про початок будівельних робіт, визнання недійсною заяви ОСОБА_4 щодо видачі містобудівних умов та обмежень, скасування реєстрації містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, заборону вчиняти дії з реконструкції квартири, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області, ухвалене суддею Бучинським А.Б. 23 жовтня 2019 року в смт. Верховина Івано-Франківської області, повний текст якого складено 04 листопада 2019 року,

в с т а н о в и в:

У травні 2013 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 поданий позов до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , вимоги до яких неодноразово уточнювали. В обґрунтування вимог зазначено, що вони являються власниками квартири АДРЕСА_1 згідно свідоцтва про право власності від 15.02.2005 року. Власником суміжної квартири АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу є ОСОБА_5 , який на початку 2009 року розпочав реконструкцію квартири під магазин, що визнана самочинною. Однак ОСОБА_5 отримав рішення Косівської міської ради від 04.06.2009 року про перевід квартири із житлового фонду в нежитлове приміщення під магазин. На підстав рішення Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.06.2013 року дане рішення Косівської міської ради скасовано. ОСОБА_5 до скасування судом рішення Косівської міської ради уклав з ОСОБА_4 удаваний договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 , як житлового приміщення. Згідно договору купівлі-продажу від 22.10.2012 року власником даної квартири являється відповідачка ОСОБА_4 . В кінці січня 2013 року відповідачка ОСОБА_4 розпочала у купленому нею приміщенні квартири АДРЕСА_3 будівельні роботи, реконструкцію квартири під непродовольчий магазин, без їх відома та письмової згоди, а також така реконструкція здійснюється без відповідного дозволу міськвиконкому та рішення органу місцевого самоврядування щодо зміни функціонального призначення квартири з подальшим переведенням в нежитлове. Договір сервітутного землекористування з відповідачкою не укладався, цільове призначення використання земельної ділянки - для обслуговування квартири, а загальна площа об`єкта будівництва значно перевищує площу квартири відповідачки. Своїми діями ОСОБА_4 порушує їх права як власників, оскільки належна їм частина будинку є суміжною із її квартирою, горище і покрівля будинку являються спільною власністю. Вважають, що декларація на початок виконання будівельних робіт по реконструкції квартири від 21.11.2012 року подана і зареєстрована відповідачкою незаконно і підлягає визнанню недійсною, оскільки при її заповненні відповідачкою були умисно зазначені неповні та недостовірні дані.

З врахуванням зміни підстав позову, збільшення та уточнення позовних вимог та згідно останньої редакції позовних вимог від 05.10.2015 року, ухвали Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 03.04.2017 року про закриття провадження у справі в частині позовних вимог, просили визнати недійсною декларацію про початок будівельних робіт, зареєстровану інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю 03.01.2013 року за № ІФ 082130031528; скасувати реєстрацію декларації про початок будівельних робіт за реєстраційним номером ІФ 082130031528 від 03.01.2013 року; визнати недійсною заяву ОСОБА_4 від 17.12.2012 року щодо видачі містобудівних умов та обмежень; скасувати реєстрацію містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 17.12.2012 року за №253; визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Косівського нотаріального округу Кабином А.Р. 22.10.2012 року за реєстром № 948; заборонити ОСОБА_4 вчиняти дії з реконструкції квартири АДРЕСА_2 під магазин (а.с. 5-10, том 1; а.с.5-10, том 2; а.с.181-188, том 4; а.с. 1-8, том 5).

В грудні 2013 року ОСОБА_4 подала позов до ОСОБА_1 про відшкодування майнової та моральної шкоди. Просила стягнути з відповідачки на її користь 9860 грн шкоди, завданої знищенням та пошкодженням майна, 5000 грн завданої моральної шкоди та судові витрати на правову допомогу (а.с.76-78, том 3).

