Постанова

від 24.03.2020 по справі 127/28507/15-ц

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 127/28507/15-ц

Провадження № 22-ц/801/280/2020

Категорія: 48

Головуючий у суді 1-ї інстанції Романюк Л. Ф.

Доповідач:Ковальчук О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2020 рокуСправа № 127/28507/15-цм. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Ковальчука О.В.,

суддів : Шемети Т. М., Якименко М. М.

за участі секретаря Кирилюк Л. М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору - приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Скутельник І.А., про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання недійсним договору купівлі - продажу, визнання права власності на частину будинку,

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 12 листопада 2019 року у м. Вінниці суддею цього суду Романюк Л. Ф., зі складанням його повного тексту 25 листопада 2019 року,

В С Т А Н О В И В:

В грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору - приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Скутельник І. А., про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання недійсним договору купівлі - продажу, визнання права власності на частину будинку, мотивуючи його тим, що вона в 2001 році познайомилась із ОСОБА_2 та з 2002 року вони почали спільно проживати та вести спільне господарство, а ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син. За час спільного проживання без реєстрації шлюбу сторони жили однією сім`єю, спільно вели господарство та виховували дитину, заощаджували кошти для придбання спільного житла і у родині був чіткий розподіл обов`язків, зокрема, дружина виховувала сина, а чоловік займався заробітком коштів для сім`ї.

Під час проживання сторін однією сім`єю ОСОБА_2 за спільно нажиті кошти було засновано та зареєстровано приватне підприємство Агенство безпеки Альфа , здійснювалось будівництво житлового будинку АДРЕСА_1 , який було введено в експлуатацію, але право власності на нього зареєстроване за ОСОБА_2 вже після закінчення спільного проживання, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 10 листопада 2011 року, виданого виконкомом Вінницької міської ради. З початку 2002 року по кінець жовтня 2009 року за рахунок спільної праці та коштів було побудовано 80% вказаного будинку, що є спільною сумісною власністю.

31 грудня 2015 року ОСОБА_2 , уклавши договір купівлі - продажу, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Скутельник І.А., відчужив житловий будинок АДРЕСА_1 ОСОБА_3 .

Пославшись на вказані обставини, з урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просила суд встановити факт проживання однією сім`єю ОСОБА_2 та ОСОБА_4 без реєстрації шлюбу з липня 2005 року по кінець жовтня 2009 включно; визнати недійсним договір купівлі - продажу, серія та номер 4316 від 31 грудня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо відчуження будинку по АДРЕСА_1 та посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Скутельник І. А.; в порядку розподілу спільно нажитого майна чоловіка та жінки, що проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, виділити у власність ОСОБА_4 49/100 частини будинку по АДРЕСА_1 .

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 12 листопада 2019 року позов задоволено частково, встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_2 з ОСОБА_4 без реєстрації шлюбу з липня 2005 року по кінець жовтня 2009 року включно, в решті позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із ухваленим рішенням, ОСОБА_2 , посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, в апеляційній скарзі просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

20 березня 2020 року на електрону адресу Вінницького апеляційного суду надійшла заява представника ОСОБА_2 - адвоката Воронцової О. В. про відкладення розгляду справи, призначеного на 24 березня 2020 року, у зв`язку із запровадженням карантину. Вказана заява не скріплена електронним цифровим підписом учасника справи (його представника), а отже не відповідає встановленим частиною восьмою статті 43 ЦПК України вимогам.

Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується із висновком Верховного Суду у постанові від 18 квітня 2019 року у справі 161/5159/18.

Крім того, у заяві про відкладення розгляду справи представником апелянта не наведено обгрунтованих причин неможливості з`явитися в судове засідання, призначене на 24 березня 2020 року, оскільки адресою здійснення професійної діяльності Воронцової О. В. є вул. Соборна, 53 у м. Вінниця, а адресою Вінницького апеляційного суду - Соборна, 6 у м. Вінниці, тобто заявник могла безперешкодно дістатися приміщення апеляційного суду.

ОСОБА_2 в судове засідання, призначене на 24 березня 2020 року, не з`явився, про причини неявки апеляційному суду не повідомив, хоча відкладення розгляду справи на вказану дату було здійснено за його клопотанням у судовому засіданні 10 березня 2020 року.

За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви Воронцової О. В. про відкладення розгляду справи.

Оскільки рішення суду оскаржується лише в частині вимог, які задоволено, тому, з огляду на положення ст. 367 ЦПК України, в іншій його частині не перевіряється.

Апеляційний суд, згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін з огляду на таке.

Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Положеннями ст. 12 ЦПК України передбачено, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Учасники справи зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом (п. 2, п. 4, п. 6 - п. 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України).

Згідно з ч. ч. 1, 5-7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (ч. 1 ст. 78 ЦПК України).

Пунктом 5 ч. 1 ст. 315 ЦПК України передбачено, що у судовому порядку можуть бути встановлені факти, щодо проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.

