Постанова

від 06.04.2020 по справі 826/7263/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/7263/17 Суддя (судді) першої інстанції: Кузьменко В.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2020 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача - Єгорової Н.М.,

суддів - Коротких А.Ю., Федотова І.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 листопада 2019 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УПІ-Магістраль" до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2017 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "УПІ-Магістраль" звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 25 травня 2017 року № 1382615147.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 листопада 2019 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах справи в повному об`ємі наявні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентом. Наголосив, що предметом договору на транспортно-експедиційне обслуговування є саме послуги по організації доставки вантажу, а не послуги з перевезення такого вантажу, а тому надання ТОВ "УПІ-МАГІСТРАЛЬ" документів щодо фактичної поставки та руху вантажів не є обов`язковим. Зауважив на презумпції добросовісності платника, яка передбачає економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника. Підкреслив, що доказів на підтвердження того, що контрагенти позивача не мали адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов`язань по спірним операціям, та доказів відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов`язань, відповідачем до суду не надано. Звернув увагу, що висновки акта перевірки про непричетність до фінансово-господарської діяльності керівника/головного бухгалтера ТОВ "НБ-Україна" ОСОБА_1. не підтверджуються належними доказами, оскільки протокол допиту є одним із доказів у відповідному кримінальному процесі.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ГУ ДФС у м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. При цьому зазначає, що до перевірки позивачем не надано звітів та інших матеріалів, що надавали б змогу ідентифікувати ким надавалися послуги для ТОВ УПІ-Магістраль від контрагентів. Звертає увагу на відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності у зв`язку з відсутністю необхідних ресурсів у ТОВ "Ариал" та ТОВ Торг Консар . Підкреслює, що у матеріалах справи наявний протокол допиту керівника/головного бухгалтера ТОВ НБ-Україна ОСОБА_1., відповідно до якого остання підписувала всі документи за вказівкою засновника вказаного товариства.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ УПІ-Магістраль просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. В обгрунтування своєї позиції зазначає, що господарські операції із ТОВ "НБ-Україна" та ТОВ "Кожк-Логістика" щодо надання транспортно-експедиційних послуг підтверджені належним чином оформленими первинними та податковими документами, є реальними та відповідають дійсному економічному змісту, а ТОВ "УПІ-МАГІСТРАЛЬ" дотримано передбачені законодавством умови для формування податкового кредиту.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2020 року було відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 25 березня 2020 року.

Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибули.

При цьому, від представника позивача до суду надійшло клопотання про розгляд справи без його участі у порядку письмового провадження.

Крім того, від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із запровадженням в Україні карантину через спалах коронавірусу.

Проте, відповідно до частини першої ст. 309 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга, зокрема на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

Згідно з частиною другою ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до п. 2 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи, що наявних в матеріалах справи письмових доказів для прийняття судового рішення достатньо, а участь учасників справи в судовому засіданні не є обов`язковою, колегія суддів розглядає справу за відсутності та без повідомлення учасників справи та/або їх представників.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Вирішуючи вказаний спір, суд першої інстанції встановив, що відповідно до податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 25 травня 2017 року № 1382615147 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пункту 58.1 статті 58 Податкового кодексу України за порушення підпунктів 198.1, 198.2 та 198.6 статті 198 Податкового кодексу України ТОВ "УПІ-МАГІСТРАЛЬ" зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість за листопада 2016 року на 747 735,00 грн.

Зазначене податкове повідомлення-рішення прийняте на підставі акту від 04 травня 2017 року № 70/26-15-14-07-01-10/36240675 "Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "УПІ-МАГІСТРАЛЬ" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2013 року по 29 грудня 2016 року".

У висновку акта перевірки встановлено зокрема порушення позивачем, у тому числі пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від`ємне значення суми податку на додану вартість на 747 735,00 грн., у тому числі за грудень 2015 року, січень, квітень, травень, червень та листопад 2016 року.

