Постанова

від 02.04.2020 по справі 420/4616/19

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 квітня 2020 р.м. ОдесаСправа № 420/4616/19

Головуючий в І інстанції: Потоцька Н.В.

Дата та місце ухвалення рішення: 24.10.2019 р. м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача - Шеметенко Л.П.

судді - Стас Л.В.

судді - Турецької І.О.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу Приватного підприємства Вимперг на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2019 року по справі за адміністративним позовом Приватного підприємства Вимперг до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2019 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Приватного підприємства Вимперг до Головного управління ДФС в Одеській області, у якій позивач просив суд: визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 16.07.2019 року № 0033751414, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 304230 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 76058 грн., податкове повідомлення-рішення від 16.07.2019 року № 0033761414, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 414513 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 103628 грн., податкове повідомлення-рішення від 16.07.2019 року № 0033771414, яким застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 38240 грн., прийняті на підставі акта Про результати документальної позапланової виїзної перевірки Приватного підприємства Вимперг від 26.06.2019 року № 000359/1532-14-14/41266131 та відповіді на заперечення від 11.07.2019 року № 14757/10/15-32-14-14-10.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове про задоволення заявленого позову, наголошуючи на неповному з`ясуванні судом першої інстанції всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, та порушення норм матеріального права.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі поданих заяв представником позивача та представником відповідача про розгляд справи за їх відсутності у відповідності до вимог ст. 311 КАС України.

Вислухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі наказу № 4322 від 06.06.2019 року, направлень на перевірку від 10.06.2019 року №№ 4052/14-14, 4053/14-14, в період з 12.06.2019 року по 19.06.2019 року, посадовими особами Головного управління ДФС в Одеській області проведена документальна позапланова виїзна перевірка ПП Вимперг з питання повноти декларування та сплати податку на прибуток за період з 06.04.2017 року по 31.12.2018 року, з питання повноти декларування та сплати податку на додану вартість за період з 01.05.2017 року по 31.12.2018 року.

За результатами перевірки складено акт № 000359/15732-14-14-41266131 від 26.06.2019 року, яким встановлені порушення:

1) п. 44.1, п. 44.2 ст. 44, п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 135.1 ст.135 Податкового кодексу України, ст. 1, п. 1, п. 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , п. 2.1, п. 2.4, п. 2.8, п. 2.16 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704, п. 5.2 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 25 Фінансовий звіт суб`єкта малого підприємництва , затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 25.02.2000 року № 39 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 24.01.2011 року № 25), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.03.2000 року за № 161/4382 (зі змінами та доповненнями), п. 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 Дохід , затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 року № 290, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.12.1999 року за № 860/4153 (із змінами та доповненнями), п. 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 Зобов`язання , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 року № 20, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.02.2000 року за № 85/4306 (зі змінами та доповненнями), Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов`язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 року № 291, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 21.12.1999 року за №893/4186 (зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 304230 грн., у тому числі: за 2017 рік в сумі 304230 грн.;

2) п.п. 14.1.36, п.п. 14.1.178 п. 14.1 ст. 14, п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 414513 грн., у тому числі: за травень 2017 року у сумі 88692 грн., за червень 2017 року у сумі 240507 грн., за серпень 2017 року у сумі 18647 грн., за грудень 2017 року у сумі 66667 грн.;

3) п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого не здійснено реєстрацію податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних на суму податку на додану вартість 76480 грн.

4) п.п. 16.1.3 п. 16.1 ст. 16, п. 46.1 ст. 46, п. 49.1, п.п. 49.18.1 п. 49.18 ст. 49, п. 203.1 ст. 203 Податкового кодексу України - надано податкову декларацію з податку на додану вартість за грудень 2017 року з порушенням термінів подання звітності.

16.07.2019 року ГУ ДФС в Одеській області винесені податкові повідомлення рішення: № 0033751414, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 304230 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 76058 грн.; № 0033761414, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 414513 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 103628 грн.; № 0033771414, яким застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі у сумі 38240 грн.

Вирішуючи справу та відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем первинні документи не в повній мірі відображають реальність здійснених господарських операцій.

