Постанова

від 25.03.2020 по справі 905/1933/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" березня 2020 р. Справа № 905/1933/19

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Барбашова С.В. , суддя Істоміна О.А. , суддя Пелипенко Н.М.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ДТЕК Добропіллявугілля , м.Добропілля, Донецька область (вх. № 351 Д/3) на рішення Господарського суду Донецької області від 23.12.2019 по справі № 905/1933/19 (суддя Лейба М.О.; повний текст рішення складено та підписано 23.12.2019 )

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ДТЕК Добропіллявугілля , м.Добропілля, Донецька область

до Акціонерного товариства Українська залізниця , м.Київ в особі Регіональної філії Донецька залізниця , м.Лиман, Донецька область, Акціонерного товариства Українська залізниця

про стягнення збитків у вигляді недостачі вантажу у розмірі 39829,77 грн., -

ВСТАНОВИЛА :

У жовтні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю ДТЕК Добропіллявугілля , м.Добропілля, Донецька область звернулося до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Акціонерного товариства Українська залізниця , м.Київ в особі регіональної філії Донецька залізниця , м.Лиман, Донецька область Акціонерного товариства Українська залізниця про стягнення збитків у вигляді недостачі вантажу у розмірі 39829,77грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що вагони №56097736, №61297016, №56543176 були завантажені та передані для перевезення на станції Добропілля Донецької залізниці. На вказаній станції були складені комерційні акти №493102/49/8 та №493102/50/9 від 20.04.2019, №493102/55/10 від 24.04.2019 про недостачу вантажу.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 23.12.2019 по справі № 905/1933/19 позовні вимоги про стягнення збитків у вигляді вартості нестачі вантажу в сумі 39829,77 грн. задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача вартість нестачі вантажу в сумі 29090,14 грн. та витрати по оплаті судового збору в сумі 1403,02 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Позивач із даним рішенням суду першої інстанції не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність даного рішення вимогам статті 236 Господарського процесуального кодексу України, просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 23.12.2019 по справі № 905/1933/19 в частині відмови в задоволенні позову про стягнення 10739,63 грн. вартості нестачі вугілля та прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити.

Зокрема, скаржник вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки не прийняв до уваги, що відповідно до положень Податкового Кодексу України сума збитків повинна розраховуватись з урахуванням ПДВ.

Разом із цим, позивачем заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження згідно частини другої статті 256 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 27.01.2020 апеляційну скаргу позивача відповідно до частини другої статті 260 Господарського процесуального кодексу України залишено без руху як таку, що оформлена з порушенням пункту 2 частини третьої статті 258 цього Кодексу, оскільки позивачем не було надано доказів сплати судового збору у встановлених порядку та розмірі. Позивачу надано строк для усунення зазначеного недоліку - 10 днів з моменту отримання цієї ухвали шляхом подачі суду доказів сплати судового збору в розмірі 2881,50 грн. Також судом апеляційної інстанції з метою дотримання процесуальних прав учасників справи, надання їм можливості подати необхідні пояснення і докази у справі, зобов`язано позивача направити копію апеляційної скарги також Акціонерному товариству Українська залізниця , м.Київ в особі його регіональної філії Донецька залізниця за адресою: 84400, Донецька область, м.Лиман, вул. Привокзальна, б.22.

