Постанова

від 31.03.2020 по справі 921/354/19

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" березня 2020 р. Справа №921/354/19

м. Львів

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії суддів:

Гриців В.М. (головуючий), Зварич О.В., Хабіб М.І.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного агропромислового підприємства "Фортуна" на рішення Господарського суду Тернопільської області від 16 вересня 2019 року (суддя Стопник С.Г., повний текст складено 23 вересня 2019 року) у справі №921/354/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" до Приватного агропромислового підприємства "Фортуна" про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

У червні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Приватного агропромислового підприємства "Фортуна" про стягнення 840 092,86 грн основного боргу, 64 898,85 грн 3% річних, 203 041,00 грн інфляційних нарахувань, 773 039,82 грн пені та 1 732 813,92 грн штрафу (за грудень 2018 року) через неналежне виконання відповідачем, взятих на себе зобов`язань згідно умов договору поставки №1300019569 від 01 січня 2018 року у в частині своєчасної та повної оплати вартості поставленого протягом січня-жовтня 2018 року товару. Крім того, позивач просив суд відповідно до ч.10 ст.238 ГПК України при прийнятті рішення зазначити про нарахування 3% річних та пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ до моменту виконання рішення.

13 вересня 2019 року позивач подав суду заяву про закриття провадження у справі в частині стягнення з відповідача 840092,86 грн основного боргу за відсутністю предмету спору, оскільки названа сума боргу погашена відповідачем 30 травня 2019 року, в іншій частині позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Господарський суд Тернопільської області рішенням від 16 вересня 2019 року у справі №921/354/19 позов задовольнив частково. Закрив провадження у справі в частині стягнення 840092,86 грн основного боргу. Стягнув з Приватного агропромислового підприємства "Фортуна" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" 64759,12 грн 3% річних, 200340,72 грн інфляційних нарахувань, 772752,14 грн пені та 519844,18 грн штрафу (за грудень 2018 року) та 54161,38 грн повернення сплаченого судового збору. У решті позову - відмовив.

Суд встановив, що на виконання укладеного сторонами 01 січня 2018 року договору поставки №1300019569 за період з січня по жовтень 2018 року позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 45 479 000,66 грн. Всупереч умовам п.4.3 договору №1300019569 оплатити вартість товару не пізніше 31 жовтня 2018 року, відповідач у визначений строк частково оплатив вартість отриманого товару - в сумі 44 638 907,80 грн. Після звернення позивача до суду відповідач 30 травня 2019 року (включно) оплатив основну заборгованість в сумі 840 092,86 грн. Тому суд закрив провадження у справі в частині стягнення 840092,86 грн основного боргу.

Суд перевірив правильність нарахування за період прострочення виконання грошового зобов`язання пені (з 13 травня 2018 року до 15 травня 2019 року), інфляційних (грудень 2018 року - травень 2019 року), 3% річних (з 30 листопада 2018 року до 15 травня 2019 року) та відмовив у стягненні 139,73 грн. - 3% річних, 2700,28 грн інфляційних нарахувань, 287,68 грн пені. Решта вимог у цій частині задовольнив. При цьому, суд урахував умови п. 8.1, 8.2 договору, правову позицію викладену у постанові Верховного Суду від 02.04.2019 у справі №917/194/18 та дійшов висновку, що пеня та штраф є формами неустойки, тому одночасне стягнення штрафу та пені з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, не суперечить ст. 61 Конституції України, ст. 230, ч.2 ст.231 ГК України, ст. 549, 627 ЦК України.

Щодо нарахованого 1 732 813,92 грн штрафу в розмірі 15% від суми заборгованості 1 1552 092,86 грн, що існувала протягом грудня 2018 року, суд визнав право позивача нарахувати штраф, однак вказав, що сума штрафу є надмірною та скористався повноваженнями, наданими йому ст.233 ГК України та ст.551 ЦК України і зменшив розмір заявленого до стягнення штрафу до 30%, що становить суму 519 844,18 грн., а в частині стягнення 1 212 969,74 грн штрафу - відмовив.

