Ухвала

від 27.03.2020 по справі 925/3/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

27 березня 2020 року м. Черкаси справа № 925/3/18

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Спаських Н.М., із секретарем судового засідання Волна С.В., за участі представників сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

від органу ДВС: не з`явився;

розглянувши матеріали скарги товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма "Агросвіт" на дії державного виконавця у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма "Агросвіт" (смт. Приютівка, Олександрійський район, Кіровоградська область) до приватного підприємства "Міжгір"я Плюс" (с. Плескачівка, Смілянський район, Черкаська область) про стягнення 803 483,36 грн.

ВСТАНОВИВ:

Заявлено позов про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 703 981,44 грн. боргу за товар, 46 848,41 грн. пені, 52 653,51 грн. як 30% річних за прострочення розрахунків на підставі договору № 76 поставки товару для виробництва сільськогосподарської продукції від 09.06.2017, укладеного між сторонами.

Рішенням від 06.02.2018 позовні вимоги задоволено повністю та стягнуто з приватного підприємства "Міжгір`я Плюс" (ідентифікаційний код 38980644, с. Плескачівка вул. Бондаренків, 2, Смілянський район, Черкаська область) на користь товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничої фірми "Агросвіт" (ідентифікаційний код 23233729, юр. адреса: смт. Приютівка вул. Межева, 2/1, Олександрійський район, Кіровоградська область; поштова адреса: Кіровоградська область, м. Олександрія, вул. Шевченка, 48) -- 703 981,44 грн. боргу за товар, 46 848,41 грн. пені, 52 653,51 грн. як 30% річних на підставі договору 76 поставки товару для виробництва сільськогосподарської продукції від 09.06.2017 та 12052,25 грн. на відшкодування сплаченого судового збору.

На виконання рішення господарського суду Черкаської області від 06.02.2018 видано наказ від 28.02.2018.

11.03.2020 позивачем, товариством з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма "Агросвіт", подано скаргу № 15/16-06 від 06.03.2020 в порядку ст. 339 ГПК України, в якій просить суд:

- визнати незаконними дії старшого державного виконавця Смілянського районного відділу ДВС Мандрика О.А. при прийнятті постанови про повернення виконавчого документа стягувачу та скасувати постанову від 19.02.2020 ВП № 56014078 про повернення виконавчого документа;

- зобов`язати старшого державного виконавця Смілянського районного відділу ДВС Мандрика О.А. відновити виконавче провадження ВП № 56014078.

Відповідно до ст. 342 ГПК України скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються.

На розгляд скарги представники сторін та відділу ДВС не з`явилися, що не перешкоджає суду у проведенні засідання.

З боку відділу ДВС подано заперечення на скаргу з проханням у задоволенні скарги відмовити.

Позивач вказує, що постанову Соснівського РВ ДВС про повернення виконавчого документу стягувачу від 19.02.2020 (а.с. 53) ним отримано 25.02.2020.

З матеріалів справи вбачається, що скаргу позивачем подано до відділення Укрпошта 06.03.2020, яка зареєстрована судом 11.03.2020.

Отже 10денний строк на звернення до суду зі скаргою (ст. 341 ГПК України) позивачем дотримано і проти цього заперечень у справу не подано.

Скаргу обґрунтовано тим, що державний виконавець не вжив всіх належних заходів, що є підставою для повернення виконавчого документу стягувачу через відсутність майна на яке може бути звернуто стягнення і безрезультатність вжитих державним виконавцем заходів (п.2 ч. 1 ст. 37 ЗУ "Про виконавче провадження").

Скаржник вказує, що державним виконавцем не з`ясовано наявність у боржника грошових коштів від зданих боржником в суборенду земельних ділянок і не було звернуто стягнення на належне боржнику право оренди, як на актив.

У відповідності до ст. 13, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

На заперечення проти скарги державний виконавець вказує, що в ході виконавчого провадження було встановлено укладення боржником договорів суборенди землі. При цьому розрахунок за договорами суборенди здійснено на користь власників земельних ділянок (фізичні особи). Заборгованості у суборендаря ТОВ "Інвестагропром" перед боржником ПП "Міжгір`я плюс" немає.

З приводу можливості звернення стягнення на право оренди державний виконавець зазначив, що належне боржнику право оренди не може бути примусово відчужено в силу положень ч. 2 ст. 135 Земельного Кодексу України.

Розглянувши доводи та заперечення учасників справи судом встановлено наступне:

У статті 1 Закону України Про виконавче провадження визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За приписами статті 5 Закону України Про виконавче провадження примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів .

Згідно ст. 18 ЗУ "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Виконавець, зокрема, має право безперешкодно входити на земельні ділянки, до приміщень, сховищ, іншого володіння боржника - юридичної особи, проводити їх огляд, примусово відкривати та опечатувати їх; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

У відповідності до ч.1 ст. 336 ГПК України визначено, що суд, що розглядав справу як суд першої інстанції, може за заявою стягувача або державного чи приватного виконавця звернути стягнення на грошові кошти, які належать особі, яка має заборгованість перед боржником, яка не оспорюється зазначеною особою або підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Доказів про вжиття заходів зі звернення стягнення на грошові кошти осіб,

які є боржниками перед ПП "Міжгір`я Плюс" позивачем та органом ДВС суду не подано.

Скаржник та державний виконавець сходяться у своїх поясненнях, що боржник ПП "Міжгір`я плюс" уклав із ТОВ "Інвестагропром" договори суборенди земельних ділянок на відплатній основі.

Однак до заперечення на скаргу державним виконавцем не додано жодного первинного документу з відомостями про те, як співвідноситься розмір орендної плати та суборенди (чи має боржник залишок коштів як дохід) та які є докази, що всі кошти по договору суборенди спрямовано для розрахунку із власниками земельних ділянок (фізичними особами).

