Постанова

від 11.03.2020 по справі 345/4434/18

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 345/4434/18

Провадження № 22-ц/4808/15/20

Головуючий у 1 інстанції Юрчак Л. Б.

Суддя-доповідач Максюта

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2020 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

Головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О.,

суддів: Василишин Л.В., Матківського Р.Й.,

секретаря Маслей А.М.,

з участю апелянта ОСОБА_1 , позивача та її представник а ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Калуського міськрайонного суду, ухвалене суддею Юрчаком Л.Б. 19 березня 2019 року в м. Калуші Івано-Франківської області,

в с т а н о в и в :

У жовтні 2018 року ОСОБА_3 подала позов до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.

Позовні вимоги мотивовані тим, що їй на праві власності на підставі договору дарування від 14.07.2017р. належить земельна ділянка площею 0,1141 га, що знаходиться в с. Завій Калуського району, призначена для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 2622882801:01:001:0279. Дана земельна ділянка була подарована їй дочкою, що прийняла її у спадщину після смерті батька (та чоловіка позивачки) ОСОБА_4 .

У 2001 році розмір земельної ділянки, яка належала покійному чоловіку позивачки, становив 0,2208 га. Проте, в 2002р. ОСОБА_1 (брат покійного чоловіка) звернувся до суду із позовом про визнання незаконною приватизації цієї земельної ділянки. За результатами розгляду справи між сторонами 15.05.2002 р. укладено мирову угоду по справі № 2-225/2002 р., умови якої були виконані в 2006 році, а саме 26.01.2006р. ОСОБА_4 подарував ОСОБА_1 0,1028 га земельної ділянки, а сільською радою на підставі рішення від 26.01.2006р. вилучено у ОСОБА_1 та передано у користування ОСОБА_4 0,10 га землі. Після того, як її чоловік подарував частину земельної ділянки брату, розмір земельної ділянки, яка залишилась у його власності, зменшився із 0,2208 га до 0,1141 га, і суміжним землекористувачем зі сторони ОСОБА_5 став уже ОСОБА_1

Навесні 2017р. ОСОБА_1 захопив фактично половину земельної ділянки, яка належала її чоловікові, а саме виорав частину земельної ділянки площею орієнтовно 0,05 га та засіяв вівсом. Будь-які її спроби приступити до обробітку земельної ділянки закінчувались конфліктами та погрозами з боку ОСОБА_1 .

Ставши власником земельної ділянки та з метою врегулювання спору щодо розмірів та конфігурації земельної ділянки, спробувала відновити в натурі межі належної їй земельної ділянки, для чого замовила відповідні послуги у ПП ГеоУкрПроект . Однак через створення відповідачем перешкод відновити межові знаки не вдалося, будь-які спроби добровільного врегулювання спору не дають позитивного результату.

18.07.2017р. з метою відновлення в натурі меж земельної ділянки прибули представники ПП ГеоУкрПроект та представники сільської ради. Однак, ОСОБА_1 разом із дружиною, агресивно поводячись, перешкодив працівникам ПП ГеоУкрПроект відновити межові знаки. У зв`язку із такими протиправними діями відповідача позивачу прийшлось викликати працівників поліції, так як була пряма загроза їхньому здоров`ю, але навіть приїзд поліції не вплинув на протиправну поведінку відповідача та його дружини. За результатами виклику поліції було прийнято рішення, яким рекомендовано їй звертатись до суду, а ОСОБА_1 винесено офіційне застереження щодо недопущення вчинення антигромадської поведінки. Також, по даному факту і працівниками сільської ради складений відповідний акт, який був затверджений рішенням сільської ради від 28.09.2017р.

Навесні 2018 року ОСОБА_1 знову засадив частину земельної ділянки. Такими діями відповідач порушує її права як власника на користування належним їй майном. А тому позивач вимушена звернутися в суд з даним позовом, в якому просить зобов`язати ОСОБА_1 не чинити їй перешкоди у користуванні частиною земельної ділянки площею 0,05 га, що знаходиться в с. Завій Калуського району, призначену для ведення ОСГ з кадастровим номером 2622882801:01:001:0279, шляхом припинення обробітку ОСОБА_1 належної їй земельної ділянки та стягнути з відповідача судові витрати по справі (а.с.2-6, том 1).

Рішенням Калуського міськрайонного суду від 19 березня 2019 року позов задоволено. Зобов`язано ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_3 перешкоди у користуванні частиною земельної ділянки площею 0,05 га, що знаходиться в с.Завій Калуського району Івано - Франківської області, призначену для ведення ОСГ з кадастровим номером 2622882801:01:001:0279, шляхом припинення обробітку ОСОБА_1 належної ОСОБА_3 земельної ділянки (а.с.118-126, том 1).