Вказані в акті перевірки порушення обґрунтовані безпідставним віднесення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість відповідних сум вартості транспортно-експедиційних послуг, придбаних у ТОВ "НБ-Україна" та ТОВ "Кожк-Логістика", у зв`язку із не доведенням реальності господарських операцій, а саме: згідно з протоколом допиту керівника/головного бухгалтера ТОВ "НБ-Україна" ОСОБА_1 вона не причетна до господарської діяльності товариства; згідно наданих пояснень ТОВ "УПІ-МАГІСТРАЛЬ" не включало операції із ТОВ "Кожк-Логістика" не включало валових витрат балансу суб`єкта малого підприємництва та декларації з податку на прибуток підприємства за 2016 рік, у зв`язку із чим відсутнє фактичне виконання договірних зобов`язань в цілому, зокрема експедитора в частині фактичного надання послуг в кількості, яка зазначена в документах та клієнта - в частині оприбуткування, а відтак і подальшого використання в господарській діяльності; в акті перевірки також зазначено про відсутність можливості підтвердити реальність здійснення фінансового-господарської діяльності ТОВ "УПІ-МАГІСТРАЛЬ" по взаємовідносинах по факту отримання послуг.

На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що відповідачем не доведено правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ "УПІ-МАГІСТРАЛЬ" підлягає задоволенню.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на наступне.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Згідно п. 187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а у разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктом 198.1 ст. 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України до витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, належить, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139,1 статті 139 встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Із вказаних норм права вбачається, що обов`язковою умовою виникнення права на формування податкового кредиту та витрат, є сплата податку на додану вартість у ціні придбаного або виготовленого товару чи послуг та понесення витрат саме у зв`язку з отриманням товарів, робіт (послуг).

Таким чином, під час здійснення контролю за правомірністю формування платником податку податкового кредиту, підлягає перевірці фактичне придбання товару чи отримання послуги.

Крім іншого, правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Відповідно до статті 1 цього Закону бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації (частина 1 статті 8 Закону Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ).

У бухгалтерському обліку відображаються окремі господарські операції, з яких складається господарська діяльність.

Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства (стаття 1 Закону Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ).

За змістом частин 1 та 2 статті 9 наведеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ "УПІ-МАГІСТРАЛЬ" (замовник) та ТОВ "НБ-Україна" (експедитор) укладено договір № 01/12-15(Т) про надання транспортно-експедиційних послуг від 01 грудня 2015 року, за умовами якого замовник доручає і надає для перевезення вантаж, а експедитор зобов`язується здійснити перевезення вантажу автомобільним транспортом.

Вказаним договором на експедитора покладено обов`язки зокрема забезпечити подачу транспортних засобів під завантаження, прийняти вантаж за кількістю, перевірити точність записів, здійснених замовником, зовнішній стан вантажу, його пакування, укладки.

Згідно з актом № 5 виконаних робіт (наданих послуг) від 22 грудня 2015 року виконавець надав транспортно-експедиційні послуги перевезення кукурудзи на суму 945 009,50 грн., у тому числі податок на додану вартість 157 501,58 грн.

ТОВ "НБ-Україна" виписало позивачу податкову накладну від 22 грудня 2015 року № 41 на загальну суму 945 009,50 грн., у тому числі податок на додану вартість 157 501,58 грн.

Між ТОВ "УПІ-МАГІСТРАЛЬ" (клієнт) та ТОВ "Кожк-Логістика" (експедитор) укладено договір № 005 від 06 квітня 2016 року, за умовами якого експедитор зобов`язується за дорученням клієнта, за винагороду і за рахунок клієнта організувати виконання транспортно-експедиційних послуг, пов`язаних з перевезенням вантажів вказаних клієнтом по лініях залізниць України та інших країн або з забезпеченням таких перевезень.

Відповідно до вказаного договору експедитор зобов`язався зокрема забезпечити контроль проходження заявок на місячне планування експортних, імпортних, транзитних вантажів; здійснювати за узгодженням з клієнтом і за його рахунок оплату тарифу і додаткових платежів і зборів; організовувати заявлене клієнтом перевезення в строк не пізніше 7 робочих днів з моменту подачі заявки і оплати вартості перевезення; здійснювати на вимогу клієнта страхування вантажу; здійснювати пошук та надання комерційно та технічно придатних транспортних засобів (вагонів).

Згідно із наявними у справі копіями додаткових угод до договору № 005 від 06 квітня 2016 року та заявками замовника сторони узгодили обсяг надання транспортно-експедиційних послуг та маршрути слідування вантажів.

Згідно із актами надання послуг № ОУ-3 від 06 квітня 2016 року, № ОУ-4 від 12 квітня 2016 року, № ОУ-5 від 14 квітня 2016 року, № ОУ-6 від 19 квітня 2016 року, № ОУ-7 від 25 квітня 2016 року, № ОУ-8 від 26 квітня 2016 року, № ОУ-9 від 27 квітня 2016 року, № ОУ-10 від 28 квітня 2016 року, № ОУ-11 від 29 квітня 2016 року, № ОУ-13 від 06 травня 2016 року, № ОУ-15 від 16 травня 2016 року виконавцем виконані роботи з транспортно-експедиційного обслуговування.

