Рішення

від 18.03.2020 по справі 487/1585/19

ЗАВОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

Справа № 487/1585/19

Провадження № 2/487/158/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.03.2020 року Заводський районний суд м. Миколаєва у складі: головуючого судді Нікітіна Д.Г ., за участю секретаря судового засідання Оцабери М.С.. , розглянувши у судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за позовом Першого заступника прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Міська лікарня №4 про скасування недійсним та скасування свідоцтва про право власності на майно ,

ВСТАНОВИВ:

27.02.2019 року Перший заступник прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Міська лікарня №4 та просив визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності, серія та номер: САЕ№494798 від 02.12.2011 на майно по АДРЕСА_1 .

Свої позовні вимоги обґрунтувала тим, що прокуратурою області встановлено факт самовільного будівництва та незаконного оформлення фізичною особою права власності на нерухоме майно на території Миколаївської міської лікарні №4. Так установлено, що рішенням виконавчого комітету міської ради №1239 від 22.11.2011 за ОСОБА_1 оформлено право власності на нежитлову будівлю бюро ритуальних послуг за літ. Б5 площею 86,3 кв.м., яка розташована по АДРЕСА_2 (адреса була змінена з АДРЕСА_2 на підставі рішення виконкому міської ради №1122 від 28.10.2011).

Відповідно до вказаного рішення 02.12.2011 ОСОБА_1 отримано свідоцтво про право власності на це приміщення (серія та номер: САЕ 494798).

В порушення зазначених вимог, ОСОБА_1 , з метою незаконного оформлення права власності на нерухоме майно на території міської лікарні №4 по АДРЕСА_2 , подав до виконкому міської ради відповідну заяву, договір про оренду комунального майна №112 від 11.11.2009 та декларацію про готовність об`єкта до експлуатації від 02.11.2011 МК 14211068985. Будь-яких правовстановлюючих документів на земельну ділянку по АДРЕСА_2 ОСОБА_2 .В до заяви не долучено.

За інформацією міської ради від 12.12.2018 ОСОБА_1 , як суб`єкту господарювання чи фізичній особі земельна ділянка по АДРЕСА_3 для будівництва приміщення бюро ритуальних послуг не надавалась. При цьому, будівництво здійснено на земельній ділянці, яка перебуває у постійному користуванні лікарні на підставі Державного акту №000435 II - МК.

За інформацією від 26.10.2018, адміністрація міської лікарні ОСОБА_1 згоди на вилучення з користування земельної ділянки для прибудови не надавала.

Отже, приміщення по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 збудовано без отримання документів на земельну ділянку.

Вказане у сукупності свідчить про незаконне прийняття виконкомом міської ради рішення про оформлення за ОСОБА_1 права власності на майно по АДРЕСА_2 , внаслідок чого відповідачем незаконно отримано відповідне свідоцтво (серія та номер: НОМЕР_1 від 02.12.2011).

01.11.2019 року ухвалою суду було відкрито провадження по даній справі та призначено підготовче судове засідання.

07.02.2020 року ухвалою суду було закрито підготовче провадження та призначено до розгляду цивільну справу.

Прокурор у судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Представник Миколаївської міської ради у судове засідання не з`явився, про час та дату судового розгляду був повідомлений належним чином.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнала та просила відмовити у його задоволенні, також подала клопотання про застосування строку позовної давності.

Представник третьої особи у судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до наступного:

29 липня 2009 року до ФОП ОСОБА_1 звернувся головний лікар Миколаївської міської лікарні №4 з листом, в якому: За проханням рідних та близьких померлих в лікарні виділити окреме приміщення для прощання з померлими, просимо Вас надати благодійну допомогу з будування такого приміщення на території лікарні.

05 березня 2009 року між ОСОБА_1 та TOB СК Модуль-Миколаїв було укладено Договір генерального підряду №05/03-10 на виконання будівельних робіт.

Пунктом 1.1. вказаного Договору визначено, що Замовник отримує, а Підрядник приймає на себе обов`язок з будівництва бюро ритуальних послуг за адресою: АДРЕСА_2 ; територія 4-ої міської лікарні.

18 жовтня 2011 року інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю в Миколаївській області зареєстровано Декларацію про початок виконання будівельних робіт від 12 жовтня 2011 року за №МК08211059371.

11 листопада 2010 року між ФОП ОСОБА_1 та Міською лікарнею №4, в особі головного лікаря ОСОБА_3 укладено договір оренди №112, згідно пункту 1.1. якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нежиле приміщення, розташоване у будівлі харчоблоку із котельною та наземною частиною переходу міської лікарні №4 зі збільшеною площею до 105,9 кв.м. на підставі розпорядження Управління з використання та розвитку комунальної власності міської ради №465-р від 11.11.09р. з адресою: АДРЕСА_2 , тобто фактично ФОП ОСОБА_1 в цей час не отримав в оренду нічого, оскільки фактично будівельні роботи зі спорудження бюро ритуальних послуг були розпочаті лише у 2011 році.

Згідно Додаткової угоди до договору оренди нежитлового приміщення від 13.01.2017 року строк дії Договору оренди №112 від 11.11.10 року продовжено на 1 рік з і 13.01.2017 року по 13.01.2018 року.

28 жовтня 2011 року рішенням виконкому Миколаївської міської ради №1122 нежитловій будівлі по АДРЕСА_4 . Б5 прим. № АДРЕСА_4 , 2, 3 заг. площ. 86,3 кв.м.), яка належить гр. ОСОБА_1 , надати нову адресу: АДРЕСА_1 .

22.11.2011 року рішенням виконкому Миколаївської міської ради №1239 від 22.11.2011 року визнано право власності за ОСОБА_1 на нежитлову будівлю бюро ритуальних послуг, розташовану в АДРЕСА_1 , загальною площею 86,3 кв.м.

Згідно витягу про державну реєстрацію прав №32456889 від 13 грудня 2011 року було зареєстровано право власності ОСОБА_1 на нежитлову будівлю бюро ритуальних послуг за адресою АДРЕСА_4 на підставі свідоцтва про право власності САЕ 494798 від 02.12.2011 року, виданого виконкомом Миколаївської міської ради.

20 лютого 2012 року головний лікар Миколаївської міської лікарні №4 ОСОБА_4 .К. звернувся до міського голови ОСОБА_5 з листом, в якому: не заперечую щодо виділення частини земельної ділянки площею 95 м.кв. із загальної площі 20896 гектарів, за адресою: АДРЕСА_4 , які раніше були відведені міській лікарні №4 рішенням Миколаївської міської ради народних депутатів №28/1 від 28 лютого 2001 року, та закріплено Державним актом на право постійного користування землею №00435 від 10 липня 2001 року ФОП ОСОБА_1 , для обслуговування бюро ритуальних послуг.

2 липня 2012 року ФОП ОСОБА_1 звернувся із згіквою до міського голови ОСОБА_5 про надання в оренду земельної ділянки.

07 липня 2012 року ФОП ОСОБА_1 отримав лист від Управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради за вих.№17-3455 за підписом заступника начальника управління ОСОБА_6 А:А., згідно якого: ОСОБА_7 обращений ФЛП ОСОБА_1 , представленные материалы, управление считает возможным оформление правоустанавливающих документов на земельный участок ориентировочной площадью 95,0 кв.м, для обслуживания нежилого здания по ул. АДРЕСА_1 .

Відповідно до ч. 4 ст. 56 ЦПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Конституційним Судом України в рішенні № 3-рп/99 від 8 квітня 1999 року висловлено позицію та відповідно до прямого припису ч. 4 ст. 23 Закону № 1697-VII, поняття інтереси держави є оціночним; в кожному конкретному випадку прокурор, який звертається до суду із заявою, повинен обгрунтувати в суді наявність підстав для представництва інтересів держави (в тому числі публічних інтересів територіальної громади).

Згідно ч. 2 ст. 4 ЦПК України до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини сторонами цивільного розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно (KOROLEV v. RUSSIA (no. 2), № 5447/03, § 33, ЄСПЛ, від 01 квітня 2010 року; MENCHINSKAYA v. RUSSIA, № 42454/02, § 35, ЄСПЛ, від 15 січня 2009 року).

Зі змісту ч.3 ст. 56 ЦПК України вбачається, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу (ч.4 цієї ж статті).

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Тлумачення пункту 3 частини першої ст.131-1 Конституції України, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

У пункті 3 частини першої ст.131-1 Конституції України міститься відсилання до окремого закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким є Закон України Про прокуратуру .

Підстави для здійснення прокурором представництва держави в суді визначені у ч. 3 та 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру .

Відповідно до абзацу 1 та 2 частини 3 статті 23 Закону України Про прокуратуру передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень.

Таким чином, прокурор має право здійснювати в суді представництво законних інтересів держави в особі органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, за виключенням державних компаній.

За змістом статей 3, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце. З врахуванням викладеного, кожна особа самостійно визначає потребу у судовому захисті.

У справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи (ч.1 ст.42 ЦПК України).

Відповідно до ч.1 ст.48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Згідно зі ст.175 ЦПК України позивач формулює позовні вимоги і зобов`язаний зазначити належний склад відповідачів у позові.

