Постанова

від 03.03.2021 по справі 127/28507/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

03 березня 2021 року

м. Київ

справа № 127/28507/15-ц

провадження № 61-7378св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Скутельник Інна Анатоліївна,

третя особа із самостійними вимогами щодо предмета спору - ОСОБА_4 ,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області, у складі судді Романюк Л. Ф., від 12 листопада 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду, у складі колегії суддів:

Ковальчука О. В., Шемети Т. М., Якименко М. М., від 24 березня 2020 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та інформація щодо руху справи в судах

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до

ОСОБА_2 про поділ майна та встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

В обґрунтування позову посилалася на те, що у 2001 році познайомилася з відповідачем, а в період часу з 2002 року по 2012 рік проживала з ним однією сім`єю, має спільного сина, 2009 року народження.

Просила суд встановити факт проживання однією сім`єю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 без реєстрації шлюбу з 2002 року по 2012 рік включно, а також визнати за нею право власності на 1/2 частку всього рухомого та нерухомого майна, банківських вкладів, статутного капіталу та майна приватних підприємств, що придбані, належні відповідачу, або зареєстровані за ним.

У березні 2016 року ОСОБА_4 , як третя особа, що заявляє самостійні вимоги,звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна об`єктом права спільної сумісної власності та визнання права власності.

ОСОБА_4 обґрунтувала свої вимоги тим, що з листопада 2009 року перебуває у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_2 , вони пов`язані спільним побутом, мають взаємні права, обов`язки і спільний бюджет.

Просила суд встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_4 з листопада 2009 року, визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_2 усе нерухоме та рухоме майно, набуте у період спільного проживання та визнати за нею право власності на 1/2 частину цього майна.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 07 квітня 2016 року позови ОСОБА_1 та ОСОБА_4 об`єднані в одне провадження.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 12 грудня 2017 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна та встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу залишено без розгляду у зв`язку із повторною неявкою позивача в судове засідання.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 12 грудня

2017 року позов ОСОБА_4 задоволено частково. З урахуванням ухвали цього ж суду від 13 грудня 2017 року про виправлення описки, встановлено факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_4 з

ОСОБА_2 із січня 2012 року по теперішній час. В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване доведеністю факту проживання однією сім`єю ОСОБА_4 і ОСОБА_2 із січня 2012 року по даний час. Водночас відсутні підстави для визнання майна, яке набуте ОСОБА_2 у відповідний період часу, його з ОСОБА_4 спільною сумісною власністю, оскільки не доведено того, що джерелом його набуття були спільні кошти або спільна праця фактичного подружжя.

Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 06 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 грудня 2017 року змінено в частині визначення періоду проживання ОСОБА_4 однією сім`єю з ОСОБА_2 . Встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_4 з ОСОБА_2 починаючи з листопада 2009 року по даний час. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Також постановою Апеляційного суду Вінницької області від 06 березня

2018 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 12 грудня 2017 року про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу та поділ майна - скасовано, а справу в цій частині направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції, частково задовольняючи апеляційну скаргу

ОСОБА_4 , виходив з доведеності факту проживання ОСОБА_4 однією сім`єю з ОСОБА_2 починаючи з листопада 2009 року.

Скасовуючи ухвалу суду про залишення без розгляду позову ОСОБА_1 , апеляційний суд виходив з помилковості висновків про повторну неявку позивача в судове засідання.

У травні 2018 року ОСОБА_1 подала заяву про збільшення позовних вимог, в якій просила суд: залучити в якості співвідповідача ОСОБА_3 та в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу

Скутельник І. А.; встановити факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу із 2002 року по кінець жовтня

2009 року; стягнути з ОСОБА_2 1/2 частину доходу, отриманого від діяльності приватного підприємства (далі - ПП) Агентство безпеки Альфа ; визнати недійсним договір купівлі-продажу від 31 грудня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , щодо відчуження будинку по

АДРЕСА_1 ; визнати за нею право власності на 1/2 частину зазначеного будинку.

Додатково на обґрунтування позовних вимог зазначила, що 29 жовтня

2002 року під час проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 , останнім за спільно нажиті кошти було засновано та зареєстровано ПП Агентство безпеки Альфа . Також, в період спільного проживання, спільною працею та коштами подружжя, здійснювалось будівництво житлового будинку

АДРЕСА_1 , який будинок було введено в експлуатацію, а право власності на нього зареєстроване за ОСОБА_2 вже після закінчення спільного проживання на підставі свідоцтва про право власності від 10 листопада

2011 року. При цьому зазначала, що саме в період часу з початку 2002 року по кінець жовтня 2009 року за рахунок спільної праці та коштів було побудовано 80% спірного будинку.

Вважає договір купівлі-продажу спірного будинку, що укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , недійсним оскільки на момент його укладення на зазначений будинок було накладено арешт.

