Постанова

від 18.03.2020 по справі 420/4513/19

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 березня 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/4513/19 Головуючий в 1 інстанції: Харченко Ю.В.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача - судді Косцової І.П.,

суддів - Осіпова Ю.В., Скрипченка В.О.

за участі секретаря - Стефанцевої Ю.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Одеські дріжджі на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2019 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Одеські дріжджі до Головного управління Держпраці в Одеській області про визнання протиправною та скасування постанови,-

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог.

Товариство з обмеженою відповідальністю Одеські дріжджі (далі - ТОВ Одеські дріжджі ) звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому, з урахуванням письмових уточнень, просило визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці в Одеській області (далі - ГУ Держпраці в Одеській області) від 07.03.2019р. №ОД221/1663/АВ/ПТ/ПС/ТД-ФС про накладення штрафу за допуск до роботи працівників без належного оформлення трудових правовідносин.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що укладені Товариством договори підряду оформлені у відповідності до вимог чинного законодавства, а тому висновок контролюючого органу з приводу допуску позивачем до роботи працівників без належного оформлення трудових правовідносин є помилковим.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки у визначений приписом термін Товариство не усунуло встановлені за ним порушення вимог трудового законодавства, постанова про накладення штрафу за допуск до роботи працівників без належного оформлення трудових правовідносин прийнято законно та обґрунтовано.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву (заперечень).

В апеляційний скарзі Товариство, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати прийняте у справі судове рішення та постановити нове про задоволення позову.

В обґрунтування своїх доводів апелянт зазначив, що суд першої інстанції при прийнятті рішення у справі не надав належної правової оцінки наявним у справі актам прийому-здачі робіт, зміст яких, на його думку дає можливість встановити як вид, так і обсяг виконаних робіт. Вважає, що укладені ним договори є цивільно-правовими угодами, на які не поширюються вимоги трудового законодавства. Зауважив, що контролюючий орган не опитував робітників, не витребовував у Товариства жодних документів, а отже його висновки ґрунтуються виключно на припущеннях. Також звернув увагу суду, що матеріали справи не містять жодних доказів у підтвердження нікчемності укладених ним правочинів. З приводу невиконання припису відповідача в частині оформлення з робітниками трудових відносини зазначив, що його виконання безпосередньо залежить від волі фізичних осіб, які у даному випадку відмовляються укладати трудові договори. Крім цього апелянт зауважив, що до компетенції органів Держпраці не входять повноваження із зобов`язання суб`єктів підприємницької діяльності укладати трудові договори, в тому числі, коли між ними вже фактично існують інші правовідносини, або ж визнання існуючого між ними договору недійсним.

У відзиві на апеляційну скаргу ГУ Держпраці в Одеській області зазначило, що суд першої інстанції вірно встановив усі обставини справи та надав їм належну правову оцінку, у зв`язку з чим просив залишити судове рішення без змін.

Представник ТОВ Одеські дріжджі у судове засідання не з`явився, направив на адресу апеляційного суду заяву про слухання справи за його відсутності.

Представник ГУ Держпраці в Одеській області у судове засідання не з`явився, направив на адресу суду клопотання про відкладення слухання справи з тих підстав, що розпорядженням Одеського міського голови №218 від15.03.2020 року тимчасово зупинено роботу об`єктів загального користування незалежно від форм власності та підпорядкування з присутністю більше 10 осіб, з 16.03.2020 року 00.00 годин до особливого розпорядження міського голови.

Колегія суддів, порадившись на місці, визнала зазначене клопотання таким, що не підлягає задоволенню та ухвалила розглядати справу за відсутності сторін, з огляду на наступне.

Відповідно до ст.313 КАС України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Водночас, з 12.03.2020 року по 03.04.2020 року на території України запроваджено карантин через спалах у світі коронавірусу, проте зазначені обмеження не стосуються державних органів, які працюють у штатному режимі із застосуванням посилених заходів безпеки.

Таким чином, відповідач мав об`єктивну можливість направити свого представника для участі у розгляді справи, тому причина неявки останнього визнана судовою колегією неповажною.

Враховуючи, що сторони по справі належним чином сповіщені про час та місце розгляду справи, з метою забезпечення принципу розумності розгляду судової справи, суд апеляційної інстанції вважає, що відкладення розгляду даної справи є недоцільним.

Фактичні обставини справи.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що у період з 29.01.2019 року по 01.02.2019 року інспектором Управління Держпраці, на підставі службового посвідчення №1663, відповідно до ст.259 КЗпП України, ч.3 ст. 34 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , пунктів 19, 31 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою КМУ від 26 квітня 2017 року №295, проведено інспекційне відвідування ТОВ "Одеські дріжджі" на предмет додержання останнім вимог законодавства про працю.

За результатами проведеної перевірки складено акт №ОД101/1663/АВ від 01.02.2019 року, яким встановлено, що Товариство в порушення вимог п.2 ст. 29 КЗпП України не ознайомило працівників з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором; в порушення вимог ч.2 ст. 97 КЗпП України та ч.1 ст.15 Закону України Про оплату праці не погодило питання оплати праці з виборним органом первинної профспілкової організації (представником трудового колективу), що представляє інтереси більшості працівників, в порушення вимог ч.3 ст. 24 КЗпП України допустило до роботи працівників без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу та використовує працю найманих працівників без належного оформлення.

04 лютого 2019 року Управлінням Держпраці складено припис про усунення виявлених порушень №ОД101/1663/АВ/П, яким зобов`язано позивача усунути виявлені порушення.

В подальшому, 19 лютого 2019 року, фахівцями Держпраці проведено наступне інспекційне відвідування, за результатами якого складено акт №ОД221/1663/АВ, яким встановлено невиконання Товариством припису про усунення виявлених порушень від 04.02.2019 року.

07 березня 2019 року ГУ Держпраці в Одеській області прийнято постанову №ОД221/1663/АВ/ПТ/ПС/ТД-ФС, якою на ТОВ "Одеські дріжджі" накладено штраф за допуск до роботи тридцяти працівників без належного оформлення трудових правовідносин на суму 4 006 080 грн.

Законність вказаної постанови є предметом спору у даній справі.

Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та висновки суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п.1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96 (далі - Положення №96), Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Процедура здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю, визначена Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року №295 "Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Порядок №295).

Відповідно до п.2 Порядку №295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема, Держпраці та її територіальних органів.

Згідно п. 19, 20 Порядку №295 за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення. Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об`єкта відвідування або його уповноваженим представником. Один примірник акта залишається в об`єкта відвідування.

Пунктом 29 Порядку №295 визначено, що заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

Системний аналіз наведених вище положень дає підстави дійти висновку, що інспекційне відвідування є формою державного нагляду за додержанням законодавства про працю, яке відноситься до повноважень відповідача та яке проводиться на підставі наказу та направлення. За результатами інспекційного відвідування складається акт і в разі виявлення порушень - виноситься припис. Якщо під час інспекційного відвідування встановлено факти використання праці неоформлених працівників, то вживаються заходи щодо притягнення об`єкта відвідування до відповідальності незалежно від усунення виявлених порушень.

За приписами статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно з частиною 1 статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

За змістом статті 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України. При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (стаття 23 КЗпП України).

З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №820/1432/17, від 13.06.2019 у справі №815/954/18, від 04.09.2019 у справі №480/4515/18 та від 26.09.2019 у справі № 0440/5828/18.

В той же час, взаємовідносини фізичної особи і роботодавця можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору. При цьому сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами статті 208 Цивільного кодексу України (далі також - ЦК України).

У відповідності до норм Цивільного кодексу України діє принцип свободи договору.

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 ЦК України, згідно з якою договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі статтею 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Частинами 1 та 2 статті 837 ЦК України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно з частиною 1 статті 839 ЦК України підрядник зобов`язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що такі угоди застосовуються для виконання конкретної роботи, яка спрямована на одержання результатів праці, і у разі досягнення зазначеної мети вважаються виконаними і дія їх припиняється.

В свою чергу, відповідно до статті 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Оскільки Цивільним кодексом України (ст.6) визначено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства, не може бути безумовною підставою для визнання правовідносин трудовими той факт, що укладений між сторонами договір не відповідає всім суттєвим умовам саме договору підряду. При визначенні законності укладеного договору (можливості віднесення до цивільного-правового договору) значення має не його найменування, а зміст угоди, яка повинна відповідати волевиявленню сторін, що в свою чергу повинно досліджуватись судом.

Основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

При цьому виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У статті 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину, згідно з якою вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

З огляду на викладене, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Ознайомившись з наявними у справі договорами підряду, укладеними позивачем з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_18 , ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_20 , проаналізувавши їх зміст, судова колегія не виявила в них визначених Законом ознак нікчемності. Також в матеріалах справи відсутні докази визнання таких правочинів недійсними у судовому порядку(т. 1 а.с. 65-130).

Аналізуючи повноваження, надані інспекторам праці пунктом 11 Порядку №295, судова колегія зазначає, що останні не наділені повноваженнями тлумачити характер правовідносин між сторонами за цивільно-правовими договорами, отже висновок посадових осіб Держпраці про відсутність цивільно-правових відносин між суб`єктом господарювання і третіми особами, що непідтверджений належними та допустимими доказами, не може бути підставою для висновку про допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору.

Крім цього, суд апеляційної інстанції враховує, що в матеріалах справи відсутні пояснення фізичних осіб за цивільно-правовими угодами щодо умов їх праці, графіку роботи, правомірність укладених з ними угод, бажання (небажання) укладення трудового договору, а також те, що дане питання має вирішуватися в судовому порядку насамперед за позовом особи, чиї права порушено.

Між тим відповідачем не доведено, що будь хто з зазначених осіб ініціював позовне провадження та звертався до суду за захистом порушеного права.

Водночас, колегія суддів зауважує, що податкове навантаження, пов`язане з нарахуванням обов`язкових платежів до бюджету на заробітну плату або винагороду за цивільно-правовою угодою, однакове.

Разом з цим, до компетенції органів Держпраці не входить зобов`язання підприємства або фізичної особи укласти трудовий договір, коли між ними фактично існують відносини іншого характеру, або ж визнання існуючого між ними договору недійсним.

В свою чергу, у підтвердження належності вказаних правочинів до цивільно-правових угод позивач надав до суду звіти про суми нарахованої заробітної плати (доходу грошового забезпечення, допомоги, надбавки, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне страхування за жовтень, листопада 2018 року, відомості про трудові відносини осіб та період проходження військової служби за жовтень, листопад 2018 року, відомості про нарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) застрахованим особам за жовтень, листопад 2018 року, квитанції про прийняття ДПІ у Малиновському районі форми №4 за жовтень, листопад 2018 року.

За наведених обставин судова колегія вважає, що укладені ТОВ Одеські дріжджі правочини є цивільно-правовими угодами, які оформлені сторонами у відповідності до вимог чинного законодавства, отже висновок контролюючого органу про допуск Товариством до роботи працівників без належного оформлення трудових правовідносин є безпідставним.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 23.10.2019 року у справі №806/2064/18.

У відповідності до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

В ході судового розгляду справи відповідач належними та допустимими доказами не довів правомірності прийнятого ним рішення про накладення штрафу, а тому колегія суддів вважає позовні вимоги ТОВ Одеські дріжджі такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими.

Оскільки суд першої інстанції при прийнятті рішення у справі дійшов помилкового висновку щодо законності оскаржуваного рішення відповідача, судова колегія вважає, що останнє підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову.

Що стосується заявлених позивачем до стягнення витрат на правничу допомогу, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

За приписами ч.ч.4-7 цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому ч. 5 ст. 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 134 КАС України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17 та від 16.05.2019 року по справі № 823/2638/18.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу ТОВ "Одеські дріжджі" надано суду першої інстанції:

- копію договору про надання правової допомоги №01/03/19-ю від 01.03.2019року, укладений між Товариством та адвокатським об`єднанням "ЕДВАЙЗЕРС", додаткова угода до нього №2 від 15.07.2019р.;

- копію акту прийому передачі наданих послуг від 27.09.2019р.;

- копію рахунку-фактури від 22.08.2019р.;

- копію платіжного доручення від 22.08.2019р.;

- копію виписки з особового рахунку АО "ЕДВАЙЗЕРС",

Частиною 1 ст.139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалено на користь ТОВ Одеські дріжджі , судова колегія вважає, що понесені підприємством витрати на оплату судового збору за подання позовної заяви, апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, а також професійної правничої допомоги підлягають стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань.

Керуючись ст. ст. 308, 310, 315, 317, 320, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ТОВ Одеські дріжджі - задовольнити.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2019 року - скасувати.

Прийняти у справі нове рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю Одеські дріжджі - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці в Одеській області від 07.03.2019р. №ОД221/1663/АВ/ПТ/ПС/ТД-ФС про накладення штрафу.

Стягнути з Головного управління Держпраці в Одеській області (проспект Шевченка, 2, м.Одеса, 65044, код ЄДРПОУ 39781624) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Одеські дріжджі (код ЄДРПОУ 40872164) судові витрати з оплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції на загальну суму 48 025 грн. (сорок вісім тисяч двадцять п`ять гривень).

Стягнути з Головного управління Держпраці в Одеській області (проспект Шевченка, 2, м. Одеса, 65044, код ЄДРПОУ 39781624) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Одеські дріжджі (код ЄДРПОУ 40872164) витрати по оплаті професійної правничої допомоги на суму 30 000 грн. (тридцять тисяч гривень).

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддя Косцова І.П. Судді Осіпов Ю.В. Скрипченко В.О. Повне судове рішення складено 18.03.2020 року.