З урахуванням положень ч. 4 ст. 315 ЦПК України, якщо встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу пов`язано зі спором про право, вимога про встановлення такого факту розглядається у позовному провадженні.

Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦПК України у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 від 29 червня 2005 року шлюб між ОСОБА_2 і ОСОБА_6 розірвано 29 червня 2005 року (т. 1, а. с. 213).

Згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 09 листопада 2009 року відомості про батька ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вказані за заявою матері на підставі статті 135 СК України (т. 1, а. с. 13).

24 січня 2011 року видано повторне свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 , у якому батьком ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зазначено ОСОБА_2 (т. 2, а. с. 35).

У 2014 році ОСОБА_2 звертався до суду з позовом до ОСОБА_9 , за участю третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача - Служби у справах дітей Вінницької міської ради, про усунення перешкод щодо участі у вихованні та вільному спілкуванні з дитиною, мотивуючи його тим, що сторони в шлюбі не перебували, в кінці 2012 року після розірвання стосунків з відповідачем позивач мав можливість зустрічатись з сином один раз на тиждень - в неділю (т. 5, а. с. 36-38; http://www.reestr.court.gov.ua/Review/39017706; http://www.reestr.court.gov.ua/Review/56445562).

З висновку оперуповноваженого ВКМСД 2-го відділу ВМВ УМВС України у Вінницькій області Войтко С. П . від 10 грудня 2013 року видно, що ОСОБА_2 06 грудня 2013 року звертався до 2-го ВМ ВМВС УМВС України у Вінницькій області з заявою щодо вжиття заходів до його колишньої співмешканки ОСОБА_9 , яка не виконує рішення Вінницької міської ради про визначення порядку участі у вихованні малолітнього сина ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . ОСОБА_9 надавала пояснення про те, що проживала з громадянином ОСОБА_2 з 2006 року по 2011 рік (т. 1, а. с. 227-228).

Згідно з заповітом від 21 січня 2016 року ОСОБА_2 на випадок своєї смерті зробив таке розпорядження: всю належну йому квартиру під номером АДРЕСА_3 під номером 6 а , заповів своєму сину - ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 5, а. с. 159, 160).

Відповідно до акту ТОВ ЖЕО № 2895 від 09 вересня 2016 року за адресою: АДРЕСА_5 , зареєстрований ОСОБА_2 , а з січня 2007 року по листопад 2007 року за цією адресою без реєстрації також проживала ОСОБА_12 ( т. 2, а. с. 68). Водночас, з акту ТОВ ЖЕО № 2896 від 09 вересня 2016 року видно, що за адресою: АДРЕСА_5 , з січня 2010 року по серпень 2016 року без реєстрації проживала ОСОБА_13 (т. 2, а. с. 69).

Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 06 березня 2018 року, яка набрала законної сили, встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , починаючи з листопада 2009 року по даний час (т. 5, а. с. 43-47).

З показань свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 у суді першої інстанції вбачається, що ОСОБА_2 жив з багатьма жінками, проте з ким саме і в який час свідки пояснити не змогли. Водночас, про стосунки відповідача з ОСОБА_18 їм було відомо.

З показань свідків ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , та ОСОБА_23 у суді першої інстанції видно, що ОСОБА_2 проживав з ОСОБА_1 без реєстрації шлюбу з 2002 року по кінець жовтня 2009 року включно.

Частиною 2 ст. 3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до ч. 4 ст. 3 СК України сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 визначено, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя. Відповідно до частини 1 статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 СК.

За змістом наведеної вище норми, правовими наслідками встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без шлюбу є встановлення належності їм майна на праві спільної сумісної власності на підставі статті 74 СК України.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.

На підставі викладених норм права та досліджених доказів, з урахуванням перебування відповідача в шлюбі у період до 29 червня 2005 року та встановленням факту проживання однією сім`єю з ОСОБА_14 з листопада 2009 по березень 2018 року, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про доведення позивачем факту її проживання із ОСОБА_2 однією сім`єю як чоловіка та жінки без шлюбу саме з липня 2005 року по кінець жовтня 2009 року включно, оскільки між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю. Вимога про встановлення вказаного факту заявлена ОСОБА_1 для визнання належності сторонам майна на праві спільної сумісної власності, а тому оскаржуване судове рішення відповідає вимогам ч. 1 ст. 319 ЦПК України.

Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для визнання факту спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю як чоловіка та жінки без шлюбу, оскільки вони зводяться до іншого тлумачення норм матеріального права, ніж допущене судом та до переоцінки доказів, а на правильність висновків суду першої інстанції не впливають та їх не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, тому відповідно до положень ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а вказане рішення - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили із дня її прийняття.

Касаційна скарга на постанову може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складання повного тексту постанови.

Головуючий О. В. Ковальчук

Судді : Т. М. Шемета

М. М. Якименко

Повний текст постанови виготовлено 24 березня 2020 року.