Постанова

від 17.03.2020 по справі 640/218/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/218/19 Суддя (судді) першої інстанції: Федорчук А.Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Файдюка В.В.

суддів: Мєзєнцева Є.І.

Чаку Є.В.

При секретарі: Марчук О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 листопада 2019 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕРНОЛІЯ" до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 09 жовтня 2018 року, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЗЕРНОЛІЯ" звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 09 жовтня 2018 року форми Р №1154140304, форми ПС №0013181401, форми ПС №1155140304, від 28 грудня 2018 року №0016791401 форми В4 , №0016801401 форми Р .

Позов мотивовано тим, що ТОВ Зернолія вчинено усі визначені чинним законодавством дії щодо належного ведення бухгалтерського та податкового обліку зернових на елеваторах платника податків, складські квитанції зареєстровано в Реєстрі складських документів на зерно. При цьому, позивач стверджував, що як приймання на облік, так і наступний продаж зерна, технічних культур здійснювався виключно за фізичною вагою, що підтверджується даними інвентаризації. Також, для здійснення належного контролю за обліком зерна, прийнятого/відвантаженого на/із зберігання ТОВ Зернолія використовує показання ваг, які проходять обов`язкову метрологічну повірку, огляд органами стандартизації та метрології.

Висновки про нереальність окремих господарських операцій зроблені податковим органом з посиланням на припущення та надуману необхідність існування додаткових документів до договорів, що не передбачені чинним законодавством, однак такі твердження податкового органу за наявності інших первинних документів, якими підтверджується факт реального придбання товарів, не можуть розглядатися як підстави для встановлення порушення податкового обліку з податку на прибуток та ПДВ.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 листопада 2019 року даний адміністративний - задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, в період з 31 липня 2018 року по 11 вересня 2018 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві на підставі направлень від 31 липня 2018 року №1338/26-15-14-01-05, №1339/26-15-14-01-05, №4476/26-15-14-09, №2251/26-15-14-06-05, №1852/26-15-14-03-04, №268/26-15-16-01, від 27 серпня 2018 року №1641/26-15-42-08, відповідно до підпункту 75.1.2, пункту 75.1 статті 75, статті 77, пункту 82.1 статті 82 Податкового кодексу України, на підставі наказу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 05 липня 2018 року №10768, проведено планову виїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю Зернолія з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2015 року по 31 березня 2018 року, валютного законодавства за період з 01 січня 2015 року по 31 березня 2018 року, з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2011 року по 31 березня 2018 року, за результатами якої складено відповідний акт перевірки від 18 вересня 2018 року №602/26-15-14-01-05/00688798.

Перевіркою встановлено порушення Товариством з обмеженою відповідальністю Зернолія :

- пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України ненадання Товариством з обмеженою відповідальністю Зернолія контролюючим органам оригіналів документів чи їх копій при здійсненні податкового контролю;

- підпункту 49.18.2 пункту 49.18 статті 49, пункту 120.1 статті 120 Податкового кодексу України, пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 року №233, а саме встановлено неподання звіту про суму податкових пільг за 2016 рік;

- підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, в результаті чого Товариством з обмеженою відповідальністю Зернолія занижено податок на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету у загальній сумі 4 768 750,00 грн., у т.ч. за 2016 рік у сумі 483 635,00 грн., за 1 квартал 2017 року в сумі 64 643,00 грн, за 2 квартал 2017 року в сумі 63 674,00 грн., за 3 квартал 2017 року у сумі 79 188,00 грн., за 4 квартал 2017 року у сумі 4 077 610,00 грн.;

- пункту 44.1 статті 44, підпункту 192.1.1 пункту 192.1 статті 192, пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, пункту 21 наказу Міністерства фінансів України від 31 грудня 2015 року №1307 Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної в результаті чого товариством завищено суму податку на додану вартість, що підлягала бюджетному відшкодуванню за лютий 2017 року в сумі 1 276 116,00 грн., встановлено заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету у загальній сумі 1 656 696,00 грн., встановлено завищення від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду всього у сумі 799 850,00 грн., у т.ч. за квітень 2017 року в сумі 799 850,00 грн.;

- пунктів 1, 4 частини 2 статті 6 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в результаті чого занижено єдиний внесок на суму 2 145,15 грн.;

- пункту 4 частини 2 статті 6 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування неподання звіту про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за жовтень 2015 року;

- підпункту 168.1.5 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України несвоєчасна на відповідний рахунок податок на доходи фізичних осіб за лютий-квітень та липень 2017 року в сумі 8 475,22 грн.;

- підпункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України, в результаті чого Товариством з обмеженою відповідальністю Зернолія занижено суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної лілянки до Жмеринської ОДПІ за період з 23 червня 2016 року по 31 березня 2018 року в сумі 12 172,63 грн., а саме за 2016 рік у сумі 1 982,90 грн., за 2017 рік у сумі 7 893,76 грн., за 2018 рік (01 січня 2018 року по 31 березня 2018 року) - 2 295,97 грн.;

- підпункту 266.7.5 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України неподано податкові декларації з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки до Жмеринської ОДПІ за 2016, 2017, 2018 роки.

