Постанова

від 18.03.2020 по справі 916/1027/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2020 року м. ОдесаСправа № 916/1027/19 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Таран С.В.,

Суддів: Будішевської Л.О., Аленіна О.Ю.,

при секретарі судового засідання: Станковій І.М.,

за участю представників:

від "MUSAL GROUP GIDA SAN.TIC.LTD.STI" - Аврамов В.П.,

від Товариства з обмеженою відповідальністю "МОРГАН-ЧЕЙС" - участі не брали,

від приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Притуляка Валерія Миколайовича - участі не брали,

розглянувши апеляційну скаргу "MUSAL GROUP GIDA SAN.TIC.LTD.STI"

на ухвалу Господарського суду Одеської області про відмову у задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Притуляка Валерія Миколайовича №272 від 15.01.2020 (вх.№2-56/20 від 17.01.2020) про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України від 20.01.2020, прийняте суддею Гутом С.Ф., м. Одеса,

у справі №916/1027/19

за позовом: "MUSAL GROUP GIDA SAN.TIC.LTD.STI"

до відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "МОРГАН-ЧЕЙС"

про стягнення

ВСТАНОВИВ :

У квітні 2019 р. "MUSAL GROUP GIDA SAN.TIC.LTD.STI" звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "МОРГАН-ЧЕЙС", в якому просив стягнути з відповідача на користь позивача борг за контрактом №19/01 від 19.01.2018 у розмірі 61214 доларів США.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за укладеним між сторонами контрактом №19/01 від 19.01.2018.

За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 16.04.2019 порушено провадження у справі №916/1027/19.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 04.07.2019 у справі №916/1027/19 позов "MUSAL GROUP GIDA SAN.TIC.LTD.STI" задоволено; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "МОРГАН-ЧЕЙС" на користь "MUSAL GROUP GIDA SAN.TIC.LTD.STI" заборгованість за контрактом №19/01 від 19.01.2018 у розмірі 61214 доларів США та витрати по сплаті судового збору у розмірі 24580 грн.

06.08.2019 на виконання рішення Господарського суду Одеської області від 04.07.2019 у справі №916/1027/19 судом першої інстанції був виданий наказ про його примусове виконання.

17.01.2020 до Господарського суду Одеської області від приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Притуляка Валерія Миколайовича надійшло подання про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України №272 від 15.01.2020 (вх.№2-56/20 від 17.01.2020), в якій останній просив встановити тимчасове обмеження у праві виїзду громадянина Арабської Сирійської Республіки - ОСОБА_1 за межі України до виконання останнім зобов`язань за наказом Господарського суду Одеської області №916/1027/19 від 06.08.2019.

Зазначене подання обґрунтоване тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю "МОРГАН-ЧЕЙС" тривалий час ухиляється від виконання зобов`язань за рішенням Господарського суду Одеської області від 04.07.2019 у справі №916/1027/19, при цьому керівником товариства відповідача є громадянин Арабської Сирійської Республіки ОСОБА_1 , що свідчить про можливість останнього виїхати за межі держави з метою уникнення виконання вищезазначеного рішення суду, тому чинне законодавство для попередження ухилення боржника від сплати боргу передбачає застосування такого заходу як обмеження у праві виїзду за межі України до будь-якої категорії виїжджаючих осіб, які мають неврегульовані або невиконані зобов`язання на території України, незалежно від мети виїзду за кордон, оскільки виїзд таких осіб у разі неповернення їх на територію України з тих чи інших причин унеможливить виконання судового рішення.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 20.01.2020 у справі №916/1027/19 (суддя Гут С.Ф.) у задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Притуляка Валерія Миколайовича №272 від 15.01.2020 (вх.№2-56/20 від 17.01.2020) про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України керівника боржника-юридичної особи до виконання зобов`язань за рішенням суду відмовлено.

Вказана ухвала суду мотивована тим, що фізична особа ОСОБА_1 не є боржником у розумінні Закону України "Про виконавче провадження", тобто не є особою, на яку судовим рішенням покладено обов`язок щодо його виконання, а тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України керівника юридичної особи-боржника не передбачено Господарським процесуальним кодексом України, що зумовлює відсутність правових підстав для задоволення відповідного подання приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Притуляка Валерія Миколайовича №272 від 15.01.2020 (вх.№2-56/20 від 17.01.2020).

