Рішення

від 17.03.2020 по справі 910/565/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.03.2020 Справа № 910/565/20 Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., за участю секретаря судового засідання Дьогтяр О.О., розглянув матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Інноваційний прогрес

до Товариства з обмеженою відповідальністю Майстер Технологій

про стягнення 161 311,05 грн.

за участю представників сторін:

від позивача Калетнік М.Ю. (заступник директора з правових питань згідно рішення № 2002-21/2 від 21.02.2020)

від відповідача не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У січні 2020 року Товариствоз обмеженою відповідальністю Інноваційний прогрес (далі - ТОВ Інноваційний прогрес , позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Майстер Технологій (далі - ТОВ Майстер Технологій , відповідач) про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем його зобов`язань з поставки оплаченого позивачем товару за договором поставки № 0306-01 від 20.08.2019.

Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду з даним позовом та просив стягнути з відповідача основний борг у розмірі 80 215,49 грн та оперативно-господарські санкції у розмірі 81 185,60 грн, а всього 161 401,09 грн (при цьому позивачем допущена помилка у загальному розмірі позовних вимог та вказано суму 197 632,49 грн).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.01.2020 відкрито провадження у справі № 910/565/20 та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 25.02.2020.

20.01.2020 до суду надійшли подані позивачем додаткові пояснення, у яких позивач вказав, що просить стягнути з відповідача передплату (основний борг) за однією з двох специфікацій, долучених до матеріалів позовної заяви, а саме за специфікацією № 1 на загальну суму 160 430,98 грн, при цьому позивач у прохальній частині наданих пояснень просив стягнути аванс в розмірі 80 125,49 грн, а не 80 215,49 грн які були сплачені ним як аванс у розмірі 50% від суми специфікації за платіжним дорученням № 184 від 20.08.2019. Також позивач вказав, що заявлені ним до стягнення оперативно-господарські санкції складаються з штрафу в розмірі 670,96 грн, передбаченого п. 6.2 договору, та процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 80 514,60 грн, що нараховані позивачем на підставі ст. ст. 1214, 536 ЦК України, при цьому позивач вказав, що Верховний Суд України сформував практику вирішення спорів про стягнення процентів за прострочення виконання грошового зобов`язання за прикладом Європейського Союзу, відповідно до якої стягненню підлягають проценти на рівні облікової ставки НБУ збільшені на розмір процентів, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Таким чином, у прохальній частині вищевказаних пояснень позивач просив суд стягнути з відповідача основний борг у розмірі 80 125,49 грн та оперативно-господарські санкції у розмірі 81 185,56 грн (з яких: 670,96 грн - штраф та 80 514,60 грн - проценти за користування чужими грошовими коштами), а всього 161 311,05 грн (при цьому позивачем допущена помилка у загальному розмірі позовних вимог та вказано суму 161 401,05 грн).

Проаналізувавши подані позивачем додаткові пояснення, суд дійшов висновку, що за своєю суттю вказані пояснення є завою про зменшення розміру позовних вимог, яка була прийнята судом до розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.02.2020 відкладено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження на 17.03.2020, запропоновано позивачу надати суду: повний текст договору поставки № 0306-01 від 20.08.2019; письмові пояснення щодо того, де саме встановлено строк виконання обов`язку повернення авансу; письмові пояснення щодо строку, протягом якого позивач здійснює нарахування оперативно-господарської санкції; письмові пояснення щодо направлення позивачем до відповідача претензії про повернення авансового платежу; претензію про повернення авансового платежу з доказами її направлення (у разі наявності).

13.03.2020 до суду надійшли подані позивачем на виконання вимог ухвали суду від 25.02.2020 додаткові пояснення, в яких позивач вказав, що умовами укладеного сторонами договору не встановлений строк виконання обов`язку повернути аванс, сплачений за товар, який не був поставлений. Проте позивач звертався до відповідача з претензією, в якій просив повернути аванс та сплатити штрафні санкції за невиконання умов договору.

У судовому засіданні 17.03.2020 представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в жодне судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, правом надати відзив на позовну заяву не скористався.

Зважаючи на відсутність підстав для відкладення розгляду справи та наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними в ній матеріалами відповідно до правил ч. 9 ст. 165, ст. 202 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 17.03.2020 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

20.08.2019 між ТОВ Майстер Технологій (як постачальником) та ТОВ Інноваційний прогрес (як покупцем) був укладений договір поставки № 0306-01 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов`язується передати у власність покупцеві товар, вказаний у специфікації (додаток № 1 до даного договору), а покупець зобов`язується прийняти та оплатити його.

Згідно з п. 1.2 договору найменування, асортимент (сортамент), кількість та вартість товару, що постачається, вказуються у відповідних специфікаціях, які складаються окремо на кожну партію товару та становлять невід`ємну частину даного договору.

Пунктом 2.2 договору передбачено, що оплата товару здійснюється на умовах 50% передоплати загальної вартості товару, вказаної у специфікації (специфікаціях), шляхом перерахування грошових коштів на поточний банківський рахунок постачальника протягом п`яти банківських днів з дня підписання сторонами специфікації, якщо у специфікації не затверджені інші умови оплати.

Решту 50% вартості товару покупець перераховує постачальнику потягом 14 банківських днів після відвантаження товару (п. 2.3 договору).

Відповідно до п. 3.1 договору строк поставки товару за специфікацією (специфікаціями) складає 15 робочих днів, якщо у специфікації (додаток до даного договору) не вказаний інший термін поставки, та розраховується з дня, наступного за днем здійснення покупцем оплати вартості товару на умовах, визначених у п. 2.2 договору.

Судом встановлено, що сторонами була підписана специфікація № 1 від 20.08.2019 (додаток № 1 до договору), згідно з якою відповідач взяв на себе обов`язок поставити позивачу товар загальною вартістю 160 430,98 грн.

Крім того, сторонами була підписана специфікація № 2 від 20.08.2019 (додаток № 2 до договору), згідно з якою відповідач взяв на себе обов`язок поставити позивачу товар загальною вартістю 175 046,46 грн.

Позивач сплатив на користь відповідача передбачену п. 2.2 договору передоплату в розмірі 50% від загальної вартості товару за вищевказаною специфікацією № 1, яка склала 80 215,49 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 184 від 20.08.2019.

Суд встановив, що з урахуванням положень п. 3.1 договору строк поставки товару, визначеного специфікацією № 1 від 20.08.2019, настав 11.09.2019 (20.08.2019 + 15 робочих днів).

Проте, відповідач, у порушення умов укладеного сторонами договору, оплачений позивачем товар не поставив. Доказів протилежного до матеріалів справи представниками сторін не долучено.

Отже, заборгованість відповідача перед позивачем за оплачений та непоставлений товар за специфікацією № 1 від 20.08.2019 до договору поставки № 0306-01 від 20.08.2019 становить 80 215,49 грн, проте позивач просить стягнути з відповідача частину цієї суми в розмірі 80 125,49 грн, що не суперечить приписам чинного законодавства та є правом позивача.

Розглядаючи даний спір та вирішуючи його по суті, суд керувався таким.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 265 Господарського кодексу України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Частиною 7 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми (ч. 1 ст. 670 Цивільного кодексу України).

Також відповідно до ч. 3 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Матеріали справи свідчать, що позивач звернувся до відповідача з досудовою вимогою № 09-30/01 від 30.09.2019, в якій наполягав на поверненні відповідачем суми сплаченого позивачем авансу та сплаті штрафних санкцій. Направлення вказаної досудової вимоги підтверджується накладною підприємства поштового зв`язку № 0209418396250 від 03.10.2019 та описом вкладення у вказане поштове відправлення. Проте, відповідач відповіді на досудову вимогу позивача не надав, зобов`язання перед позивачем не виконав, товар не постав, грошові кошти, сплачені в якості авансу, позивачу не повернув, доказів протилежного суду не надано.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 80 125,49 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню у вказаному розмірі.

