Постанова

від 17.03.2020 по справі 904/32/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2020 року

м. Київ

Справа № 904/32/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Пількова К. М., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Грузицька І. В.,

за участю представників:

позивача - не з`явилися,

відповідача - не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дніпровської міської ради

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.11.2019 (судді: Орєшкіна Е. В., Кузнецова І. Л., Широбокова Л. П.) у справі

за позовом Дніпровської міської ради

до Релігійної організації "Релігійна громада "Дім молитви для всіх народів"

третя особа , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Департамент економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради

про визнання договору укладеним,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У січні 2019 року Дніпровська міська рада звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Релігійної організації "Релігійна громада "Дім молитви для всіх народів" про визнання укладеним договору про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Дніпра у запропонованій позивачем редакції.

1.2. Позовні вимоги із посиланням, зокрема на положення статей 634, 641, 648, 649 Цивільного кодексу України, статей 179, 181, 187 Господарського кодексу України, статей 26, 39, 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", статей 60, 63, 73 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні", а також Порядку залучення, розрахунку і використання коштів пайової участі (внесків) у розвитку інфраструктури міста Дніпропетровська, затвердженого рішенням Дніпровської міської ради від 21.07.2011 № 5/14 (далі - Порядок від 21.07.2011 № 5/14) обґрунтовані тим, що згідно з декларацією про готовність об`єкта до експлуатації від 10.09.2012 № ДП 14312161109 об`єкт "Реконструкція нежитлової будівлі під адміністративну будівлю: м. Дніпропетровськ, пров. Аптекарський, 6Б" відповідач здійснив реконструкцію об`єкта і має сплатити пайову участь у розвитку інфраструктури міста.

Проте договір про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Дніпропетровська Релігійна організація "Релігійна громада "Дім молитви для всіх народів" не уклала, що стало підставою для звернення до суду.

1.3. У відзиві на позовну заяву Релігійна організація "Релігійна громада "Дім молитви для всіх народів", заперечуючи проти її задоволення наголосила, що згідно з рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 13.03.2006 у справі № 18/16 за відповідачем визнано право власності на самовільно реконструйовану триповерхову будівлю по пров. Аптекарський, 6Б у м. Дніпропетровськ. Отже на час ухвалення судового рішення у справі № 18/16 реконструкцію об`єкта було вже завершено і з часу набрання рішенням законної сили (04.04.2006) реконструйована будівля є об`єктом права власності відповідача. З цього часу ніяких будівельних робіт не проводилося. Ураховуючи, що законодавча норма щодо обов`язку укладення договору про пайову участь введено в дію з 14.10.2008, покладення на відповідача обов`язку укладення договору про пайову участь станом на сьогодні є порушенням статті 58 Конституції України щодо зворотної дії в часі нормативно-правових актів.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 27.06.2019 позов задоволено, визнано укладеним договір між Дніпровською міською радою в особі Департаменту економіки, фінансів та міського бюджету та Релігійною організацією "Релігійна громада "Дім молитви для всіх народів" про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпра на умовах, передбачених Порядком від 21.07.2011 № 5/14 у редакції, викладеній у резолютивній частині рішення.

Суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог акцентуючи, що згідно з чинним законодавством невиконання обов`язку зі сплати пайового внеску не звільняє замовника будівництва від обов`язку укласти договір про пайову участь, у тому числі й після прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію, як у випадку здійснення нового будівництва, так і у випадку реконструкції об`єкта.

2.2. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 20.11.2019 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.06.2019 скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що укладення господарського договору, який є предметом спору, не є обов`язковим для сторін відповідно до законодавства, що діяло станом на 04.04.2006; сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся), правові підстави для визнання такого договору за рішенням суду відсутні. При цьому, суд апеляційної інстанції посилався на правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду від 24.07.2019 у справі № 904/3087/18 та від 31.07.2019 у справі № 904/2562/18.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись з постановою Центрального апеляційного господарського суду від 20.11.2019, Дніпровська міська рада у касаційній скарзі просить її скасувати, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.06.2019 залишити в силі, наголошуючи на помилковості висновків суду апеляційної інстанції, що законодавство, чинне на час звернення замовника (забудовника) до відповідного органу місцевого самоврядування про укладення договору про пайову участь (право власності на реконструйовану будівлю набуто у 2006 році) не передбачало обов`язку замовника укладати договір про перерахування коштів пайової участі до відповідного місцевого бюджету при здійсненні реконструкції.