Неналежними сторонами у цивільному процесі будуть ті особи, які не є суб`єктами права вимоги чи несення обов`язку. Неналежний позивач - це особа, якій не належить право вимоги по пред`явленому в суді позову, а неналежним відповідачем та особа, що не повинна відповідати по пред`явленому до неї в суді позову.

На підставі викладеного, суд доходить до висновку, що позов прокурора задоволенню по суті не підлягає, насамперед з тих підстав, що у будь-якому юридичному спорі позивач, як і відповідач, повинен бути належним. Суд не погоджується з позицією прокурора щодо доведення підстав пред`явлення даного позову саме в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради. На думку суду, прокурор не вірно визначив особу, інтереси якої порушено та уповноважену на звернення до суду в цих правовідносинах, оскільки такою особою мала бути Міська лікарня №4, як особа, яка має державний акт на право постійного користування землею, на якій знаходиться спірна будівля та також є власником майна, право власності якої нібито порушено ОСОБА_1 , тобто, особа, яка є зацікавленою у поверненні майна і скасуванні свідоцтва про право власності.

Крім того, відповідач у справі, не визнаючи позов, просили застосувати положення ст.267 ЦК України та відмовити прокурору в задоволенні позову з причин пропуску позовної давності.

Вирішуючи дане питання, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.ч.3,4 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. При цьому, відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права або особу, яка його порушила.

Положеннями ст.268 ЦК України передбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема у п.4 ч.1 ст. 268 ЦК України зазначено, що на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові ВСУ №6-68цс15 від 16.09.2015 року положення п. 4 ч.1 ст.268 ЦК України за своєю суттю направлене на захист прав власників та інших осіб від держави.

Оскільки держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Отже з огляду на статус держави та її органів як суб`єктів владних повноважень, положення п.4 ч.1 ст.268 ЦК України не поширюються на позови прокуратури, які пред`являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.

На такі позови поширюється положення ст.257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі ч.1 ст.261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Відповідно до ст.360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом(судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов`язковим для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року наголошує, що позовна давність - це законне право порушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (п.570 рішення від 20.09.2011 року за заявою №14902/04 у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ; п.51 рішення від 22.10.1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства .

Статтею 361 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) та частиною другою статті 45 ЦПК України передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.

Процесуальні права прокурора як особи, якій надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначені у статті 46 ЦПК України.

Згідно із частиною першою статті 46 ЦПК України органи та інші особи, які відповідно до статті 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов`язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

Прокурор, який бере участь у справі, має обов`язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Як вбачається з позову та доданих до нього матеріалів Миколаївській міській раді, про наявність свідоцтва про право власності, серія та номер: САЕ №494798 від 02.12.2011 інспекція довідалась із листа ОСОБА_1 від 27.12.2012 року.

Тобто, Миколаївська міська рада наділена всіма необхідними повноваженнями для здійснення контролю і можливості отримання відомостей про порушення земельного та містобудівного законодавства.

Проте, реалізуючи надані повноваження протягом більше 5 років Миколаївська міська рада не реалізувала надані їй повноваження та вжила всіх можливих заходів для виявлення порушень при видачі свідоцтва на право власності.

За таких обставин і з огляду на статус держави та її органів як суб`єктів владних повноважень, які наділені усім спектром повноважень для реалізації функції контролю за дотриманням вимог законів, суд не визнає поважними причини пропуску строку позовної давності для звернення до суду з вказаним позовом, оскільки Миколаївська міська рада могла довідатись про наявність наведених вище порушень при прийнятті спірного рішення та передачі у власність ОСОБА_1 будівлі протягом трирічного строку позовної давності.

На підставі викладеного, керуючисьст.ст.10,18,23,76,279,258,259,263-265,282,352,354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Першого заступника прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Міська лікарня №4 про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на майно - відмовити.

Позивач: Прокуратура Миколаївської області, код ЄДРПОУ: 02910048, адреса: м. Миколаїв, вул. Спаська, 28.

Позивач: Миколаївська міська рада, код ЄДРПОУ: 26565573, адреса: м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНН: НОМЕР_2 , адреса: адреса: АДРЕСА_5 .

Третя особа: Міська лікарня №4, код ЄДРПОУ: 01998408, адреса: м. Миколаїв, вул. Адмірала Макарова, 1.

Рішення суду набирає законної сили через 30 днів після його проголошення та може бути оскаржено до апеляційного суду Миколаївської області через Заводський районний суд м. Миколаєва в строк і порядок, встановлений ст. ст. 354, 355 ЦПК України.

Суддя Д.Г. Нікітін