Постанова

від 13.02.2020 по справі 200/18778/18

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

13 лютого 2020 року м. Дніпросправа № 200/18778/18

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Чабаненко С.В.,

суддів: Чумака С.Ю., Юрко І.В.,

за участю секретаря судового засідання Сколишева О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Індрі" на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2019 року у справі №200/18778/18 за позовом Приватного акціонерного товариства "Індрі" до Дніпровської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Управління Дніпропетровської єпархії Української православної церкви Департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради про визнання протиправним та скасування розпорядження,-

ВСТАНОВИВ:

29.11.2018 року ПАТ «Індрі» звернулось до суду з адміністративним позовом до Дніпровської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: управління Дніпропетровської єпархії Української православної церкви, Департамент по роботі з активами Дніпропетровської міської ради, в якому позивач просив визнати протиправним та скасувати розпорядження Дніпропетровського міського голови Куліченка І.І. від 09.08.2006 року №664-р «Про визнання таким, що втратило чинність розпорядження міського голови від 03.04.2000 року за №350р «Про присвоєння поштової адреси будівлям адміністративно-єпархіального центру по вул. Карла Лібкнехта адресу - Карла Лібкнехта, 4 АДРЕСА_1 » .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до свідоцтва про право власності, виданого Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради 16.02.1999 року ПАТ «Індрі» є власником трьох нежитлових будівель: будівлі складу літ. Г-1 площею 272.6 кв.м., будівлі складу літ. Д-1 площею 170.5 кв.м., виробнича будівля літ. Е-1 площею 102,6 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Дніпро (раніше Дніпропетровськ), вул. Михайла Грушевського (раніше Карла Лібкнехта), буд. 4а, та розташовані на земельній ділянці, площею 0,867 га, за кадастровим номером: 1210100000:02:405:0007, яка використовувалась позивачем з 2007 р. по 2010 р. на підставі договору оренди. У 2018 році позивач в ході підготовки технічної документації із землеустрою щодо встановлення в натурі меж земельної ділянки за кадастровим номером 1210100000:02:405:0007, розташованої за адресою: м. Дніпро, вул. Михайла Грушевського АДРЕСА_2 , дізнався про те, що зазначена адреса використовується Управлінням Дніпропетровської єпархії Української православної церкви, яка була присвоєна їм розпорядженням міського голови Дніпропетровської міської ради Куліченко І.І. № 664р від 09.08.2006 р. Позивач вважає, що ним зазначена адреса використовується правомірно відповідно до правовстановлюючих документів на об`єкт нерухомості та довідки Комунального підприємства «ЗЕМГРАД» Дніпропетровської міської ради № 687 від 18.09.2003 щодо присвоєння адреси. Крім цього, обґрунтовуючи доводи щодо протиправності розпорядження відповідача № 644р від 09.08.2006 р. «Про присвоєння адреси будівлям адміністративно-єпархіального центру по вул. Карла Лібкнехта (Бабушкінський район)» позивачем зазначено, що жодним законом міський голова не наділений повноваженнями визнавати нечинними прийняті ним розпорядження, в тому числі з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 р. № 7-рп/2009, відповідно до якого скасування міським головою своїх попередніх рішень суперечить Конституції України та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» .

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.09.2019 у задоволенні позовних вимог ПАТ «Індрі» відмовлено з тих підстав, що позивач не довів належними та допустимими доказами порушення його прав та охоронюваних законом інтересів оскаржуваним розпорядженням Дніпропетровського міського голови Куліченко І.І. № 644-рвід 09.08.2006 року.

При цьому судом було відхилено доводи позивача стосовно того, що адреса будівель позивача містилась в правовстановлюючих документах задовго до побудови будівель адміністративно-єпархіального центру, з посиланням на те, що предметом розгляду у даній справі є питання законності рішення органу місцевого самоврядування, а не спір про право власності на відповідний об`єкт нерухомого майна, тобто, обраний позивачем спосіб захисту свого права шляхом визнання незаконним та скасування рішення відповідача не забезпечує реального захисту порушеного права власника майна, та у будь-якому випадку не призведе до поновлення прав позивача, які він вважає порушеними внаслідок прийняття спірного рішення.

