Постанова

від 20.08.2020 по справі 904/5631/19

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.08.2020 року м.Дніпро Справа № 904/5631/19

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів : Чередко А.Є., Коваль Л.А.

cекретар судового засідання Кандиба Н.В.

розглянувши апеляційну скаргу Нікопольської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.03.2020 (суддя Євстигнеєва Н.М.)

у справі №904/5631/19

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Апекс Н", м. Дніпро

до відповідача: Нікопольської міської ради, м. Нікополь

про стягнення 828720,83 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Апекс Н" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом, яким просить стягнути з Нікопольської міської ради Дніпропетровської області шкоду, завдану антиконкурентними діями та дискримінацією, спричинену станом на 31.10.2019 у розмірі 828 720,83 грн.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 23.03.2020 у справі № 904/5631/19 позовні вимоги задоволено у повному обсязі та стягнуто з Нікопольської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Апекс Н" шкоду, завдану антиконкурентними діями та дискримінацією, спричинену станом на 31.10.2019 у розмірі 828 720,83грн., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн.

Не погодившись з вказаним рішенням Нікопольською міською радою подано апеляційну скаргу на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.03.2020 у справі № 904/5631/19, згідно якої просить скасувати зазначене рішення.

В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що:

- рішенням Адміністративної колегії Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 3/01-14/04-18 від 30.01.2018 не встановлено, що дії міської ради ущемляють права землекористувачів або спрямовані на зниження конкурентоспроможності підприємств-конкурентів і т.п., а лише можуть призвести до певних обставин, але фактично не призвели (шкода не встановлена);

- судом першої інстанції не враховано, що ставка 3% в ході судового розгляду не знайшла свого підтвердження;

- судом першої інстанції не надано оцінку пропуску позивачем строку позовної давності, а саме останній розраховує шкоду за період з вересня 2015 року по жовтень 2019 року, що перевищує встановлений законодавством строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

25.05.2020 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Апекс Н" надійшов відзив на апеляційну скаргу Нікопольської місткої ради, в якому просить вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення в оскаржуваній частині - без змін.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 04.05.2020 апеляційну скаргу Нікопольської міської ради на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.03.2020 у справі №904/5631/19 залишено без руху.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 13.05.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Нікопольської міської ради на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.03.2020 у справі №904/5631/19.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 10.06.2020 розгляд справи 904/5631/19 призначено в судове засідання на 02.07.2020 р. о 16 год. 20 хв..

У судовому засіданні 02.07.2020 року оголошено перерву до 16.07.2020 року, про що повідомлено товариство з обмеженою відповідальністю "Апекс Н" ухвалою від 03.07.2020

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.07.2020 розгляд апеляційної скарги відкладено в судове засідання на 20.08.20р. о 14:10 год..

24.07.2020р. представником Нікопольської міської ради подано до суду пояснення в порядку ст. 42 ГПК України від 21.07.2020р. за № 272/20, в яких останній наголошує, що Нікопольська міська рада при визначенні розміру орендної ставки не виступає суб`єктом відповідальності у розумінні ст. 1173 ЦК України, оскільки не здійснює управлінські, владні повноваження.

04.08.2020 року до Центрального апеляційного господарського суду від Нікопольської міської ради надійшли додаткові пояснення до апеляційної скарги та заперечення стосовно витрат на професійну правничу допомогу від 30.07.2020р. за № 278, в яких, зокрема, зазначається про необґрунтованість та недоведеність понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, а відтак апелянт просить суд відмовити в задоволенні вимог про їх стягнення.