Також, суд першої інстанції послався на те, що в спірних правовідносинах ПП Вимперг не надано жодної податкової накладної, які б свідчили про факт придбання/надання відповідних послуг/робіт ні під час перевірки, ні в ході судового розгляду по суті.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, з яких виходив останній вирішуючи справу, з огляду на викладене.

Відповідно до п.п. 44.1, 44.2 ст. 44 Податкового кодексу України, чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, на які посилається податковий орган, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Платники податку, які відповідно до Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають об`єкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.

Юридичні особи - платники єдиного податку, які відповідають критеріям, визначеним підпунктом 3 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу, ведуть спрощений бухгалтерський облік доходів та витрат з метою обрахунку об`єкта оподаткування за методикою, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

У відповідності до п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 р. 3 Податок на прибуток приватних підприємств Податкового кодексу України (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) об`єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Згідно п.п. 198.1, 198.2, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов`язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Датою збільшення податкового кредиту орендаря (лізингоотримувача) для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об`єкта фінансового лізингу таким орендарем.

Датою віднесення сум до податкового кредиту замовника з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 цього Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Аналізуючи вимоги Податкового кодексу України, колегія суддів зазначає, що для визнання доходів і витрат для цілей оподаткування податком на прибуток у податковому обліку необхідною умовою є фактичність таких доходів та витрат, а також їх підтвердження первинними документами.

Так само право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товарів/послуг, до податкового кредиту виникає у суб`єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: фактичності придбання таких товарів/послуг, тобто, реальності відповідних господарських операцій; наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання таких товарів/послуг та сплати відповідної суми ПДВ; подальшого використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства. При цьому, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.

Як вбачається з акту перевірки та наданого відповідачем на вимогу суду апеляційної інстанції розрахунку, підставою для виставлення позивачу оскаржуваного податкового повідомлення - рішення № 0033751414 від 16.07.2019 року про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 304230 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 76058 грн. стали господарські операції позивача з ТОВ Інтексо .

В свою чергу, підставою для виставлення позивачу оскаржуваного податкового повідомлення - рішення № 0033761414 від 16.07.2019 року про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 414513 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 103628 грн. стали господарські операції позивача з ТОВ Інтексо та ПП Юнайтед Текнолоджіс .

Що стосується господарських операцій позивача з ТОВ Інтексо колегія суддів зазначає наступне.

На підтвердження фактичності здійснення господарських операцій з ТОВ Інтексо та відповідно правомірності формування податкового кредиту і показників податкової звітності з податку на прибуток за перевіряємий період позивачем, як до перевірки, так і до суду, був наданий договір поставки № 04/05/17 від 04.05.2017 року, відповідно до умов якого постачальник (ТОВ Інтексо ) зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, передати у власність покупцеві (ПП Вимперг ) будівельні матеріали, а покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити визначений товар (а.с.115-116 т.1).

Згідно п. 1.2 вказаного договору найменування, одиниці виміру та загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим товаром, визначаються видатковими накладними.

Факт отримання вказаного товару позивачем від наведеного контрагента ПП Вимперг підтверджено видатковими накладними, в яких визначено найменування придбаного товару, його кількість, одиниці виміру та ціну цього товару, а також товарно-транспортними накладними щодо транспортування придбаного у ТОВ Інтексо товару, в яких, в тому числі, визначено, що вантажовідправником виступає ТОВ Інтексо , вантажоодержувачем ПП Вимперг та вказано найменування товару, що транспортувався за цими ТТН, що відповідає наданим позивачем видатковим накладним (а.с.117-121 т.1, 75-79 т.2).

Оплата придбаного товару позивачем проведена у безготівковій формі, що підтверджено з боку останнього наданими платіжними дорученнями, які наявні в матеріалах справи (а.с.67-74 т.2).

Також, позивачем надані договір оренди нежитлових приміщень від 03.05.2017 року та акт прийому-передачі нежитлових приміщень, що підтверджують наявність у позивача складських приміщень для зберігання придбаного у ТОВ Інтексо товару (а.с.97-103).

На підтвердження використання придбаних будівельних матеріалів у власній господарській діяльності позивачем надані договори підряду та поставки, укладені з ТОВ ВБФ Олександр , видаткові накладні на поставку будівельних матеріалів та акт виконаних робіт (а.с.49-61 т.2).

Окрім викладеного, позивачем надані податкові накладні, на підставі яких останнім сформований податковий кредит за перевіряємий період за рахунок операцій з ТОВ Інтексо (а.с.62-66 т.2).

