Постанова

від 20.03.2020 по справі 904/5694/19

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.03.2020 року м.Дніпро Справа № 904/5694/19

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Білецької Л.М. (доповідач)

суддів: Паруснікова Ю.Б., Вечірка І.О.,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК Дніпротранс" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.02.2020 (суддя Красота О.І.) у справі № 904/5694/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноспец-2016", м.Черкаси

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК Дніпротранс", м.Дніпро

про стягнення заборгованості 70 200,18 грн.

ВСТАНОВИВ:

1.Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Техноспец-2016" звернулося до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК Дніпротранс" і просило суд стягнути 48 600, 00 грн. - заборгованості, 3 140, 16 грн. - інфляційних витрат, 1 458, 00 грн. - 3% річних, 17 002, 02 грн. - пені та судовий збір.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором оренди транспортного засобу з екіпажем від 06.07.2018 р. в частині оплати орендованого майна.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 03.02.2020 у справі № 904/5694/19 позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК Дніпротранс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноспец-2016" заборгованість у розмірі 48 600,00 грн., 3% річних у сумі 1 458,00 грн., інфляційні витрати в розмірі 3 140,16 грн. та 8 660,12 грн. - пені та судовий збір у розмірі 1 692,72 грн.

Рішення обґрунтовано тим, що відповідач свої зобов`язання щодо оплати орендованого майна не виконав, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 48 600,00 грн., що і стало причиною виникнення спору.

Станом на час розгляду справи доказів сплати заборгованості у повному обсязі від представників сторін не надійшло.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі у розмірі 48 600,00 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

У зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем своїх зобов`язань щодо оплати орендованого майна, позивачем останньому нараховано пеню у розмірі 17 002,02 грн. за період з 08.11.2018 р. по 08.11.2019 р.

Дослідивши розрахунок пені наданий позивачем, судом було встановлено, що при визначенні періоду нарахування пені, позивач не прийняв до уваги положення частини шостої статті 232 Господарського кодексу України.

Таким чином, належний період нарахування пені становить з 08.11.2018 р. по 07.05.2019 р.

За результатом зробленого судом розрахунку, пеня за період з 08.11.2018 р. по 07.05.2019 р. становить суму в розмірі 8 660, 12 грн.

Суд першої інстанції дійшов до висновку, в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача пені в розмірі 8 341,90 грн. відмовити.

Також, позивачем нараховано відповідачу 3% річних у розмірі 1 458,00 грн. за період з 08.11.2018 р. по 08.11.2019 р.

Перевіривши розрахунок 3% річних в сумі 1 458,00 грн., судом було встановлено, що вказаний розрахунок зроблено не вірно, однак він є меншим ніж сума розрахована судом, тому суд дійшов висновку, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних у сумі 1 458,00 грн. є такими що підлягають задоволенню в сумі заявленої позивачем.

Позивачем нараховано відповідачу інфляційні витрати в розмірі 3 140,16 грн. за період з листопада 2018 р. по листопад 2019 р.

Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок, прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних витрат у розмірі 3 140,16 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково зі стягненням з відповідача заборгованосты у розмірі 48 600,00 грн., 3% річних у сумі 1 458,00 грн., інфляційних витрат в розмірі 3 140,16 грн., 8 660,12 грн. пені.

В частині стягнення пені в розмірі 8 341,90 грн. відмовлено.

2.Короткі узагальнені доводи апеляційної скарги.

Не погодившись з рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 03.02.2020 у справі № 904/5694/19, до Центрального апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "ТК Дніпротранс", в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.02.2020 по справі № 904/5694/19 в частині задоволення позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноспец-2016" щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК Дніпротранс" основного боргу у розмірі 48 600, 00 грн., 3% річних у сумі 1 458,00 грн., інфляційних витрат в розмірі 3 140,16 грн. та 8 660,12 грн. - пені і прийняти в даній частині нове рішення, яким відмовити в цій частині позивачу у позові у повному обсязі.

В решті рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.02.2020 по справі № 904/5694/19 залишити без змін.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що згідно п. 5.2. Договору: "Орендна плата сплачується одноразово після закінчення строку дії до цього договору та підписання акту приймання-передачі транспортного засобу з оренди".

Умовами п. 9.1. Договору встановлено, що: "Цей Договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань за цим Договором".

Скаржник зазначає, що з конструкції вищевказаних умов договору вбачається, що строк оплати оренди залежить одночасно віл двох підстав, які повинні вже настати, а саме:

1) після закінчення строку дії цього Договору та;

2) підписання акту приймання-передачі транспортного засобу з оренди.

