Ухвала

від 12.03.2020 по справі 552/3259/19

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 552/3259/19 Номер провадження 11-кп/814/261/20Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2020 року м. Полтава

Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних

справ Полтавського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4

з участю секретаря

судового засідання ОСОБА_5

прокурора ОСОБА_6

обвинуваченого ОСОБА_7

захисника ОСОБА_8

педставника потерпілої

адвоката ОСОБА_9

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12019170020000904 від 7.04.2019 за апеляційними скаргами прокурора Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області ОСОБА_10 , захисника ОСОБА_11 , поданої в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Київського районного суду м. Полтава від 31.07.2019,-

ВСТАНОВИВ:

Цим вироком

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Полтава, громадянина України, освіта середня, не працюючого, не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України і призначено йому покарання у виді 1 року обмеження волі.

На підставі ст.75ККУкраїни звільнено ОСОБА_7 від вiдбування призначеного покарання, якщо він протягом 1 року не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього вироком суду зобов`язання.

Відповідно до ст.76ККУкраїни зобов`язано обвинуваченого: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_7 обрано у виді особистого зобов`язання до набрання вироком законної сили.

Цивільний позовПолтавської місцевоїпрокуратури вособі Бюджетно-фінансовогоуправління виконавчогокомітету Полтавськоїміської радидо ОСОБА_7 про відшкодуваннявитрат настаціонарне лікуванняпотерпілого задоволено.

Стягнуто із ОСОБА_7 на користь Бюджетно-фінансового управління виконавчого комітету Полтавської міської ради ( м. Полтава, вул. Соборності, 36, р/р 31415544016002, код 24060300, банк одержувача УДКСУ у м. Полтава, ЄДРПОУ: 38019510, МФО 899998 ) вартість витрат на стаціонарне лікування потерпілої ОСОБА_12 в сумі 3242 грн. 42 коп.

Згідно вироку суду ОСОБА_7 визнаний винуватим та засуджений за те, що він 6.04.2019 в період часу із 15.00 год. до 18.00 год. перебуваючи в другому під`їзді будинку АДРЕСА_2 , в ході сварки, на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків, маючи злочинний умисел, направлений на спричинення тілесних ушкоджень, умисно завдав не менше сімнадцяти ударів пальцями рук стиснутими в кулак та ногами у взуті в голову, тулуб, верхні та нижні кінцівки ОСОБА_12 , чим спричинив останній тілесні ушкодження у вигляді: закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, синців голови, які кваліфікуються, лише в своїй сукупності, як легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, гематоми тулубу та правої гомілки, які кваліфікуються як в своїй сукупності, так і кожне окремо, як легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я та багаточисельні синці та садна шкіри тулубу, верхніх та нижніх кінцівок, які кваліфікуються, як у своїй сукупності, так і кожне окремо, як легкі тілесні ушкодження.

У апеляційній скарзі прокурор Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області ОСОБА_10 , не оскаржуючи доведеність вини, кваліфікацію дій обвинуваченого за обставин встановлених судом, посилаючись наневідповідність призначеногосудом покаранняступеню тяжкостікримінального правопорушеннята особіобвинуваченого через м`якість просить скасувати вирок Київського районного суду м. Полтава від 31.07.2019 щодо ОСОБА_7 та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України та призначити йому покарання у вигляді 1 року 4 місяців обмеження волі та на підставі ст.. 75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом 1 року не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього вироком суду зобов`язання.

Свої вимоги прокурор мотивує тим, що суд першої інстанції, не достатньо врахував характер спричинення тілесних ушкоджень, їх локалізацію та значну кількість нанесених обвинуваченим потерпілій, протягом тривалого періоду часу, що прямо вказує на особливо жорстоке ставлення обвинуваченого до потерпілої під час нанесення їй тілесних ушкоджень і те, що спричинення тілесних ушкоджень відбувалося в присутності спільних знайомих обвинуваченого та потерпілої, що значно погіршило авторитет останньої серед друзів.

У апеляційній скарзі захисник ОСОБА_11 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 не оскаржуючи доведеність вини, кваліфікацію дій обвинуваченого за обставин встановлених судом просить змінити вирок Київського районного суду м. Полтава від 31.07.2019 щодо ОСОБА_7 та призначити покарання в межах санкції ч.2 ст.125 КК України у вигляді штрафу чи будь-якого іншого м`якого покарання, що непов`язане з обмеженням волі, арештом.

Свої вимоги апелянт мотивує тим, що суд першої інстанції ОСОБА_7 призначив покарання, яке є занадто суворе та несправедливе та таким, що не відповідає принципам достатності покарання для виправлення винного, у зв`язку з чим підлягає зміні.

Суд припризначенні покаранняне врахувавте,що замісцем проживання ОСОБА_7 зарекомендував себез позитивноїсторони,бере активнуучасть ужитті мікрорайонута будь-якихскарг ненадходило; ОСОБА_7 неодноразово намагавсяпомиритися зпотерпілою ОСОБА_12 , досудову доповідь Київського районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» в Полтавській області від 24.06.2019, згідно якої орган пробації вважає, що виправлення ОСОБА_7 можливе без обмеження і позбавлення волі, обвинувачений не несе високого ризику для суспільства, застосування соціально-виховних заходів буде достатнім для його виправлення, обставини,які пом`якшуютьпокарання - активне сприяння розкриттю злочину і щире каяттяу вчиненому; відсутність обставин, які обтяжують покарання.

Заслухавши доповідь судді і пояснення: прокурора ОСОБА_6 , який не підтримав апеляційну скаргу подану прокурором ОСОБА_10 , обвинуваченого ОСОБА_7 і його захисника ОСОБА_8 , які підтримали апеляційну скаргу, подану захисником ОСОБА_11 в інтересах ОСОБА_7 з підстав наведених в ній та просили врахувати, що ОСОБА_7 раніше не судимий, вину визнав повністю, потерпіла ОСОБА_12 просила суворо не карати, за висновком органу пробації не виявлено підстав для обмеження волі, представника потерпілої ОСОБА_9 , який з огляду на позицію потерпілої покладалася на розсуд суду щодо призначення покарання обвинуваченому, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені у апеляційній скарзі, суд дійшов висновку.

Відповідно до ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційних скарг.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження та звукозапису судового засідання, судом першої інстанції розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_7 , було проведено в порядку, передбаченому ч. 3ст. 349 КПК України, відповідно до якої суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Статтею 394 КПК Українивизначено особливості апеляційного оскарження окремих судових рішень. Зокрема, частина друга вказаної норми передбачає, що судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьоїстатті 349 цього Кодексу.

Вказані положення закону судом першої інстанції були виконані в повному обсязі і жодних сумнівів у повному і правильному дотриманні процедури застосування вказаних положень процесуального закону не виникає, що підтверджується технічним носієм інформації, на якому зафіксовано судове провадження в суді першої інстанції.

Суд першої інстанції кваліфікував дії ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 125 КК України, як умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я. Така кваліфікація за встановлених судом обставин вчинення злочину обвинуваченим апелянтами не оспорюється.

Що стосується доводів апеляційної скарги: прокурора про невідповідність призначеногосудом покаранняступеню тяжкостікримінального правопорушеннята особіобвинуваченого черезм`якість; захисника ОСОБА_11 , поданої в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через суворість, вони є необґрунтованими, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, при призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Згідно ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційних злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

У п. 2 постанови Пленуму Верховного судуУкраїни від24.10.2003№ 7«Пропрактику призначеннясудами кримінальногопокарання» (далі постанова Пленуму) вказано, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст.65КК суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом, в тому числі і менш суворого покарання особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.

У п. 3постанови Пленуму Верховного суду України від 24.10.2003 № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» зазначено про те, що досліджуючи дані про особу обвинуваченого, суд повинен з`ясувати його вік, стан здоров`я, поведінку до вчинення злочину як у побуті так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім`ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан, тощо.

У п. 9 постанови Пленуму зазначено, що судам необхідно мати на увазі, що частиною 1 статті 75 КК ( 2341-14 ) передбачено звільнення від відбування покарання з випробуванням тільки тих осіб, які засуджуються до виправних робіт, службового обмеження (для військовослужбовців), обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, тобто лише щодо основного покарання, що має бути належним чином вмотивовано у вироку. Звільнення від відбування призначеного судом додаткового покарання за цією нормою закону не допускається. Звільнити з випробуванням засуджену особу від відбування іншого виду покарання або позбавлення волі на строк понад п`ять років суд не вправі.

Суд першої інстанції, при призначенні покарання виконав вказані вимоги закону та роз`яснення Пленуму Верховного суду України від 24.10.2003 № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» у повній мірі врахував характер таступінь суспільноїнебезпеки вчиненого ОСОБА_7 злочину,який згідност.12КК Україникласифікується, як злочин невеликоїтяжкості, особу обвинуваченого, який: замісцем проживання характеризуєтьсяпозитивно; має міцнісоціальні зв`язки; на облікулікаря наркологата лікаряпсихіатра неперебуває; вину своюповністю визнав; цивільний позовпрокурора про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілої ОСОБА_12 у сумі 3242,42 грн. визнав; висновок, викладений у досудовій доповіді представника органу пробації, відповідно до якого виправлення обвинуваченого можливе без обмеження чи позбавлення волі; обставини, що пом`якшують покарання обвинуваченого - щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину та відсутність обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого.

Обговорюючи правильність призначеного покарання ОСОБА_7 колегія суддів, окрім врахованого судом, враховує те, що обвинувачений вперше вчинив злочин і те, що потерпіла не наполягала на призначенні суворого покарання.

Отже, призначене судом ОСОБА_7 покарання, яке відповідно санкції ч.2 ст.125 КК України є не мінімальним та відповідає вимогам ст.ст. 50, 65 КК України, яке призначено із врахуванням тяжкості вчиненого злочину, характеру та ступеню суспільної небезпечності, даних про особу обвинуваченого, за своїм видом і розміром є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів.

Звільнивши обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням і встановивши іспитовий строк та поклавши обов`язки, передбачені ст. 76 КК України, суд не порушив приписи ст. 75 КК України ,оскільки правильно врахував те, що обвинуваченому призначене покарання за вчинення злочину невеликої тяжкості, дані про особу обвинуваченого і конкретні обставини справи наведені вище.

Доводи прокурора про неврахування судом при призначенні покарання обвинуваченому того, що останній спричинив тілесні ушкодження потерпілій в присутності їх спільних знайомих, що значно погіршило авторитет останньої серед друзів, колегія суддів враховує, але на правильність призначеного покарання судом дана обставина сама по собі не впливає.

Отже, доводи апелянтів про неврахування судом при призначенні покарання вимог п.3 ч.1 ст. 65 КК України є неспроможними так як судом виконані вимоги вказаної норми Закону.

З огляду на викладене вище безумовних підстав, передбачених ст. 409 КПК України, для скасування або зміни судового рішення судом апеляційної інстанції щодо ОСОБА_7 як про це ставиться питання в апеляційних скаргах прокурора і захисника обвинуваченого колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 376,404,405,407 КПК України колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги захисника ОСОБА_11 поданої в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , прокурора Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області ОСОБА_10 - залишити без задоволення, а вирок Київського районного суду м. Полтава від 31.07.2019 щодо ОСОБА_7 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, в той же строк з дня отримання ним копії цієї ухвали.

СУДДІ:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4