Ухвалою Косівського районного суду Івано-Франківської області від 13.03.2014 року цивільну справу №347/3492/13-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 об`єднано в одне провадження зі справою №347/1225/13-ц (а.с.72-73, том 3).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 01.04.2015 року рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 24.11.2014 року (а.с.68-70, том 4) та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 12.01.2015 року (а.с.112-114, том 4) в частині визнання незаконною декларації про початок виконання будівельних робіт, зареєстрованої в інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Івано-Франківській області 03 січня 2013 року, виданоїу на ім`я ОСОБА_4 , та відшкодування матеріальної та моральної шкоди скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції (а.с.150-152, том 4).

Ухвалою Косівського районного суду Івано-Франківської області від 09.08.2016 року (а.с.152-153 том 6), залишеною без зміни ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 25.10.2016 року (а.с.238-239 том 6), матеріали справи № 347/1225/13-ц передані для розгляду по суті у Верховинський районний суд Івано-Франківської області.

Ухвалою Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 31.01.2017 року об`єднано в одне провадження позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа приватний нотаріус Кабин А.Р. про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, заборону вчиняти дії з реконструкції квартири та позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди із позовними вимогами за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , треті особи відділ містобудування, архітектури Косівської районної державної адміністрації, інспекція державного архітектурно-будівельного контролю в Івано-Франківській області про визнання недійсною декларації про початок будівельних робіт, зареєстрованої інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в Івано-Франківській області від 03.01.2013 року за № ІФ 082130031528; скасування реєстрації декларації про початок будівельних робіт від 03.01.2013 року за № ІФ 082130031528; визнання недійсною заяви ОСОБА_4 від 17.12.2012 року щодо видачі містобудівельних умов та обмежень; визнання недійсними містобудівельні умови та обмеження забудови земельної ділянки від 17.12.2012 року за №253 та скасування їх реєстрації (а.с.91-92, том 7).

Ухвалою Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 03.04.2017 року (а.с.135, том 9), яка набрала законної сили за наслідками перегляду в апеляційному порядку (ухвала Апеляційного суду Івано-Франківської області від 13.06.2017 року (а.с.56-57, том 10) позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди залишено без розгляду.

Ухвалою Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 03.04.2017 року (а.с.139, том 9), залишеною без зміни ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 13.06.2017 року (а.с.48-49, том 10) та постановою Верховного Суду від 12.12.2018 року (а.с.145-148, том 10) закрито провадження в частині позовних вимог про визнання недійсними містобудівних умов і обмежень від 17.12.2012 року.

Оскаржуваним рішенням Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 23 жовтня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи відділ будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Косівської районної державної адміністрації, Державна архітектурно-будівельна інспекція України, приватний нотаріус Кабин А.Р., про визнання недійсною декларації про початок будівельних робіт, скасування реєстрації декларації про початок будівельних робіт, визнання недійсною заяви ОСОБА_4 щодо видачі містобудівних умов та обмежень, скасування реєстрації містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, заборону вчиняти дії з реконструкції квартири відмовлено за безпідставністю (а.с. 204-209, том 12).

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що воно ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Зазначила, що розгляд справи навмисно затягувався, її клопотання ігнорувалися та не вирішувалися згідно чинного законодаства, позовні вимоги залишалися без розгляду або закривалося провадження. Також клопотання про забезпечення позову не виконані станом на сьогоднішній день.

На думку апелянта позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу є похідними від вимог про визнання декларації про початок будівельних робіт недійсною та визнання заяви ОСОБА_4 від 17.12.2009 року щодо виадчі містобудівних умов та обмежень за №253 від 17.12.2012 року і скасування їх реєстрації. Тому позивачі мають право оскаржувати вдаваний, незаконний договір купівлі-продажу від 22.10.2012 року, оскільки являються власниками будинку АДРЕСА_4 . Незаконними діями відповідачів порушені їхні майнові інтереси.

Також зазначила, що через погіршення стану здоров`я перебувала на лікуванні, про що нею 19.10.2019 року було написано заяву про відкладення розгляду справи. Однак, не зважаючи на її клопотання, 23.10.2019 року ухвалено оскаржуване рішення.

