Постанова

від 26.03.2020 по справі 335/331/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

26 березня 2020 року

м. Київ

справа № 335/331/18

провадження № 61-7195св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07 грудня 2018 року в складі судді: Калюжної В. В., та постанову Запорізького апеляційного суду від 13 березня 2019 року в складі колегії суддів: Воробйової І. А., Бєлки В. Ю., Онищенка Е. А.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст скарги

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до ОСОБА_2 про визнання майна особистою власністю.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бургазли І. І. 02 червня 2006 року. Вказана квартира була придбана позивачем у власність під час перебування у шлюбі з ОСОБА_3 , але за кошти, які були отримані нею від продажу квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 . Квартира належала позивачу на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого Другою Запорізькою державною нотаріальною конторою 17 березня 2005 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік позивача, після смерті якого відкрилась спадщина, яку прийняли позивач та дочки спадкодавця - ОСОБА_2 та ОСОБА_4 Квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 була включена до складу спадкового майна.

ОСОБА_1 просила визнати за нею право особистої приватної власності на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 13 березня 2019 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення судів першої та апеляційної інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано достатніх доказів, які б свідчили про придбання нею спірної квартири саме за кошти, які були отримані нею від продажу успадкованого майна. Тому суди зробили висновок, що квартира за адресою АДРЕСА_3 була придбана позивачем та її чоловіком ОСОБА_3 за спільні кошти подружжя, в інтересах сім`ї позивача та є спільною сумісною власністю подружжя.

При відхиленні доводів апеляційної скарги вказав, що позивачем не надано суду достатніх доказів, які б свідчили про придбання нею спірної квартири саме за кошти, які були отримані нею від продажу успадкованого майна. ОСОБА_3 - чоловік позивача, був засновником ТОВ Фірма Буран, ЛТД (код ЄДР 13620023). В період з липня 1992 року по квітень 2006 року він безперервно працював на зазначеному підприємстві та отримував заробітну плату. У 2005 році ОСОБА_3 була нарахована заробітна плата в розмірі 10 385 грн, за період січень - березень 2006 року.- 4049,42 грн. Крім того, ОСОБА_3 отримував пенсію, зокрема в 2005 році останнім отримана пенсія за віком в розмірі 3 408 грн, за період січень 2006 року - 02 березня 2006 року - 1 438,93 грн. В матеріалах справи відсутні докази наявності у позивача іншого самостійного заробітку, окрім доходу від відчуження нерухомого майна на момент придбання спірної квартири. Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини.

Аргументи учасників справи

У квітні 2019 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржені рішення та ухвалити нове про задоволення позовних вимог. При цьому посилалася на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач з 25 червня 1992 року по 30 червня 2004 року отримувала пенсію по інвалідності, з 01 липня 2004 року отримує пенсію за віком, а також отримувала дохід від підприємницької діяльності. Факт придбання спірної квартири за рахунок коштів, отриманих позивачем після продажу успадкованої квартири, підтверджується показаннями свідка ОСОБА_5 .У матеріалах справи відсутні докази на яких підставах чоловік позивача був зареєстрований в спірній квартирі ще до набуття позивачем права власності на неї. Апеляційний суд не оцінив показання продавця спірної квартири - ОСОБА_6 .

Факт придбання ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_4 за особисті кошти в особисту приватну власність підтверджується: договором купівлі-продажу від 04 березня 2006 року належної їй на підставі свідоцтва про право на спадщину квартиру, договором купівлі-продажу від 02 червня 2006 року; показаннями свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

У травні 2019 року ОСОБА_2 надала відзив на касаційну скаргу, в якому просить відхилити касаційну скаргу, а оскаржені рішення залишити без змін.

Відзив мотивований тим, що повивач у порушення частини третьої статті 367 ЦПК України надала нові докази до суду апеляційної інстанції. Свідоцтво про державну реєстрацію ФОП ОСОБА_7 жодним чином не підтверджує наявність у неї доходу. Відомості, викладені у нотаріальній заяві ОСОБА_6 є показанням з чужих слів. Позивач не спростувала презумпцію права спільної сумісної власності подружжя на спірну квартиру.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 18 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

У пункті 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що 04 березня 2006 року ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Сердюк В. О., зареєстрований в реєстрі за № 256. За умовами вказаного договору, позивач передала у власність покупця квартиру АДРЕСА_5 , яка належала їй на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого Другою Запорізькою державною нотаріальною конторою 17 березня 2005 року № 2-256, зареєстрованого в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 31 березня 2005 року, витяг № 6889205 в реєстровій книзі № 189, р. № 34961. За домовленістю сторін правочину купівля-продаж здійснена за 22 079 грн, які позивач одержала готівкою повністю до підписання цього договору (пункт 2.2 договору).

02 червня 2006 року за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бургазли І. І., зареєстровано в реєстрі за № 2727, позивач придбала у власність квартиру АДРЕСА_6 . Продаж зазначеної квартири відповідно до пункту 3 договору здійснено за 12 602 грн.

Зазначений договір був укладений позивачем у період перебування у шлюбі з ОСОБА_3 , зареєстрованому 29 грудня 1973 року, про що видано свідоцтво про реєстрацію шлюбу серія НОМЕР_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловік позивача - ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_2 , виданим 22 серпня 2017 року Запорізьким МВ ДРАЦС ГТУЮ у Запорізькій області.

Згідно матеріалів спадкової справи № 69/2017, заведеної приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Чирвою Л. А., після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадщину за ним прийняли дружина померлого - ОСОБА_1 , та його дочки - ОСОБА_2 та ОСОБА_8 .

За заявою ОСОБА_2 , поданою приватному нотаріусу Запорізького міського нотаріального округу Чирві Л. А., до складу спадкового майна включено квартиру за адресою: АДРЕСА_3 .

15 лютого 2018 року ОСОБА_8 шляхом подання приватному нотаріусу Чирві Л. А. відповідної заяви, відмовилась від прийняття спадщини за законом після померлого батька ОСОБА_3 на корить ОСОБА_2 .

При зверненні із позовом ОСОБА_1 зазначала, що спірна квартира, розташована за адресою АДРЕСА_3 належить їй на праві особистої власності, оскільки придбана нею за кошти, які належали їй особисто та були набуті нею від продажу успадкованого майна.

Згідно частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно: набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17 (провадження № 61-1935св18) зроблено висновок по застосуванню пункту 3 частини першої статті 57 СК України та вказано, що у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти, таке майно є особистою приватною власністю .

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу . Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує .

Тобто, той із подружжя, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів.

Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суди встановили, що спірне майно - квартира за адресою АДРЕСА_3 , була придбана позивачем під час перебування у шлюбі з ОСОБА_3 . Позивач не спростувала презумпцію права спільної сумісної власності подружжя на спірну квартиру.

За таких обставин, суди обґрунтовано відмовили в задоволенні позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржені рішення залишити без змін.

Керуючись статтями 400 та 410 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07 грудня 2018 року постанову Запорізького апеляційного суду від 13 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков