Рішення

від 23.03.2020 по справі 904/5631/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.03.2020м. ДніпроСправа № 904/5631/19 За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Апекс Н", м. Дніпро

до відповідача: Нікопольської міської ради, м. Нікополь

про стягнення 828720,83грн.

Суддя Євстигнеєва Н.М.

Секретар судового засідання: Чернявська Е.О.

Представники:

Від позивача: не з`явився

Від відповідача: не з`явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Апекс Н" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом, яким просить стягнути з Нікопольської міської ради Дніпропетровської області шкоду, завдану антиконкурентними діями та дискримінацією, спричинену станом на 31.10.2019 у розмірі 828 720,83 грн.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначає, що рішенням Нікопольської міської ради від 27.03.2015 № 32-60/VІІ "Про надання Товариству з обмеженою відповідністю "Апекс Н" в оренду земельної ділянки на вул. Шевченка, 81-а за фактичним розміщенням нежитлової будівлі", було затверджено технічну документацію щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки (кадастровий номер 1211600000:03:009:0024) на території м. Нікополь, вул. Шевченка, 81-а Товариству з обмеженою відповідністю "Апекс Н" та надано останньому в оренду терміном на 10 років земельну ділянку площею 0,1418 га на вул. Шевченка, 81-а для обслуговування будівель торгівлі (код цільового призначення земельної ділянки згідно КВЦПЗ - 03.07).

Пунктом 3 зазначеного рішення міської ради встановлено орендну плату за користування земельною ділянкою по вул. Шевченка, 81-а у розмірі 12 % від діючої нормативної грошової оцінки земель.

15 липня 2015 року на виконання рішення міської ради між Товариством з обмеженою відповідальністю "Апекс Н" та Нікопольською міською радою було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого (п. 1) орендодавець, на підставі рішення сесії Нікопольської міської ради від 27.03.2015 № 32-60/VІІ надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення, категорія земель: землі житлової та громадської забудови, яка знаходиться: м. Нікополь, вул. Шевченка, 81-а (кадастровий номер земельної ділянки 1211600000:03:009:0024). В оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,1418 га (п. 2 договору оренди землі).

Пунктом 8 договору визначено, що договір укладено на 10 (десять) років.

Відповідно до п. 9 договору оренди землі, орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у вигляді відсотків від діючої нормативно-грошової оцінки земель міста Нікополь із врахуванням щорічного коефіцієнту індексації. Розмір орендної плати складає 12%.

30.01.2018 Адміністративна колегія Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України прийняла рішення № 3/01-14/04-18, яким визнала дії Нікопольської міської ради щодо прийняття рішень міської ради (зазначених в графі шостій таблиці 1, в т.ч. рішення Нікопольської міської ради від 27.03.2015 № 32-60/VІІ "Про надання Товариству з обмеженою відповідністю "Апекс Н" в оренду земельної ділянки на вул. Шевченка, 81-а за фактичним розміщенням нежитлової будівлі") про надання в оренду земельних ділянок, на підставі яких укладаються договори з орендарями, та прийнятті рішень міської ради 2016-2017 років із застосуванням різних ставок орендної плати за користування земельними ділянками однакового цільового (функціонального) призначення, такими, що можуть ущемлювати права землекористувачів та можуть бути спрямовані на зниження конкурентоспроможності підприємств-конкурентів, настання негативних наслідків для їхніх ринкових позицій, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом третім статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", визначеним абзацом восьмим частиною другою статті 15 цього Закону, у вигляді антиконкурентних дій органів місцевого самоврядування, внаслідок яких окремим суб`єктам господарювання створюються дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.07.2019 по справі № 904/2403/18, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 06.11.2019, визнано недійсним п. 3 рішення Нікопольської міської ради від 27.03.2015 № 32-60/VІ "Про надання Товариству з обмеженою відповідністю "Апекс Н" в оренду земельної ділянки на вул. Шевченка, 81-а за фактичним розміщенням нежитлової будівлі".

Сума шкоди, що була завдана позивачу антиконкурентними діями та дискримінацією з боку відповідача, за розрахунком позивача станом на 31.10.2019 складає 828 720,83 грн., яка підлягає відшкодуванню за рахунок останнього.

Позивач також просить стягнути всі документально підтверджені судові витрати, а саме: судовий збір у розмірі 12430,81грн. та гонорар у розмірі 30 000,00грн. за надання правової допомоги.

17.01.2020 від позивача надійшло клопотання про повернення помилково сплаченого судового збору у розмірі 12 430,81грн. Позивач посилається на пп.13. ч.2 ст. 3 Закону України "Про судовий збір", відповідно до змісту якого судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади або органу місцевого самоврядування.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує з таких підстав:

- рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.07.2019 у справі №904/2403/18, яке залишено без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 06.11.2019, має свої правові наслідки лише після набрання ним законної сили, а саме з 06.11.2019 та не має зворотньої сили;

- у справі №904/2403/18, яка стала підставою позовних вимог про стягнення шкоди, судом не визначено, що за весь період, за який позивач має намір стягнути шкоду, мала бути ставка 3% або якась інша. В результаті остаточного розгляду справи в задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним пункту 9 договору та укладання додаткової угоди за ставкою 3%, позивачу відмовлено;

- заподіяну шкоду стане можливим визначити лише після прийняття міською радою однакових ставок оренди за земельні ділянки однакового цільового призначення землі (і тільки з моменту прийняття такого рішення).

