Рішення

від 12.03.2020 по справі 910/12969/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.03.2020Справа № 910/12969/19

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К. І., при секретарі судового засідання Лук`янчук Д. Ю., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу

за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк "Приватбанк"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Пісцес";

2) ОСОБА_1

про солідарне стягнення 180 275,03 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Олейнік Н.О.

від відповідачів-1, 2: Кріль В.Я.

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду м. Києва звернулось Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" (далі - АТ КБ "Приватбанк", позивач) з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пісцес" (далі - ТОВ "Пісцес", відповідач-1) та ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , відповідач-2) про солідарне стягнення заборгованості у сумі 180 275,03 грн. за кредитним договором від 11.02.2016 р. та договором поруки № Р1530512497719396977 від 02.07.2018 р.

У обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення позичальником - ТОВ "Пісцес" зобов`язань щодо повного і своєчасного повернення кредиту за договором від 11.02.2016 р., внаслідок чого у відповідача-1 утворилась заборгованість. Також позивач вказує, що обов`язок повернути вказану заборгованість виник і у поручителя (фізичної особи) - ОСОБА_1 (відповідача-2) в силу договору поруки № Р1530512497719396977 від 02.07.2018 р., яким забезпечувалось повернення кредиту.

У позові АТ КБ "Приватбанк" просило солідарно стягнути з ТОВ "Пісцес" та ОСОБА_1 заборгованість за кредитом в сумі 159 313,01 грн., заборгованість по процентах в сумі 12 174,11 грн., заборгованість по комісії в сумі 796,57 грн., пеню в сумі 7 991,34 грн., що разом становить 180 275,03 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.11.2019 р. вказаний позов був прийнятий до розгляду, справу вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження із повідомленням (викликом) учасників спору, сторонам надана можливість реалізувати свої процесуальні права та обов`язки.

Відповідач-1 - ТОВ "Пісцес" у строк, встановлений законом надав відзив, у якому проти позову заперечив, зазначив, що належне виконання позичальником своїх кредитних зобов`язань стало неможливим внаслідок дій АТ КБ "Приватбанк", оскільки починаючи з 04.07.2019 р. банк закрив усі банківські рахунки ТОВ "Пісцес" у АТ КБ "Приватбанк", а пізніше взагалі відмовив відповідачу-1 в обслуговуванні у банківській установі. Щодо відсоткової ставки за користування кредитними коштами та відповідальності у вигляді пені за порушення термінів виконання договірних зобов`язань зазначив, що вказані умови банк не погодив з відповідачем.

Відповідач-2 ( ОСОБА_1 ) також подала відзив на позов, у якому проти позовних вимог, заявлених до поручителя, заперечила, вказала про відсутність у неї солідарного обов`язку зі сплати кредиту за договором від 11.02.2016 р., оскільки договором поруки № Р1530512497719396977 від 02.07.2018 р. не були визначені зобов`язання, за які поручалась ОСОБА_1

Зі свого боку, у відповіді на відзив представник позивача проти доводів відповідачів заперечив, зазначив, що у зв`язку із наявністю у ТОВ "Пісцес" неприйнятно високого ризику клієнта банк прийняв рішення про розірвання договору з ТОВ "Пісцес" та закриття банківських рахунків. Однак, на думку позивача, вказані обставини не звільняють відповідачів від належного виконання своїх забов`язань за кредитним договором та договором поруки.

До початку розгляду справи по суті відповідач-1 подав клопотання про письмове опитування позивача в порядку ст. 90 ГПК України, у якому виклав запитання до АТ КБ "Приватбанк" з приводу дій банку, що унеможливили повернення кредиту позичальником. Позивач від відповіді у письмовому вигляді на указані питання ухилився, але під час розгляду справи по суті, на вимогу суду, надав відповідні усні пояснення.

У судовому засіданні представник позивача підтримав та обґрунтував позовні вимоги, просив їх задовольнити.

Представник відповідачів проти позову заперечив з підстав, зазначених у відзивах. Просив відмовити у задоволенні позову.

