Постанова

від 07.07.2020 по справі 910/12969/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" липня 2020 р. Справа№ 910/12969/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коробенка Г.П.

суддів: Кравчука Г.А.

Козир Т.П.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційні скарги Акціонерного товариства Комерційний Банк "Приватбанк" та ОСОБА_1

на рішення Господарського суду міста Києва

від 12.03.2020 (повний текст рішення складений 18 березня 2020 року)

у справі №910/12969/19 (суддя Головіна К.І.)

за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк "Приватбанк"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Пісцес"

2) ОСОБА_1

про солідарне стягнення 180275,03 грн,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пісцес" та ОСОБА_1 про солідарне стягнення 180275,03 грн, з яких 159313,01 - заборгованість за кредитом, 12174,11 грн заборгованість по процентам за користування кредитом, 7991,34 грн - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором, 796,57 грн - заборгованість по комісії за користування кредитом.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення позичальником - ТОВ "Пісцес" зобов`язань щодо повного і своєчасного повернення кредиту за договором від 11.02.2016, внаслідок чого у відповідача-1 утворилась заборгованість. Також позивач вказує, що обов`язок повернути вказану заборгованість виник і у поручителя (фізичної особи) - Мазуренко Л.В. (відповідача-2) в силу договору поруки № Р1530512497719396977 від 02.07.2018, яким забезпечувалось зобов`язання поручителя по поверненню кредиту та інших платежів за договором від 11.02.2016.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.03.2020 у справі №910/12969/19 позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний Банк "Приватбанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пісцес", ОСОБА_1 про солідарне стягнення заборгованості у сумі 180275,03 грн задоволено частково. Стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Пісцес" та з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" заборгованість за кредитом у сумі 159313 (сто п`ятдесят дев`ять тисяч триста тринадцять) грн 01 коп., судовий збір у сумі 2389 (дві тисячі триста вісімдесят дев`ять) грн 70 коп. У решті вимог відмовлено.

У частині задоволення позовних вимог рішення суду мотивовано тим, що матеріалами справи доведено виконання Банком взятих на себе зобов`язань за кредитним договором та відсутності доказів своєчасного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, які забезпечені за договором поруки. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог у частині солідарного стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом та по комісії за користування кредитом, пені, суд виходив з недоведеності наявності обов`язку відповідача сплатити вказані нарахування у заявлених АТ КБ "Приватбанк" розмірах, а також з того, що прострочення виконання зобов`язання виникло не з вини постачальника.