Судом також відхилено посилання позивача на правову позицію Конституційного Суду України, викладену у рішенні № 7-рп/2009 від 16.04.2009 р. (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), відповідно до якої органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення, з тих підстав, що позивач не є суб`єктом правовідносин, що виникли у зв`язку з прийняттям оскаржуваного розпорядження Дніпропетровського міського голови Куліченко І.І. № 644-р від 09.08.2006 року, та рішення Конституційного Суду України щодо тлумачення відповідних норм прийняте значно пізніше спірного ненормативного акту, отже відповідно до статті 152 Конституції України не має зворотної дії у часі.

На рішення суду позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог.

Позивач не погодився з доводами суду першої інстанції, зокрема вважаючи, що рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2009 від 16.04.2009 р. суд першої інстанції не врахував безпідставно, оскільки цим рішенням не було визнано неконституційність нормативного акта або його окремих положень, а тому є недоречним висновок суду, що таке рішення не має зворотної дії у часі. В той же час даним рішенням було розтлумачено норми права, які існували на момент винесення оскаржуваного рішення відповідача. Крім того, судом неповно встановлено обставини справи, зокрема поза увагою залишені доводи позивача щодо невідповідності спірного розпорядження Положенню про присвоєння адрес будинкам та спорудам у м.Дніпропетровську з урахуванням міся розташування фасаду адмінастративно-єпархіального центру Дніпропетровської єпархії УПЦ. Також позивач вважає висновки суду щодо відсутності доказів затвердження адреси належних йому на праві власності будівель такими, що не відповідають обставинам справи, оскільки за його твердженням такими доказами є правовстановлюючи документи на об`єкт нерухомості, а також довідка КП Земгад Дніпропетровської міської ради № 687 від 18.09.2003, що наявні в матеріалах справи.

Іншими учасниками справи на апеляційну скаргу подані відзви, в яких викладено ставлення до апеляційної скарги, а також доводи, які на думку учасників свідчать про відсутності підстав для її задоволення та скасування рішення суду першої інстанції.

Під час апеляційного перегляду в судовому засіданні сторонами та третіми особами підтримані наведені у відповідних документах по справі доводи та заперечення.

За клопотанням позивача судом апеляційної інстанції додатково долучено до матеріалів справи копію листа Управління Дніпропетровської єпархії УПЦ від 06.07.2006 №356 та копію розпорядження міського голови Дніпропетровської міської ради Про присвоєня адреси будівлям адміністративно-єпархіального центру по вул. Карла Лібкнехта (Бабушкінський район) .

Заслухавши доводи учасників справи та перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Наявними у справі доказами підтверджено, що розпорядженням Дніпропетровського міського голови Куліченко І.І. від 03.04.2000 року № 350-р «Про присвоєння поштової адреси адміністративно-єпархіальному центру Дніпропетровської єпархії Української православної церкви по вул. Карла Лібкнехта (Бабушкінський район)» останньому було присвоєно поштову адресу - вул. Карла Лібкнехна, 4 А.

Розпорядженням Дніпропетровського міського голови Куліченко І.І. від 09.08.2006 року № 644-р «Про присвоєння адреси будівлям адміністративно-єпархіального центру по АДРЕСА_3 . Карла Лібкнехта (Бабушкінський район)» було визнано таким, що втратило чинність, розпорядження міського голови Куліченко І.І. від 03.04.2000 року № 350-р «Про присвоєння поштової адреси адміністративно-єпархіальному центру Дніпропетровської єпархії Української православної церкви по вул. Карла Лібкнехта (Бабушкінський район)» , присвоєно будівлям адміністративно-єпархіального центру по вул. Карла Лібкнехта адресу - вул. Карла Лібкнехна, 4 А, а також відзначено, що присвоєння адреси не підтверджує право власності на нерухоме майно та право на земельну ділянку.

