Рішення

від 03.03.2020 по справі 911/2247/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" березня 2020 р.

м. Київ

Справа № 911/2247/19

Суддя Черногуз А.Ф., за участю секретаря Парасочка Т.О., розглянув в порядку загального позовного провадження

позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Біомін Україна" (04071, м. Київ, вул. Щекавицька, буд. 30/39, офіс 167, код ЄДРПОУ 34613055)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна Агро Трейд" (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Київська, буд. 95, оф. 21, код ЄДРПОУ 34361024)

про стягнення боргу, штрафу, втрат від інфляції та 3% річних за договором поставки №0019 від 25.06.2007

за участю представників:

позивача: Комлев С.В. (ордер, серія: АА №1009462 від 04.09.2019);

відповідача: Лаухіна В.В. (ордер, серія: КС №582465 від 17.10.2019).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява вх. №2333/19 від 10.09.2019 Товариства з обмеженою відповідальністю "Біомін Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна Агро Трейд" про стягнення боргу, штрафу, втрат від інфляції та 3% річних за договором поставки №0019 від 25.06.2007.

Позов обґрунтований наступним:

- 25.06.2007 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Біомін Україна" (постачальник) та Товаристом з обмеженою відповідальністю "Україна Агро Трейд" (покупець) укладено Договір поставки кормових добавок (далі Договір) №0019 із змінами прийнятими додатковими договорами №1 від 03.01.2018 та №2 від 19.09.2018 та додатковими угодами.

- за вказаним договором постачальником здійснювались, а покупцем оплачувались поставки товару, але починаючи з 23.09.2018 покупець почав порушувати свої зобов`язання щодо оплати товару;

- у зв`язку з невиконанням покупцем своїх зобов`язань позивачем нараховано відповідачу як суму основного боргу так і суму штрафу, 3% річних та втрат від інфляції.

- поряд з вимогами про стягнення з відповідача коштів позивач, за заявою вчиненою до закінчення підготовчого провадження, також, просить суд визнати недійсним пов`язаний з предметом спору Додатковий договір до договору поставки №0019 від 25.06.2007.

Заперечуючи проти позову відповідач зазначає, що у нього не виникло обов`язку оплачувати товар, позаяк, сторонами не досягнуто всіх умов, які визначені у додатковому договорі від 09.02.2018 до договору поставки №0019 від 25.06.2007 (підписання видаткових накладних, специфікацій тощо.

Разом із позовною заявою Товариством з обмеженою відповідальністю "Біомін Україна" подано заяву вх. №211/19 від 10.09.2019 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти на банківських рахунках відповідача в розмірі позовних вимог (9213984,25 грн).

Господарський суд Київської області ухвалою від 12.09.2019 відмовив у задоволенні заяви вх. №211/19 від 10.09.2019 Товариства з обмеженою відповідальністю "Біомін Україна" про забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 16.09.2019 вказану позовну заяву залишено без руху.

27.09.2019 через канцелярію позивачем, на виконання ухвали Господарського суду Київської області від 16.09.2019, подано заяву вх. №18486/19 від 27.09.2019 про усунення недоліків позовної заяви. Суд, перевіривши подані документи, встановив, що позивачем усунуто недоліки позовної заяви.

Ухвалою від 08.10.2019 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, проведення підготовчого судового засідання призначено на 04.11.2019.

17.10.2019 через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

У підготовчому судовому засіданні 04.11.2020 суд в порядку ч. 11 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України постановив ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у зв`язку з тим, що в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують повноваження представника позивача Комлєва С.В.

04.11.2019 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив.

04.11.2019 позивачем до суду подано заяву про усунення недоліків на виконання ухвали суду від 04.11.2020.

Суд, ухвалою від 14.11.2019 продовжив розгляд справи № 911/2247/19 у підготовчому провадженні та призначив проведення підготовчого судового засідання на 02.12.2019.

02.12.2019 через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання б/н від 02.12.2019 про неявку останнього у судове засідання.