Відповідач не заперечує факт реєстрації цих ПН в установленому порядку.

Дослідивши зазначені договори та надані первинні документи колегія суддів дійшла висновку, що вони виписані на підставі і у відповідності до укладених договорів, відповідають один одному та підтверджують здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ Інтексо . При цьому, колегія суддів наголошує, що всі операції пов`язані з господарською діяльністю позивача. Так, згідно інформації, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ПП Вимперг здійснює, зокрема, наступні види діяльності: код КВЕД 23.62 виготовлення виробів із гіпсу для будівництва; код КВЕД 23.69 виробництво інших виробів із бетону гіпсу та цементу (основний); код КВЕД 43.29 інші будівельно-монтажні роботи; код КВЕД 43.99 інші спеціалізовані будівельні роботи, н.в.і.у.; код КВЕД 46.73 оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням.

Посилання відповідача в акті перевірки та під час судового розгляду справи, як на підставу для виставлення позивачу оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, на не підтвердження позивачем первинними документами господарських операцій із вказаним контрагентом, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки такі висновки спростовуються наданими позивачем та дослідженими судом наведеними вище документами первино-бухгалтерського обліку щодо операцій позивача з ТОВ Інтексо , а також змістом самого акту перевірку, з якого вбачається, що відповідачем при проведенні перевірки була досліджена надана позивачем документація щодо господарських операцій за перевіряємий період.

Зазначеним обставинам судом першої інстанції не надано належної оцінки.

Так, колегія суддів наголошує, що відмовляючи у задоволенні заявленого позову та вказуючи на те, що надані позивачем первинні документи не в повній мірі відображають реальність здійснених господарських операцій, суд першої інстанції не навів жодних обґрунтувань такого висновку.

Судом першої інстанції наведено перелік наданих позивачем документів первинно-бухгалтерського обліку з його контрагентом та вказано, що ці документи не в повній мірі відображають реальність здійснених господарських операцій.

Проте, судом першої інстанції не зазначено, з яких підстав суд дійшов такого висновку, з яких підстав визнав надані позивачем докази щодо проведення господарських операцій з його контрагентом неналежними та недостатніми.

Колегія суддів наголошує, що у рішенні суду першої інстанції наводяться норми законодавства та правові висновки Верховного Суду щодо формування податкового кредиту і показників податкової звітності з податку на прибуток, проте, суд першої інстанції не зазначає, яким чином ці норми та висновки суду касаційної інстанції кореспондуються із фактичними обставинами справи.

Колегія суддів зазначає, що єдиним висновком суду першої інстанції щодо фактичних обставин у даній справі є зазначення про те, що надані позивачем первинні документи не в повній мірі відображають реальність здійснених господарських операцій, при цьому, без жодного обґрунтування такого висновку.

Також, суд першої інстанції вказав на те, що позивачем не надано податкових накладних, складених за результатами операцій з ТОВ Інтексо .

Однак, посилаючись на вказані обставини, суд першої інстанції не врахував, що відповідач не заперечує наявність у позивача належним чином зареєстрованих податкових накладних з ТОВ Інтексо .

Більш того, колегія суддів наголошує, що відповідно до ч. 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Згідно ч.ч. 1, 2, 4 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 74 КАС України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (частина 1 статті 75 КАС України).

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Таким чином, Кодексом адміністративного судочинства України розподілено обов`язки щодо доказування і подання доказів між особами, які беруть участь у справі та передбачає активну роль суду в процесі збору доказів і їх застосування, а забезпечення повного з`ясування обставин у справі базується на поєднанні принципів змагальності та офіційності.

В свою чергу, суд не є пасивним спостерігачем у збирання доказів по справі і за потребою може приймати активну участь в такому процесі.

Щоб правильно встановити фактичні обставини справи, суд наділено повноваженням збирати та оцінювати докази, а також сприяти реалізації прав сторін по справі в частині доказування обставин, шляхом витребовування необхідних доказів у разі потреби.