Приватне акціонерне товариство «Індрі» на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради, від 16.02.1999 року, є власником трьох нежитлових будівель: будівлі складу літ. Г-1 площею 272.6 кв.м., будівлі складу літ. Д-1 площею 170.5 кв.м., виробнича будівля літ. Е-1 площею 102,6 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Дніпро (раніше Дніпропетровськ), вул. Михайла Грушевського (раніше Карла Лібкнехта), буд. 4а та розташовані на земельній ділянці, площею 0,867 га, за кадастровим номером: 1210100000:02:405:0007. Право власності на вказані нежитлові будівлі було зареєстровано в Дніпропетровському бюро технічної інвентаризації, запис в реєстровій книзі № 7 ЮН за реєстровим № 300-34.

Земельна ділянка з кадастровим номером 1210100000:02:405:0007 знаходилась у користуванні позивача на підставі договору оренди землі від 05.06.2007 р., укладеного на три роки, що посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Літаш І.П. 05.06.2007 р., зареєстровано в реєстрі за № 3584.

Згідно п. 6.4. договору оренди землі протягом строку користування орендар мав оформити документи на проведення реконструкції з визначенням функціонального призначення відповідно до вимог забудови планувальної зони та проекту зон охорони пам`ятки архітектури місцевого значення - Головного корпусу кондитерської фабрики А.Л. Лур`є у м. Дніпропетровську.

Крім того, серед інших умов передачі земельної ділянки в оренду, визначених у п. 6.2. договору оренди землі зазначено про забезпечення виконання вимог, викладених у ст. 48 Закону України «Про охорону земель» та висновку Голови АПУ міської ради від 29.07.2005 р. № 1303.

Відповідно до висновку Головного архітектурно-планувального управління № 1303/1 від 29.07.2005 р. про категорію землекористування «на земельну ділянку по АДРЕСА_2 » на зазначеній земельній ділянці розташовані одноповерхові виробничі та складські будівлі і споруди та місцевий проїзд до них. Використання ділянки для розміщення промислових та складських об`єктів не відповідає вимогам забудови зони загальноміського центру. Голов АПУ вважає за можливе ділянку по АДРЕСА_3 . АДРЕСА_4 Лібкнехта, 4 А, фактично зайняту одноповерховими будівлями та спорудами і місцевим проїздом до них, рекомендувати до використання тимчасово короткостроково строком до 3-х років. У зазначений термін власнику будівель та споруд необхідно змінити їх функціональне призначення на відповідне до вимог забудови планувальної зони та проекту зон охорони пам`ятки архітектури місцевого значення Головного корпусу кондитерської фабрики А.Л. Лур`є у м. Дніпропетровську та оформити документи на проведення реконструкції під нове призначення в установленому порядку.

Розпорядження міського голови щодо присвоєння нежитловим будівлям, належним позивачеві на праві власності, адреси не виносилось, відомості про існування такого розпорядження в матеріалах справи відсутні. Крім того, факт прийняття такого розпорядження заперечується відповідачем. Позивачем відповідне розпорядження щодо присвоєння адреси належним йому на праві власності будівлям також не надано, проте на його думку факт присвоєння адреси підтверджується довідкою КП Земгад Дніпропетровської міської ради № 687 від 18.09.2003.

В свою чергу, відповідно до відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Дніпровська єпархія Української Православної Церкви на підставі свідоцтва про право власності від 09.09.2008 року, виданого Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради серії САВ № 994275, на праві колективної власності є власником будівель адміністративно-єпархіального центру літ. Б-3 заг. прощею 1388,1 кв.м., ганок з порталом літ. б, ганки літ. б (1), б (2), приямок літ. б (3), входи у підвал літ. б (4), б (5), каплиця літ. В-1, заг. площею 2,3 кв.м., за адресою: Дніпропетровська область, Дніпропетровськ, вул. Карла Лібкнехта, 4а.

