Ухвала

від 19.03.2020 по справі 460/15/20

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

19 березня 2020 року м. Рівне №460/15/20

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Гудими Н.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доЦентру надання адміністративних послуг Здолбунівської районної державної адміністрації Рівненської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 про зобов`язання вчинення певних дій, В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Центру надання адміністративних послуг Здолбунівської районної державної адміністрації Рівненської області про зобов`язання державного реєстратора скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельні ділянки, кадастровий номер 5625810100:01:008:0153, площею 0,460 га, на яку виданий державний акт серії НОМЕР_1 , та кадастровий номер 5625810100:01:008:0154, площею 0,0040 га, на яку виданий державний акт серії ЯЖ №339222.

В обґрунтування позову зазначив, що є власником 1/2 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Власником іншої частини будинковолодіння є ОСОБА_2 . Їй також належать земельні ділянки площею 0,0460 га та 0,0040 га, що знаходяться по АДРЕСА_1 . Повідомив, що постановою Рівненського апеляційного суду від 20.11.2018 у справі №568/254/16-ц державні акти, на підставі яких вищевказані земельні ділянки належать ОСОБА_2 , визнані недійсними. У зв`язку з цим, в жовтні 2019 року позивач звернувся до відповідача з заявою про скасування державної реєстрації прав власності на земельні ділянки площею 0,0460 га та 0,0040 га, що знаходяться по АДРЕСА_1 . Вважає, що відповідач мав всі правові та фактичні підстави для внесення запису про скасування такої державної реєстрації права власності ОСОБА_2 та був зобов`язаний вчинити такі дії, а тому відмова відповідача є протиправною та необґрунтованою. За таких обставин, просить в судовому порядку зобов`язати державного реєстратора скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на зазначені земельні ділянки.

Ухвалою суду від 08.01.2020 позовну заяву залишено без руху. У встановлений судом строк позивач усунув недоліки, про які вказано в ухвалі суду.

Ухвалою суду від 20.01.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою від 03.02.2020 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, залучено ОСОБА_2 та витребувано додаткові докази у відповідача.

05.02.2020 на адресу суду надійшов відзив Центру надання адміністративних послуг Здолбунівської районної державної адміністрації Рівненської області на позовну заяву (а.с.67-69). На обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначив, що відмовив позивачу у державній реєстрації скасування права власності ОСОБА_2 , так як постановою Рівненського апеляційного суду від 20.11.2018 у справі №568/254/16-ц державні акти на її право власності на земельні ділянки визнано недійсними, тоді як відповідно до вимог ч.2 ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень внесення запису до Державного реєстру про скасування державної реєстрації прав відбувається виключно за рішенням суду, де чітко зазначається вимога про скасування рішення про державну реєстрацію, документів, на підставі яких проведено таку реєстрацію прав, а також запису про проведену державну реєстрацію прав. Крім того, повідомлено, що з 16.01.2020 дана норма викладена у новій редакції, відповідно до якої ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких). З огляду на це, відповідач вважає, що діяв на підставі, в межах та у спосіб, визначені чинним законодавством, а тому просив у задоволенні позову відмовити.

25.02.2020 на адресу суду надійшли письмові пояснення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 (а.с.78-80), згідно з якими позов ОСОБА_1 не визнає, вважає дії відповідача законними. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що постановою від 20.11.2018 у справі №568/254/16-ц Рівненський апеляційний суд не скасував державні акти на право власності на земельні ділянки площею 0,0460 га та 0,0040 га, що знаходяться по АДРЕСА_1 , які належать їй, а визнав недійсними, що не є тотожними поняттями, а тому підстави для внесення запису про скасування державної реєстрації її прав відсутні.

Розглянувши позовну заяву, відзив на неї та письмові пояснення третьої особи, проаналізувавши наявні матеріали справи, суд дійшов висновку, що вказаний спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки у даному випадку між позивачем та третьою особою існує спір про право на земельні ділянки, площею 0,0460 га (кадастровий номер 5625810100:01:008:0153) та площею 0,0040 га (кадастровий номер 5625810100:01:008:0154), які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

В силу вимог п.1 ч.1 ст.4 КАС України справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

У п.7 ч.1 ст.4 КАС України визначено, що суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Водночас помилковим є застосування статті 19 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних та інших справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Публічно-правовим, вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17.