Виконання завдань адміністративного судочинства залежить від встановлення адміністративним судом у справі об`єктивної істини та правильного застосування норм матеріального та процесуального права, а тому статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладено обов`язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для правильного з`ясування всіх обставин справи, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Дієвість адміністративного судочинства залежить від того, на скільки повно і всебічно будуть підтверджені доказами обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин, у разі, якщо суд першої інстанції дійшов висновку про недостатність наданих позивачем документів для вирішення справи, то останній зобов`язаний був витребувати додаткові докази, яких, на думку суду, не вистачало, а не робити висновки щодо суті спору без повного та всебічного розгляду справи.

В свою чергу, наданими позивачем до суду, в тому числі, під час апеляційного розгляду справи, доказами підтверджується здійснення господарський операцій позивача за перевіряємий період з ТОВ Інтексо та відповідно правомірність формування податкового кредиту та показників податкової звітності з податку на прибуток по таким операціям.

При цьому, колегією суддів приймаються до уваги надані позивачем додаткові докази під час апеляційного розгляду справи, оскільки суд першої інстанції, вирішуючи справу та доходячи висновків про недостатність представлених позивачем документів на підтвердження проведення ним господарських операцій, не вказав, яких саме документів не вистачало та не витребував ці документи, що, відповідно позбавило можливості позивача надати докази, які, на думку суду першої інстанції, були необхідні для повного та всебічного розгляду справи.

Також, колегія суддів зазначає, що вирішуючи справу, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що під час перевірки відповідачем була досліджена первинна-бухгалтерська документація позивача щодо операцій з ТОВ Інтексо та доходячи висновку про не підтвердження цих операцій відповідач не виходив з обставин її відсутності.

Фактично висновок відповідача про не підтвердження операцій з ТОВ Інтексо ґрунтується виключно на податковій інформації щодо контрагента позивача та щодо підприємств, що мали взаємовідносини з контрагентом позивача.

Однак, колегія суддів вважає недостатніми для висновків акта перевірки про порушення позивачем податкового законодавства посилання в ньому на податкову інформацію щодо контрагента позивача, а також щодо підприємств, що мали взаємовідносини з контрагентом позивача.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до абз. 11 ст. 1, ч. 1 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 року № 996-XIV (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи - документи, які містять відомості про господарську операцію.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 вказаного Закону на даних бухгалтерського обліку ґрунтуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник.

Отже, первинні документи по відображенню господарської операції є підставою й для податкового обліку.

За таких обставин, при проведенні документальної перевірки позивача та посилаючись на порушення позивачем вимог податкового законодавства при формуванні податкового кредиту і показників податкової звітності з податку на прибуток по операціям з ТОВ Інтексо відповідач зобов`язаний був визначити в акті перевірки в чому полягає невідповідність договору позивача з його контрагентом, його виконання, з посиланням на первинні документи.

В свою чергу, за відсутності такого визначення, висновок відповідача про порушення позивачем податкового законодавства при формуванні податкового кредиту та показників податкової звітності з податку на прибуток по господарських операціях з вказаним контрагентом є необґрунтованим і не може бути підставою для прийняття рішень про донарахування податкових зобов`язань.

На думку колегії суддів, такого роду обґрунтування, взагалі не припустимі в офіційних документах суб`єктів владних повноважень, на підставі яких приймаються акти індивідуальної дії, на зразок оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки, по-перше, приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України чітко визначено, що органи державної влади та їх посадові особи можуть діяти виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тобто, роблячи висновок про допущення будь-яким суб`єктом правовідносин порушення діючого законодавства, орган державної влади зобов`язаний чітко встановити склад такого порушення, зазначивши, в якій саме події воно полягає та якими саме фактичними даними (доказами) це підтверджується, та жодним чином не викладати припущення щодо порушення законодавства за відсутності належних доказів на підтвердження їх вчинення. По-друге, суб`єкт владних повноважень повинен бути здатним підтвердити правомірність зроблених ним висновків у законодавчо визначеному порядку.

Більш того, колегія суддів наголошує, що з акта оскаржуваної перевірки вбачається, що відповідачем не здійснювалась перевірка діяльності ТОВ Інтексо , а також діяльності контрагентів цього підприємства.

Так само відповідачем не проводились зустрічні звірки контрагента позивача та інших підприємств, що мали взаємовідносини з контрагентом позивача.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що висновок відповідача, за відсутності дослідження діяльності ТОВ Інтексо , діяльності контрагентів цього підприємства, про не підтвердження взаємовідносин позивача та вказаного контрагента згідно аналізу інформації стосовно постачальників цього підприємства є безпідставним та необґрунтованим.

