Постанова

від 17.03.2020 по справі 917/1399/15

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" березня 2020 р. Справа № 917/1399/15

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Бородіна Л.І., суддя Геза Т.Д. , суддя Плахов О.В.,

за участю секретаря судового засідання Черкас В.М.,

за участю представників:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Купріс Т.І. - особисто (паспорт серії НО №023197 від 20.05.2016);

від третьої особи: не з`явився;

розглянувши апеляційну скаргу заступника прокурора Полтавської області, м.Полтава,

на ухвалу Господарського суду Полтавської області від 13.12.2019 (суддя Кльопов І.Г.), постановлену в приміщенні Господарського суду Полтавської області в м.Полтава об 11 год. 20 хв., повний текст якої складений 13.01.2020,

за заявою: заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області, м.Полтава,

про зміну способу виконання рішення суду

у справі 917/1399/15

за позовом: прокурора Ленінського району м.Полтави в інтересах держави в особі Полтавської міської ради, м.Полтава,

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Купріс Тамари Іванівни, м.Полтава,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: Полтавського міського управління земельних ресурсів та земельного кадастру, м.Полтава,

про зобов`язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку та стягнення 16778,60 грн,

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 13.12.2019 у цій справі відмовлено у задоволенні заяви заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області про зміну способу виконання рішення суду у справі № 917/1399/15 (т.6, а.с.22-24).

Ухвала місцевого господарського суду із посиланням на ст. ст. 13, 18, 74, 76, 77, 331 ГПК України, ст. 33 Закону України "Про виконавче провадження", ст. 16 Цивільного кодексу України мотивована тим, що чинне законодавство України не містить конкретного переліку підстав зміни способу та порядку виконання судового рішення, натомість зміна способу і порядку виконання судового рішення не передбачає зміни обраного судом при ухваленні рішення способу відновленого порушеного права. Суд дійшов висновку, що задоволення поданої прокурором заяви про зміну способу виконання рішення суду фактично змінить рішення суду по суті та спосіб захисту порушеного права, визначений статтею 16 ЦК України.

Заступник прокурора Полтавської області із ухвалою місцевого господарського суду не погодився та 23.01.2020 звернувся до Східного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Господарсько суду Полтавської області від 13.12.2019 скасувати та постановити нову ухвалу про задоволення заяви про зміну способу виконання рішення Господарського суду Полтавської області від 03.08.2017 у справі №917/1399/15.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що рішення Господарського суду Полтавської області від 03.08.2017 у справі №917/1399/15 не виконано, боржник відмовляється його виконувати та звільняти самовільно зайняту земельну ділянку. Крім того, відповідач продовжує незаконно використовувати земельну ділянку комунальної власності в підприємницькій діяльності. А отже, єдиним способом виконання рішення суду є зміна способу виконання рішення шляхом зобов`язання ФОП Купріс Т.І. звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом передачі розташованої на ній будівлі у власність держави в особі Полтавської міської ради. На думку скаржника, ФОП Купріс Т.І. у будь-якому випадку втрачає можливість користуватись самовільно побудованою будівлею, а також набути право власності на неї у майбутньому (а. 59-67 матеріалів оскарження).

У відзиві на апеляційну скаргу від 10.03.2020 ФОП Купріс Т. І. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу Господарського суду Полтавської області від 13.12.2019 у справі №917/1399/19 залишити без змін. При цьому, зокрема, зазначає, що під зміною способу виконання рішення суду необхідно розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у спосіб, раніше встановлений. Для зміни способу виконання рішення необхідним є встановлення питання чи не призведе така зміна способу виконання до зміни первісно обраного позивачем способу захисту своїх прав та інтересів, оскільки змінюючи спосіб виконання рішення, суд не може змінювати таке рішення по суті. Крім того, скаржник зазначає, що рішенням Господарського суду Полтавської області від 21.03.2005 у справі №12/29, яке залишено без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду, зокрема, відмовлено у задоволенні позову прокуратури Ленінського району м.Полтави в інтересах держави в особі Виконавчого комітету Полтавської міської ради про визнання права власності на самочинне збудоване нерухоме майно; припинено провадження у справі в частині визнання побудованої лазні самочинним будівництвом (а.97-100 матеріалів оскарження).