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій вважає рішення суду таким, що постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Апелянт зазначає, що судом зобов`язано його не чинити ОСОБА_3 перешкоди у користуванні частиною земельної ділянки, площею 0,05 га, шляхом припинення обробітку ОСОБА_1 належної ОСОБА_3 земельної ділянки, однак не вказано якою саме частиною земельної ділянки, де розміщена спірна земельна ділянка, або її частина, якого саме обробітку.

До матеріалів справи не долучено плану земельної ділянки, як і не додано документів, які вказують де саме в натурі на місцевості розміщена земельна ділянка, яку, як вважає позивачка, ним самовільно захоплено та засаджено городніми культурами. До матеріалів не додано письмових доказів, які підтверджують межі земельної ділянки позивачки. Натомість він є власником домоволодіння по АДРЕСА_1 , за яким числиться 0,88 га землі, про свідчить відомості погосподарської книги. Дана земельна ділянка межує із земельної ділянкою позивачки, в натурі на місцевості земельна ділянка позивачки не визначена.

Також апелянт зазначає, що акти Завійської сільської ради, які судом враховані при прийнятті рішення, не можуть бути документацією із землеустрою, оскільки не відповідають вимогам Закону України Про землеустрій , відтак не можуть бути доказами у справі розумінні ст.ст.77-79 ЦПК України. Не може бути належним і допустимим доказом порушення прав позивачки і план земельної ділянки, оскільки виготовлений земельною комісією Завійської сільської ради, складений у формі, що не визначена законом, без залучення спеціалізованої організації та використання технічних вимірювальних приладів.

При виготовленні позивачкою технічної документації із землеустрою на спірну земельну ділянку, він звертався до сільської ради із заявою про заборону передачі у власність позивачки такої земельної ділянки, оскільки дана земельна ділянка накладається на заїзд загального користування, однак дана заява була проігнорована.

Просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Стягнути з ОСОБА_3 на його користь судові витрати за подання апеляційної скарги (а.с.131-134, том 1).

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 зазначає, що земельна ділянка була визначена в натурі ще при житті матері її чоловіка - покійної ОСОБА_6 , яка і приватизувала первинно цю земельну ділянку та в подальшому подарувала все належне майно своєму іншому сину (чоловіку позивачки) ОСОБА_4 . Оскільки вона (позивачка) проживала з чоловіком та його матір`ю, то всім було відомо місце знаходження земельної ділянки площею, 02208 га (таким був розмір її під час приватизації матір`ю - ОСОБА_7 ). Позивач зауважила, що в даному випадку спір виник не про межу, а про те, що відповідач самовільно захопив та обробляє частину її земельної ділянки, захопивши 0.05 га, а після оспорюваного рішення суду він повністю захопив її земельну ділянку, розкидавши по ній перегній та купи сухого гілля, про що свідчить акт, затверджений на сесії сільської ради.

Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду без змін (а.с.147-149, том 1).

Вислухавши пояснення апелянта, позивача та його представника, доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши відповідно до ст.367 ЦПК України законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що вона не підлягає до задоволення, виходячи з таких підстав.

В силу ст.367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, але апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час розгляду справи судом встановлено такі обставини переходу права власності на земельну ділянку з приводу володіння і користування якою між сторонами виник спір: згідно державного акта на право приватної власності на землю серії І-ІФ №06, виданого Завійською сільською радою 11.07.2006 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю № 10 , ОСОБА_7 (свекрусі позивачки) належали чотири земельні ділянки, загальною площею 0,6748 га, в тому числі і земельна № 3 площею 0,2208 га. У плані зовнішніх меж у державному акті вона зображена схематично із зазначенням промірів та описом меж: від А до Б - ОСОБА_13 , від Б до В - ОСОБА_1 , від В до Г - ОСОБА_5 , від Г до А- вулиця (а.са.202, том 1).

Відповідно до договору дарування будинку та земельної ділянки від 07 серпня 2001 року, посвідченого приватним нотаріусом Калуського районного нотаріального округу та зареєстрованого у реєстрі № 4248, ОСОБА_7 подарувала ОСОБА_4 (чоловіку позивачки) житловий будинок та земельну ділянку площею 0,3796 га, надану для ведення особистого підсобного господарства; будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель. (а.с.207, том 1).

На підставі цього договору дарування ОСОБА_4 виданий Завійською сільською радою 05.09.2001 року державний акт на право приватної власності на землю серії І-ІФ №036133, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю № 43 . Згідно цього Державного акта на право власності на землю ОСОБА_4 набув право власності на три земельні ділянки, які належали ОСОБА_7 , загальною площею 0,3796 га (№№1,2 та 3), з яких і земельна № 3 площею 0,2208 га. У плані зовнішніх меж земельної ділянки вона зображена схематично із зазначенням промірів, а також визначено опис меж земельної ділянки №3: від А до Б - ОСОБА_13 , від Б до В - ОСОБА_1 , від В до Г - ОСОБА_5 , від Г до А- вулиця (а.с.16, том 1).

Порівнюючи обидва Державні акти на право власності на землю, встановлено, що зовнішні розміри цієї земельної ділянки № 3 та опис меж після переходу права власності від ОСОБА_7 до ОСОБА_4 залишилися незмінними, зокрема і по суміжній межі земельних ділянок покійного ОСОБА_4 та відповідача по справі ОСОБА_1 : Б-В - 25,00 м.

15 травня 2002 року по справі № 2-225/2002 р Калуським районним судом Івано-Франківської області затверджено мирову угоду, укладену між ОСОБА_4 (покійним чоловіком позивача) та його братом, відповідачем по справі ОСОБА_1 , згідно якої ОСОБА_4 зобов`язався 30.09.2002 р. подарувати частину своєї земельної ділянки розміром 0,10 га, яка належить йому на праві власності згідно державного акту на право приватної власності на землю № 43 від 05.09.2001 року серія І-ІФ в„– 036133 та віддати 2 метри своєї земельної ділянки під дорогу для спільного користування, а ОСОБА_1 зобов`язався передати у користування ОСОБА_4 земельну ділянку, яка на час розгляду спору знаходилася в його користуванні, в розмірі 0,04 га, в урочищі Звіроферма та 0,06 га в урочищі Під ділом , перенести вулики з дороги для спільного користування, а також оплатити кошти за переоформлення договору дарування та повернути йому 200 грн. Також зобов`язався поставити повністю огорожу, яка проходить між городами та під`їзною дорогою. Передати земельні ділянки до 30.09.2002 року (а.с.18, том 1).

Ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 12.10.2005 року, роз`яснено ухвалу суду про затвердження мирової угоди від 15.05.2002 року так, що згідно ухвали Калуського районного суду від 15.05.2002 року ОСОБА_4 зобов`язався подарувати ОСОБА_1 земельну ділянку в розмірі 0,10 га в с.Завій, яка належить йому згідно державного акту на право приватної власності на землю 3036133 серія 1-1Ф від 05.09.2001 року, виданого Завійською сільською радою і позначена на акті ділянка №3 зі сторони межівника ОСОБА_5 , по всій довжині ділянки (в плані зовнішніх меж відстань позначена буквами ВГ) та залишеної земельної ділянки № 3 , яка межує з ділянкою ОСОБА_13 із сторони позначеної в державному акті буквами БВ віддати два метри землі по ширині під дорогу для спільного користування. ОСОБА_1 зобов`язався передати в користування ОСОБА_4 земельну ділянку, яка на час розгляду спору знаходилася в його користуванні в розмірі 0,04 га в урочищі Звіроферма та 0,06 га в урочищі Під ділом , перенести вулики з дороги для спільного користування, а також оплатити кошти за переоформлення договору дарування та повернути йому 200 грн. також зобов`язався поставити повністю огорожу, яка проходить між городом та під`їздною дорогою (а.с.19, том 1).

Згідно договору дарування від 26.01.2006 року ОСОБА_4 передав у власність ОСОБА_1 частину земельної ділянки № 3 , розміром 0,1028 га, яка в цілому має розмір 0,2208 га, надану для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель; ведення особистого підсобного господарства, розташована на території с.Завій, Завійської сільської ради Калуського району та належить дарувальнику на підставі Державного акта на право приватної власності на земельну ділянку серії І-ІФ №036133, виданого Завійською сільською радою 05.09.2001 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю № 43 (а.с.61, том 1).

Про виконання мирової угоди в 2006 році свідчить також відмітка на державному акті на право приватної власності на землю про дарування частини земельної ділянки 26.01.2006р. ОСОБА_4 ОСОБА_1 площею 0,1028 га, а сільською радою на підставі рішення від 26.01.2006р. вилучено у ОСОБА_1 та передано у користування ОСОБА_4 0,10 га землі: 006 га в урочищі Під ділом , 004 га в урочищі - На звірофермі . Передано безоплатно у приватну власність ОСОБА_4 згідно мирової угоди 006 га в урочищі Під ділом , 004 в урочищі На звірофермі (а.с.16,17,91 том 1).

Таким чином, за результатами укладеного на виконання мирової угоди договору дарування частини земельної ділянки відповідач ОСОБА_1 став власником земельної ділянки площею 0,1028 га по межі В- Г , призначеної для ведення особистого селянського господарства, а у власності спадкодавця ОСОБА_4 залишилася частина земельної ділянки № 3 площею 0,1180 га (0,2208-0,1028), призначеної для ведення особистого селянського господарства.

Апелянтом ОСОБА_1 надано технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення особистого селянського господарства у с. Завій Калуського району Івано-Франківської області, кадастровий номер 2622882801:01:001 від 2018 року (а.с.27-48, том 2), яка незатверджена в установленому Законом порядку і кадастровий номер земельній ділянці площею 0,1028 га не присвоєний.

За таких обставин, матеріали цієї технічної документації не можуть бути враховані судом як допустимі докази.

Згідно акту Завійської сільської ради від 20.03.2007 року встановлено, що вулиця, якою користуються ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , прилегла до їх господарств, є спільною для обох сторі. (а.с.80, том 1).

ОСОБА_15 прийняла у спадщину після смерті батька ОСОБА_4 (чоловіка позивачки) земельну ділянку кадастровий номер 2622882801:01:001:0279 площею 0,1141 га , про свідчить свідоцтво про право на спадщину від 24.06.2017 року (а.с.10, том 1).

На замовлення ОСОБА_15 виготовлена технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення особистого селянського господарства, площею 0,1141 га, кадастровий номер 2622882801:01:001:0279, розташованої за адресою с. Завій Калуського району Івано-Франківської області (а.с.215-250, том 1).

Підставою для виготовлення цієї технічної документації (виконання робіт) послужив державний акт на право приватної власності на землю серія І-ІФ №036133 від 05.09.2001 року за №43. У технічній документації наявний кадастровий план земельної ділянки, у якому міститься опис її меж за кадастровим номером 2622882801:01:001:0279. Суміжними землевласниками відповідно до кадастрового плану є: від А до Б землі ОСОБА_16 , від Б до В - землі загального користування (дорога), від В до Г - землі ОСОБА_1 , від Г до А - землі загального користування (вулиця) (а.с.244, том 1), відомості про обчислення площі земельної ділянки з визначенням внутрішніх, дирекційних кутів, відстані та координат в метрах (а.с.248, том 1).

З витягу державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, сформованого 10.12.2015 року, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки для обслуговування домоволодіння площею 0,0652 га по АДРЕСА_1 , кадастровий №2622882801:01:001:0247, дата реєстрації земельної ділянки:17.09.2015 року (а.с.57, том 1). Суміжними землевласниками земельних ділянок є: від А до Б-землі ОСОБА_18 , від Б. до В. - землі ОСОБА_21 , від В. до Г-землі ОСОБА_1 , від Г. до А-землі загального користування (проїзд) (а.с.93, том 1), а також викопіювання з генплану забудови села Завій Калуського району Івано-Франківської області (а.с.171, том 1).

Цей доказ підтверджує лише ті обставини, що ОСОБА_1 є суміжним землекористувачем позивача по межі від Б до В, позначеній у державному акті на ім`я ОСОБА_4 , постійно проживає у селі, але межі, площа та факт перебування у його власності земельної ділянки для обслуговування домоволодіння площею 0,0652 га кадастровий №2622882801:01:001:0247, на вирішення цього спору між сторонами не впливають, оскільки спір виник з приводу користування земельною ділянкою по межі, позначеній у державному акті на ім`я ОСОБА_4 літерами від Г до В з промірами: 10; 16,55; 61,15, із цільовим призначенням земельної ділянки - для ведення особистого селянського господарства.

Позивачу ОСОБА_3 належить на праві приватної власності земельна ділянка, яка розташована в селі Завій Калуського району Івано-Франківської області, загальною площею 0,1141 га, кадастровий номер земельної ділянки 2622882801:01:001:0279 з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, що підтверджується договором дарування від 14.07.2017 року, укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_15 , і витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 7,8, том 1).

В матеріалах технічної документації, виготовленої на ім`я ОСОБА_15 , наявний кадастровий план, у якому міститься опис меж земельної ділянки площею 0,1141 га за кадастровим номером 2622882801:01:001:0279: від А до Б - землі ОСОБА_16 , від Б до В - землі загального користування (дорога), від В до Г - землі ОСОБА_1 , від Г до А - землі загального користування (вулиця). При тому, проміри земельної ділянки по межі, суміжній із земельною ділянкою ОСОБА_1 становлять 88,18м. (а.с.244, том 1).

