Постанова

від 25.02.2020 по справі 750/319/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

№750/319/18 Головуючий у І інстанції - Колдіна О.О. №22-ц/824/1161/2020 Доповідач у ІІ інстанції - Гуль В.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Судді-доповідача Гуля В.В.,

суддів Сушко Л.П., Сліпченка О.І.,

за участю секретаря Линок В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 23 серпня 2019 року у справі за позовом Обслуговуючого кооперативу Житлово-будівельний кооператив Голосіївський квартал до ОСОБА_1 про стягнення коштів за кооперативними договорами та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу Житлово-будівельний кооператив Голосіївський квартал про відшкодування матеріальної та моральної шкоди ,-

встановив:

Позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення пені посилаючись на те, що 28.04.2015 р. між Обслуговуючим кооперативом Житлово-будівельний кооператив Голосіївський квартал та ОСОБА_1 укладені Кооперативні договори №№ 29,30, за умовами яких відповідач зобов`язалась в порядку та у строки, передбачені договорами, внести грошові кошти, як пайовий внесок, з метою закріплення паю у пайовому фонді Кооперативу, який складається за договором в„– 29 з квартири АДРЕСА_2 , а за договором в„– 30 з квартири АДРЕСА_4 .

Відповідач належним чином не виконала свої зобов`язання, передбачені договорами.

Сторони домовились, що у випадку порушення строків сплати Пайовиком пайового (цільового) внеску, встановлених договорами №№29, 30, з Пайовика стягується пеня в розмірі 0,5% від простроченої суми заборгованості за кожен день прострочення, починаючи з третього дня, але не більше 50% простроченої суми заборгованості.

З огляду на викладене позивач просив стягнути з відповідача пеню за договором № 29 від 28.04.2015 р. в розмірі 197105 гривень, а за договором № 30 від 28.04.2015 р. пеню в розмірі 87959 гривень, а також судові витрати у справі.

06.07.2018 р. позивач подав заяву про зміну предмету позову, відповідно до якої просить стягнути з відповідача не лише пеню в зв`язку з порушенням зобов`язань за договором щодо сплати пайових внесків, а і застосувати положення ч.2 ст. 625 ЦК України, стягнувши з відповідача інфляційні втрати та 3% річних від суми заборгованості.

Згідно поданої заяви про зміну предмета позову з відповідача підлягає стягненню пеня у сумі 40591 гривень 56 копійок, інфляційні втрати у сумі 29596 гривень 24 копійки та 3% річних у сумі 9369 гривень 69 копійок за Кооперативним договором №29, укладеним 28.04.2015, та пеня у сумі 78644 гривень 64 копійки, інфляційні втрати у сумі 32135 гривень 78 копійок та 3% річних у сумі 8940 гривень 87 копійок за Кооперативним договором №30, укладеним 28.04.2015.

Вимоги за зустрічним позовом обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 за Кооперативними договорами №№ 29, 30 від 28.04.2015 р. на момент кінцевого терміну, у який вона повинна була отримати комплекти документів для реєстрації прав власності на квартири, а саме станом на 14.10.2015 р. сплатила 831136 гривень.

Документи для реєстрації права власності вона фактично отримала 20.12.2017 р., тобто через 2 роки 66 днів.

Відповідач зазначає, що позивач безпідставно користувався її коштами протягом цього часу.

Станом на 19.07.2018 р. відсоткова ставка за депозитом в АТ Ощадбанк складала 12,5% річних і не сплачуючи зазначені кошти Кооперативу, поклавши їх на депозит, позивач могла отримати прибуток в сумі 226569,95 гривень.

З урахуванням того, що станом на 28.04.2017 р. відповідачем сплачено на рахунок Кооперативу ще 465984 гривні, то з 29.04.2017 р. по 20.12.2017 р. вона могла б отримати прибуток в розмірі 37661,72 гривні.