Не погодившись з постановленою ухвалою, "MUSAL GROUP GIDA SAN.TIC.LTD.STI" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Господарського суду Одеської області від 20.01.2020 у справі №916/1027/19 скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким подання приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Притуляка Валерія Миколайовича №272 від 15.01.2020 (вх.№2-56/20 від 17.01.2020) задовольнити.

Зокрема, в апеляційній скарзі скаржник наголошує на тому, що приватним виконавцем належними засобами доказування доведено факт навмисного ухилення боржника від виконання рішення Господарського суду Одеської області від 04.07.2019 у справі №916/1027/19, яке набрало законної сили та є обов`язковим до виконання, а тому застосування до керівника юридичної особи-боржника - ОСОБА_1 заходу примусового впливу у вигляді обмеження у праві виїзду за межі України є обґрунтованим та таким, що узгоджується з положеннями статті 337 Господарського процесуального кодексу України, пункту 19 частини третьої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" та пункту 5 частини першої статті 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України".

У відзиві на апеляційну скаргу б/н та б/д (вх.№538/20/Д1 від 24.02.2020) приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Притуляк Валерій Миколайович просить ухвалу Господарського суду Одеської області від 20.01.2020 у справі №916/1027/19 скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким подання №272 від 15.01.2020 (вх.№2-56/20 від 17.01.2020) задовольнити. Даний відзив обґрунтований безпідставністю відмови у задоволенні вищезазначеного подання з мотивів відсутності в Господарському процесуальному кодексі України положень щодо можливості застосування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України до керівника юридичної особи-боржника.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Таран С.В., судді: Будішевська Л.О., Поліщук Л.В. від 07.02.2020 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження.

У зв`язку з непрацездатністю судді Поліщук Л.В. за розпорядженням керівника апарату суду №85 від 02.03.2020 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №916/1027/19.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.03.2020 для розгляду апеляційної скарги у справі №916/1027/19 сформовано колегію суддів у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Будішевської Л.В., Аленіна О.Ю.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.03.2020 у визначеному складі суддів справу №916/1027/19 прийнято до свого провадження та призначено її до розгляду на 18.03.2020 о 09:30.

У судовому засіданні 18.03.2020 представник "MUSAL GROUP GIDA SAN.TIC.LTD.STI" апеляційну скаргу підтримав; представник Товариства з обмеженою відповідальністю "МОРГАН-ЧЕЙС" та приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Притуляк Валерій Миколайович участі не брали, хоча були належним чином сповіщені про час та місце його проведення, що підтверджується матеріалами справи (т.ІІ а.с.98, 99).

Товариство з обмеженою відповідальністю "МОРГАН-ЧЕЙС" своїм правом згідно з частиною першою статті 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалося, відзив на апеляційну скаргу не надало, що в силу частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Господарського суду Одеської області від 04.07.2019 у справі №916/1027/19 позов "MUSAL GROUP GIDA SAN.TIC.LTD.STI" до Товариства з обмеженою відповідальністю "МОРГАН-ЧЕЙС" задоволено; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "МОРГАН-ЧЕЙС" на користь "MUSAL GROUP GIDA SAN.TIC.LTD.STI" заборгованість за контрактом №19/01 від 19.01.2018 у розмірі 61214 доларів США та витрати по сплаті судового збору у розмірі 24580 грн.

06.08.2019 на виконання рішення Господарського суду Одеської області від 04.07.2019 у справі №916/1027/19 судом першої інстанції був виданий наказ про його примусове виконання.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Притуляка Валерія Миколайовича від 11.09.2019 відкрито виконавче провадження №60038983 з примусового виконання наказу Господарського суду Одеської області №916/1027/19 від 06.08.2019 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "МОРГАН-ЧЕЙС" на користь "MUSAL GROUP GIDA SAN.TIC.LTD.STI" заборгованості за контрактом №19/01 від 19.01.2018 у розмірі 61214 доларів США та витрат по сплаті судового збору у розмірі 24580 грн.

12.09.2019 вищезазначена постанова про відкриття виконавчого провадження засобами поштового зв`язку (рекомендованим листом) була направлена боржнику - Товариству з обмеженою відповідальністю "МОРГАН-ЧЕЙС" за адресою, що вказана у виконавчому документі та значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 68003, м. Чорноморськ, вул. Лазурна, буд. 7А, офіс 11, що підтверджується копією списку згрупованих поштових відправлень б/н від 12.09.2019.

Дане поштове відправлення боржнику вручене не було та 24.09.2019 повернулось на адресу приватного виконавця, про що свідчить наявна у матеріалах справи копія конверту з ідентифікатором №0500053534077.

11.09.2019 приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Притуляком Валерієм Миколайовичем в межах виконавчого провадження №60038983 були прийняті постанова про арешт майна боржника, якою накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю "МОРГАН-ЧЕЙС" в межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця у розмірі 67335,40 доларів США та 27038 грн і витрат виконавчого провадження у розмірі 2000 грн, а також постанова про арешт коштів боржника, якою накладено арешт на грошові кошти, що містяться на рахунках боржника: р/р НОМЕР_1 , ПАТ "МТБ Банк", МФО 328168 та р/р НОМЕР_2 , Южне ГРУ АТ КБ "ПриватБанк", МФО 328704, про наявність яких приватному виконавцю повідомив стягувач, та всіх інших відкритих рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю "МОРГАН-ЧЕЙС", а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті ним після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містять на рахунках, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом в межах вищезазначених сум.

З наданої приватним виконавцем інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єкті нерухомого майна №180644920 від 11.09.2019 вбачається, що за Товариством з обмеженою відповідальністю "МОРГАН-ЧЕЙС" не проведено державну реєстрацію права власності на жодний об`єкт нерухомого майна.

Згідно з відповіддю Державного агентства рибного господарства України №3-9.1-17/5213-19 від 18.09.2019 у Державному судновому реєстрі України та Судновій книзі України за боржником риболовних суден не зареєстровано.

Відповідно до листа Регіонального сервісного центру МВС в Одеській області №31/15-5390 від 20.09.2019 станом на 19.09.2019 транспортні засоби за Товариством з обмеженою відповідальністю "МОРГАН-ЧЕЙС" не зареєстровані.

Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області у відповіді №вих-7231/08/22-19 від 23.09.2019 повідомило приватного виконавця про те, що сільськогосподарська техніка за боржником не значиться.

28.10.2019 приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Притуляком Валерієм Миколайовичем було здійснено вихід за місцем реєстрації боржника, тобто за адресою: 68003, м. Чорноморськ, вул. Лазурна, буд. 7А, офіс 11, про що складено відповідний акт б/н від 28.10.2019. У даному акті зазначено, що зі слів працівника сусіднього офісу Товариство з обмеженою відповідальністю "МОРГАН-ЧЕЙС" здійснює господарську діяльність за вищезазначеною адресою, проте під час виїзду виконавця офіс було зачинено, при цьому останнім залишено складений на ім`я керівника боржника виклик на прийом.

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань єдиним засновником та керівником Товариства з обмеженою відповідальністю "МОРГАН-ЧЕЙС" є ОСОБА_1 .

Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб №00024956636 від 16.12.2019 ОСОБА_1 є громадянином Сирійської Арабської Республіки.

З відповіді Департаменту з питань громадянства, паспортизації та реєстрації Державної міграційної служби України №6.3-14470/6-19 від 16.12.2019 вбачається, що ОСОБА_1 документований посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_3 , виданою 10.08.2016 Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області.

Приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Притуляк Валерій Миколайович звернувся до Господарського суду Одеської області з поданням про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України №272 від 15.01.2020 (вх.№2-56/20 від 17.01.2020), в якій просив встановити тимчасове обмеження у праві виїзду громадянина Арабської Сирійської Республіки - ОСОБА_1 за межі України до виконання останнім зобов`язань за наказом Господарського суду Одеської області №916/1027/19 від 06.08.2019.

Відмовляючи у задоволенні зазначеного подання, місцевий господарський суд виходив з того, що фізична особа ОСОБА_1 не є боржником у розумінні Закону України "Про виконавче провадження", тобто не є особою, на яку судовим рішенням покладено обов`язок щодо його виконання, а тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України керівника юридичної особи-боржника не передбачено Господарським процесуальним кодексом України, що зумовлює відсутність правових підстав для задоволення вказаного подання.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні вищенаведеного подання приватного виконавця, проте вважає помилковим наведене місцевим господарським судом в оскаржуваній ухвалі обґрунтування підстав для такої відмови, з огляду на наступне.

В силу статті 129 1 КонституціїУкраїни суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Частинами першою, другою статті 18 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Статтею 326 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Частиною другою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" унормовано, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (рішення Конституційного Суду України №18-рп/2012 від 13.12.2012).

Відповідно до рішення Конституційного Суду України №11-рп/2012 від 25.04.2012 невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" унормовано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело як джерело права.

За умовами пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішення по справі "Деркач та Палек проти України" Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право порушити в суді чи трибуналі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, даний пункт передбачає "право на суд", одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору. Однак це право було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити, щоб пункт 1 статті 6 Конвенції детально описував процедурні гарантії, які надано сторонам, - справедливість, відкритість і оперативність проваджень, - і не передбачав би гарантій виконання судових рішень. Тлумачення статті 6 Конвенції як положення, що лише гарантує право на звернення до суду та проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуації, несумісної з принципом верховенства права, який Високі Договірні Сторони зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, виконання судового рішення має розглядатися як невід`ємна частина "судового процесу" для цілей статті 6 (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бурдов проти Росії").

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини право доступу до суду включає право на виконання судового рішення без надмірних затримок. За певних обставин така затримка може бути виправданою, але вона не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії").

У рішенні по справі "Чіжов проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатись, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Глоба проти України" пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також суд зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності.

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За умовами статті 2 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов`язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

В силу статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається, зокрема, на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Пунктом 19 частини третьої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" унормовано, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

В силу частин першої-четвертої статті 337 Господарського процесуального кодексу України тимчасове обмеження фізичної особи - боржника у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як виключний захід забезпечення виконання судового рішення . Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням, на строк до повного виконання такого судового рішення. Ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена за поданням державного або приватного виконавця, яким відкрито відповідне виконавче провадження. Суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця.

Статтею 33 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, передбачено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно зі статтею 2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

В силу статті 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані права не можуть бути об`єктом жодних обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому пакті.

У законодавстві України зазначені правовідносини регулюються статтею 313 Цивільного кодексу України, відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Вказане право віднесено цивільним законодавством до особистих немайнових прав фізичної особи, а саме: до особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України регламентовані Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".

Виїзд з України іноземця або особи без громадянства може бути за рішенням суду тимчасово відкладено до виконання ним майнових зобов`язань перед фізичними та юридичними особами в Україні, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України (частина третя статті 22 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства").

На виконання пункту 2 Указу Президента України "Про додаткові заходи щодо підвищення ефективності виконання рішень судів" №261/2008 від 24.03.2008 щодо врегулювання порядку виїзду за кордон осіб, які мають невиконані зобов`язання, Міністерством юстиції України та Адміністрацією Державної прикордонної служби України було видано спільний лист №25-32/463 №25-5347 від 27.05.2008, в якому зазначено, що наявність в особи невиконаних зобов`язань, покладених на неї судовим рішенням, є підставою для обмеження її у праві виїзду за межі України, причому питання такого обмеження вирішується судом.

Відповідно до висновків, викладених Верховним Судом України при проведенні аналізу судової практики від 01.02.2013 щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об`єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо. Однак воно може мати й принципово інше походження, суб`єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання - має змогу виконати зобов`язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин. Доведення факту ухилення боржника від виконання зобов`язання покладається на виконавця, який ініціює встановлення тимчасового обмеження у виїзді особи за межі України.

Зокрема, у листі Верховного Суду України від 01.02.2013 "Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України" визначено, що законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявності факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання. У зв`язку з цим із метою всебічного і повного встановлення усіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин суду належить з`ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання в повному обсязі або частково.

Крім того, згідно з листом Верховного Суду України від 01.02.2013 "Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України" поняття "ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника рішенням" варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини (непереборної сили, події тощо).

Ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника судовим рішенням, може полягати як в активних діях (нез`явлення на виклики виконавця, приховування майна, доходів тощо), так і в пасивних діях (невжиття будь-яких заходів для виконання обов`язку сплатити кошти).

Критерій достатності вжитих боржником з метою належного виконання зобов`язання заходів визначається судом. Саме невиконання боржником самостійно зобов`язань протягом строку, про що вказує виконавець в постанові про відкриття виконавчого провадження, не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов`язків. На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об`єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.

В рішенні у справі "Гочев проти Болгарії" Європейський суд з прав людини сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що обмеження останнього має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі; по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених частиною третьою статті 2 Протоколу №4 до Конвенції; по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування). При цьому при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам`ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості.

Колегія суддів зауважує на тому, що, вирішуючи питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України до виконання зобов`язань за судовим рішенням, суд має дослідити матеріали справи на предмет наявності або відсутності у справі будь-яких належних та допустимих доказів того, що виконавець вчиняв інші передбачені законом заходи щодо виконання судового рішення і такі заходи виявилися безрезультатними, з огляду на те, що обмеження у праві виїзду за межі України є виключним заходом, а тому з метою уникнення обмеження конституційних прав особи може бути застосоване в останню чергу, що узгоджується з приписами статті 337 Господарського процесуального кодексу України.

Однією з підстав для відмови у задоволенні подань є неповнота вчинення виконавчих дій , відсутність доказів на підтвердження факту ухилення боржника від виконання своїх боргових зобов`язань і відомостей про обізнаність боржника щодо наявності відкритого виконавчого провадження та строків його добровільного виконання (лист Верховного Суду України від 01.02.2013 "Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України").

За умовами частини першої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Вказаною статтею також передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей. Під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних.

Судом апеляційної інстанції враховується, що примусове виконання наказу Господарського суду Одеської області №916/1027/19 від 06.08.2019 передбачає вчинення виконавцем виконавчих дій щодо звернення стягнення на майно боржника.

Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (частина перша статті 48 Закону України "Про виконавче провадження").

Частиною шостою статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Згідно з частиною другою статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

За умовами частини першої статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник.

Відповідно до частини восьмої статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника .

Європейський суд з прав людини у справі "Бочаров проти України" наголошує на тому, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом", проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Як зазначалося вище, 11.09.2019 приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Притуляком Валерієм Миколайовичем в межах виконавчого провадження №60038983 було прийнято постанову про арешт коштів боржника, якою накладено арешт на грошові кошти, що містяться на рахунках боржника: р/р НОМЕР_1 , ПАТ "МТБ Банк", МФО 328168 та р/р НОМЕР_2 , Южне ГРУ АТ КБ "ПриватБанк", МФО 328704, про наявність яких приватному виконавцю повідомив стягувач , та всіх інших відкритих рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю "МОРГАН-ЧЕЙС", а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті ним після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містять на рахунках, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом в межах вищезазначених сум.

При цьому апеляційний господарський суд зауважує, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази як на підтвердження вчинення приватним виконавцем з визначеною частиною восьмою статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" періодичністю дій щодо самостійного виявлення рахунків Товариства з обмеженою відповідальністю "МОРГАН-ЧЕЙС" у банках та інших фінансових установах, хоча саме на кошти боржника в силу приписів закону стягнення звертається в першу чергу, так і щодо отримання виконавцем інформації про отримані боржником доходи, зокрема, шляхом направлення відповідних запитів до фінансових установ та Державної фіскальної служби України.

Водночас всі надані приватним виконавцем докази на підтвердження здійснення ним дій щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника, зокрема, копії інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єкті нерухомого майна №180644920 від 11.09.2019, відповіді Державного агентства рибного господарства України №3-9.1-17/5213-19 від 18.09.2019, листа Регіонального сервісного центру МВС в Одеській області №31/15-5390 від 20.09.2019 та відповіді Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області №вих-7231/08/22-19 від 23.09.2019, датовані вереснем 2019 року, у той час як із поданням №272 від 15.01.2020 (вх.№2-56/20 від 17.01.2020) про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України приватний виконавець звернувся у січні 2020 року. Наявні у матеріалах справи документи не свідчать про дотримання останнім на час звернення до місцевого господарського суду встановленої законом періодичності проведення відповідних перевірок майнового стану боржника.

Крім того, колегія суддів враховує, що державний виконавець мав можливість з`ясувати (перевірити) наявність/відсутність належного боржнику рухомого майна, яке включає в себе не лише транспортні засоби, зокрема, отримати відомості від реєстраторів акцій чи інших цінних паперів тощо.