Фактично доводи відповідача про відсутність придбаного позивачем товару ґрунтуються виключно на припущеннях та не підтверджені жодними доказами з боку відповідача під час судового розгляду справи.

Крім того, колегія суддів зазначає, що Податковий кодекс України не ставить право на податковий кредит в залежність від обов`язкового підтвердження декларування відповідної суми податкових зобов`язань контрагентом. Податок на додану вартість є непрямим податком і сплачується при придбанні товару (послуги) не безпосередньо до бюджету, а постачальнику товарів (послуг). І лише у такого постачальника товарів (послуг), який у складі вартості проданого товару (послуги) отримав податок на додану вартість, виникають зобов`язання стосовно сплати податку до бюджету. При цьому, покупець товарів (послуг) не може нести відповідальність за постачальника. Відповідно, несплата податку на додану вартість постачальником сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту зазначеного податку товариству, яке віднесло до податкового кредиту суму податку на додану вартість, сплачену в ціні товару.

Також, колегія суддів вказує, що не є обов`язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов`язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку, оскільки відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Можливі ж порушення податкового законодавства з боку контрагента позивача при здійсненні господарських операцій в ланцюзі постачання з третіми особами для зниження об`єкту оподаткування, доказів чого податковим органом до суду надано не було, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про відсутність фактичного здійснення цим суб`єктом господарювання господарських операцій для позивача та відсутність у позивача, як покупця товару, права на податковий кредит та права на формування показників податкової звітності з податку на прибуток, а тому не можуть бути підставою для позбавлення позивача права формувати такий податковий кредит та показники податкової звітності з податку на прибуток по господарських операціях з цим контрагентом.

Також, колегія суддів зазначає, що у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим формування платником податків показників податкової звітності з податку на додану вартість та з податку на прибуток, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями та їх постачальниками, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

У спірних правовідносинах відповідач не заперечує, що позивач та його контрагент на момент укладання та виконання спірних операцій були зареєстровані в ЄДР, знаходились на податковому обліку в ДПІ, мали свідоцтва платника податку на додану вартість.

Таким чином, під час розгляду справи колегією суддів не встановлені факти, які свідчили б про те, що зміст укладених договорів не відповідає діючому законодавству України, дійсним намірам сторін та що ці наміри спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, незаконне заволодіння ним.

Також, відповідачем не надано доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивач включив до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість та на підставі яких сформовані показники податкової звітності з податку на прибуток. Наявні в матеріалах справи та досліджені в ході судового розгляду первинні документи, видані позивачем, за змістом відповідають вимогам законодавства, що пред`являються до первинних документів, доказів недостовірності даних в цих документах відповідачем не надані. Як наслідок колегія суддів приходить до висновку про фактичність господарських операцій щодо придбання позивачем товару від свого контрагента за перевіряємий період, а також про добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.

В свою чергу, в акті перевірки висновки відповідача, які покладені в основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, на думку колегії суддів, ґрунтуються виключно на припущеннях та не підтверджені жодними документами та доказами з боку відповідача. Більш того, припущення, висновки відповідача в акті перевірки, не є підставою для позбавлення позивача, як добросовісного платника податку, права на віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту та формування показників податкової звітності з податку на прибуток.

Що стосується господарських операцій позивача з ПП Юнайтед Текнолоджіс колегія суддів зазначає наступне.

Так, як встановлено відповідачем та вбачається з матеріалів справи 01.08.2017 року між позивачем та ПП Юнайтед Текнолоджіс був укладений договір № 12 про надання консультаційних послуг, а саме за цим договором замовник в порядку та на умовах, визначених договором, дає завдання виконавцеві та зобов`язується оплатити його послуги, а виконавець зобов`язується відповідно до завдання надати консультаційні послуги замовнику із фінансових та економічно-правових питань, пов`язаних з господарською діяльністю замовника, а саме з питань: керування, корпоративного, стратегічного й оперативного планування; визначення напрямів розвитку бізнесу; управління змінами; зниження собівартості товарів, робіт, послуг та інших фінансових питань; маркетингових цілей і політики; кадрової політики; планування господарської діяльності та контролю.