Розглянувши заяви учасників справи по суті позову, заслухавши пояснення їх представників та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Установлено, що 11.02.2016 р. ТОВ "Пісцес" (клієнт) звернулось до АТ КБ "Приватбанк" (банк) із анкетою-заявою про приєднання до Умов та правил надання послуги "Куб" від 11.02.2016 р. (далі - Умови), відповідно до яких клієнт приєднується до розділу 3.2.8 вказаних Умов та правил, що розміщені на сайті банку http://pb.ua, приймає на себе всі зобов`язання, зазначені у цих Умовах та укладає кредитний договір.

Відповідно до пункту 3.2.1.1.16 Умов при укладанні договорів і угод чи вчиненні інших дій, що свідчать про приєднання Клієнта до Умов і правил надання банківських послуг (або у формі заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки, або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк / інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовій або електронній інформацією, або в будь-якій іншій формі), банк і клієнт допускають використання підписів клієнта у вигляді електронно-цифрового підпису та/або підтвердження через пароль, спрямований банком через верифікований номер телефону, який належить уповноваженій особі клієнта з правом "першого" підпису. Підписання договорів і угод таким чином прирівнюється до укладання договорів та угод у письмовій формі.

У подальшому, на підставі заяви ТОВ "Пісцес" від 11.02.2016 банком здійснювалось обслуговування розрахункової картки ТОВ "Пісцес" з наданням кредитного ліміту на поточний рахунок № НОМЕР_1 в електронному вигляді через встановлені засоби електронного зв`язку банку і клієнта (системи клієнт-банк, інтернет клієнт банк, sms-повідомлення, інші), що визначено і врегульовано "Умовами та правилами надання банківських послуг".

Відповідно до норм статті 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Таким чином, судом встановлено, що між сторонами був укладений договір банківського обслуговування та, одночасно, кредитний договір.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Так, відповідно до пункту 3.2.1.1.1 Умов кредитний ліміт на поточний рахунок надається на поповнення обігових коштів та здійснення поточних платежів клієнта в межах кредитного ліміту. Про розмір ліміту банк повідомляє клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв`язку банка та клієнта.

Кредит надається в обмін на зобов`язання клієнта щодо його повернення, сплаті процентів та винагороди (пункт 3.2.1.1.3 Умов).

Згідно з пунктом 3.2.1.1.8 Умов проведення платежів клієнта у порядку обслуговування кредитного ліміту проводиться банком протягом: одного року з моменту підписання угоди про приєднання клієнта до Умов і правил надання банківських послуг (або у формі заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки, або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк/інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовій або електронній інформацією, або в будь-якій іншій формі - "Угода").

Згідно із п. 3.2.1.2.1.4 Умов банк проводить обслуговування кредитного ліміту на поточному рахунку клієнта згідно з наступним порядком. При надходженні розрахункових документів клієнта в банк протягом операційного дня та відсутності грошових коштів на поточному рахунку клієнта, банк здійснює їх оплату відповідно до "Умов та правил надання банківських послуг" в межах встановленого ліміту.

За результатами операцій, проведених за поточним рахунком клієнта протягом банківського дня, перед закриттям банківського дня на поточному рахунку клієнта може бути сформоване як кредитове сальдо (у випадку перевищення величини надходжень на поточний рахунок над величиною списань з поточного рахунку згідно з розрахунковими документами клієнта з урахуванням вхідного залишку на початок банківського дня), так і дебетове сальдо (у випадку перевищення величини списань з поточного рахунку згідно з розрахунковими документами клієнта над величиною надходжень на поточний рахунок з урахуванням вхідного залишку на початок банківського дня).

Відповідно до розділу 3.2.1.4 Умов за користування кредитом в період з дати виникнення дебетового сальдо на поточному рахунку клієнта при закритті банківського дня клієнт сплачує відсотки, виходячи з процентної ставки, розмір якої залежить від терміну користування кредитом (диференційована процентна ставка).

За сумами кредиту, отриманими з 01.01.2016, при наявності дебетового сальдо на поточному рахунку позичальника при закритті банківського дня, проводиться нарахування відсотків за користування кредитом у розмірі 32 (тридцять два )% річних. Списання нарахованих відсотків проводиться по 1-х числах кожного місяця, за попередній місяць.

