Постанова

від 18.03.2020 по справі 922/3306/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" березня 2020 р. Справа № 922/3306/19

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого (доповідача): Чернота Л.Ф.

судді: Білецька А.М., Гребенюк Н.В.

За участю секретаря судового засідання: За участю представників сторін: від позивач: від відповідача: розглянувши в відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу (вх.№ 180 Х/3) Телеснюк І.В. не з`явились не з`явились Фізичної особи-підприємця Кобзаря Сергія Олександровича, м. Ізюм, Харківська область на рішення Господарського суду Харківської області від 16.12.2019 року (повне рішення складено 20.12.2019 року) у справі за позовом до про №922/3306/19 (суддя - П.В.Хотенець) Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче об`єднання СПЛАВ-500 , м. Харків Фізичної особи-підприємця Кобзаря Сергія Олександровича, м. Ізюм, Харківська область стягнення 37 552,56 грн. В С Т А Н О В И В:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробниче об`єднання "СПЛАВ - 500", м. Харків звернулося до господарського суду Харківської області з позовною заявою вх.№3306/19 від 11.10.2019 до відповідача - Фізичної особи - підприємця Кобзар Сергія Олександровича, м. Ізюм, в якій просить суд стягнути з відповідача 17738,02 грн. основного боргу, 12732,25 грн. неустойки, 5108,00 грн. інфляційного збільшення боргу та 1974,29 грн. 3% річних.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 15 жовтня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження у справі №922/3306/19, про розгляд справи повідомлено сторін.

13.12.2019 року через канцелярію суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробниче об`єднання "СПЛАВ - 500" подало заяву про зменшення позовних вимог, в якій позивача просить суд стягнути з відповідача 17238,02 грн. основного боргу, 12732,25 грн. неустойки, 5108,00 грн. інфляційного збільшення боргу та 1974,29 грн. 3% річних, посилаючись на те, що відповідачем частково погашено заборгованість.

Згідно пункту 2 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 15 жовтня 2019 року прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито спрощене позовне провадження та призначено розгляд справи в судовому засіданні на 11 листопада 2019 року. Тобто, позивач мав строк на вчинення процесуальної дії - подання до суду заяви про зменшення розміру позовних вимог, до 11 листопада 2019 року (включно). Втім, вказану заяву про зменшення розміру позовних вимог позивачем подано до суду, 13.12.2019 року, тобто поза межами строку, встановленого законом.

Згідно статті 118 Господарського процесуального кодексу України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду.

Враховуючи вище викладене, а саме подання позивачем заяви про зменшення розміру позовних вимог з пропуском строку, встановленого законом, суд залишив без розгляду заяву (вхідний № 30332 від 13 грудня 2019 року) позивача про зменшення розміру позовних вимог.

16.12.2019 року через канцелярію суду, Фізичною особою - підприємцем Кобзар Сергієм Олександровичем подано заяву (вхідний №30468) про застосування строку позовної давності, яку в подальшому, суд першої інстанції прийняв та долучив до матеріалів справи.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 16.12.2019 року (повне рішення складено 20.12.2019 року) у справі №922/3306/19 позов задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Кобзаря Сергія Олександровича, м. Ізюм, Харківська область на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об`єднання "СПЛАВ - 500", м. Харків 17 238,02 грн. основного боргу, 12 732,25 грн. неустойки, 5 108,00 грн. інфляційного збільшення боргу, 1 974,29 грн. 3% річних та 1 921,00 грн. судового збору. Провадження у справі в частині стягнення 500,00 грн. основного боргу закрито.

Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, Фізична особа-підприємець Кобзар Сергій Олександрович, м. Ізюм, Харківська область 08.01.2020 року звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою б/н від 08.01.2020 року, в якій просить суд рішення Господарського суду Харківської області від 16.12.2019 року (повне рішення складено 20.12.2019 року) у справі №922/3306/19 скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об`єднання "СПЛАВ - 500", м. Харків до Фізичної особи-підприємця Кобзаря Сергія Олександровича, м. Ізюм, Харківська область відмовити у повному обсязі. Також просить здійснити розподіл судових витрат.

Апелянт вважає рішення судку першої інстанції таким, що винесено із неправильним застосуванням норм матеріального права і без ретельної перевірки усіх обставин, які мали значення для справи. В основу рішення покладено висновки, що на думку відповідача, не відповідають дійсним обставинам справи.

Відповідач стверджує, що позивачем на надано доказів на підтвердження того, що товар був переданий постачальником покупцю разом із рахунком-фактурою, а також доказів отримання покупцем відповідного рахунку-фактури, що є необхідною умовою для виникнення у покупця обов`язку оплатити товар.

Відзначає, що до позовної зави ТОВ Виробниче об`єднання СПЛАВ-500 не надає рахунків-фактур, при цьому зазначає, що у позивача відсутні докази, які не можуть бути подані позивачем разом із позовною заявою, на які він посилається у позовній заяві. Отже рахунки-фактури позивачем на переконання відповідача, навіть не оформлювались, та не направлялись покупцю з вимогою оплатити.

Скаржник зазначає, що місцевим господарським судом неправильно зроблені висновки щодо настання строку оплати за товар та неправильно застосовані п.3.2 Договору та ст.ст. 530,692 ЦК України.

Крім того, відповідач вважає, що до суду позивач звернувся з пропуском строків позовної давності щодо вимог про стягнення неустойки.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.01.2020 року визначено колегію у складі: Чернота Л. Ф. - головуючий суддя (доповідач), судді: Білецька А. М., Гребенюк Н. В.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 16.01.2020 року, керуючись статтями 174, 234, 235, 258, 259, 260 Господарського процесуального кодексу України, апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Кобзаря Сергія Олександровича, м. Ізюм, Харківська область на рішення Господарського суду Харківської області від 16.12.2019 року (повне рішення складено 20.12.2019 року) у справі №922/3306/19 залишено без руху. Зобов`язано Фізичну особу-підприємця Кобзаря Сергія Олександровича, м. Ізюм, Харківська область усунути впродовж 10-ти днів з моменту отримання цієї ухвали, встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки, а саме: сплатити судовий збір у розмірі 2 881,50 грн. та надати належні докази надсилання копії апеляційної скарги б/н від 08.01.2020 року на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об`єднання "СПЛАВ-500", м. Харків.

27.01.2020 року на адресу Східного апеляційного господарського суду повернулось рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, з якого вбачається, що апелянтом отримано ухвалу суду про залишення апеляційної скарги без руху 23.01.2020 року, що свідчить про обізнаність останнього стосовно недоліків поданої ним апеляційної скарги.

04.02.2020 року (в межах встановленого процесуального строку) на виконання вимог ухвали суду від Фізичної особи-підприємця Кобзаря С. О. надійшло клопотання б/н від 31.01.2020 року з додатками (оригінал квитанції №0.0.1597092255.1 від 27.01.2020 про сплату судового збору у розмірі 2 881,50 грн. та оригінал фіскального чеку, накладної та опису вкладення "Укрпошти" до поштового відправлення №6430904238186 від 30.01.2020.

За змістом вказаного клопотання апелянт повідомляє про усунення недоліків поданої апеляційної скарги шляхом сплати 2 881,50 грн. судового збору та направлення копії апеляційної скарги б/н від 08.01.2020 року з додатками на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об`єднання "СПЛАВ-500".

На виконання вимог ч. 2 ст. 9 Закону України "Про судовий збір", Східним апеляційним господарським судом перевірено у програмі "Діловодство спеціалізованого суду ДСС" та встановлено, що судовий збір у сумі 2 881,50 грн., сплачений за квитанцією №0.0.1597092255.1 від 27.01.2020 року зараховано до Державного бюджету України, що підтверджується Випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України від 27.01.2020 року.

Розглянувши подане відповідачем клопотання на усунення недоліків апеляційної скарги, враховуючи оплату судового збору у розмірі 2 881,50 грн., направлення копії апеляційної скарги на адресу позивача, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем усунуто недоліки поданої ним апеляційної скарги у визначений судом строк.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10.02.2020 року відкрито апеляційне провадження у справі №922/3306/19 за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Кобзаря Сергія Олександровича, м. Ізюм, Харківська область на рішення Господарського суду Харківської області від 16.12.2019 року (повне рішення складено 20.12.2019 року) та встановлено учасникам справи строк до 25.02.2020 року включно для надання суду відзиву на апеляційну скаргу з доказами надсилання його копій та доданих до нього документів іншим сторонам у справі.

25.02.2020 року (в межах строку) до канцелярії суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об`єднання "СПЛАВ-500", м. Харків надійшов відзив б/н від 24.02.2020 року на апеляційну скаргу, за змістом якого останнє просить суд апеляційну скаргу ФОП Кобзаря Сергія Олександровича залишити без задоволення, рішення Господарського суду Харківської області від 16.12.2019 року у справі №922/3306/19 - залишити без змін.

Після повідомлення головуючим суддею (доповідачем) про закінчення проведення підготовчих дій в порядку статті 267 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку про можливість призначення апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Кобзаря Сергія Олександровича, м. Ізюм, Харківська область до розгляду з повідомленням всіх учасників справи на "18" березня 2020 р. о 15:00 год.

Згідно з ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Колегією суддів, враховано, що у силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність

Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до яких неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за матеріалами, що наявні у справі.

Відповідно до вимог ст. ст. 223 ГПК України було складено протокол судового засідання.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи, 20 грудня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробниче об`єднання "СПЛАВ - 500" (постачальником) та Фізичною особою - підприємцем Кобзар Сергієм Олександровичем (покупцем) укладено договір поставки.

У відповідності до умов пункту 1.1. договору постачальник передає у власність покупця товар в асортименті, кількості та за ціною відповідно до поданих заявок покупця, узгоджених сторонами за допомогою фіксованого зв`язку електронної пошти, а покупець, зобов`язується приймати та оплатити його на умовах даного договору. Підтвердженням факту узгодження сторонами найменування, асортименту, кількості, ціни товару є прийняття покупцем товару за видатковою накладною, виданою постачальником, на кожну партію товару, яка після її підписання сторонами має юридичну силу специфікацій, в розумінні статті 266 Господарського кодексу України.

Згідно пункту 2.1. договору поставка товару проводиться на умовах EXW (ІНКОТЕРМС 2010) за адресою: м. Харків, вул. Морозова, 13.

Поставка товару здійснюється на протязі семи календарних днів з моменту зарахування грошових коштів за відповідну партію товару на рахунок постачальника, згідно пункту 2.2. договору.

Пунктом 2.3. договору сторони погодили, що здача-приймання товару здійснюється сторонами на складі постачальника за адресою, вказаною в пункті 2.1. за кількістю та якістю відповідно товарно-супровідними документами і офомляється шляхом їх підписання уповноваженою особою покупця.

Відповідно до пункту 2.4 договору постачальник в момент поставки зобов`язується надати покупцеві такі товарно-супроводні документи: рахунок, видаткову накладну, сертифікати якості, паспорт якості.

Згідно пункту 3.2. договору оплата партії товару покупцем проводиться в гривнях України шляхом 100% передоплати на підставі рахунку-фактури в термін не пізніше 3 (три) банківських днів з моменту отримання рахунку-фактури шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Узгодження партії товару відбувається шляхом направлення покупцем постачальнику заявки по електронній пошті/факсимільного зв`язку та напрямки постачальником покупцю не пізніше, ніж протягом 3-х робочих днів з моменту отримання заявки її підтвердження з цінами товару на електронну адресу/телефон з якого була направлена заявка.

Відповідно до пункту 4.1. договору якість поставляється товару має відповідати встановленим ГОСТам і ТУ на даний вид продукції.

На виконання договору позивач за замовленням відповідача здійснював поставку кількох партій товару-будівельних матеріалів, виробів з металу, а відповідач прийняв поставлений товар, що підтверджується видатковими накладними (а.с.17-23):

№ 0117-0008 від 17 січня 2018 року на суму 15300,00 грн.;

№ 0122-0006 від 22 січня 2018 року на суму 26270,00 грн.;

№ 0122-0007 від 22 січня 2018 року на суму 25530,00 грн.;

№ 0122-0008 від 22 січня 2018 року на суму 25530,00 грн.;

№ 2009-0021 від 20 вересня 2018 року на суму 9925,56 грн.;

№ 2009-0028 від 20 вересня 2018 року на суму 61010,11 грн.; № 2009-0029 від 20 вересня 2018 року на суму 10237,50 грн.

Загальна вартість поставленого за вищевказаними видатковими накладними товару складає 173803,17 грн. Накладні підписані представниками обох сторін, скріплені печатками товариств без зауважень.

Оскільки факт поставки та отримання відповідачем товару є підтвердженим належними доказами - первинними документами бухгалтерського обліку, а саме видатковими накладними, у відповідача виникло зобов`язання по оплаті отриманого товару на умовах договору.

Матеріали справи свідчать про те, що Фізична особа - підприємець Кобзар Сергій Олександрович частково здійснив оплату прийнятого товару, що підтверджується банківськими виписками позивача по рахунку № НОМЕР_1 а АБ КБ "Приватбанк": за 20 грудня 2017 року - оплата в сумі 19000,00 грн. (платіжне доручення № 214 від 20 грудня 2017 року); за 21 грудня 2017 року - оплата в сумі 6530,00 грн. (платіжне доручення № 215 від 21 грудня 2017 року); за 16 січня 2018 року - оплата в сумі 14986,20 грн. на підставі нахунку на оплату по замовленню № 209 від 16 січня 2018 року; за 01 лютого 2018 року - оплата в сумі 14999,99 грн. по транзитному рахунку (документ №@2PL714480), оплата за ориманий товар Кобзар С.О ; за 02 лютого 2018 року - 04 лютого 2018 року - оплата в сумі 10531,00 грн. по транзитному рахунку (документ №@2PL071478), оплата за отриманий товар Кобзар С .О. ; за 05 лютого 2018 року - оплата в сумі 14999,99 грн. по транзитному рахунку (документ №@2PL049251), оплата за отриманий товар Кобзар С .О. ; за 06 лютого 2018 року - оплата в сумі 10531,00 грн. по транзитному рахунку (документ №@2PL554778), оплата за отриманий товар Кобзар С .О. ; за 13 березня 2018 року - оплата в сумі 25158,76 грн. на підставі рахунку на оплату по замовленню № 921 від 12 березня 2018 року; за 26 грудня 2018 року - оплата в сумі 27000,00 грн. за будматеріали згідно рахунку № 12505 від 18 вересня 2018 року; за 04 червня 2019 року - оплата в сумі 5900,00 грн. (платіжне доручення № 222 від 04 червня 2019 року); за 13 червня 2019 року - оплата в сумі 3428,21 грн. (платіжне доручення № 229 від 13 червня 2019 року); за 14 серпня 2019 року - оплата в сумі 3000,00 грн. (платіжне доручення № 289 від 14 серпня 2019 року), а.с.24-35.

Загальна сума сплачених відповідачем коштів за поставлений товар складає 156065,15 грн. з урахуванням ПДВ.

Прострочена заборгованість Фізичної особи - підприємця Кобзар Сергія Олександровича з оплати поставленого товару (сума основного боргу) на дату складання позовної заяви становить 17 738,02 грн., у зв`язку із чим, позивач був вимушений звернутися до господарського суду Харківської області з відповідним позовом.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачає, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 та пункт 2 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

Приписами статті 509 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки. Згідно положень статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.

Частиною 1 статті 205 Цивільного кодексу України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

У даному випадку, відносини, що склалися між позивачем та відповідачем, є правовідносинами з поставки товару, згідно з якими у відповідача, внаслідок передання йому позивачем товару, виник обов`язок оплатити його вартість.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, згідно вимог статті 525 Цивільного кодексу України.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного кодексу. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства, у відповідності до статті 530 Цивільного кодексу України.

Із матеріалів справи вбачається, що під час розгляду справи відповідачем було сплачено заборгованість на суму 500,00 грн., що підтверджується копією банківської виписки від 20 листопада 2019 року (а.с.60).

Згідно пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору (пункт 2 частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Судова колегія погоджується із висновками суду першої інстанції, що провадження у справі в частині стягнення з відповідача 500,00 грн. основного боргу, у зв`язку з відсутністю предмета спору, оскільки цю заборгованість погашено підлягає закриттю.

Відповідно до пункту 5.1. договору у разі порушення термінів поставки товару, згідно пункту 2.2. договору, постачальник зобов`язується оплатити покупцеві неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості не своєчасно поставленої партії товару за кожен день прострочення.

Пунктом 5.2. договору сторони погодили, що за порушення строків оплати вартості товару, що поставляється за цим договором та/або вартості упаковки та/або вартості витрат, передбачених цим договором, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, який нараховується пеня, від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення. Пеня нараховується за весь період прострочення.

Учасники господарських відносин несуть господарську-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченим кодексом, іншими законами та договором, згідно частини 1 статті 216 Господарського кодексу України.

За змістом статті 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України врегульовано, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

У відповідності до вимог статей 610, 611 Цивільного кодексу України передбачено, що, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, згідно статті 549 Цивільного кодексу України.

