Рішення

від 17.03.2020 по справі 540/2484/19

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2020 р.м. ХерсонСправа № 540/2484/19

Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гомельчука С.В.,

при секретарі Воронцовій К.С.,

за участю:

представника позивачів - Пінаєва О.В.,

представника відповідача - Юріна Ю.В.,

представника третьої особи - Лодиги М.Т.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Партизанської селищної ради Генічеського району Херсонської області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки,

встановив:

22.11.2019 року до Херсонського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (далі - позивачі) до Партизанської селищної ради Генічеського району Херсонської області (далі - відповідач, Партизанська селищна рада), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_3 (далі - третя особа), у якому позивачі просять суд визнати протиправним та скасувати рішення Партизанської селищної ради від 20.09.2018 року № 268 про надання ОСОБА_3 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,067 га. за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Позовні вимоги обґрунтовані наступними обставинами. Так, згідно договору купівлі - продажу від 04.07.2019 року позивачами у гр. ОСОБА_4 придбано у спільну часткову власність у рівних частинах (по 1/2 частки кожному) житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2 , що розташовані на земельній ділянці площею 0,2500 га. Позивачі стверджують, що частину означеної земельної ділянки попередня власниця домоволодіння виділила у ділянку площею 0,1500 га (кадастровий № 6522155700:04:001:0146) для її подальшої безоплатної приватизації, а решта землі - площею 0,1000 га залишилась у користуванні гр. ОСОБА_4 . На переконання позивачів, земельна ділянка площею 0,2500 га після придбання ними нерухомого майна, перейшла до їх користування згідно приписів ст. 120 Земельного кодексу України. З метою отримання земельної ділянки площею 0,1000 га у спільну часткову власність, шляхом викупу, 03.10.2019 року позивачі звернулись до Партизанської селищної ради із заявою надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення відповідної земельної ділянки, шляхом викупу у власність орієнтовною площею 0,1000 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 . Проте, 19.11.2019 року XLV сесією Партизанської селищної ради VII скликання прийнято рішення № 377, яким позивачу відмовлено у задоволені наведеної заяви. Відмова мотивована тим, що на означену земельну ділянку вже надано дозвіл іншій особі на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно її частини у власність (0,067 га) для будівництва житлового будинку, господарських будівель та споруд. Позивачі вважають дії відповідача протиправними, у зв`язку із чим просять суд скасувати дозвіл, наданий іншій особі рішенням селищної ради від 20.09.2018 року № 268, що і стало підставою для їх звернення до суду.

Ухвалою суду від 11.12.2019 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

30.01.2020 року представником позивачів Пінаєвим О.В. подано до суду заяву про відвід судді Дубровної В.А., яка ухвалою суду у складі головуючої судді Дубровної В.А. від 30.01.2020 р. визнана необґрунтованою, що стало підставою для зупинення провадження у справі до розгляду заяви про відвід судді Дубровної В.А. іншим суддею.

Ухвалою Херсонського окружного адміністративного суду у складі головуючого судді Варняка С.О. від 31.01.2020 р. у задоволенні заяви представника позивачів Пінаєва О.В. про відвід судді Дубровної В.А. відмовлено.

Ухвалою суду від 03.02.2020 р. поновлено провадження у справі.

Того ж дня ухвалою суду заяву про самовідвід судді Дубровної В.А. задоволено, відведено суддю Дубровну В.А. від розгляду даної справи. Передано справу для визначення складу суду згідно із частиною першою статті 31 КАС України.

У відповідності до приписів ч. 1 ст. 41 КАС України, у разі задоволення відводу (самовідводу) судді, який розглядає справу одноособово, адміністративна справа розглядається в тому самому адміністративному суді іншим суддею, який визначається в порядку, встановленому частиною першою статті 31 цього Кодексу.

Визначення судді, а в разі колегіального розгляду - судді-доповідача для розгляду конкретної справи здійснюється Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою під час реєстрації документів, зазначених в частині другій статті 18 цього Кодексу, а також в інших випадках визначення складу суду на будь-якій стадії судового процесу, з урахуванням спеціалізації та рівномірного навантаження для кожного судді, за принципом випадковості та в хронологічному порядку надходження справ (ч. 1 ст. 31 КАС України).

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.02.2020 р., справу розподілено на суддю Гомельчука С.В.

Згідно приписів ч. ч. 13, 14 ст. 31 КАС України, справа, розгляд якої розпочато одним суддею чи колегією суддів, повинна бути розглянута цим самим суддею чи колегією суддів, за винятком випадків, які унеможливлюють участь судді у розгляді справи, та інших випадків, визначених цим Кодексом.

