Рішення

від 13.03.2020 по справі 926/2670/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Чернівці

13 березня 2020 року Справа № 926/2670/19

Господарський суд Чернівецької області у складі головуючого судді Марущака І.В., за участю секретаря судового засідання Терещенко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Санпауер", м. Київ

до Чернівецького міського комунального підприємства "Міськсвітло", м. Чернівці

про стягнення коштів за договором купівлі-продажу в сумі 31251,34 грн

представники:

від позивача - адвокат Пуляєва Ю.Д, ордер від 17.01.2020 № 766666;

від відповідача - не з`явився;

за участю представника ЧМКП Міськсвітло Моргуляка С.Б. за дорученням від 15.01.2020 № 1-юр/20.

І. Стислий виклад позицій сторін.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Санпауер" звернулось до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Чернівецького міського комунального підприємства "Міськсвітло" про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу від 21.03.2017 № 21/03 в сумі 31521,34 грн з яких 17000 грн борг, 10870,24 грн пені, 2438,10 грн інфляційних втрат та 943 грн 3% річних.

Позовні вимоги (з урахуванням прийнятої до розгляду ухвалою від 13.02.2020, заяви позивача про зміну підстав позову) обґрунтовуються тим, що на виконання умов зазначеного договору купівлі-продажу від 21.03.2017 № 21/03 позивач поставив відповідачу товар у відповідності до видаткових накладних №2122 від 28 листопада 2017 року; №2142 від 13 грудня 2017 року; №1 від 04 січня 2018 року, загальна вартість якого складає 92 822,04 грн, проте останній його вартість у встановлений договором строк сплатив частково, внаслідок чого заборгував 17000 грн основного боргу. Крім того, за неналежне виконання грошового зобов`язання позивач нарахував відповідачу за період з 12.01.2018 по 18.11.2019 - 10870,24 грн пені, 2438,10 грн інфляційних втрат та 943 грн 3% річних.

У відзиві на позов (на заяву про зміну підстав звернення з позовом) відповідач позовні вимог визнає частково в сумі основного боргу 17000 грн, 3% річних 68,76 грн та інфляційних втрат 177,57 грн проти решти позовних вимог заперечив з огляду на таке:

- відповідач вважає, що на товар на суму заборгованості менше 25000грн. не діє п.4.1. Договору щодо строку виконання боржником обов`язку, а цей випадок підпадає під дію ч.3 ст.530 ЦК України, тобто, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Тобто з 25.11.2019р. можна вважати, що у відповідача виник обов`язок прострочив зобов`язання сплати 17000грн. боргу, з цього моменту відповідачем здійснено перерахунок 3% річних та інфляційних втрат;

- відповідач зазначає, що позивач не дотримувався виконання пункту 5.5. Договору та звернувся до суду без досудового вирішення спору;

- відповідач просить застосувати наслідки пропуску строку позовної давності, щодо стягнення пені.

Позивач своїм правом на подання письмової відповіді на відзив не скористався. Поряд з цим, його представник усно пояснив суду, що заперечення відповідача є необґрунтованими, оскільки товар відповідачем отримано та оплачено не повністю, право вимоги настало відповідно до п. 4.1.Договору через 30 календарних днів після поставки, а термін дії договору закінчився 31.03.2018р., відповідно до Додаткової угоди №1.

ІІ. Процесуальні дії у справі.

А. Відкриття провадження у справі.

Ухвалою суду від 27.11.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у справі, призначено підготовче засідання на 17.12.2019 та встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позову.

При цьому, господарський суд дійшов висновку, що дана справа підлягає розгляду за правилами загального позовного провадження у зв`язку з відсутністю письмового клопотання позивача про розгляд справи у порядку спрощеного провадження.

Б. Підготовче провадження.

За наслідками підготовчого засідання 17.12.2019 суд постановив ухвалу про відкладення розгляду справи на 20.01.2020 у режимі відеоконференції із Голосіївським районним судом м. Києва, а також встановлено відповідачу додатковий строк для подання відзиву на позов.

Надалі ухвалою від 20.01.2020 суд продовжив строк підготовчого провадження та відклав розгляд справи 04.02.2020 у судовому засіданні у режимі відеоконференції із Голосіївським районним судом м. Києва, а також установив позивачу строк для подання відповіді на відзив.

Ухвалою від 04.02.2020 суд продовжив строк підготовчого провадження та відклав підготовче засідання на 13.02.2020 у режимі відеоконференції із Голосіївським районним судом м. Києва.

