Постанова

від 16.03.2020 по справі 913/610/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" березня 2020 р. Справа № 913/610/19

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В.І. , суддя Терещенко О.І. , суддя Слободін М.М.

за участю секретаря судового засідання Новікова Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу заявника - заступника прокурора Луганської області (вх. 523 Л/1-7) на рішення господарського суду Луганської області від 13.01.2020 року, ухвалене у приміщенні вказаного суду суддею Зюбановою Н.М., повний текст якого складено 13.01.2020 року, у справі

за позовом заступника керівника Сєвєродонецької місцевої прокуратури Луганської області в інтересах держави в особі Рубіжанської міської ради Луганської області, м. Рубіжне,

до ТОВ «Лисичанська інженерно-будівельна компанія» , м. Попасна,

про стягнення 30759 грн. 39 коп.

ВСТАНОВИЛА:

Прокурор звернувся до місцевого господарського суду із позовною заявою в інтересах позивача - Рубіжанської міської ради Луганської області, до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Лисичанська інженерно-будівельна компанія» , про стягнення 30759 грн. 39 коп. безпідставно збережених коштів у вигляді несплаченої орендної плати за користування земельною ділянкою.

Рішенням господарського суду Луганської області від 13.01.2020 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лисичанська інженерно-будівельна компанія" на користь Рубіжанської міської ради Луганської області 4773,00 грн. безпідставно збережених коштів за користування землею. У задоволенні решти позову (25986,39 грн) відмовлено.

Прокурор із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить це рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В судовому засіданні прокурор підтримав апеляційну скаргу у повному обсязі, просив її задовольнити.

Представники сторін в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлялись належним чином, відзивів на апеляційну скаргу суду не подали.

Частиною 1 статті 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 p. і набула чинності в Україні 11 вересня 1997 p.

З прийняттям у 2006 році Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» , Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України передбачено застосування судом Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах « Ryabykh v.Russia» від 24.07.2003 року, « Svitlana Naumenko v. Ukraine» від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Розумність строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі G. B. проти Франції ), тощо. Отже, поняття розумний строк є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду цивільної справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

З огляду на викладене та зважаючи, що на думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, а також те, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо), подальше відкладення розгляду справи суперечитиме вищезгаданому принципу розгляду справи впродовж розумного строку.

Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 269 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Так, в обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що рішенням господарського суду Луганської області від 22.10.2018, залишеним без змін судом апеляційної інстанції, визнаний незаконним пункт 1 рішення Рубіжанської міської ради від 08.06.2018 № 53/4 «Про встановлення земельного сервітуту та укладання договору про встановлення особистого строкового сервітуту з Товариством з обмеженою відповідальністю «Лисичанська інженерно-будівельна компанія» . Як наслідок, суд визнав недійсним договір особистого строкового сервітуту, укладений 11.06.2018 між Рубіжанською міською радою і ТОВ «Лисичанська інженерно-будівельна компанія» , та зобов`язав відповідача повернути Рубіжанській міській раді земельну ділянку загальною площею 1,4171 га, вартістю 1489015,42 грн., розташовану у м. Рубіжне, вул. Набережна, 172.

Повернення спірної землі відбулось 08.04.2019, про що свідчить підписаний сторонами акт, який доданий до позову, а остання плата за користування земельною ділянкою відбулась за період червень-липень 2018 року.

Таким чином, прокурор зазначає, що ТОВ «Лисичанська інженерно-будівельна компанія» в період з 01.08.2018 по 08.04.2019 здійснювала використання земельної ділянки, яка розташована на території Рубіжанської міської ради Луганської області, без оформлення належним чином права користування та його державної реєстрації, не сплачуючи орендну плату, у зв`язку з чим, на підставі ст. 1212 ЦК України встановлено підстави для звернення до суду з позовною заявою про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді несплаченої орендної плати за користування земельною ділянкою (кадастровий номер 4412500000:15:002:0022) із земель комунальної власності площею 1,4171 га.

В обґрунтування своїх заперечень проти позову, відповідач вказує про те, що за своєю правовою природою сервітутне користування відрізняється від користування на правах оренди, а тому право оренди і право сервітуту не можна ототожнювати. Згідно з правовою позицією відповідача під час дії договору на встановлення особистого строкового сервітуту від 11.06.2018 земельна ділянка площею 1,4171 га (кадастровий номер 4412500000:15:002:0022) не вибула із володіння позивача та не позбавляла останнього права володіння, користування та розпорядження нею. Відповідач наголошує, що заявлені позовні вимоги у справі не відповідають правовій суті сервітутного користування земельною ділянкою.

Частково задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд зазначив, що безпідставне користування спірною земельною ділянкою відповідачем почалося з дня, наступного за днем набрання рішенням господарського суду Луганської області від 22.10.2018 законної сили, коли відповідач дізнався (міг дізнатися) про недійсність договору особистого строкового сервітуту, який був оспорюваним правочином. Безпідставне користування призвело до безпідставного збереження ТОВ «Лисичанська інженерно-будівельна компанія» коштів через несплату орендної плати за період з 28.02.2019 по 07.04.2019, оскільки 08.04.2019 земельна ділянка була повернута відповідачем.