На підставі акта перевірки Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві 09 жовтня 2018 року прийнято податкове повідомлення-рішення:

- №0013181401, яким до Товариства з обмеженою відповідальністю Зернолія застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 510,00 грн. за порушення вимог пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України;

- №0013191401, на підставі якого Товариству з обмеженою відповідальністю Зернолія збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 5 960 938,00 грн., в т.ч. за податковими зобов`язаннями у розмірі 4 768 750,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 1 192 188,00 грн.;

- №0013201401, яким позивачу збільшено податок на додану вартість у розмірі 2 070 690,00 грн., у т.ч. за податковими зобов`язаннями у розмірі 1 656 552,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 414 138,00 грн.;

- №0013211401, на підставі якого Товариству з обмеженою відповідальністю Зернолія зменшено розмір бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 1 276 116,00 грн.;

- №0013221401, яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 799 850,00 грн.;

- №1154140304, відповідно до якого Товариству з обмеженою відповідальністю Зернолія збільшено суму грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 15 215,79 грн., в т.ч. за податковими зобов`язаннями у розмірі 12 172,63 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 3 043,16 грн.

- №1155140304, на підставі якого до Товариства з обмеженою відповідальністю Зернолія застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 510,00 грн. за порушення вимог підпункту 266.7.5 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України.

За результатами адміністративного оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень Державною фіскальною службою України 22 грудня 2018 року прийнято рішення про результати розгляду скарги №41534/6/99-99-11-04-01-25, яким скасовано податкові повідомлення-рішення №0013191401, №0013201401, №0013211401, №0013221401 від 09 жовтня 2018 року в частині встановлених порушень під час відображення у бухгалтерському та податковому обліках операцій з нарахування роялті і штрафні санкції у відповідних розмірах.

В подальшому, з урахуванням висновків рішення Державної фіскальної служби України №41534/6/99-99-11-04-01-25 від 22 грудня 2018 року Головним управління Державної фіскальної служби у місті Києві 28 грудня 2018 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0016801401, яким Товариству з обмеженою відповідальністю Зернолія збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 1 422 814,00 грн., в т.ч. за податковими зобов`язаннями у розмірі 1 138 251,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 284 563,00 грн.

Крім того, 28 грудня 2018 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0016791401, відповідно до якого позивачу зменшено розмір від`ємного значення з податку на додану вартість у розмірі 403 533,00 грн.

Не погоджуючись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

З акта перевірки вбачається, що підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення № 0016801401 від 28 грудня 2018 року слугував висновок податкового органу про те, що в ході аналізу інформації, яка міститься у наданих позивачем складських квитанціях встановлено, що у разі, якщо якість зерна на момент прийняття елеватором ТОВ Зернолія не відповідає вимогам ДСТУ за вологістю та сортністю, в складських квитанціях в розділі залікова вага вказується вага зерна, зменшена на розрахункову величину маси відхилень показників якості від базисних кондицій.

Перевіркою встановлено, що загальна різниця між фізичною та обліковою вагою, яка зазначена в складських квитанціях по придбаному ТОВ Зернолія зерну склала 1 201 689 кг. Враховуючи той факт, що придбане Товариством зерно за складськими квитанціями не відповідає нормам ДСТУ за вологістю та сортністю, в той же час його реалізація здійснюється за якістю, яка відповідає цим нормам, зазначений факт означає його доробку та, як наслідок, зменшення його ваги. Оскільки посадовими особами позивача не надано документів, якими оформлювалась доробка зерна, до показників, передбачених ДСТУ, та відсутність відображення зазначених операцій в бухгалтерському обліку, контролюючий орган стверджував про невідповідність обсягу зерна, яке списується в бухгалтерському обліку з рахунку 281 Товари за фізичною вагою з відповідним обсягом продажу зерна за якістю, передбаченою ДТСУ (залікова вага), у зв`язку із чим перевіркою неможливо встановити походження зерна в обсязі 1 201 689 кг, а відтак Товариством занижено інші доходи на загальну суму 6 305 947,00 грн.

Наказом Міністерства аграрної політики України від 27 червня 2003 року №198 затверджено Положення про обіг складських документів на зерно (далі - Наказ №198), відповідно до якого встановлені наступні терміни та визначення: базисні кондиції для приймання зерна на зберігання та в заставу - показники якості зерна (вологість, вміст смітної домішки і т. ін.), установлені діючою нормативною документацією; базисні кондиції зерна, яке надходить для переробки, - показники якості зерна, які забезпечують виробництво стандартної продукції відповідно до діючої нормативної документації; обмежувальні кондиції - обумовлені договором показники якості зерна, що дають змогу його тимчасово зберігати, а після відповідної доробки - забезпечити його тривале зберігання; власники зерна - фізичні та юридичні особи незалежно від форм власності і підпорядкування, яким належить зерно на праві власності, а також держава в особі Кабінету Міністрів України або уповноважених ним органів у разі переходу до неї права власності на зерно; фізична маса зерна - фактична маса зерна, що визначена на відповідних вагах, за його якістю; залікова маса зерна - фізична маса зерна (крім кукурудзи в качанах), зменшена на розрахункову величину маси відхилень показників якості від базисних кондицій; партія зерна - певна кількість одного виду та однієї якості зерна, яке приймається або відпускається з одного силосу чи складу однією транспортною одиницею.

Відповідно до п.1.1 розділу 1 Наказу №198 складськими документами на зерно є складська квитанція, просте та подвійне складські свідоцтва (далі - складські документи).

Облік надходження, використання бланків складських документів здійснюються державним підприємством Держреєстри України в електронному вигляді в Реєстрі складських документів на зерно. Другі примірники виданих зерновим складом складських документів на зерно та невикористані бланки складських документів на зерно зберігаються на зерновому складі. Внесення до Реєстру складських документів на зерно інформації про використання бланків складських документів здійснюється відповідно до вимог та порядку, які визначаються Кабінетом Міністрів України у відповідності до положень статті 45 Закону України Про зерно та ринок зерна в Україні (п.1.5 Наказу №198).

Згідно п.1.8 Наказу №198 зерновий склад зобов`язаний виписувати окремо складські документи на зерно для партій зерна, що належать різним товарним класам, відповідно до державних стандартів.

Пунктом 1.14 Наказу №198 визначено, що у складських документах на зерно мають бути зазначені всі відомості (реквізити), передбачені формами складських документів на зерно, підписані уповноваженими представниками зернового складу. Складська квитанція підписується також завідувачем лабораторії зернового складу.

Відповідно до п.1.16 Наказу №198 якщо зерно приймається на зберігання зі знеособленням, то в складському свідоцтві на зерно, в тому числі в обох частинах подвійного складського свідоцтва на зерно, робиться відповідний запис.

Пунктом 1.19 Наказу №198 встановлено, що після заповнення реквізитів складського документа на зерно, реєстрації його у Реєстрі складських документів на зерно з присвоєнням порядкового номера, один примірник оригіналу заповненого бланка складського документа передається поклажодавцеві або уповноваженій ним особі, а другий залишається на складі.

Наявними матеріалами справи підтверджується, що Товариством з обмеженою відповідальністю Зернолія складські квитанції зареєстровано в Реєстрі складських документів на зерно.

Законом України Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Відповідно до статті 1 вказаного Закону - первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно статті 9 Закону - підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до приписів п.п. 14.1.36 п. 14.1 статті 14 ПК України - господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договором комісії, доручення та агентськими договорами.

В той же час, особливості порядку прийому та обігу зерна регулюються Законом України Про зерно та ринок зерна в Україні 04 липня 2002 року №37-ІV (далі - Закон №37-ІV).

Статтею 24 Закону №37-ІV визначено, що зерно підлягає зберіганню у зернових складах. Власники зерна мають право укладати договори складського зберігання зерна на зберігання зерна у зернових складах з отриманням складських документів на зерно, а також зберігати зерно у власних зерносховищах. При прийманні зерна на зберігання зерновий склад зобов`язаний здійснити аналіз його якості. Видача зерна володільцеві складського документа на зерно здійснюється в обмін на виписані на це зерно складські документи. Кожна із сторін договору складського зберігання зерна при відвантаженні зерна має право вимагати перевірки його якості. Витрати, пов`язані із проведенням аналізу його якості, несе сторона, що зажадала його перевірки.

Згідно статті 25 Закону №37-ІV зерновий склад є складом загального користування і зобов`язаний приймати на зберігання зерно від будь-якої особи.

Стаття 26 Закону №37-ІV визначає, що за договором складського зберігання зерна зерновий склад зобов`язується за плату зберігати зерно, що передане йому суб`єктом ринку зерна. Договір складського зберігання зерна укладається в письмовій формі, що підтверджується видачею власнику зерна складського документа. Відповідно до статті 37 Закону №37-ІV зерновий склад на підтвердження прийняття зерна видає один із таких документів: подвійне складське свідоцтво; просте складське свідоцтво; складську квитанцію.