Дослідивши матеріали справи у цій частині, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 12 732,25 грн. неустойки слід задовольнити, а заяву відповідача про застосування строку позовної давності відхилити.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на пункт 6 статті 232 Цивільного кодексу України та на те, що судом першої інстанції ця норма помилково не була застосована, судова колегія вважає необґрунтованими, з огляду на наступне.

Пунктом 5.2. укладеного договору передбачено, що за порушення строків оплати вартості Товару, що поставляється за цим Договором та/або вартості упаковки та/або вартості витрат, передбачених цим Договором, Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, від несвоєчасно сплаченої суми, за кожен день прострочення. Пеня нараховується за весь період прострочення .

Таким чином, договором визначений інший, ніж прямо зазначений у пункті 6 статті 232 Цивільного кодексу України, період нарахування пені. Проте можливість встановлення сторонами зобов`язання іншого періоду нарахування штрафних санкцій також прямо передбачена статтею 232 Цивільного кодексу України.

Також, помилковими є твердження апелянта про незастосування судом першої інстанції належним чином норм статей 258 та 267 Цивільного кодексу України, виходячи з наступного.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Одночасно статтею 546 Цивільного кодексу України визначено, що неустойка є видом забезпечення виконання зобов`язання. Окрім цього, стаття 549 Цивільного кодексу України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 статті 1 Цивільного кодексу України визначено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявлення, майновій самостійності їх учасників. Згідно з частиною 2 статті 9 Цивільного кодексу України законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин, які позначаються тут як майнові відносини у сфері господарювання.

У відповідності до вимог частии 1 статті 4 Господарського кодексу України визначено, що не є предметом регулювання цього Кодексу, зокрема, майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України, а також відповідно до частини 1 статті 4 Господарського кодексу України особливості регулювання майнових відносин суб`єктів господарювання визначаються цим Кодексом. Таким чином, у господарських правовідносинах між суб`єктами господарювання норми Господарського кодексу носять спеціальний характер та мають пріоритет над нормами Цивільного кодексу.

У зв`язку із цим, у відносинах між суб`єктами господарювання за невиконання умов договору застосовуються штрафні санкції у вигляді неустойки, штрафу та/або пені, а в цивільних правовідносинах, які підпадають під регулювання норм Цивільного кодексу України, сторони вправі застосовувати штраф та пеню як вид забезпечення виконання зобов`язання - неустойку.

Згідно зі статтею 223 Господарського кодексу України при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.

Приписи статті 258 Цивільного кодексу України унормовують, що строк позовної давності тривалістю в один рік для стягнення саме неустойки, яка підлягає стягненню за порушення цивільного зобов`язання. Ні Господарський кодекс, ні Цивільний кодекс не встановлюють спеціального строку позовної давності для стягнення штрафних санкцій, нарахованих на підставі статті 230 Господарського кодексу України за неналежне виконання боржником господарського зобов`язання.

За відсутності такої норми, щодо позовної давності до штрафних санкцій діє припис статті 257 Цивільного кодексу України, яким встановлена загальна позовна давність тривалістю у три роки.

Дослідивши матеріали справи в цій частині, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції загальний строк позовної давності застосований вірно. Викладені відповідачем в апеляційній скарзі заперечення є безпідставними.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши період нарахування, правові підстави, судова колегія дійшла висновку, що позовні вимоги стосовно стягнення з відповідача 5108,00 грн. інфляційного збільшення боргу та 1974,29 грн. 3% річних підлягають задоволеню.

Відповідно до частни 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Крім того, судова колегія дійшла висновку, що відповідач здійснював розрахунок за товар саме на підставі рахунків позивача, оскільки в призначенні платежу вказував номер і дату рахунку (копії банківських виписок наявні в матеріалах справи), а саме:

№ п/пДата платіжної операції та номер документа згідно виписки банкуСума платежу, грн. з ПДВПризначення платежу за відповідним платіжним дорученням 1 20.12.2017, №214 19000.00Оплата згідно рахунок на оплату №4209 від 18 грудня 2017р. 2 21.12.2017,№215 Доплата за рахунок на оплату №4209 від 18 грудня 2017р. в т.ч. НДС 20% - 4255,00 грн. 3 16.01.2018. №220 14986.20Рахунок на оплату по замовленню №209 від 16 січня 2018р. в т.ч. НДС 20% - 2497,70 грн. 4 01.02.2018, №@2РЬ714480 14999.99Оплата за отриманий товар б/н, Кобзар С.А. 5 02.02.2018, №@2РЬ071478 10531.00Оплата за отриманий товар б/н, Кобзар С.А. 6 05.02.2018. №@2РЬ949251 14999.99Оплата за отриманий товар б/н, Кобзар С.А. 7 06.02.2018. №@2РЬ554778 10531.00Оплата за отриманий товар б/н, Кобзар С.А. 8 13.03.2018. №234 25158.76Рахунок на оплату по замовленню №921 від 12 березня 2018р. в т.ч. ПДВ 20% - 4193.13 9 26.12.2018. №142 27000,00Оплата за будматеріали згідно рахунку №12505 від 18.09.2019 у сумі 22500,00 грн., ПДВ-20% 4500,00 грн. 10 04.06.2019. №222 5900,00Оплата за будматеріали згідно рахунку №12505 від 18.09.2019 у сумі 4916.67 грн., ПДВ-20% 983,33 грн. 11 13.06.2019, №229 3428,21Оплата за товар згідно рахунку №12505 від 18.09.2019 у сумі 2856,84 грн. 12 14.08.2019, №289 3000,00Оплата за товар згідно рахунку №12505 від 8.09.2019 у сумі 2500,00 грн. 13 20.11.2019. №97 500,00Оплата за товар згідно рахунка №12505 від 18.09.2019, у т.ч. ПДВ 20% - 83,33 грн.

Тобто платіжні доручення відповідача мають посилання на рахунки як підстави здійснення оплат, тому його твердження про ненадання позивачем рахунків на оплату безпідставне і не відповідає дійсності.

Оскільки посилання на рахунки на оплату містяться в платіжних дорученнях (банківських виписках), - позивач не допускав можливості оскарження відповідачем факту їх надання, тому копії цих рахунків до матеріалів справи при її розгляді судом першої інстанції не надав; наразі позивач додає копії рахунків на оплату до відзиву на апеляційну скаргу і враховуючи, що їх надання не спростовує чи іншим чином не змінює висновків суду першої інстанції, - просить суд прийняти їх до відома. Таким чином, в порушення наведених вище норм закону, а також умов договору відповідач розрахувався за отриманий товар лише частково, що призвело до виникнення заборгованості, тобто в розумінні статті 612 Цивільного кодексу України відповідач є боржником, що прострочив виконання зобов`язання з оплати.

Судова колегія дійшла висновку, твердження відповідача про відсутність у нього обов`язку з оплати отриманого товару не мають належного документального та матеріального обґрунтування, а його посилання на факт неотримання відповідних рахунків-фактур є безпідставними, оскільки умовами договору та положеннями ст. 692 Цивільного кодексу України чітко встановлено, що факт поставки товару, який в даному випадку є доведеним та підтвердженими підписаними сторонами видатковими накладними, є підставою для проведення розрахунків.

Беручи до уваги, що відповідач будь-якими доказами не спростоував факт отримання ним товару за видатковими накладними, а також не надав суду доказів сплати заборгованості за поставлений товар, позовні вимоги правомірно визнані судом першої інстанції обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Згідно із ст.129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.

За змістом ст.13 Господарського процесуального кодексу України встановлений такий принцип господарського судочинства, як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

З урахуванням викладених обставин, колегія суддів зазначає, що відповідач ні під час вирішення спору у господарському суді Харківської області, ні під час розгляду його апеляційної скарги не надав належного матеріального доказу обґрунтованості та правомірності викладених заперечень. Наведені ним в апеляційній скарзі доводи про порушення судом норм процесуального права нічим не обґрунтовані та не узгоджуються з наявними у справі матеріалами, його позиція не підтверджена належними та допустимими доказами. Тому вимоги відповідача, що зазначені в апеляційній скарзі, не підлягають задоволенню, а наведені на їх підтвердження доводи не можуть бути прийнятими до уваги колегією суддів в якості підстав для скасування прийнятого у даній справі рішення господарського суду Харківської області від 16.12.2019 року.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Витрати по сплаті судового збору за розподіляються у відповідності до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. ст.ст. 86, 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Кобзаря Сергія Олександровича, м. Ізюм, Харківська область на рішення господарського суду Харківської області від 16.12.2019 року (повний текст рішення складено та підписано 20.12.2019 року) у справі №922/3306/19 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 16.12.2019 року (повний текст рішення складено та підписано 20.12.2019 року) у справі №922/3306/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складено та підписано 19.03.2020 р.

Головуючий суддя Л.Ф. Чернота

Суддя А.М. Білецька

Суддя Н.В. Гребенюк