У разі непогашення кредиту впродовж 30 днів* з дати закінчення періоду, в який дебетове сальдо підлягало обнуленню, починаючи з 31-го* дня після дати закінчення періоду, в який дебетове сальдо підлягало обнуленню, кредит вважається простроченим, а грошові зобов`язання клієнта з погашення заборгованості вважаються порушеними. При порушенні клієнтом будь-якого з грошових зобов`язань клієнт сплачує банку відсотки за користуванням кредитом у розмірі 60 (шістдесят) % річних від суми залишку непогашеної заборгованості для договорів забезпечених порукою, 68 (шістдесят вісім)% річних для договорів незабезпечених порукою.

Відповідно до пункту 3.2.1.2.3.4 Умов банк має право при порушенні клієнтом будь-якого із зобов`язань, передбаченого Умовами, змінити умови кредитування - вимагати від клієнта дострокового повернення кредиту, сплати відсотків за його користування, виконання інших зобов`язань за кредитом в повному обсязі шляхом подання відповідного повідомлення.

Також пунктом 3.2.1.4.4 Умов встановлено обов`язок клієнта сплачувати банку винагороду за користування лімітом відповідно до п.п. 3.2.1.1.6, 3.2.1.2.3.2 1-го числа кожного місяця у розмірі 0,9 % від суми максимального сальдо кредиту на кінець банківського дня за попередній місяць у порядку, передбаченому Умовами.

Відповідно до 3.2.1.5.1 Умов при порушенні клієнтом будь-якого із зобов`язань по сплаті відсотків за користування кредитом, передбачених пунктами 3.2.1.2.2,2, 3.2.1.4.1, 3.2.1.4.2, 3.2.1.4.3, термінів повернення кредиту, передбачених пунктами 3.2.1.1.8, 3.2.1.2.2.3, 3.2.1.2.3.4, винагороди, передбаченої пунктами 3.2.1.2.2, 3.2.1.4.4, 3.2.1.4.5, 3.2.1.4.6 клієнт сплачує банку за кожний випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня, (у % річних) від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. А в разі реалізації банком права на встановлення іншого строку повернення кредиту, клієнт сплачує банку пеню у розмірі, зазначеному в пункті 3.2.1.4.1.3, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Отже, кредитування ТОВ "Пісцес" за послугою кредитний ліміт, встановленою Умовами на час укладення кредитного договору, полягало в проведенні його платежів понад залишок коштів на його поточному рахунку у межах встановленого кредитного ліміту, за користування якими відповідач-1 зобов`язаний був сплачувати банку відсотки та комісію, а у разі неналежного виконання своїх зобов`язань - пеню.

За таких обставин та з урахуванням наведених Умов та Правил суд дійшов висновку, що ТОВ "Пісцес", підписавши 11.02.2016 р. заяву про приєднання до Умов АТ КБ "Приватбанк" (чинних станом на 11.02.2016 р.) та виявивши бажання отримати кредитні кошти, підтвердив, що він був ознайомлений з тарифами банку, умовами надання кредитних коштів (відсотковою ставкою, комісією за користування кредитом) та відповідальністю у разі неналежного виконання зобов`язань. При цьому, такі Умови надання банківських послуг є складовою частиною кредитного договору, при яких підпис позичальника під ними не потрібен, оскільки саме указані Умови та Правила були чинні станом на дату укладення сторонами кредитного договору від 11.02.2016 р. (аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.02.2018 р. по справі № 755/2720/16-ц). Тобто, відповідач погодив лише ті Умови, які були дійсні на час укладення кредитного договору.

Судом встановлено, що на виконання умов кредитного договору банк надавав клієнту кредитний ліміт у розмірі 200 000,00 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою з особового рахунку клієнта № НОМЕР_1 .

Зі свого боку, позичальник належним чином виконував взяті на себе зобов`язання у період з 11.02.2016 р. по 03.07.2019 р. Проте, починаючи з 04.07.2019 р., ТОВ "Пісцес" порушило покладені на нього зобов`язання, визначені умовами кредитного договору та Умовами повернення кредиту, кредит у сумі 159 313,01 грн. не повернуло.

Заперечуючи проти позову, ТОВ "Пісцес" вказувало, що підставою порушення виконання ним зобов`язань за кредитним договором від 11.02.2016 р. стало закриття АТ КБ "Приватбанк" рахунків, що спричинило неможливість для позичальника добросовісно виконати свої зобов`язання за договором.

Перевіряючи такі доводи відповідача-1, суд встановив наступне.