В свою чергу, умовами п. 9.1. Договору не визначена конкретна календарна дата закінчення строку дії Договору, та навпаки зазначено, що Договір діє до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань за цим Договором.

З огляду на те, що відповідач, станом на цей час ще не розрахувався з позивачем по Договору, то Договір, як наслідок, ще вважається діючим до того часу, коли відповідач виконає в повному обсязі своє зобов`язання перед позивачем в частині проведення розрахунків.

Скаржник зазначає, що якщо зробити припущення, що строк дії Договору вже закінчився, то навіть в цьому випадку у відповідача не настав строк для здійснення розрахунків, оскільки, як вже зазначалося, в п. 5.2. Договору вказано, що: "Орендна плата сплачується одноразово після закінчення строку дії нього Договору...".

Водночас, на думку скаржника, з даної конструкції п. 5.2. Договору не можливо достеменно встановити, коли саме відповідач повинен здійснити розрахунок з позивачем, тобто відразу після закінчення строку дії договору (тобто на наступний день) або в будь-який час після його закінчення.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 286 ГК України: "Строки внесення орендної тати визначаються в договорі".

Згідно вимог ч. 1 та ст. 530 ЦК України: "Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у ней строк (термін)".

Відповідні обставини, на думку скаржника беззаперечно та достеменно свідчать про те, що сторонами не була погоджена у передбачений законом спосіб конкретна календарна дата, з якої у відповідача виникає обов`язок перед позивачем відносно здійснення розрахунків по Договору.

Скаржник вважає, що висновок суду при настання у відповідача обов`язку щодо здійснення оплати за Договором у конкретні строки не відповідають фактичним обставинам справи та нормам чинного законодавства. Тобто суд в рішенні не встановив конкретну календарну дату, коли відповідач повинен був здійснити з позивачем розрахунок по Договору.

Відповідні обставини, на думку скаржника, є беззаперечним та достеменним доказом того, що в цій частині рішення є необґрунтоване та безпідставне.

Скаржник зазначає, що в оскаржуваному рішенні суд прийшов до висновку, що відповідач прострочив виконання зобов`язання за Договором починаючі з 08.11.2018, а отже саме з відповідної дати необхідно здійснювати нарахування інфляційних витрат, 3% річних та пені.

Разом з тим відповідно до п. 8.3. Договору: "У разі прострочення стати орендних платежів Орендар сплачує Орендодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення".

Водночас, скаржник вважає, що позивач (орендодавець) не довів, що відповідач (орендар) дійсно прострочив сплату орендних платежів по Договору, у т.ч. і на суму 48 600,00 грн., оскільки строк сплати даного платежу ще не настав.

Скаржник вважає, що у суду були відсутні будь-які правові підстави для стягнення з відповідача неустойки (тобто пені) по Договору у розмірі 8 660,12 грн., а також 3% річних у розмірі 1 458,00 грн. та інфляційних у розмірі 3 140,16 грн. (тобто застосування вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України), оскільки відповідач, як на момент подання позову до суду, так і на моменту ухвалення оскаржуваного рішення не порушив свої зобов`язання по Договору в частині сплати орендного платежу у розмірі 48 600, 00 грн., оскільки строк сплати даного платежу ще не настав.

На думку скаржника, зі змісту оскаржуваного рішення не зрозуміло якими конкретно правовими підставами керувався суд, визначаючі період нарахування інфляційних витрат, 3% річних та пені саме з 08.11.2018.

Враховуючи наведене, а також з огляду на те, що умовами Договору не визначено конкретну календарну дату виконання зобов`язання відповідача зі сплати орендною платежу у розмірі 48 600,00 грн., скаржник вважає, що у суду не було правових підстав для стягнення з відповідача інфляційних витрат, 3% річних та пені, тим паче з 08.11.2018.

Скаржник зазначає, що в оскаржуваному рішенні судом не надано жодної оцінки доводам відповідача стосовно направлення претензії позивачем на адресу відповідача.

Так, позивач у позові посилався на той факт, що він нібито ще 16.09.2019 надіслав на адресу відповідача претензію від 16.09.2019 за вих. № 18 (далі - претензія), яка була отримана відповідачем, з огляду надані Укрпошти, саме 26.09.2019.

Водночас, під час розгляду справи відповідач проінформував суду про те, що на адресу відповідача ніколи не надходила від позивача претензія, тим паче 26.09.2019.