У підготовчому судовому засіданні 02.12.2020 суд встановив позивачу строк для надання суду відповіді на відзив до наступного судового засідання, продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів та постановив ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 23.12.2019.

23.12.2019 від позивача до суду надійшла заява вх. 25488/19 від 23.12.2019 про зміну предмета позову.

У підготовчому судовому засіданні 23.12.2019 суд відмовив позивачу у задоволенні заяви вх. 25488/19 від 23.12.2019 про зміну предмета позову, у зв`язку з цим, позивачем у судовому засіданні подано заяву про відвід судді Черногуза А.Ф.

Суд ухвалою від 23.12.2019 подану Товариством з обмеженою відповідальністю Біомін Україна заяву про відвід судді Черногуза А.Ф. у справі № 911/2247/19 визнав необґрунтованою, передав справу № 911/2247/19 на автоматизований розподіл для визначення складу суду, що буде розглядати заяву про відвід та зупинив провадження у справі № 911/2247/19 до розгляду заяви про відвід судді Черногуза А.Ф.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями №71/19 від 08.01.2020 заяву про відвід судді Черногуза А.Ф. передано до розгляду судді Бацуці В.М.

Суддя Бацуца В.М. ухвалою від 09.01.2020 відмовив у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Біомін Україна про відвід судді Черногуза А.Ф. від розгляду справи № 911/2247/19.

Суддя Черногуз А.Ф. ухвалою від 14.01.2020 поновив провадження у справі №911/2247/19 та призначив проведення підготовчого засідання на 20.01.2020.

17.01.2020 від відповідача надійшло клопотання про перенесення судового засідання, яке призначено на 20.01.2020.

Через канцелярію суду 20.01.2020 від позивача надійшла заява вх. №1236/20 від 20.01.2020 про визнання недійсним пов`язаного з предметом спору правочину.

У підготовчому судовому засіданні 20.01.2020 судом прийнято до розгляду разом з позовною заявою заяву позивача вх. №1236/20 від 20.01.2020 про визнання недійсним Додаткового договору до договору поставки №0019 від 25.06.2007 з моменту його укладення, витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна Агро Трейд" оригінал Додаткового договору до договору поставки №0019 від 25.06.2007 для огляду у судовому засіданні та закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 27.01.2020.

У судовому засіданні 27.01.2020 судом відкрито розгляд справи по суті та оголошено перерву до 18.02.2020.

10.02.2020 через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача надійшло заперечення б/н від 07.02.2020.

У судовому засіданні 18.02.2020 суд зобов`язав відповідача надати у наступне судове засідання всі оригінали документів, з яких були зроблені копії, які подані останнім до справи та оголосив перерву у судовому засіданні до 25.02.2020.

У судовому засіданні судом 25.02.2020 судом продовжено розгляд справи по суті, витребувано у відповідача рахунки фактур №30 від 27.03.2018 та №27 від 21.03.2018 відповідно до договору поставки №0019 від 25.06.2007 та оголошено перерву у судовому засіданні до 28.02.2020.

28.02.2020 через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання б/н від 28.02.2020 про долучення до матеріалів справи рахунків фактур №30 від 27.03.2018 та №27 від 21.03.2018 та платіжного доручення №241 від 26.03.2019.

У судовому засіданні 28.02.2020 продовжено розгляд справи по суті та оголошено перерву у судовому засіданні до 03.03.2020.

У судовому засіданні 03.03.2020 позивач підтримав текст позовної заяви, відповідач проти позову заперечував.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Реалізація норми ст. 81 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб`єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права витребовувати через суд докази.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

25.06.2007 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Біомін Україна" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Україна Агро Трейд" (покупець) укладено Договір поставки кормових добавок (далі Договір) №0019 відповідно до якого, постачальник зобов`язується в порядку та на умовах даного Договору передати у власність покупця відповідно до замовлень останнього кормові добавки в асортименті, кількості та за ціною згідно зі специфікаціями - додатками, що є невід`ємною частиною договору, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар у термін і в розмірі, що передбачені цим Договором. У разі необхідності сторони можуть змінювати або розширювати асортимент товару шляхом внесення змін або доповнень до специфікації до цього Договору.