З цих підстав просить рішення суду скасувати та справу направити на новий судовий розгляд в іншому складі суду (а.с.2-7, том 13).

Відзив на апеляційну скаргу сторонами не подано, що відповідно до ч.2 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

У судове засідання не з`явилися сторони, про причини неявки не повідомили, хоча про день місце та час розгляду справи повідомлені належним чином.

Від третьої особи приватного нотаріуса Кабина А.Р. надійшла заява про розгляд справи без його участі.

Приймаючи до уваги, що неявка осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає апеляційному розгляду справи, апеляційним судом виконаний обов`язок щодо повідомлення осіб, які беруть участь у справі, про день, місце та час судового засідання, тому колегія суддів розглянула справу за їх відсутності.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає її частково необґрунтованою, виходячи з таких підстав.

В силу ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, але апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_4 набула у власність на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 22.10.2012 року з ОСОБА_5 , квартиру АДРЕСА_2 . Даний договір купівлі-продажу зареєстрований в Державному реєстрі правочинів та ОСОБА_4 здійснено державну реєстрацію прав (а.с.19-20, 21, 22 том 1).

Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане Коломийським міжрайонним бюро технічної інвентаризації 19.01.2005 року та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 15.02.2005 року, квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 по 1/3 частці (а.с.17, том 1).

Як встановлено з матеріалів справи, ОСОБА_4 17.12.2012 року на ім`я районного архітектора ОСОБА_6 подала заяву про надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на реконструкцію квартири під магазин непродовольчих товарів по АДРЕСА_5 (а.с.26 том 1).

03 січня 2013 року інспекцією ДАБК в Івано-Франківській області за № ІФ082130031528 зареєстровано Декларацію про початок виконання будівельних робіт з реконструкції квартири АДРЕСА_2 під магазин непродовольчих товарів, замовником якої була ОСОБА_4 . Така декларація видана на підставі містобудівних умов та обмежень №10 від 17.12.2012 року, виданих відділом архітектури та містобудування (а.с.23-25, 27-28 том 1; а.с.192-193, том 11).

16 червня 2014 року інспекцією ДАБК в Івано-Франківській області за № ІФ142141670466 зареєстровано Декларацію про готовність об`єкта до експлуатації. Найменування закінченого будівництвом об`єкта відповідно до будівельного паспорта - реконструкція квартири під магазин непродовольчих товарів за адресою АДРЕСА_5 , замовник ОСОБА_4 (а.с.194-196 том 11).

На підставі Декларації про готовність об`єкта до експлуатації, ОСОБА_4 16.04.2014 року зареєстровано в Реєстраційній службі Косівського районного управління юстиції право власності на даний об`єкт нерухомого майна, а саме магазин за адресою АДРЕСА_5 (а.с.6,7 том 11).

Із відповідей виконавчого комітету Косівської міської ради Івано-Франківської області від 29.04.2013 року №354 та від 04.02.2019 року встановлено, що від ОСОБА_4 з приводу надання в користування ідеальної частки землі на розгляд ради не надходила, а тому договір сервітутного землекористування не укладався (а.с.29, том 1), ОСОБА_4 не зверталася до Косівської міської ради із заявою щодо надання дозволу на реконструкцію будинку АДРЕСА_4 (а.с.5, том 11).

Згідно договору дарування магазину від 06.09.2017 року, ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_7 магазин загальною площею 55,0 кв.м, що знаходиться по АДРЕСА_5 . АДРЕСА_6 , що відчужується, належить дарувальнику на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого державним реєстратором прав на нерухоме майно ОСОБА_8 реєстраційної служби Косівського районного управління юстиції в Івано-Франківській області 16 червня 2014 року, індексний номер 23059250. Право власності зареєстровано в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а.с.17-19, том 12).