Остаточно, з врахуванням заяв про зменшення позовних вимог, ОСОБА_1 просила суд:

- встановити факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу з липня 2005 року по кінець жовтня 2009 року;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 31 грудня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , щодо відчуження будинку по АДРЕСА_1 ;

- в порядку розподілу спільного нажитого майна чоловіка та жінки, що проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, виділити у її приватну власність 49/100 частин зазначеного будинку.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 12 листопада

2019 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду від 24 березня 2020 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 з ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу з липня 2005 року по кінець жовтня 2009 року включно.

В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

Задовольняючи вказані позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу підтверджено зібраними в справі доказами в їх сукупності .

В іншій частині рішення суду обґрунтовано тим, що позивач не заявляла вимог про визнання житлового будинку АДРЕСА_1 спільним майном подружжя, а тому відсутні правові підстави для виділу в натурі ОСОБА_1 у власність 49/100 частини цього будинку.

Апеляційний суд, залишаючи апеляційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення, виходив з того, що висновки суду першої інстанції стосовно встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу є обґрунтованими та відповідають встановленим обставинам по справі.

Крім того, апеляційний суд врахував позицію ОСОБА_2 в справі

№ 127/3993/14-ц за його позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у вихованні та спілкуванні з дитиною.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

21 квітня 2020 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_2 подав касаційну скаргу на рішення Вінницького міського суду Вінницької області

від 12 листопада 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду

від 24 березня 2020 року в частині вирішення вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, в якій просить скасувати зазначені рішення в оскаржуваній частині, ухваливши нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 127/28507/15-ц та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У липні 2020 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник, зазначив неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15-ц, від 05 квітня 2019 року у справі № 133/525/17,

від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц, від 10 жовтня 2018 року у справі № 641/8804/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України).

Крім того, ОСОБА_2 вказує на порушення апеляційним судом норм процесуального права при відмові у задоволенні клопотання його представника - адвоката Воронцової О. В. про відкладення розгляду справи через оголошення карантину.

Вважає, що суд безпідставно врахував показання свідків та без доведення обставин ведення спільного господарства необґрунтовано дійшов висновку про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Зазначає, що судами не враховано того, що він із січня 2007 року по листопад 2007 року проживав спільно із ОСОБА_7 .

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 листопада

2019 року в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу, виділення у приватну власність частки домоволодіння, в апеляційному та касаційному порядку не оскаржувалося, а тому в силу вимог статті 400 Цивільного процесуального кодексу України

(далі - ЦПК України) справа в цій частині касаційним судом не переглядається.

Відзив на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Шлюб між ОСОБА_2 і ОСОБА_8 розірвано

29 червня 2005 року.

Згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 09 листопада 2009 року відомості про батька ОСОБА_9 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , вказані за заявою матері ( ОСОБА_1 ) на підставі статті 135 Сімейного кодексу України.

24 січня 2011 року видано повторне свідоцтво про народження серії

НОМЕР_2 , у якому батьком ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зазначено ОСОБА_2

У 2014 році ОСОБА_2 звертався до суду з позовом до ОСОБА_1 (справа № 127/3993/14-ц ) про усунення перешкод в участі у вихованні та вільному спілкуванні з дитиною, мотивуючи позов тим, що сторони в шлюбі не перебували, а в кінці 2012 року, після розірвання стосунків з відповідачем, він мав можливість зустрічатись з сином лише один раз на тиждень.

Згідно висновку 2-го відділу ВМВ УМВС України у Вінницькій області

від 10 грудня 2013 року ОСОБА_2 06 грудня 2013 року звертався до зазначеного відділу міліції із заявою щодо вжиття заходів до його колишньої співмешканки ОСОБА_1 , яка не виконує рішення Вінницької міської ради про визначення порядку участі у вихованні малолітнього сина

ОСОБА_8 .

Згідно із заповітом від 21 січня 2016 року ОСОБА_2 на випадок своєї смерті зробив таке розпорядження: належну йому квартиру під номером АДРЕСА_2 , заповів своєму сину - ОСОБА_8 .

Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 06 березня 2018 року, яка набрала законної сили, встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_4 з ОСОБА_2 починаючи з листопада 2009 року.

Згідно показань свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 ,

ОСОБА_14 , наданих у суді першої інстанції, їм відомо, що

ОСОБА_2 дійсно в певні періоди проживав із різними жінками, проте з ким саме і в який час свідки пояснити не змогли.

Згідно показань свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 ,

ОСОБА_19 , наданих у суді першої інстанції, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу із 2002 року по кінець жовтня 2009 року.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у

пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, а також у разі якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною другою статті 3 Сімейного кодексу України передбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року

№ 5-рп/99 (справа про офіційне тлумачення терміна член сім`ї ) визначено, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт тощо.

Згідно з частинами першою, другою статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.

Згідно зі статтею 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу .

Правило статті 74 СК України , що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

З наведених положень можливо встановити ознаки подружніх відносин, зокрема ведення спільного господарства, тобто прийняття участі у спільних витратах, спрямованих на забезпечення життєдіяльності сім`ї, наявність усталених відносини, що притаманні подружжю, спільне проживання.

Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно.

Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із подружжя ; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що подружжя вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства.

Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07 грудня

2020 року у справі № 295/14208/18-ц (провадження № 61-12879св20),

від 20 січня 2021 року у справі № 178/90/18-ц (провадження № 61-12353св20).

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Вирішуючи даний спір, суди попередніх інстанцій, правильно застосували наведені вище норми матеріального права, дали належну оцінку правовим підставам заявленого позову та зібраним у справі доказам, дійшли обґрунтованого висновку про доведеність факту спільно проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу.

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано зазначено, що факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу із липня 2005 року по кінець жовтня 2009 року підтверджується, не лише показаннями свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , а й фактом народження у сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 спільної дитини ОСОБА_8 , висновком 2-го відділу ВМВ УМВС України у Вінницькій області

від 10 грудня 2013 року, обставинами викладеними ОСОБА_2 у позові в справі № 127/3993/14-ц .

Визначаючи період спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 суди вірно врахували, що до 29 червня 2005 року відповідач перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_8 , а із листопада

2009 року проживав однією сім`єю з ОСОБА_4 .

Суди попередніх інстанцій, відповідно до вимог статті 89 ЦПК України, оцінили докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Доводи касаційної скарги переважно спрямовані на необхідність переоцінки доказів у справі та незгоду із обставинами встановленими судами.

Разом із тим Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня

2019 року в справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 , 59 , 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 , 78 , 79 , 80 , 89 , 367 ЦПК України у чинній редакції. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Касаційний перегляд вважається екстраординарним, з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції, які обмежено питаннями права та більшим ступенем формальності процедур.

Повноваження суду касаційної інстанції мають використовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, а не для здійснення нового судового розгляду.

В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Висновки Верховного Суду у постановах від 15 серпня 2019 року у справі

№ 588/350/15-ц, від 05 квітня 2019 року у справі № 133/525/17, від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц, від 10 жовтня 2018 року у справі

№ 641/8804/16-ц, на які посилався заявник, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, які зроблені з урахуванням конкретних обставин встановлених у розглядуваній справі.

Також підлягають відхиленню доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції порушено норми частини першої статті 372 ЦПК України та безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача - адвоката Воронцової О. В. про відкладення розгляду справи.

Відповідно до частини першої статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 21 січня 2020 року було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та ухвалою цього ж суду від 30 січня 2020 року розгляд апеляційної скарги призначено на 25 лютого 2020 року.

25 лютого 2020 року позивачем було заявлено клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з несвоєчасним отриманням апеляційної скарги, проти якого заперечував ОСОБА_2 , наполягаючи на розгляді справи саме 25 лютого 2020 року з посиланням на те, що відбувається затягування розгляду справи, яка вже слухається більше п`яти років. Вказане клопотання було задоволено судом, а розгляд справи відкладено на 10 березня 2020 року.

10 березня 2020 року вже ОСОБА_2 наполягав на відкладенні розгляду справи, оскільки звернувся за правничою допомогою до адвоката, проте його адвокат не змогла прийняти участь у розгляді справи, оскільки була зайнята в іншому судовому засіданні. Зазначене клопотання також було задоволено судом та розгляд справи відкладено на 24 березня 2020 року.

20 березня 2020 року на електронну пошту апеляційного суду надійшла заява представника ОСОБА_2 - адвоката Воронцової О. В. про відкладення розгляду справи призначеного на 24 березня 2020 року у зв`язку із запровадженням на території України карантину. При цьому адвокат просила відкласти розгляд справи на іншу дату, але не раніше дати зняття карантину.

24 березня 2020 року вказане клопотання залишено апеляційним судом без задоволення.

Колегія суддів погоджується із висновками апеляційного суду про відсутність підстав для відкладення розгляду справи 24 березня 2020 року за клопотанням адвоката Воронцової О. В.

При цьому, необхідно врахувати, що саме по собі запровадження Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 карантину на території України не зупиняло роботу судів та не передбачало відкладення розгляду судових справ до дати зняття карантину , як про це просила представник відповідача. Крім того адвокатом не було зазначено, які саме обмеження впроваджені у зв`язку з карантином зумовлювали необхідність відкладення судового засідання 24 березня 2020 року.

ОСОБА_2 будучи під розписку повідомлений про дату, час та місце розгляду справи в судове засідання 24 березня 2020 року не з`явився, про причини своєї неявки суд не повідомив.

Отже суд першої інстанції, в частині, яка є предметом касаційного перегляду, та апеляційний суд, вірно визначились із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення прийняті із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність оскаржених судових рішень не впливають.

Обставини, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду у цій справі підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Враховуючи наведене, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 400 , 402 , 409 , 410 , 415, 416 , 419 ЦПК України , Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 листопада

2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 24 березня

2020 року залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович