Рішення

від 13.03.2020 по справі 910/10810/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.03.2020Справа № 910/10810/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участі секретаря судового засідання Коновалова С.О., розглянувши за правилами загального позовного провадження матеріали справи за позовом Національного Банку України (далі - Банк) до підприємства всеукраїнської громадської організації онкоінвалідів "Спілка онкоінвалідів "Інлюкс" (далі - Підприємство) про стягнення 32 685,04 грн. та за зустрічним позовом Підприємства до Банку про визнання недійсними пунктів договору,

за участі представників:

Банку: Донченка О.Г. за довіреністю від 27 грудня 2019 року № 18-0014/68066;

Підприємства: Костинчука П.М. за довіреністю від 26 червня 2019 року;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У серпні 2019 року Банк звернувся до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом, посилаючись на те, що 11 травня 2018 року між ним та Підприємством було укладено договір № 100230, за умовами якого відповідач зобов`язався в межах твердої договірної ціни надати позивачу на свій ризик та власними силами і засобами у строки, встановлені цією угодою, послуги з проведення поточного ремонту адмінбудівель Банку в обсягах, передбачених кошторисною документацією, а позивач, у свою чергу, - прийняти і оплатити наведені послуги. Оскільки Підприємство передбачені цією угодою послуги надало несвоєчасно, позивач, посилаючись на статті 251, 530, 610, 612, 901 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 193, 230, 231 Господарського кодексу України (далі - ГК України), просив суд стягнути з Підприємства 32 685,04 грн. штрафних санкцій, нарахованих у зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19 серпня 2019 року (суддя Алєєва І.В.) вищенаведену позовну заяву Банку прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/10810/19 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання).

19 вересня 2019 року через загальний відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшов відзив Підприємства на позовну заяву від 17 вересня 2019 року, в якому відповідач заперечив проти задоволення вимог Банку з огляду на те, що Підприємство у зв`язку зі збільшенням на законодавчому рівні мінімальної кошторисної заробітної плати працівників та відмовою Банку вносити зміни до укладеного між сторонами договору в частині розміру кошторисів та продовження строку виконання робіт за цим правочином на 120 робочих днів від дня його укладення, було змушене призупинити підрядні роботи за вказаною угодою до внесення відповідних змін до договору. Разом із тим, виконання відповідачем робіт за наданою Банком заявкою від 29 жовтня 2019 року після спливу встановленого у ній строку (30 листопада 2019 року) було зумовлено неможливістю виконання передбаченого цією заявкою об`єму робіт у зазначені в ній стислі строки. Крім того, відповідач наголосив на тому, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором будівельного підряду, а не договором про надання послуг, як невірно зазначено Банком у його позовній заяві.

Крім того, 19 вересня 2019 року через загальний відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшов зустрічний позов Підприємства від 17 вересня 2019 року, в якому останнє просило суд визнати недійсними пункти 2.1 та 7.9 укладеного між сторонами договору від 11 травня 2018 року № 100230, якими врегульовано обсяг і строки надання спірних послуг, а також відповідальність виконавця за порушення таких строків, оскільки наведені положення, на думку Підприємства, є несправедливими по відношенню до виконавця за цим договором, а також є нерозумними та такими, що порушують принцип добросовісності зобов`язання.

Ухвалою суду від 24 вересня 2019 року зустрічну позовну заяву Підприємства залишено без руху та надано останньому строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали.

4 жовтня 2019 року через загальний відділ канцелярії та документального забезпечення суду Підприємством на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 24 вересня 2019 року подано документи для усунення недоліків зустрічної позовної заяви.

У зв`язку з наведеними обставинами ухвалами суду від 9 жовтня 2019 року розгляд справи № 910/10810/19 було вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 29 жовтня 2019 року, а також прийнято зустрічний позов Підприємства до Банку про визнання недійсними пунктів договору, вимоги за зустрічним позовом об`єднано в одне провадження з первісним позовом, а підготовче засідання за зустрічним позовом вирішено провести 29 жовтня 2019 року разом з первісним позовом.