Не погоджуючись із ухваленим рішенням суду, ОСОБА_1 подала до Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2020 у справі №910/12969/19 в частині солідарного стягнення заборгованості, в частині позовних вимог до ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі; в іншій частині рішення залишити без змін.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому апелянт вказує, що з системного аналізу умов договору поруки неможливо встановити яке ж саме основне зобов`язання забезпечене порукою, оскільки з наданого договору неможливо встановити ані правочин який як основне зобов`язання забезпечене порукою, ані поточний рахунок на який надається послуга - кредитний ліміт; лише визначено особу, первинні зобов`язання якої забезпечені порукою. Отже, на думку апелянта, зобов`язання за кредитним договором (договором банківського обслуговування б/н від 11.02.2016) жодним чином не узгоджені сторонами договору поруки від 02.07.2018 №Р1530512497719396977, а отже відсутня можливість встановити які саме первинні зобов`язання забезпечені порукою. За таких обставин, оскільки позивачем не доведено факту забезпечення на підставі договору поруки від 02.07.2018 №Р1530512497719396977 зобов`язань відповідача-1, а саме: за кредитним договором (договором банківського обслуговування) б/н від 11.02.2016, у позивача відсутні підстави вимагати стягнення з відповідача-2 ОСОБА_1 , заборгованості відповідача-1 у сумі 180275,03 грн за кредитним договором (договором банківського обслуговування) б/н від 11.02.2016 як з солідарного боржника. Також апелянт вказує, що судом першої інстанції при розгляді та вирішенні справи правом на участь у судових дебатах представників не забезпечено, чим грубо порушено норми господарського процесуального законодавства.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.04.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2020 у справі №910/12969/19. Постановлено здійснювати апеляційний перегляд оскаржуваного рішення без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Акціонерне товариство Комерційний Банк "Приватбанк" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2020 у справі №910/12969/19 в частині відмови в задоволенні позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пісцес" та ОСОБА_1 про стягнення 20962,02 грн, що складається з суми нарахованих й несплачених процентів 12174,11 грн та комісії в сумі 796,57 грн, 7991,34 грн пені, та ухвалити нове рішення у вказаній частині про задоволення позовних вимог; в іншій частині - залишити без змін; судові витрати покласти на відповідачів солідарно.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому скаржник стверджував, що прийняття рішення про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення процентів, комісії, пені, зумовлено не дослідженням судом першої інстанції Умов та правил надання банківських послуг. Також апелянт зазначає, що судом безпідставно визнано дії банку щодо розірвання договору неправомірними, не врахувавши умов договору, яким встановлено право банку на односторонню відмову від договору. Крім того позивач не погоджується з висновком суду про те, що неналежне виконання відповідачем-1 своїх договірних зобов`язань є наслідком безпідставного припинення кредитором - АТКБ "Приватбанк" відносин із позичальником. При цьому апелянт стверджує, що у зв`язку з розірванням договору банківського рахунку та закриття поточних рахунків позичальник зобов`язаний був з метою вжиття всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання внести кошти на депозит нотаріуса або звернутися до каси банку з метою погашення заборгованості через касу, або звернутися до банку з метою отримання інформації про реквізити рахунку для оплати заборгованості по договору; проте, вказаних заходів вжито не було, що вказує на невжиття позичальником всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, а тому у відповідності до ст. 614 ЦК України наявна вина позичальника й останній зобов`язаний нести відповідальність за невиконання зобов`язання.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.05.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний Банк "Приватбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2020 у справі №910/12969/19. Постановлено здійснювати апеляційний перегляд оскаржуваного рішення без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідача-2 позивач просить відмовити у задоволенні вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 , посилаючись на те, що мотиви та підстави, зазначені в ній є безпідставними та необґрунтованими.

У відзиві на апеляційну скаргу позивача відповідач-2 просить відмовити у задоволенні вимог апеляційної скарги Акціонерного товариства Комерційний Банк "Приватбанк", посилаючись на те, що мотиви та підстави, зазначені в ній є безпідставними та необґрунтованими.

Відповідно до частини десятої статті 270 ГПК України розгляд апеляційної скарги здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов до висновку про те, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - частковому скасуванню, апеляційна скарга Акціонерного товариства Комерційний Банк "Приватбанк" не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

11.02.2016 ТОВ "Пісцес" (клієнт) звернулось до АТ КБ "Приватбанк" (банк) із анкетою-заявою про приєднання до Умов та правил надання послуги "КУБ" від 11.02.2016 (далі - Умови), відповідно до яких клієнт приєднується до розділу 3.2.8 вказаних Умов та правил, що розміщені на сайті банку http://pb.ua, приймає на себе всі зобов`язання, зазначені у цих Умовах та укладає кредитний договір.

Відповідно до пункту 3.2.1.1.16 Умов при укладанні договорів і угод чи вчиненні інших дій, що свідчать про приєднання Клієнта до Умов і правил надання банківських послуг (або у формі заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки, або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк / інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовій або електронній інформацією, або в будь-якій іншій формі), банк і клієнт допускають використання підписів клієнта у вигляді електронно-цифрового підпису та/або підтвердження через пароль, спрямований банком через верифікований номер телефону, який належить уповноваженій особі клієнта з правом "першого" підпису. Підписання договорів і угод таким чином прирівнюється до укладання договорів та угод у письмовій формі.