Не направлялись приватним виконавцем і запити до органів державного архітектурно-будівельного контролю з метою отримання відомостей щодо ведення боржником будівництва будь-яких об`єктів.

Отже, Південно-західний апеляційний господарський суд зазначає про те, що у матеріалах справи відсутні та до місцевого господарського суду не подано належних у розумінні приписів статті 76 Господарського процесуального кодексу України доказів на підтвердження дотримання приватним виконавцем порядку та строків проведення періодичних перевірок майнового стану Товариства з обмеженою відповідальністю "МОРГАН-ЧЕЙС", а також повноти вчинених виконавчих дій.

Разом з тим суд апеляційної інстанції зауважує, що приватним виконавцем до поданням №272 від 15.01.2020 (вх.№2-56/20 від 17.01.2020) про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України не додано жодного доказу, який хоча б опосередковано свідчив про намір керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "МОРГАН-ЧЕЙС" - ОСОБА_1 залишити територію України, при цьому сам по собі факт наявності у останнього громадянства іншої держави не є достатньою підставою для обмеження його у праві виїзду за кордон.

Посилання скаржника в обґрунтування своїх доводів на положення Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України" колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки згідно з преамбулою даного закону останній регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв`язання спорів у цій сфері, між тим особа, стосовно якої приватний виконавець звернувся з поданням про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, є іноземцем (громадянином Арабської Сирійської Республіки), правовий статус якого регламентований іншим нормативно-правовим актом - Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку про недоведеність приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Притуляком Валерієм Миколайовичем наявності правових підстав для задоволення подання №272 від 15.01.2020 (вх.№2-56/20 від 17.01.2020) та, як наслідок, встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду громадянина Арабської Сирійської Республіки - ОСОБА_1 за межі України до виконання останнім зобов`язань за наказом Господарського суду Одеської області №916/1027/19 від 06.08.2019.

Водночас зі змісту мотивувальної частини оскаржуваної ухвали вбачається, що висновок місцевого господарського суду про відмову у задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Притуляка Валерія Миколайовича №272 від 15.01.2020 (вх.№2-56/20 від 17.01.2020) про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України обґрунтований виключно тим, що тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України керівника юридичної особи-боржника не передбачено Господарським процесуальним кодексом України.

Південно-західний апеляційний господарський суд не може погодитись з зазначеним висновком, оскільки останній зроблений судом першої інстанції у зв`язку з неправильним застосуванням норм матеріального права, з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Спеціальним законом, яким регламентує умови та порядок примусового виконання судових рішень, є Закон України "Про виконавче провадження", приписами пункту 19 частини третьої статті 18 якого встановлено право виконавця у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України до виконання зобов`язань за рішенням суду як боржника - фізичної особи, так і керівника боржника - юридичної особи .

Разом з тим Південно-західний апеляційний господарський суд враховує, що помилковість посилань суду першої інстанції на нормативну неврегульованість питання тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України керівника боржника - юридичної особи, беручи до уваги недоведеність приватним виконавцем наявності правових підстав для задоволення подання №272 від 15.01.2020 (вх.№2-56/20 від 17.01.2020), не призвела до постановлення неправильної по своїй суті ухвали, а тому не може бути підставою для її скасування.

За умовами статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Ухвала Господарського суду Одеської області від 20.01.2020 у справі №916/1027/19 не повністю відповідає вказаним вище вимогам, у зв`язку з неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права, а тому підлягає зміні шляхом викладення її мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Водночас колегія суддів зауважує, що в апеляційній скарзі скаржник просив ухвалу Господарського суду Одеської області від 20.01.2020 у справі №916/1027/19 скасувати, а не змінити, а тому апеляційну скаргу "MUSAL GROUP GIDA SAN.TIC.LTD.STI" слід залишити без задоволення.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 232, 233, 236, 240, 255, 269, 270, 271, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу "MUSAL GROUP GIDA SAN.TIC.LTD.STI" залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Одеської області від 20.01.2020 у справі №916/1027/19 змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В решті ухвалу Господарського суду Одеської області від 20.01.2020 у справі №916/1027/19 залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на "MUSAL GROUP GIDA SAN.TIC.LTD.STI".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 18.03.2020.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя Л.О. Будішевська

Суддя О.Ю. Аленін