Слід також зазначити, що 8 жовтня 2019 року через загальний відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшли заперечення Підприємства від 7 жовтня 2019 року, в яких останнє зазначило, що договір від 11 травня 2018 року № 100230 в частині регулювання надання послуг, на думку відповідача за первісним позовом, є неукладеним, а відтак положення пункту 7.9 цього договору, якими передбачена відповідальність виконавця за порушення строків надання послуг, не можуть створювати для сторін жодних правових наслідків.

22 жовтня 2019 року через загальний відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшов відзив Банку від 18 жовтня 2019 року № 18-0015/54183 на зустрічну позовну заяву Підприємства, в якому відповідач за зустрічним позовом заперечив проти задоволення вимог Підприємства з огляду на те, що спірний договір було укладено між сторонами з дотриманням встановлених законодавством принципів свободи договору, розумності, добросовісності та справедливості, що свідчить про відсутність правових підстав для визнання такого правочину недійсним.

30 жовтня 2019 року через загальний відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшла відповідь Підприємства на відзив Банку на зустрічну позовну заяву, в якій Підприємство вказало на необґрунтованість заперечень Банку проти зустрічних позовних вимог.

11 грудня 2019 року на підставі розпорядження керівника апарату Господарського суду міста Києва від 11 грудня 2019 року № 05-23/3033 у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності суддею Алєєвою І.В. було проведено повторний автоматизований розподіл матеріалів вказаної справи, за результатами якого останню передано на розгляд судді Павленку Є.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16 грудня 2019 року справу № 910/10810/19 прийнято до провадження вищезазначеним суддею та призначено підготовче судове засідання на 16 січня 2020 року.

Ухвалою суду від 16 січня 2020 року підготовче провадження у справі № 910/10810/19 було закрито та призначено її до судового розгляду по суті на 13 лютого 2020 року.

У судовому засіданні 13 лютого 2020 року оголошувалася перерва до 13 березня 2020 року.

3 березня 2020 року через загальний відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшли додаткові пояснення Банку від 26 лютого 2020 року № 18-2212/10320, в яких останній навів свої доводи в обґрунтування первісних позовних вимог.

У судовому засіданні 13 березня 2020 року представник Банку підтримав первісні вимоги, викладені у його позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні. У той же час останній заперечив проти задоволення зустрічного позову Підприємства у зв`язку з його необґрунтованістю.

Представник Підприємства у вказаному судовому засіданні заперечив проти задоволення вимог Банку та наполягав на задоволенні зустрічного позову.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов Банку та зустрічний позов Підприємства, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

11 травня 2018 року між Банком та Підприємством було укладено договір № 100230, за умовами якого останнє зобов`язалося в межах твердої договірної ціни надати первісному позивачу на свій ризик та власними силами і засобами у строки, встановлені цією угодою, послуги з проведення поточного ремонту адмінбудівель Банку по вулиці Інститутській, 9 (корпуси 1, 2) та вулиці Інститутській, 12 у місті Києві в обсягах, передбачених кошторисною документацією, на підставі якої складено локальні кошториси, з дотриманням діючих будівельних норм і правил, а первісний позивач, у свою чергу, - прийняти і оплатити наведені послуги на умовах цього правочину.

Зазначена угода підписана уповноваженими представниками сторін та скріплена печатками вказаних юридичних осіб.

Пунктом 2.1 наведеного договору встановлено, що послуги надаються виконавцем в обсягах та в строки, що визначені у заявках замовника, які надсилаються у довільній формі на електронну адресу виконавця (chief@inluks.com.ua та office@inluks.com.ua) протягом строку дії цього договору. Звітним періодом за договором є місяць.

У пункті 3.1 договору сторони погодили, що загальна вартість послуг за цією угодою становить 1 069 000,00 грн. (у тому числі ПДВ - 0,00%) відповідно до договірної ціни (додаток № 1 до договору) та обсягів, передбачених локальними кошторисами (додатки 2, 3, 4 до договору), і включає в себе сплату всіх податків і зборів, обов`язкових платежів, що сплачуються або мають бути сплачені та інші витрати, пов`язані з наданням послуг за цим договором.