У подальшому, на підставі заяви ТОВ "Пісцес" від 11.02.2016 банком здійснювалось обслуговування розрахункової картки ТОВ "Пісцес" з наданням кредитного ліміту на поточний рахунок НОМЕР_1 в електронному вигляді через встановлені засоби електронного зв`язку банку і клієнта (системи клієнт-банк, інтернет клієнт банк, sms-повідомлення, інші), що визначено і врегульовано "Умовами та правилами надання банківських послуг".

Відповідно до норм статті 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, між сторонами був укладений договір банківського обслуговування та, одночасно, кредитний договір.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Так, відповідно до пункту 3.2.1.1.1 Умов кредитний ліміт на поточний рахунок надається на поповнення обігових коштів та здійснення поточних платежів клієнта в межах кредитного ліміту. Про розмір ліміту банк повідомляє клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв`язку банка та клієнта.

Кредит надається в обмін на зобов`язання клієнта щодо його повернення, сплаті процентів та винагороди (пункт 3.2.1.1.3 Умов).

Згідно з пунктом 3.2.1.1.8 Умов проведення платежів клієнта у порядку обслуговування кредитного ліміту проводиться банком протягом: одного року з моменту підписання угоди про приєднання клієнта до Умов і правил надання банківських послуг (або у формі заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки, або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк/інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовій або електронній інформацією, або в будь-якій іншій формі - "Угода").

Згідно із п. 3.2.1.2.1.4 Умов банк проводить обслуговування кредитного ліміту на поточному рахунку клієнта згідно з наступним порядком. При надходженні розрахункових документів клієнта в банк протягом операційного дня та відсутності грошових коштів на поточному рахунку клієнта, банк здійснює їх оплату відповідно до "Умов та правил надання банківських послуг" в межах встановленого ліміту.

За результатами операцій, проведених за поточним рахунком клієнта протягом банківського дня, перед закриттям банківського дня на поточному рахунку клієнта може бути сформоване як кредитове сальдо (у випадку перевищення величини надходжень на поточний рахунок над величиною списань з поточного рахунку згідно з розрахунковими документами клієнта з урахуванням вхідного залишку на початок банківського дня), так і дебетове сальдо (у випадку перевищення величини списань з поточного рахунку згідно з розрахунковими документами клієнта над величиною надходжень на поточний рахунок з урахуванням вхідного залишку на початок банківського дня).

Відповідно до розділу 3.2.1.4 Умов за користування кредитом в період з дати виникнення дебетового сальдо на поточному рахунку клієнта при закритті банківського дня клієнт сплачує відсотки, виходячи з процентної ставки, розмір якої залежить від терміну користування кредитом (диференційована процентна ставка).

За сумами кредиту, отриманими з 01.01.2016, при наявності дебетового сальдо на поточному рахунку позичальника при закритті банківського дня, проводиться нарахування відсотків за користування кредитом у розмірі 32 (тридцять два )% річних. Списання нарахованих відсотків проводиться по 1-х числах кожного місяця, за попередній місяць.

У разі непогашення кредиту впродовж 30 днів* з дати закінчення періоду, в який дебетове сальдо підлягало обнуленню, починаючи з 31-го* дня після дати закінчення періоду, в який дебетове сальдо підлягало обнуленню, кредит вважається простроченим, а грошові зобов`язання клієнта з погашення заборгованості вважаються порушеними. При порушенні клієнтом будь-якого з грошових зобов`язань клієнт сплачує банку відсотки за користуванням кредитом у розмірі 60 (шістдесят) % річних від суми залишку непогашеної заборгованості для договорів забезпечених порукою, 68 (шістдесят вісім)% річних для договорів незабезпечених порукою.

Відповідно до пункту 3.2.1.2.3.4 Умов банк має право при порушенні клієнтом будь-якого із зобов`язань, передбаченого Умовами, змінити умови кредитування - вимагати від клієнта дострокового повернення кредиту, сплати відсотків за його користування, виконання інших зобов`язань за кредитом в повному обсязі шляхом подання відповідного повідомлення.

