Постанова

від 05.03.2020 по справі 922/1022/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" березня 2020 р. Справа№ 922/1022/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гаврилюка О.М.

суддів: Ткаченка Б.О.

Суліма В.В.

секретар судового засідання - Нікітенко А.В.

за участю представників:

від позивача: Безсонова М.В.;

від відповідача: Аврамець О.М.;

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна"

на рішення Господарського суду міста Києва від 18.11.2019

у справі № 922/1022/19 (суддя Чинчин О.В.)

за позовом Акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-Гарант"

до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна"

про стягнення 84 283,99 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Страхова компанія "Мега-Гарант" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" про стягнення 84 283,99 грн.

15.05.2019 від відповідача у справі надійшло клопотання про передачу справи за підсудністю за вх. № 11872 до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 28.05.2019 матеріали справи № 922/1022/19 передано на розгляд до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.11.2019 у справі № 922/1022/19 позов Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" до Акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-Гарант" - задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" на користь Акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-Гарант" заборгованість у розмірі 50 501,39 грн., 3% річних у розмірі 2 021,86 грн., інфляційні витрати у розмірі 5 591,92 грн., пеню у розмірі 20 966,91 грн. та судовий збір у розмірі 1 802,47 грн. В іншій частині позову - відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням місцевого господарського суду, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ПЗУ Україна" звернулось до апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.11.2019 у справі № 922/1022/19 за позовом Акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-Гарант" до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна", яким стягнуто з відповідача заборгованість у розмірі 50 501,39 грн., 3% річних у розмірі 2 021,86 грн., інфляційні витрати у розмірі 5 591,92 грн., пеню у розмірі 20 966, 91 грн. та судовий збір у розмірі 1 802,47 грн., прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову Акціонерному товариству "Страхова компанія "Мега-Гарант" до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" яким стягнуто з відповідача заборгованість у розмірі 50 501,39 грн., 3% річних у розмірі 2 021,86 грн., інфляційні витрати у розмірі 5 591,92 грн., пеню у розмірі 20 966,91 грн. та судовий збір у розмірі 1 802,47 грн.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Скаржник вказує на те, що оскільки звіт № 124/03/18 містить ряд суттєвих недоліків, відповідачем було замовлено рецензію на нього, яку виготовила ГО "Українське товариство оцінювачів" від 08.10.2018. Також відповідач не погоджується із висновком судового експерта № 20963/19-54 від 27.09.2019, оскільки, на думку скаржника, при виготовленні висновку, судовий експерт не перевірив вартість вказаної у звіті № 124/03/18 ціни та автоматично прийняв її за вірну. Така ціна автомобіля була взята з інформації, яка міститься у Бюлетені автотоварознавця № 99 за лютий місяць 2018р., отже, оцінювачем при складанні звіту, а згодом і судовим експертом при виготовленні висновку не було перевірено актуальну ціну на новий автомобіль станом на 19.03.2018, а прийнято до уваги ціну з бюлетеня авто товарознавця за минулий місяць.

Скаржник зазначає, що інформація про ціну нового автомобіля має суттєве значення, оскільки безпосередньо впливає на розрахункову величину коефіцієнта фізичного зносу і її заниження автоматично занижує цей коефіцієнт, що призводить до безпідставного штучного завищення розміру матеріальної шкоди, що і сталося, як в наданому Звіті № 124/03/18, так і у судовій експертизі.

На думку скаржника, у звіті № 124/03/18 та і у висновку судового експерта, зазначена невірна ціна нового автомобіля, роздрібна ціна на автомобіль Toyota Land Cruiser 200 Premium дизель, 5 місць, 4,5L, 6АТ, колір чорний металік, 2018 року виробництва, а саме: замість 2 596 580,00 грн. (ціна офіційного дилера) зазначено 1 936 800,00 грн. (ціна з бюлетня автотоварознавця, взята на дату оцінки).

Відповідно до витягу із протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.01.2020 справу № 922/1022/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Мартюк А.І., Калатай Н.Ф.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2019 поновлено Приватному акціонерному товариству "Страхова компанія "ПЗУ Україна" строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 18.11.2019, відкрито апеляційне провадження у справі № 922/1022/19 та призначено до розгляду апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.11.2019 у справі № 922/1022/19 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників.

Скаржником через відділ автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду надіслано клопотання про долучення доказів до апеляційної скарги, в якому ПрАТ "Страхова компанія "ПЗУ Україна" просить поновити строк на подання доказів та долучити до матеріалів справи копію листа від 26.12.2019 вих. № 964-19.

Одночасно ПрАТ "Страхова компанія "ПЗУ Україна" подано клопотання про розгляд справи у порядку загального позовного провадження, мотивуючи клопотання тим, що справа не відноситься до малозначних справ, потребує детального вивчення значного обсягу матеріалів справи з поясненням сторін, долучення додаткових доказів у справі.

Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2020, у зв`язку із перебуванням судді Калатай Н.Ф. у відпустці та тим що суддя Мартюк А.І. бере участь у підготовці суддів для підтримання кваліфікації призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Відповідно до витягу із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.01.2020 справу № 922/1022/19 передано на розгляд колегії у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Ткаченко Б.О., Сулім В.В.

Частиною 10 ст. 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч. 6 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України якщо суд вирішив розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження, але в подальшому за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи постановив ухвалу про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, розгляд справи починається зі стадії відкриття провадження у справі. У такому випадку повернення до розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження не допускається.

Таким чином, з урахуванням викладеного, враховуючи заявлене скаржником клопотання про розгляд справи у порядку загального позовного провадження, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що справу доцільно розглядати за правилами загального позовного провадження та розпочати розгляд справи № 922/1022/19 зі стадії відкриття провадження у справі та провести судове засідання з розгляду апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.11.2019 з повідомленням учасників справи.

04.02.2020 від позивача через відділ канцелярії суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач заперечує проти доводів апеляційної скарги, вказує на те, що згідно із п. 4.5 договору про співпрацю приймаюча сторона має право призупинити виплату страхового відшкодування на термін до 40 днів у випадку виникнення у неї сумнівів щодо правильності і обґрунтованості визначеного збитку і провести власне розслідування. повідомлення про рішення призупинити виплату, з відповідним обґрунтуванням, має бути направлене не пізніше 5-ти банківських днів після отримання відповідних документів від передаючої сторони. Звіт був отриманий відповідачем 25.05.2018, а зауваження відповідача щодо звіту № 124/03/18 від 04.04.2018 були надіслані позивачу 15.06.2018, тобто через три тижні, таким чином, відповідач не скористався своїм правом призупинити виплату страхового відшкодування та провести власне розслідування щодо правильності і обґрунтованості визначеного збитку.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2020 відмовлено відповідачу у задоволенні клопотань про проведення судової автотоварознавчої експертизи, та долучення до матеріалів справи листів ТОВ "Саміт Моторз Україна" 26.12.2019 № 964-19 та копії листа ТОВ "Автосаміт Лтд" від 14.01.2020 № 04-9.

На підставі ст.ст. 270, 281 ГПК України, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2020 оголошено перерву у розгляді апеляційної скарги у справі № 922/1022/19 до 05.03.2020.

Представник позивача у судовому засіданні 05.03.2020 заперечує проти доводів апеляційної скарги, просить рішення Господарського суду міста Києва від 18.11.2019 у справі № 922/1022/19 залишити без змін, вимоги апеляційної скарги без задоволення.

Представник відповідача у судовому засіданні 05.03.2020 підтримав вимоги апеляційної скарги, просить рішення Господарського суду міста Києва від 18.11.2019 у справі № 922/1022/19 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову Акціонерному товариству "Страхова компанія "Мега-Гарант" до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" яким стягнуто з відповідача заборгованість у розмірі 50 501,39 грн., 3% річних у розмірі 2 021,86 грн., інфляційні витрати у розмірі 5 591,92 грн., пеню у розмірі 20 966,91 грн. та судовий збір у розмірі 1 802,47 грн.

Згідно із ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, встановила наступне.

Як вбачається із матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 20.04.2016 між позивачем (страховик, цедент, передаюча сторона, перестрахувальник, ретроцедент) та відповідачем (перестраховик, приймаюча сторона, цесіонер, цесіонарій, ретроцесіонер) укладено договір № 01-04/ФП про співпрацю в галузі факультативного перестрахування (ретроцесії), предметом якого є угода про порядок і умови взаємовигідної співпраці в галузі факультативного перестрахування (ретроцесії), а також права, обов`язки та взаємну відповідальністю сторін. Договір є основним документом, що визначає і регулює принципи діяльності сторін. Права і обов`язки сторін, передбачені даним договором, виникають з моменту укладення ними конкретного договору факультативного перестрахування (ретроцесії) (ковер-нота), якщо в укладеному договорі факультативного перестрахування (ретроцесії) не передбачені інші права і обов`язки сторін. кожна сторона, що підписала Договір, може приймати від другої сторони або передавати їй в перестрахування (ретроцесію) ризики (частину ризиків). Питання про прийняття (передачу) ризику вирішується кожною із сторін самостійно). (а.с. 28-35).

У п. 1.2 договору № 01-04/ФП сторони погодили, що договір факультативного перестрахування (ретроцесії) - угода між Передаючою і Приймаючою сторонами, в силу якого передаюча сторона зобов`язана заплатити перестрахувальну (ретроцесійну) премію в визначений термін, а приймаюча сторона зобов`язується, при настанні страхового випадку, здійснити виплату страхового відшкодування передаючій стороні у відповідності з визначеним лімітом відповідальності.

За умовами п. 1.3 договору № 01-04/ФП в факультативне перестрахування (ретроцесію) передаються ризики (частина ризиків), визначені в кожному конкретному випадку договором факультативного перестрахування (ретроцесії), надалі ковер-нота, що містить основні умови, необхідні для акцептування даного ризику. Ковер-ноти (сліпи), додатки та інші документи, що мають безпосереднє відношення до даного договору, передані по факсу або електронній пошті, мають нарівні з оригіналом однакову силу.

Згідно з п.п. 3.1.5 договору № 01-04/ФП передаюча сторона зобов`язана повідомляти Приймаючу сторону у письмовому вигляді рекомендованим листом, попередньо факсом або електронною поштою, про страхові випадки по перестрахованих нею ризиках протягом 5 днів (не рахуючи вихідних та святкових днів), з дня, коли передаючій стороні стало відомо про страховий випадок і попередню суму збитків, а приймаюча сторона повинна негайно підтвердити по факсу або електронній пошті отримання такого повідомлення передаюча сторона самостійно проводить розслідування і оформлення страхової події.

Відповідно до 3.3.2 договору № 01-04/ФП приймаюча сторона зобов`язана нести відповідальність пропорційно взятого на себе ліміту відповідальності обумовленого конкретними договорами перестрахування (ретроцесії). Відповідальність приймаючої сторони починається і закінчується одночасно з відповідальністю передаючої сторони, якщо інше не обумовлено конкретними договорами перестрахування та при умові відсутності заявлених страхових подій на момент підписання.