У разі зміни складу суду на стадії підготовчого провадження розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.

У разі зміни складу суду на стадії розгляду справи по суті суд повторно розпочинає розгляд справи по суті, крім випадку, коли суд ухвалить рішення про повторне проведення підготовчого провадження.

Ухвалою суду від 10.02.2020 року прийнято справу до провадження та вирішено здійснювати її розгляд у порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 18.02.2020 року.

13.02.2020 року від позивачів до суду надійшла заява, згідно якої останні просили суд постановити ухвалу про їх участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні Генічеського районного суду Херсонської області.

Проте, враховуючи неможливість суду забезпечити проведення підготовчого засідання в режимі відеоконференції на дату запланованого засідання - 18.02.2020 року з підстави відсутності вільних залів судових засідань, а також зважаючи на заплановану відпустку головуючого судді по справі з 24.02.2020 року по 13.03.2020 року (включно), ухвалою суду від 14.02.2020 року призначено підготовче засідання в режимі відеоконференції на іншу дату, а саме на 17.03.2020 року, проведення якого доручено Генічеському районному суду Херсонської області.

У підготовче засідання сторони з`явились, подали заяви згідно яких просили суд здійснювати розгляд справи по суті одразу після закінчення підготовчого засідання.

Відповідно до приписів ч. 7 ст. 181 КАС України, якщо під час підготовчого судового засідання вирішені питання, зазначені у частині другій статті 180 цього Кодексу, за письмовою згодою всіх учасників справи розгляд справи по суті може бути розпочатий у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання.

Розглянувши подані заяви, суд дійшов висновку про доцільність їх задоволення, у зв`язку із чим приймає рішення про закриття підготовчого засідання та розгляд справи по суті.

Суд вважає за необхідне зауважити на тому, що ухвалу про відкриття провадження у справі від 11.12.2019 року, якою відповідачу запропоновано у п`ятнадцятиденний строк надати відзив на позовну заяву до суду, отримано уповноваженим представником селищної ради 13.12.2019 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за штрих кодом № 7302701899018. Втім, станом на 17.03.2020 року, відзив до суду не надходив.

Відтак, суд згідно приписів ч. 6 ст. 162 КАС України, вирішуватиме справу за наявними матеріалами.

Дослідивши наявні документи та матеріали, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, судом встановлено наступні обставини.

Так, гр. ОСОБА_4 на праві приватної власності належав житловий будинок з господарськими будівлями та побутовими спорудами і будівлями до нього (далі - домоволодіння), розташований в АДРЕСА_2 (нерухоме майно належало ОСОБА_4 на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом - бланк серії ННТ 950903, виданого приватним нотаріусом Генічеського районного нотаріального округу Херсонської області Бернацькою Н.Г. 19.04.2019 року, зареєстровано в реєстрі за № 504).

Згідно наявних у матеріалах справи документів, зокрема, витягу з земельно-кадастрової книги Партизанської селищної ради від 23.10.2019 року, технічного паспорту Комунального підприємства Генічеського бюро технічної інвентаризації Херсонської обласної ради (далі - КП Генічеське БТІ Херсонської облради) від 28.03.2019 року № 623 та відповіді Виконавчого комітету Партизанської селищної ради від 28.10.2019 року № 06/02-16/160, за адресою АДРЕСА_3 . Рикове (Партизани), по вул. Азовська (Колгоспна), 41 Генічеського району Херсонської області була зареєстрована земельна ділянка загальною площею 0,2500 га, з них для обслуговування вказаного домоволодіння обліковувалося - 600 кв.м., під багаторічними насадженнями - 270 кв.м., решта рілля - 1630 кв.м. Земельна ділянка перебувала у користуванні гр. ОСОБА_4 .

В подальшому частину вказаної земельної ділянки ОСОБА_4 виділила в земельну ділянку площею 0,1500 га (кадастровий номер 6522155700:04:001:0146), в той час як решта землі площею 0,1000 га залишилася у її користуванні (підтверджується витягом з ДЗК про земельну ділянку від 16.09.2019 року).

04.07.2019 року між гр. ОСОБА_4 (продавець) з однієї сторони та гр. ОСОБА_1 , гр. ОСОБА_2 (покупці) з другої сторони укладено Договір купівлі - продажу будинку з господарськими будівлями та спорудами до нього.