29.01.2020 позивач засобами поштового зв`язку направив суду апеляційної інстанції додаткові матеріали (вх. № 930 від 31.01.2020), до яких надав належні докази сплати судового збору в розмірі 2881,50 грн., а також докази надсилання копії апеляційної скарги Акціонерному товариству Українська залізниця , м.Київ в особі його регіональної філії Донецька залізниця за адресою: 84400, Донецька область, м.Лиман, вул. Привокзальна, б.22.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.01.2020 сформовано колегію суддів Східного апеляційного господарського суду у складі: головуючий (суддя-доповідач) Барбашова С.В., судді Істоміна О.А., Пелипенко Н.М.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 04.02.2020 поновлено позивачу строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Донецької області від 23.12.2019 по справі № 905/1933/19; зупинено дію рішення Господарського суду Донецької області від 23.12.2019 по справі № 905/1933/19 до закінчення апеляційного розгляду справи Східним апеляційним господарським судом; відкрито апеляційне провадження у справі № 905/1933/19; відповідачу встановлено строк для подання до канцелярії Східного апеляційного господарського суду відзиву на апеляційну скаргу позивача в порядку статті 263 Господарського процесуального кодексу України та доказів надсилання (надання) скаржнику копії відзиву та доданих до нього документів до 21.02.2020 (включно); учасникам справи роз`яснено, що апеляційний розгляд справи № 905/1933/19 відбудеться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Відповідач своїй правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що не перешкоджає розгляду справи за наявними у ній матеріалами.

В ході апеляційного розгляду даної справи апеляційним господарським судом, у відповідності до пункту 4 частини п`ятої статті 13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, у межах встановленого строку.

Згідно з частиною першою статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

Статтею 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі доводи, перевіривши та проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи, колегія суддів апеляційної інстанції у відповідності до вимог статті 282 Господарського процесуального кодексу України, зазначає, що встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини даної справи є наступними.

Товариство з обмеженою відповідальністю ДТЕК Добропіллявугілля (позивач, вантажовідправник) відповідно до технічних умов завантажило вугілля кам`яне у придатні для перевезення вагони:

-№56097736 у кількості 69000 кг та №61297016 в кількості 70000 кг по накладній №49324999 від 15.04.2019 (том 1 аркуш справи 12);

-№56543176 у кількості 68800 кг по накладній №49440530 від 23.04.2019 (том 1 аркуш справи 14), а відповідач - Акціонерне товариство Українська залізниця в особі Регіональної філії Донецька залізниця прийняв без зауважень вказане вугілля від вантажовідправника на станції Добропілля Донецької залізниці для перевезення і зобов`язалася доставити його на станцію призначення Родинська Донецької залізниці вантажоодержувачу - Публічному акціонерному товариству ДТЕК Октябрська ЦЗФ.

Згідно розділу 26 вказаних накладних маса вантажу визначена відправником на вагонних вагах (150 т) (заводські номери 651 ВЭТ - 150 В15 та 545 ВЭТ - 150 В15).

Вантажовідправник підготував вантаж з урахуванням його схоронності під час транспортування та здійснив завантаження з виконанням технічних умов.

Невідповідність маси вантажу у вказаних вагонах масі, вказаній відправником у накладних, підтверджується проведеним на станції Добропілля Донецької залізниці комісійного зважування вагонів згідно актів Ф.ГУ - 23№540 від 19.04.2019 (проведено комісійне зважування вагонів №56097736, №61297016) та Ф.ГУ - 23№547 від 23.04.2019 (проведено комісійне зважування вагону №56543176).

За результатами комісійного зважування виявлено нестачу вантажу, про що складені відповідні комерційні акти №493102/49/8 від 20.04.2019, №493102/50/9 від 20.04.2019, №493102/55/10 від 24.04.2019, оригінали яких додано до позовної заяви (том 1 аркуші справи 9-11).

Комерційні акти з боку Акціонерного товариства Українська залізниця підписано належними особами. Вказані акти не містять даних щодо технічних несправностей спірних вагонів, які б могли призвести до втрати вантажу.

Вищевказаними комерційними актами встановлено, що нестача у вагоні №56097736 складає 4100 кг, у вагоні №61297016 - 8950 кг, у вагоні №56543176 - 9000 кг.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неналежним чином виконав взяті на себе зобов`язання щодо перевезення вантажу, не забезпечив збереження вантажу під час перевезення, у зв`язку з чим вантаж був частково втрачений, тому оскільки нестача вантажу в спірних вагонах виникла з вини відповідача, останній повинен відшкодувати збитки у вигляді вартості вантажу, якого не вистачає.