Складський документ на зерно виписується після передачі зерна на зберігання не пізніше наступного робочого дня. Після заповнення обов`язкових реквізитів простого або подвійного складського свідоцтва на зерно, реєстрації їх у реєстрі з присвоєнням порядкового номера заповнений бланк простого або подвійного складського свідоцтва на зерно передається особі, яка здала зерно на зберігання.

Відповідно до наказу про облікову політику Товариства з обмеженою відповідальністю Зернолія , первинна вартість запасів визначається відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 Запаси . Одиницею бухгалтерського обліку запасів є їх найменування. Установлено метод собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО) для оцінки вибуття запасів у виробництво, з виробництва, продажу та іншому вибутті. Аналітичний облік руху товарно-матеріальних цінностей таким чином за підрозділами: - у бухгалтерії - у кількісно-сумовому вимірі; - на складах - у кількісному вираженні.

В ході перевірки встановлено, що під час обліку операцій із зерном на зерносховищах ТОВ Зернолія дотримується положень Постанови Держпостачу СРСР від 07 січня 1986 року №4, якою затверджені норми природного убутку зерна, продуктів його переробки, насіння трав, кормів трав`яних, штучно висушених, і насіння олійних культур при зберіганні на підприємствах системи Міністерства хлібопродуктів СРСР.

Так, і приймання на облік, і наступний продаж зерна, технічних культур здійснювався позивачем виключно за фізичною вагою, що підтверджується даними інвентаризації Товариства та спростовує висновки податкового органу.

Також судом першої інстанції вірно було зауважено, що безпідставним є посилання контролюючого органу на вимоги Інструкції №661 в межах спірних правовідносин з 10 березня 2017 року, оскільки остання втратила чинність на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 10 березня 2017 року №166-р Про скасування деяких наказів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади .

При цьому, поняття залікова маса застосовується лише в обліку зерносховищ. Її розрахунок здійснюється елеватором лише при прийманні (або придбанні) зерна, що не відповідає базисним кондиціям, тобто потребує доробки (очищення та сушіння). Якщо зерно відповідає стандартам (не потребує очищення, дезінфекції, сушіння тощо), то його залікова маса не визначається. Тобто, показником залікової маси є фізична маса зерна, що здійснювалось ТОВ Зернолія .

За твердженням позивача, для здійснення належного контролю за обліком зерна, прийнятого/відвантаженого на/із зберігання ТОВ Зернолія використовує показання ваг (залізничних та автомобільних), які періодично проходять обов`язкову метрологічну повірку, огляд органами стандартизації та метрології, що підтверджується наявними матеріалами справи.

Таким чином, залікова (розрахункова) маса зерна - це умовна вага зерна, по якій зерновий склад зобов`язаний повернути відповідну кількість зерна поклажодавцю, а останній - зобов`язаний розрахуватись за послуги зернового складу згідно укладеного договору зберігання. Розрахунок залікової маси зерна проводиться виключно при прийманні зерна на зберігання. Доробка зерна (сушіння та очистка) проводиться зерновим складом за рахунок поклажодавця за тарифами згідно умов договору на зберігання та відображається в складі доходу від надання послуг елеватора.

При цьому, як вірно зауважено в оскаржуваному рішенні та жодним чином не спростовано в апеляційній скарзі, ТОВ Зернолія зерно придбавалось на умовах СРТ, РСА за правилами Інкотермс 2010 виключно по фізичній вазі, яка фіксується на вагах елеватора та відображається в ТТН і підтверджується первинними документами, зокрема, видатковими накладними та складськими квитанціями на зерно. При цьому, у разі придбання зерна на умовах ЕХW (переоформлення зерна на зерновому складі) - зерно придбавається саме в заліковій (розрахунковій) вазі, оскільки зерно вже перебуває на зерновому складі на знеособленому зберіганні, а отже переоформлення зерна відбувається без проходження фіксації маси зерна на вагах. Наведені обставини підтверджуються оборотно-сальдовими відомостями 281 рахунку за періоди: 2016 рік, 2017 рік, 1 квартал 2018 року, які формуються на підставі первинних бухгалтерських документів.

Таким чином, зерно, придбане ТОВ Зернолія обліковується в бухгалтерському обліку за фізичною вагою, і, відповідно, у подальшому реалізовується (відвантажується) за фізичною вагою, визначеною на вагах зернового складу.

За результатами проведеної інвентаризації, яка відбувалась згідно регістрів бухгалтерського обліку та візуального огляду такого зерна, на грудень 2016 року, грудень 2017 року у позивача обліковуються залишки зерна по групам, класам у тисячах тон.