У вересні 2017 року АТ КБ "Приватбанк" звернувся до ТОВ "Пісцес" з листом від 05.09.2017 року, у якому, посилаючись на ст. 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та п. 22 ч. 2 ст. 6 та ч. 7 ст. 9 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", просив надати перелік необхідних документів щодо здійснення деяких господарських операцій. Указаний лист відповідач-1 отримав шляхом електронної пошти, чого не заперечував його представник у судовому засіданні, проте, залишив без відповіді та виконання.

У подальшому, листом № 20.1.0.0.0/7-20190604/919 від 04.06.2019 року банк повідомив відповідача-1 про розірвання договору від 11.02.2016 р. та закриття рахунків, на підставі ст. 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність", ч. 1 ст. 10 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення". Цим же листом банк надав позичальнику строк у 30 днів звернутись до будь-якого відділення банку з метою актуалізації усіх даних та врегулювання питання щодо закриття рахунків у банку.

Оскільки ТОВ "Пісцес" зазначених документів не надало, банк в односторонньому порядку розірвав договір банківського рахунку та кредитний договір.

Проте, суд вважає, що розірвання договорів було здійснено неправомірно.

За загальним правилом (стаття 188 ГК України, стаття 651 ЦК України) зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозицію про це другій стороні за договором.

Відповідно до ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом; у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Згідно зі ст. 64 Закону України Про банки і банківську діяльність банку надано право відмовитися від встановлення (підтримання) договірних відносин (у тому числі шляхом розірвання договірних відносин) чи проведення фінансової операції у разі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення суб`єкт первинного фінансового моніторингу має право відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин (у тому числі шляхом розірвання ділових відносин) або проведення фінансової операції у разі ненадання клієнтом необхідних для вивчення клієнтів та/або для виконання суб`єктом первинного фінансового моніторингу інших вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення документів чи відомостей або встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику.

Таким чином, враховуючи положення статті 64 Закону України Про банки і банківську діяльність та статті 10 Закону України Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення , норми яких є спеціальними в регулюванні спірних правовідносин, банк наділений правом в односторонньому порядку відмовитися від ділових відносин з клієнтами з неприйнятно високим ризиком, у тому числі шляхом розірвання договорів.

Так, відповідно до ст. 64 Закону України Про банки і банківську діяльність на банки покладено обов`язок проводити ідентифікацію та верифікацію клієнтів відповідно до вимог законодавства України.

За приписами ч. 1 ст. 1 Закону України Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення верифікація клієнта - встановлення (підтвердження) суб`єктом первинного фінансового моніторингу відповідності особи клієнта (представника клієнта) у його присутності отриманим від нього ідентифікаційним даним; ідентифікація - отримання суб`єктом первинного фінансового моніторингу від клієнта (представника клієнта) ідентифікаційних даних; ідентифікаційні дані для юридичної особи - відомості, зазначені у пункті 3 частини дев`ятої та пункті 2 частини десятої статті 9 цього Закону.

За приписами статті 6 указаного Закону суб`єкт первинного фінансового моніторингу (крім спеціально визначених суб`єктів первинного фінансового моніторингу, які провадять свою діяльність одноособово, без утворення юридичної особи) з урахуванням вимог законодавства розробляє, впроваджує та постійно з урахуванням законодавства оновлює правила фінансового моніторингу, програми здійснення фінансового моніторингу та інші внутрішні документи з питань фінансового моніторингу (далі - внутрішні документи з питань фінансового моніторингу) та призначає працівника, відповідального за його проведення (далі - відповідальний працівник). Суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний самостійно проводити оцінку ризику своїх клієнтів з урахуванням критеріїв ризиків, визначених центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері запобігання і протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та суб`єктами державного фінансового моніторингу, що здійснюють державне регулювання та нагляд за діяльністю відповідних суб`єктів первинного фінансового моніторингу, під час здійснення їх ідентифікації, а також в інших випадках, передбачених законодавством та внутрішніми документами з питань фінансового моніторингу, і вживати застережних заходів щодо клієнтів, стосовно яких встановлено високий ризик. Суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний встановити високий ризик, зокрема стосовно національних, іноземних публічних діячів та діячів, що виконують політичні функції в міжнародних організаціях, або пов`язаних з ними осіб, факт належності до яких клієнта або особи, що діє від їх імені, встановлений суб`єктом первинного фінансового моніторингу.

