Постанова

від 16.03.2020 по справі 525/1556/18

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 525/1556/18 Номер провадження 22-ц/814/640/20Головуючий у 1-й інстанції Хоролець В. В. Доповідач ап. інст. Абрамов П. С.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2020 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого судді: Абрамова П.С.,

Суддів: Бондаревської С.М., Пилипчук Л.І.,

З участю секретаря судового засідання: Зеленської О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Широкодолинської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Головне управління Держгеоказастру у Полтавській області та Селянське (фермерське) господарство "Альтаір", про визнання права користування на земельну ділянку в порядку спадкування за законом

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області від 20 листопада 2019 року, ухвалене за відсутності учасників справи під головуванням судді Хоролець В.В. ,-

В С Т А Н О В И В:

В листопаді 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати за ним в порядку спадкування право користування на земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства площею 36,85 га, що була надана на праві постійного користування землею та посвідчена Державним актом серія І-ПЛ №009441, виданим Великобагачанською районною радою народних депутатів 19 лютого 2001 року, зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №62, місцезнаходженням якої є територія Широкодолинської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області, що належала на праві постійного користування померлому ОСОБА_2 .

Підстави позовних вимог вмотивовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Широка Долина Великобагачанського району Полтавської області після його смерті відкрилася спадщина, яка складається, в тому числі, із земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства площею 36,85 га., що була надана на праві постійного користування землею та посвідчена Державним актом серії І-ПЛ № 009441, виданим Великобагагачанською районною радою народних депутатів 19 лютого 2001 року, місцезнаходженням якої є територія Широкодолинської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області. За життя ОСОБА_2 був засновником СФГ Альтаір , що було зареєстровано в єдиному державному реєстрі 05.03.2001 року за № 15591200000000224, згідно свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії АОО №131258. Також, як вказує позивач, згідно свідоцтва № 200078969 про реєстрацію сільськогосподарського підприємства як суб`єкта спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість серії НБ № 008795, селянське (фермерське) господарство Альтаір було зареєстровано як платника податків.

Позивач зазначає, що він як спадкоємець першої черги за законом після смерті батька, звернувся до приватного нотаріуса Великобагачанського районного нотаріального округу для подання заяви та прийняття спадкового майна у встановленому законодавством порядку. Постановою від 21.06.2017 року приватним нотаріусом Великобагачанського районного нотаріального округу Сахаровою Л.І. йому було відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину на належне спадкодавцю, ОСОБА_2 , майно; підставою, на якій йому було відмовлено у видачі свідоцтва на право на спадщину, було зазначено відсутність у СФГ Альтаір статутного капіталу.

Далі, позивач вказував, що станом на 01.07.2017 року земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства площею 36,85 га, що була надана на праві постійного користування землею та посвідчена Державним актом серії І-ПЛ № 009441, виданим Великобагагачанською районною радою народних депутатів 19 лютого 2001 року, місцезнаходженням якої є територія Широкодолинської сільської ради, Великобагачанського району, Полтавської області, використовує в своїй діяльності селянське (фермерське) господарство Альтаір , за користування вищезазначеної земельної ділянки сплачується передбачений чинним законодавством України податок, державний акт серії І-ПЛ № 009441, виданий Великобагагачанською районною радою народних депутатів 19 лютого 2001 року, не скасований.

З урахуванням викладеного, посилаючись на норми цивільного та земельного законодавства, та вказуючи, що державний акт серії І-ПЛ № 009441, виданий Великобагагачанською районною радою народних депутатів 19 лютого 2001 року не скасований, а позивач є спадкоємцем майна першої черги за законом після смерті батька ОСОБА_2 , вважає, що має успадкувати і право постійного користування земельною ділянкою.

Рішенням Великобагачанського районного суду Полтавської області від 20 листопада 2019 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Широкодолинської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області та Селянське (фермерське) господарство Альтаір про визнання за ОСОБА_1 в порядку спадкування права користування на земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства площею 36,85 га, що була надана на праві постійного користування землею та посвідчена Державним актом серія І-ПЛ №009441, виданим Великобагачанською районною радою народних депутатів 19.02.2001 року, зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №62, місцезнаходженням якої є територія Широкодолинської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області, що належала на праві постійного користування померлому ОСОБА_2 - відмовлено.