Відтак, необґрунтованими є доводи відповідача щодо неможливості підтвердження походження зерна, оскільки таке походження підтверджується наявними у Товариства належними первинними документами.

Відповідачем також зазначено про завищення позивачем витрат на загальну суму 17 667,00 грн. у зв`язку з тим, що відповідно до ухвали слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 17 квітня 2017 року у справі №127/7335/17 надано дозвіл на проведення виїмки документів по взаємовідносинам з ТОВ Деналі Сервіс (код ЄДРПОУ 40401646). Тобто, податковий орган дійшов висновку про фіктивність ТОВ Деналі Сервіс та нереальність вчинюваних із ним господарських операцій.

Так, між ТОВ Зернолія та ТОВ Деналі Сервіс здійснено поставки редуктору Ц2У160-4 в кількості 4 шт. для ремонту ДСП-32 спарена, заміна редукторів на КЕПАХ (с. Хащувате), згідно рахунку-фактури №СФ-00000085 від 02 серпня 2016 року на суму 21 200,00 грн., яку сплачено 05 серпня 2016 року згідно платіжного доручення №434 відповідно до заявки №10 від 04 серпня 2016 року. Факт отримання товару підтверджується копією накладної №РН-0000037 від 11 серпня 2016 року.

Витрати у розумінні Податкового кодексу України - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілом власником) (підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Згідно п. 138.1 статті 138 ПК України - витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до п. 138.2 статті 138 ПК України - витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 ПК України - не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 статті 200 Кодексу, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені розділом V Кодексу (пункт 200.2 статті 200 Кодексу).

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України встановлено право суб`єкта підприємницької діяльності на віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.3 статті 198 ПК України - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Виходячи з системного аналізу наведених норм права та обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що необхідними підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів, робіт та послуг з метою його подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв`язку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.

ПК України визначає лише окремі випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду.

Відповідно до п. 198.6 статті 198 ПК України - не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до Кодексу.

Згідно п. 201.1 статті 201 ПК України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов`язковим.

Відповідно до п. 201.10 статті 201 ПК України - податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

З урахуванням наведених норм та наявних матеріалів справи суд дійшов висновку, що видаткові і податкові накладні, рахунки-фактури, платіжні доручення є первинними документами, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між суб`єктами господарювання.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент укладення договорів між позивачем та його контрагентами, вони були зареєстровані як платники податку на додану вартість та мали свідоцтва платника податків на додану вартість у встановленому законом порядку. Відомості про незнаходження таких контрагентів за адресою у ЄДР відсутні. Перед укладенням договору із контрагентом, позивач перевірив останнього у ЄДРСР на наявність негативних судових справ, що свідчить про його добросовісність.

Натомість, податковий орган не подав доказів, які однозначно свідчили б про неправдивість одержаних від платника документів, підтверджували б фіктивний характер спірних операцій та недобросовісність позивача як платника податків. Тобто, відповідачем не доведено належними доказами того, що правочини вчинено з метою завищення витрат, податкового кредиту для заниження об`єкта оподаткування податком на прибуток, ПДВ, відтак доводи податкового органу щодо нереальності вчинених товариством господарських зобов`язань є безпідставними та необґрунтованими.

Слід зазначити, що платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів. Таким чином, формування суб`єктом господарювання податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов`язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).

Відтак, обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання у контрагентів товарів (робіт, послуг), на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість до податкового кредиту, відповідачем не спростовано.

З урахуванням наведеного необґрунтованими є висновки контролюючого органу та, як наслідок, протиправним та таким, що підлягає скасуванню оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 28 грудня 2018 року №0016791401.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 28 грудня 2018 року №0016801401.

В акті перевірки зазначено, що ТОВ Зернокомплекс Сиваш 05 вересня 2016 року зареєстровано у Єдиному реєстрі податкових накладних розрахунок коригування кількісних і вартісних показників від 01 вересня 2016 року №9159273107 до податкової накладної від 31 травня 2016 року №4, на підставі якого позивачем зменшено суму податкових зобов`язань на 400 000,00 грн. за вересень 2016 року. Однак, відповідно до наданих до перевірки документів банку встановлено повернення попередньої оплати у сумі 2 400 000,00 грн 02 вересня 2016 року.

Товариством з обмеженою відповідальністю Сиваш 06 вересня 2019 року зареєстровано розрахунок коригування від 02 вересня 2016 року №9160179545, яким виправлено дані щодо дати складання розрахунку коригування кількісних і вартісних показників від 01 вересня 2016 року №9159273107.