Зокрема, позивач, у якості доказів надсилання відповідачу та отримання ним претензії долучив до позову копію фіскального чеку Укрпошти № 1800100482126 та витяг з сайту Укрпошти, з якого вбачається, що нібито відправлення за № 1800100482126 вручене адресату (одержувачу) особисто 26.09.2019 об`єктом поштового зв`язку Дніпро 19 з індексом 49019.

З огляду на це, а також для спростування факту отримання від позивача будь-якої кореспонденції, відповідач 19.12.2019 звернувся з офіційним письмовим запитом до Відділення поштового зв`язку (МВПЗ) № 19, з проханням повідомити - кому саме з працівників Заявника було вручене саме 26.09.2019 відправлення за № 1800100482126, яке надійшло від Товариства, яким документом було встановлено повноваження відповідного працівника, а також надати належні письмові докази, які достеменно підтверджують факт вручення поштового відправлення працівнику Товариства саме 26.09.2019 (витяг з журналу, повідомлення про вручення поштового відправлення тощо).

Скаржник зазначає, що на момент ухвалення оскаржуваного рішення, ще не отримав від об`єкту поштового зв`язку Дніпро 19 з індексом 49019 будь-якої офіційної відповіді.

В свою чергу відповідач, керуючись вимогами ч. 4 ст. 80 ГПК України, повідомив суд, що після того, як відповідач отримає вищевказану відповідь, він відразу надасть її суду, у якості письмового доказу по справі.

Однак, під час розгляду справи суд:

1) не здійснив заходів направлених на отримання відповідних доказів;

2) не відобразив відповідні обставини у рішенні.

Окрім цього, скаржник звертає увагу на те, що з долучених позивачем письмових доказів неможливо достеменно встановити, що останній дійсно 16.09.2019 надсилав на адресу відповідача саме претензію, а ні будь-який інший документ (наприклад пропозицію до співпраці, тощо).

З огляду на викладене, а також враховуючи, що належним письмовим доказом надсилання відповідачу саме претензії є виключно опис вкладення, якого позивач не долучив до матеріалів справи у якості доказу. Відповідач вважає, що позивач не довів, що він дійсно 16.09.2019 надсилав відповідачу саме претензію, а ні будь-який інший документ.

Скаржник вважає, що позивач, в порушення вимог ч.І ст. 74, ч. 1 ст. 76, ч. 1 ст. 77, ч. 1 ст. 91 ГПК України, не надав до матеріалів справи належних та допустимих письмових доказів, які б підтверджували, що:

1) позивач дійсно 16.09.2019 надсилав на надсилав відповідачу саме претензію, а ні будь-який інший документ:

2) саме відповідач отримав претензію 26.09.2019.

На думку скаржника, відповідні обставини також свідчать про відсутність правових підстави застосовувати до даних правовідносин вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК України, що вкотре свідчить про безпідставність позовних вимог позивача.

Скаржник зазначає, що судом в оскаржуваному рішенні не надано жодної правової оцінки тому факту, що позивач обґрунтовував свої позовні вимоги неналежними нормами діючого законодавства.

Так, при звернені до суду з позовом позивач, в обґрунтування стягнення з Відповідача 3% річних та інфляційних, посилається на вимоги ст. 22 ЦК України та вимоги ст. 220 ГК України, оскільки вважає, що останні є збитками позивача, які йому повинен компенсувати відповідач, з огляду на несвоєчасну сплату відповідачем орендного платежу у розмірі 48 600 грн.

Водночас, скаржник вважає, що інфляційні, які нараховані відповідно до вимог ст. 625 ЦК України не можуть бути збитками позивача, з огляду на те що законодавець визначив чіткий перелік, що саме входить до складу збитків, та в цьому переліку відсутні інфляційні та 3 % річних, нарахування яких встановлено вимогами ст. 625 ЦК України.

Окрім цього, вимоги ст. 625 ЦК України є спеціальною щодо ст.22 ЦК України та ст. 225 ГК України, що встановлюють відповідальність у вигляді відшкодування збитків. Тому при порушенні грошового зобов`язання не може пред`являтись вимога про відшкодування збитків, якщо це не передбачено договором.

При цьому, індекс інфляції враховується при простроченні виконання грошового зобов`язання у всіх випадках. Стягнення з боржника, що порушив грошове зобов`язання, сум індексації грошового боргу та процентів не перешкоджає стягненню неустойки (пені) за прострочення виконання грошового зобов`язання, оскільки індексація і проценти не є способом відшкодування збитків.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. У зв`язку з тим, що в країні відбулися інфляційні процесі, то позивач має право на збереження реальної величини не сплачених грошей.

Скаржник вважає, що позивач, при нарахуванні відповідачу інфляційних та 3 % річних, безпідставно та необґрунтовано застосовував до даних правовідносин вимоги ст.22 ЦК України та ст. 220 ГК України, оскільки останні не розповсюджуються на дані правовідносини, які повністю регулюються вимогами ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Скаржник зазначає, що в оскаржуваному рішенні судом не було надано будь-якої оцінки тому, що позивач при звернені до суду з позовом обрав неналежний спосіб захисту нібито порушеного права

З огляду на вказані вище обставини, скаржник вважає, що на виконання вимог ч. 1 ст. 74 ГПК України зазначив достатньо доводів того, що рішення повинно бути частково скасовано відносно відмови позивачу у стягненні з відповідача заборгованість у розмірі 48 600,00 грн., 3% річних у сумі 1 458,00 грн., інфляційні витрати в розмірі 3 140,16 грн, та 8 660,12 грн оскільки сторони (тобто позивач та відповідач) не погодили в Договорі конкретну дату розрахунків, а це свідчить, що у відповідача, як наслідок, не виникло будь-яких зобов`язань перед позивачем (в частині проведення розрахунків по Договору на загальну суму 48 600,00 грн.), а отже вимоги позивача, відносно стягнення з відповідача основної суми боргу, а також стягнення пені, 3% річних та інфляційних, є безпідставними та необґрунтованими, а позов, як наслідок, не підлягає задоволенню в повному обсязі.

3.Узагальнені доводи інших учасників справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Техноспец-2016" надало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, погоджуючись з рішенням суду першої інстанції.

4. Рух справи у суді апеляційної інстанції.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 02.03.2020 року, у складі колегії суддів головуючого судді Білецької Л.М. (доповідач), суддів Вечірка І.О., Паруснікова Ю.Б., відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК Дніпротранс" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.02.2020 у справі № 904/5694/19 в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті ним рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.02.2020 у справі № 904/5694/19 слід скасувати, у задоволені позовних вимог відмовити з огляду на наступне.

5. Встановлені та неоспорені судом обставини справи і відповідні їм правовідносини.

06.07.2018р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Техноспец-2016" (далі-Позивач, Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТК Дніпротранс" (далі-Відповідач, Орендар) укладено Договір оренди транспортного засобу з екіпажем (далі-Договір, а.с.11).

Відповідно до п.1.1. Договору, в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Орендодавець зобов`язується передати Орендарю в строкове платне користування транспортний засіб, визначений у цьому Договорі (далі-транспортний засіб), а також зобов`язується забезпечити своїми силами його керування, технічну експлуатацію і обслуговування, а Орендар зобов`язується прийняти в строкове платне користування транспортний засіб під керуванням екіпажу Орендодавця і зобов`язується сплачувати Орендодавцю орендну плату.

Під транспортним засобом розуміється: Екскаватор гусеничний марки Liebherr R934 HDSL, державний номер НОМЕР_1 , дата випуску 2003р., заводський номер НОМЕР_3, номер двигуна НОМЕР_2 , об`єм двигуна 6640 см.куб., маса машини 27000 кг (п.1.2. Договору).

Згідно п.3.1. Договору, передача транспортного засобу в оренду здійснюється за актом приймання-передачі.

В п.4.1. Договору, строк оренди становить 3 місяці.

Пунктом 5.1. Договору визначено, загальний розмір орендної плати за цим Договором становить 48 600,00 грн., в т.ч. ПДВ - 20%.

Відповідно до п.5.2. Договору, орендна плата сплачується одноразово після закінчення строку дії цього Договору та підписання акту приймання-передачі транспортного засобу з оренди.

Позивач свої зобов`язання виконав в повному обсязі та передав в оренду Відповідачу транспортний засіб, що підтверджується Актом прийому-передачі транспортного засобу від 06.07.2018р. (а.с.12).

05.10.2018 р. між сторонами підписаний Акт №ОУ-0000001 здачі-прийняття робіт (надання послуг), відповідно до якого відповідач підтвердив факт надання позивачем послуг з оренди транспортного засобу на загальну суму 48 600,00 грн. (а.с.13).

Також 05.10.2018р. відповідач повернув позивачу транспортний засіб з оренди, що підтверджується Актом приймання-передачі транспортного засобу з оренди (а.с.14).

16.09.2019р. позивач на адресу відповідача направив претензію №18 щодо оплати заборгованості та пені, у зв`язку з простроченням оплати орендованого майна.

Відповідач свої зобов`язання щодо оплати орендованого майна не виконав, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 48 600,00 грн., що і стало причиною виникнення спору.