Замовник здійснює оплату за фактично надані послуги протягом 10-ти робочих днів з дати підписання сторонами акта приймання виконаних будівельних робіт за формою № КБ-2в та довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за формою № КБ-3, що складена згідно з актом № КБ-2в (пункт 4.1 договору).

Пунктом 5.1 зазначеного правочину передбачено, що виконавець зобов`язаний, зокрема, розпочати надання послуг протягом 3-х робочих днів після отримання заявки від замовника про необхідність надання послуг та якісно і своєчасно надати послуги відповідно до умов цього договору, локального кошторису та будівельних норм і правил.

Згідно з пунктом 13.1 договору останній набирає чинності з дати його підписання уповноваженими особами сторін і діє до 31 грудня 2018 року включно.

Судом встановлено, що на виконання умов вищевказаного договору Підприємство протягом червня - жовтня 2018 року надавало Банку передбачені укладеним між сторонами договором послуги, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями відповідних довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форма № КБ-3) і актів приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в), підписаних уповноваженими представниками сторін у зазначений період.

У той же час з матеріалів справи вбачається, що листом від 29 жовтня 2018 року № 61-0018/57669 Банк у порядку пункту 2.1 укладеного між сторонами договору направив на адресу Підприємства заявку на виконання ремонтних робіт та рекомендував відповідачу за первісним позовом розпочати відповідні роботи не пізніше 1 листопада 2018 року. У вказаній заявці було передбачено перелік конкретних видів робіт та строки їх виконання. Зокрема, для робіт за локальним кошторисом 2-1-1 на поточний ремонт адмінбудівлі Банку по вулиці Інститутській, 9, 12, а саме: ремонту парапетів, димарів, примикань покрівлі, ремонту центрального та дворового фасадів та прорізів, був встановлений строк виконання - до 30 листопада 2018 року, а для робіт з ремонту сходових маршів за локальним кошторисом 2-1-1 на поточний ремонт адмінбудівлі Банку по вулиці Інститутській, 9, корпус 1, 2 - до 31 грудня 2018 року.

У відповідь на вказану заявку Підприємство звернулося до Банку з листом від 30 жовтня 2018 року № 685, в якому повідомило, що кількість робітників виконавця на об`єктах замовника була пропорційна та достатня наданому Банком частковому обсягу робіт за договором. Водночас враховуючи те, що повний обсяг робіт за укладеним між сторонами правочином був наданий замовником Підприємству лише 25 жовтня 2018 року (тобто із запізненням, на думку Підприємства, на 120 робочих днів), а також зважаючи на збільшення на законодавчому рівні розміру мінімальної кошторисної заробітної плати працівників, відповідачем за первісним позовом було запропоновано Банку укласти додаткову угоду до договору від 11 травня 2018 року № 100230, якою продовжити строк виконання робіт за цією угодою на 120 робочих днів від дня її укладення, а також внести необхідні зміни до кошторисів за договором щодо мінімальної вартості кошторисної заробітної плати та обсягів робіт за умови додержання загальної суми договору незмінною.

Проте листом Банку від 13 листопада 2018 року № 61-0016/60572 Підприємству було відмовлено в укладенні вищевказаної додаткової угоди у зв`язку з відсутністю правових підстав для зміни умов договору від 11 травня 2018 року № 100230, оскільки збільшення ціни договору прямо заборонено нормативними законодавчими приписами, а можливість продовження строку дії договору пов`язана лише з наявністю документально підтверджених об`єктивних обставин.

У зв`язку з наведеними обставинами, враховуючи відхилення Банком відповідної оферти Підприємства щодо внесення змін до договору, листом від 28 грудня 2018 року № 786 виконавець звернувся до замовника з пропозицією вважати договір від 11 травня 2018 року № 100230 таким, що виконаний частково, без порушення інтересів сторін, та закінчив свій строк дії за спливом часу.