Відповідно до п. 2.2. 5.4 Договору одночасно з поставкою товару постачальник надає покупцеві наступні документи: видаткові накладні, податкові накладні, сертифікат якості, рахунок на оплату на партію товару із зазначенням її вартості відповідно до специфікації.

Покупець зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати постачальнику вартість товару, в порядку та строки, визначені в статті 4 Договору (п. 3.1. Договору).

За виключенням, коли Сторони можуть погодитись про інше, вартість товару зазначена у специфікації, є чинною для цілей замовлення товару протягом строку дії договору. У випадку зміни ставки ПДВ вартість товару в Специфікації вважається зміненою на розмір відповідної зміни ставки ПДВ. Ціна товару, що підлягає оплаті за договором визначається як вартість товару відповідно до специфікації, скоригована на розмір передбаченої договором знижки. Покупець здійснює оплату Товару на підставі рахунку-фактури на умовах сплати 100% вартості товару не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів з дати поставки товару. Будь-який такий вищезазначений платіж вважається здійсненим покупцем в повному обсязі з дати, на яку повна сума такого платежу буде зарахована на відповідний банківський рахунок постачальника (п.п. 4.1., 4.2., 4.3., 4.4. Договору).

Поставка товару здійснюється партіями на умовах EXW - склад постачальника згідно з міжнародними правилами тлумачення торгівельних термінів Інкотермс Міжнародної торгової палати в редакції 2000 р. Під партією товару розуміється сукупність товарів, що поставляються постачальником покупцю по відповідній видатковій накладній. Пункт поставки: м. Вишневе, вул.. Київська, 8, ДП Шенкер . Датою поставки вважається дата фактичної передачі товару в пункті поставки та дата підписання уповноваженими на те представниками сторін видаткової накладної (5.1., 5.2. Договору).

Поставка товару здійснюється Постачальником не пізніше 5 (п`яти) календарних днів від дати отримання замовлення від покупця. Разом з товаром постачальник передає покупцю видаткові накладні, податкові накладні, сертифікат якості, рахунок на оплату на партію товару із зазначенням її вартості відповідно до сертифікації. У специфікаціях на кожну партію товару зазначаються: найменування товару, одиниця вимірювання, кількість одиниць, узгоджена ціна за одиницю, загальна вартість товару (з урахуванням ПДВ) (п.п. 5.3., 5.4., 5.5., Договору).

Відповідно до п. п. 8.1., 8.2. Договору сторони несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим договором відповідно до законодавства України. У разі грубого порушення умов договору, сторона що допустила таке порушення, повинна сплатити штраф у розмірі 2% від суми поставки, при здійсненні якої було вчинено таке порушення, та у строк, що не перевищує п`яти робочих днів, з дня виникнення такого порушення.

Цей договір набирає чинності на дату, що зазначена першою на першій сторінці цього договору, і діє до закінчення 10 (десяти) календарних днів з моменту одержання будь-якою стороною письмового повідомлення іншої Сторони про істотне порушення умов цього Договору або істотну зміну обставин виконання Договору, але не довше ніж 1 (один) календарний рік з дати набрання чинності Договором.

Наступні дії вважаються істотним порушенням цього Договору: порушення покупцем зобов`язань щодо отримання або оплати товару (п. 10.1. Договору).

Відповідно до п. 4.3. Додаткового договору від 03.01.2018 до договору поставки №0019 від 25.06.2007 покупець здійснює оплату товару на підставі рахунку-фактури на наступних умовах: - 100% вартості товару покупець сплачує протягом 180 днів (сто вісімдесяти) календарних днів з дати поставки товару.