Відповідно до п.192.1 статті 192 ПК України якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов`язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, складеному в порядку, встановленому для податкових накладних, та зареєстрованому в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Розрахунок коригування, складений постачальником товарів/послуг до податкової накладної, яка видана їх отримувачу - платнику податку, підлягає реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних: отримувачем (покупцем) товарів/послуг, якщо передбачається зменшення суми компенсації вартості товарів/послуг їх постачальнику, для чого постачальник надсилає складений розрахунок коригування отримувачу.

Підпунктом 192.1.1 п.192.1 статті 192 Кодексу встановлено, якщо внаслідок такого перерахунку відбувається зменшення суми компенсації на користь платника податку - постачальника, то: а) постачальник відповідно зменшує суму податкових зобов`язань за результатами податкового періоду, протягом якого був проведений такий перерахунок; б) отримувач відповідно зменшує суму податкового кредиту за результатами такого податкового періоду в разі, якщо він зареєстрований як платник податку на дату проведення коригування, а також збільшив податковий кредит у зв`язку з отриманням таких товарів/послуг.

Постачальник має право зменшити суму податкових зобов`язань лише після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних розрахунку коригування до податкової накладної.

Згідно п.192.3 статті 192 Податкового кодексу України результат перерахунку податкових зобов`язань і податкового кредиту постачальника та отримувача відображається у складі податкової декларації за звітний податковий період у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Відповідно до пункту 21 Наказу Міністерства фінансів України від 31 грудня 2015 року №1307 Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної , у разі здійснення коригування сум податкових зобов`язань, а також у випадку виправлення помилок, допущених при складанні податкової накладної, не пов`язаних із зміною суми компенсації вартості товарів/послуг, відповідно до статті 192 розділу V Податкового кодексу України постачальник (продавець) товарів/послуг складає розрахунок коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної (далі - розрахунок коригування) за формою згідно з додатком 2 до податкової накладної.

У розрахунку коригування вказуються дата та номер податкової накладної, до якої вносяться зміни. У клітинках номера податкової накладної, що не заповнюються, нулі, прочерки та інші знаки чи символи не проставляються.

У разі складання розрахунку коригування з метою виправлення помилок, допущених при складанні податкової накладної, не пов`язаних із зміною суми компенсації вартості товарів/послуг, у розрахунку коригування зазначаються виправлені дані.

Не допускається виправлення даних щодо дати складання податкової накладної та її порядкового номера.

Так, з матеріалів справи вбачається, що ТОВ Зернокомплекс Сиваш перерахувало попередню передплату в сумі 2 400 000,00 грн., (в т.ч. ПДВ 20% - 400 000,00) ТОВ Зернолія згідно договору поставки від 30 травня 2018 року №03-05/2016 31 травня 2016 року, на підставі чого була виписана податкова накладна №4 від 31 травня 2016 року та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних 31 травня 2016 року за №9087630731.

В подальшому, 02 вересня 2016 року суму попередньої передплати повністю повернуто постачальнику ТОВ Зернолія в сумі 2 400 000,00 грн. та було складено розрахунок коригування №1 від 01 вересня 2016 року, який зареєстрований покупцем ТОВ Зернокомплекс Сиваш (покупцем) згідно чинних норм Податкового кодексу України.

У зв`язку із виявленням помилки у даті складання розрахунку коригування, позивачем прийнято рішення зареєструвати розрахунок коригування від 02 вересня 2016 року під тим же номером, але вже з правильними датами, яким було виправлено дані щодо дати складання виключно розрахунку коригування від 01 вересня 2016 року та зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних 06 вересня 2016 року за №9160179545 з правильною датою - 02 вересня 2016 року.

Таким чином, як вірно було зазначено судом першої інстанції, позивачем не виправлялась дата складання податкової накладної №4 від 31 травня 2016 року та її порядковий номер, згідно вимог Наказу Міністерства фінансів України №1307. При цьому, нормами чинного законодавства не заборонено коригування самого РК.

Так, постачальник ТОВ Зернолія відобразив зменшення податкового зобов`язання в рядку 8 Декларації з ПДВ за вересень 2016 року (дата подання 18 жовтня 2016 року №9195427443), а покупець ТОВ Зернокомплекс Сиваш відповідно відобразив зменшення податкового кредиту в рядку 12 Декларації з ПДВ за вересень 2016 року (дата подання 18 жовтня 2016 року №9195864621).

Отже, безпідставними є доводи податкового органу про порушення позивачем вимог статті 192 Податкового кодексу України, оскільки нормами чинного законодавства не заборонено здійснення виправлення помилок у розрахунку коригування, зокрема у даті такого розрахунку коригування.

Відтак, оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 28 грудня 2018 року №0016801401 є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо податкових повідомлень-рішень від 09 жовтня 2018 року №1155140304 та №1154140304.