Разом із тим, листом від 12 лютого 2019 року № 65-0009/7966 Банк повідомив Підприємство про те, що тендерним комітетом первісного позивача було прийнято рішення від 7 лютого 2019 року про припинення дії вищезазначеного договору з 31 грудня 2018 року без звільнення виконавця від відповідальності за неналежне виконання зобов`язань за цим правочином.

Судом встановлено, що Підприємство у встановлений заявкою Банку від 29 жовтня 2018 року № 61-0018/57669 строк (зокрема, до 30 листопада 2018 року) не виконало повного обсягу робіт, передбаченого цією заявкою, у зв`язку з чим замовник звернувся до суду з даним позовом про стягнення з виконавця штрафних санкцій у розмірі 32 685,04 грн., нарахованих у період з 1 грудня 2018 року по 31 грудня 2018 року в зв`язку з несвоєчасним виконанням Підприємством взятих на себе зобов`язань.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Судом встановлено, що укладений між сторонами договір від 11 травня 2018 року № 100230 за своєю правовою природою є змішаним договором з елементами договорів підряду та надання послуг.

Посилання Підприємства на те, що укладений між сторонами договір є саме договором будівельного підряду судом відхиляється, оскільки договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов`язаних з місцезнаходженням об`єкта (частина 2 статті 875 ЦК України).

У той же час, предметом укладеного між сторонами договору є саме надання послуг з поточного ремонту будівлі, що не підпадає під вимоги частини 2 статті 875 ЦК України.

Така ж правова позиція викладена у постанові Північного апеляційного господарського суду від 14 січня 2020 року в справі № 910/5616/19, предметом розгляду в якій було стягнення з Підприємства на користь Банку штрафних санкцій, нарахованих у зв`язку з неналежним виконанням Підприємством своїх зобов`язань за аналогічним договором.

Частиною 1 статті 837 ЦК України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до частини 1 статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з частиною 1 статті 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково (частина 1 статті 854 ЦК України).

Обґрунтовуючи свої зустрічні позовні вимоги, Підприємство посилалося на те, що умови пунктів 2.1 та 7.9 укладеного між сторонами договору суперечать положенням статей 6, 203, 509, 627 ЦК України, а також не відповідають вимогам добросовісності, розумності та справедливості, встановленим ЦК України до правочинів, зобов`язань та договорів.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України закріплено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частиною 3 статті 215 ЦК України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як було зазначено вище, згідно з пунктом 2.1 договору послуги надаються виконавцем в обсягах та в строки, що визначені у заявках замовника, які надсилаються у довільній формі на електронну адресу виконавця (chief@inluks.com.ua та office@inluks.com.ua) протягом строку дії цього договору. Звітним періодом за договором є місяць.

Так, Підприємство посилалося на те, що за умовами наведеного пункту договору виконавець позбавляється будь-яких прав на погодження обсягу та строку виконання своїх зобов`язань за цією угодою, тоді як такий обсяг та строки встановлюються замовником одноособово без урахування будь-якого волевиявлення Підприємства.

Відповідно до положень пункту 7.9 договору, у разі порушення строків надання послуг, визначених у заявці замовника, виконавець сплачує замовнику штрафні санкції у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачуються штрафні санкції, від загальної вартості послуг за договором за кожний день прострочення до дня фактичного виконання зобов`язань.

В обґрунтування наявності правових підстав для визнання цього пункту договору недійсним Підприємство посилалося на недобросовісність та несправедливість встановлення відповідальності виконавця у вигляді сплати штрафних санкцій за порушення договірних зобов`язань, які обраховуються від загальної вартості послуг за договором без урахування фактичного розміру невиконаного зобов`язання.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 3 ЦК України визначено, що загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Статтею 6 ЦК України визначено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Так, зміст принципу справедливості, добросовісності і розумності полягає в тому, що норми законів, умови договорів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають відповідати загальновизнаним вимогами цивільного обороту, вимогам справедливості, добросовісності та розумності, що практично виражається у встановленні нормами цивільного законодавства рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав і інтересів інших осіб.