Крім того Дніпровська єпархія Української Православної Церкви на підставі дублікату (перший) свідоцтва про право власності від 24.01.2012, виданого Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради серії САС № 366768, на праві колективної власності є власником будинку архієпископа літ. А-2, заг. плошею 324,1 кв.м., житловою площею 92,2 кв. м., ганки літ. а (І), а (ІІ), а (ІІІ), площею 12,7 кв.м., вхід у підвал площею 3,7 кв.м, за адресою: Дніпропетровська область, Дніпропетровськ, вул. Карла Лібкнехта, 4а.

Також управління Дніпропетровської єпархії Української православної церкви є землекористувачем земельної ділянки площею 0,1912 га по фактичному розміщенню будівлі адміністративно-єпархіального центру та будівлі архієпископа, розташованої за адресою: м. Дніпро, вул. Карла Лібкнехта, буд. 4-а, кадастровий номер 1210100000:02:396:0051, на підставі рішення Дніпропетровської міської ради № 118/43 від 27.11.2013 р.

Отже, з приведених вище доказів вбачається, що і позивач, і третя особа - управління Дніпропетровської єпархії Української православної церкви є власниками об`єктів нерухомості, що зареєстровані за однією і тою самою адресою: м. Дніпро (Дніпропетровськ), вул. Михайла Грушевського (Карла Лібкнехта), 4а.

Позивач не звертався до органів місцевого самоврядування та їх структурних підрозділів для вирішення питання щодо присвоєння адреси належним йому об`єктам нерухомого майна, однак вважає, що на час набуття права власності на це майно адреса об`єктам вже була присвоєна.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, з урахуванням приведених обставин, судом було зазначено, що у відповідності до Положення про присвоєння адрес будинкам та спорудам у м. Дніпропетровську виконкомом Дніпропетровської міської ради не приймався розпорядчий документ, з обов`язковим додатком у вигляді ситуаційного плану М 1:2000, про затвердження (присвоєння) адреси: м. Дніпро, вул. Михайла Грушевського (раніше - вул. Карла Лібкнехта), буд. 4-а, об`єктам нерухомого майна, що належать на праві власності позивачеві. Довідку Комунального підприємства «Земград» Дніпропетровської міської ради № 687 від 18.09.2003 р. про присвоєння адреси позивачу судом не було взято до уваги, оскільки відповідно до п. 4.3. Положення про присвоєння адрес будинкам та спорудам у м. Дніпропетровську довідки щодо адреси об`єкта надаються, зокрема, на підставі розпорядження виконкому міської ради про присвоєння адреси, проте таке розпорядження, як встановлено судом, відсутнє. З урахуванням того, що позивачем оскаржується індивідуальний правовий акт, який може створювати умови для реалізації або перешкоджати чи порушувати суб`єктивні праві та охоронювані законом інтереси конкретно визначеної особи, якій цей акт адресовано, тобто в даному випадку стосується прав та інтересів третьої особи, позивач не довів належними та допустимими доказами порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цим актом, що за висновком суду є підставою для відмови у задоволенні позву з урахуванням положень статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно яких предметом судового захисту є права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам).

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Так, спірні правовідносини виникли у зв`язку з прийняттям розпорядження Дніпропетровського міського голови Куліченко І.І. від 09.08.2006 року № 644-р, яким присвоєно адресу об`єктам нерухомого майна, належним на праві власності третій особі - управлінню Дніпропетровської єпархії Української православної церкви.

Стверджуючи про протиправність зазначеного розпорядження, позивач зазначає щодо порушення відповідачем приписів Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» , зокрема щодо неприпустимості скасування органом місцевого самоврядування свого владного управлінського рішення.

Щодо приведеного аргументу позивача колегія суддів зазначає наступне.

Приписами ст. ст. 42, 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні (в редакції Закону № 3266-IV від 13.01.2006) міський голова забезпечує на відповідній території додержання законодавства щодо розгляду звернень громадян та їх об`єднань (п.18 ч. 3 ст. 42 Закону); здійснює інші повноваження місцевого самоврядування, визначені цим та іншими законами, якщо вони не віднесені до виключних повноважень ради або не віднесені радою до відання її виконавчих органів (п. 19 ч.3 ст.42 Закону); видає розпорядження у межах своїх повноважень (п. 20 ч.3 ст.42 Закону).