Із матеріалів цієї технічної документації встановлено, що при її виготовлені враховано державні акти, які видавалися попереднім землевласникам на цю земельну ділянку, а також і мирова угода щодо переходу у власність частини земельної ділянки (а.с.215-2150, том 1).

За результатами проведення земельно-технічної експертизи Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз 21.12.2019 року складено висновок експерта за №1081/1082/19-28, із якого встановлено наступне (а.с.52-62, том 2).

Встановити фактичне розташування на місцевості земельної ділянки (межі), яка перебуває у власності ОСОБА_3 у с. Завій Калуського району для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 26228828:01:001:0279 та належить згідно договору дарування від 14.07.2017 року, не видається за можливе.

Свою позицію експерт пояснив тим, що при проведенні обстеження і топографо-геодезичної зйомки експерту не вдалося встановити фактичне місце розташування земельної ділянки, яка перебуває у власності ОСОБА_3 , у зв`язку з тим, що на місцевості відсутня чітка межа між земельними ділянками ОСОБА_3 та ОСОБА_1 а також в ході проведення обстеження кожна із сторін надала декілька варіантів щодо проходження межі. Експертом в ході проведення обстеження і топографо-геодезичної зйомки зафіксовано загальну межу двох земельних ділянок, тобто межі земельної ділянки. Позначеної у державному акті на ім`я ОСОБА_4 як земельна ділянка № 3 .

Визначити відповідність згідно технічної документації площа, межі та конфігурація земельної ділянки, належної ОСОБА_3 , кадастровий номер 2622882801:01:001:0279, після відчуження згідно договору дарування її частини від 26.01.2006 року площею 0,1028 га на користь ОСОБА_1 на умовах мирової угоди, затвердженої ухвалою Калуського районного суду від 15.05.2002 року і роз`ясненням змісту ухвали суду від 12 жовтня 2005 року в частині меж відчуженої земельної ділянки, не видається за можливе.

В ході дослідження експертом встановлено невідповідність, згідно технічної документації меж, конфігурації та місце розташування земельної ділянки з кадастровим номером 2622882801:01:001:0279, яка належить ОСОБА_3 щодо фактичних параметрів земельної ділянки, внаслідок розподілу якої були утворені земельні ділянки, які належать ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , а саме: протяжність земельної ділянки від А до Б відповідно до меж фактичного землекористування на 1,49 метра є меншою від визначеної згідно технічної документації. Визначення різниці довжин інших сторін не доцільно розраховувати, адже тільки дана сторона є спільною для цих двох земельних ділянок; визначено відстань між фактичними поворотними точками і поворотними точками згідно технічної документації і відстань між поворотними точками згідно технічної документації межі земельної ділянки, а саме: відстань від фактичної точки 1 до точки 2 згідно технічної документації становить 2,68 м, від точки 2 до точки 3 - 2,86 м, від точки 4 до точки 4 - 1,07 м, відстань від точки 5, згідно технічної документації до фактичної межі земельної ділянки становить 0,97 м і від точки 1 до фактичної межі - 2,29 м.

Встановити, чи накладаються земельні ділянки ОСОБА_1 (набута у власність згідно договору дарування від 26.01.2006 року площею 0,1028 га) та ОСОБА_3 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства кадастровий номер 2622882801:01:001:0279, не видається за можливе.

Експертом встановлено, що межі земельних ділянок, які б мали співпадати між собою, не співпадають. Має місце зміщення земельної ділянки ОСОБА_3 по координатних точках, середньоквадратична похибка місцезнаходження межового знака відносно наближених пунктів державної геодезичної мережі перевищена в декілька разів, параметри досліджуваної земельної ділянки згідно технічної документації за конфігурацією, протяжністю межі та місцем розташування не відповідають параметрам фактичного користування.

Отже, експертом встановлено невідповідність згідно технічної документації меж, конфігурації та місце розташування земельної ділянки з кадастровим номером 2622882801:01:001:0279, яка належить ОСОБА_3 щодо фактичних параметрів земельної ділянки, внаслідок розподілу якої були утворені земельні ділянки, які належать ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Встановити фактичне розташування на місцевості земельної ділянки (межі), яка перебуває у власності ОСОБА_3 не можливо.

Визначити відповідність згідно технічної документації площу, межі та конфігурацію земельної ділянки, належної ОСОБА_3 після відчуження згідно договору дарування її частини від 26.01.2006 року площею 0,1028 га на користь ОСОБА_1 на умовах мирової угоди, затвердженої ухвалою Калуського районного суду від 15.05.2002 року і роз`ясненням змісту ухвали суду від 12 жовтня 2005 року в частині меж відчуженої земельної ділянки, не видається за можливе. А також не можливо встановити, чи накладаються земельні ділянки ОСОБА_1 та ОСОБА_3

14 червня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Завійської сільської ради про зупинення чи відкладення питання приватизації земельної ділянки ОСОБА_15 , а також вирішення питання надання сервітуту, оскільки згідно технічної документації ділянка № НОМЕР_5 площею 0,730 га (згідно державного акту від 05.09.2001 року) накладається на дорогу (заїзд) до його будинковолодіння, іншої дороги до його будинковолодіння немає і фактично зробити заїзд неможливо (а.с.58, том 1).

14 червня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Завійської сільської ради із заявою про надання дозволу на розробку технічної документації з землеустрою на виготовлення свідоцтва про право приватної власності на земельні ділянки, а саме: площею 0,05 га, та площею 0,10 га, розташованих в АДРЕСА_1 (а.с.66, том 1).

Рішенням Завійської сільської ради від 15.06.2017 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки, призначеної для ведення особистого селянського господарства в с.Завій Калуського району Івано-Франківської області загальною площею 0,0500 га у зв`язку з тим, що ця земельна ділянка належить ОСОБА_15 згідно державного акту та заповіту (а.с.67, том 1).

Судом встановлено, що відповідач користується земельною ділянкою, суміжною із земельною ділянкою позивача, а також земельною ділянкою, належною позивачу, заперечуючи її право на землю в цілому, про що останній надавав стабільні та ідентичні за змістом пояснення у судових засіданнях про те, що позивач ніколи не проживала у селі, земля належала його покійному батькові і батько при житті нею розпорядився, поділивши між синами на власний розсуд.

У зв`язку з цим за фактом вчинення перешкод у проведенні замірів та встановлення меж земельної ділянки ОСОБА_1 винесено офіційне застереження щодо недопущення вчинення між ними антигромадської поведінки, що підтверджується висновком Калуського відділ у поліції Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області від 27.07.2017 року (а.с.23, том 1).

Рішенням Завійської сільської ради від 28.09.2017 року затверджено акт земельної комісії

від 18.07.2017 року, відповідно до якого встановлено, що дійсно на земельній ділянці, площею приблизно 0,05 га, власником якої є ОСОБА_3 , ОСОБА_1 був посіяний овес, який він викошує і ОСОБА_1 не допустив представників Держгеокадастру для винесення меж земельної ділянки в натурі. (а.с.20-22, том 1).

Рішенням Завійської сільської ради від 28.09.2018 року затверджено акт земельної комісії

від 18.06.2018 року, відповідно до якого встановлено, що ОСОБА_1 обробяляє частину земельної ділянки, близько 0,05 га, що належить ОСОБА_3 (а.с.26-28, том 1).

Оскільки правовстановлюючі документи ОСОБА_3 не оспорюються, тому не впливає на вирішення цього спору рішення Завійської сільської ради від 27.12.1990 року №79, яким скасовано рішення сільської ради від 18.08.1997 року в частині виділення земельної ділянки площею 0,02 га ОСОБА_4 , оскільки він даною земельною ділянкою не користувався, та надано цю земельну ділянку площею 0,01 га його батькові ОСОБА_25 , в користуванні якого знаходилась дана земельна ділянка та по згоді із батьком ОСОБА_1 0,01 га для заїзду до вигрібної ями. Виділено спільні для родини ОСОБА_3 дорогу між присадибою ОСОБА_13 та господарськими спорудами ОСОБА_1 . Згідно із заявою ОСОБА_25 вирішено переписати 0,05 га його присадиби ОСОБА_1 для заїзду до стічної ями (а.с.73, 74, том 1).

Про наявність спору між сторонами свідчить акт Завійської сільської ради від 07 червня 2018 року, яким комісією встановлено зі слів ОСОБА_1 , що ОСОБА_3 створює перешкоди до його господарства, поливши спільну дорогу невідомими отрутохімікатами.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з положень ст.ст.96, 106,152 ЗК України, ст.ст. 15,16, 321,391 ЦК України, встановивши, що факт неправомірного використання частини земельної ділянки орієнтовною площею 0,05 га відповідачем, а також те, що саме відповідач чинить позивачці перешкоди в користуванні земельною ділянкою та встановленні межових знаків, підтверджується складеними актами виходу на місце земельної комісії сільської ради. Крім того, акти затверджені рішенням сесії сільської ради, тому є належними і допустимими доказами по справі, дані рішення відповідачем не оспорювались в судовому порядку, дійшов висновку, що відповідачем порушено права позивачки на користування належною їй на праві власності земельною ділянкою та відновив порушене право позивачки.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується апеляційний суд, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи, а також нормам матеріального та процесуального права.