Отже, відповідач зазначає, що внаслідок неправомірних дій позивача їй внаслідок упущеної вигоди були завдані збитки в розмірі 264231,67 гривень.

Крім того, внаслідок неправомірних дій позивача вона перенесла душевні хвилювання, що завдало їй моральної шкоди, яку вона оцінює в 200000 гривень.

РішеннямГолосіївського районного суду м. Києва від 23 серпня 2019 року позов Обслуговуючого кооперативу Житлово-будівельний кооператив Голосіївський квартал до ОСОБА_1 про стягнення коштів за кооперативними договорами задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Обслуговуючого кооперативу Житлово-будівельний кооператив Голосіївський квартал пеню у сумі 40591 (сорок тисяч п`ятсот дев`яносто одна) гривень 56 копійок, інфляційні втрати у сумі 29596 (двадцять дев`ять тисяч п`ятсот дев`яносто шість) гривень 24 копійки та 3% річних у сумі 9369 (дев`ять тисяч триста шістдесят дев`ять) гривень 69 копійок, за кооперативним договором №29, укладеним 28.04.2015 між ОСОБА_1 та Обслуговуючим кооперативом Житлово-будівельний кооператив Голосіївський квартал . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Обслуговуючого кооперативу Житлово-будівельний кооператив Голосіївський квартал пеню у сумі 78644 (сімдесят вісім тисяч шістсот сорок чотири) гривень 64 копійок, інфляційні втрати у сумі 32135 (тридцять дві тисячі сто тридцять п`ять) гривень 78 копійок та 3% річних у сумі 8940 (вісім тисяч сорок) гривень 87 копійок, за кооперативним договором №30, укладеним 28.04.2015 між ОСОБА_1 та Обслуговуючим кооперативом Житлово-будівельний кооператив Голосіївський квартал . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Обслуговуючого кооперативу Житлово-будівельний кооператив Голосіївський квартал 4275 гривень 97 копійок. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу Житлово-будівельний кооператив Голосіївський квартал про відшкодування матеріальної та моральної шкоди відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на її незаконність, необґрунтованість, неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, просила рішення скасувати та ухвалити нове рішення яким зустрічний позов задовольнити, відмовивши у задоволенні первісного позову.

Апеляційну скаргу мотивувала тим, що вона станом на 26.05.2017 року свої зобов`язання за обома договорами виконала повністю і за відсутності основної вимоги предмет спору відсутній. Отже до пред`явлених вимог має бути застосований спеціальний строк позовної давності в один рік, відлік якого почався з 21.06.2015 року та 06.06.2015 року і остаточно сплив 21.06.2016 року.

Будинок введено в експлуатацію лише у першому кварталі 2017 року і зазначені обставини дали їй підстави думати, що кооператив не планує завершувати будівництво, тому вона вирішила тимчасово не сплачувати пайові внески. Вказане порушення сталося з вини кредитора тому відповідно до ст. 613 ч. 4 ЦК України боржник за грошовим зобов`язанням не сплачує проценти за час прострочення позивачем

Позивачем неналежно виконані його обов`язки, оскільки згідно договорів квартири мали бути розташовані на 5 поверсі п`ятиповерхового будинку, а за фактом отримані на мансардному поверсі.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що 28.04.2015 р. між ОСОБА_1 (Пайовик) та Обслуговуючим кооперативом Житлово-будівельний кооператив Голосіївський квартал (Кооператив) були укладені Кооперативні договори про закріплення паю за асоційованим членом кооперативу та порядок оплати пайових внесків у Обслуговуючому кооперативі Житлово-будівельний кооператив Голосіївський квартал № 29 та № 30.

Відповідно до п.1.1 Кооперативного договору № 29 від 28.04.2015 р. за ОСОБА_1 закріплено пай, який складається з квартири в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно з п.1.1 Кооперативного договору № 30 від 28.04.2015 р. за ОСОБА_1 закріплено пай, який складається з квартири в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_4 .