В судове засідання 20.08.2020 року з`явилися представники сторін.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та перевіривши правильність висновків місцевого господарського суду вважає, що рішення підлягає скасуванню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, 27.03.2015 Нікопольською міською радою прийнято рішення № 32-60/VI "Про надання ТОВ "Апекс Н" в оренду земельної ділянки на вул. Шевченка, 81а за фактичним розміщенням нежитлової будівлі", за змістом якого:

- затверджено технічну документацію щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки (кадастровий номер 1211600000:03:009:024) на території м. Нікополь, вул. Шевченка, 81а Товариству з обмеженою відповідальністю "Апекс Н" (пункт 1);

- надано Товариству з обмеженою відповідальністю "Апекс Н" в оренду терміном на 10 років земельну ділянку площею 0,1418 га на вул. Шевченка, 81а для обслуговування будівель торгівлі (код цільового призначення земельної ділянки згідно з КВЦПЗ - 03.07) (пункт 2);

- встановлено на земельну ділянку на вул. Шевченка, 81а орендну плату у розмірі 12% від діючої нормативної грошової оцінки земель (пункт 3).

30.01.2018 Адміністративна колегія Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України прийняла рішення № 3/01-14/04-18, яким визнала дії Нікопольської міської ради щодо прийняття рішень Міської ради (в тому числі рішення Нікопольської міської ради від 27.03.2015 № 32-60/VІІ "Про надання Товариству з обмеженою відповідністю "АПЕКС Н" в оренду земельної ділянки на вул. Шевченка, 81-а за фактичним розміщенням нежитлової будівлі ) про надання в оренду земельних ділянок, на підставі яких укладаються договори з орендарями, та прийнятті Рішень Міської ради 2016-2017 років із застосуванням різних ставок орендної плати за користування земельними ділянками однакового цільового (функціонального) призначення, такими, що можуть ущемлювати права землекористувачів та можуть бути спрямовані на зниження конкурентоспроможності підприємств-конкурентів, настання негативних наслідків для їхніх ринкових позицій, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом третім статті 50 Закону України Про захист економічної конкуренції , визначеним абзацом восьмим частиною другою статті 15 цього Закону, у вигляді антиконкурентних дій органів місцевого самоврядування, внаслідок яких окремим суб`єктам господарювання створюються дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами.

Проаналізувавши надані міською радою договори оренди з господарюючими суб`єктами, територіальним відділенням було встановлено, що орендна плата за користування земельною ділянкою з цільовим призначенням 03.07 (Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі) становить:

- для будівель магазину 3%, 5%, 10%, 12% від нормативної грошової оцінки землі;

- для павільйону торгівлі 3%, 5%, 6%, 10%, 12% від нормативної грошової оцінки землі;

- для нежитлових будівель 3%, 5%, 10%, 12% від нормативної грошової оцінки землі;

- для кафе 3%, 5%, 10%, 12% від нормативної грошової оцінки землі;

- для кіоску торгівлі 3%, 5%, 10%, 12% від нормативної грошової оцінки землі.

Територіальним відділенням також зазначено, що відсутність єдиних ставок орендної плати дало можливість міській раді суб`єктивно визначати розмір ставки орендної плати для кожного суб`єкта господарювання окремо. Такі дії суперечать нормам конкуренційного законодавства, так як створюють суб`єктам господарювання нерівні умови діяльності порівняно з конкурентами, які діють на одному товарному ринку.

Відтак, суб`єкту господарювання, якому був встановлений більший розмір орендної ставки за користування земельною ділянкою, створювались дискримінаційні умови діяльності у порівнянні з суб`єктом господарювання, який діяв на цьому ж товарному ринку та якому було встановлено менший розмір орендної ставки.

Зазначені обставини встановлені рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.07.2019 по справі №904/2403/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Апекс Н" до Нікопольської міської ради, за участю третьої особи - Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання недійсним пункту 3 рішення Нікопольської міської ради від 27.03.2015 №32-60/VІ, яким позовні вимоги задоволено.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.07.2019 по справі №904/2403/18 залишено без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 06.11.2019.

Обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч.4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України).

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.07.2019 встановлено, що рішення Нікопольської міської ради №32-60/VІ від 27.03.2015 "Про надання Товариству з обмеженою відповідністю "АПЕКС Н" в оренду земельної ділянки на вул. Шевченка, 81-а за фактичним розміщенням нежитлової будівлі" (п.3. цього рішення) прийнято з порушенням:

- законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 3 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", визначеним абзацом восьмим частини другої статті 15 цього Закону, у виді антиконкурентних дій органів місцевого самоврядування, внаслідок яких окремим суб`єктам господарювання створюються дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами, зокрема ТОВ "АПЕКС Н";

- статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ст. 31 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 6 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні", у вигляді дискримінаційних дій по відношенню до ТОВ "АПЕКС Н";

- Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, в частині втручання в наявне в ТОВ "АПЕКС Н" право та накладення на нього додаткових фінансових зобов`язань.

Отже, факт вчинення відповідачем по відношенню до позивача антиконкурентних та дискримінаційних дій, наслідком яких є втручання в наявне у позивача право, що полягало у встановленні підвищеної орендної плати за землю в порівняні з іншими аналогічними землекористувачами, є встановлений рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.07.2019 по справі № 904/2403/18, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 06.11.2019.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції, водночас зазначає наступне.

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до правил, встановлених ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Згідно ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Як передбачено ч. 1 ст. 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Положенням ч. 1 ст. 55 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначено, що особи, яким заподіяно шкоду внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції, можуть звернутися до господарського суду із заявою про її відшкодування.

За змістом ст. 255 Господарського кодексу України, збитки, заподіяні зловживанням монопольним становищем, антиконкурентними узгодженими діями, дискримінацією суб`єктів господарювання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, а також збитки, заподіяні внаслідок вчинення дій, визначених цим Кодексом як недобросовісна конкуренція, підлягають відшкодуванню за позовами заінтересованих осіб у порядку, встановленому законом.

В силу ст. 15 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні", особа має право на відшкодування матеріальної шкоди та моральної шкоди, завданих їй унаслідок дискримінації. Порядок відшкодування матеріальної шкоди та моральної шкоди визначається Цивільним кодексом України та іншими законами.

За змістом ст. ст. 224, 225 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що особа, яка порушила зобов`язання, несе цивільно-правову відповідальність, зокрема у виді відшкодування збитків. Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність всіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправної поведінки боржника, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов`язання; наявності збитків; причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданими збитками; вини боржника.

Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення виключає настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

Зазначена правова позиція наведена у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03.08.2018р. у справі № 923/700/17.

Відповідно до положень статті 623 Цивільного кодексу України розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

У справах зазначеної категорії на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому слід відмітити, що збитки повинні мати реальний характер та у разі, якщо сторона, яка вважає, що її права були порушені та нею понесені збитки, повинна довести як розмір збитків, так і факт їх понесення. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Дані висновки наведені в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 14.02.2018р. у справі № 686/10520/15-ц, від 03.10.2018р. у справі № 668/7511/15-ц.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у своїй Постанові від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 дійшла наступних висновків, що статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Аналогічна позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 10.10.2019р. у справі №921/346/18.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як встановлено судом першої інстанції, 15.07.2015р. на підставі рішення Нікопольської міської ради №32-60/VІ від 27.03.2015 "Про надання Товариству з обмеженою відповідністю "АПЕКС Н" в оренду земельної ділянки на вул. Шевченка, 81-а за фактичним розміщенням нежитлової будівлі", між позивачем та відповідачем укладено договір оренди землі (далі - договір), а.с.39-53, т.1.

За пунктом 1.1. договору орендодавець (далі - відповідач) надає, а орендар (далі - позивач) приймає у строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення, категорія земель - землі житлової та громадської забудови, розташовану за адресою: м. Нікополь, вул. Шевченка, 81а (кадастровий номер 1211600000:03:009:0024).

Договір укладено строком на 10 років (п. 8 договору).

Згідно з пунктом 9 договору орендар вносить орендну плату у грошовій формі у вигляді відсотків від чинної нормативно-грошової оцінки земель м. Нікополя із врахуванням щорічного коефіцієнту індексації. Розмір орендної плати становить 12%.

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 1 555 063,88 грн. з 0,1418га (п.5. договору).

На виконання умов цього договору позивачем, починаючи з дати укладання договору, сплачувалась орендна плата на розрахунковий рахунок УДКУ у Дніпропетровській області, що підтверджується наданими до матеріалів справи платіжними дорученнями (а.с.99-167, т.1):

№ 410 від 28.10.2015 на суму 11 403,80 грн.; № 455 від 26.11.2015 на суму 15 550,64 грн.; № 485 від 28.12.2015 на суму 15 550,64 грн.; № 519 від 27.01.2016 на суму 15 550,64 грн.; № 562 від 25.02.2016 на суму 22 284,07грн.; № 609 від 28.03.2016 на суму 22 284,07грн.; № 649 від 28.04.2016 на суму 22 284,07грн.; № 687 від 26.05.2016 на суму 22 284,07грн.; № 718 від 29.06.2016 на суму 22 284,07грн.; № 758 від 28.07.2016 на суму 22 284,07грн.; № 800 від 26.08.2016 на суму 22 284,07грн.;№ 830 від 28.09.2016 на суму 22 284,07грн.; № 869 від 27.10.2016 на суму 22 284,07грн.; № 902 від 25.11.2016 на суму 22 284,07грн.; № 936 від 27.12.2016 на суму 22 284,07грн.; № 974 від 25.01.2017 на суму 22 284,07грн.; № 1005 від 24.02.2017 на суму 23 621,11 грн.; № 1042 від 27.03.2017 на суму 23 621,11 грн.; № 1069 від 24.04.2017 на суму 23 621,11 грн.; № 1101 від 25.05.2017 на суму 23 621,11 грн.; № 1134 від 26.06.2017 на суму 23 621,11 грн.; № 1157 від 26.07.2017 на суму 23 621,11 грн.; № 1195 від 21.08.2017 на суму 23 621,11 грн.; № 1222 від 25.09.2017 на суму 23 621,11 грн.; № 1251 від 26.10.2017 на суму 23 621,11 грн.; № 1278 від 27.11.2017 на суму 23 621,11 грн.; № 1300 від 26.12.2017 на суму 23 621,11 грн.; № 1328 від 24.01.2018 на суму 23 621,10 грн.; № 1352 від 26.02.2018 на суму 23 621,11 грн.; № 1378 від 26.03.2018 на суму 23 621,11 грн.; № 1406 від 26.04.2018 на суму 23 621,11 грн.; № 1436 від 23.05.2018 на суму 23 621,11 грн.; № 1454 від 21.06.2018 на суму 23 621,11 грн.; № 1487 від 26.07.2018 на суму 23 621,11 грн.; № 1512 від 27.08.2018 на суму 23 621,11 грн.; № 1546 від 26.09.2018 на суму 23 621,11 грн.; № 1576 від 29,10.2018 на суму 23 621,11 грн.; № 1600 від 27.11.2018 на суму 23 621,11 грн.; № 1627 від 26.12.2018 на суму 23 621,11 грн.; № 1657 від 25.01.2019 на суму 23 621,04 грн.; № 1683 від 26.02.2019 на суму 23 621,11 грн.; № 1707 від 29.03.2019 на суму 23 621,11 грн.; № 1735 від 24.04.2019 на суму 23 621,11 грн.; № 1755 від 27.05.2019 на суму 23 621,11 грн.; № 1775 від 25.06.2019 на суму 23 621,11 грн.; № 1798 від 29.07.2019 на суму 23 621,11 грн.; № 1821 від 23.08.2019 на суму 23 621,11 грн.; № 1844 від 24.09.2019 на суму 23 621,11 грн.; № 1865 від 28.10.2019 на суму 23 621,11 грн..

20.09.2019 позивач направив на адресу відповідача претензію з проханням відшкодувати завдані йому збитки у розмірі 740141,71грн. у десятиденний строк з дати отримання претензії (а.с.170-176, т.1).

Претензія позивача залишена без відповіді.