Проте, право банку як суб`єкта первинного фінансового моніторингу відмовитися від договірних відносин шляхом розірвання договору банківського рахунка з підстав встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику не є необмеженим. Суду необхідно в кожному випадку, виходячи з встановлених обставин справи, досліджувати підстави та обґрунтованість встановлення клієнту такої категорії ризику (вказана позиція викладена Верховним Судом у постанові від 16.10.2018 у справі № 910/21320/17).

Як вбачається з матеріалів справи, підставою встановлення відповідачу-1 неприйнятно високого ризику за результатами переоцінки ризику клієнта позивач визначив те, що ТОВ "Пісцес" не надало документів щодо господарських операцій із іншими товариствами, зокрема, ТОВ Спарта і К , ТОВ Спецмонтажбуд-3 , ТОВ ТВМ Агромастер , ТОВ ДМ Термо-Пласт , які були витребувані банком у листі від 05.09.2017 р.

Наказом Міністерства фінансів України № 584 від 08.07.2017 затверджено Критерії ризику легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом фінансування тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення , відповідно до пункту 3 Розділу 1 яких суб`єкти первинного фінансового моніторингу (до яких зокрема відносяться банки) розробляють власні критерії ризику легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом фінансування тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення з урахуванням цих критеріїв, вимог та рекомендацій, визначених суб`єктом державного фінансового моніторингу, що здійснює державне регулювання та нагляд за діяльністю відповідного суб`єкта, та особливостей діяльності суб`єкта.

Відповідно до п. 17 Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 417 від 26.06.2015 (далі - Положення НБУ № 417), банк зобов`язаний розробити та затвердити такі окремі внутрішні документи з питань фінансового моніторингу, що мають оновлюватися з урахуванням змін до законодавства України та подій, що можуть вплинути на ризики легалізації кримінальних доходів / фінансування тероризму, зокрема, Програму управління комплекс-ризиком фінансового моніторингу.

Згідно з п. 24 Положення НБУ № 417 програма управління комплаєнс-ризиком фінансового моніторингу має включати порядок класифікації клієнтів та критерії (показники) для визначення рівня ризику клієнтів з урахуванням характеру здійснюваних фінансових операцій та їх регулярності (у тому числі для встановлення неприйнятно високого рівня ризику).

Однак, позивачем не надано суду доказів на підтвердження встановлення позивачу неприйнятно високого ризику, як і не надано банком власну Програму управління комплаєнс-ризиком фінансового моніторингу, що містить критерії встановлення неприйнятно високого ризику. Також позивачем не доведено наявність у банківських операціях відповідача-1 ознак відмивання доходів злочинним шляхом. А ненадання відповідачем-1 документів на підтвердження господарських операцій із своїми контрагентами (про які зазначалось у листі банку від 05.09.2017 р.) не є безумовною підставою для встановлення неприйнятно високого ризику ділових відносин із ними.

Відповідно до ст. 73, 74, 76 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи, а вирогідні докази - це ті, які на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Указані норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд вважає, що позивачем не доведено наявність у ТОВ "Пісцес" неприйнятно високого ризику клієнта, а тому за висновком суду банк на власний розсуд, без дотримання вимог закону, здійснив одностороннє розірвання кредитного договору від 11.02.2016 р. та закриття усіх рахунків відповідача-1 (позичальника) у АТ КБ "Приватбанк", внаслідок чого позичальник не мав можливості сплатити кредит.

У той же час, суд приходить до висновку, що вказані обставини у справі не впливають на обов`язок відповідача-1 виконати свої зобов`язання з повернення кредиту, що був ним отриманий до направлення листа банку про розірвання договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 ГК України). Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГК України господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Відповідач-1 - ТОВ "Пісцес" доказів повернення кредитних коштів у сумі 159 313,01 грн. суду не надав, відтак, позовні вимоги про стягнення з позичальника кредитної заборгованості у сумі 159 313,01 грн. підлягають задоволенню.

Щодо стягнення нарахованих на кредит відсотків у сумі 12 174,11 грн., комісії у сумі 796,57 грн., пені у сумі 7 991,34 грн., внаслідок порушення зобов`язання, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 4 ст. 612 ЦК України прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 613 ЦК України, які кореспондуються з положеннями ч. 1 ст. 221 ГК України, кредитор вважається таким, що прострочив виконання господарського зобов`язання, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не виконав дій, що передбачені законом, іншими правовими актами, або випливають із змісту зобов`язання, до вчинення яких боржник не міг виконати свого зобов`язання перед кредитором.