У судовому засіданні апеляційної інстанції відповідач заперечив проти вимог апеляційної скарги та просив ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу.

Інші учасники належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, про що свідчать відтиск штампу на звороті останнього аркуша ухвали суду апеляційної інстанції від 26.02.2020 та повідомлення про вручення поштових відправлень (а.89-94 матеріалів оскарження), проте не скористались своїм правом на участь у судовому засіданні.

Враховуючи належне повідомлення учасників судового процесу про час та місце засідання суду, а також те, що явка сторін не була визнана судом обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутністю представників інших учасників судового процесу за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення відповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила таке.

06.07.2015 прокурор Ленінського району міста Полтави звернувся до Господарського Полтавської області в інтересах держави в особі Полтавської міської ради з позовом до ФОП Купріс Т.І. про зобов`язання відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 828,8кв.м за адресою: м . Полтава, вул. Миру, 12, шляхом знесення самовільно побудованої будівлі - сауни та приведення у придатний для використання за цільовим призначенням стан земельної ділянки та стягнення з відповідача на користь держави в особі Полтавської міської ради 16778,60грн заподіяної шкоди внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, розташованої в м. Полтава по вул. Миру, 12 (т.1, а.с.2-90)

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 03.08.2017 у справі №917/1399/15, яке залишено без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12.12.2017 у цій справі, позовні вимоги задоволено частково; зобов`язано ФОП Купріс Т.І. звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 828,8кв.м за адресою: м.Полтава, вул. Миру, 12 шляхом знесення самовільно побудованої будівлі-сауни, приведення у придатний для використання за цільовим призначенням стан; стягнуто з ФОП Купріс Т. І. на користь держави в особі Полтавської міської ради 16778,60грн заподіяної шкоди внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, площею 828,8кв.м за адресою: м.Полтава, вул. Миру, 12 (т.3, а.с. 163-168; т.4, а.с. 59-65).

На виконання рішення Господарського суду Полтавської області від 03.08.2018 у справі №917/1399/15 видано відповідний наказ (т.4, а.с.85).

12.12.2018 перший заступник прокурора Полтавської місцевої прокуратури звернувся до Господарського суду Полтавської області зі скаргою на дії державного виконавця Подільського відділу Державної виконавчої служби м. Полтава Головного територіального управління юстиції у Полтавській області Жмурка С.С. при виконанні наказу Господарського суду Полтавської області від 01.03.2018 (т.4, а.с. 225-244).

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 22.04.2019 у справі №917/1399/15 відмовлено в задоволенні скарги від 11.12.2018 № 110-139кнвих18 заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури на дії державного виконавця Подільського відділу Державної виконавчої служби м. Полтава Головного територіального управління юстиції у Полтавській області Жмурка С.С. при виконанні наказу Господарського суду Полтавської області від 01.03.2018, виданого за рішенням Господарського суду Полтавської області від 03.08.2017 та постанови Харківського апеляційного господарського суду від 12.12.2017 у справі № 917/1399/15 (т.5, а.с. 154-157).

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 04.07.2019 у цій справі апеляційну скаргу прокуратури Полтавської області задоволено; ухвалу Господарського суду Полтавської області від 22.04.2019 у справі №917/1399/15 скасовано; скаргу першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури на дії державного виконавця Подільського відділу Державної виконавчої служби м.Полтава Головного територіального управління юстиції у Полтавській області задоволено; визнано неправомірними дії державного виконавця Подільського відділу Державної виконавчої служби м. Полтава Головного територіального управління юстиції у Полтавській області Жмурка С.С. щодо закінчення виконавчого провадження №56098312 з примусового виконання виконавчого листа, виданого Господарським судом Полтавської області у справі №917/1399/15, щодо зобов`язання ФОП Купріс Т.І. звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 828,8 кв. м за адресою: м.Полтава, вул. Миру, 12 , шляхом знесення самовільно побудованої будівлі - сауни і приведення її у придатний для використання за цільовим призначенням стан; визнано неправомірною та скасовано постанову про закінчення виконавчого провадження від 26.09.2018 №56098312 з примусового виконання виконавчого листа, виданого Господарським судом Полтавської області у справі №917/1399/15, щодо зобов`язання ФОП Купріс Т.І. звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 828,8 кв.м за адресою: м. Полтава, вул. Миру, 12 , шляхом знесення самовільно побудованої будівлі - сауни і приведення її у придатний для використання за цільовим призначенням стан; зобов`язано державного виконавця Подільського відділу Державної виконавчої служби м. Полтава Головного територіального управління юстиції у Полтавській області Жмурка С.С. відновити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого Господарським судом Полтавської області у справі №917/1399/15 щодо зобов`язання ФОП Купріс Т.І. звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 828,8 кв.м за адресою: м.Полтава, вул. Миру, 12 , шляхом знесення самовільно побудованої будівлі - сауни і приведення її у придатний для використання за цільовим призначенням стан (т.5, а.с. 187-194).