З даним рішенням не погодився позивач ОСОБА_1 та подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та повернути справу до суду першої інстанції на новий розгляд у іншому складі суду.

Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, а викладені в ньому висновки такими, що не відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи.

Вказує на те, що матеріали справи містять відомості з Державного земельного кадастру, зі змісту яких вбачається, що земельна ділянка для ведення селянського (фермерського) господарства площею 36,85 га, що була надана на праві постійного користування ОСОБА_2 та посвідчена Державним актом серії І-ПЛ №009441, виданим Великобагачанською районною радою народних депутатів 19 лютого 2001 року, надана для користування ФГ Альтаір . Вважає, що після смерті батька вона входить до обсягу спадкового майна і має використовуватися для здійснення діяльності фермерським господарством.

Відзив на апеляційну скаргу від учасників справи не надходив, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду судом апеляційної інстанції.

Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлені фактичні обставини справи , що ОСОБА_2 19.02.2001 року отримав в постійне землекористування земельну ділянку площею 36,85 га для ведення селянського фермерського господарства , що посвідчується Державним актом на право постійного користування землею серія І-ПЛ №009441 від 19.02.2001 року , виданого Великобагачанською районною радою народних депутатів Полтавської області, та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №62, ОСОБА_2 , (на підставі рішення 16 сесії 23 скликання Великобагачанської районної ради народних депутатів від 20.12.2000 року), яка розташована на території Широкодолинської сільської ради (а.с.5).

В 2011 році було створено та зареєстровано Селянське Фермерське господарство Альтаїр ( далі СФГ Альтаїр ).

Згідно свідоцтва № 200078969 (серія НОМЕР_1 ) про реєстрацію сільськогосподарського підприємства як суб`єкта спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість, селянське (фермерське) господарство Альтаір зареєстровано як платник податків (а.с.7). Дане господарство сплачувало у 2016-2017 рр. до бюджету Широкодолинської сільської ради єдиний податок з с/г товаровиробників (а.с.13).

Засновник СФГ Альтаїр ОСОБА_2 , батько позивача у справі ОСОБА_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим Великобагачанським РВ ДРАЦС ГТУЮ в Полтавській області (а.с.4).

Приватний нотаріус Великобагачанського районного нотаріального округу Сахарова Л.І. постановою від 21.06.2017 року за вих. №956/02-31 відмовила ОСОБА_1 у видачі йому свідоцтва про право на спадщину СФГ Альтаір у зв`язку з тим, що фермерське господарство є юридичною особою, а спадкуванню підлягає тільки майно фізичної особи, що належить їй на праві особистої приватної власності, при цьому, як вказала нотаріус, свідоцтво видається лише на частку статутного капіталу, а у спадкодавця, ОСОБА_2 , як засновника, був відсутній статутний капітал, який міг би бути успадкований (а.с.12).

З повідомлення приватного нотаріуса Великобагачанського районного нотаріального округу Сахарової Л.І. від 06.12.2018 року №1679/01-16, з Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) та Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) та копій документів зі спадкової справи №51-2017 вбачається, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , останнє місце проживання якого було с. Широка Долина Великобагачанського району Полтавської області, заяву про прийняття спадщини подала ОСОБА_3 , яка її відкликала заявою від 21.04.2017 року та подала заяву про відмову від прийняття спадщини. Спадщину прийняв фактом спільного проживання з померлим на день смерті згідно довідки Широкодолинської сільської ради ОСОБА_1 ; заповіт не посвідчувався; інших заяв про прийняття спадщини чи про відмову від прийняття спадщини, а також претензій кредиторів не надходило. Свідоцтва про право на спадщину видано 02.06.2017 року на ім`я ОСОБА_1 (а.с.а.с.24,25-26,27,28-31).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий суд виходив з того, що право користування земельною ділянкою, яке виникло у ОСОБА_2 , який був засновником СФГ Альтаір , лише на підставі державного акту на постійне право користування земельною ділянкою без укладення договору із власником землі, і припиняється зі смертю особи, якій належало та не входить до складу спадщини.