У відповіді на відзив на позовну заяву позивач зазначає, що позовна вимога не заявлена з приводу надмірно сплачених грошових коштів за договором оренди земельної ділянки, а направлена на відшкодування шкоди, завданої позивачу антиконкурентними діями та дискримінацією, що допустив відповідач.

Позивач не заперечує, що з 06.11.2019 відповідач зобов`язаний привести договірні відносини (оренду землі) у відповідність до вимог рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.07.2019 та постанови Центрального апеляційного господарського суду від 06.11.2019 по справі №904/2403/18, які останній ігнорує. При цьому позивач категорично заперечує проти намагань відповідача ухилитися від відповідальності за наслідки вже допущеного порушення.

Звернення позивача до суду із позовом не є передчасним, направлено на поновлення порушеного права, що позивач зазнав та зазнає від протиправних дій відповідача.

Щодо твердження відповідача про можливість обрахування розміру шкоди після уніфікації ставок орендної плати на землю, які має здійснити відповідач, позивач зазначає, що рішення Адміністративної колегії Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України прийняла рішення № 3/01-14/04-18 по справі №44/04-03-3/17 "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції" прийнято 30.01.2018, однак відповідачем так і не здійснено уніфікацію ставок орендної плати на землю.

31 січня 2020 року до господарського суду від Нікопольської міської ради надійшли заперечення, мотивовані тим, що рішенням Адміністративної колегії Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 3/01-14/04-18 від 30.01.2018 не встановлено, що дії міської ради ущемляють права землекористувачів або спрямовані на зниження конкурентоспроможності підприємств-конкурентів і т.п., а лише можуть призвести до певних обставин, але фактично не призвели (шкода не встановлена). При проведенні розрахунку шкоди позивач не керується витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку землі, який має бути врахований у розрахунку. Так, у матеріалах справи відсутній зазначений витяг. Позивач розраховує шкоду за період з вересня 2015 року по жовтень 2019 року, що перевищує встановлений законодавством строк в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. На думку відповідача, позивач мав би заявити позовні вимоги про стягнення 649 927,32 грн. за період з грудня 2016 року по жовтень 2019 року.

Згідно Витягу з автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.11.2019 справу №904/5631/19 передано на розгляд судді Євстигнеєвої Н.М.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 02.12.2019 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 23.12.2019.

Підготовче засідання було відкладено з 23.12.2019 на 21.01.2020.

Ухвалою суду від 21.01.2020 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, відкладено підготовче засідання на 20.02.2020.

Ухвалою суду від 20.02.2020 закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду на 03.03.2020.

У зв`язку з неявкою у судове засідання представника відповідача, розгляд справи було відкладено на 23.03.2020. Явка у судове засідання представників сторін обов`язковою не визнавалась.

Про дату, час, місце розгляду справи позивач та відповідач повідомлені належним чином (рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення відповідачу (ухвали суду від 03.03.2020) №34930011518003 міститься в матеріалах справи.

Тож, підстави для відкладення розгляду справи чи оголошення перерви у судовому засіданні, визначені статтями 202 та 216 Господарського процесуального кодексу України, відсутні.

Більше того, судом враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі.

Слід також відзначити, що у частині 2 статті 129 Конституції України визначено одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів, що є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.

Позивач 19.03.2020 надав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

Відсутність представника відповідача у судовому засіданні не перешкоджає прийняттю судового рішення у справі за наявними у справі матеріалами й не порушує принцип змагальності сторін.

Клопотання про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення (ч.4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України).

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

В С Т А Н О В И В:

27.03.2015 Нікопольською міською радою прийнято рішення № 32-60/VI "Про надання ТОВ "Апекс Н" в оренду земельної ділянки на вул. Шевченка, 81а за фактичним розміщенням нежитлової будівлі", за змістом якого:

- затверджено технічну документацію щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки (кадастровий номер 1211600000:03:009:024) на території м. Нікополь, вул. Шевченка, 81а Товариству з обмеженою відповідальністю "Апекс Н" (пункт 1);

- надано Товариству з обмеженою відповідальністю "Апекс Н" в оренду терміном на 10 років земельну ділянку площею 0,1418 га на вул. Шевченка, 81а для обслуговування будівель торгівлі (код цільового призначення земельної ділянки згідно з КВЦПЗ - 03.07) (пункт 2);

- встановлено на земельну ділянку на вул. Шевченка, 81а орендну плату у розмірі 12% від діючої нормативної грошової оцінки земель (пункт 3).

30.01.2018 адміністративна колегія Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - територіальне відділення) прийняла рішення № 3/01-14/04-18 у справі № 44/04-03-3/17, яким визнала дії Нікопольської міської ради щодо:

прийняття рішень міської ради (зазначених у графі 6 таблиці 1, у тому числі оскаржуваного позивачем у цій справі рішення Нікопольської міської ради від 27.03.2015 № 32-60/VI "Про надання Товариству з обмеженою відповідністю "Апекс Н" в оренду земельної ділянки на вул. Шевченка, 81а за фактичним розміщенням нежитлової будівлі") про надання в оренду земельних ділянок, на підставі яких укладаються договори з орендарями;

прийняття рішень міської ради 2016 - 2017 років із застосуванням різних ставок орендної плати за користування земельними ділянками однакового цільового (функціонального) призначення такими, що можуть ущемлювати права землекористувачів та можуть бути спрямовані на зниження конкурентоспроможності підприємств-конкурентів, настання негативних наслідків для їхніх ринкових позицій,

порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 3 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", визначеним абзацом восьмим частини другої статті 15 цього Закону, у виді антиконкурентних дій органів місцевого самоврядування, внаслідок яких окремим суб`єктам господарювання створюються дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами.

Проаналізувавши надані міською радою договори оренди з господарюючими суб`єктами, територіальним відділенням було встановлено, що орендна плата за користування земельною ділянкою з цільовим призначенням 03.07 (Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі) становить:

- для будівель магазину 3%, 5%, 10%, 12% від нормативної грошової оцінки землі;

- для павільйону торгівлі 3%, 5%, 6%, 10%, 12% від нормативної грошової оцінки землі;

- для нежитлових будівель 3%, 5%, 10%, 12% від нормативної грошової оцінки землі;

- для кафе 3%, 5%, 10%, 12% від нормативної грошової оцінки землі;

- для кіоску торгівлі 3%, 5%, 10%, 12% від нормативної грошової оцінки землі.

Територіальним відділенням також зазначено, що відсутність єдиних ставок орендної плати дало можливість міській раді суб`єктивно визначати розмір ставки орендної плати для кожного суб`єкта господарювання окремо. Такі дії суперечать нормам конкуренційного законодавства, так як створюють суб`єктам господарювання нерівні умови діяльності порівняно з конкурентами, які діють на одному товарному ринку.

Відтак, суб`єкту господарювання, якому був встановлений більший розмір орендної ставки за користування земельною ділянкою, створювались дискримінаційні умови діяльності у порівнянні з суб`єктом господарювання, який діяв на цьому ж товарному ринку та якому було встановлено менший розмір орендної ставки.

Зазначені обставини встановлені рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.07.2019 по справі №904/2403/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Апекс Н" до Нікопольської міської ради, за участю третьої особи - Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання недійсним пункту 3 рішення Нікопольської міської ради від 27.03.2015 №32-60/VІ, яким позовні вимоги задоволено.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.07.2019 по справі №904/2403/18 залишено без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 06.11.2019.

Обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч.4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України).

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.07.2019 встановлено, що рішення Нікопольської міської ради №32-60/VІ від 27.03.2015 "Про надання Товариству з обмеженою відповідністю "АПЕКС Н" в оренду земельної ділянки на вул. Шевченка, 81-а за фактичним розміщенням нежитлової будівлі" (п.3. цього рішення) прийнято з порушенням:

- законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 3 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", визначеним абзацом восьмим частини другої статті 15 цього Закону, у виді антиконкурентних дій органів місцевого самоврядування, внаслідок яких окремим суб`єктам господарювання створюються дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами, зокрема ТОВ "АПЕКС Н";

- статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ст. 31 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 6 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні", у вигляді дискримінаційних дій по відношенню до ТОВ "АПЕКС Н";

- Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, в частині втручання в наявне в ТОВ "АПЕКС Н" право та накладення на нього додаткових фінансових зобов`язань.

Отже, факт вчинення відповідачем по відношенню до позивача антиконкурентних та дискримінаційних дій, наслідком яких є втручання в наявне у позивача право, що полягало у встановленні підвищеної орендної плати за землю в порівняні з іншими аналогічними землекористувачами, є встановлений рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.07.2019 по справі № 904/2403/18, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 06.11.2019.

15.07.2015, на підставі рішення Нікопольської міської ради №32-60/VІ від 27.03.2015 "Про надання Товариству з обмеженою відповідністю "АПЕКС Н" в оренду земельної ділянки на вул. Шевченка, 81-а за фактичним розміщенням нежитлової будівлі", між позивачем та відповідачем укладено договір оренди землі (далі - договір), а.с.39-53, т.1.

За пунктом 1.1. договору орендодавець (далі - відповідач) надає, а орендар (далі - позивач) приймає у строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення, категорія земель - землі житлової та громадської забудови, розташовану за адресою: м. Нікополь, вул. Шевченка, 81а (кадастровий номер 1211600000:03:009:0024).

Договір укладено строком на 10 років (п. 8 договору).

Згідно з пунктом 9 договору орендар вносить орендну плату у грошовій формі у вигляді відсотків від чинної нормативно-грошової оцінки земель м. Нікополя із врахуванням щорічного коефіцієнту індексації. Розмір орендної плати становить 12%.

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 1 555 063,88грн. з 0,1418га (п.5. договору).

На виконання умов цього договору позивачем, починаючи з дати укладання договору, сплачувалась орендна плата на розрахунковий рахунок УДКУ у Дніпропетровській області, що підтверджується наданими до матеріалів справи платіжними дорученнями (а.с.99-167, т.1):

№ 410 від 28.10.2015 на суму 11403,80 грн.;

№ 455 від 26.11.2015 на суму 15550,64 грн.;

№ 485 від 28.12.2015 на суму 15 550,64 грн.;

№ 519 від 27.01.2016 на суму 15 550,64 грн.;

№ 562 від 25.02.2016 на суму 22 284,07грн.;

№ 609 від 28.03.2016 на суму 22 284,07грн.;

№ 649 від 28.04.2016 на суму 22 284,07грн.;

№ 687 від 26.05.2016 на суму 22 284,07грн.;

№ 718 від 29.06.2016 на суму 22 284,07грн.;

№ 758 від 28.07.2016 на суму 22 284,07грн.;

№ 800 від 26.08.2016 на суму 22 284,07грн.;

№ 830 від 28.09.2016 на суму 22 284,07грн.;

№ 869 від 27.10.2016 на суму 22 284,07грн.;

№ 902 від 25.11.2016 на суму 22 284,07грн.;

№ 936 від 27.12.2016 на суму 22 284,07грн.;

№ 974 від 25.01.2017 на суму 22 284,07грн.;

№ 1005 від 24.02.2017 на суму 23 621,11 грн.;

№ 1042 від 27.03.2017 на суму 23 621,11 грн.;

№ 1069 від 24.04.2017 на суму 23 621,11 грн.;

№ 1101 від 25.05.2017 на суму 23 621,11 грн.;

№ 1134 від 26.06.2017 на суму 23 621,11 грн.;

№ 1157 від 26.07.2017 на суму 23 621,11 грн.;

№ 1195 від 21.08.2017 на суму 23 621,11 грн.;

№ 1222 від 25.09.2017 на суму 23 621,11 грн.;

№ 1251 від 26.10.2017 на суму 23 621,11 грн.;

№ 1278 від 27.11.2017 на суму 23 621,11 грн.;

№ 1300 від 26.12.2017 на суму 23 621,11 грн.;

№ 1328 від 24.01.2018 на суму 23 621,10 грн.;

№ 1352 від 26.02.2018 на суму 23 621,11 грн.;

№ 1378 від 26.03.2018 на суму 23 621,11 грн.;

№ 1406 від 26.04.2018 на суму 23 621,11 грн.;

№ 1436 від 23.05.2018 на суму 23 621,11 грн.;

№ 1454 від 21.06.2018 на суму 23 621,11 грн.;

№ 1487 від 26.07.2018 на суму 23 621,11 грн.;

№ 1512 від 27.08.2018 на суму 23 621,11 грн.;

№ 1546 від 26.09.2018 на суму 23 621,11 грн.;

№ 1576 від 29,10.2018 на суму 23 621,11 грн.;

№ 1600 від 27.11.2018 на суму 23 621,11 грн.;

№ 1627 від 26.12.2018 на суму 23 621,11 грн.;

№ 1657 від 25.01.2019 на суму 23 621,04 грн.;

№ 1683 від 26.02.2019 на суму 23 621,11 грн.;

№ 1707 від 29.03.2019 на суму 23 621,11 грн.;

№ 1735 від 24.04.2019 на суму 23 621,11 грн.;

№ 1755 від 27.05.2019 на суму 23 621,11 грн.;

№ 1775 від 25.06.2019 на суму 23 621,11 грн.;

№ 1798 від 29.07.2019 на суму 23 621,11 грн.;

№ 1821 від 23.08.2019 на суму 23 621,11 грн.;

№ 1844 від 24.09.2019 на суму 23 621,11 грн.;

№ 1865 від 28.10.2019 на суму 23 621,11 грн.

20.09.2019 позивач направив на адресу відповідача претензію з проханням відшкодувати завдані йому збитки у розмірі 740141,71грн. у десятиденний строк з дати отримання претензії (а.с.170-176, т.1).

Претензія позивача залишена без відповіді.

Разом з тим, листом від 10.02.2020 відповідач направив на адресу позивача рішення Нікопольської міської ради VІІ скликання від 31.01.2020 №77-58/VІІ "Про внесення змін до рішення Нікопольської міської ради від 27.03.2015 № 32-60/VI "Про надання ТОВ "Апекс Н" в оренду земельної ділянки на вул. Шевченка, 81а за фактичним розміщенням нежитлової будівлі", за змістом якого пункт 3 рішення викладено у наступній редакції: встановити на земельну ділянку на вул. Шевченка, 81а орендну плату у розмірі 12% від діючої нормативної грошової оцінки земель" (а.с.89-91, т.2).

Предметом розгляду у даній справі є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача шкоди у розмірі 828 720,83грн., завданої антиконкурентними діями та дискримінацією, що виразилось у прийнятті відповідачем незаконного рішення щодо встановлення позивачу орендної плати на земельну ділянку на вул. Шевченка, 81а у м. Нікополь у розмірі 12% від діючої нормативної грошової оцінки земель.

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Положенням ч. 1 ст. 55 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначено, що особи, яким заподіяно шкоду внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції, можуть звернутися до господарського суду із заявою про її відшкодування.

За змістом ст. 255 Господарського кодексу України, збитки, заподіяні зловживанням монопольним становищем, антиконкурентними узгодженими діями, дискримінацією суб`єктів господарювання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, а також збитки, заподіяні внаслідок вчинення дій, визначених цим Кодексом як недобросовісна конкуренція, підлягають відшкодуванню за позовами заінтересованих осіб у порядку, встановленому законом.

В силу ст. 15 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні", особа має право на відшкодування матеріальної шкоди та моральної шкоди, завданих їй унаслідок дискримінації. Порядок відшкодування матеріальної шкоди та моральної шкоди визначається Цивільним кодексом України та іншими законами.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, згідно з частиною другої цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до ст. 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов:

неправомірні дії цього органу,

наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.

Довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Наведене узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №920/715/17 та позицією Верховного Суду, яка викладена в постанові від 10.10.2019 у справі №921/346/18.

Матеріалами справи підтверджується наявність допущених відповідачем порушень конкурентного законодавства про протидію дискримінації та положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 щодо позивача.