Крім того, ТОВ "Кожк-Логістика" виписало позивачу податкові накладні від 06 квітня 2016 року № 3, від 12 квітня 2016 року № 4, від 14 квітня 2016 року № 5, від 19 квітня 2016 року № 6, від 25 квітня 2016 року № 7, від 26 квітня 2016 року № 8, від 27 квітня 2016 року № 9, від 28 квітня 2016 року № 10, від 29 квітня 2016 року № 11, від 06 травня 2016 року № 2, від 16 травня 2016 року № 3 на загальну суму 3 494 381,00 грн., у тому числі податок на додану вартість 582 396,90 грн.

Як було встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ТОВ "УПІ-МАГІСТРАЛЬ" здійснює діяльність у сфері надання послуг з перевезень та транспортного експедирування, зокрема надає комплекс послуг, пов`язаних з експортною відправкою та сертифікацією зернових, насипних вантажів.

Як зазначено в акті перевірки, для здійснення господарської діяльності позивач орендує нежитлові офісні будівлі, нежитлові приміщення за адресою: м. Київ, пр-т. Бандери, буд. 9-В, та вул. Електриків, буд. 29-А; за перевірений період чисельність працюючих працівників складала 29-48 осіб.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що експедитори ТОВ "НБ-Україна" та ТОВ "Кожк-Логістика" залучались для надання частини послуг із забезпечення вантажів: ТОВ "Кожк-Логістика" - залізницею, ТОВ "НБ-Україна" - автотранспортом; позивач замовляв послуги у інших експедиторів та третіх осіб з метою виконання власних договірних зобов`язань перед клієнтами, на підтвердження чого надав суду копії договорів про надання транспортно-експедиторських послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом із клієнтами, актів виконаних робіт, реєстрів організованих відправок по заявкам, карток рахунку 361 по розрахункам із клієнтами та постачальниками, додаткових угод, заявок про надання послуг, залізничних накладних.

Наявні у справі докази підтверджують, що придбані у ТОВ "НБ-Україна" транспортно-експедиційні послуги замовлялись з метою виконання зобов`язань перед ТОВ "Європа-Транс ЛТД" за договором про надання транспортно-експедиторських послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом від 01 вересня 2015 року № ТЕО-15/496-ЦО-ЄТ щодо перевезення кукурудзи; за посиланням позивача залучення ТОВ "НБ-Україна" для обслуговування вказаного клієнта ТОВ "УПІ-МАГІСТРАЛЬ" отримало дохід та можливість операційного користування грошовими коштами.

Транспортно-експедиційні послуги ТОВ "Кожк-Логістика" замовлялись позивачем з метою з метою виконання зобов`язань перед ДП "Бета-Сервіс", ТОВ "Глобинський переробний завод", ТОВ "АДМ Трейдінг Україна", ТОВ "Зерно-Агротрейд", ТОВ "ТЕП "Вертикаль" за договорами транспортного експедирування щодо перевезення вантажів (зернові культури, насіння та інших продуктів сільського господарства).

На підтвердження фактичного здійснення спірних господарських операцій позивач надав суду копії господарських договорів, укладених із ТОВ "НБ-Україна" та ТОВ "Кожк-Логістика" та безпосередніми замовниками послуг, додаткових угод до договорів, заявок про надання послуг, реєстрів організованих відправок по заявкам, актів наданих послуг, податкових накладних, залізничних накладних.

Крім того, на виконання вимог суду філією "Головний інформаційно-обчислювальний центр" ПАТ "Укрзалізниця" надано копії залізничних накладних за квітень та травень 2016 року, роздрукованих з програмно-апаратного комплексу "Архів електронного документообігу".

У постанові від 16 липня 2019 року у справі № 802/2618/14-а Верховний Суд зазначив, що подані платником документи повинні достовірно підтверджувати реальність господарських операцій та інші обставини, з якими законодавець пов`язує право платника на податкову вигоду.

Податкова вигода може бути визнана необґрунтованою, зокрема, у випадках, якщо для цілей оподаткування операції обліковані не у відповідності з їх дійсним економічним змістом або враховані операції, що не обумовлені розумними економічними або іншими причинами (цілями ділового характеру).

При цьому наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу.

В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарської операції та відмови у формуванні витрат, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю.

Колегія суддів наголошує, що податковим законодавством не встановлено конкретного переліку первинних документів, складенням яких мають опосередковуватись ти чи інші господарські операцій. Однак критерієм формування податкового кредиту з ПДВ є можливість на підставі наявних документів зробити беззаперечний висновок про реальність господарської операції.

Відповідно частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Дослідивши надані позивачем документи, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що надані позивачем документи для підтвердження реальності господарських відносин із ТОВ Ариал , ТОВ Торг Консар не містять дефектів форми та змісту, та в повній мірі відображають господарські операції ТОВ Упі-Магістраль з вказаними контрагентами. Поряд з цим, відповідачем як суб`єктом владних повноважень не було доведено юридичної дефектності чи невідповідності первинних документів вимогам чинного законодавства.

Поряд з викладеним, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що згідно із нормами статі 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Відповідно до частини другої статті 4 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" експедитори для виконання доручень клієнтів можуть укладати договори з перевізниками, портами, авіапідприємствами, судноплавними компаніями тощо, які є резидентами або нерезидентами України.

Згідно з частиною третьою статті 8 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" експедитори за дорученням клієнтів: забезпечують оптимальне транспортне обслуговування, а також організовують перевезення вантажів різними видами транспорту територією України та іноземних держав відповідно до умов договорів (контрактів), укладених відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів "Інкотермс"; фрахтують національні, іноземні судна та залучають інші транспортні засоби і забезпечують їх подачу в порти, на залізничні станції, склади, термінали або інші об`єкти для своєчасного відправлення вантажів; здійснюють роботи, пов`язані з прийманням, накопиченням, подрібненням, доробкою, сортуванням, складуванням, зберіганням, перевезенням вантажів; ведуть облік надходження та відправлення вантажів з портів, залізничних станцій, складів, терміналів або інших об`єктів; організовують охорону вантажів під час їх перевезення, перевалки та зберігання; організовують експертизу вантажів; здійснюють оформлення товарно-транспортної документації та її розсилання за належністю; надають в установленому законодавством порядку учасникам транспортно-експедиторської діяльності заявки на відправлення вантажів та наряди на відвантаження; забезпечують виконання комплексу заходів з відправлення вантажів, що надійшли в некондиційному стані, з браком, у пошкодженій, неміцній, нестандартній упаковці або такій, що не відповідає вимогам перевізників; здійснюють страхування вантажів та своєї відповідальності; забезпечують підготовку та додаткове обладнання транспортних засобів і вантажів згідно з вимогами нормативно-правових актів щодо діяльності відповідного виду транспорту; забезпечують оптимізацію руху матеріальних потоків від вантажовідправника до вантажоодержувача з метою досягнення мінімального рівня витрат; здійснюють розрахунки з портами, транспортними організаціями за перевезення, перевалку, зберігання вантажів; оформляють документи та організовують роботи відповідно до митних, карантинних та санітарних вимог; надають підготовлений транспорт, який має додаткове обладнання згідно з вимогами, передбаченими законодавством; надають інші допоміжні та супутні перевезенням транспортно-експедиторські послуги, що передбачені договором транспортного експедирування і не суперечать законодавству.

Відповідно до частини першої та шостої статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. У разі залучення експедитором до виконання його зобов`язань за договором транспортного експедирування іншої особи у відносинах з нею експедитор може виступати від свого імені або від імені клієнта.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що експедитор за плату і за рахунок клієнта виконує або організовує виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу, при цьому може укладати договори з перевізниками, портами, авіапідприємствами, судноплавними компаніями тощо, в у відносинах з третіми особами може виступати як від свого імені так від імені клієнта.

Отже, як було вірно зауважено судом першої інстанції, предметом договору на транспортно-експедиційне обслуговування є саме послуги по організації доставки вантажу, а не послуги з перевезення такого вантажу, а тому суд звертає увагу, що надання ТОВ "УПІ-МАГІСТРАЛЬ" документів щодо фактичної поставки та руху вантажів не є обов`язковим.

При цьому посилання апелянта на протокол керівника/головного бухгалтера ТОВ "НБ-Україна" ОСОБА_1., судовою колегією оцінюється критично, оскільки відповідно до ч. 6 ст. 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Водночас, жодного з документів, передбачених ч. 6 ст. 78 КАС України, щодо вказаних суб`єктів, ГУ ДФС у м. Києві надано не було.