Положенням п.2.1 Кооперативних договорів сторони погодили порядок сплати пайових внесків в пайовий фонд Кооперативу.

Так, відповідно до п.2.1 Кооперативного договору № 29 Пайовик зобов`язався сплатити пайовий внесок в пайовий фонд Кооперативу у розмірі 768480 гривень в порядку, передбаченому п.2.2, а саме: 30% вартості паю в сумі 230544 гривні не пізніше 05.05.2015 р., 30% вартості паю в сумі 230544 гривень не пізніше 31.05.2015 р., 40% вартості паю в сумі 307392 гривні не пізніше 20.06.2015 р.

Відповідно до п.2.1 Кооперативного договору № 30 Пайовик зобов`язався сплатити пайовий внесок в пайовий фонд Кооперативу у розмірі 528640 гривень в порядку, передбаченому п.2.2, а саме: 30% вартості паю в сумі 158592 гривні не пізніше 05.05.2015 р., 30% вартості паю в сумі 211456 гривень не пізніше 20.05.2015 р., 40% вартості паю в сумі 158592 гривні не пізніше 05.06.2015 р.

Після сплати всіх передбачених Договорами пайових внесків Пайовик отримує право на отримання належного йому паю (квартири), визначеного п.1 Договорів у власність у встановленому статутом кооперативу порядку (п.3.1.5 Кооперативних договорів №№29, 30).

Згідно з п.5.4 Кооперативних договорів №№ 29, 30 від 28.04.2015 р. після введення в експлуатацію об`єкту житла, частиною якого є пай Пайовика, за відсутності у пайовика заборгованості перед Кооперативом та сплаті ним всіх передбачених Договором та статутом пайових та інших внесків, Кооператив протягом двох тижнів з дня одержання документів на об`єкт житла передає за актом прийому-передачі квартиру, визначену як пай Пайовика згідно з п.1.1 договору.

Умовами Кооперативних договорів №№ 29, 30 сторони узгодили термін виконання будівельно-монтажних робіт з червня 2014 р. по квітень 2015 р., та строк введення Об`єкту житла в експлуатацію - третій квартал 2015 р.

Судом встановлено, що Декларація про готовність об`єкта, а саме буд . АДРЕСА_8 до експлуатації була прийнята 06.06.2016 р.

Також судом встановлено, що ОСОБА_1 за Кооперативним договором № 29 внесла наступні платежі: 06.05.2015 - 145000 гривні, 07.05.2015 р. - 85544 гривні, 09.06.2015 р. - 148000 гривень; 10.06.2015 р. - 65000 гривень; 02.07.2015 р. - 145000 гривень; 25.11.2016 р. - 25000 гривень, 02.03.2017 р. - 32000 гривень; 03.03.2017 р. - 105392 гривень; 26.05.2017 р. - 17544 гривень.

За Кооперативним договором № 30 відповідач внесла наступні платежі: 04.05.2015 р. - 149700 гривень, 17.05.2015р. - 8892 гривні, 22.05.2015 р. - 148500 гривень, 23.05.2015р. 62956 гривень, 10.04.2017 р. - 56000; 20.04.2017 р. - 54000 гривень; 28.04.2017 р. - 35800 гривень, 26.05.2017 р. - 12792 гривні.

Тобто, пайові внески відповідачем були сплачені з порушенням положень п.п. 2.2.1, 2.2.2, 2.2.3 Кооперативних договорів від 28.04.2015 р. №29 та № 30.

Згідно з п.4.1 Кооперативних договорів №№ 29, 30, у випадку порушення строків сплати Пайовиком пайового (цільового) чи додаткових пайових внесків, встановлених цим Договором, з Пайовика стягується пеня у розмірі 0,5% від простроченої суми заборгованості за кожень день прострочення, починаючи з третього дня, але не більше 50% простроченої суми заборгованості). Якщо порушення строків перевищує 20 днів Кооператив має право розірвати даний Договір в односторонньому порядку, про що повідомляє Пайовика.

Встановивши вказані обставини, суд відповідно до п. 4.1 Кооперативних договорів №№ 29, 30 стягнув з відповідача пеню у розмірі 0,5% від простроченої суми заборгованості за кожний день прострочення, не більше 50% простроченої суми заборгованості, а також застосував до вказаних грошових зобов`язань положення ст. 625 ЦК України про стягнення інфляційних витрат та 3 % річних, вважаючи, що вимоги за ними пред`явлені у межах строків позовної давності.

Відмовляючи в задоволенні зустрічних вимог суд виходив з того, що ОСОБА_1 не надано доказів на підтвердження того, що вона мала намір укласти депозитний договір з АТ Ощадбанк . Вимоги щодо відшкодування моральної шкоди не доведені. Надані ОСОБА_1 медичні довідки не підтверджують причинно-наслідкового зв`язку між її захворюваннями і діями позивача щодо порушення строків будівництва об`єкта нерухомості і введення його в експлуатацію.

Такий висновок суду відповідає обставинам справи та вимогам закону виходячи з наступного.

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов`язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

В силу положень ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

В силу положень ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно матеріалів справи сторонами визнано обставини про невиконання ОСОБА_1 свого обов`язку (прострочення) за договором №30 від 28.04.2015 в частині сплати 158592 грн у строк до 05.06.2015, виникнення простроченої заборгованості Відповідача у сумі 158592,00 грн станом на 05.06.2015, у сумі 102592,00 грн станом на 10.04.2017 р, у сумі 48592,00 грн станом на 20.04.2017, у сумі 12792,00 грн станом на 28.04.2017 та повне погашення простроченої заборгованості Відповідачем тільки 26.05.2017р.

Також визнано сторонами обставини про невиконання ОСОБА_1 свого обов`язку (прострочення) за договором № 29 від 28.04.2015 року в частині сплати 230544,00 грн у строк до 31.05.2015, виникнення простроченої заборгованості Відповідача у сумі 230544,00 грн станом на 31.05.2015, у сумі 17544,00 грн станом на 10.06.2015, у сумі 324936,00 грн станом на 20.06.2015, у сумі 179936,00 грн станом на 02.07.2015, у сумі 154936,00 грн станом на 25.11.2016, у сумі 122936,00 грн станом на 02.03.2017, у сумі 17544,00 грн станом на 03.03.2017 та повне погашення простроченої заборгованості Відповідачем тільки 26.05.2017р.

Визнані сторонами обставини, які ними не заперечуються, підтверджуються матеріалами справи і відповідно до ст. 82 ч. 1 ЦПК України звільнені від доказування.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частиною другою статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно з п.4.1 Кооперативних договорів №№ 29, 30, у випадку порушення строків сплати Пайовиком пайового (цільового) чи додаткових пайових внесків, встановлених цим Договором, з Пайовика стягується пеня у розмірі 0,5% від простроченої суми заборгованості за кожен день прострочення, починаючи з третього дня, але не більше 50% простроченої суми заборгованості). Якщо порушення строків перевищує 20 днів Кооператив має право розірвати даний Договір в односторонньому порядку, про що повідомляє Пайовика.

Таким чином, оскільки позовна заява подана 12.01.2018 р, тобто у межах загального строку позовної давності, визначеного ст. 257 ЦК України, а розрахунок пені пред`явлений з 12.01.2017 року, тобто за останні 12 місяців у межах встановленого ст. 258 цього Кодексу спеціального строку позовної давності, відповідач зобов`язаний сплатити позивачу пеню у сумі 78644,64 грн за договором № 30 від 28.04.2018 року та пеню у сумі 40591,56 грн за договором № 29 від 28.04.2018 року, адоводи апеляційної скарги про сплив строку позовної давності, за встановлених обставин, є необґрунтованими.