В матеріалах справи наявний технічний паспорт на магазин по АДРЕСА_5 , виготовлений на замовлення є ОСОБА_4 12 червня 2014 року (а.с.20-24, том 12).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з положень ст.ст.1,14-16,203, 215 ЦК України, Порядку виконання підготовчих і будівельних робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 №466, встановивши, що позивачами не залучено належних учасників справи, які мають відповідати за позовом як відповідачі, а суд в силу покладених на нього процесуальним законом повноважень позбавлений самостійно визначити суб`єктний склад учасників справи; скасування реєстрації документа, чинність якого вичерпана фактом його виконання, не змінює правовідносин, які регулюються цим документом на момент його чинності та не тягне і не може потягти за собою будь яких юридично значимих наслідків для третьої особи, як власника новоствореного майна; позивачами не доведено, що шляхом визнання недійсним оспорюваного правочину та повернення його предмета у власність попередньої особи чи сторони правочину у попереднє правове становище буде забезпечений їх законний інтерес на подальшу можливість законної реалізації їх законних прав, дійшов висновку про безпідставність позовних вимог.

Апеляційний суд погоджується в цілому з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову. Однак суд помилково зазначив взаємовиключні мотиви відмови у задоволенні позову про визнання недійсною декларації про початок будівельних робіт, зареєстрованої інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю від 03.01.2013 року за № ІФ 082130031528; скасування реєстрації декларації про початок будівельних робіт за реєстраційним номером від 03.01.2013 року за № ІФ 082130031528; скасування реєстрації містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 17.12.2012 року за № 253: у зв`язку із незалученням усіх осіб, які мають відповідати за позовом та необґрунтованістю (безпідставністю) позовних вимог по суті.

Звертаючись за цими позовними вимогами із позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , позивачі визначили третіми особами відділ будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Косівської районної державної адміністрації; Державну архітектурно-будівельну інспекцію України, приватного нотаріуса Кабина А.Р.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, скасовуючи попередні рішення у даній справі, у своїй ухвалі від 01.04.2015 року вказав, що судами не дана оцінка, тому, чи є ОСОБА_4 належним відповідачем у справі, оскільки Інспекція ДАБК в Івано-Франківській області, вчиняючи дії з реєстрації декларації, діяла як орган державної влади з приводу реалізації владних повноважень. Аналогічна позиція по справі висловлювалася Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 05.02.2014 року, у якій вказано, що Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю в Івано-Франківській області, вчиняючи дії з реєстрації вказаної декларації, діяла як орган державної влади з приводу реалізації владних повноважень.

За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження (п.40,п.41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 року у справі № 523/9076/16-ц, провадження №14-61цс18).

Як вбачається зі змісту приписів статті 51 ЦПК України, на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд повинен відмовляти у задоволенні позову.

Відповідно до положень ч.1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частиною 4 статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно приписів ч.1,ч.3 статті 13 ЦПК України, яка регламентує диспозитивність цивільного судочинства, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Положеннями ч.2 статті 16 ЦК України визначені способи захисту цивільних прав та інтересів.

За змістом норм процесуального права з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства та принципу змагальності сторін, саме на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. При цьому, суд під час розгляду справи має виходити зі складу осіб, які залучені до участі в справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини співвідповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати до участі в справі співвідповідачів та повинен вирішувати справу за тим позовом, що пред`явлений, і щодо тих відповідачів, які зазначені в ньому.

При цьому, встановлено, що відповідач ОСОБА_4 у встановленому законом порядку шляхом введення в експлуатацію згідно декларації про готовність об`єкта до експлуатації набула у власність реконструйовану квартиру під магазин непродовольчих товарів з моменту реєстрації права приватної власності на вказаний об`єкт нерухомості.

Тобто правовою підставою для набуття у власність об`єкта нерухомого майна після його реконструкції явились документи, які оспорюються позивачами, однак особа, яка приймала рішення про їх видачу, не залучена у якості відповідача.

При тому судом першої інстанції позивачам роз`яснювалися наслідки не вчинення процесуальної дії щодо залучення належних відповідачів у справі.

Як встановлено із матеріалів справи, позивачі фактично оспорювали правові підстави надання дозволу на реконструкцію квартири під магазин.

Суд вірно виходив з положень п.п. 18-20 Порядку виконання підготовчих і будівельних робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 №466 (в редакції Постанови, чинній на час виникнення спірних правовідносин - грудень місяць 2012 року), для отримання дозволу замовник (його уповноважена особа) має право подати особисто або надіслати рекомендованим листом з описом вкладення до Інспекції за місцезнаходженням об`єкта заяву про отримання дозволу. До заяви додаються: копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію; проектна документація на будівництво, розроблена та затверджена в установленому законодавством порядку; копія документа, що посвідчує право власності на будинок чи споруду, або письмова згода його власника на проведення будівельних робіт у разі реконструкції, реставрації, капітального ремонту об`єкта; копія ліцензії, яка дає право на виконання будівельних робіт, засвідчена в установленому порядку; копії документів про призначення осіб, відповідальних за виконання будівельних робіт, осіб, які здійснюють авторський і технічний нагляд; копії кваліфікаційних сертифікатів, засвідчені в установленому порядку, подаються з 01 червня 2012 року (крім сертифікатів інженерів технічного нагляду, які подаються з дня набрання чинності цим Порядком).

Інспекція протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви приймає рішення про надання дозволу або відмову в його видачі.

Підставою для відмови у видачі дозволу є: неподання документів, необхідних для прийняття рішення про видачу такого дозволу; невідповідність поданих документів вимогам законодавства; виявлення недостовірних відомостей у поданих документах.

Однак суд не врахував, що на час виникнення спірних правовідносин повноваження Державної архітектурно-будівельної інспекції України та її структурних підрозділів у областях визначалися Положенням, затвердженим Указом Президента України від 08 квітня 2011 року № 439/2011. І хоча Порядком виконання підготовчих і будівельних робіт, серед документів, що подаються замовником будівництва Інспекції ДАБК не було передбачено погодження дозволу на будівництво об`єктів містобудування з виконавчим органом місцевої ради, або із власниками суміжних квартир (співвласниками багатоквартирного будинку), однак підставою набуття права ОСОБА_4 на реконструйований об`єкт нерухомого майна явився документ, виданий Державною архітектурно-будівельною інспекцією, який по формі відповідав вимогам Закону, однак його зміст оспорюється позивачами.

За таких обставин Державна архітектурно-будівельна інспекція в Івано-Франківський області мала бути залучена у справу у якості відповідача і лише з участю усіх осіб, які б мали відповідати за позовом, повинно ухвалюватися рішення по суті позовних вимог.

Отже, висновки суду про необґрунтованість (безпідставність) позову в цій частині є передчасними і суперечать нормам процесуального права.

Суд вірно застосував норми матеріального права щодо вирішення позовної вимоги про недійсність заяви ОСОБА_4 від 17.12.2012р.

Так, право громадян на звернення до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій усіх форм власності закріплено у ст. 40 Конституції України, згідно якої кожен має право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та службових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглядати звернення і давати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Шляхи здійснення прав громадян на звернення визначаються також в Законі України Про звернення громадян , в Указі Президента України від 7 лютого 2008 року №109/2008 "Про першочергові заходи щодо забезпечення реалізації та гарантування конституційного права на звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування", а також у постанові Кабінету Міністрів України Про затвердження Інструкції діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, об`єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в засобах масової інформації від 14 квітня 1997 р. № 348 та від 24.06.2009 N 630.

Отже, ОСОБА_4 використала надане їй законом право на подання заяви, тому підстави для визнання такої заяви недійсною відсутні.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , посвідченого приватним нотаріусом Косівського нотаріального округу Кабином А.Р. 22.10.2012 за реєстром №948, то слід зазначити наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1, 2ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5 та 6ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Відповідно до ч.1 ст. 203 ЦК України,зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

У відповідності до ч.3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно до п.7 Постанови Пленуму Верховного суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними № 9 від 6 листопада 2009 року, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

У відповідності з п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо).