Крім іншого, Верховний Суд в постанові від 06 лютого 2018 року у справі № 804/4940/14 зазначив, що відсутність у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки зокрема залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу).

Водночас, відсутність достатніх (саме на думку контролюючого органу) матеріальних та трудових ресурсів не може беззаперечно свідчити про невиконання цими суб`єктами договірних зобов`язань.

Верховний Суд у постанові від 27 лютого 2018 року у справі № 811/2154/13 зауважив, що будь-яке автоматизоване співставлення, чи дані отримані з автоматизованих систем контролюючого органу не є належними доказами в розумінні КАС України, оскільки, автоматизоване співставлення, зокрема задекларованих податкових зобов`язань та податкового кредиту, не віднесено до засобів перевірки правильності та повноти визначення таких податкових зобов`язань, а тому здобуті таким чином докази не можуть визнаватись допустимими.

Згідно постанови Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 810/3790/17 податкова інформація, що наявна в інформаційно - аналітичних базах відносно контрагентів позивача по ланцюгах постачання, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону. Крім того, така інформація сама по собі не доводить наявності податкових правопорушень на які посилається контролюючий орган.

Крім того, у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2018 року у справі № 813/4931/13-а, від 06 лютого 2018 року у справі № 802/4940/14 викладену правову позицію згідно якої податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від дотримання його контрагентом податкової дисципліни та правильності ведення ним податкового або бухгалтерського обліку.

Судова колегія також акцентує увагу на принципі індивідуальної відповідальності за вчинене порушення (частина друга статті 61 Конституції України).

Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 09 січня 2007 у справі "Інтерсплав проти України", якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб`єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку. Таким чином, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Відповідач не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускали його контрагенти, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.

Верховний Суд у постанові від 19 лютого 2019 року у справі № 811/217/17 вказав, що податковий орган наділений такою сукупністю повноважень, належна реалізація яких надає можливість виявити податкові правопорушення, допущені контрагентом при здійсненні своєї господарської діяльності, та притягнути саме його до відповідальності, що охоплюється принципом індивідуальної відповідальності платника податків.

Відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання ним незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09 березня 2019 року у справі № 810/302/15.

За таких обставин, можливі порушення контрагентом позивача вимог податкового законодавства щодо відображення господарських операцій в податковому обліку та сплати податків спричиняє негативні наслідки саме для нього, а не для позивача.

При цьому суд апеляційної інстанції погоджується з посиланням Окружного адміністративного суду міста Києва на те, що приписи чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства не ставили у залежність право формування позивачем податкового кредиту від добросовісності платника податку, з яким суб`єкт господарювання перебував у господарських правовідносинах. Тобто, невиконання такими особами податкових зобов`язань тягне за собою настання відповідальності лише для зазначених суб`єктів і не може бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб`єкта господарювання.

Згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини у справі Булвес проти Болгарії (заява № 3991/03) у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив:

70. І, нарешті, що стосується зусиль для попередження обманних зловживань системою оподаткування ПДВ, Суд визнає, що коли Держави - члени Конвенції володіють інформацією про такі зловживання зі сторони певної фізичної чи юридичної особи, вони можуть вжити відповідних засобів щодо недопущення, зупинення чи покарання за такі зловживання. Однак, Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов`язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все-таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов`язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

71. Враховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов`язків із декларування ПДВ, неможливості з її сторони забезпечити дотримання постачальником його обов`язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності. Таким чином, мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 .

Подібну позицію займав і Верховний Суд України, який у постанові від 11 грудня 2007 року у справі № 21-1376во06, де зазначив, що у разі невиконання контрагентом зобов`язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту .

З огляду на викладене, судова колегія суддів наголошує, що можливе порушення контрагентом позивача податкової дисципліни не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачем, на момент виписування податкових накладних позивачу ТОВ Ариал , ТОВ Торг Консар , ТОВ Кожк-Логістик та ТОВ НБ-Україна були зареєстровано у встановленому законом порядку як суб`єкт підприємницької діяльності, а також платниками податку на додану вартість, а факт реальності господарських операції, як було встановлено раніше, підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а тому правових підстав для прийняття оскаржуваного повідомлення-рішення у відповідача не було.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 листопада 2019 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач Н.М. Єгорова

Судді А.Ю. Коротких

І.В. Федотов