Отже за наявності у відповідача перед позивачем грошового зобов`язання, а саме порушення ОСОБА_1 строків сплати пайових внесків за Кооперативними договорами №№ 29, 30 від 28.04.2015 р., суд першої інстанції обгрунтовано прийшов до висновку про наявність підстав для застосування наслідків порушення зобов`язання, встановлених як Договором у вигляді сплати пені, так і законом у вигляді сплати 3% річних та інфляційних втрат.

При цьому інфляційні втрати та три проценти річних не є неустойкою, носять компенсаційний характер, а не штрафний характер, і до них застосовується загальний строк позовної давності.

Положення статті 625 ЦК України застосовується до всіх грошових зобов`язань (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року, справа № 686/21962/15-ц).

Розрахунок пені, інфляційних втрат, 3% річних, проведений позивачем, відповідає умовам Кооперативних договорів та положенням чинного законодавства, що регулює даний вид правовідносин, та у встановленому законодавством порядку не спростований відповідачем.

Разом з тим, за змістом частини четвертої статті 613 ЦК України боржник за грошовим зобов`язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора, тобто у випадку, якщо кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають iз суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку.

Якщо боржник доведе, що не виконав грошового зобов`язання через прострочення кредитора, він звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України, оскільки порушення грошового зобов`язання у вигляді його прострочення боржником не настало i в такому разі вважається, що виконання зобов`язання відстрочено на час прострочення кредитора (частина друга статті 613 цього Кодексу).

Отже основним критерієм у застосуванні статті 613 ЦК України є наявність перешкод для належного виконання боржником своїх грошових зобов`язань, проте таких перешкод судом першої інстанції не встановлено, а відповідачем їх наявність не доведена.

Невчасна здача об`єкта будівництва в експлуатацію не є тим критерієм, який дає підстави для застосуванні статті 613 ЦК України, оскільки грошові зобов`язання відповідача мали бути виконані у встановлені в договорах строки раніше ніж здача об`єкта в експлуатацію.

За відсутності підстав для звільнення грошового зобов`язання, передбаченого ст. 625 ЦК України, доводи апеляційної скарги в цій частині не приймаються судом до уваги.

Не приймаються судом до уваги і доводи апеляційної скарги про наявність збитків у вигляді упущеної вигоди, а саме неотримання відповідачем доходу, який вона могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.

При встановленні такого елементу складу цивільного правопорушення як збитки (шкода), дослідженню підлягає їх склад та розмір.

Заявлена відповідачем вимога щодо отримання доходу складається із суми 831136 грн, яка була внесена на виконання укладених кооперативних договорів № 29 та № 30 від 28.04.2015 року, проте ця сума вже сама по собі є сумою внесеною з метою отримання відповідачем доходу у вигляді квартир, тому ознаки упущеної вимоги у даних правовідносинах відсутні.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В силу положень ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 80 ЦПК України)

Відповідно до ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Крім випадків, встановлених законом.

Згідно з роз"ясненнями викладеними в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування моральної шкоди" під моральною шкодою слід розуміти витрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Крім того, згідно з ст.23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв"язку із знищенням чи пошкодженням її майна, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичв; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

При з`ясуванні питання щодо відшкодування моральної шкоди, суд повинен з`ясувати чим підтверджується факт заподіяння моральних страждань, або втрат немайнового характеру, за яких обставин вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить.

Оскільки відповідачем не надано доказів заподіяння їй моральної шкоди, висновок суду і в цій частині відповідає вимогам закону, оскільки за відсутності доказів на підтвердження вказаних обставин, такі вимоги є недоведеними.

Враховуючи викладене колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які судом установлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

Інші аргументи апеляційної скарги на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції не впливають, його висновків не спростовують.

Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року № 63566/00 "Проніна проти України (Pronina v. Ukraine)", § 23).

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.7,367,369,374,375,381,382,389 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 23 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Суддя-доповідач В.В. Гуль

Судді Л.П. Сушко

О.І. Сліпченко