Перевіркою встановлено, що ТОВ Зернолія згідно статті 266 Податкового кодексу України є платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. В акті перевірки вказано, що позивач за період з 23 червня 2016 року по 31 березня 2018 року не нараховував та не сплачував податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Податковий орган вказав, що серед майнового комплексу, належного позивачу, є адміністративна будівля загальною площею 1233,40 кв.м., яка не використовується у промисловому виробництві та класифікується у класі 1251 Будівлі промислові за Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000. Разом з тим, адміністративні будівлі відносяться до класу 1220 Будівлі офісні , тому мають оподатковуватися податком на нерухомість.

Крім того, в акті перевірки встановлено неподання податкових декларацій за 2016, 2017, 2018 року, чим порушено вимоги підпункту 266.7.5 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України.

Так, у власності ТОВ Зернолія знаходяться виробничі будівлі та споруди загальною площею 20 512,55 кв.м., розташовані за адресою: Кіровограська область, Гайворонський район, с. Харащувате, вулиця Степова, 1, а також комплекс будівель і споруд загальною площею 24 789,80 кв.м. за адресою: Вінницька область, місто Жмеринка, вулиця Барляєва, 2.

Зазначені нежилі приміщення розташовані на одній земельній ділянці, яка відноситься до земель промисловості.

Підпунктом є пп. 266.2.2 п. 266.2 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що не є об`єктами оподаткування будівлі промисловості, зокрема, виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Водночас, норми Податкового кодексу України не містять визначення поняття промислове підприємство або будівля промисловості .

В той же час, Наказом Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду Про затвердження Правил безпеки в газовому господарстві коксохімічних підприємств і виробництв від 27 березня 2007 року №61 надано визначення терміну промислове підприємство - статутний суб`єкт, що має право юридичної особи і що здійснює виробництво та реалізацію продукції певних видів з метою одержання прибутку.

Відповідно до пп. 14.1.129. п. 14.1 статті 14 Податкового кодексу України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт ґ ).

Згідно ч.2 статті 191 Цивільного кодексу України до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торгову марку або інші позначення та права, якщо протилежне не встановлено договором або законом.

З урахуванням наведеного, будівлі (як виробничі, так і адміністративні та допоміжні), що входять до складу цілісного майнового комплексу промислового підприємства та використовуються для забезпечення його діяльності, необхідно відносити до будівель промисловості в розумінні п. є пп. 266.2.2 п. 266.2 статті 266 ПК України.

Тобто, будівлі як виробничі, так і адміністративні й допоміжні, що входять до складу цілісного майнового комплексу платника податків та використовуються для цілей забезпечення його діяльності, відносяться до будівель промисловості в розумінні п. є пп. 266.2.2 п. 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, і тому дані нежилі приміщення підпадають під визначення будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські, адміністративні приміщення промислових підприємств .

Крім того, відповідно до статті 7 Закону України Про зерно та ринок зерна в Україні , який розповсюджується на позивача, який є суб`єктом ринку землі, суб`єктами зберігання зерна є: зернові склади (елеватори, хлібні бази, хлібоприймальні, борошномельні і комбікормові підприємства), суб`єкти виробництва зерна, які зберігають його у власних або орендованих зерносховищах, та інші суб`єкти господарювання, які беруть участь у процесі зберігання зерна.

Згідно п.15 статті 1 цього Закону зерновий склад - суб`єкт підприємництва, що є власником зерносховища і надає фізичним та юридичним особам послуги із зберігання зерна з видачею складських документів на зерно та в передбаченому законом порядку отримав право на здійснення такої діяльності шляхом участі в Гарантійному фонді виконання зобов`язань за складськими документами на зерно.

За п.10 статті 1 Закону, процес зберігання зерна являє собою комплекс заходів, які включають приймання, доробку, зберігання та відвантаження зерна. Всі будівлі і споруди платника податків використовуються ним у технологічному процесі зберігання зерна, а тому є такими, що призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, а процес зберігання зерна полягає не тільки у знаходженні зерна у місцях його зберігання (токів, зерноскладів, елеваторів, насіннєсховищ силосного типу, одноповерхових складів з горизонтальними або похилими підлогами та допоміжних будівель) а й у проведенні з ним певних технологічних операцій, які є необхідними для доведення якості зерна до необхідних вимог діючих стандартів та надання йому стійкості під час зберігання.

Отже, застосування платником податків пільги, визначеної в п. є пп. 266.2.2 п. 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов: наявність у власності платника податків будівель промисловості; платник податків повинен бути промисловим підприємством.