Ухвалою від 13.02.2020 прийнято до розгляду заяву позивача про зміну предмету позову, оголошено перерву в підготовчому засіданні до 26 лютого 2020 року. Суд також запропонував відповідачу надати відзив на позов з урахуванням заяви позивача про зміну предмету позову.

Востаннє ухвалою від 26.02.2020 закрито підготовче провадження у справі № 926/2760/19 та розпочато її розгляд по суті, справу призначено до розгляду по суті у судовому засіданні о 10:00 год. 13 березня 2020, яке ухвалено провести у режимі відеоконференції із Голосіївським районним судом м. Києва.

В. Розгляд справи по суті.

10 березня 2020 року від відповідача до суду надійшов відзив на позов з урахуванням заяви про зміну підстав звернення з позовом, де позовні вимоги визнаються частково з мотивів викладених вище. Оскільки відзив на позов надійшов до відкриття першого засідання по суті суд вирішив його прийняти.

Судове засідання 13.03.20209 проводилось в режимі відеоконференції.

По суті позовних вимог представник позивача позовні вимоги підтримав, а тому просив задовольнити позовні вимоги повністю та покласти на відповідача понесені позивачем судові витрати.

У судове засідання по суті 13.03.2020 з`явився представник відповідача за дорученням.

Відповідно до частини першої статті 56 Господарського процесуального кодексу України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 58 ГПК України).

Суд, перевіривши документи, подані представником відповідача на підтвердження наданих йому повноважень, вирішив не допустити до участі в судовому засіданні 13.03.2020 представника ЧМКП Міськсвітло Моргуляка С.Б. за дорученням від 15.01.2020 № 1-юр/20, оскільки він не надав доказів наявності у нього права на зайняття адвокатською діяльністю або самопредставництва юридичної особи.

При цьому, дана справа не була визнана судом малозначною та розглядається у порядку загального позовного провадження, відтак саме по собі доручення, видане фізичній особі, на представництво інтересів підприємства не може бути достатньою підставою для підтвердження підстав представництва відповідно до частини другої статті 58 ГПК України.

Втім вказане не перешкоджає представнику відповідача бути присутнім в судовому засіданні в якості слухача.

ІІІ. Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, та дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд установив таке.

21.03.2017 між товариством з обмеженою відповідальністю САНПАУЕР (постачальник) та Чернівецьким міським комунальним підприємством МІСЬКСВІТЛО (покупець) був укладений договір №21/03 купівлі-продажу (надалі Договір),

За умовами зазначеного договору п.1.1. продавець зобов`язується передати у власність покупця лампи па загальну суму 442 929 грн. 46 коп. (чотириста сорок дві тисячі дев`ятсот двадцять дев`ять гривень 46 коп.) в т.ч. ПДВ 73 821.58 (надалі «Товар» ), а покупець зобов`язується прийняти Товар та оплатити його.

Згідно із пунктом 1.2 договору кількість та ціна Товару за одиницю зазначаються в накладних, які є невід`ємною частиною Договору.

На виконання договору сторонами підписано специфікацію додаток № 1 до договору та технічні вимоги додаток № 2 до договору.

У пункті 2.1 договору сторонами погоджено: Відпуск товару здійснюється па підставі накладних, згідно замовлення покупця. Поставка товару здійснюється транспортом Продавця та за його рахунок. . Приймання товару за кількістю та якістю проводиться у відповідності до вимог Інструкцій П-6, П-7 на складі Покупця (пункт 2.2 договору).

Відповідно до п. 4.1.Договору Позивач та Відповідач домовилися про такий порядок оплати: Відповідач оплачує Товар в розмірі 100% на протязі 30 (тридцяти) календарних днів після отримання Товару, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Позивача в національній валюті.

Днем здійснення платежу, а, отже, днем виконання свого платіжного зобов`язання покупцем, вважається день, в який сума, що підлягає оплаті, списується з банківського рахунку покупця на користь продавця (пункт 4.2 договору).

Пунктом 4.3 Договору встановлений граничний розмір неоплаченого в строк Товару, який не повинен перевищувати 25000 (двадцять п`ять тисяч)грн. з ПДВ.

Пунктом 5.3 Договору сторони передбачили, що у разі прострочення покупцем оплати товару постачальник має право вимагати, а покупець зобов`язаний сплатити пеню у розмірі подвійної ставки НБУ, яка діє на момент виконання зобов`язання, від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу.

