Ухвала

від 24.03.2020 по справі 554/3177/17

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 554/3177/17 Номер провадження 22-ц/814/161/20Головуючий у 1-й інстанції Чуванова А. М. Доповідач ап. інст. Пікуль В. П.

У Х В А Л А

24 березня 2020 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Пікуля В.П.,

суддів Кузнєцової О.Ю, Хіль Л.М.,

при секретарі Філоненко О.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1

на рішення Октябрського районного суду м. Полтавивід 02 жовтня 2019 року

по справі за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недійсним заповіту; третя особа: Друга Полтавська державна нотаріальна контора,

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2017 року ОСОБА_1 інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до в до ОСОБА_3 про визнання недійсним заповіту; третя особа: Друга Полтавська державна нотаріальна контора

Даний позов обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , яка була мачухою позивача. У шлюбі вона проживала з батьком позивача ОСОБА_5 у квартирі АДРЕСА_1 . Відповідно до свідоцтва про право на спадщину, позивач є власником 5/12 частки квартири. Йому було відомо, що у 2005 році ОСОБА_4 було складено заповіт на належну їй іншу частку квартири на користь його доньки ОСОБА_2 .

Після смерті ОСОБА_4 21 жовтня 2016 року позивач звернувся до Другої полтавської державної нотаріальної контори, де дізнався, що у спадковій справі №331/2016 знаходиться інший заповіт від 23 травня 2014 року, виданий на ім`я ОСОБА_3 . Заповіт був виданий на належну померлій ОСОБА_4 другу половину квартири АДРЕСА_1 . За життя ОСОБА_4 жодного разу не повідомляла про те, що вона уклала новий заповіт. В державній нотаріальній конторі позивачу показали заповіт і на його думку підпис ОСОБА_4 на заповіті не є підписом спадкодавця. Вважає, що складення оспорюваного заповіту не відповідало внутрішній волі ОСОБА_4 , оскільки напис і підпис на заповіті значно відрізняється від дійсного підпису спадкодавця, що свідчить про підробку підпису в заповіті. Позивач вказує, що заповіт не відповідає чинному законодавству і має бути визнаний недійсним, тому що цей заповіт не був підписаний ОСОБА_4 та не відповідає волі спадкодавця, що є достатньою підставою для визнання цього заповіту недійсним.

Просив визнати недійсним заповіт ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_3 .

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 02 жовтня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 , в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до ОСОБА_3 про визнання недійсним заповіту; третя особа: Друга Полтавська державна нотаріальна контора - відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції його в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_1 .

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 17 січня 2020 року відкрито провадження по даній справі та в подальшому справу призначено до розгляду з повідомленням учасників справи на 27 лютого 2020 року.

Однак 26 лютого 2020 року ОСОБА_1 до Полтавського апеляційного суду подав заяву про перенесення розгляду справу у зв`язку з хворобою та додав копію листка непрацездатності.

Розгляд справи було відкладено на 12 березня 2020 року.

11 березня 2020 року на адресу Полтавського апеляційного суду надійшла заява ОСОБА_1 про перенесення розгляду справу у зв`язку з перебуванням на лікарняному та додано листок непрацездатності.

За результатами розгляду зави справу було відкладено на 24 березня 2020 року.

23 березня 2020 року на електронну адресу Полтавського апеляційного суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про перенесення розгляду справу. Дане клопотання обґрунтовано введенням на всій території України карантину, неможливістю встановити інфікування в під час інкубаційного періоду та зупиненням руху транспорту міжміського сполучення, тоді як він постійно проживає за межами м. Полтави.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, підстави заявленого клопотання приходить до такого висновку.

Відповідно до статті 29 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 та з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10 березня 2020 р. постановою КМУ від 11 березня 2020 року № 211 Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 установлено з 12 березня до 3 квітня 2020 року на усій території України карантин, заборонивши:

відвідування закладів освіти її здобувачами;

проведення всіх масових заходів, у яких бере участь понад 200 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Спортивні заходи дозволяється проводити без участі глядачів (уболівальників).

11 березня 2020 року Рада суддів України звернулася до громадян, які є учасниками судових процесів, з проханням утриматися від участі у судових засіданнях, якщо слухання не передбачають обов`язкової присутності учасників сторін. Також Рада суддів України просить громадян утриматися від відвідин суду, якщо у них є ознаки будь-якого вірусного захворювання.

Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Статтею 29 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб визначено, що карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України.

Питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, за поданням головного державного санітарного лікаря України.

Рішення про встановлення карантину, а також про його відміну негайно доводиться до відома населення відповідної території через засоби масової інформації.

У рішенні про встановлення карантину зазначаються обставини, що призвели до цього, визначаються межі території карантину, затверджуються необхідні профілактичні, протиепідемічні та інші заходи, їх виконавці та терміни проведення, встановлюються тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов`язки, що покладаються на них. Карантин встановлюється на період, необхідний для ліквідації епідемії чи спалаху особливо небезпечної інфекційної хвороби. На цей період можуть змінюватися режими роботи підприємств, установ, організацій, вноситися інші необхідні зміни щодо умов їх виробничої та іншої діяльності.

До відміни карантину його територію можуть залишити особи, які пред`явили довідку, що дає право на виїзд за межі території карантину.

Організація та контроль за дотриманням встановленого на території карантину правового режиму, своєчасним і повним проведенням профілактичних і протиепідемічних заходів покладаються на місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 32 цього Закону обмежувальні протиепідемічні заходи встановлюються місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування за поданням відповідного головного державного санітарного лікаря у разі, коли в окремому населеному пункті, у дитячому виховному, навчальному чи оздоровчому закладі виник спалах інфекційної хвороби або склалася неблагополучна епідемічна ситуація, що загрожує поширенням інфекційних хвороб. Обмеженням підлягають ті види господарської та іншої діяльності, що можуть сприяти поширенню інфекційних хвороб.

Види і тривалість обмежувальних протиепідемічних заходів встановлюються залежно від особливостей перебігу інфекційної хвороби, стану епідемічної ситуації та обставин, що на неї впливають.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 252 ЦПК України суд має право за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у разі захворювання учасника справи, підтвердженого медичною довідкою, що виключає можливість явки до суду протягом тривалого часу.

Відповідно до п.1, п.9 ч.1 ст.10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини ( аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства ( аналогія права).

Водночас, при повній або частковій відсутності норм, які регулюють певні суспільні відносини, можливо застосувати аналогію закону, тобто, вирішення справи або окремого юридичного питання на основі правової норми, розрахованої на схожі випадки.

Слід зазначити, що застосування аналогії забороняється, якщо вона прямо заборонена законом, чи якщо закон пов`язує настання юридичних наслідків з наявністю конкретних норм.

При вирішенні справи по аналогії закону чи аналогії права обов`язковим є дотримання таких умов: аналогія допустима лише у випадку повної чи часткової відсутності правових норм; суспільні відносини, до яких застосовується аналогія, повинні знаходитися у сфері правового регулювання; повинна бути схожість між обставинами справи і наявною нормою за суттєвими юридичними ознаками; пошук норми, що регулює аналогічний випадок, повинен здійснюватися спочатку в актах тієї ж галузі права, у випадку відсутності - в іншій галузі права і у законодавстві в цілому; винесене у процесі використання аналогії правове рішення не повинно суперечити нормам закону, його меті; обов`язково повинно бути мотивоване пояснення причин застосування рішення по аналогії до конкретного випадку.

Отже у разі, якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Зважаючи на вищевикладене, суд вважає за необхідне, застосувавши аналогію положення закону п. 2 ч. 1 ст. 252 ЦПК України, що є найбільш приближеним за змістом до ситуації, що склалася на території України та Полтавської області, з метою попередження розповсюдження захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену коронавірусом COVID-19, задля захисту життя та здоров`я учасників справи, однак визначити дату слухання справи та термін дії карантину не представляється можливим, тому суд апеляційної інстанції з метою недопущення порушення строків розгляду вказаної справи вважає за необхідне зупинити провадження по справі до завершення обмежувальних протиепідемічних заходів чи можливості сторін брати участь в судовому засіданні.

Керуючись ст.ст. 252 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В

Зупинити провадження по справ за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду м. Полтавивід 02 жовтня 2019 року по справі за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недійсним заповіту; третя особа: Друга Полтавська державна нотаріальна конторадо завершення обмежувальних протиепідемічних заходів чи можливості сторін брати участь в судовому засіданні.

Ухвала набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий В.П. Пікуль

Судді: О.Ю. Кузнєцова

Л.М. Хіль