Постанова

від 20.03.2020 по справі 717/1041/19

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 березня 2020 року м. Чернівці

справа № 717/1041/19

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Владичан А. І.

суддів: Височанської Н.К., Перепелюк І.Б.

секретар Ковальчук Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Оселівської сільської ради Кельменецького району Чернівецької області до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог -приватний нотаріус Кельменецького нотаріального округу Матеїк Олена Гнатівна, про визнання права власності на нерухоме майно та визнання недійсним свідоцтва про придбання нерухомого майна, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , на рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 19 листопада 2019 року (головуючий у 1-й інстанції Туржанський В.В.),

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2019 року Оселівська сільська рада Кельменецького району Чернівецької області, інтереси якої представляє ОСОБА_3 , звернувся до суду з позовом про визнання права власності на нерухоме майно та визнання недійсним свідоцтва про придбання нерухомого майна.

В обґрунтування позовних вимог вказував те, що 07 грудня 2015 року реєстраційною службою Чернівецького міського управління юстиції ТзОВ „Т.Г. Шевченка" було видано свідоцтво про право власності на нежитлове приміщення розташоване по АДРЕСА_1 . На підставі даного свідоцтва за ТзОВ „Т.Г. Шевченка" було зареєстровано право власності на адміністративну будівлю літ. А-2 загальною площею 188,9 м 2 . Вказані обставини стверджуються копіями свідоцтва про право власності на бланку НОМЕР_1 виданого 07.12.2015 року та копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний номер 49219897 сформованого 07.12.2015 року.

Провадження 22ц/822/153/20

Рішенням ІІІ сесії VІІ скликання Оселівської сільської ради Кельменецького району Чернівецької області від 27 січня 2016 року вирішено включити до переліку об`єктів комунальної власності адміністративне приміщення та прилеглі до нього нежитлові будівлі і споруди (приміщення старого архіву, водонапірну башту, яка обслуговувала ДНЗ та адмінприміщення, металеву трубу та фундамент під нею), по АДРЕСА_1 .

14 березня 2016 року приватним нотаріусом Кельменецького районного нотаріального округу Матеік О.Г. на підставі акта приймання-передачі нерухомого майна від 23 лютого 2016 року та протоколу №1 продажу майна на аукціоні складеного ТзОВ „Буковина-аукціон" 18 лютого 2016 року, було видано свідоцтво про придбання нерухомого майна на аукціоні при продажі майна в провадженні у справі про банкрутство. Згідно даного свідоцтва ОСОБА_1 придбав нежитлове приміщення площею 188,9 м?, позначене літерою А-2, у двоповерховій адміністративній будівлі, загальною площею 239,50 м.?, яка знаходиться в АДРЕСА_1 і раніше належало ТзОВ „Т.Г. Шевченка". На підставі даного свідоцтва у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на це нежитлове приміщення. Вказана обставина стверджується копією свідоцтва про придбання нерухомого майна на аукціоні при продажі майна в провадженні у справі про банкрутство виданого 14.03.2016 року на бланку НОМЕР_3, копією інформаційної довідки №58550092 сформованої 04.05.2016 року.

Рішенням Оселівської сільської ради Кельменецького району Чернівецької області від 24 листопада 2016 року сільська рада вирішила включити до переліку об`єктів комунальної інфраструктури Оселівської сільської ради нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 , адміністративна будівля літ. А-2 загальною площею 188,9 м 2 .

18 лютого 2016 року за наслідками проведення аукціону, було відчужено дане нежитлове приміщення власником якого відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 07.12.2015 року є ТзОВ Т.Г. Шевченка .

Рішенням Господарського суду Чернівецької області визнано недійсними результати аукціону проведеного 18.02.2016 року щодо продажу майна ТзОВ Т.Г. Шевченка , зокрема і спірної будівлі.

Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 28.12.2017 року, залишеним без змін Вінницьким апеляційним адміністративним судом скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 26814120 від 07 грудня 2015 року, згідно якого за ТзОВ Т.Г.Шевченка було зареєстровано право власності на адміністративну будівлю літера А-2 загальною площею 188,9 кв.м., що розташована по АДРЕСА_1 .

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 20.09.2017 року встановлено, що адміністративна будівля ІІ поверху №2 лію А-2 загальною площею 188,9 кв.м., що розташована по АДРЕСА_1 , на підставі акту прийому - передачі від 18.09.2017 року, передана на баланс Оселівської сільської ради, як об`єкт комунальної інфраструктури, який у відповідності до ст. 42. Закону України Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом передано у комунальну власність відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку.

За таких обставин Оселівська сільська рада мала б реалізувати свої права щодо свого права територіальної громади володіти доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування, однак не може цього зробити так як відповідне право власності зареєстроване за відповідачем ОСОБА_1 на незаконних підставах і при цьому ОСОБА_1 не визнає право територіальної громади на спірне майно.