Пунктом 5.5 Договору Сторони передбачили, що всі спори між сторонами, що виникають в процесі виконання даного договору вирішуються шляхом переговорів та шляхом досудового врегулювання. Сторони домовилися, що всі претензії за даним Договором мають бути розглянуті на протязі 30 днів.

Даний Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2017 р. (пункти 8.1).

29.12.2017 Додатковою угодою №1 до договору сторони виклали пункт 8.1 в наступній редакції : Даний Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.03.2018 р. .

У матеріалах справи відсутні докази визнання недійсним договору поставки.

Позивач, на виконання договору, та у відповідності до видаткових накладних №2122 від 28 листопада 2017 року; №2142 від 13 грудня 2017 року; №1 від 04 січня 2018 року, поставив відповідачу товар, загальна вартість якого складає 92 822,04 (дев`яносто дві тисячі вісімсот двадцять дві) грн 04 коп.

За видатковою накладною №2122 від 28 листопада 2017 року поставлено відповідачу товару на суму 40216,92 грн та виставлено рахунок №332 від 27 листопада 2017 року. Платіжним дорученням №971 від 21 грудня 2017 року відповідач розрахувався за поставлений товар по даній накладній.

За видатковою накладною №2142 від 13 грудня 2017 року поставлено відповідачу товару на суму 21321,60 грн та виставлено рахунок №351 від 13 грудня 2017 року. За вказаною видатковою накладною відповідач розрахувався, що підтверджується платіжними дорученнями 26.02.2018 №87, 19.03.2018 №136, 19.04.2018 №222 та випискою із банківського рахунку.

За видатковою накладною №1 від 04 січня 2018 року поставлено відповідачу товару на загальну суму 31283грн.52коп. та виставлено рахунок №1 від 04 січня 2018 року.

Так 01.06.18 платіжним дорученням №305 було перераховано 5000грн., як часткове погашення кредиторської заборгованості по лампах, згідно рахунку №1 від 04.01.18р., 06.08.18 платіжним дорученням №491 було перераховано 2283грн.52коп., як часткове погашення кредиторської заборгованості по лампах, згідно рахунку №1 від 04.01.18р. і останнім був платіж від 22.08.18 платіжним дорученням №529 на суму 2000грн. 00коп. Всього було платежів на загальну суму 14283грн.52коп., згідно видаткової накладної від 04.01.2018р. №1 , що підтверджується копією виписки з банківського рахунку.

Відповідно до викладеного відповідач сплатив за договором 75 822,04 (сімдесят п 'ять тисяч вісімсот двадцять дві гривні) 04 ком. Отже непогашеною залишилась заборгованість в сумі 17000,00 грн за видатковою накладною №1 від 04 січня 2018 року, що визнається сторонами.

З метою, досудового врегулювання спору позивачем, на адресу відповідача, надіслано претензію від 12.11.2019 року №12/11-1, в якій позивач вимагав виконати грошові зобов`язання за договором. До претензії позивачем додано видаткові накладні: №1 від 04 січня 2018 року №2142 від 13 грудня 2017 та акт звіряння взаємних розрахунків.

ІV. Мотиви, якими керується суд, та застосоване ним законодавство.

А. Зміст спірних правовідносин.

Статтею 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Встановивши фактичні обставини, суд дійшов висновку, що спір у даній справі є майновим та зумовлений неналежним виконанням відповідачем договірних зобов`язань щодо оплати вартості товару (обладнання).

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно із нормами частини першої статті 712 ЦК України, які кореспондуються із положеннями частини першої статті 265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати (поставити) у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Б. Поставка товару.

Надаючи оцінку факту поставки, суд на підставі положень частини другої статті 712 ЦК України зазначає наступне.

Відповідно до статті 662 ЦК України: Продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

При цьому, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар (частина перша статті 664 ЦК України).

Сторонами визнається передача позивачем та отримання відповідачем товару по видаткових накладних №2122 від 28 листопада 2017 року; №2142 від 13 грудня 2017 року; №1 від 04 січня 2018 року, а також це підтверджується оплатою відповідачем.

В. Оплата вартості товару.

За приписами частини першої статті 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Водночас нормами частин першої і другої статті 692 ЦК України унормовано, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

У статті 530 ЦК України зазначено, що: Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Проаналізувавши умови пунктів 4.1-4.2 договору, суд констатує, що ним передбачено чіткий термін, а саме на протязі 30 (тридцяти) календарних днів після отримання Товару

Пунктом 4.3 Договору встановлений граничний розмір неоплаченого в строк Товару, який не повинен перевищувати 25000 (двадцять п`ять тисяч)грн. з ПДВ.

