Рішення

від 25.03.2020 по справі 916/1655/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"25" березня 2020 р.м. Одеса Справа № 916/1655/18

Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловської Ю.М.

при секретарі судового засідання: Горнович Л.О.

за участю представників:

від позивача: не з`явились;

від третьої особи: не з`явились;

від відповідача: не з`явились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Державного підприємства „ Адміністрація морських портів України» (01135, м. Київ, пр-т Перемоги, 14) в особі Південної філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (65481, Одеська обл., м. Южне, вул. Берегова, буд.11)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Міністерство інфраструктури України (01135, м. Київ, пр-т Перемоги, буд. 14);

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „ТІС-МІНДОБРИВА» (67543, Одеська обл., Комінтернівський р-н, с. Визирка, вул. Чапаєва, буд. 60);

про розірвання договору

ВСТАНОВИВ:

Суть спору: 09.08.2018 року позивач - Державне підприємство „Адміністрація морських портів України» в особі Южненської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю „ТІС-МІНДОБРИВА» , в якій просив суд розірвати договір від 06.12.2005 №К23У-44 про порядок використання частини цілісного майнового комплексу ТОВ „ТІС-МІНДОБРИВА» - причалу №17, що знаходиться на балансі ДП „АМПУ» , укладений між ТОВ „ТІС-МІНДОБРИВА» та ДП „АМПУ» , а також стягнути з відповідача сплачений судовий збір.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що між сторонами у справі 06.12.2005р. було укладено договір №К23У-44 про порядок використання частини цілісного майнового комплексу ТОВ „Трансінвестсервіс» - причалу №17, що знаходиться на балансі ДП „МПТ „Южний» . При цьому, як стверджує позивач, згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 23.08.2006, виданого виконавчим комітетом Визирської сільської ради Комінтернівського району Одеської області серія ЯЯЯ № 944028 та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 29.08.2006 №11660812, виданого Комінтернівським районним бюро технічної інвентаризації, спільна часткова власність на єдиний майновий комплекс по перевантаженню мінеральних добрив та закритих вантажів на причалі № 17 розташованого за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, Визирська сільська рада, вулиця 1-й кілометр автодороги порту „Южний» , будинок 1 „Б» , в 2006-2008 роках належала на праві державної спільної часткової власності - Державі Україні в особі Верховної Ради України (в оперативному управлінні Державного підприємства „Морський торгівельний порт „Южний» ) частка 15/100, та на праві приватної спільної часткової власності - ТОВ з II „Трансінвестсервіс» - частка 85/100. Однак, як вказує позивач, в 2009 році на причал № 17 встановлена державна форма власності в особі Міністерства транспорту та зв`язку України з розміром частки 1/1, що визначено у свідоцтві про право власності на нерухоме майно від 27.03.2009р. №1371, видане виконавчим комітетом Южненської міської ради. Водночас, позивач зазначає, що відповідно до відомостей, які містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ТОВ „ТІС-МІНДОБРИВА» 12.04.2013р. зареєстровано право приватної власності (частка 1/1) на комплекс будівель та споруд в районі причалу №17 про що внесено відповідний запис №646418. З огляду на викладене, позивач наполягає на тому, що майно, яке перебувало у спільній частковій власності Держави в особі Верховної Ради України (в оперативному управлінні ДП „Морський торгівельний порт „Южний» ) частка 15/100, та на праві приватної спільної часткової власності - ТОВ з II „Трансінвестсервіс» - частка 85/100 впродовж 2009-2013 років було поділено в натурі між співвласниками, що, за думкою позивача, відповідно до ч. 2 ст. 367 Цивільного кодексу України свідчить про припинення відповідного права спільної часткової власності сторін. Приймаючи до уваги вищевикладене, позивач зазначає, що угода сторін про порядок володіння й використання цілісного майнового комплексу, оформлена договором №К23У-44 від 06.12.2005р., починаючи з березня 2009 року втратила свою актуальність, в зв`язку з чим позивач в порядку ч.ч. 2-5 ст. 188 Господарського кодексу України звернувся до суду з відповідним позовом про розірвання договору №К23У-44 від 06.12.2005р., оскільки пропозиція позивача, яка викладена у претензії адміністрації від 17.07.2018р. №5251/01/102-18 про розірвання відповідного договору була залишена відповідачем без розгляду. Разом з тим, позивач вказує, що відповідні висновки містяться у аудиторському звіті, складеному за результатами проведеного планового аудиту відповідності діяльності ДП ЮФ "АМПУ" за період з 01.01.2015 р. по 31.03.2017 р. №14-2-03/03 від 17.05.2018 р., з яким позивач погоджується у повному обсязі.

Разом з позовною заявою позивачем в порядку ст. 81 Господарського процесуального кодексу України було подано клопотання про витребування доказів вх. ГСОО №2-4036/18 в якому позивач посилаючись на формальне ухилення відповідача від прийняття його пропозиції про розірвання відповідного договору просив суд витребувати у ТОВ „ТІС-МІНДОБРИВА» свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 23.08.2006р., видане Виконавчим комітетом Визирської сільської ради Комінтернівського району Одеської області, витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 29.08.2006 №11660812 та витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 12.04.2013р. №646418.

Ухвалою суду від 31.08.2018 року за даним позовом було відкрито провадження у справі №916/1655/18 за правилами загального позовного провадження із призначенням проведення підготовчого засідання на 28.09.2018 року.

31.08.2018 року до суду від відповідача надійшла заява вх. ГСОО №17726/18 від 31.08.2018 року, в якій відповідач просив суд зобов`язати позивача надати йому примірник позовної заяви з якісними копіями долучених до нього документів із встановленням відповідачу строку для надання відзиву на позовну заяву протягом 15 днів з дня отримання відповідного примірника позовної заяви, яку в подальшому, згідно заяви вх. ГСОО №19175/18 відповідач просив суд не розглядати.

28.09.2018 року до суду від відповідача, в порядку ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, надійшов відзив на позовну заяву вх. ГСОО №19739/18, згідно якого він позов не визнає та наполягаючи на відсутності правових підстав для розірвання договору вважає, що позов не підлягає задоволенню. Обґрунтовуючи свою позицію відповідач зазначив про наявність обставин, які мають преюдиційне значення для розгляду даної справи, які були встановленні у рішенні суду у справі №15/254-05/7274. При цьому, відповідач наполягає, що після реорганізації ТОВ „Трансінвестсервіс» та ДП МТП „Южний» , правонаступниками вказаних осіб на цілісний майновий комплекс з перевалки добрив (надалі - ЦМК) стали відповідач та позивач у справі. Так, відповідач наполягає, що йому на праві приватної власності належить частина ЦМК, а саме - перевантажувальний комплекс, а позивачу на праві господарського відання належить інша частина ЦМК - Причал №17, в зв`язку з чим, шляхом укладення відповідних додаткових угод до договору №К23У-44 від 06.12.2005р. сторони у справі стали правонаступниками прав та обов`язків за зазначеним договором. Водночас, відповідач доводить до відома суду, що більш як дев`ять років, жодна особа не порушувала питання щодо розірвання договору, а добровільно підтвердила його чинність, шляхом прийняття зобов`язань за ним та добросовісним їх виконанням. Разом з тим, відповідач зазначив, що протягом останніх років договір №К23У-44 від 06.12.2005р. неодноразово був предметом розгляду судових спорів між сторонами у справі та у травні 2016 р. позивач вже звертався до суду з позовом до ТОВ „ТІС-МІНДОБРИВА» про розірвання договору та зобов`язання укласти новий договір, за результатами розгляду якого рішенням суду у справі №916/1220/16 у задоволенні позовних вимог ДП „АМПУ» було відмовлено. При цьому відповідач наголошує на тому, що на момент розгляду судової справи №916/1220/16 оформлення майнових прав ДП „АМПУ» та ТОВ „ТІС-МІНДОБРИВА» на належні їм частки ЦМК були такі самі, що й на момент подання позову ДП „АМПУ» по даній справі. Більш того, посилаючись на приписи положень ст.