Також, під час перевірки відповідачем було встановлено, що згідно даних регістрів бухгалтерського обліку ПП Вимперг було оприбутковано на баланс підприємства за проводками в бухгалтерському обліку Дт91 Кт631 консультативні послуги у сфері керування, корпоративного, стратегічного й оперативного планування придбані у ПП Юнайтед Текнолоджіс згідно актів надання послуг.

Крім того, відповідач встановив, що в бухгалтерському обліку ПП Вимперг здійснено проводки Дт91, 644, Кт631 з формуванням податкового кредиту в податковій звітності з ПДВ в сумі 76480 грн. згідно податкових накладних складних ПП Юнайтед Текнолоджіс .

Таким чином, колегією суддів встановлено, що відповідачем було досліджено надану позивачем первинну-бухгалтерську документацію щодо господарських операцій з ПП Юнайтед Текнолоджіс , встановлено факт оприбуткування отриманих послуг, формування податкового кредиту на підставі виписаних ПП Юнайтед Текнолоджіс податкових накладних, що відповідає вимогам ст. 198 Податкового кодексу України.

Поряд з цим, відповідач дійшов висновку, що надані первинні документи не містять інформації, яка розкриває зміст їх використання у собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) та/або інших цілей, пов`язаних з господарською діяльністю.

Суд першої інстанції погодився із вказаним висновком відповідача.

Разом з цим, вирішуючи справу та доходячи висновку, що надані позивачем первинні документи не в повній мірі відображають реальність здійснених господарських операцій без витребування доказів, яких, на думку суду, не вистачало для повного та всебічного розгляду справи, суд першої інстанції порушив вимоги ч. 4 ст. 9 КАС України, згідно якої суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

В свою чергу, вирішуючи справу в апеляційному порядку, колегія суддів приходить до висновку, що доводи податкового органу про не підтвердження позивачем використання придбаних послуг у власній господарській діяльності спростовуються наданими позивачем доказами з огляду на викладене.

Так, з наявних в матеріалах справи та додатково наданих позивачем на виконання вимог ухвали суду апеляційної інстанції про витребування, зокрема, договору про надання послуг, актів надання послуг, таблиці наданих послуг, підписаної та скріпленою печаткою ПП Юнайтед Текнолоджіс , листа цього підприємства, вбачається, що ПП Юнайтед Текнолоджіс проведено дослідження ринку мобільних дорожніх покриттів, які планувало закупити ПП Вимперг для використання у власній господарській діяльності (а.с.122-137 т.1, 80-123 т.2).

З вказаних документів чітко вбачається зміст та характер наданих ПП Юнайтед Текнолоджіс послуг.

При цьому, з наданих позивачем доказів також вбачається, що з урахуванням отриманих консультативних послуг по дослідженню ринку мобільних дорожніх покриттів позивач придбав мобільні дорожні покриття Мобістек-80 , що підтверджується договором купівлі-продажу, митними деклараціями, експертними висновками, які в подальшому були реалізовані ПАТ Одеський завод оздоблювальних матеріалів згідно договору поставки (а.с.124-150 т.2).

Оплата придбаних послуг позивачем проведена у безготівковій формі, що підтверджено з боку останнього наданими платіжними дорученнями, які наявні в матеріалах справи (а.с.82-88 т.2).

Окрім викладеного, позивачем надані податкові накладні, на підставі яких останнім сформований податковий кредит за перевіряємий період за рахунок операцій з ПП Юнайтед Текнолоджіс (а.с.89-103 т.2).

Відповідач не заперечує факт реєстрації цих ПН в установленому порядку.

Згідно інформації, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ПП Вимперг здійснює, зокрема, наступні види діяльності: код КВЕД 23.62 виготовлення виробів із гіпсу для будівництва; код КВЕД 23.69 виробництво інших виробів із бетону гіпсу та цементу (основний); код КВЕД 43.21 електромонтажні роботи; код КВЕД 43.22 монтаж водопровідних мереж, систем опалення та кондиціонування; код КВЕД 43.29 інші будівельно-монтажні роботи; код КВЕД 43.99 інші спеціалізовані будівельні роботи, н.в.і.у.; код КВЕД 46.19 діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту; код КВЕД 77.32 надання в оренду будівельних машин і устатковання; код КВЕД 82.99 надання інших допоміжних комерційних послуг, н.в.і.у.; код КВЕД 46.73 оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням; код КВЕД 46.76 оптова торгівля іншими проміжними продуктами; код КВЕД 46.90 неспеціалізована оптова торгівля; код КВЕД 68.20 надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; код КВЕД 71.11 діяльність у сфері архітектури; код КВЕД 71.12 діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах; код КВЕД 41.10 організація будівництва будівель; код КВЕД 41.20 Будівництво житлових і нежитлових будівель.

Таким чином, висновок відповідача про не доведення позивачем використання придбаних послуг у ПП Юнайтед Текнолоджіс у власній господарській діяльності спростовується вказаними первинно-бухгалтерськими документами.

З огляду на викладене, враховуючи надану позивачем первинно-бухгалтерську документацію, в тому числі, податкові накладні, на підставі яких останнім сформований податковий кредит за перевіряємий період за рахунок операцій з ПП Юнайтед Текнолоджіс , колегія суддів приходить до висновку про протиправність висновків відповідача про заниження позивачем податкових зобов`язань з ПДВ на суму 76480 грн. та як наслідок про протиправність оскаржуваних ППР.

Зазначеним обставинам судом першої інстанції не надано належної оцінки.

Як вже зазначалось колегією суддів, відмовляючи у задоволенні заявленого позову, єдиним висновком суду першої інстанції щодо фактичних обставин у даній справі є зазначення про те, що надані позивачем первинні документи не в повній мірі відображають реальність здійснених господарських операцій, при цьому, взагалі без дослідження питання щодо використання придбаних послуг ПП Юнайтед Текнолоджіс у власній господарській діяльності. Водночас, саме зазначені висновки відповідача стали підставою для винесення оскаржуваних ППР, а тому, суд першої інстанції зобов`язаний був надати їм оцінку.

Не надавши оцінку висновкам податкового органу щодо не доведення позивачем використання придбаних послуг у ПП Юнайтед Текнолоджіс у власній господарській діяльності суд першої інстанції фактично взагалі не дослідив питання правомірності винесення податкового повідомлення - рішення № 0033771414 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі у сумі 38240 грн.

Так, колегія суддів зазначає, що саме враховуючи не доведеність, на думку відповідача, використання позивачем придбаних послуг у ПП Юнайтед Текнолоджіс у власній господарській діяльності податковий орган дійшов висновку про наявність у позивача обов`язку згідно п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України скласти та зареєструвати зведену податкову накладену за вказаними послугами, оскільки такі послуги використовуються в операціях, що не є господарською діяльністю платника податків, та відповідно про не виконання цього обов`язку з боку позивача, що і стало підставою для застосування штрафних санкцій.

В свою чергу, під час апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції встановлено, що наведені висновки податкового органу спростовуються наданими позивачем первинно-бухгалтерськими документами, що виключає у позивача обов`язок для складання зведеної ПН.

На підставі наведеного у сукупності, враховуючи надану позивачем первинно-бухгалтерську документацію щодо операцій з його контрагентами, з огляду на те, що усі доводи відповідача, що наведені ним в акті оскаржуваної перевірки в обґрунтування правомірності винесення податкових повідомлень - рішень, спростовані матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення заявленого позову та скасування оскаржуваних податкових повідомлень - рішень.

Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, судове рішення скасуванню із прийняттям нового рішення про задоволення заявленого позову.

Також, підлягають розподілу здійснені позивачем судові витрати.

Керуючись ст.ст. 241, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства Вимперг - задовольнити.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2019 року скасувати та прийняти нове судове рішення, яким адміністративний позов Приватного підприємства Вимперг до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Головного управління ДФС в Одеській області від 16.07.2019 року №№ 0033751414, 0033761414, 0033771414.

Стягнути з Головного управління ДФС в Одеській області (код ЄДРПОУ 39398646) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь Приватного підприємства Вимперг (код ЄДРПОУ 41266131) сплачений судовий збір у сумі 35125 (тридцять п`ять тисяч сто двадцять п`ять) гривень 10 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Верховного Суду.

Судове рішення складено у повному обсязі 02.04.2020 р.

Суддя-доповідач: Л.П. Шеметенко

Суддя: Л.В. Стас

Суддя: І.О. Турецька