За умовами означеного договору продавець передала, а покупці прийняли у спільну - часткову власність в рівних частках (по 1/2 частки кожному) житловий будинок з господарськими будівлями та побутовими спорудами і будівлями до нього під АДРЕСА_2 на земельній ділянці прощею 0,1500 га, цільове призначення якої - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, з кадастровим номером - 6522155700:04:001:0146, згідно Витягу з Державного земельного кадастру (далі - ДЗК) про земельну ділянку від 27.05.2019 року №НВ-6506349572019, виданого відділом Держгеокадастру у Генічеському районі Херсонської обл.

За висновками КП Генічеське БТІ Херсонської облради від 09.07.2019 року №№ 657, 658, придбане позивачами домоволодіння поділено між ними в натурі, у зв`язку із чим, за кожним зареєстроване право власності на окремий об`єкт нерухомості (в частці 1/1): за ОСОБА_2 - по АДРЕСА_2 ; за ОСОБА_1 - по АДРЕСА_2 (підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 16.09.2019 року та технічним паспортом БТІ від 02.10.2019 року).

03.10.2019 року позивачі звернулись до Партизанської селищної ради із клопотанням про надання їм дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у спільну часткову власність земельної ділянки, шляхом викупу орієнтовною площею 0,1000 га, розташованої на території Партизанської селищної ради Генічеського району Херсонської області та детально позначеної в графічних матеріалах із відповідними розмірами та бажаним місцерозташуванням.

19.11.2019 року XLV сесією Партизанської селищної ради VII скликання прийнято рішення №377, яким позивачам відмовлено у задоволені наведеної заяви. Відмова мотивована тим, що на частину даної земельної ділянки (площею 0,067 га) вже надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно її у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) іншій особі, а саме ОСОБА_3 (рнокпп НОМЕР_1 ) рішенням Партизанської селищної ради від 20.09.2018 року № 268.

Не погоджуючись з рішенням селищної ради від 20.09.2018 року № 268, позивач звернувся до суду з позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд враховує наступне.

Приписами статей 13, 14 Конституції України встановлено, що земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно ч. 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно ч. 3 ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (ч. 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

У рішенні Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року N 7-рп/2009 (у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) вказано, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Відповідно до ст. 1 Земельного кодексу України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 19 Земельного кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

а) землі сільськогосподарського призначення;

б) землі житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

г) землі оздоровчого призначення;

ґ) землі рекреаційного призначення;

д) землі історико-культурного призначення;

е) землі лісогосподарського призначення;

є) землі водного фонду;

ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Статтею 40 Земельного кодексу України визначено, що громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульовано приписами ст. 118 ЗК України, натомість у даному випадку позивачі бажають отримати земельну ділянку площею 0,1000 га (місце розташування: по АДРЕСА_4 Азовська, 41 у смт. АДРЕСА_1 Генічеського АДРЕСА_2 обл.) у спільну часткову власність, шляхом її викупу.

Порядок продажу земельних ділянок державної та комунальної власності громадянам та юридичним особам передбачений положеннями ст. 128 ЗК України.

Продаж громадянам і юридичним особам земельних ділянок державної (крім земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації) та комунальної власності для потреб, визначених цим Кодексом, провадиться місцевими державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень (ч. 1 ст. 128 ЗК України).

Громадяни та юридичні особи, зацікавлені у придбанні земельних ділянок у власність, подають заяву (клопотання) до відповідного органу виконавчої влади або сільської, селищної, міської ради чи державного органу приватизації. У заяві (клопотанні) зазначаються місце розташування земельної ділянки, її цільове призначення, розміри та площа, а також згода на укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки.

До заяви (клопотання) додаються:

а) документ, що посвідчує право користування земельною ділянкою (у разі його наявності), та документи, що посвідчують право власності на нерухоме майно (будівлі та споруди), розташоване на цій земельній ділянці (у разі наявності на земельній ділянці будівель, споруд);

б) копія установчих документів для юридичної особи, а для громадянина - копія документа, що посвідчує особу (ч. 2 ст. 128 ЗК України).

Орган державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування у місячний строк розглядає заяву (клопотання) і приймає рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (якщо такий проект відсутній) та/або про проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки (крім земельних ділянок площею понад 50 гектарів для розміщення відкритих спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд) чи про відмову в продажу із зазначенням обґрунтованих причин відмови (ч. 3 ст. 128 ЗК України).

Підставою для відмови в продажу земельної ділянки є:

а) неподання документів, необхідних для прийняття рішення щодо продажу такої земельної ділянки;

б) виявлення недостовірних відомостей у поданих документах;

в) якщо щодо суб`єкта підприємницької діяльності порушена справа про банкрутство або припинення його діяльності;

г) встановлена цим Кодексом заборона на передачу земельної ділянки у приватну власність;

ґ) відмова від укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки.

Рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації, сільської, селищної, міської ради про продаж земельної ділянки є підставою для укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Укладання договорів купівлі-продажу земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, здійснюється відповідно до порядку, визначеного частиною першою цієї статті.

Договір купівлі-продажу земельної ділянки підлягає нотаріальному посвідченню. Документ про оплату або про сплату першого платежу (у разі продажу земельної ділянки з розстроченням платежу) є підставою для видачі державного акта на право власності на земельну ділянку та її державної реєстрації (ч. ч. 5-7 ст. 128 ЗК України).

З наведеного слідує, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який здійснює продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених статтею 128 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у продажу такої ділянки. При цьому, частиною 5 ст. 128 КАС України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у продажу, який не підлягає розширеному тлумаченню. До такого переліку включено такі підстави: неподання документів, необхідних для прийняття рішення щодо продажу такої земельної ділянки; виявлення недостовірних відомостей у поданих документах; якщо щодо суб`єкта підприємницької діяльності порушена справа про банкрутство або припинення його діяльності; встановлена цим Кодексом заборона на передачу земельної ділянки у приватну власність; відмова від укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у продажу земельної ділянки. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень ч. 5 статті 128 ЗК України.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме зі змісту рішення відповідача від 19.11.2019 року № 377, підставою для відмови у задоволенні заяви позивачів про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вказано надання такого дозволу іншій особі.

За таких обставин, обґрунтування рішення, прийнятого за результатами розгляду заяви позивачів не містить визначених частиною п`ятою статті 128 ЗК України підстав для відмови у задоволенні заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, що є порушенням вказаної норми цього Кодексу.

Означені норми та встановлені судом обставини свідчать на користь висновку про те, що відмова відповідача у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, шляхом викупу у власність, яка оформлена рішенням відповідача від 19.11.2019 року № 377, є протиправною з підстав викладених вище.

Водночас, проаналізувавши позовну вимогу, яка полягає у необхідності скасування рішення відповідача від 10.09.2018 року № 268, яким надано ОСОБА_3 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки площею 0,067 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), варто наголосити на наступному.

Як вже зазначалося судом, порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульовано приписами ст. 118 ЗК України.

Відповідно до статті 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:

- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування; - розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 ЗК України;

- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 13.12.2016 у справі № 815/5987/14 та постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №545/808/17.

Також, у постанові від 30.05.2018 у справі № 826/5737/16, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що надання дозволу вповноваженим органом місцевого самоврядування на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель комунальної власності не означає позитивного рішення про передачу її в користування, а направлене на ідентифікацію земельної ділянки, яка в подальшому може стати предметом передачі.

З вищенаведеного слідує, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки не покладає на селищну раду обов`язку (не є підставою для виникнення зобов`язання перед особою, яка розробила проект землеустрою) щодо надання цієї земельної ділянки у власність. Селищна рада може відмовити у затвердженні проекту та наданні земельної ділянки у власність з підстав визначених законом, а відтак вимога позивачів, що спрямована на скасування рішення відповідача від 20.09.2018 року № 268 про надання дозволу іншій особі на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки, являється передчасною.

За наведених обставин, судом не встановлено факту порушення прав позивачів оскаржуваним рішенням селищної ради від 20.09.2018 року № 268, у зв`язку із чим, його скасування не призведе до поновлення їх прав, порушених рішенням відповідача від 19.11.2019 року № 377, тому позовна вимога про скасування рішення № 268 задоволенню не підлягає.

Суд не враховує доводи позивачів про те, що право на користування бажаної ними до отримання земельної ділянки (площею 0,1000 га) перейшло до позивачів автоматично, як на підставу для скасування рішення відповідача від 20.09.2018 року № 268, з огляду на наступне.

У відповідності до приписів ч. 2 ст. 120 ЗК України, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

З матеріалів справи вбачається, що за адресою АДРЕСА_2 області до передачі у власність позивачів відповідного домоволодіння за договором купівлі-продажу, була зареєстрована земельна ділянка загальною площею 0,2500 га, з них для обслуговування вказаного домоволодіння обліковувалося - 600 кв.м., під багаторічними насадженнями - 270 кв.м., решта рілля - 1630 кв.м.

В подальшому частину вказаної земельної ділянки попередній власник домоволодіння - ОСОБА_4 виділила в земельну ділянку площею 0,1500 га для її подальшої безоплатної приватизації з кадастровим номером 6522155700:04:001:0146, натомість решта землі площею 0,1000 га залишилася у її користуванні.