Апеляційний суд дійшов наступних висновків.

При вирішенні спору місцевий суд застосував норми матеріального права, та правові висновки Верховного Суду України висловлені у постанові від 05.10.2016 року справі № 2329цс 16, від 22.11.2016 року у справі № 6-3113цс 15 та Верховного Суду від 13.03.2019 року у справі №532/1150/17, у відповідності до яких право постійного користування земельною ділянкою посвідчене державним актом про право постійного користування земельною ділянкою, без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини.

Разом з тим, в день ухвалення рішення місцевим судом, Велика Палата Верховного Суду 20 листопада 2019 року у справі № 368/54/17 (провадження № 14-487цс19), де вирішувалося питання щодо успадкування земельної ділянки отриманої на праві довічного успадкованого володіння за земельним Кодексом редакції 1990 року , відступила від правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 178/447/16-ц (де вирішувалося питання спадкування права довічного успадкованого володіння земельної ділянкою отриманою за Земельним кодексом редакції 1190 року) та постановах Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року у справі № 181/698/14-ц (де вирішувалося питання щодо спадкування права постійного користування земельною ділянкою , за Земельним Кодексом 1992 року) .

Застосовуючи вказаний правовий висновок, Постановою Верховного Суду від 11 грудня 2019 року справа № 188/1124/15-ц провадження №61-24785св18, за обставин , отримання особою земельної ділянки в 2001 році в постійне користування для ведення фермерського господарства Земельним кодексом редакції 1992 року, було визнано право на спадкування права постійного користування.

Зокрема, Верховним Судом у зазначеній постанові зроблений наступний аналіз застосування норм матеріального права.

Згідно зі статтею 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Відповідно до частини першої статті 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Згідно з пунктом а частини третьої статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Статтею 31 ЗК України передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Стаття 23 Закону України Про фермерське господарство передбачає, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

Згідно з частиною першою статті 92 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) право постійного користування земельною ділянкою визначалося як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку.

Відповідно до частини першої статті 125 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно з частиною першою статті 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Відповідно до статті 131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦK України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 407 ЦК України (у редакції, що діяла на час відкриття спадщини) право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Відповідно до частини другої статті 407 ЦК України та частини другої статті 102 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.

Відповідно до статті 1225 ЦK України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

За змістом статей 6, 50 ЗК України (у редакції, чинній на час його прийняття) у довічне успадковуване володіння земля надається громадянам Української РСР для ведення селянського (фермерського господарства). Громадянам Української РСР, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, що ґрунтується переважно на особистій праці та праці членів їх сімей, надаються за їх бажанням у довічне успадковуване володіння або в оренду земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.

Постановою Верховної Ради Української РСР від 27 березня 1991 року, яка втратила чинність на підставі Постанови Верховної Ради України N 2201-XII від 13 березня 1992 року, затверджено форми державних актів: на право довічного успадковуваного володіння землею; на право постійного володіння землею; на право постійного користування землею.

Пунктом 6 розділу Х Перехідні положення ЗК України 2001 року визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

У Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 р. №5-рп (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що у ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року була регламентована така форма володіння землею, як довічне успадковуване володіння. ЗК України в редакції від 13 березня 1992 року закріпив право колективної та приватної власності громадян на землю (зокрема, право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення сільського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (стаття 6)). Це свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь - якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з непереоформленням правового титулу.

Конституційний Суд України вважав, що встановлення обов`язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди до 01 січня 2008 року, потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог частини другої статті 14, частини другої статті 41 Конституції України. У зв`язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт.

Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

- пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення;

- пункту 6 Постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 18 грудня 1990 року N 563-ХII з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

З огляду на викладене, особа, яка користується земельною ділянкою на праві постійного користування за Законом не може бути позбавлена права на таке користування.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України), крім прав і обов`язків що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) право на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 ЦК України.