Згідно довідки позивача від 30.09.2019, вартість 1 тони вугільної продукції, відвантаженої ТОВ ДТЕК Добропіллявугілля на адресу ПАТ ДТЕК Октябрська ЦЗФ у вагонах №56097736, №6197016 складає 2494,37 грн. з ПДВ, у вагоні №56543176 - 1292,76 грн. з ПДВ.

Згідно розрахунку позовних вимог позивач просить стягнути з відповідача збитки у вигляді недостачі у розмірі суми втраченого вантажу, враховуючи 20% ПДВ.

У суді першої інстанції відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись зокрема на те, що позивачем неправомірно включено до розрахунку позовних вимог ціну втраченого вугілля з урахуванням 20% податку на додану вартість, враховуючи, що у спірних правовідносинах податкові зобов`язання щодо сплати податку на додану вартість відсутні.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Задовольняючи частково вимоги за заявленим позовом, суд першої інстанції виходив з мотивів доведеності правових підстав для стягнення вартості втраченого вантажу за вирахуванням ПДВ.

Судом першої інстанції встановлено, що:

-перевезення відбувалося у технічно-справних вагонах, придатних для даної господарської мети;

-ПАТ Українська залізниця в особі РФ Донецька залізниця несе відповідальність за втрату вантажу у вагонах №56097736, №61297016, №56543176;

-збитки, понесені сторонами у ході виконання договору з вини третіх осіб, не є об`єктом оподаткування ПДВ та не тягнуть за собою обов`язок постачальника щодо оплати податку, що свідчить про відсутність збитків в цієї частині;

-вартість недостачі вантажу у вагонах №56097736, №61297016, №56543176 з урахуванням норми недостачі та здійснених судом перерахунків суми збитків без ПДВ складає 29090,14 грн., яка і підлягає стягненню. В частині вимог про стягнення 10739,63 грн. судом відмовлено з огляду на їх безпідставність та необґрунтованість.

Оскаржуючи рішення в частині відмови в задоволенні зазначених позовних вимог позивач, посилаючись на приписи Податкового Кодексу України, зазначив, що ТОВ ДТЕК Добропіллявугілля в квітні 2019 року самостійно нарахувало податкові зобов`язання з ПДВ за викрадену вугільну продукцію на шляху прямування, в тому числі і зі спірних вагонів №56097736, №61297016, №56543176, згідно з вимогами пункту 198.5 статті 198 Податкового Кодексу України в розмірі 50877,84 грн., проте суд першої інстанції не надав належної оцінки факту нарахування та сплати ПДВ позивачем. Позивач вважає, що включення ним до розрахунку позовних вимог ціни втраченого вугілля з урахуванням 20% податку на додану вартість є правомірним, адже вартість збитків, що були спричинені незбереженим перевезенням вантажу Залізницею, визначається саме з урахуванням ПДВ. Однак суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, надав неповну та невірну юридичну оцінку обставинам справи, а також неправильно витлумачив норми матеріального права.

Проте із даними аргументами не може погодитись колегія суддів апеляційної інстанції та вважає, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні, виходячи із наступного.

Згідно статті 269 Господарського процесуального кодексу України межі апеляційного перегляду зводяться до визначення підстав правомірності включення до розрахунку позовних вимог ціни втраченого вугілля з урахуванням ПДВ.

Із встановлених судом першої інстанції обставин справи вбачається, що між сторонами зі справи укладено договір перевезення вантажу.

Відповідно до статті 307 Господарського кодексу України, положення якої кореспондуються із положеннями статті 909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно частини другої статті 307 Господарського кодексу України укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента, тощо) відповідно до вимог законодавства.

Матеріалами справи підтверджується прийняття відповідачем (перевізником) вантажу до перевезення від ТОВ ДТЕК Добропіллявугілля (вантажовідправника) та здійснення його перевезення зі станції відправлення (Добропілля Дон) до станції призначення (Родинська Дон).