Крім того, судом встановлено, що сторонами було укладено Додатковий договір від 09.02.2018 до Договору поставки №0019 від 25.06.2007 п. 3.2 якого сторони погодили, що покупець здійснює оплату товару на підставі рахунку фактури та в разі передачі постачальником всіх документів, що передбачені пунктами 2.2 та 5.4 договору поставки, а також виключно за умови наявності підписаної уповноваженими представниками сторін видаткової накладної та специфікації на поставку відповідної партії товару.

Пунктом 3.3 даного додаткового договору сторони визначили, що підписанням цього додаткового договору сторони погодили, що у покупця не виникає обов`язку здійснювати оплату прийнятого товару в разі не підписання сторонами специфікації на поставку відповідної партії товару та/або ненадання постачальником покупцеві будь-якого з документів, вказаних в пунктах 2.2. та 5.4. договору.

Пунктом 5.2 Додаткового договору від 09.02.2018 до Договору поставки №0019 від 25.06.2007 сторони погодили, що у випадку порушення зобов`язань за даним Додатковим договором однією зі сторін, інша сторона має право притримати виконання (зупинити виконання) своїх зобов`язань за цим Додатковим договором та/або Договором поставки (в тому числі грошових та не грошових зобов`язань)

Позивач позов обґрунтовує наступним:

1. Позивачем відповідно до умов Договору протягом періоду з 27.03.2018 по 12.07.2018 було поставлено відповідачу товару на загальну суму 9181219,08 грн, з яких, відповідачем було сплачено 792830,08 грн, отже, у відповідача виникла заборгованість у розмірі 8388989,00 грн.

2. Відповідач, сплачуючи за поставлений товар здійснював вказані дії з простроченням строків платежів, у зв`язку з цим, позивачем нараховано відповідачу окрім 8388389,00 грн основного боргу, іще 183624,36 грн штрафу, 456000,79 грн втрат від інфляції та 185970,10 грн 3% річних.

3. За умовами Додаткового договору від 09.02.2018 до Договору поставки №0019 від 25.06.2007 були змінені господарські відносини між сторонами, у зв`язку з чим, відповідач призначався дистриб`ютором позивача, а також, з правом на отримання товарного кредиту на суму 10000000,00 (десять мільйонів) грн з боку позивача. Підписаний Додатковий договір до Договору поставки №0019 від 25.06.2007 паном Лоховим В.В., який, відповідно до статуту підприємства не мав права на підписання вказаного додаткового договору, оскільки, на вчинення відповідних дій необхідне отримання письмової згоди Загальних Зборів Товариства.

Проти позову відповідач зазначає наступне:

1. Покупець здійснює оплату товару на підставі рахунку фактури та в разі передачі постачальником покупцеві всіх документів, що передбачені п. 2.2. та 5.4. договору поставки, а також, виключно за умови наявності підписаної уповноваженими представниками сторін видаткової накладної та специфікації на поставку товару. У покупця не виникає обов`язку здійснювати оплату прийнятого товару в разі не підписання сторонами специфікації на поставку відповідної партії товару ( п.п. 3.2., 3.3. Додаткового договору від 09.02.2018 до Договору поставки№0019 від 25.06.2007). У зв`язку з тим, що постачальник не передав покупцю документів зазначених у п. 2.2. та 5.4. Договору у покупця не виникло обов`язку оплачувати товар.

2. Поставки за видатковими накладними, копії яких додані до позовної заяви здійснені не на виконання Договору поставки №0019 від 25.06.2007, а тому не можуть вважатись заборгованістю, що виникла за цим договором.

3. У видатковій накладній №36 від 16.04.2018 на суму 12004,20 грн відсутні посилання на договір №0019 від 25.06.2007.

4. У відповідача відсутні документи підтвердження поставки згідно видаткових накладних №33 від 06.04.2018 на суму 10389,60 грн та №52 від 25.06.2018 на суму 2212968,00 грн.

5. Станом на час підготовки відзиву покупець сплатив на користь постачальника 1122830,08 грн згідно видаткової накладної №28 від 27.03.2018, а отже, сума боргу зазначена позивачем не є коректною.