До цього висновку суд дійшов у т.ч. з огляду на зміст ст. 1214 ЦК України, згідно з якою особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.

В обґрунтування апеляційної скарги, прокурор зазначає, що місцевим господарським судом до спірних правовідносин неправильно застосовано положення статті 1214 Цивільного кодексу України, оскільки предметом позову у даній справі є не відшкодування доходів від безпідставно набутого майна, а безпосередньо стягнення безпідставно набутого майна.

Застосування судом до спірних правовідносин положень статті 1214 Цивільного кодексу України, на думку прокурора, призвело до неправильного визначення судом періоду несплати орендної плати відповідачем та, відповідно, неправильного розрахунку судом суми, що підлягає стягненню.

Вирішуючи питання про наявність правових підстав для задоволення апеляційної скарги та переглядаючи справу в межах, встановлених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає наступне.

Так, відповідно до ст. 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цих Законів, а також договором оренди землі.

Частиною 1 ст. 206 ЗК України передбачено, що використання землі в Україні є платним.

Статтею 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Податковим кодексом України, зокрема, встановлено, що плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (п. п. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14), а орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (п. п. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14).

Відповідно до абз.1 п. 288.1 ст. 288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

22.10.2018 господарський суд Луганської області прийняв рішення у справі № 913/368/18 за позовом заступника керівника Сєвєродонецької місцевої прокуратури Луганської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Луганській області до відповідачів: Рубіжанської міської ради Луганської області та ТОВ «Лисичанська інженерно-будівельна компанія» про визнання незаконним рішення Рубіжанської міської ради, визнання недійсним договору на встановлення особистого строкового сервітуту та повернення земельної ділянки.

Позов у цій справі суд задовольнив повністю та визнав незаконним пункт 1 рішення Рубіжанської міської ради від 08.06.2018 № 53/4 «Про встановлення земельного сервітуту та укладання договору про встановлення особистого строкового сервітуту з Товариством з обмеженою відповідальністю «Лисичанська інженерно-будівельна компанія» . Також визнаний недійсним договір особистого строкового сервітуту, укладений 11.06.2018 між Рубіжанською міською радою і вказаним товариством, зобов`язав останнє повернути Рубіжанській міській раді земельну ділянку загальною площею 1,4171 га, вартістю 1489015,42 грн., розташовану у м. Рубіжне, вул. Набережна, 172.

27.02.2019 Східний апеляційний господарський суд залишив рішення у справі № 913/368/18 без змін.

Як свідчать матеріали справи, на виконання цього рішення 08.04.2019 відповідач повернув, а позивач прийняв земельну ділянку площею 1,4171 га, про що складено акт (арк. справи 48), підписаний сторонами.

Оскільки звітом про рух коштів на рахунках, наданим органом казначейства у м. Рубіжному (арк. справи 35), підтверджується справляння відповідачем плати за встановлення земельного сервітуту за червень-липень 2019 року, прокурор та позивач вважають, що ТОВ «Лисичанська інженерно-будівельна компанія» в період з 01.08.2018 по 08.04.2019 здійснювало використання земельної ділянки без оформлення належним чином права користування та його державної реєстрації, не сплачуючи орендну плату.

Згідно розрахунку ціни позову заявлені до стягнення 30759,39 коп (29780,31 + 979,08) де:

- 29780,31 - орендна плата за 8 місяців спірного періоду (з серпня 2018 року по березень 2019 року), розрахована як 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки з кадастровим номером 4412500000:15:002:0022 у сумі 1489015,42 грн, підтвердженої Витягами Держгеокадастру № 655/0/195-18 від 14.06.2018 та № 995/0/195-19 (44670,46 : 12 х 8 = 29780,31);

- 979,08 грн - орендна плата за 8 днів квітня 2019 року, розрахована як 44670,46 : 365 х 8.

Нормативно-правовою підставою позову прокурор зазначив ст. 1212 ЦК України, яка регулює зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.

Зокрема, в рішенні у справі № 913/368/18 від 22.10.2018 суд зазначив, що між сторонами склалися правовідносини щодо платного володіння та користування земельною ділянкою для ведення другим відповідачем підприємницької діяльності, що відповідає визначенню оренди землі, наведеному у статті 1 Закону України «Про оренду землі» .

Східний апеляційний господарський суд, переглядаючи справу, дійшов подібного висновку, вказавши у своїй постанові від 27.02.2019, що Рубіжанська міська рада та ТОВ "Лисичанська інженерно-будівельна компанія" встановили довгострокові правовідносини, які за своєю суттю є орендними.

У відповідності до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Рішення у справі № 913/368/18 від 22.10.2018 Східний апеляційний господарський суд залишив без змін 27.02.2019, а прокурор заявив до стягнення 30759 грн. 39 коп. безпідставно збережених коштів за період з 01.08.2018 по 08.04.2019.

На думку місцевого господарського суду, безпідставне користування земельною ділянкою № 4412500000:15:002:0022 відповідачем почалося з дня, наступного за днем набрання рішенням законної сили, коли він дізнався (міг дізнатися) про недійсність договору особистого строкового сервітуту, який був оспорюваним правочином, тобто - безпідставне користування призвело до безпідставного збереження ТОВ «Лисичанська інженерно-будівельна компанія» коштів через несплату орендної плати за період починаючи з 28.02.2019 по день повернення земельної ділянки, а не за період 01.08.2018 як про це зазначає прокурор.

До такого висновку суд дійшов у т.ч. з огляду на зміст ст. 1214 ЦК України, згідно з якою особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.

Проте, колегія суддів з таким висновком місцевого господарського суду погодитись не може та зазначає наступне.

Так, статтею 1214 Цивільного кодексу регулюється відшкодування доходів від безпідставно набутого майна і витрат на його утримання і такі доходи особа повинна відшкодувати з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.

В той же час, відповідно до положень частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

З правового аналізу вказаних норм права вбачається, що статтею 1212 Цивільного кодексу регулюється повернення потерпілому безпідставно збереженого майна, а статтею 1214 Цивільного кодексу України регулюється відшкодування доходів від безпідставно набутого майна і витрат на його утримання і лише до такого відшкодування законом встановлено момент виникнення зобов`язання на його здійснення - з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.

При цьому, положення частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України не містять положень щодо повернення потерпілому безпідставно збереженого майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.

З огляду на вимоги позовної заяви, предметом позову у даній справі є не відшкодування доходів від безпідставно набутого майна, а безпосередньо стягнення безпідставно набутого майна, тому, на думку колегії суддів, висновки місцевого господарського суду про безпідставне збереження відповідачем коштів у вигляді несплаченої орендної плати за користування земельною ділянкою здійснено відповідачем у період з 28.02.2019 по день повернення земельної ділянки - є помилковим у зв`язку з неправильним застосуванням місцевим господарським судом до спірних правовідносин норм статті 1214 Цивільного кодексу України.

За викладеного, колегія суддів вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню на суму 30 759,39 грн безпідставно збережених за період з 01.08.2018 по 08.04.2019 відповідачем коштів за користування земельною ділянкою кадастровий № 4412500000:15:002:0022, розташованою за адресою: м. Рубіжне Луганської області, вул. Набережна, 172Ю, а тому - апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог.

Щодо заявленого відповідачем клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення Верховним Судом справи №912/2385/18, переданої на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку із наявністю виключної правової проблеми в частині застосування статті 23 Закону України "Про прокуратуру", колегія суддів зазначає наступне.

Так, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 по справі № 903/129/18 висловлено правову позицію про те, що сам факт не звернення до суду сільської ради з позовом свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади с. Городище та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

За викладених обставин, враховуючи те, що Великою Палатою Верховного Суду сформовано правову позицію щодо наявності у прокурора підстав для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади у даній ситуації, підстав для зупинення провадження у справі до вирішення справи №912/2385/18, - відсутні, а тому, у задоволенні клопотання про зупинення провадження слід відмовити.

Оскільки даною постановою частково скасовано оскаржуване рішення суду, колегія суддів здійснює новий розподіл судових витрат та, з урахуванням положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 269, 270, 275, 277, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення господарського суду Луганської області від 13.01.2020 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 25986,39 грн безпідставно збережених коштів за користування землею та в цій частини постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лисичанська інженерно-будівельна компанія", м. Попасна Луганської області, вул. Первомайська, буд. 104А, ідент. код 37800423 на користь Рубіжанської міської ради Луганської області, м. Рубіжне Луганської області, площа Володимирська, б. 2, ідент. код 26023286 (УК у м. Рубіжному Луганської області /М.РУБІЖНЕ/21081700, код ЄДРПОУ 37904431, Казначейство України (ЕАП) UA828999980000031419702012071, код платежу 21081700) - 25986,39 грн. безпідставно збережених коштів за користування землею.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лисичанська інженерно-будівельна компанія", м. Попасна Луганської області, вул. Первомайська, буд. 104А, ідент. код 37800423 на користь Прокуратури Луганської області, м. Сєвєродонецьк Луганської області, вул. Б.Ліщини, буд. 27, ідент. код 02909921 - 1921,00 грн витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лисичанська інженерно-будівельна компанія", м. Попасна Луганської області, вул. Первомайська, буд. 104А, ідент. код 37800423 на користь Прокуратури Луганської області, м. Сєвєродонецьк Луганської області, вул. Б.Ліщини, буд. 27, ідент. код 02909921 - 2881,50 грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити Господарському суду Луганської області видати відповідні судовий наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки її оскарження визначені у статтях 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 18.03.2020

Головуючий суддя В.І. Сіверін

Суддя О.І. Терещенко

Суддя М.М. Слободін