Відповідно до положень статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб,завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Положеннями статей 41 Конституції України, 321 ЦК України встановлено принцип непорушності права власності, відповідно до якого ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні.

Позивачі вважають, що такий договір купівлі-продажу є недійсним, оскільки при його укладенні сторонами не дотримано вимог ч.5 ст.203 ЦК України, а саме такий не спрямований на реальність настання правових наслідків, так як квартира на момент укладення договору була зруйнована, а також договір є удаваним правочином.

Однак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що шляхом визнання недійсним оспорюваного правочину та повернення його предмета у власність попередньої особи чи сторони правочину у попереднє правове становище буде забезпечений їх законний інтерес на подальшу можливість законної реалізації їх законних прав.

Як вбачається із змісту оспорюваного правочину, за договором купівлі-продажу від 22.10.2012 року відбувся перехід права власності від ОСОБА_5 до ОСОБА_4 на квартиру (а не нежитлове приміщення) АДРЕСА_2 внаслідок продажу за ціною 107260 грн.

Лише після цього документально оформлена реконструкція квартири.

Сторони за договором купівлі-продажу не вважають правочин недійсним і не мають намірів повертати один одному усе набуте за договором.

ОСОБА_5 відповідно до закону мав право розпорядитися своїм майном, уклав договір купівлі-продажу з ОСОБА_4 , яка набула усіх прав власника на об`єкт нерухомого майна, а права позивачів фактом укладення цього договору купівлі-продажу не порушені, оскільки вони прав на цей об`єкт нерухомого майна не мали.

Жодних доказів про удаваність цього правочину суду не представлено.

Доводи позивачів про те, що квартира була зруйнована на момент укладення правочину не заслуговують на увагу, оскільки ці обставини не свідчать про фізичне знищення квартири як об`єкта нерухомого майна, а лише про зміну її характеристик без зміни цільового призначення.

Згідно із статтею 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Слід зазначити, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень чи інших осіб, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду.

Позивачами не обраний ефективний спосіб захисту порушеного права у відповідності до обставин справи та правовідносин, які виникли.

Судом встановлено, що відбулася реконструкція житлового приміщення, яке належало відповідачу ОСОБА_4 . Разом з тим, відповідачі, обираючи різноманітні способи захисту свого права, не пов`язані із кінцевою метою, не використали своє право за вимогою про приведення реконструйованого приміщення у попередній стан.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції з врахуванням всіх обставин справи, наявних доказів в матеріалах справи необхідно змінити в частині мотивів для відмови у задоволенні позову про визнання недійсною декларації про початок будівельних робіт, зареєстрованої інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю від 03.01.2013 року за № ІФ 082130031528; скасування реєстрації декларації про початок будівельних робіт за реєстраційним номером від 03.01.2013 року за № ІФ 082130031528; скасування реєстрації містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 17.12.2012 року за № 253 з підстав, викладених у мотивувальній частині цієї постанови. В іншій частині рішення слід залишити без змін.

За таких обставин мотивувальна частина рішення суду підлягає зміні в редакції цієї постанови.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 374, 376, 381- 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 23 жовтня 2019 року по справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи відділ будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Косівської районної державної адміністрації, Державна архітектурно-будівельна інспекція України, приватний нотаріус Кабин Андрій Романович про визнання недійсною декларації про початок будівельних робіт, скасування реєстрації декларації про початок будівельних робіт, визнання недійсною заяви ОСОБА_4 щодо видачі містобудівних умов та обмежень, скасування реєстрації містобудівельних умов та обмежень забудови земельної ділянки, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, заборону вчиняти дії з реконструкції квартири змінити з підстав, викладених у мотивувальній частині постанови.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий І.О. Максюта

Судді: Л.В. Василишин

І.В. Бойчук

Повний текст постанови складено 16 березня 2020 року.