Судом враховано, що цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов`язання. Тобто, укладаючи угоду сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм - добросовісністю по відношенню до контрагента (вчиняти дії таким чином, щоб при цьому не завдавалась шкода, дотримуватись правової поведінки суб`єктів зобов`язання, вчиняти всі залежні від сторони зобов`язання дії щодо належного виконання зобов`язання та непорушення прав інших осіб, не вчиняти дій, спрямованих на виникнення зобов`язання на засадах обману, насильства, зловживання довірою), і виходити з зовнішнього критерію - справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. Отже, кожна сторона у виконанні цивільно-правових зобов`язань повинна дотримуватись такої поведінки по відношенню до своїх прав і обов`язків, яка б виключала необ`єктивні (упереджені, несправедливі) дії сторін зобов`язання стосовно одна одної.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що договір від 11 травня 2018 року № 100230 був підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками вказаних юридичних осіб на основі вільного волевиявлення Банку та Підприємства.

Докази того, що такий договір був укладений та підписаний зі сторони Підприємства під впливом помилки, насильства, обману, тяжкої обставини, або за інших передбачених законом обставин, які дають підстави для визнання його недійсним, у матеріалах справи відсутні.

Слід також зазначити, що під час розгляду справи судом не було встановлено фактів вчинення Банком недобросовісних дій по відношенню до Підприємства, зокрема, шляхом встановлення у заявці від 29 жовтня 2018 року № 61-0018/57669 (складеній на виконання оспорюваного пункту 2.1 договору) строку виконання робіт, який позбавляє виконавця можливості вчасно виконати такі роботи, оскільки вказаною заявкою на виконання зазначених у ній робіт Підприємству було надано строк, який перевищує один місяць з дня отримання такої заявки виконавцем. Разом із тим, позивачем за зустрічним позовом не було у встановленому законом порядку доведено факту об`єктивної неможливості виконання наведеного об`єму робіт у встановлений строк за умови їх належної організації з боку виконавця, а також наявності обов`язку Банку продовжувати строк дії спірної угоди чи вносити до неї зміни в частині кошторисної заробітної плати працівників Підприємства.

Крім того, посилання Підприємства на недійсність пункту 7.9 договору в зв`язку з встановленням цим пунктом обов`язку виконавця сплатити на користь замовника штрафні санкції, розраховані від загальної вартості послуг за договором без урахування фактичного розміру невиконаного зобов`язання, не беруться судом до уваги з огляду й на те, що частиною 4 статті 231 ГК України прямо передбачено можливість встановлення договором розміру санкцій у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання.

Інші доводи Підприємства, покладені в основу його зустрічних позовних вимог, також не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Слід також зазначити, що вимоги Підприємства про визнання недійсними пунктів 2.1 та 7.9 договору від 11 травня 2018 року № 100230 були пред`явлені лише після звернення Банку до суду з його первісним позовом, обґрунтованим саме наведеними договірними положеннями. Будь-яких посилань на невідповідність умов наведених пунктів договору вимогам чинного законодавства, у тому числі в адресованих замовнику численних листах, Підприємством до моменту звернення Банку до суду з позовною заявою здійснено не було.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 ГПК України).

За таких обставин суд дійшов висновку, що Підприємство не надало господарському суду належних доказів та не обґрунтувало наявності правових підстав, з якими закон пов`язує можливість визнання недійсними спірних положень укладеного між сторонами договору.

Відтак, у задоволенні зустрічного позову Підприємства слід відмовити.

Разом із тим, в обґрунтування своїх первісних вимог до Підприємства, Банк посилався на те, що виконавець у встановлений заявкою позивача за первісним позовом від 29 жовтня 2018 року № 61-0018/57669 строк (зокрема, до 30 листопада 2018 року) не виконав повного обсягу робіт, передбаченого цією заявкою, у зв`язку з чим замовник просив суд стягнути з Підприємства суму нарахованих штрафних санкцій у розмірі 32 685,04 грн.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Під час розгляду справи судом було встановлено, що Підприємство у встановлений заявкою Банку від 29 жовтня 2018 року № 61-0018/57669 строк (зокрема, до 30 листопада 2018 року) повного обсягу робіт, передбаченого цією заявкою не виконало.