Приймаюча сторона зобов`язана перераховувати передаючій стороні, або за її дорученням страхувальнику, відповідну частку страхового відшкодування в межах прийнятого на себе ліміту відповідальності, обумовленого конкретними договорами перестрахування (ретроцесії), протягом 15 (п`ятнадцяти) банківських днів з дня отримання від Передаючої сторони наступних документів: письмової заяви передаючої сторони з розрахунком долі страхового відшкодування (калькуляції), письмової заяви страхувальника на виплату страхового відшкодування, страхового акту, копії оригінального договору страхування (страховий поліс), відповідних документів від правоохоронних органів, банків, медичних і інших установ, які володіють інформацією про обставини страхового випадку та підтвердження перерахування передаючою стороною суми страхового відшкодування страхувальнику (за виключенням коли в силу вступає умова касового збитку), якщо інше не обумовлено конкретними договорами перестрахування (ретроцесіїї). Приймаюча сторона має право вимагати від передаючої сторони представити інші документи або пояснення, що стосуються страхового випадку. Така вимога має бути направлена не пізніше 5 днів з дня отримання приймаючою стороною документів по страховій події від передаючої сторони. Відсутність такої вимоги в зазначений термін означає згоду та визнання приймаючою стороною страхової події. Приймаюча сторона приймає участь у фінансуванні діяльності передаючої сторони щодо витрат, понесених на розслідування та врегулювання збитку, в т.ч. судових, якщо такі будуть визнані судом, як такі, що підлягають до оплати, за виключенням офісних витрат та витрат на оплату праці працівників Передаючої сторони. Розмір участі Приймаючої сторони в такому фінансуванні визначається як відсоток від перестрахувальної нетто-премії в загальній сумі страхової премії по оригінальному договору факультативного перестрахування (ретроцесії), належної Приймаючій стороні, якщо Сторонами письмово не погоджено інше. (п. 3.3.3 Договору № 01-04/ФП)

У пункті 3.7 договору № 01-04/ФП сторони встановили, що у випадку порушення умов розрахунків цього договору однією із сторін, винна сторона сплачує іншій пеню в розмірі подвійної річної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, коли вступила в силу умова оплати пені, за кожний наступний день з дати порушення зазначених цим договором термінів від суми заборгованості. При умові, що законодавством на цей час не зазначене інше.

Відповідно до п 6.1 договору № 01-04/ФП він укладений на необмежений термін і вступає в силу з дати його підписання обома сторонами.

Так, 18.12.2017 між позивачем, як страховиком, та ОСОБА_1 , як страхувальником, укладено укладений договір добровільного страхування наземного транспорту №101/2017-Т, предметом якого є страхування транспортного засобу Toyota Land Cruiser 200, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2015 року випуску. Згідно з умовами даного договору страхова сума - 2 059 900,00 грн. (п. 7.2.); термін дії договору - 30.12.2017 року по 29.12.2018 року (п. 8.2.); франшиза за ризиком ДТП -1% ((п.6.1.1.); страхування проводиться з урахуванням фізичного зносу на запасні частини, деталі, що підлягають заміні внаслідок страхового випадку (п. 9.4.) (а.с. 19-25)

02.01.2018 року між позивачем та відповідачем укладений Ковер-нот № 01, за яким здійснено факультативне пропорційне перестрахування, майнових інтересів ОСОБА_1 , пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом Toyota Land Cruiser 200, реєстраційний номер НОМЕР_1 . (а.с 26-27).

Вказаним Ковер -нотом страховими ризиками визнаються певні події, на випадок яких здійснюється страхування і мають ознаки ймовірності та випадковості настання, зокрема, дорожньо-транспортна пригода; відповідальність перестраховика - 50% або 1 029 950,00 грн.; період перестрахування з 02.01.2018 по 29.12.2018.

Особливими умовами Ковер-ноту № 01 від 02.01.2018 року встановлено, що при настанні страхового випадку перестраховик зобов`язується сплатити перестрахувальникові (або за його дорученням - страхувальникові) належну йому частку збитку протягом десяти робочих днів після надання перестрахувальником страхового акту або рішення судового органу, на підставі якого в перестрахувальника виник обов`язок виплатити страхове відшкодування. Транспортний засіб застраховано з врахуванням зносу.

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про страхування" від 07.03.1996 № 85/96-ВР (далі - Закон № 85/96-ВР) договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Згідно із ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Так, згідно частини першої статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Відповідно до положень ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, 08.03.2018 на автодорозі Р-79-М-18 (Ізюм-Борова) відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю забезпеченого транспортного засобу Toyota Land Cruiser 200, реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 та транспортного засобу Mersedes-Benz Sprinter, реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 , внаслідок чого зазначені автомобілі отримали механічні пошкодження.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" від 01.07.2004 № 1961-IV (далі - Закон № 1961), із змінами, страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Згідно із ст. 990 ЦК України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно із ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону № 85/96-ВР до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

В ч. 1 ст. 1166 ЦК України зазначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Таким чином у позивача у межах суми страхового відшкодування, виплаченого потерпілій особі, перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за регресними вимогами.