Приписами частини першої статті 12 Закону України Про залізничний транспорт передбачено, що залізниці та підприємства залізничного транспорту загального користування забезпечують збереження вантажів, багажу та вантажобагажу на шляху слідування та на залізничних станціях згідно з чинним законодавством України.

Відповідно до частини другої статті 308 Господарського кодексу України відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення.

Статтею 23 Закону України Про залізничний транспорт передбачено, що перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу в межах, визначених Статутом залізниць України. Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що за незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин.

За приписами частини п`ятої статті 307 Господарського кодексу України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов`язань.

Статтею 920 Цивільного кодексу України обумовлено, що у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Положеннями статті 924 Цивільного кодексу України встановлено, що перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало (ч.1). Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини (ч.2).

Стаття 110 Статуту залізниць України передбачає, що залізниця несе відповідальність за збереження вантажу з часу його прийняття до перевезення і до моменту видачі одержувачу.

Частиною третьою статті 314 Господарського кодексу України визначено, що за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає, зокрема у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.

Приписами статей 113, 114 Статуту залізниць України встановлено, що за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин. Залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі.

Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу (стаття 115 Статуту).

У статті 52 Статуту залізниць України передбачено, що на станціях призначення залізниця зобов`язана перевірити масу, кількість місць і стан вантажу, зокрема, у разі прибуття вантажу з ознаками недостачі, псування або пошкодження під час перевезення на відкритому рухомому складі або у критих вагонах без пломб, якщо таке перевезення передбачене Правилами.

Згідно статті 26 Закону України Про залізничний транспорт обставини, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності перевізників вантажу засвідчуються актами; порядок і терміни складення актів визначаються Статутом залізниць України.

Відповідно до статті 129 Статуту залізниць України, обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.

Судом першої інстанції встановлено, що вартість втраченого вантажу підтверджено довідкою позивача, залізничними накладними та комерційними актами, згідно яких загальна вага недостачі вантажу складає 22050 кг.

Статтею 111 Статуту залізниць України передбачено, що залізниця звільняється від відповідальності за недостачу вантажу у разі, коли вантаж прибув у непошкодженому відкритому рухомому складі, завантаженому засобами відправника, якщо немає ознак втрати, псування або пошкодження вантажу під час перевезення.

Відповідно до статті 130 Статуту залізниць України право на пред`явлення до залізниці претензій та позовів у разі недостачі, псування або пошкодження вантажу має одержувач - за умови пред`явлення накладної, комерційного акта і документа, що засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу.

Статтею 133 Статуту залізниць України передбачено, що передача іншим організаціям або громадянам права на пред`явлення претензій та позовів не допускається, за винятком випадків передачі такого права вантажовідправником вантажоодержувачу або вантажоодержувачем вантажовідправнику, а також вантажовідправником або вантажоодержувачем вищій організації або уповноваженій особі, яка виступає від їх імені.

Відповідно до статей 131, 136 Статуту залізниць України претензії і позови, що виникли з приводу перевезення, зокрема щодо нестачі вантажів, заявляються залізниці призначення вантажу.

Відповідно до частини другої пункту 2 Правил заявлення та розгляду претензій переуступний напис засвідчується підписами керівника і головного (старшого) бухгалтера та печаткою підприємства.

Судом першої інстанції обґрунтовано встановлено і вказане не оспорюється сторонами, що залізничні накладні №49384886 та №49445745 (том 1 аркуші справи 13, 15), які є досилочними накладними до накладних №49324999 та №49440530 містять переуступний напис, засвідчений підписом генерального директора та головного фахівця з обліку та звітності вантажоодержувача - ПАТ ДТЕК Октябрська ЦЗФ та містить печатку вантажоодержувача. Таким чином, переуступний напис вантажоотримувача, що міститься на спірних залізничних накладних, є належним доказом передачі права пред`явлення претензій та позовів позивачу у цій справі як вантажовідправнику.