Таким чином, враховуючи те, що зі смертю особи не відбувається припинення прав і обов`язків, окрім тих, перелік яких визначено у статті 1219 ЦК України, спадкоємець стає учасником правовідношення з довічного успадковуваного володіння.

При цьому згідно із частиною 2 статті 395 ЦК України законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.

Крім того, відповідно до статті 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Враховуючи наведені обставини, очевидну необхідність дотримання балансу індивідуального та публічного інтересу у вирішенні вказаного питання , право постійного користування земельною ділянкою може бути визнано таким, що успадковане позивачем, оскільки право постійного користування земельною ділянкою відноситься до тих прав, які можуть бути успадковані.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 належала на праві постійного користування земельна ділянка для ведення сільськогосподарського (фермерського) господарства площею 36,85 га, яка була надана на праві постійного користування та посвідчена Державним актом серії І-ПЛ №009441, виданим Великобагачанською районною радою народних депутатів 19 лютого 2001 року, зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №62, місцезнаходженням якої є територія Щирокодолинської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області.

Як вбачається з листа Відділу у Великобагачанському районі ГУ ДГК у Полтавській області від 10.07.2019 року, на підставі рішення 16 сесії 23 скликання Великобагачанської районної ради від 20.12.2000 року ОСОБА_2 надана у постійне користування земельна ділянка площею 36,85 га для ведення селянського (фермерського) господарства, право користування посвідчене Державним актом на право постійного користування землею І-ПЛ №009441, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №62 від 19.02.2001 року. Вказана земельна ділянка зареєстрована у Державному земельному кадастрі 22.03.2016 року як земельна ділянка державної Форми власності . з присвоєнням кадастрового номера 5320285700:00:002:0615 як земельна ділянка державної форми власності. Право ОСОБА_2 на постійне користування було зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 15.06.2018 року №26700063; звернення від фізичних та юридичних осіб щодо надання вказаних земельних ділянок у власність чи користування (оренду) до відділу не надходили (а.с.а.с.105,106-107,110,111-113).

Разом з тим, відповідачем у даній справі залучена Широкодолинська сільська рада Великобагачанського району Полтавської області , до компетенції якої не входить право розпорядження земельною ділянкою державної форми власності.

Згідно ст. 48 ЦПК України Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області залучене в даній справі в якості третьої особи, а не відповідача у справі.

Пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 15 від 14.01.2015 (далі - Положення) визначено, що Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем`єр-міністра України - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності та земельних відносин, а також у сфері Державного земельного кадастру.

Згідно з пп.31, 50 п.4 Положення Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України , безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи; погоджує в межах повноважень, передбачених законом, документацію із землеустрою.

Місцевий суд на зазначену обставину уваги не звернув та вирішив спір за участю неналежного відповідача у справі.

Участь Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області в якості третьої особи не є належним залученням до участі в справі.

Цивільний процесуальний кодекс України не передбачає права апеляційного суду вирішувати питання щодо визначення кола відповідачів. Це право належить виключно позивачу у справі, який диспозитивно розпоряджається своїми процесуальними правами, в тому числі і щодо визначення відповідача у справі, та несе процесуальні ризики вчинення наданої дії.

З врахуванням встановлених апеляційним судом обставин, доводи апелянта в частині визнання позову відповідачем не можуть братися до уваги.

У відповідності з вимогами п.4 ч.3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі;

З урахуванням викладеного, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність скасування рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області від 20 листопада 2019 року та ухвалення у справі нового рішення про відмову в задоволені позовних вимог.

Оскільки у задоволенні позовних вимог слід відмовити, судові витрати апелянта, пов`язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції скарги компенсації не підлягають.

Керуючись п.п.4 ч.3 , ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - частково задовольнити.

Рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області від 20 листопада 2019 року скасувати.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, яким є Верховний Суд.

У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, строк на касаційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя : П.С. Абрамов

Судді: С.М. Бондаревська

Л.І. Пилипчук