Відповідно до частини 2 статті 25 Господарського процесуального кодексу України органам державної влади і органам місцевого самоврядування, що регулюють відносини у сфері господарювання, забороняється приймати акти або вчиняти дії, що визначають привілейоване становище суб`єктів господарювання тієї чи іншої форми власності, або ставлять у нерівне становище окремі категорії суб`єктів господарювання чи іншим способом порушують правила конкуренції. У разі порушення цієї вимоги органи державної влади, до повноважень яких належить контроль та нагляд за додержанням антимонопольно-конкурентного законодавства, а також суб`єкти господарювання можуть оспорювати такі акти в установленому законом порядку.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.07.2019 по справі № 904/2403/18, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 06.11.2019, зокрема визнано недійсним пункт 3 рішення Нікопольської міської ради від 27.03.2015 № 32-60/УІ "Про надання Товариству з обмеженою відповідністю "АПЕКС Н" в оренду земельної ділянки на вул. Шевченка, 81-а за фактичним розміщенням нежитлової будівлі", яким позивачу було встановлено орендну плату за користування земельною ділянкою по вул. Шевченка,81-а у розмірі 12% від діючої нормативної грошової оцінки земель.

Цим рішенням суду визнано, що дії Нікопольської міської ради щодо застосування різних ставок орендної плати за землю при однаковому цільовому призначенні землі, серед іншого, є забороненою законодавством формою непрямої дискримінації з боку органів місцевого самоврядування; встановлений факт вчинення відповідачем по відношенню до позивача антиконкурентних та дискримінаційних дій, наслідком яких є втручання в наявне у позивача право, що полягало у встановленні підвищеної орендної плати за землю в порівняні з іншими аналогічними землекористувачами .

Таким чином, встановлено, що при прийнятті п.3 рішення Нікопольської міської ради від 27.03.2015 № 32-60/УІ "Про надання Товариству з обмеженою відповідністю "АПЕКС Н" в оренду земельної ділянки на вул. Шевченка, 81-а за фактичним розміщенням нежитлової будівлі", відповідач діяв неправомірно.

Щодо розміру шкоди.

Позивач просить стягнути шкоду у розмірі 828720,83грн. за період з жовтня 2015 року по жовтень 2019 року.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст віднесено: розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу тощо.

Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорах строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності (ст. 93 Земельного кодексу України).

Статтею 124 Земельного кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди), шляхом укладання договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

В силу ч. 2 ст. 4 Закону України "Про оренду землі", орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради.

У відповідності до ст. 13 Закону "Про оренду землі", договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України "Про оренду землі", укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

У відповідності до п. З ч. 1 ст. 15 Закону України "Про оренду землі", істотною умовою договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Орендна плата за землю згідно ст. 21 Закону України "Про оренду землі", це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

Відповідно до ст. 288.5 Податкового кодексу України (в редакції станом на дату прийняття рішення Нікопольської міської ради від 27.03.2015 № 32-60/VІІ), розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

В обґрунтування розрахунку розміру шкоди позивач зазначає, що заявлена сума складає різницю між сумою сплаченою фактично за вказаний період та сумою, яка мала бути нарахованою та сплаченою у разі дотримання відповідачем вимог чинного законодавства.

Відповідно до статей 7, 140 Конституції України в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

Згідно ст. 143 Конституції України, ст. 12 Податкового кодексу України, ч. 1 ст. 69 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" Нікопольська міська рада наділена повноваженнями самостійно встановлювати ставки місцевих податків та зборів в межах ставок, визначених Податковим кодексом України.

Такий підхід пояснюється принципом правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності місцевого самоврядування, під яким розуміється право територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України (ст. 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

За положеннями ст. 20 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

Судом встановлено, що згідно пункту 5 договору оренди земельної ділянки від 15.07.2015, укладеного між позивачем та відповідачем на підставі рішення Нікопольської міської ради від 27.03.2015 № 32-60/УІ "Про надання Товариству з обмеженою відповідністю "АПЕКС Н" в оренду земельної ділянки на вул. Шевченка, 81-а за фактичним розміщенням нежитлової будівлі", нормативно-грошова оцінка земельної ділянки становить 1555063,88грн.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок - це капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений відповідно до законодавства центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (пп. 14.1.125 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Розмір річної орендної плати за земельні ділянки вираховується на підставі даних витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, помножених на значення ставки орендної плати, розмір якої визначається відповідним рішенням міської ради. Місячний розмір орендної плати визначається шляхом ділення річної орендної плати на 12, що відповідає кількості місяців у році.

За умовами п.9 договору орендар вносить орендну плату у грошовій формі у вигляді відсотків від чинної нормативно-грошової оцінки земель м. Нікополя із врахуванням щорічного коефіцієнту індексації. Розмір орендної плати становить 12%. Проте, як зазначалось судом, рішення Нікопольської міської ради, яким встановлено орендну плату на земельну ділянку на вул. Шевченка, 81а у розмірі 12% від діючої нормативної грошової оцінки земель (пункт 3), визнано недійсним.

В основу розрахунку розміру заподіяної шкоди позивачем покладено нормативно - грошову оцінку земельної ділянки, зазначену в п.5 договору оренди земельної ділянки.

В силу п. 289.1 ст. 289 Податкового кодексу України управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року. Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель.

Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру, яка є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, на виконання пункту 289.3 статті 289 ПК України, на своєму офіційному сайті (http://1апd.gоу.uа) публікує коефіцієнти індексації нормативної грошової оцінки земель за попередні роки, згідно яких для земель несільськогосподарського призначення вони становлять: 1996 рік - 1,703, 1997 рік -1,059, 1998 рік - 1,006, 1999 рік - 1,127, 2000 рік - 1,182, 2001 рік - 1,02, 2005 рік - 1,035, 2007 рік - 1,028, 2008 рік - 1,152, 2009 рік - 1,059, 2010 рік - 1,0, 2011 рік - 1,0, 2012 рік - 1,0, 2013 рік - 1,0, 2014 рік - 1,249, 2015 рік - 1,433, 2016 рік - 1,06, 2017 рік - 1,0, 2018 рік - 1,0.

Держгеокадастр не пізніше 15 січня поточного року інформує Державну фіскальну службу України і власників землі та землекористувачів про щорічну індексацію нормативної грошової оцінки земель.

З урахуванням зазначених коефіцієнтів позивачем і було здійснено перерахунок розміру орендної плати, яка мала бути встановлена у розмірі не менше 3 відсотків нормативної грошової оцінки.

Відповідно, нормативно грошова оцінка земельної ділянки:

у 2015 році складає 1 555 063,88грн,

у 2016 році складає 2 228 406,54грн.

у 2017 році складає 2 362 110,93грн.

у 2018 році складає 2 362 110,93грн.

у 2019 році складає 2 362 110,93грн.

Як убачається з матеріалів справи позивачем сплачено орендну плату у розмірі 12% нормативно-грошової оцінки земельної ділянки за спірний період у розмірі 1 104 961,11грн.

Разом з цим орендна плата з розрахунку 3% нормативної грошової оцінки земельної ділянки (мінімальна ставка, встановлена законом) за спірний період складає 276240,28грн.

Таким чином, розмір шкоди, спричиненої відповідачем у зв`язку з неправомірним встановленням позивачу орендної плати в розмірі 12% складає 828 720,83грн. (1 104 961,11грн. - 276240,28грн.).

З огляду на відсутність єдиного підходу у визначенні орендної ставки по платі за землю для землекористувачів, що знаходяться в однакових умовах, є конкурентами і орендують земельні ділянки одного цільового призначення з однією ціллю - розміщення будівлі торгівлі, а також, приймаючи до уваги ту обставину, що ряду землекористувачів, які відповідають вищевказаним критеріям, відповідачем встановлена орендна ставка у розмірі 3% від нормативно грошової оцінки (рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.08.2019 по справі №904/401/18), суд вважає обґрунтованим та правомірним застосування до спірних відносин орендної плати у розмірі 3% нормативно - грошової оцінки землі.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок, господарський суд помилок не виявив.

Що стосується причинного зв`язку між неправомірними діями і заподіяною шкодою, то неправомірність дій відповідача по встановленню орендної плати у розмірі 12% від нормативно - грошової оцінки земельної ділянки встановлена рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.07.2019 по справі № 904/2403/18, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 06.11.2019.

Встановивши позивачу максимальну у порівнянні з іншими землекористувачами плату за землю, відповідач здійснив порушення вимог пункту третього статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", абзацу вісім частини другої статті 15 цього Закону у вигляді антиконкурентних дій, внаслідок яких позивачу створені дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами.

Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Частинами першою, другою статті 321 ЦК України, передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Верховною Радою України 17.07.1997 прийнято Закон України № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", а 09.02.2006 - Закон України "Про ратифікацію Протоколів № 12 та № 14 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод", якими поширено на Україну юрисдикції Європейського суду з прав людини.

За приписами статей 9 Конституції України та 19 Закону України "Про міжнародні договори України", чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

У зв`язку з обов`язком держави виконувати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України, необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції і протоколів до неї, з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини, зі створенням передумов для зменшення числа заяв до Європейського суду з прав людини проти України, законодавцем прийнято Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Статтею 17 цього Закону встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Отже, у зв`язку з ратифікацією Конвенції, Протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" судам у здійсненні судочинства необхідно застосовувати судові рішення та ухвали Суду з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні. Крім того, у рішеннях Суду неодноразово зазначалося, що він керується своєю попередньою практикою і тлумачить Конвенцію та протоколи до неї, розглядаючи фактичні обставини конкретної справи в світлі вимог сьогодення.

У відповідності до ч. 1 ст. 1 "Захист власності" Протоколу №1 до Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном".

Основна мета статті 1 Першого Протоколу - це захист особи від свавільного втручання з боку держави в її право на мирне володіння своїм майном. Водночас згідно зі статтею 1 Конвенції Високі договірні сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в Конвенції.

За змістом Рішення Європейського Суду з прав людини від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України", перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним (пункти 50, 51).

З урахуванням викладеного, суд погоджується з доводами позивача, що встановлення і сплата орендної плати в більшому (12%) розмірі ніж 3 % від нормативно грошової оцінки призвела до необґрунтованого та свавільного втручання в право власності (мирне володіння майном) позивача, шляхом накладення додаткового фінансового зобов`язання, і, як наслідок, завдало йому шкоди.

З огляду на те, що позивачем відповідно до вимог ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доведено протиправність поведінки відповідача, доведено розмір понесених збитків та причинний зв`язок між протиправними діями відповідача та збитками позивача, суд вбачає підстави для покладення на відповідача відповідальності з відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 828 720,83грн.

Таким чином, позовні вимоги є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсягу.

Щодо доводів відповідача про пропуск позивачем позовної давності.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

За загальним правилом, встановленим у частині першій статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов`язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.11.2013 у справі № 6-116цс13.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. За змістом норми частини першої статті 261 Цивільного кодексу України для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Наведене узгоджується з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 29.10.2014 у справі № 6-152цс14.

Відповідач вважає, що позивач міг би заявити позовні вимоги про стягнення збитків за період з грудня 2016 року по жовтень 2019 року - в межах позовної давності.

Разом з тим, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.07.2018, яке залишено без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 06.11.2019 та яким встановлено недійсність п.3. рішення Нікопольської міської ради від 27.03.2015 № 32-60/VІІ "Про надання Товариству з обмеженою відповідністю "Апекс Н" в оренду земельної ділянки на вул. Шевченка, 81-а за фактичним розміщенням нежитлової будівлі", набрало законної сили 06.11.2019. Початок перебігу строку позовної давності починається з 07.11.2019.

За таких обставин підстави для задоволення клопотання про застосування позовної давності відсутні.

Доводи відповідача, що діючою ставкою орендної плати відповідно до умов договору оренди земельної ділянки є 12%, а ставка 3% не знайшла свого підтвердження, відхиляються з огляду на таке.

Передача земельної ділянки в оренду здійснюється на підставі рішення власника землі та реалізується у подальшому шляхом укладення договору оренди.

Так, за змістом частини 2 статті 16 Закону України "Про оренду землі" укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому ЗК України, або за результатами аукціону.

Відповідно до частини 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом статті 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Згідно з пунктом 34 частини 1 статті 26, статтею 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до виключної компетенції міських рад відноситься вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин. Сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до чинного законодавства України суд не може втручатися у дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування щодо вирішення питання про умови договору оренди.

Визначення розміру орендної плати є виключною компетенцією органів місцевого самоврядування, який (розмір) має затверджуватися рішенням уповноваженої ради у встановленому законом порядку .

Оскільки п.3 рішення Нікопольської міської ради від 27.03.2015 № 32-60/VІІ "Про надання Товариству з обмеженою відповідністю "Апекс Н" в оренду земельної ділянки на вул. Шевченка, 81-а за фактичним розміщенням нежитлової будівлі", яким було встановлено орендну плату за користування земельною ділянкою по вул. Шевченка, 81-а у розмірі 12 % від діючої нормативної грошової оцінки земель, визнано судом недійсним, підстав для встановлення ставки орендної плати в договорі оренди у розмірі 12% не було. Пункт 3 рішення Нікопольської міської ради від 27.03.2015 № 32-60/VІІ є недійсним з дати його прийняття.

Суд звертає увагу відповідача на те, що при розгляді справи №904/2403/18 судом було встановлено, що Товариству з обмеженою відповідальністю "Апекс Н" (якому було встановлено розмір орендної ставки за користування земельною ділянкою у розмірі 12 % від діючої нормативної грошової оцінки землі), створювалися дискримінаційні умови ведення господарської діяльності у порівнянні з іншими суб`єктами господарювання , які діяли на ринку надання послуг торгівлі в місті Нікополь та яким було встановлено менший розмір орендної ставки від діючої нормативної грошової оцінки землі.

Проте, не зважаючи на рішення господарського суду від 22.07.2019, яке залишено без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 06.11.2019 та постанову Верховного Суду від 18.02.2020 у справі №904/2403/18, відповідачем у січні 2020 року прийнято рішення №77-58/VІІ "Про внесення змін до рішення Нікопольської міської ради від 27.03.2015 №32-60/VІ "Про надання Товариству з обмеженою відповідністю "Апекс Н" в оренду земельної ділянки на вул. Шевченка, 81-а за фактичним розміщенням нежитлової будівлі", яким фактично поновлено попередню редакцію пункту 3 рішення Нікопольської міської ради від 27.03.2015 №32-60/VІ (а.с.91, т.2).

Суд погоджується з доводами відповідача, що рішення господарського суду набирає законної сили з 06.11.2019 та що при розгляді справи №904/2403/18 судом не визначено ставку орендної плати, відмовлено у визнанні недійсним пункту 9 договору оренди земельної ділянки. Як вже зазначалось, суд не може втручатися у дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування щодо вирішення питання про умови договору оренди. Однак, за відсутності рішення міської ради про встановлення ставки орендної плати (п.3 рішення міської ради визнано недійсним), відсутні підстави для отримання орендної плати виходячи з розміру 12%.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає про абстрактність розміру збитків, посилаючись на те, що заподіяну шкоду стане можливим визначити після прийняття міською радою однакових ставок орендної плати за земельні ділянки однакового цільового призначення землі з моменту прийняття радою відповідного рішення. Однак, доказів уніфікації ставок орендної плати за землю та прийняття такого рішення до суду не надав, як і не надав контррозрахунку заявленої позивачем шкоди.

Щодо відсутності складу (елементів) правопорушення. Правовими підставами задоволення позову позивач вказує, зокрема ст.ст.1166, 1173 Цивільного кодексу України. Наявність шкоди, неправомірність дій відповідача та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою доведено позивачем та підтверджується матеріалами справи. Для застосування відповідальності відповідача при розгляді цього спору наявність його вини, в силу положень ст. 1173 ЦК України, не є обов`язковою.

Аналогічна правова позиція відображена в пунктах 36, 37 постанови КГС ВС від 10.10.2019 по справі № 921/346/18.

Відповідач не погоджується з посиланням позивача на рішення адміністративної колегії Дніпропетровського обласного відділення АМК України від 30.01.2018 № 3/01-14/04-18 у справі № 44/04-03-3/17 як належний доказ на підтвердження дискримінаційності рішення відповідача від 27.03.2015, оскільки резолютивна частина рішення АМК України не містить ніяких приписів щодо зобов`язання вчинити певні дії, визнання дискримінаційним та/або скасування того чи іншого конкретно визначеного рішення відповідача. Суд не надає оцінку рішенню адміністративної колегії, оскільки зазначене рішення є чинним, дійсність рішення АМК України не є предметом розгляду цього спору.

Щодо відсутності в матеріалах справи витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, відомості в якому є обов`язковими при визначенні орендної плати.

Згідно з абзацом 3 частини першої статті 13 Закону України "Про оцінку земель", абзацом 1 пункту 289.1 Податкового кодексу України нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема, комунальної власності.

Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (частина друга статті 20 Закону України "Про оцінку земель").

У даній справі наявність витягу про нормативно - грошову оцінку земельної ділянки не є обов`язковим з огляду на предмет спору (стягнення шкоди). Судом встановлено, що при обчисленні розміру шкоди позивачем була використана нормативно-грошова оцінка землі, яка зазначена у п.5 договору оренди земельної ділянки. Заперечень з боку відповідача при укладанні договору оренди земельної ділянки щодо нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, зазначеної у п.5. договору, не надходило. Доказів на підтвердження того, що позивачем невірно застосована нормативно - грошова оцінка земель та коефіцієнти її індексації за попередні роки при обчисленні розміру шкоди відповідачем не надано.

Щодо розподілу судових витрат.

За змістом статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед яких - витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом частини другої статті 126 цього Кодексу за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами й визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою .

На підтвердження витрат на послуги адвоката у розмірі 30 000,00грн. позивачем надані: договір про надання правничої допомоги від 07.11.2019, довіреність від 07.11.2019, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю ДП № 3228 (а.с.172-182).

Відповідач заперечує проти заявленої суми гонорару, зазначає, що зможе надати свої зауваження лише після отримання детального опису робіт, виконаних адвокатом та здійснених ним витрат.

07.11.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Апекс Н" (Клієнт) та Адвокатським об`єднанням "АЛМ" укладено договір про надання правничої допомоги, відповідно до умов якого (п.1.1) клієнт доручає, а Адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надати клієнту правову консультацію, підготувати необхідні процесуальні документи та здійснити представництво інтересів клієнта з приводу відшкодування Нікопольською міською радою шкоди, завданих антиконкурентними діями та дискримінацією, розмір яких станом на 01.11.2019 становить 828 720,83грн.

Вартість послуг та порядок їх оплати встановлено сторонами в розділі 3 договору.

Так, згідно п.3.1. договору, за надання послуг, передбачених цим договором, Клієнт зобов`язується сплатити на розрахунковий рахунок Адвокатського об`єднання гонорар у розмірі 20 000,00грн.

Визначений пунктом 3.1. договору гонорар є фіксованим і включає в себе повне юридичне супроводження справи в суді першої інстанції (п.3.2. договору).

Оплата вартості послуг (гонорару) передбачена п.3.1. цього договору, здійснюється протягом десяти календарних днів з моменту завершення розгляду справи в суді першої інстанції та надання рахунку Адвокатським об`єднанням.

З урахуванням викладеного, умови договору щодо розміру гонорару, суд вбачає підстави стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00грн.

Згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні з позовом до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 12 430,81 грн., що підтверджується доданим до матеріалів справи оригіналом платіжного доручення № 1886 від 18.11.2019 (а.с.23, т.1).

Разом з тим, відповідно до пп. 13 ч. 2 ст. З ЗУ "Про судовий збір", судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

17.01.2020 позивач звернувся до суду з клопотанням про повернення помилково сплаченого судового збору.

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 7 ЗУ "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Оскільки предметом розгляду у даній справі є стягнення шкоди, спричиненої незаконним рішенням Нікопольської міської ради, судовий збір за розгляд позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішенням органу місцевого самоврядування не сплачується, відповідно клопотання позивача про повернення сплаченого судового збору підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 13, 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Апекс Н" до Нікопольської міської ради про стягнення 828720,83грн. задовольнити повністю.

Стягнути з Нікопольської міської ради (53200, Дніпропетровська область, м. Нікополь, вул. Електрометалургів, буд. 3, ідентифікаційний код 37338501) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Апекс Н" (49000, м. Дніпро, Запорізьке шосе, 37, ідентифікаційний код 37901378) шкоду, завдану антиконкурентними діями та дискримінацією, спричинену станом на 31.10.2019 у розмірі 828 720 (вісімсот двадцять вісім тисяч сімсот двадцять) грн. 83коп., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 (двадцять тисяч) грн. 00коп., про що видати наказ.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Апекс Н" (49000, м. Дніпро, Запорізьке шосе, 37, ідентифікаційний код 37901378) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 12430 (дванадцять тисяч чотириста тридцять) грн. 81 коп., помилково сплачений згідно платіжного доручення №1886 від 18.11.2019, оригінал якого міститься в матеріалах справи, про що видати ухвалу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Центрального апеляційного господарського суду безпосередньо або через Господарський суд Дніпропетровської області. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення підписано 26.03.2020

Суддя Н.М. Євстигнеєва