Разом з тим, листом від 10.02.2020 відповідач направив на адресу позивача рішення Нікопольської міської ради VІІ скликання від 31.01.2020 №77-58/VІІ "Про внесення змін до рішення Нікопольської міської ради від 27.03.2015 № 32-60/VI "Про надання ТОВ "Апекс Н" в оренду земельної ділянки на вул. Шевченка, 81а за фактичним розміщенням нежитлової будівлі", за змістом якого пункт 3 рішення викладено у наступній редакції: встановити на земельну ділянку на вул. Шевченка, 81а орендну плату у розмірі 12% від діючої нормативної грошової оцінки земель" (а.с.89-91, т.2).

Колегія суддів зазначає, що предметом розгляду у даній справі є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача шкоди у розмірі 828 720,83 грн., завданої антиконкурентними діями та дискримінацією, що виразилось у прийнятті відповідачем незаконного рішення щодо встановлення позивачу орендної плати на земельну ділянку на вул. Шевченка, 81а у м. Нікополь у розмірі 12% від діючої нормативної грошової оцінки земель.

Так, матеріалами справи (рішенням Адміністративної колегії Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 3/01-14/04-18 від 30.01.2018 та рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.07.2019 по справі № 904/2403/18) підтверджується наявність допущених відповідачем порушень конкурентного законодавства про протидію дискримінації та положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 щодо позивача.

Зокрема, рішенням суду встановлено, що дії Нікопольської міської ради щодо застосування різних ставок орендної плати за землю при однаковому цільовому призначенні землі, серед іншого, є забороненою законодавством формою непрямої дискримінації з боку органів місцевого самоврядування; встановлений факт вчинення відповідачем по відношенню до позивача антиконкурентних та дискримінаційних дій, наслідком яких є втручання в наявне у позивача право, що полягало у встановленні підвищеної орендної плати за землю в порівняні з іншими аналогічними землекористувачами.

Таким чином встановлено, що при прийнятті п.3 рішення Нікопольської міської ради від 27.03.2015 № 32-60/УІ "Про надання Товариству з обмеженою відповідністю "АПЕКС Н" в оренду земельної ділянки на вул. Шевченка, 81-а за фактичним розміщенням нежитлової будівлі", відповідач діяв неправомірно, а отже, колегія суддів доходить висновку про доведеність позивачем одного з трьох обов`язкових елементів для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди.

Водночас, позивач просить стягнути шкоду у розмірі 828 720,83 грн. за період з жовтня 2015 року по жовтень 2019 року.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст віднесено: розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу тощо.

Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорах строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності (ст. 93 Земельного кодексу України).

Статтею 124 Земельного кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди), шляхом укладання договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

В силу ч. 2 ст. 4 Закону України "Про оренду землі", орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради.

У відповідності до ст. 13 Закону "Про оренду землі", договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України "Про оренду землі", укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 15 Закону України "Про оренду землі", істотною умовою договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Орендна плата за землю згідно ст. 21 Закону України "Про оренду землі", це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

Відповідно до ст. 288.5 Податкового кодексу України (в редакції станом на дату прийняття рішення Нікопольської міської ради від 27.03.2015 № 32-60/VІІ), розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

В обґрунтування розрахунку розміру шкоди позивач зазначає, що заявлена сума складає різницю між сумою, сплаченою фактично за вказаний період та сумою, яка мала бути нарахованою та сплаченою у разі дотримання відповідачем вимог чинного законодавства.

Відповідно до статей 7, 140 Конституції України в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

Згідно ст. 143 Конституції України, ст. 12 Податкового кодексу України, ч. 1 ст. 69 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" Нікопольська міська рада наділена повноваженнями самостійно встановлювати ставки місцевих податків та зборів в межах ставок, визначених Податковим кодексом України.

Такий підхід пояснюється принципом правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності місцевого самоврядування, під яким розуміється право територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України (ст. 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

За положеннями ст. 20 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно пункту 5 договору оренди земельної ділянки від 15.07.2015, укладеного між позивачем та відповідачем на підставі рішення Нікопольської міської ради від 27.03.2015 № 32-60/УІ "Про надання Товариству з обмеженою відповідністю "АПЕКС Н" в оренду земельної ділянки на вул. Шевченка, 81-а за фактичним розміщенням нежитлової будівлі", нормативно-грошова оцінка земельної ділянки становить 1555063,88грн.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок - це капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений відповідно до законодавства центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (пп. 14.1.125 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Розмір річної орендної плати за земельні ділянки вираховується на підставі даних витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, помножених на значення ставки орендної плати, розмір якої визначається відповідним рішенням міської ради. Місячний розмір орендної плати визначається шляхом ділення річної орендної плати на 12, що відповідає кількості місяців у році.

За умовами п.9 договору орендар вносить орендну плату у грошовій формі у вигляді відсотків від чинної нормативно-грошової оцінки земель м. Нікополя із врахуванням щорічного коефіцієнту індексації. Розмір орендної плати становить 12%. Проте, як зазначалось судом, рішення Нікопольської міської ради, яким встановлено орендну плату на земельну ділянку на вул. Шевченка, 81а у розмірі 12% від діючої нормативної грошової оцінки земель (пункт 3), визнано недійсним.

В основу розрахунку розміру заподіяної шкоди позивачем покладено нормативно - грошову оцінку земельної ділянки, зазначену в п.5 договору оренди земельної ділянки.

В силу п. 289.1 ст. 289 Податкового кодексу України управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року. Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель.

Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру, яка є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, на виконання пункту 289.3 статті 289 ПК України, на своєму офіційному сайті (http://1апd.gоу.uа) публікує коефіцієнти індексації нормативної грошової оцінки земель за попередні роки, згідно яких для земель несільськогосподарського призначення вони становлять: 1996 рік - 1,703, 1997 рік -1,059, 1998 рік - 1,006, 1999 рік - 1,127, 2000 рік - 1,182, 2001 рік - 1,02, 2005 рік - 1,035, 2007 рік - 1,028, 2008 рік - 1,152, 2009 рік - 1,059, 2010 рік - 1,0, 2011 рік - 1,0, 2012 рік - 1,0, 2013 рік - 1,0, 2014 рік - 1,249, 2015 рік - 1,433, 2016 рік - 1,06, 2017 рік - 1,0, 2018 рік - 1,0.

Держгеокадастр не пізніше 15 січня поточного року інформує Державну фіскальну службу України і власників землі та землекористувачів про щорічну індексацію нормативної грошової оцінки земель.

З урахуванням зазначених коефіцієнтів позивачем і було здійснено перерахунок розміру орендної плати, яка мала бути встановлена у розмірі не менше 3 відсотків нормативної грошової оцінки.

Відповідно, нормативно грошова оцінка земельної ділянки: у 2015 році складає 1 555 063,88 грн., у 2016 році складає 2 228 406,54 грн., у 2017 році складає 2 362 110,93 грн., у 2018 році складає 2 362 110,93 грн., у 2019 році складає 2 362 110,93 грн..

Як вбачається з матеріалів справи позивачем сплачено орендну плату у розмірі 12% нормативно-грошової оцінки земельної ділянки за спірний період у розмірі 1 104 961,11 грн.

В той же час, орендна плата з наданого позивачем розрахунку виходячи з коефіцієнту 3% нормативної грошової оцінки земельної ділянки (мінімальна ставка, встановлена законом) за спірний період складає 276 240,28грн..

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновків про те, що з огляду на відсутність єдиного підходу у визначенні орендної ставки по платі за землю для землекористувачів, що знаходяться в однакових умовах, є конкурентами і орендують земельні ділянки одного цільового призначення з однією ціллю - розміщення будівлі торгівлі, а також, приймаючи до уваги ту обставину, що ряду землекористувачів, які відповідають вищевказаним критеріям, відповідачем встановлена орендна ставка у розмірі 3% від нормативно грошової оцінки (рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.08.2019 по справі №904/401/18), суд вважає обґрунтованим та правомірним застосування до спірних відносин орендної плати у розмірі 3% нормативно - грошової оцінки землі.