Також, суд відхилив вимогу позивача застосувати положення ч.10 ст.238 ГПК України та зазначити у рішенні суду про нарахування 3% річних та пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, як необґрунтовану з огляду на погашення відповідачем заявленої до стягнення суми основного боргу, крім того, така вимога суперечить положенням ч.10 ст.238 ГПК України, оскільки позивач просить зазначити у рішенні про нарахування і пені, і відсотків одночасно.

В апеляційній скарзі Приватне агропромислове підприємство "Фортуна" (відповідач) просить рішення Господарського суду Тернопільської області від 16 вересня 2019 року у справі №921/354/19 скасувати частково - в частині стягнення 76 013,93 грн штрафу та 772 752,14 грн пені, пропорційно задоволеним вимогам зменшити розмір судових витрат.

Вважає, що суд не врахував істотні обстави, що мають значення для справи, що спричинило несправедливе та непропорційне завищення сум господарсько-правових санкцій відносно відповідача. Адже на момент відкриття судом позовного провадження у справі основна заборгованість за товар була сплачена. Суд неправильно застосував норми матеріального права (ст.179 ГК України, ст.ст. 203, 216, 549 ЦК України), адже пеня та штраф є формами неустойки, які відрізняються тим, що розмір пені залежить від тривалості прострочення боржника, а штраф - не залежить. Зважаючи, що порушення строків розрахунку за надані послуги це одне і те саме порушення, стягнення штрафу щомісячно протягом декількох місяців - це притягнення до відповідальності декілька раз за одне і те саме господарське порушення. Подає розрахунок штрафу за формулою: 840092,86 грн х 15%=126 013,93 грн.

На думку відповідача, суд не скористався правом на зменшення штрафу та суми пені, не врахував, що відповідач є агровиробником середньої ланки та те, що аграрний бізнес є одним із ключових для України. Незважаючи на те, що посівна стартує в умовах девальвації гривні, ціни на матеріал посівної традиційно прив`язані до долара, що створює додаткове фінансове навантаження на агровиробників, відповідач у цей період погасив останню частину боргу. Натомість, позивач є великим підприємством у сільськогосподарській сфері, з кінцевим бенефіціарним власником АТ спрощеного типу Суффле Агрикюльтюр , що знаходиться у Франції, тому фінансовий стан цього підприємства не міг бути під загрозою через таку суму бору.

Також стверджує, що суд не врахував, що станом на момент підготовки позовної заяви заборгованість відповідача була у сумі 840092,86 грн, що становить 1,85% від загальної ціни поставленого товару, та разом з цим, суд із врахуванням зменшення суми штрафу стягнув господарсько-правових санкцій на суму 1 557 696, 16 грн, що становить вдвічі більший розмір за суму заборгованості.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" надіслало суду відзив на апеляційну скаргу, просить залишити оскаржуване рішення без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Вважає оскаржуване рішення законним і обґрунтованим, апеляційну скаргу безпідставною, необґрунтованою, та такою, яка суперечить сама собі. На думку позивача, відповідач спотворює фактичні обставини справи, адже відповідач прострочив із 01 листопада 2018 року на 7 місяців виконання зобов`язання із оплати вартості отриманого товару на суму 11 552 092, 86 грн., а не суму 840 09,86 грн, яку вказує апелянт у альтернативних розрахунках. Звертає увагу, що мотивувальна частина апеляційної скарги, вимоги прохальної частини та наведені апелянтом розрахунки штрафу та пені суперечать між собою. Наголошує, що відповідач проігнорував своє право на участь в судовому засіданні суду першої інстанції, не подав відзиву на позов, чим втратив процесуальне право на подання нових доказів, у тому числі письмових пояснень, які є письмовими доказами у силу ст. 91 ГПК України, щодо обставин справи. Твердження апелянта про неотримання жодного листа від суду, оскільки знаходиться у сільській місцевості, де погано працює пошта, є недостовірним та спростовується матеріалами справи. Також, позивач ставить під сумнів довідку про вручення рішення суду лише 13 листопада 2019 року, адже відповідач є підприємством, із щорічним оборотом у 200 млн грн. та активами у 300 млн грн., використовує земельний банк - сукупність договорів оренди землі із близько 3000 орендодавців, відповідно у позивача кілька тисяч клієнтів у сільській місцевості, де дуже якісно працює пошта. Позивач наголошує, що прийняття судом цієї довідки для відновлення строків на подання апеляційної скарги не звільняє апелянта від обов`язку доказування, чому він проігнорував усі судові засідання у суді першої інстанції.