Крім того, Східним апеляційним господарським судом встановлено, що рішенням Господарського суду Полтавської області від 21.03.2005 у справі №12/29, яке залишено без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 24.05.2005 у цій справі, у задоволенні позовних вимог прокуратури Ленінського району м. Полтави в інтересах держави в особі виконавчого комітету Полтавської міської ради до ФОП Купріс Т.І. про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно відмовлено; в частині визнання побудованої будівлі лазні самочинним будівництвом провадження у справі припинено; у задоволенні зустрічної позовної заяви приватного підприємця Купріс Тамари Іванівни відмовлено (т.1, а.с. 84-88, т.3, а.с.131-140).

05.12.2019 заступником керівника Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області подано до місцевого господарського суду заяву про зміну способу виконання рішення Господарського суду Полтавської області від 03.08.2017 шляхом видозмінення зазначеної у рішенні форми його виконання, а саме: зобов`язати ФОП Купріс Т. І. звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 828,8 кв.м за адресою м . Полтава, вул. Миру, 12 шляхом передачі розташованої на ній будівлі державі в особі Полтавської міської ради; визнати за державою в особі Полтавської міської ради право власності на будівлю, розташовану по вул.Миру,12 у м. Полтаві (т.6, а.с.3-8).

В обґрунтування своїх вимог заявник посилався на те, що рішення Господарського суду Полтавської області від 03.08.2017 у справі №917/1399/15 дотепер не виконано, а ФОП Купріс Т.І. відмовляється від його виконання та звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки площею 828,8 кв. м за адресою: м . Полтава, вул. Миру , 12 шляхом знесення самовільно побудованої будівлі - сауни і приведення земельної ділянки у придатний для використання за цільовим призначенням стан. Крім того, прокурор посилається на те, що ФОП Купріс Т.І. продовжує використовувати самовільно зайняту земельну ділянку без виготовлення правовстановлюючих документів на право власності щодо самовільно побудованої будівлі - сауни.

13.12.2019 місцевим господарським судом прийнято оскаржувану ухвалу з підстав, зазначених вище (т.6,а.с.22-24).

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення.

Судове рішення є обов`язковим до виконання (стаття 129-1 Конституції України).

Згідно з частиною 2 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

У пункті 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 №18-рп/2012 визначено, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Згідно зі статтею 18 ГПК України, яка кореспондується зі статтею 326 ГПК України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Частиною 1 статті 331 ГПК України встановлено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання .

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (ч.3 статті 331 ГПК України).

Відповідно до 3 статті 33 Закону України "Про виконавче провадження" за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.

Таким чином, підставою для застосування правил цієї норми є обставини, що перешкоджають належному виконанню судового рішення в господарській справі: ускладнюють його виконання або роблять неможливим.

Зміна способу і порядку виконання рішення суду - це прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 800/203/17.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що скаржник ані в заяві про зміну способу виконання рішення, ані в апеляційній скарзі не визначає обставини, які ускладнюють виконання рішення у порядку і способом, встановленим рішенням Господарського суду Полтавської області від 03.08.2017 у справі №917/1399/15, або які роблять його виконання неможливим. А сам лише факт не виконання судового рішення боржником не свідчить про наявність обставин, що ускладнюють виконання такого рішення, оскільки Законом України "Про виконавче провадження" визначений порядок примусового виконання судових рішень.

При цьому, статтею 18 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

У постанові від 04.07.2019 у справі №917/1399/15, яка набрала законної сили, Східний апеляційний господарський суд зазначив, що та обставина, що саме боржник відповідно до рішення Господарського суду Полтавської області від 03.08.2017 у справі №917/1399/15 зобов`язаний вчинити певні дії, не свідчить про те, що у разі невиконання цього рішення саме боржником, воно не може бути виконано без його участі відповідно до абзацу 2 частини 3 статті 63 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки хоч і зобов`язує саме боржника вчинити ці дії, однак не є нерозривно пов`язаним з особою боржника та не унеможливлює виконання цього рішення без його участі шляхом вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання, враховуючи встановлені судами обставини невиконання його у добровільному порядку та вчинення перешкод в його виконанні.

Зазначене вище свідчить про те, що рішення Господарського суду Полтавської області від 03.08.2017 у справі №917/1399/15 підлягає примусовому виконанню, у разі його невиконання боржником.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що поняття "спосіб і порядок" виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке розраховане на виконавче провадження. Спосіб виконання судового рішення - це спосіб реалізації та здійснення способу захисту, встановленого статтею 16 Цивільного кодексу України. Для зміни способу виконання судового рішення необхідним є з`ясування питання чи не призведе така зміна способу виконання до зміни первісно обраного позивачем способу захисту своїх прав та інтересів , оскільки змінюючи спосіб виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті.

Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі 904/1478/15, від 27.06.2018 у справі №713/1062/17, постанові Верховного Суду України від 25.11.2015 у справі №6-1829цс15.

Відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", яка кореспондується з частиною 4 статті 236 ГПК України, встановлено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення, а тому при прийнятті судового рішення судом апеляційної інстанції враховані правові позиції Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні, яка формує правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із статтею 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Зазначені положення кореспондуються з нормами статті 20 Господарського кодексу України. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права ; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право ; відновлення становища, яке існувало до порушення ; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Предмет доказування під час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій складають факти, якими сторони обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню під час ухвалення судового рішення. Господарський суд визначає предмет доказування, виходячи з вимог і заперечень сторін, керуючись нормами права, які повинні бути застосовані у такому випадку.

Таким чином, рішення суду має виконуватися лише у такий спосіб захисту цивільних прав, який застосовано судом відповідно до ст. 16 ЦК України, а правовою підставою для зміни способу виконання судового рішення є встановлений судом факт неможливості його виконання у спосіб, визначений у резолютивній частині відповідного рішення.

Як зазначалось вище, спір у цій справі виник у зв`язку з самовільним зайняттям відповідачем земельної ділянки площею 828,8 кв.м за адресою: м.Полтава, вул. Миру, 12 та будівництва на ній будівлі - сауни.

Матеріально-правовою вимогою прокурора, стосовно якої останній просив прийняти судове рішення, є вимога про зобов`язання ФОП Купріс Т. І. звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 828,8 кв.м за адресою: м.Полтава, вул. Миру, 12 шляхом знесення самовільно побудованої будівлі - сауни та приведення земельної ділянки у придатний для використання стан та стягнення з останньої шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки.

Для визначення будівництва самочинним воно має бути пов`язане з об`єктом нерухомості і порушувати одне з положень статті 376 ЦК України, а отже до предмету доказування входили саме обставини наявності чи відсутності в діях відповідача самочинного будівництва.

Невиконання цього рішення суду стало підставою для звернення прокурора із заявою про зміну способу його виконання шляхом зобов`язання відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 828,8кв.м за адресою: м.Полтава, вул. Миру, 12, шляхом передачі розташованої на ній будівлі державі в особі Полтавської міської ради та визнання за державою в особі Полтавської міської ради права власності на будівлю, що розташована за адресою: м.Полтава, вул. Миру, 12.

З наведеного вбачається, що заступником керівника Полтавської міської прокуратури Полтавської області фактично заявлені вимоги, які не були предметом розгляду в судах під час вирішення спору по суті та, відповідно, не встановлювались фактичні обставини щодо наявності у держави або територіальної громади права власності на спірне нерухоме майно в порядку статтей 316, 328, 392 ЦК України та наявність підстав для визнання за державною права власності на самочинне будівництво.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що вимоги заступника керівника Полтавської міської прокуратури Полтавської області, викладені у заяві про зміну способу виконання рішення суду у справі №913/1399/15, є зміною первісно обраного позивачем способу захисту своїх прав та інтересів і зміною рішення по суті, що не відповідає нормам процесуального законодавства.