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов`язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Аналогічні положення норм цивільного процесуального законодавства діяли в редакції ЦПК України, яка була чинною до 15 грудня 2017 року.

В силу ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності набувається в порядку, визначеному законом.

Вирішуючи даний спір, суд вірно виходив з норм права, які регулюють право власності та користування земельними ділянками.

Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

В силу частин першої та другої статті 78, частини першої статті 79 Земельного Кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

За змістом частини 1 статті 81 Земельного Кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної або комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Згідно із статтею 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до частини другої статті 95 ЗК України порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до частин першої, третьої, шостої статті 55 Закону України Про землеустрій встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних та картографічних матеріалів. Межі земельної ділянки в натурі закріплюються межовими знаками встановленого зразка. Межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам. Власники землі та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов`язані дотримуватися меж земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка. Межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам, у тому числі орендарям.

За правилами статті 198 ЗК України кадастрові зйомки - це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок. Кадастрова зйомка включає: геодезичне встановлення меж земельної ділянки; погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами; відновлення меж земельної ділянки на місцевості; встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі; виготовлення кадастрового плану.

Погодження меж земельної ділянки є складовою частиною кадастрового плану, який, у свою чергу, є складовою частиною технічної документації, необхідної для передачі земельних ділянок у власність чи в користування. Встановлення меж земельної ділянки по суті зводиться до вирішення питань, чи не належить земельна ділянка іншому власнику чи правомірному користувачеві та чи не накладаються межі земельної ділянки на суміжні земельні ділянки. Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки здійснюється з метою визначення в натурі (на місцевості) метричних даних земельної ділянки, у тому числі місцеположення поворотних точок її меж та їх закріплення межовими знаками.

Таким чином, за змістом статті 55 Закону України Про землеустрій , межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) визначаються не відповідно до акта узгодження та визначення меж, а згідно з наявними планово-картографічними матеріалами та матеріалами кадастрової зйомки.

Статтею 321 ЦК України встановлено непорушність права власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За змістом статті 391 ЦК України та статті 155 ЗК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Порушення, невизнання або оспорювання права власності особи на земельну ділянку є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Суд повинен установити: чи були порушені, не визнані, обмежені або оспорені права, свободи чи інтереси цієї особи; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Здійснюючи захист порушених прав позивача, який вважає, що таке порушення завдано внаслідок протиправних дій відповідача, слід звертати увагу й на те,що здійснюючи захист прав однієї особи шляхом зобов`язання вчинення певних дій іншою особою, підлягає з`ясуванню чи не будуть порушені права інших осіб, в тому числі відповідача. Наведене зумовлено тим, що підлягає встановленню факт протиправності саме дій особи, до якої пред`явлено позов.

У вказаній справі визначальне значення має встановлення: площ земельних ділянок, що були виділені власникам спірних земельних ділянок, а також встановлення їх меж, відсутність чи наявність фактичного порядку користування земельними ділянками, про що зазначала безпосередньо відповідачка, площ спірних земельних ділянок за фактичним користуванням, а також з`ясування межі між земельними ділянками і чи проходить по цій межі паркан між суміжними земельними ділянками, та коли він був побудований.

Статтею 106 ЗК України визначено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновлення межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними.

В суді апеляційної інстанції долучено рішення Завійської сільської ради Калуського району від 12 квітня 2019 року, яким вирішено затвердити акт земельної ділянки від 04 квітня 2019 року про самовільне захоплення ОСОБА_1 земельної ділянки ОСОБА_3 площею 0,1141 га, та план земельної ділянки, кадастровий номер 2622882801:01:001:0279, загальною площею 0,1141 га, що належить ОСОБА_3 .

Апелянтом ОСОБА_1 долучено ряд документів, з яких встановлено наступне.

Із повідомлення Завійської сільської ради Калуського району від 13.03.2019 року №111 встановлено, що рішення Завійської сільської ради Про вилучення із користування земельних ділянок від 26.01.2006 року в матеріалах сільської ради немає. Рішення сільською радою про надання дозволу ОСОБА_15 на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для подальшого надання її у власність чи користування та згоди на відновлення меж земельної ділянки площею 0,1141 га, що в с.Завій Калуського району, про затвердження технічної документації із землеустрою - не приймалось. Дана земельні ділянка належить ОСОБА_15 згідно свідоцтва про право на спадщину (а.с.168, том 1).