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону № 1961, із змінами, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

13.03.2018 працівником позивача електронною поштою відправлено на адресу відповідача повідомлення про страховий випадок.

25.05.2018 позивачем на підставі Звіту №124/03/18 про оцінку колісного транспортного засобу від 04.04.2018 було складено страховий акт №220/2018-Т, відповідно до якого сума страхового відшкодування за договором добровільного страхування наземного транспорту № 101/2017-Т від 18.12.2017 склала 412 964,96 грн. (з урахуванням безумовної франшизи в розмірі 20 599 грн. та зменшення розміру страхового відшкодування на суму ПДВ у розмірі 78 951,44 грн.). На підставі цих документів вказана сума була перерахована позивачем на рахунок ОСОБА_1 , що підтверджується копією платіжного доручення № 933 від 01.06.2018. (а.с. 84)

У період з 13.03.2018 по 30.07.2018 між сторонами тривало листування електронною поштою з приводу направлення пакету документів щодо обставин настання страхового випадку, калькуляції з розміром збитків, оплати страхового відшкодування Страхувальнику, рішення щодо оплати частини страхового відшкодування та строків її здійснення. (а.с. 89-101)

Так, листом від 25.05.2018 працівником відповідача електронною поштою повідомлено позивача про відсутність в направленому пакеті документів страхового акту, довідки поліції та усіх наявних фотографій експертизи в електронному вигляді. У відповідь позивачем 25.05.2018 направлено відповідачу електронною поштою відповідні документи.

Також, 04.06.2018 електронною поштою позивачем направлено відповідачу сканкопію платіжного доручення № 933 від 01.06.2018 на підтвердження оплати ОСОБА_1 страхового відшкодування

05.06.2018 електронною поштою відповідач повідомив позивача про незгоду з розміром збитків, посилаючись на безпідставність застосованого при здійсненні розрахунку суми страхового відшкодування коефіцієнту ринку регіону, що впливає на величину коефіцієнту фізичного зносу та, відповідно, й на суму страхового відшкодування. Крім того вказував, що при визначенні величини коефіцієнту фізичного зносу застосовано недостовірну ціну нового автомобіля. Наведені обставини вплинули на вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля та призвели до її завищення. В той же час відповідачем не заперечувався перелік зафіксованих та облікованих пошкоджень.

Відповідачем на підставі страхового акту № UA/2018/09-Мега-Гарант та розрахунку до нього було перераховано на рахунок позивача платіжним дорученням № 3114 від 18.09.2018 частину страхового відшкодування за договором факультативного пропорційного перестрахування (ретроцесії) (Ковер-нот) №01 від 02.01.2018 у розмірі 145 681,59 грн. (а.с. 88).

У зв`язку із неналежним виконанням відповідачем зобов`язань, у останнього утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі 50 501,39 грн. Крім того, враховуючи неналежне виконання відповідачем умов договору, позивач просить суд стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" 5 885,60 грн. інфляційних втрат, 2 021,86 грн. 3% річних та пеню у розмірі 25 815,14 грн.

Частина 1 ст. 193 ГК України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 ст. 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Апеляційний господарський суд погоджується із висновком господарського суду про те, що оскільки сторонами не заперечується факт направлення позивачем, одержання відповідачем достатнього для проведення виплати страхового відшкодування пакету документів, згідно з ч.1 ст. 75 ГПК України вказані обставини не підлягають доказуванню, а подані сторонами докази приймаються судом.

Зважаючи на заперечення відповідача, позивачем у Харківському науково-дослідному інституті судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса замовлено рецензування Звіту № 124/03/18 про оцінку колісного транспортного засобу від 04.04.2018, за результатами якого 18.07.2018 складено Рецензію. Згідно з висновками Рецензії Звіт у цілому відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, але має незначні недоліки, що не вплинули на достовірність оцінки. (а.с. 59-64).