До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Водночас визначальними ознаками приватноправових відносин є, зокрема, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ст.2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Статтею 18 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень визначений порядок державної реєстрації прав, відповідно до якого державна реєстрація розпочинається із прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрації заяви в базі даних заяв. При цьому, відповідно до п.3 ч.2 ст.2 цього Закону заявником є, зокрема, власник, інший правонабувач, сторона правочину, у яких виникло речове право, або уповноважені ними особи - у разі подання документів для проведення державної реєстрації набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав.

У справі, що розглядається, спірні правовідносини виникли через незгоду позивача із відмовою державного реєстратора Центру надання адміністративних послуг Здолбунівської РДА (далі, - державного реєстратора ЦНАП Здолбунівської РДА) щодо скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на земельні ділянки, на які видані державні акти серії ЯЖ №339021 та ЯЖ №339222 від 12.12.2008 р., на підставі постанови Рівненського апеляційного суду від 20.11.2018 р. у цивільній справі №568/254/16-ц, згідно з якою вказані державні акти на право власності на земельні ділянки визнано недійсними, у зв`язку з їх суперечністю закону.

Матеріали справи свідчать, що позивач звернувся до суду з позовом про зобов`язання державного реєстратора ЦНАП Здолбунівської РДА скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельні ділянки, площею 0,0460 га (кадастровий номер 5625810100:01:008:0153) та площею 0,0040 га (кадастровий номер 5625810100:01:008:0154), які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

При цьому, характер спірних правовідносин та підстави, що спонукали позивача звернутися з таким позовом до адміністративного суду, виникли з цивільно-правових відносин, пов`язаних з набуттям ним у власність 1/2 частини житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору довічного утримання від 22.06.2007 р. та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №15225048 від 13.07.2007 (а.с.8-9, 10) та виникненням у зв`язку з цим земельного спору, у якому позивач вважає порушеним (невизнаним) його право власності на земельну ділянку, що є пропорційною до його частки у будинку.

Позивач наголошує на тому, що постановою Рівненського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2018 по справі №568/25416-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , який задоволено частково, визнано недійсними державні акти на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №339021, площею 0,0460 на ім`я ОСОБА_3 та державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №339222, площею 0,0040 га на ім`я ОСОБА_3 , що видані Радивилівською міською радою Рівненської області 12.12.2008.

Таким чином на переконання позивача, відповідач мав всі правові підстави і був зобов`язаний внести запис про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на вказані земельні ділянки.

Водночас, як свідчать матеріали справи, постановою Рівненського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2018 по справі №568/25416-ц державні акти на право власності на земельні ділянки видані ОСОБА_2 , визнано недійсними через їх суперечність закону. Крім того, у цій постанові апеляційним судом також зазначено: Не заслуговують на увагу аргументи відповідача про направленість позову на позбавлення ОСОБА_2 права власності на земельну ділянки. Так, в будь-якому випадку таке речове право на землю - сумарно на 0,05 га за нею зберігається, однак при новому виділенні ділянок у натурі слід ураховувати наявність у сторін прав на реальну частку у житловому будинку та господарських спорудах і будівлях відповідно рішення Апеляційного суду Рівненської області від 03 грудня 2012 року .

Тобто, цим рішенням суду не визнано право власності позивача на вказані земельні ділянки чи їх частину, так само як і не позбавлено ОСОБА_2 права власності на них чи їх конкретну частину, а отже існує спір про право.

Встановлені у справі, що розглядається, обставини свідчать, що позивач не погоджується із законністю підстав, які призвели до виникнення в іншої особи права власності на земельні ділянки.

З наявних матеріалів справи вбачається, що спір у цій справі не може вважатися спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач, приймаючи свого часу рішення про державну реєстрацію речового права (права власності) на земельні ділянки площею 0,0460 га та 0,0040 га, що знаходяться по АДРЕСА_1 , не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Прийняті рішення про державну реєстрацію права власності та вчинені записи про їх реєстрацію стосуються права третьої особи - ОСОБА_2 , а не позивача.