ст. 358, 364, 367 Цивільного кодексу України, відповідач зазначив про безпідставність тверджень позивача щодо поділу ЦМК, оскільки такі докази позивачем до матеріалів справи не додані, тобто за відсутністю відповідного договору про поділ майна чи виділу із нього причалу №17, як і взагалі відсутності документів - висновку про технічну можливість виділу відповідної гідротехнічної споруди з ЦМК з перевалки добрив чи його поділу. Разом з тим, відповідач наполягає, що гідротехнічна споруда причал №17 та перевантажувальний комплекс відповідача є неподільною річчю, єдиним майновим комплексом, що було встановлено рішенням Арбітражного суду Одеської області від 20.07.1999 року у справі №17-6/3276, а тому за твердженням відповідача з огляду на положення ст. 183 ЦК України будучи неподільною річчю ЦМК не міг бути поділений між співвласниками, а гідротехнічна споруда причал №17 бути виділеною з вказаного цілісного (єдиного) майнового комплексу без втрати цільового призначення терміналу. Також відповідач не погоджується з позицією позивача про втрату актуальності договору у зв`язку з отриманням свідоцтва на право власності у 2009 році ДП МТП „Южний» , оскільки договір був укладений до оформлення установчих документів на право спільної часткової власності на перевалочний комплекс від 29.08.2006 року У той же час відповідач зазначив, що спірний договір був укладений на підставі рішення суду від 06.12.2005р. по справі №15/254-05-7274, а тому вважає, що саме зазначений договір був підставою для оформлення свідоцтва про право власності від 29.08.2006р., в зв`язку з чим, за думкою відповідача, втрата чинності чи зміна свідоцтва про право спільної часткової власності від 29.08.2006р. жодним чином не може впливати на обставини за яких було укладено спірний договір, які за твердженням відповідача не змінилися та існують до теперішнього часу. При цьому, відповідача наполягає, що наразі технологічний статус гідротехнічної споруди причалу №17 та перевантажувального комплексу ТОВ „ТІС-МІНДОБРИВА» як неподільного майна, які в сукупності являють собою єдиний комплекс з перевалки вантажів, і частини якого не можуть використовуватися окремо один від одного без втрати цільового призначення, залишається чинним та незмінним.

28.09.2018 року до суду відповідачем було подано заперечення на клопотання позивача про витребування доказів вх. ГСОО №19811/18, в якому відповідач зазначив про подання ним разом із відзивом на позовну заяву частини доказів, які просив витребувати позивач у клопотанні вх. ГСОО №2-4036/18. При цьому, відповідач у задоволенні клопотання позивача про витребування решти доказів просив суд відмовити з підстав його невідповідності вимогам ст. 81 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні від 28.09.2018 року судом було оголошено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання, в порядку ст. 183 Господарського процесуального кодексу України, на 22.10.2018 року.

10.10.2018 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. ГСОО №20684/18) в порядку ст. 166 Господарського процесуального кодексу України, в якій позивач не погодився з доводами відповідача викладеними у відзиві на позовну заяву, зазначивши про те, що підставою подання позовної заяви стали обставини, що встановленні у аудиторському звіті від 17.05.2018 № 14-2-03/03 та рекомендації, які складені Комісією Міністерства інфраструктури України за результатом проведення планового аудиту відповідності діяльності позивача за період з 01.01.2015 по 31.03.2017, згідно наказу Міністерства інфраструктури України від 22.06.2017 №164-Г. При цьому, на обставинах поділу спільного майна між сторонами у справі наполягав, шляхом реєстрації прав кожного на їх частину, що за твердженням позивача в силу приписів ст. 367 ЦК України є припиненням права спільної часткової власності на нього, в зв`язку з чим стверджує, що предмет спірного договору щодо володіння й використання цілісного майнового комплексу, починаючи з березня 2009 року втратив свою актуальність.