Також пунктом 3.2.1.4.4 Умов встановлено обов`язок клієнта сплачувати банку винагороду за користування лімітом відповідно до п.п. 3.2.1.1.6, 3.2.1.2.3.2 1-го числа кожного місяця у розмірі 0,9 % від суми максимального сальдо кредиту на кінець банківського дня за попередній місяць у порядку, передбаченому Умовами.

Відповідно до 3.2.1.5.1 Умов при порушенні клієнтом будь-якого із зобов`язань по сплаті відсотків за користування кредитом, передбачених пунктами 3.2.1.2.2,2, 3.2.1.4.1, 3.2.1.4.2, 3.2.1.4.3, термінів повернення кредиту, передбачених пунктами 3.2.1.1.8, 3.2.1.2.2.3, 3.2.1.2.3.4, винагороди, передбаченої пунктами 3.2.1.2.2, 3.2.1.4.4, 3.2.1.4.5, 3.2.1.4.6 клієнт сплачує банку за кожний випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня, (у % річних) від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. А в разі реалізації банком права на встановлення іншого строку повернення кредиту, клієнт сплачує банку пеню у розмірі, зазначеному в пункті 3.2.1.4.1.3, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Отже, кредитування ТОВ "Пісцес" за послугою кредитний ліміт, встановленою Умовами на час укладення кредитного договору, полягало в проведенні його платежів понад залишок коштів на його поточному рахунку у межах встановленого кредитного ліміту, за користування якими відповідач-1 зобов`язаний був сплачувати банку відсотки та комісію, а у разі неналежного виконання своїх зобов`язань - пеню.

Таким чином, підписавши 11.02.2016 заяву про приєднання до Умов АТ КБ "Приватбанк" (чинних станом на 11.02.2016) та виявивши бажання отримати кредитні кошти, ТОВ "Пісцес" підтвердив, що він був ознайомлений з тарифами банку, умовами надання кредитних коштів (відсотковою ставкою, комісією за користування кредитом) та відповідальністю у разі неналежного виконання зобов`язань. При цьому, такі Умови надання банківських послуг є складовою частиною кредитного договору, при яких підпис позичальника під ними не потрібен, оскільки саме указані Умови та Правила були чинні станом на дату укладення сторонами кредитного договору від 11.02.2016 (аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.02.2018 у справі № 755/2720/16-ц). Тобто, відповідач погодив лише ті Умови, які були дійсні на час укладення кредитного договору.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов кредитного договору банком надано клієнту кредитний ліміт у розмірі 200000,00 грн, що підтверджується випискою з особового рахунку клієнта № НОМЕР_1 .

При цьому, колегією суддів встановлено, що позичальник належним чином виконував взяті на себе зобов`язання у період з 11.02.2016 по 03.07.2019. Проте, починаючи з 04.07.2019 ТОВ "Пісцес" порушило покладені на нього зобов`язання, визначені умовами кредитного договору та Умовами повернення кредиту, кредит у сумі 159313,01 грн не повернуло.

Заперечуючи проти позову, ТОВ "Пісцес" вказувало, що підставою порушення виконання ним зобов`язань за кредитним договором від 11.02.2016 стало закриття АТ КБ "Приватбанк" рахунків, що спричинило неможливість для позичальника добросовісно виконати свої зобов`язання за договором.

Колегією суддів встановлено, що у вересні 2017 року АТ КБ "Приватбанк" звернувся до ТОВ "Пісцес" з листом від 05.09.2017, у якому, посилаючись на ст. 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та п. 22 ч. 2 ст. 6 та ч. 7 ст. 9 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", просив надати перелік необхідних документів щодо здійснення деяких господарських операцій. Указаний лист відповідач-1 отримав шляхом електронної пошти, проте, залишив без відповіді та виконання.