Крім того, статтею 142 Конституції України встановлено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно , доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Відповідно до статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

За приписами статті 327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді . Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 1 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні представницький орган місцевого самоврядування - виборний орган (рада), який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення; районні та обласні ради - органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст.

Приписами статті 326 ЦК України встановлено, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна . Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.

Згідно зі статтею 4 Закону України Про управління об`єктами державної власності суб`єктами управління об`єктами державної власності є: Кабінет Міністрів України; центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері управління об`єктами державної власності; міністерства, інші органи виконавчої влади та державні колегіальні органи (далі - уповноважені органи управління); Фонд державного майна України; органи, що забезпечують діяльність Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України; органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами; державні господарські об`єднання, державні холдингові компанії, інші державні господарські організації (далі - господарські структури), державне підприємство, установа, організація або господарське товариство, 100 відсотків акцій (часток) якого належить державі або іншому господарському товариству, 100 відсотків акцій (часток) якого належать державі; Національна академія наук України, галузеві академії наук. За рішенням Кабінету Міністрів України або центрального органу виконавчої влади, що здійснює функції з управління відповідними об`єктами державної власності/корпоративними правами, державне підприємство, установа, організація або господарське товариство, 100 відсотків акцій (часток) якого належить державі або іншому господарському товариству, 100 відсотків акцій (часток) якого належать державі, здійснюють управління об`єктами державної власності в частині виконання повноважень концесієдавця.

З наведених вище норм права вбачається, що територіальна громада є власником комунального майна та не є суб`єктом управління державного майна, а тому вимога заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області про передачу відповідачем будівлі (сауни) державі в особі Полтавської міської ради та визнання за державою в особі Полтавської міської ради права власності на будівлю , що розташована за адресою: м.Полтава, вул. Миру, 12, є такою, що не відповідає нормам матеріального права.

Також суд апеляційної інстанції зазначає, що Прокурор Ленінського району м. Полтави вже звертався до Господарського суду Полтавської області в інтересах держави в особі виконавчого комітету Полтавської міської ради з позовом до ФОП Купріс Т.І. про визнання побудованої будівлі (лазні), що розташована за адресою: м.Полтава, вул. Миру, 12 , самочинним будівництвом та про визнання права власності на нерухоме майно (будівлю), що самочинно збудоване, за територіальною громадою міста, яка реалізує своє право через орган місцевого самоврядування - Полтавську міську раду та її виконавчий комітет. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 21.03.2005 у справі №12/29, яке залишено без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 24.05.2005 у справі №12/29, у задоволенні позовних вимог прокуратури Ленінського району м. Полтави в інтересах держави в особі виконавчого комітету Полтавської міської ради про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно відмовлено; в частині визнання побудованої будівлі лазні самочинним будівництвом провадження у справі припинено (т.1, а.с. 84-88; т.3, а.с.131-140).

Також, суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що скаржник в апеляційній скарзі не наводить жодного доводу які саме норми матеріального чи процесуального права порушені судом при прийнятті оскаржуваного судового рішення, а зміст апеляційної скарги зводиться лише до переоцінки доказів та повторного розгляду справи.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду вважає, що при прийнятті оскаржуваної ухвали господарський суд Полтавської області забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх фактичних обставин справи, дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, через що підстави для його скасування відсутні.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при перегляді оскаржуваної ухвали в апеляційному порядку та відхиляються судовою колегією апеляційної інстанції за необґрунтованістю, у зв`язку з чим апеляційна скарга заступника прокурора Полтавської області не підлягає до задоволення, ухвалу Господарського суду Полтавської області від 13.12.2019 у справі №917/1399/15 19 слід залишити без змін.

Відповідно статті 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст.129, 269, 270, п.1 ч.1 ст.275, ст.ст. 276, 281- 284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу заступника прокурора Полтавської області залишити без задоволення.

2.Ухвалу Господарського суду Полтавської області від 13.12.2019 у справі №917/1399/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки оскарження в касаційному порядку встановлені статтями 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складений 24.03.2020.

Головуючий суддя Л.І. Бородіна

Суддя Т.Д. Геза

Суддя О.В. Плахов