Колегія суддів погоджується з висновку суду першої інстанції стосовно того, що в розумінні п. є пп. 266.2.2 п. 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не є об`єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки промислові будівлі та складські приміщення, які належать промисловим підприємствам, яким і є зерновий елеватор, в складі якого є силоси для зерна, незалежно від виду використання таких об`єктів нерухомості у господарській діяльності промислового підприємства.

При цьому, відповідачем не жодним чином не спростовано те, що спірне нерухоме майно не використовується підприємством в господарській діяльності та не відноситься до будівель промисловості, тому суд відхиляє висновки про те, що цілісний майновий комплекс, належний позивачу, є об`єктом оподаткування та не підпадає під дію п. є пп. 266.2.2 п. 266.2 статті 266 Податкового кодексу України як безпідставні.

Таким чином, оскільки у позивача відсутні база оподаткування та обов`язок зі сплати податкових зобов`язань із даного виду податку, то обов`язок з подання податкової звітності також відсутній, тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення №1155140304 та №1154140304 від 09 жовтня 2018 року є протиправними та також підлягають скасуванню.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 09 жовтня 2018 року №0013181401,.

Так, в акті перевірки вказано, що у зв`язку з ненаданням до перевірки документів, ведення яких передбачено законодавством, Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві застосувало до позивача штрафні (фінансові) санкції у розмірі 510,00 грн., про що складено акт про ненадання документів від 21 серпня 2018 року №867/26-15-14-01-05/688798.

Підпунктом 16.1.12 п. 16.1 статті 16 Податкового кодексу України визначено, що платник податків зобов`язаний забезпечувати збереження документів, пов`язаних з виконанням податкового обов`язку, протягом строків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (п.44.1).

Платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності (п.44.3).

У разі втрати, пошкодження або дострокового знищення документів, зазначених в пунктах 44.1 і 44.3 цієї статті, платник податків зобов`язаний у п`ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити контролюючий орган за місцем обліку в порядку, встановленому цим Кодексом для подання податкової звітності, та контролюючий орган, яким було здійснено митне оформлення відповідної митної декларації. Платник податків зобов`язаний відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до контролюючого органу. У разі неможливості проведення перевірки платника податків у випадках, передбачених цим підпунктом, терміни проведення таких перевірок переносяться до дати відновлення та надання документів до перевірки в межах визначених цим підпунктом строків (п.44.5).

У разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності (абз.1 п.44.6).

Вимогами п.85.2 статті 85 Податкового кодексу України передбачено, що платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

17 серпня 2018 року позивачу вручено запит про надання документів у термін до 21 серпня 2018 року, а саме книги кількісно-якісного обліку хлібопродуктів, актів доробки, ведення яких передбачено Інструкцією №661.

У відповідь на даний запит позивач листом від 21 серпня 2018 року повідомив, що податковий орган має право витребовувати виключно документи, які містять інформацію про проведену господарську операцію, наслідком якої є зміни у структурі активів та зобов`язань підприємства. При цьому, ТОВ Зернолія повідомило, що вказана контролюючим органом Інструкція №661 втратила чинність та не є обов`язковою для суб`єктів господарювання, а контролюючим органом не вказано за який період необхідно надати такі документи.

Слід зазначити, що обов`язок платника податків із надання запитуваної інформації виникає виключно за умови оформлення запиту згідно вимог п.73.3 статті 73 ПКУкраїни.

Відсутність печатки контролюючого органу на запиті про надання інформації, не зазначення у ньому підстав для направлення та/або зазначення підстав, не передбачених Кодексом, недотримання інших вимог є порушенням порядку його оформлення (складання), що у призводить до виникнення у платника податків права не надавати запитувану інформацію.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 26 лютого 2019 року в справі №826/9082/15.

В той же час, матеріалами справи підтверджується, що копії запитуваних документів надані позивачем, тому суд приходить до висновку про безпідставність застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 510,00 грн.

Жодного спростування даної інформації, викладеної судом в оскаржуваному рішенні, податковим органом в апеляційній скарзі не наведено, як і не обґрунтовано його незгоду із таким висновком, будь-яких інших доводів, відмінних від наведених в суді першої інстанції, відповідачем в апеляційній скарзі не зазначено, порушення суд норм права не доведено.

Оскільки суб`єкт владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності не виконав, не навів підстав незаконності оскаржуваних рішень, порушення судом норм матеріального чи процесуального права, то підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Таким чином, правомірним є висновок суду першої інстанції про задоволення даного адміністративного позову.

Отже при винесенні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для його скасування.

За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 316, 321, 325, 329, 331 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 листопада 2019 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтями 329, 331 КАС України.

Повний текст рішення виготовлено 18 березня 2020 року.

Головуючий суддя: В.В. Файдюк

Судді: Є.І. Мєзєнцев

Є.В Чаку