Просив визнати право комунальної власності за територіальною громадою с. Оселівка Кельменецького району на другий поверх загальною площею 188.90 м?, у двоповерховій адміністративній будівлі літера А-2. загальною площею 239,50 м?., матеріали стін - керамблок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 вартістю 40600 гривень; визнати недійсним та скасувати свідоцтво про придбання нерухомого майна на аукціоні при продажі майна в провадженні у справі про банкрутство виданого 14.03.2016 року, приватним нотаріусом Кельменецького нотаріального округу відповідно до ст. 75 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14.05.1992року № 2343-XII, зареєстрованого в реєстрі за № 92 бланк свідоцтва серії НОМЕР_3 , згідно з яким ОСОБА_1 придбав другий поверх загальною площею 188.90 м?, у двоповерховій адміністративній будівлі літера А-2 загальною площею 239,50 м?, матеріали стін - керамблок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 вартістю 40600 гривень.

Вирішити питання про стягнення судового збору на користь позивача у розмірі 3842 гривні та витрати на правову допомогу у розмірі 15000 гривень.

Рішенням Кельменецького районного суду Чернівецької області від 19 листопада 2019 року позовні вимоги задоволені частково.

На вказане рішення ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій вважає його незаконним та необґрунтованим, ухваленим з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, порушенням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що спірне майно в разі визнання правочину недійсним повинно бути повернуто у власність ТзОВ Т.Г. Шевченка та мало би бути включено до ліквідаційної маси, оскільки таке майно не належить до об`єктів житлового фонду та об`єктів комунальної інфраструктури. При ухваленні рішення суд першої інстанції посилався на положення статті 328ЦК України, однак набуття позивачем права власності за рішенням суду не можливо назвати правомірним набуттям.

Також зазначає, що правочини щодо відчуження об`єктів нерухомого майна підлягають нотаріальному посвідченню, а також підлягають державній реєстрації. Однак як вбачається з матеріалів справи, то визнання права власності на ім`я позивача суперечить нормам закону, тому не може бути за ним визнано. Вважає, що скасування державної реєстрації за ТзОВ Т.Г. Шевченка , відповідно до рішення суду від 28.12.2017 року, не є підставою для визнання за позивачем права власності на спірне майно.

Судом першої інстанції не враховано того факту, що позивачем були надані лише часткові докази про скасування права власності на його ім`я, а інших доказів, які б могли бути підставою для реєстрації права власності за позивачем не надано, тому не було підстав для задоволення позовних вимог.

Просить скасувати рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 19 листопада 2019 року та ухвалити нове судове рішення, яким в позові відмовити.

Заслухавши доповідача про суть оскаржуваного рішення, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно із частиною 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Статтею 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, тобто ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, тощо.

Рішення суду першої інстанції зазначеним нормам не відповідає.

Задовольняючи позов частково в частині визнання за територіальною громадою с. Оселівка Кельменецького району права комунальної власності на спірне нежитлове приміщення, та визнання недійсним свідоцтва про придбання нерухомого майна на аукціоні при продажі майна в провадженні у справі про банкрутство, суд першої інстанції виходив з того, що правовстановлюючим документом, згідно якого ОСОБА_1 придбав спірне майно був протокол продажу майна на аукціоні від 18 лютого 2016 року, на підставі якого видано свідоцтво від 14 березня 2016 року, а оскільки рішення про оформлення права власності на спірне майно за ТзОВ Т.Г.Шевченка , результати проведеного аукціону від 18.02.2016 року, протоколи №1,2 вказаного аукціону визнано недійсними, то і документи, якими оформлюється відповідне право повинні бути визнані недійсними.

Колегія суддів не погоджується з даними висновками суду першої інстанції, вважає їх таким що не відповідають обставинам справи, постановлені з порушенням норм права.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Отже, указана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес.

У рішенні Конституційного суду України №18-рп/2004 від 01 грудня 2004 року визначено поняття охоронюваний законом інтерес , що вживається у частині першій статті 4 ЦПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям права , яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 ЦК України.

Статтею 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 16 ЦК України, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 07 грудня 2015 року реєстраційною службою Чернівецького міського управління юстиції ТзОВ „Т.Г. Шевченка" було видано свідоцтво про право власності на нежитлове приміщення розташоване в АДРЕСА_1 . На підставі даного свідоцтва за ТзОВ „Т.Г. Шевченка" було зареєстровано право власності на адміністративну будівлю літ. А-2 загальною площею 188,9 м 2 . Вказані обставини стверджуються копіями свідоцтва про право власності на бланку НОМЕР_1 виданого 07.12.2015 року та копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний номер 49219897 сформованого 07.12.2015 року.