Таким чином, розмір шкоди, спричиненої відповідачем у зв`язку з неправомірним встановленням позивачу орендної плати в розмірі 12% складає 828 720,83 грн. (1 104 961,11 грн. - 276 240,28 грн.).

Колегія суддів вважає помилковими дані висновки місцевого господарського суду та зазначає, що позивачем не доведено розміру заподіяної шкоди виходячи з наступного.

Згідно ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Принцип змагальності сторін, закріплений у частині 3 статті 13 та частині 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 3 ст. 74 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За приписами ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як передбачено ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 ГПК України).

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку доказам та вирішуючи питання про їх прийнятність, суд виходить з критеріїв їх належності, допустимості, достовірності та достатності.

Надання оцінки доказам є виключною компетенцією суду. При цьому, суд повинен оцінити всі докази, що містять інформацію, яка входить в предмет доказування та впливають на правильне вирішення справи.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини №3477-IV від 23.02.2006 визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

За приписами частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці використовує принципи баланс ймовірностей або розумна ступінь достовірності (balance of probabilities) та поза розумним сумнівом (beyond reasonable doubt) для оцінки обставин справи та доказів. (див. рішення BENDERSKIY v. Ukraine 15.11.2007 р.).

Верховний Суд в постанові від 27.11.2018 р. у справі № 914/2505/17 зазначив, що принцип оцінки доказів поза розумним сумнівом полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.

Аналізуючи викладене, апеляційний суд констатує, що доказування не може мати абстрактне значення та ґрунтуватися на припущеннях, а відповідні обставини, на які посилаються сторони, мають бути підтверджені належними доказами.

Як вже було зазначено вище, розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки, при цьому, Нікопольська міська рада наділена повноваженнями самостійно встановлювати ставки місцевих податків та зборів в межах ставок, визначених Податковим кодексом України.

За умовами п.9 договору орендар вносить орендну плату у грошовій формі у вигляді відсотків від чинної нормативно-грошової оцінки земель м. Нікополя із врахуванням щорічного коефіцієнту індексації. Розмір орендної плати становить 12%. Проте, як зазначалось судом, рішення Нікопольської міської ради, яким встановлено орендну плату на земельну ділянку на вул. Шевченка, 81а у розмірі 12% від діючої нормативної грошової оцінки земель (пункт 3), визнано недійсним.

Таким чином, визначення розміру орендної плати належить до компетенції Нікопольської міської ради, яка з урахуванням висновків, викладених у рішенні Господарського суду Дніпропетровської області від 22.07.2019 по справі № 904/2403/18, яке набрало законної сили та є чинним, повинна визначити інший, відмінний від 12% від діючої нормативної грошової оцінки земель розмір орендної плати для позивача.

Зазначаючи про те, що справедливим та єдиним можливим варіантом є лише розмір 3% нормативної грошової оцінки, позивач посилається на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.08.2019 по справі №904/401/18.

Даним рішенням визнано незаконним застосування для Фізичної особи-підприємця розміру ставки орендної плати - 3% чинної нормативної грошової оцінки землі.

З даного приводу колегія суддів зазначає, що вказане рішення стосується іншого суб`єкту господарювання, який відрізняється від позивача як за своїм статусом (фізична особа-підприємець, а позивач є товариством з обмеженою відповідальністю), так і можливостями здійснення підприємницької діяльності. При цьому, важливим є те, що задовольняючи позовні вимоги в частині скасування пункту 3 рішення Нікопольської міської ради від 31.08.2016 № 34-11/VII, яким було встановлено ФОП ставку орендної плати у розмірі 4 % від нормативної грошової оцінки землі, суд керувався непропорційністю умов в порівнянні з іншими суб`єктами господарювання з таким же статусом - фізична особа-підприємець, яким було встановлено меншу ставку орендної плати за користування земельними ділянками з таким самим цільовим призначенням, в той час як позивач у даній справі належить до іншої категорії суб`єктів господарювання.