Водночас, відповідачем на підставі страхового акту №UA/2018/09-Мега-Гарант та розрахунку до нього було перераховано на рахунок позивача платіжним дорученням № 3114 від 18.09.2018 частину страхового відшкодування за договором факультативного пропорційного перестрахування (ретроцесії) (Ковер-нот) № 01 від 02.01.2018 у розмірі 145 681,59 грн. (а.с. 88).

Отже, як зазначає позивач, відповідач свої зобов`язання за договором № 01-04/ФП про співпрацю в галузі факультативного перестрахування (ретроцесії) щодо виплати частини страхового відшкодування у повному обсязі не виконав, у зв`язку з чим несплаченою залишилася сума страхового відшкодування у розмірі 50 501,39 грн. (196 182,98 -145 681,59).

Згідно з ч. 1 ст. 987 ЦК України, за договором перестрахування страховик, який уклав договір страхування, страхує в іншого страховика (перестраховика) ризик виконання частини своїх обов`язків перед страхувальником. Страховик, який уклав договір перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі відповідно до договору страхування

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про страхування", перестрахування - це страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов`язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований.

Отже, у разі настання страхового випадку у перестраховика виникають певні зобов`язання, зокрема, виплатити свою частину страхового відшкодування. У свою чергу, в перестрахувальника теж виникають зобов`язання.

Відповідно до статті 355 ГК України об`єкти страхування, види обов`язкового страхування, а також загальні умови здійснення страхування, вимоги до договорів страхування та порядок здійснення державного нагляду за страховою діяльністю визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, законом про страхування, іншими законодавчими актами.

Відповідно до частини 1, 2 статті 984 ЦК України страховиком є юридична особа, яка спеціально створена для здійснення страхової діяльності та одержала у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Страхувальником може бути фізична або юридична особа.

Таким чином, договір № 01-04/ФП про співпрацю в галузі факультативного перестрахування (ретроцесії) від 20.04.2016 та укладений до нього Ковер-нот № 01 від 02.01.2018, виходячи з їх змісту, є також за своєю правовою природою договорами страхування, оскільки страховик страхує в іншого страховика ризик виконання частини своїх обов`язків перед страхувальником.

Аналогічна правова позиція викладена Вищим господарським судом України у постановах від 30.03.2015 у справі № 910/22547/15, від 13.08.2013 у справі № 5011-69/9465-2012, від 28.01.2013 у справі № 5011-71/5995-2012, від 04.07.2012 у справі № 24/418, від 25.01.2012 у справі № 39/125, від 23.03.2011 у справі № 25/426 та у постановах Київського апеляційного господарського суду від 21.04.2016 у справі № 910/10736/15, від 26.01.2017 у справі № 910/14902/16.

Суд зазначає, що відповідач заперечував щодо розміру виплаченого позивачем страхового відшкодування, визначеного Звітом №124/03/18 про оцінку колісного транспортного засобу від 04.04.2018, з посиланням на його суттєві недоліки, у зв`язку з чим 15.07.2019 відповідачем заявлено клопотання про проведення судової автотоварознавчої експертизи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.07.2019 з метою встановлення правомірності заявлених позовних вимог, всебічного, повного та об`єктивного розгляду спору й вирішення питань, що потребують спеціальних знань, Суд дійшов висновку про задоволення клопотання Відповідача та призначення у справі судової автотоварознавчої експертизи, проведення якої було доручено Київському науково - дослідному інституту судових експертиз (03680, м. Київ, вул. Смоленська, 6), а провадження у справі № 922/1022/19 було зупинено.

На вирішення експерта поставлено питання:

- яка ринкова вартість транспортного засобу Toyota Land Cruiser 200, реєстраційний номер НОМЕР_1 , станом на момент дорожньо - транспортної пригоди 08.03.2018 року?