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (ч. 10 ст. 59 Закону).

Згідно ч.1 ст.74 цього ж Закону, органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами.

Таким чином, органи та посадові особи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є гарантією стабільності суспільних відносин між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп.

Так, згідно розпорядження міського голови Дніпропетровської міської ради № 644-р від 09.08.2006, виданого відповідно до листа Управління Дніпропетровської єпархії Української православної церкви від 06.07.2006 № 356, визнано таким, що втратило чинність, розпорядження міського голови від 03.04.2000 №350р Про присвоєння поштової адреси адміністративно-єпархіальному центру Дніпропетровської єпархії Української Православної церкви по вул. Карла Лібкнехта (Бабушкінський район) ; присвоєно будівлям адміністративно-єпархіального центру по вул. Карла Лібкнехта адресу - вул. Карла Лібкнехта, 4А.

З урахуванням п.19 ч.1 ст.4 КАС України, дане розпорядження є індивідуальним актом, оскільки видане суб`єктом владних повноважень на виконання владних управлінських функцій за заявою юридичної особи, та стосується прав та інтересів такої особи. При цьому дія такого акту вичерпується його виконанням, оскільки строк його дії не визначений безпосередньо у акті.

Отже, цей акт має своїм предметом вплив на чітко визначеного суб`єкта права, якому надаються певні права і об`єктом правового регулювання тут виступає потреба закріплення певної суб`єктивної волі стосовно конкретної особи, що зумовлює виникнення певних змін у правовому статусі цієї особи. Ініціатором видання даного індивідуального акту в даному випадку є адресат, тобто акт виданий тільки задля розв`язання певної ситуації за індивідуально-визначених обставин та умов.

Право на оскарження такого акту у третіх осіб може виникнути лише у разі порушеня цим актом безпосередньо їх суб`єктивних прав чи інтересів.

Колегія суддів звертає увагу, що оскаржуваним розпорядженням не скасовано, а визнано таким, що втратило чинність, попереднє розпорядження міського голови від 03.04.2000 № 350р, що було прийняте стосовно тієї ж самої особи та щодо тих самих питань, а саме, щодо присвоєння поштової адреси адміністративно-єпархіальному центру Дніпропетровської єпархії Української Православної церкви по вул. Карла Лібкнехта, 4А. Таким чином, зазначені розпорядження були видані суб`єктом владних повноважень виключно у зв`язку зі зверненням особи, інтересів якої ці акти стосуються, а саме третьої особи - Управління Дніпропетровської єпархії Української православної церкви, та жодним чином не впливають на права чи інтереси, а також не створюють відповідних обов`язків, для позивача.

Тобто, обраний позивачем спосіб захисту свого права шляхом визнання незаконним та скасування рішення відповідача не забезпечує реального захисту порушеного права власника майна, тобто у будь-якому випадку не призведе до поновлення прав позивача, які він вважає порушеними внаслідок прийняття спірного рішення.

Крім того, враховуючи наведені вище обставини, колегією суддів не встановлено порушення з боку відповідача і приписів ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні чи іншої норми названого Закону, оскільки оскаржуваним розпорядженням попереднє розпорядження не було скасовано, отже відповідні доводи заявника апеляційної скарги є хибними. В свою чергу визнання суб`єктом владних повноважень власного розпорядчого акту індивідуальної дії таким, що втратив чинність, на вимогу адресата такого акту, не суперечить вимогам Закону України Про місцеве самоврядування в Україні .

Колегія суддів також вважає безпідставними в даному випадку посилання позивача на правову позицію Конституційного Суду України, викладену у рішенні № 7-рп/2009 від 16.04.2009 р. (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), відповідно до якої органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення, з тих підстав, що позивач не є суб`єктом правовідносин, що виникли у зв`язку з прийняттям оскаржуваного розпорядження Дніпропетровського міського голови ОСОБА_1 І. № 644-р від 09.08.2006 року, та в свою чергу суб`єкт відповідних правовідносин, в даному випадку - Управління Дніпропетровської єпархії Української православної церкви, не заперечував щодо таких змін і був ініціатором відповідних змін/припинення.