Також апелянтом долучено свідоцтво № 198/1977р. на забудову садиби, видане ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , що складене районним архітектором Калуського району 27 вересня 1977 року (а.с.170-172, том 1).

Із інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстрів прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 16.03.2017 року № 82608939 встановлено, що домоволодіння по АДРЕСА_1 належить ОСОБА_27 на праві приватної власності згідно договору дарування від 18.12.2010 року (а.с.173, том 1).

Архівна довідка Калуської районної державної адміністрації від 13.03.2019 року за № 11-33/120 свідчить, що у документах Завійської сільської ради за 2000-2002 роки відомостей про передачу земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_4 немає (а.с.177, том 1).

Із архівної довідки Калуської районної державної адміністрації від 07.02.2017 року за № 11-33/64 встановлено, що у документах Завійської сільської ради за 1993 рік відомостей про передачу земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_7 немає (а.с.179, том 1).

Апелянтом ОСОБА_1 долучено витяг з поземельних книг Завійської сільської ради за 1977 рік ( ОСОБА_25 ), за 1990 рік ( ОСОБА_1 ), за 2006 рік ( ОСОБА_4 ) та заяву ОСОБА_7 від 16.03.2002 року (а.с.93-97, том 2).

Зазначені докази для вирішення цього спору значення не мають, оскільки правовстановлюючі документи на землю ОСОБА_7 та ОСОБА_4 оспорені в установленому законом порядку не були, ОСОБА_15 набула права власності на земельну ділянку, яка належала ОСОБА_4 , в порядку спадкування, а позивач - на підставі цивільно-правової угоди (договору дарування).

Із матеріалів справи встановлено, що позивачка ОСОБА_3 набула права власності на земельну ділянку на підставі договору дарування, тому у неї виникло похідне речове право на площу земельної ділянки, на яку набули права попередні землевласники та у визначених межах (конфігурації) для попередніх землевласників.

Оскільки правовстановлюючі документи позивачки апелянтом не оспорюються, вона набула прав на земельну ділянку на законних підставах, тому суд дійшов правильного висновку, що у неї виникло право на землю у визначеній в технічній документації площі 0,1141 га, і в межах, встановлених у технічній документації.

Встановлено, що ОСОБА_1 самочинно захопив частину земельної ділянки, належної позивачці площею 0,0500 га, та чинить перешкоди у користуванні цією частиною земельної ділянкою. Даний факт підтверджується складеними актами виходу на місце земельної комісії Завійської сільської ради, які були затверджені рішеннями сільської ради. ОСОБА_1 це рішення сільської ради не оспорювалось в судовому порядку. Крім того, йому відмовлено сільською радою у передачі у власність земельної ділянки площею 0,0500 у зв`язку з тим, що ця площа знаходиться у власності ОСОБА_15 . Це рішення також не ос порене відповідачем.

За змістом ст.ст. 158 (частини 1-4,5) та 159 (частина 1) Земельного Кодексу України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.

Земельні спори розглядаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, та органами місцевого самоврядування на підставі заяви однієї із сторін у тижневий строк з дня подання заяви.

Таким чином, оскільки сільська рада наділена повноваженнями щодо вирішення земельних спорів, суд міг використати акти, складені представника сільської ради про порушення меж земельних ділянок у якості інших письмових доказів.

Тому доводи апелянта в цій частині не заслуговують на увагу.

Ці акти складені, виходячи із порядку фактичного землекористування, який склався між сторонами до набуття прав власності на земельну ділянку позивачем, тому суд вірно їх прийняв до уваги.

Виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Будь яких інших належних та допустимих доказів для спростування висновків суду першої інстанції, які б мали доказове значення та заслуговували на увагу, чи порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, відповідно до ст. 376 ЦПК України, апелянтом не представлено.

Посилання апелянта на те, що не зазначено фактичне місце захоплення ним земельної ділянки не приймаються до уваги, оскільки вказане впливає лише на виконання рішення суду та може бути усунено у спосіб його роз`яснення, враховуючи, що площа земельної ділянки, на якій створюються перешкоди відповідачем позивачу визначена судом.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції відсутні, а тому відхиляє апеляційну скаргу і залишає судове рішення без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 374, 375, 381- 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Калуського міськрайонного суду від 19 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий І.О. Максюта

Судді: Л.В. Василишин

Р.Й. Матківський

Повний текст постанови складено 20 березня 2019 року.