6. Сума 3% річних є меншою, позаяк, позивачем не враховані оплати здійснені відповідачем в липні 2019 року у розмірі 150000,00 грн.

Укладений сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відтак відносини, що з нього виникають, регулюються відповідними положеннями Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав і обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Однією з підстав виникнення господарського зобов`язання згідно ст. 174 Господарського кодексу України, є господарський договір.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

За змістом положень ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтею 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Дана норма кореспондується зі ст. 712 Цивільного кодексу України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Приписами статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст.ст. 251, 252 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

З матеріалів справи вбачається, що всі господарські операції між позивачем та відповідачем оформлені належним чином первинними бухгалтерськими документами у вигляді видаткових накладних.

Так, судом встановлено, що позивачем відповідно до видаткових накладних: №28 від 27.03.2018 на суму 1517701,68 грн; №30 від 28.03.2018 на суму 8000,40 грн; №33 від 06.04.2018 на суму 10389,60 грн; №35 від 13.04.2018 на суму 32917,20 грн; №36 від 16.04.2018 на суму 12004,20 грн; №42 від 27.04.2018 на суму 1860198,00 грн; №45 від 14.05.2018 на суму 34806,00 грн; №48 від 24.05.2018 на суму 1393155,00 грн; №50 від 31.05.2018 на суму 601335,00 грн; №51 від 20.06.2018 на суму 506592,00 грн; №52 від 25.06.2018 на суму 2212968,00 грн; №60 від 12.07.2018 на суму 991152,00 грн поставлено відповідачу товару всього на суму 9181219,08 грн (копії накладних містяться в матеріалах справи). Отже, у зв`язку з, тим що відповідні видаткові накладні підписані уповноваженими представниками та скріплені печатками підприємств, суд вважає доведеним факт поставки товару покупцю (відповідачу).

Поряд з тим, суд не погоджується з твердженням відповідача стосовно того, що у зв`язку з відсутністю у видатковій накладній №36 від 16.04.2018 на суму 12004,20 грн посилань на договір №0019 від 25.06.2007, вказана поставка вчинена не в межах договору і борг по ній відсутній, позаяк, у видатковій накладній №36 від 16.04.2018 у посиланні на договір зазначено: основной договор , водночас, відповідачем не подано до суду доказів існування інших договорів окрім того, стягнення боргу за яким, є предметом даного судового провадження. Крім того, видаткова накладна №36 від 16.04.2018 підписана та скріплена печатками в ідентичності, як і решта доданих до позовної заяви.

З аналогічних підстав суд не погоджується з доводами позивача щодо видаткових накладних №33 від 06.04.2018 на суму 10389,60 та №52 від 25.06.2018 на суму 2212968,00 грн. Разом з тим, суд наголошує, що сам факт відсутності у відповідача документів на підтвердження вказаних поставок не може вказувати на відсутність існування даних видаткових накладних та спростовувати їх справжність, позаяк, останні оформлені належним чином та питання щодо їх підробки не виносилось на розгляд експертній установі.

Відтак, суд перевіривши дотримання позивачем та відповідачам всіх умов щодо поставки та оплати товару визначених у пунктах 2.2. та 5.4. Договору поставки та в п. 3.2-3.3 Додаткового договору від 09.02.2018 та встановив, що з усіх вищеперерахованих видаткових накладних лише накладна №28 від 27.03.2018 на суму 1517701,68 грн має погоджену сторонами специфікацію №140/2017 від 27.03.2018 (міститься в матеріалах справи) та рахунок - фактуру №30 від 27.03.2017 (міститься в матеріалах справи), а отже, відповідає положенням викладеним в Договорі та додаткових угодах до нього в тому числі і Додатковому договорі від 09.02.2018 та, відповідно є такою, за якою строк оплати у відповідача виникає в порядку п. 4.3. Додаткового договору від 03.01.2018 до договору поставки №0019 від 25.06.2007, а саме, через 180 днів з моменту поставки товару.