У зв`язку з несвоєчасним виконанням Підприємством своїх обов`язків щодо надання зазначених у заявці замовника послуг, Банк просив суд стягнути з відповідача за первісним позовом 32 685,04 грн. штрафних санкцій, нарахованих у період з 1 грудня 2018 року по 31 грудня 2018 року на загальну суму вартості послуг за укладеним між сторонами договором у розмірі 1 069 000,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

За частиною 2 зазначеної статті штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно з частиною 3 даної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За частиною 4 статті 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Слід також зазначити, що штрафні санкції, передбачені статтею 231 ГК України, застосовуються у разі порушення строків виконання негрошового зобов`язання.

Так, у пункті 7.9 договору від 11 травня 2018 року № 100230 сторони погодили, що у разі порушення строків надання послуг, визначених у заявці замовника, виконавець сплачує замовнику штрафні санкції у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачуються штрафні санкції, від загальної вартості послуг за договором за кожний день прострочення до дня фактичного виконання зобов`язань.

Посилання Підприємства на неотримання ним заявки Банку від 16 травня 2018 року № 1 як на підставу його заперечень проти первісних позовних вимог не беруться судом до уваги з огляду на те, що матеріалами справи підтверджується факт надання виконавцем замовнику послуг за договором до моменту отримання заявки № 2 від 29 жовтня 2018 року (зокрема, у період з червня по жовтень 2018 року). Крім того, факт направлення та отримання Підприємством заявки замовника від 16 травня 2018 року не є предметом спору в даній справі та не входить до предмета доказування у ній, оскільки первісні позовні вимоги Банку обґрунтовані неналежним виконанням Підприємством своїх обов`язків саме за заявкою від 29 жовтня 2018 року.

Інші заперечення Підприємства проти первісних вимог Банку також спростовуються матеріалами справи.

Слід також зазначити, що будь-яких клопотань про зменшення заявлених Банком до стягнення з Підприємства штрафних санкцій згідно з положеннями статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України виконавцем заявлено не було.

Оскільки заявлений Банком до стягнення розмір спірної штрафної санкції є арифметично вірним, відповідає вимогам чинного законодавства та положенням договору, а також беручи до уваги відсутність правових підстав для визнання недійсним пункту 7.9 укладеного між сторонами договору, яким передбачено можливість застосування цієї штрафної санкції, первісна позовна заява про стягнення з Підприємства на користь Банку грошових коштів у сумі 32 685,04 грн. підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати покладаються на Підприємство у зв`язку із задоволенням первісного позову Банку та відмовою в задоволенні зустрічних вимог Підприємства.

Керуючись статтями 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Первісний позов Національного Банку України до підприємства всеукраїнської громадської організації онкоінвалідів "Спілка онкоінвалідів "Інлюкс" про стягнення 32 685,04 грн. задовольнити.

Стягнути з підприємства всеукраїнської громадської організації онкоінвалідів "Спілка онкоінвалідів "Інлюкс" (02099, місто Київ, вулиця Бориспільська, будинок 9, корпус 61; ідентифікаційний код 32527855) на користь Національного Банку України (01601 АДРЕСА_1 , вулиця Інститутська, будинок 9; ідентифікаційний код 00032106) 32 685 (тридцять дві тисячі шістсот вісімдесят п`ять) грн. 04 коп. штрафних санкцій, а також 1 921 (одну тисячу дев`ятсот двадцять одну) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні зустрічного позову підприємства всеукраїнської громадської організації онкоінвалідів "Спілка онкоінвалідів "Інлюкс" до Національного Банку України про визнання недійсними пунктів договору відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва (пункт 17.5 частини 1 Перехідних положень ГПК України) протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 17 березня 2020 року.

Суддя Є.В. Павленко