Боржник не вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, поки воно не може бути виконано внаслідок прострочення кредитора (ч. 3 ст. 220 ГК України).

Як зазначив представник відповідачів у судовому засіданні, боржник неодноразово звертався у банківські відділення позивача та до терміналів АТ КБ "Приватбанк" з метою погасити кредитну заборгованість, проте, у кожному разі відповідачу-1 було відмовлено у зв`язку з блокуванням рахунків ТОВ "Пісцес". Про вказані обставини свідчать наявні у справі виписки з рахунку ТОВ "Пісцес", відкритому у АТ "Перший Український Банк" за періоди з 30.07.2019 р. по 05.11.2019 р., відкритому у АТ "Альфа-Банк" за період з 31.05.2019 р. по 29.01.2020 р., та платіжні доручення про спробу сплатити кошти за допомогою іншої банківської установи - АТ "Укрсиббанк" № 7 від 15.11.2019 р., № 21 від 03.12.2019 р., № 27, 28 від 20.12.2019 р., № 35 від 10.01.2020 р., № 36 від 14.01.2020 р., з яких вбачається, що у виконанні банківських операцій позичальнику АТ КБ "Приватбанк" було відмовлено.

За таких обставин суд вважає, що неналежне виконання відповідачем-1 своїх договірних зобов`язань є наслідком безпідставного припинення кредитором - АТ КБ "Приватбанк" відносин із позичальником.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

На підставі викладеного суд вважає, що відповідач довів належними та вірогідними доказами відсутність своєї вини у несвоєчасній сплаті кредиту, а тому у позовних вимогах про стягнення з відповідача-1 заборгованості по процентах в сумі 12 174,11 грн., заборгованості по комісії в сумі 796,57 грн., пені в сумі 7 991,34 грн. слід відмовити.

Крім того, суд вважає, що позивачем не доведено наявність обов`язку відповідача сплатити вказані нарахування у заявлених АТ КБ "Приватбанк" розмірах.

Так, позивач, обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення відсотків за користування кредитом, комісії та пені, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, розміщений на сайті: https://privatbank.ua, що був доданий до матеріалів справи, як на невід`ємну частину договору.

Проте, матеріали справи не містять підтверджень, що витяг з Умов, долучений до матеріалів справи, був відомий та погоджений позичальником і відповідні Правила не змінились після приєднання відповідача до Умов та Правил надання банківських послуг. У той же час, надана позивачем роздруківка із сайту АТ КБ "Приватбанк" не може бути належним доказом погодження обома сторонами умов кредитування, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила кредитування (дана позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 11.03.2015 р. (провадження № 6-16цс15) і не спростована позивачем при розгляді даної справи).

Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини 1 статті 634 Цивільного кодексу України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору вцілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "Приватбанк" в період з часу виникнення спірних правовідносин (11.02.2016 р.) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (20.09.2019 р.), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

З огляду на вищевикладене, за відсутності наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу-1 Умови та Правила надання банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, комісії та пені, надані банком витяги з Умов та Правил не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем-1 кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.

Суд зазначає, що визначальним для укладення договору приєднання є не безпосередньо вид чи характеристика умов, щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору та стверджувати про узгодженість дій та волевиявлення учасників цивільних правовідносин й відповідність певним стандартам поведінки (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 р. у справі № 342/180/17, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.09.2019 р. у справі № 916/2755/1).

З урахуванням викладеного позовні вимоги, заявлені до відповідача-1 підлягають частковому задоволенню.

Розглядаючи позов в частині заявлених вимог до поручителя про солідарне стягнення вказаної суми заборгованості з відповідача-2 - ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Судом встановлено, що 02.07.2018 року між АТ КБ "Приватбанк" (кредитор) та ОСОБА_1 (поручитель) був укладений договір поруки № Р1530512497719396977 від 02.07.2018 р. (далі - договір поруки). Предметом цього договору є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "Пісцес" (боржник) зобов`язань за розділом "Кредитний ліміт" Умов та Правил надання банківських послуг (розділ 3.2.1) (угода № 1).

Відповідно до ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки на підставі п. 2 ст. 554 ЦК України.