- якою є вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу Toyota Land Cruiser 200, реєстраційний номер НОМЕР_1 , внаслідок його пошкодження в ДТП, яке мало місце 08.03.2018 року, станом на момент дорожньо - транспортної пригоди 08.03.2018 року?

- який розмір відновлювального ремонту транспортного засобу Toyota Land Cruiser 200, реєстраційний номер НОМЕР_1 , внаслідок його пошкодження в ДТП, яке мало місце 08.03.2018 року, станом на момент дорожньо - транспортної пригоди 08.03.2018 року?

- який розмір відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складових транспортного засобу Toyota Land Cruiser 200, реєстраційний номер НОМЕР_1 , внаслідок його пошкодження в ДТП, яке мало місце 08.03.2018 року, станом на момент дорожньо - транспортної пригоди 08.03.2018 року?.

Згідно із висновком експерта КНДІСЕ №20963/19-54 за результатами проведення судової автотоварознавчої експертизи від 27.09.2019 року:

- ринкова вартість транспортного засобу Toyota Land Cruiser 200, реєстраційний номер НОМЕР_1 , станом на момент дорожньо-транспортної пригоди 08.03.2018 року, склала 1 311 993,60 грн.

- розмір відновлювального ремонту транспортного засобу Toyota Land Cruiser 200, реєстраційний номер НОМЕР_1 , внаслідок його пошкодження в ДТП, яка мала місце 08.03.2018 року, станом на момент дорожньо-транспортної пригоди 08.03.2018 року, складав 723 717,05 грн.

- розмір відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнту фізичного зносу складових транспортного засобу Toyota Land Cruiser 200, реєстраційний номер НОМЕР_1 , внаслідок його пошкодження в ДТП, яка мала місце 08.03.2018 року, станом на момент дорожньо-транспортної пригоди 08.03.2018 року, складав 505 443,85 грн.

- вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу Toyota Land Cruiser 200, реєстраційний номер НОМЕР_1 , внаслідок його пошкодження в ДТП, яка мала місце 08.03.2018 року, станом на момент дорожньо-транспортної пригоди 08.03.2018 року, складав 505 443,85 грн.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду та приймає як належний доказ, в розумінні ст.ст. 74, 76-79 ГПК України, як такий, що узгоджується з фактичними обставинами, встановленими у справі, та іншими доказами в їх сукупності. При цьому сторони проти встановленої експертом вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу Toyota Land Cruiser 200, реєстраційний номер НОМЕР_1 , заперечень не надали.

У зв`язку із викладеним, враховуючи умови перестрахування за договором № 01-04/ФП від 20.04.2016 та Ковер-нотом № 1 від 02.01.2018, положення п. 36.2. п. 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", встановлену у висновку судової експертизи вартість відновлювального ремонту транспортного засобу Toyota Land Cruiser 200, реєстраційний номер НОМЕР_1 , Відповідач зобов`язаний відшкодувати позивачу витрати в розмірі 204 122,94 грн. ((505 443,85 грн. вартість матеріального збитку - 20 599,00 грн. франшиза - 76 598,98 грн. сума ПДВ)*0,5).

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Враховуючи умови укладеного договору між позивачем та відповідачем, останній був зобов`язаний здійснити виплату частини страхового відшкодування, що відповідає його частині (обсягу) відповідальності по конкретному договору перестрахування, протягом 10 робочих днів після одержання від перестрахувальника визначеного п.п. 3.3.3 договору перестрахування комплекту документів, тобто у строк до 19.06.2018, а не як зазначено позивачем до 24.06.2018, чого відповідачем у повному обсязі не здійснено.

Натомість відповідачем не надано належних та допустимих доказів, в розумінні ст. 76-79 ГПК України, які свідчили би про відшкодування позивачу виплаченого власнику пошкодженого транспортного засобу Toyota Land Cruiser 200, реєстраційний номер НОМЕР_1 , у визначені Ковер-нотом № 02.01.2018 строки.