Між тим, в матеріалах справи наявна банківська довідка про надходження коштів №Д1-1340/9/696 від 25.09.2019 ( Райффайзен Банк Аваль ) з якої вбачається, що в період з 15.03.2019 по 19.09.2019 відповідачем систематично сплачувались кошти згідно рахунку №30 від 27.03.2019.

Водночас, у вказаній довідці відсутній останній платіж відповідача, який був здійснений останнім 09.10.2019 на суму 30000,00 грн відповідно до платіжного доручення №751 від 09.10.2019.

Відтак, в суду наявні підстави стверджувати про право позивача на нарахування штрафу, 3% річних та втрат від інфляції лише стосовно видаткової накладної №28 від 27.03.2018 на суму 1517701,68 грн, позаяк, оформлення поставки даної партії товару супровідними документами відповідає умовам Договору поставки в редакції Додаткового договору від 09.02.2018, що відповідно не дає підстав для застосування до даного випадку поставки положень п. 5.2 договору та подожень ч. 1, 2 ст. 613 Цивільного кодексу України.

Щодо нарахування штрафу.

Приписами ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Як вже зазначалось вище, відповідно до п. 8.2. Договору у разі грубого порушення умов договору, сторона що допустила таке порушення, повинна сплатити штраф у розмірі 2% від суми поставки.

При цьому, істотним порушенням покупцем зобов`язань є порушення умов щодо отримання або оплати товару (п. 10.1. Договору).

Суд, перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування штрафу відповідно до видаткової накладної №28 від 27.03.2018 на суму 1517701,68 грн встановив, що розрахунок є арифметично вірним. Отже, сума штрафу у розмірі 30354,02 грн є такою, що нарахована позивачем підставно та такою, що підлягає стягненню з відповідача.

Щодо нарахування 3% річних.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною першою статті 612 цього Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Суд перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування 3 % річних та встановив, що він є арифметично не вірний, позаяк, позивачем не в повному обсязі враховані оплати відповідача, а саме, не в повному обсязі врахована сума оплати відповідача 52462,42 грн, яка сплачена останнім відповідно до банківської виписки 15.03.2019, крім того, невірно зазначені періоди нарахування, а саме: за період з 26.03.2019 по 27.03.2019 нарахування не відбувалось, позаяк, сума у розмірі 50000,00 була сплачена відповідачем 26.03.2019 відповідно до рахунку фактури №27 від 21.03.2019. Також, заявлений позивачем період з 05.06.2019 по 24.06.2019 є невірним, оскільки, 24.06.2019 відповідачем була здійснена оплата у розмірі 50000,00, отже, вірним повинен бути період з 05.06.2019 по 23.06.2019.

Поряд з тим, суд звертає увагу позивача на те, що 180-тим днем з дня поставки товару відповідно до видаткової накладної №28 від 27.03.2018 є 23.09.2018, водночас, вказана дата є вихідним днем (неділя), а отже, в розумінні ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України право на нарахування як 3% річних так і втрат від інфляції у позивача виникло з 25.09.2018.

Відтак, судом зроблено власний розрахунок 3% річних, відповідно до періодів заявлених у розрахунку позивача, оплат згідно довідки з банку та встановлено, що сума 3% річних підлягає до стягненню у розмірі 32316,20 грн.

Щодо нарахування втрат від інфляції.

Суд перевірив розрахунок нарахування втрат від інфляції за поставкою згідно накладної №28 від 27.03.2018 та встановив, що він є не коректним та не логічним, позаяк, позивач нараховує втрати від інфляції не на суму боргу, яка існувала протягом місяця, а на суми оплат позивача. Водночас, суд може стверджувати, що суми, на які позивач нараховує втрати від інфляції існували у вказаних позивачем періодах, проте, це не призвело до вірного арифметичного підрахунку. Крім того, позивачем не враховано дефляцію, яка була у червні-липні 2019 року.

Отже судом зроблено власний розрахунок втрат від інфляції відповідно до періодів заявлених у розрахунку позивача, оплат згідно довідки з банку та встановлено що втрати від інфляції підлягають до стягненню у розмірі 96655,68 грн.