6. Доводи, за якими суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

В статті 762 Цивільного кодексу України визначено, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.

Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму.

Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном.

Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася.

Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Частиною 1 статті 763 Цивільного кодексу України, визначено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Господарське зобов`язання виникає, зокрема із господарського договору (стаття 174 Господарського кодексу України).

Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова вiд зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. (ч.1 статі 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено що, період часу, за який нараховується пеня не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, у п.2 укладеного між сторонами договору було передбачено порядок розрахунків, так: орендна плата сплачується одноразово після а) закінчення строку цього договору та б) підписання акту приймання-передачі транспортного засобу з оренди. Строк дії цього договору як перша подія діє до повного виконання своїх зобов`язань згідно з п.9.1 Договору. Що стосується другої події, то акт приймання-передачі транспортного засобу підписаний, що сторонами не спростовується і не оспорюється.

З формулювання, наведеного вище, можна зробити висновок про те, що строк виконання зобов`язання не визначений умовами договору, оскільки він вміщує в себе дві вищепоіменовані події, а тому це не є строком в розумінні ст.251 ЦК України як певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яке має юридичне значення.

За таких обставин, можна вважати, що строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений, що дає підстави застосовувати до цих правовідносин ч.2 ст.530 ЦК України, у відповідності до якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Змагальність сторін як принцип господарського судочинства зобов`язує позивача, зокрема, довести у цій справі факт настання строку виконання зобов`язання, бо від цього залежить факт порушення/не порушення його права.

Водночас, судом у рішенні, що оскаржується, питання дослідження обставин, що входять до предмета доказування, взагалі не з`ясовувалося, що призвело до постановлення не правильного по суті рішення.

Так, судом безпідставно і немотивовано взято за основу початок строку прострочення з 08.11.18 року, у той час, як судом встановлено дату направлення претензії (вимоги) 16.09.19 р.

Але найбільш суттєвим є дослідження наявності/відсутності самого факту прострочення зобов`язання, що виявляється у направленні/отриманні вимоги про сплату заборгованості відповідачем.

Так, наданий позивачем чек і роздруківка відстеження поштового відправлення не можуть вважатися належними доказами цього факту прострочення зобов`язання і наявності вимоги, оскільки з цих документів неможливо встановити, який саме документ направлений відповідачу.

Суд не може усунити цю неповноту доказування, оскільки він не може з власної ініціативи збирати докази, що стосуються предмета спору, крім випадку сумнівів у доброчесності учасників провадження, що у справі відсутнє.

Тому колегія суддів приходить до висновку про те, що позивач зарано звернувся до суду і його право наразі - не порушено з урахуванням вимог ч.2 ст.530 ЦК України.

7. Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу.

Довід скаржника про те, що сторонами не була погоджена у передбачений законом спосіб конкретна календарна дата, з якої у відповідача виникає обов`язок перед позивачем відносно здійснення розрахунків по Договору підтверджується п.5.2 Договору, в якому зазначено, що орендна плата сплачується одноразово після закінчення строку дії цього Договору та підписання акту приймання-передачі транспортного засобу з оренди.

Довід скаржника про те, що у суду не було правових підстав для стягнення з відповідача інфляційних витрат, 3% річних та пені, 08.11.2018 є обґрунтованим з огляду на те, що строк виконання зобов`язання не наступив.

Довід скаржника про те, що з долучених позивачем письмових доказів неможливо достеменно встановити, що останній дійсно 16.09.2019 надсилав на адресу відповідача саме претензію, а ні будь-який інший документ (наприклад пропозицію до співпраці, тощо) є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки ч.2 ст.530 ЦК України містить обов`язкову вимогу надання вимоги відповідачеві.

8. Чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права і інтереси особи за захистом яких вона звернулась до суду.

Право позивача не порушено, оскільки строк виконання зобов`язання не настав.

9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Колегія суддів приходить до висновку, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.02.2020 у справі № 904/5694/19 винесено з порушенням норм матеріального і процесуального права, що в силу норм ГПК України є підставою для задоволення апеляційної скарги і скасування рішення суду.

10. Судові витрати.

Відповідно до ст.129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275-280, 282 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК Дніпротранс" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.02.2020 у справі № 904/5694/19 - задовольнити.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.02.2020 у справі № 904/5694/19 - скасувати.

Ухвалити нове рішення.

У задоволені позову - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноспец-2016", м.Черкаси на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК Дніпротранс", м.Дніпро судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2 881,50 грн.

Видачу наказу доручити Господарського суду Дніпропетровської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя Л.М. Білецька

Судді Ю.Б. Парусніков

І.О. Вечірко