У подальшому, листом №20.1.0.0.0/7-20190604/919 від 04.06.2019 банк повідомив відповідача-1 про розірвання договору від 11.02.2016 та закриття рахунків, на підставі ст. 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність", ч. 1 ст. 10 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення". Цим же листом банк надав позичальнику строк у 30 днів звернутись до будь-якого відділення банку з метою актуалізації усіх даних та врегулювання питання щодо закриття рахунків у банку.

Оскільки ТОВ "Пісцес" зазначених документів не надало, банк в односторонньому порядку розірвав договір банківського рахунку та кредитний договір.

За загальним правилом (стаття 188 ГК України, стаття 651 ЦК України) зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозицію про це другій стороні за договором.

Відповідно до ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом; у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Згідно зі ст. 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банку надано право відмовитися від встановлення (підтримання) договірних відносин (у тому числі шляхом розірвання договірних відносин) чи проведення фінансової операції у разі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" суб`єкт первинного фінансового моніторингу має право відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин (у тому числі шляхом розірвання ділових відносин) або проведення фінансової операції у разі ненадання клієнтом необхідних для вивчення клієнтів та/або для виконання суб`єктом первинного фінансового моніторингу інших вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення документів чи відомостей або встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику.

Таким чином, враховуючи положення статті 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та статті 10 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", норми яких є спеціальними в регулюванні спірних правовідносин, банк наділений правом в односторонньому порядку відмовитися від ділових відносин з клієнтами з неприйнятно високим ризиком, у тому числі шляхом розірвання договорів.

Так, відповідно до ст. 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність" на банки покладено обов`язок проводити ідентифікацію та верифікацію клієнтів відповідно до вимог законодавства України.

За приписами ч. 1 ст. 1 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" верифікація клієнта - встановлення (підтвердження) суб`єктом первинного фінансового моніторингу відповідності особи клієнта (представника клієнта) у його присутності отриманим від нього ідентифікаційним даним; ідентифікація - отримання суб`єктом первинного фінансового моніторингу від клієнта (представника клієнта) ідентифікаційних даних; ідентифікаційні дані для юридичної особи - відомості, зазначені у пункті 3 частини дев`ятої та пункті 2 частини десятої статті 9 цього Закону.

За приписами статті 6 указаного Закону суб`єкт первинного фінансового моніторингу (крім спеціально визначених суб`єктів первинного фінансового моніторингу, які провадять свою діяльність одноособово, без утворення юридичної особи) з урахуванням вимог законодавства розробляє, впроваджує та постійно з урахуванням законодавства оновлює правила фінансового моніторингу, програми здійснення фінансового моніторингу та інші внутрішні документи з питань фінансового моніторингу (далі - внутрішні документи з питань фінансового моніторингу) та призначає працівника, відповідального за його проведення (далі - відповідальний працівник). Суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний самостійно проводити оцінку ризику своїх клієнтів з урахуванням критеріїв ризиків, визначених центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері запобігання і протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та суб`єктами державного фінансового моніторингу, що здійснюють державне регулювання та нагляд за діяльністю відповідних суб`єктів первинного фінансового моніторингу, під час здійснення їх ідентифікації, а також в інших випадках, передбачених законодавством та внутрішніми документами з питань фінансового моніторингу, і вживати застережних заходів щодо клієнтів, стосовно яких встановлено високий ризик. Суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний встановити високий ризик, зокрема стосовно національних, іноземних публічних діячів та діячів, що виконують політичні функції в міжнародних організаціях, або пов`язаних з ними осіб, факт належності до яких клієнта або особи, що діє від їх імені, встановлений суб`єктом первинного фінансового моніторингу.

Проте, право банку як суб`єкта первинного фінансового моніторингу відмовитися від договірних відносин шляхом розірвання договору банківського рахунка з підстав встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику не є необмеженим. Суду необхідно в кожному випадку, виходячи з встановлених обставин справи, досліджувати підстави та обґрунтованість встановлення клієнту такої категорії ризику (аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 16.10.2018 у справі №910/21320/17).