Згідно статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Cудом першої інстанції вірно зазначено, що при визначенні розміру збитків, заподіяних втратою вантажу, слід застосовувати норми Статуту про обмеження відповідальності перевізника у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу, яка визначається на підставі загальної суми рахунку або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.

Встановивши, що нестача вантажу підтверджена належними доказами, оформленими у відповідності до вимог наведених норм права, та за відсутності обставин, визначених наведеними положеннями Статуту залізниць України, для звільнення залізниці від відповідальності за таку недостачу, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що на відповідача покладається обов`язок відшкодувати позивачу вартість втраченого вантажу, але за виключенням ПДВ.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції ґрунтуються на фактичних обставинах справи та вимогах чинного законодавства.

Так, відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються Податковим кодексом України.

Відповідно до підпункту а) статті 185.1. Податкового кодексу України об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню; або дата відвантаження товарів (стаття 187 Податкового кодексу України).

Пунктом 192.1. статті 192 Податкового кодексу України визначено: якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов`язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, складеному в порядку, встановленому для податкових накладних, та зареєстрованому в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН).

Колегія суддів апеляційної інстанції враховує, що вказаною нормою передбачені особливості визначення бази оподаткування у випадку, коли після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов`язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, складеному в порядку, встановленому для податкових накладних, та зареєстрованому в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Зокрема, відповідно до підпункту 192.1.1 пункту 192.1 статті 192 Кодексу, якщо внаслідок такого перерахунку відбувається зменшення суми компенсації на користь платника податку - постачальника, то:

а) постачальник відповідно зменшує суму податкових зобов`язань за результатами податкового періоду, протягом якого був проведений такий перерахунок;

б) отримувач відповідно зменшує суму податкового кредиту за результатами такого податкового періоду в разі, якщо він зареєстрований як платник податку на дату проведення коригування, а також збільшив податковий кредит у зв`язку з отриманням таких товарів/послуг.

Постачальник має право зменшити суму податкових зобов`язань на підставі складеного та зареєстрованого в ЄРПН розрахунку коригування.

Згідно з підпунктом 192.1.2 пункту 192.1 статті 192 Кодексу, якщо внаслідок такого перерахунку відбувається збільшення суми компенсації на користь платника податку - постачальника, то:

а) постачальник відповідно збільшує суму податкових зобов`язань за результатами податкового періоду, протягом якого був проведений такий перерахунок;

б) отримувач відповідно збільшує суму податкового кредиту за результатами такого податкового періоду в разі, якщо він зареєстрований як платник податку на дату проведення перерахунку.

Отримувач має право збільшити суму податкового кредиту на підставі складеного та зареєстрованого в ЄРПН розрахунку коригування.

Розрахунок коригування, складений постачальником товарів/послуг до податкової накладної, яка видана їх отримувачу - платнику податку, підлягає реєстрації в ЄРПН:

-постачальником (продавцем) товарів/послуг, якщо передбачається збільшення суми компенсації їх вартості на користь такого постачальника або якщо коригування кількісних та вартісних показників у підсумку не змінює суму компенсації;

-отримувачем (покупцем) товарів/послуг, якщо передбачається зменшення суми компенсації вартості товарів/послуг їх постачальнику, для чого постачальник надсилає складений розрахунок коригування отримувачу. При цьому постачальник товарів/послуг має право зменшити суму податкових зобов`язань за таким розрахунком коригування після його реєстрації в ЄРПН отримувачем.

З наведеного вбачається, що податкові зобов`язання позивача та податкові права Покупця (право на податковий кредит), у відповідності до розділу V (податок на додану вартість) Податкового кодексу України, обмежені фактичним виконанням договірних зобов`язань та у разі зміни обставин завжди підлягають корегуванню.

Звідси є вірними висновки суду першої інстанції про те, що збитки, понесені сторонами у ході виконання договору з вини третіх осіб, не є об`єктом оподаткування ПДВ та не тягнуть за собою обов`язок постачальника щодо оплати податку, що свідчить про відсутність збитків в цієї частині.

З наданої позивачем довідки про вартість 1 тони вугільної продукції вбачається, що така вартість визначена з урахуванням ДПВ.

Проте, у даних відносинах відповідач є перевізником, який зобов`язаний доставити вантаж вантажовідправника, і жодних зобов`язань стосовно постачання товару/вантажу залізниця не здійснює в даних правовідносинах, а тому позивач помилково ототожнює відносини з перевезення та відносини з поставки товару. При цьому, нормами Податкового кодексу України, операції з перевезення не є об`єктом оподаткування ПДВ.

Сам факт самостійного нарахування позивачем податкових зобов`язань з ПДВ за втрачену продукцію не є підставою для покладення на відповідача обов`язку з їх відшкодування.

Підсумувавши вищезазначене, колегія суддів апеляційної інстанції не знаходить правових підстав для покладення на відповідача, як перевізника, обов`язку по відшкодуванню нарахованого позивачем ПДВ на власний вантаж у якості збитків внаслідок його втрати.

Таким чином, слід погодитись із висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю ДТЕК Добропіллявугілля м.Добропілля в частині стягнення з Залізниці 29090,14 грн. вартості втраченого вантажу за виключенням ПДВ.

Доводи заявника апеляційної скарги, які обґрунтовані постановами Касаційного господарського суду Верховного Суду від 20.03.2018 у справі №916/4345/14, від 21.06.2018 у справі №910/435/17, від 26.06.2018 у справі №910/5497/17, від 05.07.2018 у справі №910/23348/16, від 24.07.2018 у справі №910/22325/16, від 07.08.2019 у справі №910/23346/16, від 10.08.2018 у справі №910/22324/16, від 16.10.2019 у справі №910/16904/18, де, як зазначив скаржник, залишаючи рішення судів попередніх інстанцій без змін, суди касаційної інстанції в зазначених справах фактично погодились, що вартість збитків, що були спричинені незбереженим перевезенням вантажу Залізницею, визначається з урахуванням ПДВ, - є безпідставними, оскільки судами по цим справам взагалі не розглядалося питання щодо включення до розрахунку позовних вимог ціни втраченого вугілля з урахуванням ПДВ, що виключає підстави для їх врахування апеляційним господарським судом.

Крім того колегія суддів вважає посилання скаржника на ці постанови Верховного Суду неприйнятними і з огляду на те, що такі постанови прийнято судами касаційної інстанції з огляду на іншу фактично-доказову базу у відповідних справах, тобто хоча й за подібного правового регулювання, але за інших поданих сторонами й оцінених судами доказів, у залежності від яких (обставин і доказів) прийнято відповідне судове рішення.

Наведеним спростовуються доводи, викладені в апеляційній скарзі, щодо необґрунтованості рішення суду першої інстанції у даній справі.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи те, що апеляційний господарський суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, які в даному випадку не підтверджують ухвалення судом першої інстанції рішення у даній справі із порушеннями, визначеними статтею 277 Господарського процесуального кодексу України, а підстав для виходу за межі апеляційних доводів і вимог в порядку частини четвертої статті 269 цього Кодексу апеляційним судом встановлено не було, тому апеляційна скарга позивача залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції у даній справі - без змін.

Оскільки апеляційна скарга позивача залишена без задоволення, то згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 269, 270, 273, пунктом 1 частини першої статті 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ДТЕК Добропіллявугілля , м.Добропілля, Донецька область на рішення Господарського суду Донецької області від 23.12.2019 по справі № 905/1933/19 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Донецької області від 23.12.2019 по справі № 905/1933/19 залишити без змін.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю ДТЕК Добропіллявугілля м.Добропілля, Донецька область.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених пунктом 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 25.03.2020.

Головуючий суддя С.В. Барбашова

Суддя О.А. Істоміна

Суддя Н.М. Пелипенко