Враховуючи встановлену судом вартість відновлювального ремонту Toyota Land Cruiser 200, реєстраційний номер НОМЕР_1 , апеляційний господарський суд погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача страхового відшкодування у розмірі 50 501,39 грн. підлягають задоволенню, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 237 ГПК України суд при ухваленні рішення не може виходити у рішенні за межі заявлених позовних вимог.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню у сумі 25 815,14 грн. за прострочення виконання зобов`язання за загальний період з 24.06.2018 по 04.04.2019.

Згідно із ч. 2 ст. 193, ч. 1. ст. 216 ГК України порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором; учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

В ст. 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" від 22.11.96 р. № 543-96-ВР (з змінами), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

У пункті 3.7 договору № 01-04/ФП сторони встановили, що у випадку порушення умов розрахунків цього договору однією із сторін, винна сторона сплачує іншій пеню в розмірі подвійної річної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, коли вступила в силу умова оплати пені, за кожний наступний день з дати порушення зазначених цим договором термінів від суми заборгованості. При умові, що законодавством на цей час не зазначене інше.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується неналежне виконання відповідачем грошового зобов`язання щодо перерахування коштів, враховуючи встановлення правильного розміру вартості автомобіля, положення ч. 6 ст. 232 ГК України, здійснивши перерахунок сум пені, інфляційних втрат та 3% річних, апеляційний господарський суд погоджується із висновками суду першої інстанції та вважає, що суми пені у розмірі 20 966,91 грн., інфляційних втрат у розмірі 5 59,92 грн. та 3% річних у розмірі 2 021,86 грн., є правильними та такими, що підлягають стягненню з відповідача.

Колегія суддів апеляційного господарського суду не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.

Згідно із ч. 2 ст. 107 ГПК України за наявності сумнівів у правильності висновку експерта (необґрунтованість, суперечність з іншими матеріалами справи тощо) за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи суд може призначити повторну експертизу, доручивши її проведення іншим експертам.

Однак, від відповідача до суду першої інстанції не надходило будь-яких сумнівів у правильності висновку експерта КНДІСЕ за № 20963/19-54 за результатами проведення судової авто товарознавчої експертизи від 27.09.2019, тому, господарський суд першої інстанції прийняв зазначений висновок експерта як належний доказ, що узгоджується з фактичними обставинами справи встановленими у справі та іншими доказами у їх сукупності.

Оскільки "Бюлетень автотоварознавця" є періодичним виданням, то судовим експертом при визначенні вартості автомобіля правомірно взято уваги актуальний випуск за № 99 станом на дату ДТП.

Доводи апеляційної скарги зводяться лише до незгоди із визначенням вартості автомобіля на підставі "Бюлетеня автотоварознавця" за № 99, однак, у розрахунку № КХ0001ІІ (а.с. 85, т. І) безпосередньо відповідачем, при здійсненні розрахунку застосовується саме Бюлетень автотоварознавця за № 99.

Відповідно до ст.ст. 73, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

З огляду на вищевикладене, правові підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду міста Києва від 18.11.2019 у справі № 922/1022/19 та для задоволення апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна", відсутні.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Скаржником у апеляційній скарзі не наведено порушень норм процесуального права, передбачених ч. 3 ст. 277 ГПК України, що є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

Твердження апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у рішенні Господарського суду міста Києва від 18.11.2019 у справі № 922/1022/19.

Скаржником, на підтвердження доводів щодо неправильного застосування норм процесуального та матеріального права, не наведено обставин, які б свідчили про наявність таких порушень.

Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, скаржник не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 74, 76-79 ГПК України.

За встановлених обставин, на думку колегії суддів, висновок місцевого суду про наявність правових підстав для часткового задоволення заявлених позовних вимог відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи апеляційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування рішення місцевого суду не вбачається.

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги - Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ПЗУ Україна", згідно із ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 124, 129-1 Конституції України, ст.ст. 8, 11, 74, 129, 240, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.11.2019 у справі № 922/1022/19 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна".

4. Справу № 922/1022/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Повний текст постанови складено 24.03.2020.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя О.М. Гаврилюк

Судді Б.О. Ткаченко

В.В. Сулім