Відповідно відповідач вважає, що на товар на суму заборгованості менше 25000грн. не діє п.4.1. Договору щодо строку виконання боржником обов`язку, а цей випадок підпадає під дію ч.3 ст.530 ЦК України, тобто, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Проте з таким твердженнями відповідача суд не погоджується, оскільки пункт 4.3 договору не виключає дію пункту 4.1.

По друге норми ст.530 ЦК України в даному випадку є нормами загальної дії, якщо договором купівлі продажу (поставки) не врегульовано термін оплати то підлягає застосуванню спеціальна норма статті 692 ЦК України, якою унормовано, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору.

Аналогічно приписами статті 193 Господарського кодексу України унормовано, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з частиною першої статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його в строк, установлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

Таким чином, позовні вимоги у цій частині є обґрунтованими та підставними, а порушене право позивача підлягає захисту шляхом стягнення на його користь з відповідача 17000 грн основного боргу за договором.

З приводу тверджень відповідача про недотримання позивачем досудового порядку врегулювання спору суд зазначає таке.

Пунктом 3 Рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2002 року № 15-рп/20002 встановлено, що обов`язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб`єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Право на судовий захист не позбавляє суб`єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може бути передбачено цивільно-правовим договором, коли суб`єкти правовідносин добровільно обирають засіб захисту їхніх прав. Досудове врегулювання спору може мати місце також за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності у договорі застереження щодо такого врегулювання спору.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов`язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

З урахуванням викладеного положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Отже, покликання відповідача на передчасне звернення позивача з даним позовом до суду відхиляються судом як такі, що суперечать роз`ясненням, викладеним у рішенні Конституційного Суду України від 09 липня 2002 року № 15-рп/20002, так як право вимоги на сплату основної суми заборгованості виникло у позивача ще з 04.02.2018 (по накладній від 04.01.2018 № 1).

Г. Пеня, інфляційні втрати та 3% річних.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (частина перша статті 611 ЦК України).

За неналежне виконання грошових зобов`язань в сумі 17000 грн за період з 12.01.2018 по 18.11.2018 позивач за нарахував відповідачу 10870,24 грн пені на підставі пункту 5.3 договору купівлі-продажу № 21/03 від 21.03.2017, яким передбачено, що у разі прострочення оплати Покупцем згідно пункту 4.1, відповідно до замовлення, він зобов`язаний сплатити Продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від заборгованості суми заявки за кожний день прострочення оплати.

Відповідно до частини третьої статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, суд зазначає про таке.

По-перше, позивач помилково здійснює нарахування пені з 12.01.2018, хоча права вимоги на сплату заборгованості за видатковою накладною №2142 від 13 грудня 2017 року в нього виникло з 13.01.2018, а за видатковою накладною №1 від 04 січня 2018 року - з 04.02.2018.

По-друге, відповідно до частини 6 ст. 232 Господарського кодексу України: Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано .

Договором купівлі-продажу № 21/03 від 21.03.2017 не встановлено іншого порядку нарахування пені.

Утім позивач зазначених приписів ч.6 ст.232 ГК України не врахував та нарахував відповідачу пеню більше ніж за шість місяців.

Разом з тим, відповідач просить суд застосувати наслідки пропуску строку позовної давності щодо стягнення пені.

Статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

У свою чергу п. 1 ст. 258 Цивільного кодексу України передбачає спеціальну позовну давність до вимог про стягнення неустойки (пені, штрафу) - 1 рік.

Як встановлено матеріалами справи, грошове зобов`язання у відповідача виникло з 13.01.2018 (по накладній від 13.12.2017 №2142) відповідно правомірним є нарахування пені по даній накладній по 13.07.2018 та 04.02.2018 (по накладній від 04.01.2018 № 1) відповідно правомірним є нарахування пені по даній накладній по 04.08.2018.

При цьому строк позовної давності, передбачений статтею 258 Цивільного кодексу України, з урахуванням приписів статті 261 Цивільного кодексу України, починається з дати коли у позивача виникло право нарахування. Тобто річний строк позовної давності, щодо пені закінчився 04.08.2019, натомість позивач звернувся з позовом 21.11.2019 (згідно поштового штемпелю на конверті), себто з пропуском строку позовної давності в частині стягнення неустойки (пені).

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Таким чином, у задоволенні вимог про стягнення пені в сумі 10870,24 грн слід відмовити у зв`язку зі пропуском строку позовної давності.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 2438,10 грн інфляційних втрат та 943 грн 3% річних за аналогічні періоди.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки, як і в розрахунку пені, позивачем помилково визначено дату початку нарахування пені, суд провів власні розрахунки (долучені до матеріалів справи), згідно з якими за неналежне виконання відповідачем грошового зобов`язання на суму 17000 грн у період з 13.01.2018 по 18.11.2019 судом здійснено розрахунок інфляційних втрат та 3% річних (містяться в матеріалах справи) останньому належить нарахувати 2457,53 грн інфляційних втрат та 943,15 грн 3% річних.

Водночас, оскільки суд не вправі з власної ініціативи виходити за межі позовних вимог, заявлені позивачем до стягнення суми інфляційних втрат та 3% річних підлягають задоволенню в повному обсязі та стягненню з відповідача 2438,10 грн інфляційних втрат та 943 грн 3% річних.

ІV. Висновки суду.

Таким чином, за результатами розгляду цієї справи суд дійшов висновку, що позивач поставив відповідачу товар за договором поставки, проте останній неналежно виконав обов`язку щодо його оплати, внаслідок з нього підлягає стягненню 346388 грн основного боргу. Крім того, за прострочення виконання грошового зобов`язання у період з 28.10.2018 по 28.03.2019 з відповідача також підлягає стягненню 34586,19 грн пені, 8537,13 грн інфляційних втрат та 2882,18 грн 3% річних. У решті позовних вимог про стягнення пені слід відмовити у зв`язку з їх безпідставністю.

V. Розподіл судових витрат.

Як установлено судом в ході підготовчого провадження, позивач заявив про понесення ним витрат по сплаті судового збору в сумі 1921 грн та витрат на правничу допомогу в сумі 5000 грн. Відповідач не заявив про понесення ним будь-яких судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи.

Дослідивши матеріали справи, суд установив, що понесення позивачем витрат по сплаті судового збору підтверджуються платіжним дорученням від 18.11.2019 № 946, а витрат на правничу допомогу - додатком № 1 від 19.11.2019 до договору № 25 від 19.11.2019, ордером серії КВ №434796 від 20.11.2019 та платіжним дорученнями №962 від 22.11.2019.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI Про адвокатуру та адвокатську діяльність (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу , які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ГПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

Такої правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року по справі № 755/9215/15-ц, суд не вбачає відступу від зазначених правових висновків.

У контексті викладеного суд зауважує, що відповідач ні письмово, ні усно через представника не заявляв клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами, не заперечував факт їх надання.

Своєю чергою суд вважає понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу дійсними, необхідними та співмірними зі складністю цієї справи та наданим адвокатом обсягом послуг у суді, а тому визнає їх обґрунтованими та розумними.

При цьому у зв`язку із частковим визнанням позовних вимог представник відповідача просить суд на підставі ст.7 Закону України Про судовий збір стягнути з відповідача лише половину сплаченого позивачем судового збору за подання позову, а іншу половину - повернути позивачу з державного бюджету.

Надаючи оцінку аргументам представника відповідача, суд зазначає, що частиною першою статті 130 ГПК України встановлено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Отже, аналізуючи вказану норму ГПК України, суд дійшов висновку, що лише визнання відповідачем позову у повному обсязі до початку розгляду справи по суті є підставою для повернення позивачу з державного бюджету 50% судового збору за подання позову.

У свою чергу відповідач визнає позов лише частково на суму 17000 грн та заперечує проти задоволення позовних вимог у частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних, які визнані судом обґрунтованими.

За таких обставин, враховуючи положення частин першої, четвертої статті 129 ГПК України суд вирішив покласти судовий збір та витрати на правову допомогу на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись статтями 2, 4, 5, 20, 129, 194, 196, 219, 222, 231, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Чернівецького міського комунального підприємства "Міськсвітло" (58023, м. Чернівці, вул. Лесина, 6, код 05451090), на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Санпауер" (04208, м. Київ, просп. Георгія Гонгадзе, 4, офіс 52, код 39590352) 17000 (сімнадцять тисяч) грн 00 коп. основного боргу; 2438 (дві тисячі чотириста тридцять вісім) грн 10 коп. інфляційних втрат; 943 (дев`ятсот сорок три) грн. 00 коп. 3% річних; 1248 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) грн. 65 коп. відшкодування судового збору; 3250 (п`ять тисяч) грн. 00 коп. відшкодування судових витрат на правову допомогу.

3. У задоволенні решти позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).

Повний текст рішення складено та підписано 20 березня 2020 року.

Суддя І.В. Марущак