Між тим, суд проводячи розрахунки втрат від інфляції керувався рекомендаціями викладеними у листі Вищого господарського суду України 17.07.2012 № 01-06/928/2012, відповідно до ч. 2 якого при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30).

Стосовно стягнення з відповідача боргу, штрафу, 3% річних та втрат від інфляції за решту поставленого товару відповідно до перерахованих видаткових накладних, що не охоплюються поставкою за видатковою накладною №28 від 27.03.2018 на суму 1517701,68 грн, суд зазначає наступне.

Проаналізувавши умови Договору з урахуванням всіх додаткових договорів суд дійшов висновку, що сторонами погоджено те, що умовою, яку сторони пов`язують з моментом виникнення у відповідача зустрічного обов`язку з оплати вартості поставленого товару у строк через 180 днів з моменту поставки товару є умова договору щодо надання (направлення) позивачем одночасно з поставкою товару відповідачу видаткових накладних, податкових накладних, сертифікату якості, рахунку на оплату на партію товару із зазначенням її вартості відповідно до специфікації.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 613 Цивільного кодексу України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку. Кредитор також вважається таким, що прострочив, у випадках, встановлених частиною четвертою статті 545 цього Кодексу. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок, виконання зобов`язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

З положеннями даної статті безпосередньо кореспондуються положення п. 5.3 Додаткового договору від 09.02.2018.

Так, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які підтверджують факт вручення чи направлення засобами поштового зв`язку всього переліку супроводжуючих вказані поставки документів відповідачу, з яких можна встановити дату вчинення відповідної дії та встановити факт отримання відповідачем вказаних документів, а також, встановити факт дотримання позивачем положень п. 2.2., 5.4 Договору щодо надання супроводжуючих поставку документів.

Отже, у зв`язку з відсутністю доказів вручення (направлення) позивачем відповідачу всього преліку супроводжуючих поставку документів, суд приходить до висновку, що позивач у розумінні ст. 613 Цивільного кодексу України прострочив виконання свого обов`язку визначеного Договором, у зв`язку з чим відповідач був наділений правом не виконувати свій зустрічний обов`язок з оплати вартості поставленого товару, у строки визначені Договором.

Наведене дає підстави стверджувати про відсутність підстав для задоволення вимог позивача в частині нарахування штрафу, 3% річних та втрат коштів від інфляції за прострочення відповідачем оплати поставленої продукції згідно видаткових накладних: №30 від 28.03.2018 на суму 8000,40 грн; №33 від 06.04.2018 на суму 10389,60 грн; №35 від 13.04.2018 на суму 32917,20 грн; №36 від 16.04.2018 на суму 12004,20 грн; №42 від 27.04.2018 на суму 1860198,00 грн; №45 від 14.05.2018 на суму 34806,00 грн; №48 від 24.05.2018 на суму 1393155,00 грн; №50 від 31.05.2018 на суму 601335,00 грн; №51 від 20.06.2018 на суму 506592,00 грн; №52 від 25.06.2018 на суму 2212968,00 грн; №60 від 12.07.2018 на суму 991152,00 грн.

При цьому, суд не погоджується з доводами відповідача про відсутність у останнього обов`язку сплатити вартість поставленого товару з підстав не передання продавцем всього пакету супроводжуючих поставку.

Так, положеннями ст. 666 Цивільного кодексу України визначено, що якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

З матеріалів справи вбачається, що спірні поставки мали місце в період з березня по липень 2018 року. Вбачається, та не спростовано сторонами провадження, що починаючи з березня 2018 року по час розгляду справи по суті в суді відповідач не здійснив жодної юридично значимої дії спрямованої на реалізацію визначеної в ст. 666 Цивільного кодексу України правомочності щодо відмови від договору та повернення товару продавцеві з підстав не надання визначених договором документів, що стосуються товару, продавцем.