Інших доказів розміру заподіяної шкоди Товариство з обмеженою відповідальністю "Апекс Н" суду не надало.

Апеляційний суд наголошує, що саме по собі створення органом місцевого самоврядування дискримінаційних умов без доведення розміру заподіяної шкоди, не є підставою для її стягнення в судовому порядку з огляду на положення ст. 22, 623, 1166, 1173, 1174 ЦК України, ст. 224, 225 ГК України та ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 74 ГПК України та правові висновки Верховного Суду у постанові від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 та у постанові від 10.10.2019 у справі №921/346/18.

І хоча позивачем доведено незаконність застосування до нього розміру орендної плати від 12% від діючої нормативної грошової оцінки земель, одночасно з цим ним не надано суду жодних доказів того, що Нікопольська міська рада, яка наділена правовою, організаційною та матеріально-фінансовою самостійністю, в тому числі при визначенні розміру орендної плати суб`єкту господарювання, встановила або повинна була встановити позивачу розмір орендної плати саме 3% від діючої нормативної грошової оцінки земель, а не інший, відмінний від 12% від діючої нормативної грошової оцінки земель в межах передбачених ст. 288.5 Податкового кодексу України.

Так само, поза увагою місцевого господарського суду було залишено те, що позивач розраховує шкоду за період з вересня 2015 року по жовтень 2019 року, що перевищує встановлений законодавством строк в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Як передбачено ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

А за приписами ч. 3 та 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач заявляв про необхідність застосування наслідків спливу позовної давності щодо вимог позивача про стягнення шкоди за період з вересня 2015 року по грудень 2016 року, проте судом цим обставинам не надано жодної правової оцінки.

Враховуючи не доведення позивачем одного з обов`язкових складових елементів складу правопорушення - розміру збитків, апеляційний суд доходить висновку про відсутність трьох загальних умов в їх сукупності для застосування такої міри відповідальності як стягнення шкоди з посадових осіб та органів державної влади, органів місцевого самоврядування (в даному випадку Нікопольської міської ради), а отже й підстав для задоволення позовних вимог.

Оскільки судом першої інстанції було зроблено висновки, що не відповідають фактичним обставинам справи, не було враховано та досліджено всі обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення спору, а також неправильно застосовано до даних спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права, що їх регулюють, колегія суддів вбачає підстави для скасування рішення з прийняттям нового - про відмову в задоволенні позову.

Згідно з ч.ч. 1,2,5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України: судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Принцип справедливості судового розгляду в рішеннях ЄСПЛ трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що: стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію стосовно того, що одним із елементів права на справедливий суд є право на виправлення судової помилки, включаючи право на скасування неправосудного рішення та прийняття правового рішення по справі.

Суд має пересвідчитися, чи провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, було справедливим, як того вимагає п. 1 статті 6 (див., mutatismutandis, рішення у справі Шенк проти Швейцарії (Schenk v. Switzerland) від 12 липня 1988 р., серія A № 140, с. 29, п. 46).

Відповідно до п. 48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мала проти України" від 3 липня 2014 року, остаточне 17.11.2014: "Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах "Проніна проти України" (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25, від 18 липня 2006 року, та "Нечипорук і Йонкало проти України" (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 280, від 21 квітня 2011 року).

Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу, то за приписами ч. 1 та 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

У відповідності до ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на результат вирішення справи №904/5631/19, понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн. та у суді апеляційної інстанції в розмірі 12 000,00 грн. покладаються на позивача.

Керуючись статтями 123, 126, 129, 269, 275-279 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Нікопольської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.03.2020 у справі №904/5631/19 задовольнити.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.03.2020 у справі №904/5631/19 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Апекс Н" до Нікопольської міської ради про стягнення 828720,83 грн. - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.ст. 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 26.08.2020.

Головуючий суддя В.Ф. Мороз

Суддя А.Є.Чередко

Суддя Л.А.Коваль