Скаржник зауважує, що згідно з частиною 5 статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта є дата реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації або видачі сертифіката. Так декларація про готовність об`єкта до експлуатації від 10.09.2012 № ДП 14312161109 є офіційним дозвільним документом, станом на час розгляду справи не скасована, відомості, зазначеній в ній, не спростовані.

Отже, заявник касаційної скарги вважає, що під час реєстрації декларації у замовника (забудовника) виник обов`язок звернутися до органу місцевого самоврядування для укладення договору про пайову участь та сплатити пайовий внесок на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури. Оскільки датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта є дата реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації або сертифіката, моментом виникнення спірних правовідносин є дата реєстрації декларації - 10.09.2012.

Релігійна організація "Релігійна громада "Дім молитви для всіх народів" 20.02.2018 звернулася щодо укладення договору про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Дніпро у зв`язку із реконструкцією нежитлової будівлі під адміністративну будівлю. Величина пайової участі була погоджена на засіданні постійної комісії Дніпровської міської ради з питань бюджету, фінансів та місцевого самоврядування (протокол від 14.03.2018 № 86), однак договір забудовник не підписав. У відповідь на лист департаменту економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради від 11.05.2018 № 10/15-268, надісланий відповідачеві з проєктом договору, 05.06.2018 відповідач повідомив про відмову у підписанні договору. Повторне звернення від 21.06.2018 щодо підписання договору також залишено відповідачем без задоволення, договір не укладено.

Суд першої інстанції, ураховуючи зазначені обставини та виходячи з положень Законів України "Про регулювання містобудівної діяльності", "Про архітектурну діяльність", "Про місцеве самоврядування в Україні" та Порядку від 21.07.2011 № 5/14 дійшов законного та обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. Водночас суд апеляційної інстанції зазначеного безпідставно не взяв до уваги та прийняв помилкове рішення.

3.2. Релігійна організація "Релігійна громада "Дім молитви для всіх народів" не скористалася правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

4.2. Предметом позову у справі, яка розглядається є вимога Дніпровської міської ради до Релігійної організації "Релігійна громада "Дім молитви для всіх народів" про визнання укладеним договору про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Дніпра у запропонованій позивачем редакції, на підставі статей 634, 641, 648, 649 Цивільного кодексу України, статей 179, 181, 187 Господарського кодексу України, статей 26, 39, 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", статей 60, 63, 73 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні", а також Порядку від 21.07.2011 № 5/14 у зв`язку із проведенням відповідачем реконструкції.

4.3. Як свідчать матеріали справи та установив суд апеляційної інстанції, нерухоме майно щодо якого позивач визначив величину пайової участі, належало відповідачеві згідно з реєстраційним посвідченням від 08.12.1999 (том 1, а.с. 49).

У період з 07.03.2002 по 25.12.2002 відповідач здійснив реконструкцію об`єкта, розташованого по пров. Аптекарському, 6Б, що убачається зі змісту декларації про готовність об`єкта - "Реконструкція нежитлової будівлі під адміністративну будівлю по пров. Аптекарському, 6Б" до експлуатації за №ДП14312161109, зареєстрованої Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області 10.09.2012, у якій зазначено, що дата початку будівництва - 07.03.2002, дата закінчення будівництва - 25.12.2002, строк введення об`єкта в експлуатацію - вересень 2012 року.

Згідно з рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 13.03.2006, яке набрало законної сили 04.04.2006, у справі №18/16 за Дніпропетровською релігійною громадою "Церква Ісуса Христа " "Вогонь пробудження" (правонаступником якого є Релігійна організація "Релігійна громада "Дім молитви для всіх народів") визнано право власності на самовільно реконструйовану триповерхову будівлю по пров. Аптекарському, 6Б (том 1, а. с. 90-91).

4.4. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначав, що Департамент економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради у листі від 21.06.2018 № 10/15-357 повідомив Дніпровську міську раду, що згідно з декларацією від 10.09.2012 за №ДП14312161109 об`єкт: "Реконструкція нежитлової будівлі під адміністративну будівлю: м. Дніпропетровськ, пров. Аптекарський, 6 Б ", замовником якого є Дніпропетровська релігійна громада "Церква Ісуса Христа "Вогонь пробудження", прийнято в експлуатацію.

20.02.2018 Релігійна організація "Релігійна громада "Дім молитви для всіх народів" звернулася до позивача із заявою про укладання договору про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Дніпро у зв`язку із реконструкцією нежитлової будівлі під адміністративну будівлю по пров. Аптекарському, 6 Б у м. Дніпрі.

Величину пайової участі по зазначеному об`єкту була погоджена на засіданні постійної комісії Дніпровської міської ради з питань бюджету, фінансів та місцевого самоврядування (протокол від 14.03.2018 №86), але договір забудовник не підписав, листом від 04.06.2018 № 5 відповідач повідомив про відмову в укладанні вищезазначеного договору.

4.5. Відповідно до статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства, застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Суд апеляційної інстанції установив, що право власності за Дніпропетровською релігійною громадою "Церква Ісуса Христа " "Вогонь пробудження", правонаступником якої є відповідач, на самовільно реконструйовану (у період з 07.03.2002 по 25.12.2002) триповерхову будівлю по пров. Аптекарському, 6Б визнано згідно з рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 13.03.2006 у справі № 18/16, яке набрало законної сили 04.04.2006.

Оскільки у матеріалах справи немає доказів здійснення відповідачем будівництва об`єкта за адресою: м. Дніпро, пров. Аптекарському, 6Б після 04.04.2006 (дати набрання законної сили рішенням суду про визнання за відповідачем права власності на реконструйований об`єкт), до спірних правовідносин відповідно до статті 5 Цивільного кодексу України необхідно застосовувати акти, що були чинні на час набуття відповідачем права власності на реконструйований об`єкт.

4.6. Так правові та організаційні основи планування, забудови та іншого використання територій встановлювалися Законом України "Про планування і забудову територій", який спрямований на забезпечення сталого розвитку населених пунктів з урахуванням громадських і приватних інтересів.

Граничний розмір коштів замовників, що залучаються для розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів (з урахуванням вартості робіт, передбачених вихідними даними на проектування) визначався згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.2007 № 40, яку прийнято відповідно до частини 5 статті 27 Закону України "Про планування і забудову територій".

Водночас ні Закон України "Про планування і забудову територій" (у редакції, чинній на час набрання законної сили рішенням суду про визнання за відповідачем права власності на реконструйований об`єкт), ні постанова Кабінету Міністрів України від 24.01.2007 № 40 не передбачали обов`язкового укладання договору про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту.

Відповідно до частини 3 статті 179 Господарського кодексу України укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно із частиною 1 статті 187 цього Кодексу спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов`язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору .

Отже, оскільки укладення господарського договору, що є предметом спору, у справі, яка розглядається, не було обов`язковим для сторін відповідно до законодавства, що діяло станом на час виникнення спірних правовідносин, сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся), і правові підстави для визнання такого договору укладеним за рішенням суду відсутні.

Таку правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 24.07.2019 у справі № 904/3087/118 і від 31.07.2019 у справі № 904/2562/18.

При цьому, посилання Дніпровської міської ради у касаційній скарзі на постанови у справах № 922/6409/15, № 904/4306/17, № 904/8146/17 не спростовують висновок суду апеляційної інстанції про відсутність законодавчо визначеного обов`язку укладення договору про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту саме станом на час виникнення спірних правовідносин у цій справі, а обставини у зазначених скаржником справах є відмінними.

Інші доводи заявника касаційної скарги також не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.2. Частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі статтею 300 цього Кодексу (у редакції, чинній на час відкриття касаційного провадження), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.3. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

5.4. Відповідно до частини 1 статті 309 цього Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

5.5. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що постанову у справі прийнято із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для її скасування не вбачається.

5.6. Доводи, викладені у касаційній скарзі, про порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваної постанови не отримали підтвердження, не спростовують обставин, на які послався суд як на підставу для відмови у позові, ґрунтуються на переоцінці доказів, зібраних у справі, що за змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України не належить до повноважень суду касаційної інстанції, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування оскарженої у справі постанови суду апеляційної інстанції не вбачається.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Дніпровської міської ради залишити без задоволення.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.11.2019 у справі № 904/32/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді К. М. Пільков

Ю. Я. Чумак