27 січня 2016 року рішенням Оселівської сільської ради Кельменецького району Чернівецької області включено до переліку об`єктів комунальної власності адміністративне приміщення та прилеглі до нього нежитлові будівлі і споруди (приміщення старого архіву, водонапірну башту, яка обслуговувала ДНЗ та адмінприміщення, металеву трубу та фундамент під нею), по АДРЕСА_1 .

14 березня 2016 року приватним нотаріусом Кельменецького районного нотаріального округу Матеік О.Г. на підставі акта приймання-передачі нерухомого майна від 23 лютого 2016 року та протоколу №1 продажу майна на аукціоні складеного ТзОВ „Буковина-аукціон" 18 лютого 2016 року, було видано свідоцтво про придбання нерухомого майна на аукціоні при продажі майна в провадженні у справі про банкрутство. Згідно даного свідоцтва ОСОБА_1 придбав нежитлове приміщення площею 188,9 м?, позначене літерою А-2, у двоповерховій адміністративній будівлі, загальною площею 239,50 м?, , яка знаходиться в АДРЕСА_1 і раніше належало ТзОВ „Т.Г. Шевченка". На підставі даного свідоцтва у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на це нежитлове приміщення. Вказана обставина стверджується копією свідоцтва про придбання нерухомого майна на аукціоні при продажі майна в провадженні у справі про банкрутство виданого 14.03.2016 року на бланку НОМЕР_3, копією інформаційної довідки №58550092 сформованої 04.05.2016 року.

07 вересня 2016 року ухвалою Господарського суду Чернівецької області від по справі №12/5027/877-б/2011 визнано недійсними результати аукціону проведеного ТзОВ „Буковина-аукціон" 18 лютого 2016 року щодо продажу майна ТОВ „Т.Г. Шевченка", а саме адмінбудівлі другого поверху за адресою АДРЕСА_1 та котельні АДРЕСА_1 , визнано недійсними протоколи аукціону №1 та №2 від 18.02.2016 року щодо продажу майна ТОВ „Т.Г. Шевченка".

24 листопада 2016 року рішенням Оселівської сільської ради Кельменецького району Чернівецької області включено до переліку об`єктів комунальної інфраструктури Оселівської сільської ради нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 , адміністративна будівля літ. А-2 загальною площею 188,9 м 2 .

Згідно акту приймання -передачі від 18.09.2017 року ТзОВ „Т.Г. Шевченка" передало, а сільська рада с. Оселівка прийняла на баланс адміністративну будівлю другого поверху №2 літ.А-2 загальною площею 188,9 м 2 по АДРЕСА_1 .

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 20 вересня 2017 року по справі №12/5027/877-б/2011 встановлено, що адміністративна будівля другого поверху №2 літ.А-2 загальною площею 188,9 м 2 по АДРЕСА_1 передана на баланс Оселівської сільської ради як об`єкт комунальної інфраструктури.

Звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс ТОВ „Т.Г. Шевченка" затверджено, а ТОВ „Т.Г. Шевченка" ліквідоване.

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 28 грудня 2017 року було визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора індексний номер 26814120 від 07 грудня 2015 року згідно якого, за ТзОВ „Т.Г. Шевченка" було зареєстровано право власності на адміністративну будівлю літ. А-2 загальною площею 188,9 м 2 по АДРЕСА_1 .

Стаття 41 Конституції України проголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97 та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно статті 13 Конвенції "Про захист прав і основоположних свобод людини", кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У п. 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. ст. 15, 16 ЦК України).

Завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Суд вправі застосовувати способи захисту цивільних прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також повинен ураховувати критерії ефективності таких засобів захисту та вимоги частин 2-5 ст. 13 ЦК України щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав особою.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За правилами ст. 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачено лише статтями 335, 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 ЦК України). Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо це право не визнається іншою особою, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Таким чином, позов про визнання права власності може пред`являти виключно власник такого майна. Відповідний позов пред`являється на захист існуючого, наявного права, що виникло у позивача за передбачених законодавством підстав та підтверджується належними та допустимими доказами.

Позов про визнання права власності спрямований на усунення перешкод у здійсненні власником свого права і виключення домагань на належне власнику майно за допомогою підтвердження у судовому порядку факту належності йому спірного майна на праві власності.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що у випадку якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій від третіх осіб, то права такої особи підлягають захисту шляхом пред`явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно. Тобто підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності відповідно до ст. 392 ЦК України є спір або невизнання існуючого права, а не намір набути вказане право за рішенням суду.

Дослідивши матеріали справи та підстави позову колегія суддів прийшла до висновку, що моментом виникнення майнових прав пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням майном, є момент набуття права власності, яке Оселівською сільською радою Кельменецького району на спірне майно, а саме на нежитлове приміщення другого поверху площею 188,9 кв.м., позначене літерою "А-2" у двоповерхові адміністративній будівлі, загальною площею 239, 50 кв.м., яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , у встановленому законом або договором порядку не набуте, що дає підстави для відмови в задоволенні вказаних позовних вимог.