Відтак, з огляду на викладене, та враховуючи, що відповідач навіть після звернення позивача з позовом до суду про стягнення вартості поставленого товару не повернув вказаний товар позивачу суд констатує, що останній, в силу положень ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого та неповерненого товару, позаяк прострочення продавця визначене ст. 613 Цивільного кодексу України в даному випадку впливає виключно на визначення строків платежу та пов`язані з простроченням цих строків негативні наслідки фінансового характеру, та не звільняє покупця від обов`язку сплатити вартість отриманого товару.

З цих підстав суд вважає підставною та такою, що підлягає до задоволення вимогу позивача про стягнення основного боргу за поставлену продукцію згідно накладних: №30 від 28.03.2018 на суму 8000,40 грн; №33 від 06.04.2018 на суму 10389,60 грн; №35 від 13.04.2018 на суму 32917,20 грн; №36 від 16.04.2018 на суму 12004,20 грн; №42 від 27.04.2018 на суму 1860198,00 грн; №45 від 14.05.2018 на суму 34806,00 грн; №48 від 24.05.2018 на суму 1393155,00 грн; №50 від 31.05.2018 на суму 601335,00 грн; №51 від 20.06.2018 на суму 506592,00 грн; №52 від 25.06.2018 на суму 2212968,00 грн; №60 від 12.07.2018 на суму 991152,00 грн.

Відтак судом встановлено, що всього за заявленими накладними відповідачу було поставлено товару на 9181219,08 грн з яких згідно наданих до справи доказів оплат відповідачем було сплачено 1075292,5 грн, отже сума основного боргу, що підлягає до стягнення становить - 8105926,58 грн.

Щодо поданої 20.01.2020 та прийнятою судом до розгляду заяви позивача про визнання недійсним пов`язаного з предметом спору правочину суд констатує наступне.

В процесі розгляду та оцінки вказаної заяви позивача судом було встановлено, що в прохальній частині вказаної заяви міститься вимога наступного змісту - Визнати недійсним Додатковий договір до договору поставки №0019 від 25 червня 2007 року з моменту його укладення .

Відтак вбачається, що прохальна частина заяви позивача не має належних ідентифікуючих ознак документу, якого вона стосується.

Перевіривши матеріали справи суд встановив, що до матеріалів справи сторонами подано три додаткових договори від 03.01.2018, від 09.02.2018, від 19.09.2018 та дванадцять додаткових угод до договору поставки №0019 від 25 червня 2007 року.

За наслідками перевірки змісту заяви про визнання недійсним пов`язаного з предметом спору правочину судом встановлено, що у абзацах 14 та 23 заяви позивач вказує на обставини, що можуть дати підстави стверджувати, що вказана заява стосується додаткового договору від 09.02.2018.

При цьому, суд змушений констатувати, що з підстав відсутності конкретизації у прохальній частині заяви вимоги позивача стосовно саме додаткового договору від 09.02.2018, суд позбавлений можливості розглядати дану заяву саме як заяву про визнання недійсним Додаткового договору від 09.02.2018 до договору поставки №0019 від 25 червня 2007 року з моменту його укладення, оскільки вказана дія суду порушить принцип змагальності та рівності сторін.

Відтак, з огляду на вказані обставини, дана заява позивача не може бути задоволена судом.

Щодо інших аргументів учасників справи, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються судом в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обгрнутовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Відтак, сторони, звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 81 Господарського процесуального кодексу України сторонами доказів.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судові витрати зі сплати судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на позивача та відповідача у пропорційному розмірі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна Агро Трейд" (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Київська, буд. 95, оф. 21, код ЄДРПОУ 34361024) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Біомін Україна" (04071, м. Київ, вул. Щекавицька, буд. 30/39, офіс 167, код ЄДРПОУ 34613055) 8105926,58 грн боргу, 30354,02 грн штрафу, 32316,20 грн 3% річних, 96655,68 грн втрат від інфляції та 123978,78 грн витрат на сплату судового збору.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку статті 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення підписано 17.03.2020.

Суддя А.Ф. Черногуз