Щодо доводів відповідача про зменшення штрафних санкцій позивач наголошує, що суд з власної ініціативи без клопотання відповідача зменшив штраф на 70%, а наведені нові обставини, якими апелянт мотивує додаткову вимогу про зменшення штрафних санкцій, не можуть бути предметом апеляційного перегляду, бо не були предметом розгляду в суді першої інстанції. У суді першої інстанції не досліджувалося питання чи є присуджені штрафні санкції надмірно великими порівняно із збитками позивача, які були додатково обтяжені ринковими умовами. Наголошує, що профінансував більшість посівної компанії відповідача у 2018 році. Крім того, скрутне фінансове становище апелянта спростовується даними про зростання активів та річної виручки апелянта за рахунок наданих позивачем товарними кредитами у 2017, 2018 роках, а також даними про право користування відповідача 5000 га землі, власністю 28 транспортних засобів.

Західний апеляційний господарський суд ухвалою від 24 січня 2020 року поновив строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Тернопільської області від 16 вересня 2019 року у справі №921/354/19; відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Проектно-будівельна компанія "Інтеграл" на рішення Господарського суду Тернопільської області від 16 вересня 2019 року у справі №921/354/19; зупинив дію рішення Господарського суду Тернопільської області від 16 вересня 2019 року у справі №921/354/19 до завершення розгляду апеляційної скарги Приватного агропромислового підприємства "Фортуна".

Ухвалою від 14 лютого 2020 року суд призначив розгляд справи на 12 березня 2020 року.

У судовому засіданні 12 березня 2020 року суд заслухав пояснення представника відповідача, який апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, та представника позивача, який апеляційну скаргу заперечив. Суд оголосив перерву на 19 березня 2020 року, про що повідомив представникам сторін під розписку.

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Західний апеляційний господарський суд, розглянув апеляційну скаргу та матеріали справи, заслухав пояснення представників сторін і вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення відсутні, з огляду на наступне:

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" (продавець) та Приватне агропромислове підприємство "Фортуна" (покупець) 01 січня 2018 року уклали договір поставки №1300019569 (договір), згідно п.1.1 якого, продавець зобов`язався поставляти, а покупець приймати та оплачувати вартість сільськогосподарських товарів, а саме - насіння: ячменю, кукурудзи, ріпаку, соняшника, пшениці, сої, гороху, сорго, люцерни та жита; засоби захисту рослин; мінеральні добрива; добрива для позакореневого підживлення. (а.с. 32-36).

Відповідно до п. 3.2 договору товар вважається переданим за кількістю та якістю за умови підписання товарно-транспортної (залізничної) накладної чи видаткової накладної покупцем.

У зв`язку з тим, що постачання за договором має характер централізовано-кільцевих перевезень, підписання видаткової накладної представником покупця можливе без довіреності на отримання матеріальних цінностей шляхом скріплення свого підпису на документах печаткою покупця, відміченою в даному договорі в пункті "Реквізити та підписи Сторін" (п.3.6 договору).

Відповідно до п. 4.3 договору якщо інші умови оплати не будуть погоджені сторонами, покупець зобов`язується оплатити вартість товару не пізніше 31 жовтня 2018 року.

Пунктом 8.1 договору передбачено, що в разі несвоєчасної оплати вартості товарів покупцем відповідно до договору, покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої чи несвоєчасно оплаченої суми за кожен день прострочення оплати без урахування положення п.6 ст.232 Господарського кодексу України.

Згідно з п.8.2 договору, покупець додатково сплачує штраф у розмірі 15% від суми прострочення за кожен 1 (один) повний місяць прострочення оплати.

Пунктом 9.6 договору визначено, що останній діє з моменту підписання до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

На виконання умов договору Товариство з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" за період з лютого по жовтень 2018 року поставило Приватному агропромисловому підприємству "Фортуна" товар на загальну суму 45 479 000,66 грн, що підтверджується копіями видаткових накладних за період лютий-жовтень 2018 року, коригуванням кількісних та вартісних показників №5190020476 за 04 квітня 2018 року.

Видаткові накладні містять підписи представників сторін, скріплені печатками юридичних осіб. Зауважень чи інших застережень щодо якості товару чи його кількості матеріали справи не містять, як і не містять доказів складання сторонами актів у зв`язку з наявністю претензій відповідача з цього приводу. (а.с. 38-109).

Суд першої інстанції встановив, що відповідач частково оплатив вартість переданого йому товару - в сумі 44 638 907,80 грн, у зв`язку із чим станом на дату звернення з позовною заявою (згідно відмітки пошти 28.05.2019) за відповідачем рахувалася заборгованість перед позивачем у сумі 840 092,86 грн. Зважаючи, що 30 травня 2019 року відповідач здійснив повністю оплату вартості товарів на суму 840092,86 грн, а представник позивача 13 вересня 2019 року надіслав на електронну пошту суду заяву про закриття провадження у справі у частині стягнення 840092,86 грн основного боргу. (а.с. 138-150), суд закрив провадження у цій справі в частині стягнення 840092,86 грн основного боргу на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України за відсутністю предмету спору.

У матеріалах справи відсутні заперечення сторін щодо означених обставин справи.

Предметом спору у справі №921/354/19 є вимога позивача стягнути з відповідача за прострочення виконання грошових зобов`язань за договором поставки №1300019569:

- 64 898,85 грн 3% річних - з 30 листопада 2018 року до 15 травня 2019 року;

- 203 041,00 грн інфляційних нарахувань - за грудень 2018 року - травень 2019 року;

- 773 039,82 грн пені - з 30 листопада 2018 року до 13 травня 2019 року (п.8.1. договору);

- 1 732 813,92 грн штрафу - (за грудень 2018 року) (п.8.2 договору).

Предметом апеляційного розгляду є вимога відповідача скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 16 вересня 2019 року у справі №921/354/19 - в частині стягнення 76 013,93 грн штрафу та 772 752,14 грн пені за прострочення виконання грошових зобов`язань за укладеним сторонами 01 січня 2018 року договором поставки №1300019569. Також, в апеляційній скарзі відповідач просить про зменшення суми пені з 772 752,14 грн до 50 000 грн , а штрафу - з 126 013, 93 грн до 50 000 грн.

За визначенням частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.(ст.638 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов`язання згідно зі статтею 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами статей 546, 547, 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За визначенням статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання, а її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з статтею 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.(ч.6 ст.231 ГК України).

Згідно з ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, при цьому, розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня .

Відповідно до ст.258 Цивільного кодексу України та ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано та стягуються такі санкції протягом строку позовної давності в один рік, при цьому позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін відповідно до ч.1 ст.259 Цивільного кодексу України.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України , так як згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Таку правову позицію викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17, від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16, від 25.05.2018 у справі № 922/1720/17, від 09.07.2018 у справі № 903/647/17, від 08.08.2018 у справі № 908/1843/17, від 02.04.2019 у справі №917/194/18).

Закон не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення виконання господарських зобов`язань, що узгоджується зі свободою договору, встановленою ст.627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, встановлена пунктами 8.1, 8.2 договору поставки №1300019569 відповідальність покупця у виді пені та штрафу за порушення договірних зобов`язань (несвоєчасну оплату вартості отриманого товару) не суперечить положенням законодавства; така відповідальність була добровільно погоджена сторонами під час підписання договору.

Пунктом 4.3 договору поставки №1300019569 передбачено, що покупець зобов`язується оплатити вартість товару не пізніше 31 жовтня 2018 року, а пунктами 8.1, 8.2 договору визначено, що в разі несвоєчасної оплати вартості товарів покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої чи несвоєчасно оплаченої суми за кожен день прострочення оплати без врахування положення п.6 ст.232 Господарського кодексу України, та додатково сплачує штраф у розмірі 15% від суми прострочення за кожен 1(один) повний місяць прострочення оплати.

Прострочення виконання грошового зобов`язання за договором №1300019569 настало з 01 листопада 2018 року і на цю дату борг відповідача перед позивачем становив 11 552 092,86 грн.

З 01 до 31 грудня 2018 року борг відповідача перед позивачем теж становив 11 552 092,86 грн.

За один повний місяць прострочення оплати (грудень 2018 року) позивач на підставі пункту 8.2. договору поставки №1300019569 нарахував 1 732 813,92 грн штрафу у розмірі 15 відсотків від простроченої суми 11 552 092,86 грн.