Також позивач просив суд стягнути з відповідача оперативно-господарські санкції у розмірі 81 185,56 грн (з яких: 670,96 грн - штраф та 80 514,60 грн - проценти за користування чужими грошовими коштами).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що відповідач не поставив позивачу товар, відтак допустив порушення договірного зобов`язання.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Положеннями ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пунктом 6.2 договору передбачено, що за прострочення терміну поставки або додаткової поставки товару вказаного у специфікації, а також невиконання чи/або неналежне виконання постачальником обов`язків, передбачених п.п. 5.2 та/або 5.5 даного договору, постачальник на вимогу покупця зобов`язаний сплатити штраф в розмірі 0,2% від вартості несвоєчасно поставленого товару.

З наданого позивачем розрахунку вбачається, що штраф нарахований ним за двома специфікаціями № 1 та № 2 від 20.08.2019 на загальну суму непоставленого відповідачем товару 335 477,44 грн (160 430,98 грн + 175 046,46 грн)

Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу, суд встановив, що він виконаний арифметично вірно з дотриманням вимог чинного законодавства та умов укладеного сторонами договору. Отже, вимога про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 670,96 грн заявлена позивачем обґрунтовано і правомірно та підлягає задоволенню у вказаному розмірі.

Щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 80 514,60 грн суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 693 Цивільного кодексу України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

За приписами ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Отже, підставами для застосування до правовідносин сторін положень ст. 536 Цивільного кодексу України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге, встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством.

Судом встановлено, що договором поставки № 0306-01 від 20.08.2019 розмір таких процентів встановлено не було.

Чинне законодавство також не містить положень, якими було б встановлено розмір процентів за користування чужими грошовими коштами, передбачених ст. 536 Цивільного кодексу України.

Крім того, положеннями ст. 693 Цивільного кодексу України передбачено, що проценти за користування чужими грошовими коштами на суму попередньої оплати нараховуються від дня, коли товар мав бути переданий, або від дня одержання цієї суми до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.

Однак, матеріали справи не містять доказів передання товару покупцеві (позивачу) або повернення йому суми попередньої оплати. Водночас з розрахунку позивача вбачається, що ним не визначений період нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами.

Більше того, нарахування таких процентів здійснюється позивачем із застосуванням ним процентної ставки не передбаченої ані законом ані договором.

Так, позивач стверджує, що Верховний Суд України сформував практику вирішення спорів про стягнення процентів за прострочення виконання грошового зобов`язання за прикладом Європейського Союзу, відповідно до якої стягненню підлягають проценти на рівні облікової ставки НБУ збільшені на розмір процентів, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Позивач не наводить та не надає суду відповідні постанови Верховного Суду або Верховного Суду України, на підтвердження своїх посилань про сформовану практику.

Поряд з викладеним суд вказує, що, зокрема, у постанові Верховного Суду від 20.11.2018 по справі № 904/312/18 наведена правова позиція, протилежна тій, яку висловив позивач. У вказаній постанові Верховний Суд виходив із встановлених судами попередніх інстанцій обставин непогодження сторонами спору в договорі поставки умов щодо розміру процентів за користування чужими грошовими коштами, що виключає можливість їх стягнення з постачальника відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України.

Враховуючи викладене, вимога про стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 80 514,60 грн задоволенню не підлягає.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення основного боргу в розмірі 80 125,49 грн грн та штрафу в розмірі 670,96 грн. У стягненні процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 80 514,60 грн судом відмовлено.

Судові витрати з урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд зазначає, що розподілу між сторонами підлягає судовий збір у розмірі 2 419,67 грн (161 311,05 грн * 1,5%), який підлягав сплаті за розгляд позовних вимог, заявлених позивачем, з урахуванням їх зменшення.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Майстер Технологій (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 60, ідентифікаційний код 37726472) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Інноваційний прогрес (01014, м .Київ, вул. Звіринецька, буд. 63, ідентифікаційний код 42173282) основний борг у розмірі 80 125,49 грн (вісімдесят тисяч сто двадцять п`ять грн 49 коп.), штраф у розмірі 670,96 грн (шістсот сімдесят грн 96 коп.) витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 211,95 грн (одна тисяча двісті одинадцять грн 95 коп.).

3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 03.04.2020.

Суддя О.Г. Удалова