ОСОБА_1 , вказуючи на протиправність дій відповідача щодо відмови скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на вище зазначені земельні ділянки, фактично зазначає про наявність такого права у нього та його відсутність у третьої особи і, як наслідок, відсутність у ОСОБА_2 правомірного інтересу щодо фіксації її права власності на таке майно.

Таким чином, для мети вирішення цього спору щодо наявності підстав для зобов`язання державного реєстратора вчинити певні дії слід встановлювати обставини, правова оцінка яких судом полягатиме у дослідженні підстав виникнення у позивача цивільних прав та обов`язків щодо нерухомого майна (земельних ділянок), які виникли поза межами даного спору та відповідних публічно-правових відносин, що не відноситься до компетенції адміністративного суду.

Визнання протиправними та скасування рішень про державну реєстрацію певних речових прав, запису про їх реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за третьою особою є способом захисту позивачем свого цивільного права у спорі щодо нерухомого майна з особою, яка не заперечує законності дій та рішень державного реєстратора з реєстрації за нею аналогічного права на це ж майно.

Висновки аналогічного змісту викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 06.11.2019 у справі №826/3051/18.

Як встановлено судом, ОСОБА_2 , за якою зареєстроване речове право на земельні ділянки площею 0,0460 га та 0,0040 га, що знаходяться по АДРЕСА_1 , не заперечує свого майнового інтересу щодо вказаних земельних ділянок. А отже, в даному випадку, існує спір, що пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна.

Таким чином, предметом розгляду в цій справі є не стільки дії та рішення відповідача, як суб`єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки приватний інтерес позивача щодо набуття речових прав (права власності) на земельну(і) ділянку(и), яка знаходиться у власності іншої фізичної особи, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.

Отже, спірні правовідносини, що виникли між учасниками у цій справі, не підлягають вирішенню за правилами адміністративного судочинства.

За таких обставин, спір про скасування рішення чи запису про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатись як спір, що пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь у такому спорі державного реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні своїх прав) не змінює приватноправового характеру спору.

У зв`язку з цим, суд зазначає, що відносини, пов`язані з набуттям та припиненням права власності на земельні ділянки, регулюються, зокрема, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Земельним кодексом України та Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідно до статті 1 ЦПК України (у редакції, чинній на час прийняття рішень судами першої та апеляційної інстанцій) завданням цивільного судочинства є справедливий неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних прав з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За правилами ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Беручи до уваги наведене та враховуючи суть, характер і зміст спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а повинен вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 184/2470/13 та 06 червня 2018 року № 826/631/15 та від 21 листопада 2018 року у справі № 520/13190/17, постанові Верховного Суду від 29.08.2019 року у справі №305/550/14-а.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 239 КАС України, суд роз`яснює позивачу, що даний спір є цивільно-правовим спором та підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства у загальному місцевому суді за правилами, встановленими Цивільним процесуальним кодексом України.

Згідно з п. 1 ч.1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Частиною 2 ст.239 КАС України визначено, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Таким чином, враховуючи те, що даний спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, провадження у справі підлягає закриттю.

Відповідно до ч. 2 ст. 238 КАС України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

За приписами п. 5 ч.1 ст. 7 Закону України Про судовий збір від 08.07.2011 № 3674-VI сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

З огляду на викладене, оскільки провадження у цій справі закрито з інших підстав, ніж у зв`язку з відмовою позивача від позову, то сплачений судовий збір за подання до суду позовної заяви у розмірі 768,40 грн, підлягає поверненню позивачу з бюджету.

Керуючись статтями 238, 239, 241, 256, 295 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Закрити провадження у адміністративній справі №460/15/20 за позовом ОСОБА_1 до Центру надання адміністративних послуг Здолбунівської районної державної адміністрації Рівненської області про зобов`язання вчинення певних дій.

Повернути ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) з Державного бюджету України судовий збір, сплачений у розмірі 768,40 грн. згідно з квитанцією №8425-8979-5833-4663 від 24.12.2019 р.

Повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Ухвалу надіслати учасникам справи.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повну ухвалу суду складено 19 березня 2020 року

Суддя Гудима Н.С.