Договори оренди та суборенди землі державним виконавцем суду не представлені.

Із заперечення державного виконавця не зрозуміло, хто провів розрахунок із власниками земельних ділянок ( в якій сумі та за який період).

Також відсутні докази, на яких державний виконавець базує свої твердження про те, що заборгованості у суборендаря ТОВ "Інвестагропром" перед боржником-орендарем ПП "Міжгір`я плюс" немає.

Відповідно до статті 37 Закону України Про виконавче провадження , виконавчий документ повертається стягувачу, якщо:

1) стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа;

2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;

3) стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення;

4) стягувач перешкоджає проведенню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене статтею 43 цього Закону, незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа.

Отже, для застосування п.2) ст. 37 ЗУ "Про виконавче провадження" і повернення виконавчого документа стягувачу, державному виконавцю слід попередньо вжити всі необхідні заходи для забезпечення виконання судового рішення.

До заперечення на скаргу державним виконавцем не додано належних і допустимих доказів з матеріалів виконавчого провадження, що ним в повній мірі з`ясовано відсутність можливості отримати виконання судового рішення, зокрема, за рахунок доходів ПП "Міжгір`я плюс" із суборенди земельних ділянок, на що вказує позивач.

Тому суд приходить до висновку, що державним виконавцем не надано доказів вжиття всього можливого обсягу заходів по виконанню судового рішення, які повинні передувати поверненню виконавчого документа стягувачеві.

З приводу можливості звернення стягнення на право оренди земельних ділянок, яке належить боржнику ПП "Міжгір`я плюс", суд зазначає наступне:

Згідно ст. 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

За загальним правилом, у відповідності до ч. 2 ст. 135 ЗК України, продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) здійснюється виключно на земельних торгах, крім випадків, встановлених частинами другою і третьою статті 134 цього Кодексу.

Право продажу майна належить власнику (ст. 317, 319 ЦК України)

Частиною 5 ст. 93 ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки може відчужуватися, у тому числі продаватися на земельних торгах, а також передаватися у заставу, спадщину, вноситися до статутного капіталу власником земельної ділянки - на строк до 50 років, крім випадків, визначених законом.

Дана норма говорить про відчуження права оренди власником земельної ділянки.

Законодавство не встановлює механізму набуття права оренди від боржника до іншої особи в разі його примусового відчуження в порядку виконання судових рішень. Якщо відносини оренди повинні оформлятися виключно договором (ст. 126 ЗК, ст. 6,16 ЗУ "Про оренду землі"), то після відчуження права оренди між Орендодавцем та новим орендарем, очевидно слід укласти новий договір оренди, що неможливо без згоди на це Орендодавця.

Отже, без передбаченого законом чіткого порядку (механізму) звернення стягнення чи примусового відчуження права оренди земельної ділянки, суд не може погодитися із доводами стягувача, що державний виконавець не вжив заходів щодо звернення стягнення на цей актив боржника.

Однак враховуючи те, що державним виконавцем не подано суду жодного доказу вжиття заходів щодо звернення стягнення на плату із суборенди земельних ділянок, яка належить боржнику і не доведено, що цей актив є відсутнім, то суд погоджується із доводами позивача, що постанова від 19.02.2020 державним виконавцем прийнята передчасно і підлягає скасуванню, а порушене право стягувача підлягає поновленню.

Згідно ч. 3 ст. 74 ЗУ "Про виконавче провадження" начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, зобов`язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом.

Даною нормою встановлено спосіб захисту порушеного права учасника виконавчого провадження, який може бути застосований також і судом.

З цього випливає, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права у вигляді скасування постанови про повернення виконавчого документу стягувачу є належним.

У відповідності до ст. 41 ЗУ "Про виконавче провадження" у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.

У разі відновлення виконавчого провадження стягувач, суд або орган (посадова особа), яким повернуто виконавчий документ, зобов`язані у місячний строк з дня надходження постанови про відновлення виконавчого провадження пред`явити його до виконання.

У відповідності до ч. 2 ст. 343 ГПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Отже, з урахуванням наявності підстав для скасування постанови від 19.02.2020 про повернення виконавчого документа стягувачу, то державного виконавця Мандрика О.А. слід зобов`язати відновити виконавче провадження ВП № 56014078.

В частині вимоги про визнання незаконними дій старшого державного виконавця Смілянського районного відділу ДВС Мандрика О.А. при прийнятті постанови про повернення виконавчого документу стягувачу, то суд вважає, що вона не підлягає до задоволення.

Позивач не вказав суду, які конкретної дії державного виконавця він просить визнати незаконними що унеможливлює розгляд цієї вимоги по суті.

На підставі викладеного, скарга від 06.03.2020 позивача ТОВ НВФ "Агросвіт" підлягає лише до часткового задоволення.

Керуючись ст. 343 ГПК України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Скаргу позивача ТОВ НВФ "Агросвіт" на постанову старшого державного виконавця Смілянського районного відділу ДВС ЦМРУ Міністерства юстиції від 19.02.2020 про повернення виконавчого документа стягувачу ВП № 56014078 задовольнити частково.

2. Скасувати постанову від 19.02.2020 про повернення виконавчого документа стягувачу ВП № 56014078 та зобов`язати старшого державного виконавця Смілянського районного відділу ДВС Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції відновити виконавче провадження ВП № 56014078.

3. В решті вимог скарги відмовити.

4. В порядку ст. 345 ГПК України зобов`язати Смілянський районний відділ ДВС Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції повідомити суд та скаржника про виконання даної ухвали, постановленої за результатами розгляду скарги не пізніше ніж у десятиденний строк з дня її одержання.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання.

Повний текст ухвали складено 30.03.2020

Суддя Н.М. Спаських