Рішення

від 30.03.2020 по справі 910/676/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.03.2020Справа № 910/676/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Маринченка Я.В. розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Олса-Авторостстрой

до Товариства з обмеженою відповідальністю Спецбуд-Плюс

про стягнення 268781,14 грн

Без виклику представників сторін

ВСТАНОВИВ:

У січні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю Олса-Авторостстрой звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Спецбуд-Плюс про стягнення 268781,14 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами Договору поставки №180915 від 18.09.2015, в частині повної та своєчасної оплати поставленого позивачем товару, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість в розмірі 268781,14 грн, яку позивач просить стягнути на свою користь.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.01.2020 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, визначено відповідачу строк для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали, але не пізніше 03.02.2020, для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали, але не пізніше 13.02.2020 та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо такі будуть подані) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив, але не пізніше 21.02.2020. Позивачу визначено строк для подання відповіді на відзив протягом 5 днів з дня його отримання, але не пізніше 17.02.2020.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 22.01.2020 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 01011, м. Київ, вул. Рибальська, буд. 13.

Станом на дату розгляду справи на адресу господарського суду міста Києва повернулось повідомлення про вручення поштового відправлення №0103053416970 з відміткою про вручення конверту представнику відповідача за довіреністю 27.01.2020.

В силу положення пункту 3 частини 6 статті 242 Господарського суду міста Києва, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі.

Частиною 7 вказаної статті Кодексу визначено, що якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що його вручено й особі, яку він представляє.

Таким чином, суд вказує про те, що відповідач не був обмежений у своїх процесуальних правах надати відзив через канцелярію суду або шляхом його направлення на адресу суду поштовим відправленням, відтак, приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ч.9 ст.165, ч.2 ст.178, ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України, а неподання відповідачем відзиву на позов не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 18.09.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю Спецбуд-Плюс (відповідач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Олса-Авторостстрой (позивач, постачальник) укладено Договір поставки №180915 відповідно до умов якого, постачальник зобов`язується систематично постачати і передавати у власність покупця бетон товарний готовий до використання (далі - продукція або бетон), а покупець зобов`язується приймати продукцію і послуги та оплачувати їх на умовах цього договору (п.1.1 Договору).

Відповідно до п.2.1 Договору, асортимент, кількість та терміни поставки продукції, що повинна бути поставлена постачальником покупцю за цим договором визначається покупцем шляхом надання постачальнику заявок в порядку, встановленому в ст.4 цього договору.

Згідно з п.2.2 Договору, продукція вважається поставленою з моменту її отримання покупцем на будівельному об`єкті.

Перехід права власності на продукцію від постачальника до покупця відбувається після передачі партії продукції та підписання представником покупця відповідної накладної в кінцевому пункті доставки продукції (п.2.3 Договору).

За умовами п.4.1 Договору, поставка продукції здійснюється постачальником на підставі заявок покупця.

У п.4.5 Договору сторони погодили, що приймання бетону за кількістю здійснюється покупцем відповідно до Інструкції Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання .

Згідно з п.5.1 Договору, вартість продукції, яка постачається за даним договором є договірною та визначається шляхом затвердження відповідних специфікацій, які є невід`ємною частиною цього договору. Оплачений рахунок-фактура є достатнім підтвердженням узгодження ціни продукції та послуг.

Пунктом 5.2 Договору сторони погодили, що оплата продукції за цим договором здійснюється у вигляді 80% передплати за кількість товару, зазначеного в заявці, поданої покупцем, а решта коштів, після фактичного відвантаження отриманого товару.

Документом, що підтверджує факт здійснення платежу є відповідна виписка з банківського рахунку покупця (п.5.3 Договору).

Відповідно до п.6.1 Договору, сторони несуть матеріальну відповідальність за невиконання та/або неналежне виконання зобов`язань, прийнятих за цим договором, відповідно до діючого законодавства України.

За умовами п.8.1 Договору, даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2015, а в разі не виконання сторонами та/або стороною своїх обов`язків до повного їх виконання.

Якщо жодна із сторін не заявить про свій намір розірвати або змінити Договір за місяць до його закінчення, даний договір вважається пролонгованим на наступний календарний рік на тих самих умовах (п.8.2 Договору).

Згідно з п.8.3 Договору, закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, які мали місце під час дії договору.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач на виконання умов зазначеного договору передав відповідачеві товар, обумовлений договором на загальну суму 899605,35 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних, а також актом звіряння взаємних розрахунків станом на листопад 2019 року. Вказані видаткові накладні та акт звіряння взаємних розрахунків підписані уповноваженими представниками обох сторін. Доказів щодо наявності спорів стосовно якості, кількості поставленого позивачем товару матеріали справи не містять.

Однак, як стверджує позивач, відповідач поставлений товар оплатив лише частково, зокрема сплативши на рахунок постачальника 630824,21 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою по розрахункам з відповідачем, у зв`язку з чим у останнього утворилася заборгованість в розмірі 268781,14 грн.

Доказів здійснення відповідачем повної оплати за поставлений товар матеріали справи не містять.

Згідно з п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частинами 1, 6 ст.265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник, зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих Господарським кодексу України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

В силу положень ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір, відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Положеннями ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст.530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань з оплати вартості поставленого товару, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість в розмірі 268781,14 грн відповідачем не спростований.

За таких обставин, суд приходить до висновку щодо наявності підстав для задоволення позову та стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар в розмірі 268781,14 грн.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідачем не надано суду жодних доказів на спростування викладених у позові обставин.

Разом з тим, щодо розподілу судового збору, суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями ч.1 ст.4 Закону України Про судовий збір , судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

За приписами ст.4 Закону України Про судовий збір за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних.

Відповідно до ст.8 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.01.2020 становить 2102 грн.

Враховуючи, розмір заявлених позивачем вимог в сумі 268781,14 грн, за подання до суду даної позовної заяви, позивачем мав бути сплачений судовий збір в розмірі 4031,72 грн.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати на сплату судового збору в сумі 4031,72 грн покладаються відповідача в повному обсязі.

Враховуючи вкладене та керуючись ст.ст.13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, ст.ст.232, 233, 237, 238, 240, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Спецбуд-Плюс (01011, м. Київ, вул. Рибальська, буд. 13; ідентифікаційний код 36590344) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Олса-Авторостстрой (04201, м. Київ, вул. Юрія Кондратюка, буд. 4-В, оф. 72; ідентифікаційний код 39126028) 268781 (двісті шістдесят вісім тисяч сімсот вісімдесят одну) грн 14 коп. заборгованості, а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 4031 (чотири тисячі тридцять одна) грн 72 коп.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено: 30.03.2020.

Суддя Я.В. Маринченко