У період з 04 січня 2019 року до 30 травня 2019 року відповідач різними платежами сплатив позивачу заборговану суму 11 552 092,86 грн, що підтверджується наданими позивачем виписками з банківського рахунку ТзОВ "Суффле Агро Україна" (а.с. 37, 144).

За прострочення виконання грошового зобов`язання позивач на підставі статті 625 ЦК України нарахував 64 898,85 грн 3% річних (за період прострочення з 30 листопада 2018 року до 15 травня 2019 року) та 203 041,00 грн інфляційних нарахувань (за період прострочення грудень 2018 року - травень 2019 року), а на підставі пункту 8.1 договору №1300019569 - 773 039,82 грн пені (за період прострочення з 30 листопада 2018 року до 13 травня 2019 року).

Суд першої інстанції перерахував пеню, інфляційні і три відсотки річних з урахуванням періоду та сум проведених оплат і вирішив стягнути 772 752,14 грн пені, 64 759,12 грн - 3% річних та 200 340,72 грн інфляційних нарахувань.

Приватне агропромислове підприємство "Фортуна" не заперечує і не спростовує правильність нарахувань 772752,14 грн пені, 64 759,12 грн - 3% річних та 200 340,72 грн інфляційних.

Також, в апеляційній скарзі відповідач погоджується із одночасним стягненням пені і штрафу та висловлює суперечливу позицію - у мотивувальній частині просить зменшити суму пені з 772 752,14 грн до 50 000 грн , а штрафу - з 126 013, 93 грн до 50 000 грн; а у прохальній частині просить скасувати рішення в частині стягнення 76 013,93 грн штрафу та 772 752,14 грн пені.

Тобто, доводи відповідача зводяться до перерахунку штрафу, виходячи із заборгованої суми 840 092,86 грн.(яка була заявлена до стягнення у позовній заяві) і зменшення нарахованої таким чином суми штрафу з 126 013, 93 грн до 50 000 грн, а також до зменшення суми пені з 772 752,14 грн до 50 000 грн.

Як зазначено вище, штраф у сумі 1 732 813,92 грн нараховано відповідно до п. 8.2. договору поставки №1300019569 за прострочення оплати за грудень 2018 року, коли прострочена сума становила 11 552 092,86 грн.

Відтак, суд першої інстанцій, виходячи із правової природи неустойки та умов пунктів 4.6., 8.1, 8.2 договору поставки №1300019569, дійшов правильного висновку про можливість одночасного стягнення пені та штрафу за неналежне виконання господарського зобов`язання щодо своєчасної (до 31 жовтня 2018 року) оплати вартості отриманого товару.

Ураховуючи вищевикладене суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими і відхиляє доводи відповідача про незаконність застосування відповідальності у вигляді пені і штрафу за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Щодо зменшення розміру неустойки.

Частиною першою статті 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

За приписами частини першої статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом, а не обов`язком суду, яке вирішується судом на власний розсуд із урахуванням конкретних обставин справи (винятковості обставин справи). Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №905/1005/18, від 30.05.2019 у справі № 916/2268/18, від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).

Господарський суд Тернопільської області з власної ініціативи без клопотання відповідача зменшив на 70%, розмір штрафу (з 1 732 813,92 грн до 519 844,18 грн) за прострочення оплати отриманого товару.

Суд апеляційної інстанції наголошує, що 28 червня 2019 року відповідач отримав ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 10 червня 2019 року про відкриття провадження у справі №921/354/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" до Приватного агропромислового підприємства "Фортуна", призначення підготовчого засідання на 05 липня 2019 року, пропозицію суду подати відзив на позов до 27 червня 2019 року. (т.1, а.с.5).

Таким чином, відповідач знав про розгляд Господарським судом Тернопільської області справи №921/354/19, проте не скористався наданими законом процесуальними правами, зокрема, не надав відзиву на позов, не звертався до суду з клопотання про зменшення розміру неустойки з наданням доказів і обгрунтувань.

У матеріалах справи відсутні докази скрутного фінансового становища відповідача чи інші докази щодо матеріального становища відповідача.