Разом із тим колегія суддів зазначає, що згідно зі статтею 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

У розумінні наведених положень позов про визнання права власності у порядку, передбаченому статтею 392 Цивільного кодексу України, пред`являється на захист існуючого, наявного права, що виникло у позивача за передбачених законодавством підстав і підтверджується належними та допустимими доказами. Об`єктом цього позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально визначеного майна. Підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності є оспорення або невизнання наявного права, а не намір набути таке право за рішенням суду.

Позивач у позові про визнання права власності - особа, яка вже є власником, а відповідач - будь-яка особа, яка має сумнів у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності власника, або така особа, що має до майна власний інтерес.

Наявність в матеріалах справи рішення Оселівської сільської ради Кельменецького району Чернівецької області від 27 січня 2016 року, на яке позивач посилається як на підставу своїх вимог, відповідно до змісту якого вбачається, що сільська рада вирішила включити до переліку об`єктів комунальної власності адміністративне приміщення та прилеглі до нього нежитлові будівлі та споруди за адресою АДРЕСА_1 , не може свідчити та бути належним доказом того, що дане приміщення є об`єктом права власності сільської ради. Інших доказів, які б свідчили про набуття позивачем у встановленому законом або договором права власності на спірне майно, відсутні, тому вимоги про визнання сільської ради власником майна не ґрунтуються на законі і задоволені бути не можуть.

Безпідставними та необґрунтованими є посилання суду першої інстанції на положення частини другої статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", як на підставу для задоволення позовних вимог, оскільки даною статтею передбачено, що підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку встановленому законом, оскільки це підтверджує ту обставину, що передача від ТзОВ "Т.Г. Шевченка" до Оселівської сільської ради Кельменецького району відповідно до рішення від 27.01.2016 року та рішення від 24.11.2016 року не ґрунтується на вказаному законі та не відповідає положенням вищевказаної норми права.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Як закріплено в ч. 2 ст. 76 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже, можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачено лише у статтях 335 та 376 ЦК України, у всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів, та статті 392 ЦК України, в якій йдеться про визнання права власності не породжує а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах.

Ураховуючи, що відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на окремі об`єкти, з`ясуванню судом, зокрема, підлягає те, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 цього Кодексу.

До викладеного слід додати, що передумовою для застосування ст. 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім зазначеного, шляху для відновлення порушеного права.

Так, застосування такого способу захисту прав, як звернення з позовом про визнання права на речові права, можливе лише за умови, що особи, які не визнають, заперечують та/або оспорюють право власності, не перебувають із власником у зобов`язальних відносинах.

Водночас, права, у тому числі право власності осіб, які перебувають у зобов`язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 23.12.2014 у справі № 3-191гс14.

Щодо вимог про визнання недійсним свідоцтва про придбання нерухомого майна, то суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення цієї вимоги, оскільки колегія суддів вважає, що визнання недійсним свідоцтва про придбання нерухомого майна є неналежним способом захисту порушеного права позивача , так як порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту у спосіб, передбачений законом, зокрема статтею 365 ЦК України,яка не передбачає такого способу захисту порушеного права. Зазначений позивачем спосіб захисту не відповідає способам захисту цивільних прав, передбачених статтею 16 ЦК України, а також не передбачений іншими актами спеціального законодавства.

Тобто, свідоцтво про право власності є лише документом, який оформлює відповідне право, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється або припиняється. Свідоцтво про право власності не породжує виникнення у суб`єкта відповідного права, а тільки фіксує факт його наявності.

Таким чином, указані вище норми матеріального права залишилися поза увагою й відповідною правовою оцінкою суду, який неправильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

За таких обставин колегія суддів дійшла до висновку про наявність підстав для скасування рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 19 листопада 2019 року, із відмовою у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, з Оселівської сільської ради Кельменецького району Чернівецької області на користь ОСОБА_1 слід стягнути судовий збір за подачу ним апеляційної скарги в сумі 5763 гривні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Керуючись ст. ст. 374, 376 ЦПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , задовольнити.

Рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 19 листопада 2019 року скасувати.

В задоволенні позову Оселівської сільської ради Кельменецького району Чернівецької області до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог -приватний нотаріус Кельменецького нотаріального округу Матеїк Олена Гнатівна, про визнання права власності на нерухоме майно та визнання недійсним свідоцтва про придбання нерухомого майна, відмовити.

Стягнути з Оселівської сільської ради Кельменецького району Чернівецької області на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 5763 гривні.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення або з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 30 березня 2020 року

Головуючий А.І. Владичан

Судді: Н.К. Височанська

І.Б. Перепелюк