За умовами договору купівлі-продажу від 04.07.2019 року гр. ОСОБА_4 передала, а позивачі прийняли у спільну - часткову власність в рівних частках (по 1/2 частки кожному) житловий будинок з господарськими будівлями та побутовими спорудами і будівлями до нього під АДРЕСА_2 на земельній ділянці прощею 0,1500 га.

Таким чином, передане позивачам у власність домоволодіння розташоване саме на земельній ділянці прощею 0,1500 га з кадастровим номером 6522155700:04:001:0146, у зв`язку із чим, саме на означену земельну ділянку позивачам безумовно перейшло право користування згідно приписів ч. 2 ст. 120 ЗК України, втім документів які б свідчили про факт передачі іншої земельної ділянки - площею 0,1000 га у користування позивачів, матеріали справи не містять, тому відповідні твердження є безпідставними та не можуть використовуватись при вирішенні спору, що має місце у даній справі.

Варто зазначити, що адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Вирішуючи питання про доцільність зобов`язання відповідача прийняти рішення про надання позивачам дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, шляхом викупу у власність, суд виходить з наступного.

У постанові від 05.09.2018 у справі №826/9727/16 Верховний Суд аналізував застосування пункту 4 ч. 2 ст. 245 КАС України і дійшов висновку, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов: 1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача; 2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача; 3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів; 4) прийняття рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Аналогічний правовий висновок висвітлено й у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 2340/2921/18.

Суд враховує, що повноваження відповідача у спірних правовідносинах не є дискреційними.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23 червня 2010 року № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

У спірних правовідносинах, в разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні.

Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

До такого правового висновку дійшла й колегія суддів Верховного Суду, здійснюючи касаційний розгляд справи № 813/2273/18 (постанова від 20.08.2019 року).

Разом з тим, суд зазначає, що такий спосіб захисту, як зобов`язання прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.

У спірних правовідносинах відповідач не навів обставин, визначених частиною 5 статті 128 ЗК України, що слугували підставою для прийняття рішення від 19.11.2019 року № 377, яким позивачам відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, шляхом викупу у власність.

З урахуванням наведеного, з метою захисту порушеного права позивачів ефективним та належним, за встановлених обставин, є такий спосіб захисту порушених прав, як зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивачів про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, шляхом викупу у власність.

Оцінюючи наявні докази, суд дотримується позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі Федорченко та Лозенко проти України , відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумним сумнівом .

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 74 КАС України).

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (ч. 1 ст. 90 КАС України).

Відповідач належними доказами не довів правомірність прийнятого ним рішення від 19.11.2019 року № 377.

Враховуючи встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч. 3 ст. 139 КАС України).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачами сплачено судовий збір всього на суму 1536,80 грн. (по 768,40 грн. кожним). Оскільки позов задоволено частково, з Партизанської селищної ради за рахунок її бюджетних асигнувань на користь позивачів підлягає стягненню судовий збір у розмірі 768,40 грн. (по 384,20 грн. кожному позивачу).

Вступну та резолютивну частини рішення проголошено судом 17.03.2020 року.

Керуючись ст.ст. 2, 6-9, 72-78, 139, 242-246, 250, 255, 262 КАС України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_2 , АДРЕСА_5 ), ОСОБА_2 (рнокпп НОМЕР_3 , АДРЕСА_5 ) до Партизанської селищної ради Генічеського району Херсонської області (код ЄДРПОУ 04400512, 75550, Херсонська область, Генічеського району, смт. Рикове, вул. Центральна, 28), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_3 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_6 ) про визнання протиправним та скасування рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки, задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення від 19.11.2019 року № 377, прийняте XLV сесією Партизанської селищної ради Генічеського району Херсонської області VII скликання, яким відмовлено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у задоволенні заяви від 03.10.2019 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, шляхом викупу у власність, орієнтовною площею 0,10 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .

Зобов`язати Партизанську селищну раду Генічеського району Херсонської області, з урахуванням висновків суду, повторно розглянути по суті заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, шляхом викупу у власність, орієнтовною площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , яка детально позначена в графічних матеріалах із відповідними розмірами та бажаним місцерозташуванням, доданих до заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 03.10.2019 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Партизанської селищної ради Генічеського району Херсонської області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 384 (триста вісімдесят чотири) грн. 20 коп., шляхом безспірного списання.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Партизанської селищної ради Генічеського району Херсонської області на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 384 (триста вісімдесят чотири) грн. 20 коп., шляхом безспірного списання.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції,який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 25 березня 2020 р.

Суддя С.В. Гомельчук

кат. 109020100