Зі змісту пункту 1.1.1 договору поруки вбачається, що поручитель відповідає за зобов`язаннями відповідача-1 по сплаті кредиту 75 000,00 грн. (п. г), а також процентної ставки за період користування кредитом згідно з п. 3.2.1.4.1.2 Угоди-1 - 21 % річних; за період користування кредитом згідно з п. 3.2.1.4.1.3 Угоди-1 - 42 % річних, комісійної винагороди згідно з п. 3.2.1.17 в розмірі 3 % від суми перерахувань

Згідно з ч. 1 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Також у п. 1.5 договору поруки сторонами погоджено, що у випадку невиконання боржником зобов`язань за угодою-1 боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Отже, зважаючи на приписи чинного законодавства, умови договору поруки та встановлені у справі обставини, у поручителя (відповідача-2) виник солідарний обов`язок погасити заборгованість за кредитним договором.

Доводи відповідача-2 про те, що погодження умов поруки між сторонами не відбулось, суд відхиляє, оскільки у п. 1.1 договору поруки були визначені суми кредитного ліміту в розмірі 75 000,00 грн., а також погоджені відсоткові ставки за його користування. При цьому, згідно з пунктом 1.2 вказаного договору поручитель відповідає перед кредитором за виконання Умов, зокрема, розділу "кредитний ліміт" в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів та інших платежів, всіма власними коштами та майном, яке належить йому на праві власності.

Відповідно до ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі.

Водночас, суд приймає до уваги обставини, встановлені судом вище, про відсутність підстав для задоволення вимог про стягнення з позичальника заборгованості по відсотках, пені та комісії, тому вважає, що з відповідача-2 підлягає стягнення (у солідарному порядку) лише заборгованість за кредитом в сумі 159 313,01 грн.

Щодо заявленого відповідачем-1 клопотання про застосування до позивача заходів процесуального примусу у вигляді штрафу, внаслідок невиконання його представником своїх процесуальних обов`язків щодо надання відповідей на запитання письмового опитування, суд зазначає наступне.

Так, до початку розгляду справи по суті відповідач-1 подав клопотання про письмове опитування позивача в порядку ст. 90 ГПК України, у якому виклав запитання до АТ КБ "Приватбанк" з приводу дій банку, що унеможливили повернення кредиту позичальником. Проте, представник позивача неодноразово ухилився від надання письмової відповіді на опитування, тому представник відповідачів просив накласти на позивача штраф за зловживання своїми процесуальними обов`язками.

Відповідно до п. 5 ч. 5 ст. 13 ГПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Статтею 43 ГПК України унормовано, що учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема, подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер.

Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання. Суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.

Заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених в суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов`язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства. Заходи процесуального примусу застосовуються судом шляхом постановлення ухвали (ст. 131 ГПК України).

Суд, враховуючи наведені положення чинного законодавства та перевіривши доводи заявника, прийшов до висновку, що, дійсно, ненадання представником АТ КБ "Приватбанк" письмових відповідей на поставлені відповідачем-1 питання є неналежним та недобросовісним виконанням представником позивача своїх процесуальних обов`язків, проте, у розумінні ст. 135 ГПК України не є випадком зловживання правами з метою перешкоджання судочинству. За таких обставин суд вважає, що відсутні підстави для накладення штрафу на позивача, у зв`язку з чим у клопотанні ТОВ "Пісцес" суд відмовляє.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 73-79, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний Банк "Приватбанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пісцес", ОСОБА_1 про солідарне стягнення заборгованості у сумі 180 275,03 грн. задовольнити частково.

Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Пісцес" (03087, м. Київ, вул. Єреванська, буд. 28-а, кв 52, ідентифікаційний код 40216622) та з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, ідентифікаційний код 14360570) заборгованість за кредитом у сумі 159 313 (сто п`ятдесят дев`ять тисяч триста тринадцять) грн. 01 коп., судовий збір у сумі 2 389 (дві тисячі триста вісімдесят дев`ять) грн. 70 коп.

У решті вимог - відмовити.

Рішення ухвалено в нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частини в судовому засіданні 12 березня 2020 року.

Повний текст рішення складений 18 березня 2020 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції через Господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги в 20-денний строк з дня підписання повного тексту рішення.

Суддя Головіна К. І.