Щодо інших доводів заявника апеляційної скарги, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно недоведеності належними та допустимими доказами твердження позивача про присвоєння певної поштової адреси належним йому на праві власності будівлям.

На підставі Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» розпорядженням міського голови № 872-р від 26.08.1998 р. (із змінами та доповненнями внесеними рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради №2623 від 16.12.1999 р.) було затверджене Положення про присвоєння адрес будинкам та спорудам у м. Дніпропетровську, чинне на момент виникнення спірних правовідносин.

Згідно пункту 4.1 Положення про присвоєння адрес будинкам та спорудам у м. Дніпропетровську адреса будинків та споруд затверджується (присвоюється) згідно з розпорядчими документами виконкому Дніпропетровської міської ради, з обов`язковим додатком у вигляді ситуаційного плану М 1:2000.

Відсутність відповідного розпорядчого документу виконкому Дніпропетровської міської ради про присвоєння адреси свідчить про те, що у визначений законодавцем спосіб присвоєння адреси будинкам/спорудам не відбулось.

Як було встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного перегляду, позивач не може довести присвоєння адреси належним йому на праві власності будівлям відповідним розпорядженням виконкому Дніпропетровської міської ради. Наявність такого розпорядження заперечує як відповідач, так і третя особа - Департамент по роботі з активами Дніпропетровської міської ради. Посилання заявника апеляційної скарги на довідку Комунального підприємства «Земград» Дніпропетровської міської ради № 687 від 18.09.2003 р. про присвоєння адреси колегія суддів розцінює критично, оскільки зміст цієї довідки не свідчить про наявність розпорядження виконкому Дніпропетровської міської ради про присвоєння адреси (будь-яких посилань на таке розпорядження довідка не містить). Крім того, відповідно до п. 4.3. Положення про присвоєння адрес будинкам та спорудам у м. Дніпропетровську довідки про адресу об`єкта надаються, зокрема, на підставі розпорядження виконкому міської ради про присвоєння адреси для надання у різні інстанції, а таке розпорядження, як встановлено судом першої інстанції та не спростовано в ході апеляційного розгляду, відсутнє.

В контексті завдань адміністративного судочинства з огляду на положення ст. 2 КАС України звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.

Заінтересованість повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача.

Заінтересованість повинна мати об`єктивну основу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому. Тому для відкриття провадження у справі недостатньо лише твердження позивача, наведеного у позовній заяві, про порушення права, свободи або законного інтересу.

Така правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 11.07.2019 року у справі № 826/14642/15.

Доводи позивача стосовно того, що будівлі позивача та будівля управління Дніпропетровської єпархії Української Православної Церкви знаходяться на різних вулицях, а також те, що адреса будівель позивача містилась в правовстановлюючих документах задовго до побудови будівель адміністративно-єпархіального центру може свідчити лише про наявність спору про право, вирішення якого не віднесено до юрисдикції адміністративних судів. Також відповідні доводи не можуть свідчити про правомірність чи протиправність оскаржуваного рішення.

З аналізу приведених вище норм законодавства та відповідних їм правовідносин, правової позиції Верховного Суду у справі № 826/14642/15, колегія суддів вважає законним та обґрунтованим висновок суду першої щодо недоведеності позивачем належними та допустимими доказами порушення його прав та охоронюваних законом інтересів оскаржуваним розпорядженням Дніпропетровського міського голови Куліченко І.І. № 644-р від 09.08.2006 року, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Зважаючи на те, що судом першої інстанції при ухваленні оскарженого рішення не допущено порушень норм матеріального і процесуального права, а викладені в ньому висновки відповідають обставинам справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 315, 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Індрі" - залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2019 року у справі №200/18778/18 - залишити без змін.

Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів до Верховного Суду, відповідно до ст.ст. 328 - 329 КАС України.

Головуючий - суддя С.В. Чабаненко

суддя С.Ю. Чумак

суддя І.В. Юрко