Крім того, позивач доводи апелянта про скрутне фінансове становище у 2018 році спростовує відомостями про зростання активів та річної виручки відповідача за рахунок наданим позивачем товарними кредитами у 2017, 2018 роках, а також даними про право користування відповідача 5000 га землі, власністю 28 транспортних засобів. Як зазначає позивач, ці відомості він отримав із ліцензованої бази даних і надає суду апеляційної інстанції на спростування доводів апеляційної скарги, оскільки у суді першої інстанції не досліджувалося питання чи є присуджені штрафні санкції надмірно великими порівняно із збитками позивача, які були додатково обтяжені ринковими умовами.

Відповідач не заперечив і не спростував наведені позивачем дані щодо активів відповідача.

Отже, вирішуючи з власної ініціативи питання про зменшення розміру штрафу суд першої інстанції виходив із наявних у справі доказів і свого внутрішнього переконання. При цьому, суд урахував ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором, термін прострочення, сплату відповідачем заборгованої суми 11 552 092,86 грн у 2019 році, розмір нарахованого штрафу у сумі 1 732 813,92 грн пропорційно до заборгованої суми 11 552 092,86 грн, а також відсутність у матеріалах справи доказів заподіяння збитків позивачу у зв`язку з простроченням оплати товару.

Доводи відповідача про надмірність стягнутих господарсько-правових санкцій 1 557 696,16 грн у порівнянні із сумою заборгованості 840 092,86 грн спростовуються фактичними обставинами справи. А саме, починаючи з 01 листопада 2018 року прострочена сума заборгованості відповідача становила 11 552 092,86 грн. Ця ж сума заборгованості була незмінною до 31 грудня 2018 року і саме за прострочення оплати у грудні 2018 року позивач на підставі пункту 8.2. договору №1300019569 нарахував 1 732 813,92 грн штрафу - у розмірі 15 відсотків від простроченої суми 11 552 092,86 грн.

Ураховуючи умови п. 8.2. договору №1300019569 суд апеляційної інстанції вважає, що позивач мав право застосувати цей пункт щодо простроченої суми заборгованості за один повний місяць грудень. Підстав для перерахунку штрафу виходячи із суми 840 092,86 грн (яка була заявлена до стягнення у позовній заяві) немає. Крім того, відповідач не назвав один місяць, упродовж якого заборгованість становила 840 092,86 грн, що є необхідною умовою для застосування п.8.2. договору №1300019569 .

Як вже зазначено, відповідач не звертався до суду про зменшення розміру неустойки з наданням доказів і обгрунтувань. Відповідно, суд першої інстанції не зобов`язаний був вирішувати питання про зменшення суми пені, проте з власної ініціативи зменшив на 1 212 969,74 грн. Всього стягнена сума неустойки (штрафу, пені) становить 1 292 596,32 грн (772 752,14 грн пені та 519 844,18 грн штрафу).

Також, апелянт не надав доказів та не зазначив підстав для зменшення розміру неустойки, що свідчили б про можливе погіршення фінансового стану чи ускладнення в господарській діяльності, тяжке фінансове становище боржника та значну кількість зобов`язань перед третіми особами, неприбутковість організації боржника, тощо.

Таким чином, виходячи із визначених статтею 3 ЦК України загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, неприпустимість позбавлення права власності; свобода договору; справедливість, добросовісність та розумність та з огляду на заборговану суму (11 552 092,86 грн), період прострочення і погашення боргу, фінансовий і майновий стан відповідача у 2018 році, підстави для зменшення до 50 000 грн штрафу та до 50 000 грн пені відсутні.

Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Беручи до уваги викладені обставини справи і приписи закону суд апеляційної інстанції вважає, що рішення Господарського суду Тернопільської області від 16 вересня 2019 року у справі №921/354/19 ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційну скаргу Приватного агропромислового підприємства "Фортуна" залишає без задоволення.

За приписами частини 5 статті 240 ГПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 31 березня 2020 року.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 283, 284 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення Господарського суду Тернопільської області від 16 вересня 2019 року у справі №921/354/19 залишити без змін, апеляційну скаргу Приватного агропромислового підприємства "Фортуна" без задоволення.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покласти на Приватне агропромислове підприємство "Фортуна".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку.

Головуючий суддя В.М. Гриців

Суддя О.В. Зварич

Суддя М.І. Хабіб