Як вбачається з матеріалів справи, підставою встановлення відповідачу-1 неприйнятно високого ризику за результатами переоцінки ризику клієнта позивач визначив те, що ТОВ "Пісцес" не надало документів щодо господарських операцій із іншими товариствами, зокрема, ТОВ "Спарта і К", ТОВ "Спецмонтажбуд-3", ТОВ "ТВМ Агромастер", ТОВ "ДМ "Термо-Пласт", які були витребувані банком у листі від 05.09.2017.

Наказом Міністерства фінансів України №584 від 08.07.2017 затверджено "Критерії ризику легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом фінансування тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", відповідно до пункту 3 Розділу 1 яких суб`єкти первинного фінансового моніторингу (до яких зокрема відносяться банки) розробляють власні критерії ризику легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом фінансування тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення з урахуванням цих критеріїв, вимог та рекомендацій, визначених суб`єктом державного фінансового моніторингу, що здійснює державне регулювання та нагляд за діяльністю відповідного суб`єкта, та особливостей діяльності суб`єкта.

Відповідно до п. 17 Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління Національного банку України №417 від 26.06.2015 (далі - Положення НБУ № 417), банк зобов`язаний розробити та затвердити такі окремі внутрішні документи з питань фінансового моніторингу, що мають оновлюватися з урахуванням змін до законодавства України та подій, що можуть вплинути на ризики легалізації кримінальних доходів / фінансування тероризму, зокрема, Програму управління комплекс-ризиком фінансового моніторингу.

Згідно з п. 24 Положення НБУ № 417 програма управління комплаєнс-ризиком фінансового моніторингу має включати порядок класифікації клієнтів та критерії (показники) для визначення рівня ризику клієнтів з урахуванням характеру здійснюваних фінансових операцій та їх регулярності (у тому числі для встановлення неприйнятно високого рівня ризику).

Як вірно зазначив суд першої інстанції, позивачем не надано суду доказів на підтвердження встановлення позивачу неприйнятно високого ризику, як і не надано банком власну Програму управління комплаєнс-ризиком фінансового моніторингу, що містить критерії встановлення неприйнятно високого ризику. Також позивачем не доведено наявність у банківських операціях відповідача-1 ознак відмивання доходів злочинним шляхом. А ненадання відповідачем-1 документів на підтвердження господарських операцій із своїми контрагентами (про які зазначалось у листі банку від 05.09.2017) не є безумовною підставою для встановлення неприйнятно високого ризику ділових відносин із ними.

Відповідно до ст. 73, 74, 76 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи, а вирогідні докази - це ті, які на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Указані норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Колегія суддів вважає, що позивачем не доведено наявність у ТОВ "Пісцес" неприйнятно високого ризику клієнта та відповідно наявність підстав для одностороннього розірвання договору, а тому банк на власний розсуд, без дотримання вимог закону, здійснив одностороннє розірвання кредитного договору від 11.02.2016 та закриття усіх рахунків відповідача-1 (позичальника) у АТ КБ "Приватбанк", внаслідок чого позичальник не мав можливості сплатити кредит.

Водночас, суд апеляційної інстанції вважає, що вказані обставини у справі не впливають на обов`язок відповідача-1 виконати свої зобов`язання з повернення кредиту, що був ним отриманий до направлення листа банку про розірвання договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 ГК України). Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГК України господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

З огляду на викладене, враховуючи те, що ТОВ "Пісцес" доказів повернення кредитних коштів у сумі 159313,01 грн суду не надав, суд апеляційної інстанції вважає, що позовні вимоги про стягнення з позичальника заборгованості за договором від 11.02.2016 у сумі 159313,01 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 4 ст. 612 ЦК України прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 613 ЦК України, які кореспондуються з положеннями ч. 1 ст. 221 ГК України, кредитор вважається таким, що прострочив виконання господарського зобов`язання, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не виконав дій, що передбачені законом, іншими правовими актами, або випливають із змісту зобов`язання, до вчинення яких боржник не міг виконати свого зобов`язання перед кредитором.

Боржник не вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, поки воно не може бути виконано внаслідок прострочення кредитора (ч. 3 ст. 220 ГК України).

Колегією суддів встановлено, що відповідач-1 неодноразово звертався до банківських відділень АТ КБ "Приватбанк" та до терміналів АТ КБ "Приватбанк" з метою погасити кредитну заборгованість, проте, у кожному разі відповідачу-1 було відмовлено у зв`язку з блокуванням рахунків ТОВ "Пісцес", що підтверджується виписками з рахунку ТОВ "Пісцес", відкритому у АТ "Перший Український Банк" за періоди з 30.07.2019 по 05.11.2019, відкритому у АТ "Альфа-Банк" за період з 31.05.2019 по 29.01.2020, та платіжними дорученнями за допомогою яких відповідач-1 спробував сплатити кошти за допомогою іншої банківської установи - АТ "Укрсиббанк" №7 від 15.11.2019, №21 від 03.12.2019, №№27, 28 від 20.12.2019, №35 від 10.01.2020 р., №36 від 14.01.2020, з яких вбачається, що у виконанні банківських операцій позичальнику АТ КБ "Приватбанк" було відмовлено.

Отже, за вказаних обставин, колегія суддів вважає, що неналежне виконання відповідачем-1 своїх договірних зобов`язань є наслідком безпідставного припинення кредитором - АТ КБ "Приватбанк" відносин із позичальником.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції вважає, що відповідач довів належними доказами відсутність своєї вини у несвоєчасній сплаті кредиту, а тому у позовних вимогах про стягнення з відповідача-1 заборгованості по процентах в сумі 12174,11 грн, заборгованості по комісії в сумі 796,57 грн, пені в сумі 7991,34 грн необхідно відмовити.

Крім того, як вірно зазначив суд першої інстанції, позивачем не доведено наявність обов`язку відповідача сплатити вказані нарахування у заявлених АТ КБ "Приватбанк" розмірах.

Так, обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення відсотків за користування кредитом, комісії та пені, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, позивач посилався на витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, розміщений на сайті: https://privatbank.ua, що був доданий до матеріалів справи, як на невід`ємну частину договору.

Дослідивши наданий позивачем витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, суд апеляційної інстанції встановив, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг розумів відповідач та ознайомився і погодився з ним, підписуючи заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, а також те, що вказаний документ на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містив умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, сплати комісії за користування кредитом та щодо сплати неустойки (пені) та, зокрема, саме у зазначеному в цьому документі, що доданий банком до позовної заяви, розмірах і порядку нарахувань.

При цьому, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови.

З урахування вказаного, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді сплату процентів за користування кредитними коштами, сплату комісії за користування кредитом, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань, та відповідно відсутність підстав для нарахування позивачем відповідачу процентів за користування кредитними коштами, комісії за користування кредитом, а також пені за порушення термінів виконання договірних зобов`язань у цьому випадку.

Відповідна правова позиція викладена також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №342/180/17, постановах Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду 17.03.2020 у справі №910/9788/19, від 12.03.2020 у справі №916/548/19, від 18.02.2020 у справі №914/504/18.

При цьому, доводи апеляційної скарги щодо неможливості застосування до спірних правовідносин висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №342/180/17 є безпідставними, оскільки у даному випадку слід виходити з наданого судом тлумачення норми права, а не суб`єктного складу сторін спору.

Стосовно позовних вимог про солідарне стягнення заборгованості з відповідача-2 - Мазуренко Л.В. , колегією суддів встановлено наступне.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі (частини перша та друга статті 553).

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша та друга статті 554).

У разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо (частина перша статті 543).

02.07.2018 між АТ КБ "Приватбанк" (кредитор) та ОСОБА_1 (поручитель) був укладений договір поруки №Р1530512497719396977 (далі - договір поруки), у відповідності до п.1.1 якого предметом цього договору є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "Пісцес" (боржник) зобов`язань за договором приєднання до розділу 3.2.1. "Кредитний ліміт" Умов та правил надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті банку у мережі Інтернет, далі Угода 1, по сплаті: процентної ставки за користування кредитом: за період користування кредитом згідно з п. 3.2.1.4.1.2 Угоди-1 - 21 % річних; за період користування кредитом згідно з п. 3.2.1.4.1.3 Угоди-1 - 42 % річних (пункт а), комісійної винагороди згідно з п. 3.2.1.17 в розмірі 3 % від суми перерахувань (пункт б), винагороди за користування ліміту відповідно до п.3.2.1.4.4 Угоди-1 1-го числа кожного місяця у розмірі 0,5 % від суми максимального сальдо кредиту, що існувало на кінець банківського дня за попередній місяць (пункт в); кредиту в розмірі 75000,00 грн (пункт г).

У п. 1.5 договору поруки сторонами погоджено, що у випадку невиконання боржником зобов`язань за угодою-1 боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Водночас, колегією суддів встановлено, що з вказаного договору поруки неможливо встановити ні правочин, який як основне зобов`язання забезпечений порукою, ані поточний рахунок, за яким надається послуга кредитного ліміту; лише визначено особу, первинні зобов`язання якої забезпечені порукою.

З огляду на викладене, враховуючи те, що позивачем не доведено забезпечення на підставі договору поруки зобов`язання відповідача-1 саме за кредитним договором, суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо відсутності у Банку підстав вимагати стягнення з ОСОБА_1 заборгованості ТОВ "Пісцес" за вказаним кредитним договором як з солідарного боржника.

Відповідна правова позиція викладена також у постанові Верховного Суду від 12.03.2020 у справі №902/447/19.

За таких осбтавин, позовні вимоги про солідарне стягнення заборгованості з відповідача-2 - Мазуренко Л .В. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За результатами перегляду оскаржуваного рішення у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2020 у справі №910/12969/19 - скасуванню в частині задоволення позовних вимог про солідарне стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитом у сумі 159313,01 грн, з прийняттям в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог. В іншій частині рішення суду підлягає залишенню без змін. Апеляційна скарга Акціонерного товариства Комерційний Банк "Приватбанк" не підлягає задоволенню, оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду.

Доводи відповідача-2, викладені в апеляційній скарзі, стосовно порушення судом норм процесуального права, що зумовлено не забезпеченням правом на участь у судових дебатах представників сторін є безпідставними, оскільки у відповідності до частини восьмої статті 252 ГПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження (розгляд справи №910/12969/19 здійснювався в порядку спрощеного позовного провадження) судові дебати не проводяться.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275 - 277, 281 - 283 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк "Приватбанк" залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2020 у справі №910/12969/19 скасувати в частині задоволення позовних вимог про солідарне стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитом у сумі 159313,01 грн та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні вказаних позовних вимог.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Здійснити перерозподіл судових витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви.

Резолютивну частину рішення суду викласти в наступній редакції:

1.Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Пісцес" (03087, м. Київ, вул. Єреванська, буд. 28-а, кв 52, ідентифікаційний код 40216622) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, ідентифікаційний код 14360570) заборгованість за кредитом у сумі 159313 (сто п`ятдесят дев`ять тисяч триста тринадцять) грн 01 коп., витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у сумі 2389 (дві тисячі триста вісімдесят дев`ять) грн. 70 коп.

У решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, ідентифікаційний код 14360570) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) 4056 (чотири тисячі п`ятдесят шість) грн 20 коп. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити Господарському суду міста Києва видати накази із зазначенням необхідних реквізитів.

Матеріали справи №910/12969/19 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Г.П. Коробенко

Судді Г.А. Кравчук

Т.П. Козир