22.10.2018 року до суду від відповідача надійшла заява вх. ГСОО №21554/18, в якій відповідач просив суд, в порядку ст. 119 Господарського процесуального кодексу України, продовжити йому строк для подання заперечень. Обґрунтовуючи необхідність такої процесуальної дії відповідач зазначив про отримання на адвокатський запит відомостей від третіх осіб, з яких вбачається спростування факту здійснення поділу ЦМК, а також виділу з ЦМК гідротехнічної споруди - причалу №17, з урахуванням чого він має намір подати до суду клопотання про призначення у даній справі судової будівельно-технічної експертизи, в зв`язку з чим просив суд встановити йому строк для подання відповідних заперечень протягом 10 днів з дня відновлення провадження у справі та надходження експертного висновку.

Також, 22.10.2018 року до суду від відповідача надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи письмових доказів, в порядку ст. 80 Господарського процесуального кодексу України вх. ГСОО №21555/18, в якому відповідач зазначив, що відповідні докази не були подані своєчасно, однак про неможливість їх подання було зазначено у відзиві на позовну заяву.

У судовому засіданні 24.10.2018 року представником відповідача було подано клопотання (вх. ГСОО №2-5303/18) про призначення судової комплексної будівельно-технічної та економічної експертизи, в порядку ст. 99-100 Господарського процесуального кодексу України, згідно прохальної частини якого останній просив суд на її вирішення поставити наступні питання: Чи є комплекс будівель та споруд в районі причалу №17, що належить ТОВ "ТІС-Міндобрива» (код ЄДРПОУ: 36143538), та гідротехнічна споруда причал №17 (інв. №1135), що належить Державі Україна - цілісним (єдиним) майновим комплексом? Чи був цілісний (єдиний) майновий комплекс ТОВ "ТІС-Міндобрива» (код ЄДРПОУ: 36143538) в 2009 році (або в інший період часу з 2005 р. по теперішній час включно) поділений між співвласниками шляхом виділення зі складу цілісного (єдиного) майнового комплексу гідротехнічної споруди причалу №17 (інв. №1135) в окремий об`єкт нерухомого майна? Якщо такий поділ відбувся і причал №17 був виділений в окремий об`єкт нерухомого майна, визначити - чи відповідає технічна документація з поділу цілісного (єдиного) майнового комплексу ТОВ "ТІС-Міндобрива" чинним ДБН, СНіП та іншим нормативним актам в галузі будівництва? Чи є технічна можливість відповідно до діючих вимог нормативно-правових актів у галузі будівництва розділити цілісний (єдиний) майновий комплекс та виділити зі складу цілісного майнового комплексу в окремий об`єкт нерухомого майна частку у вигляді гідротехнічної споруди причалу №17 (інв. №1135) відповідно до часток співвласників без завдання шкоди та без втрати цільового призначення цілісного майнового комплексу? Чи підтверджуються документально висновки пп. 3 п. 1.2.3. „Аудиторського звіту за результатами проведеного планового аудиту відповідності діяльності ДП ЮФ "АМПУ" за період з 01.01.2015 р. по 31.03.2017 р. №14-2-03/03 від 17.05.2018 р.» (стор. 56 - 58 вказаного аудиторського звіту) та п. 5 Рекомендацій до вказаного Аудиторського звіту в частині наявності підстав для розірвання Договору від 06.12.2005 р. №К23У-44, зокрема, у зв`язку з фактом поділу цілісного (єдиного) майнового комплексу з перевалки мінеральних добрив в районі причалу №17 та виділення причалу №17 (інв. №1135) зі складу цілісного майнового комплексу в окремий об`єкт нерухомого майна?

Обґрунтовуючи необхідність призначення у справі №916/1655/18 відповідної експертизи з поставленням на її вирішення вищезазначених питань, відповідач посилався на необхідність з`ясування обставин справи, що потребують знань у сфері інженерної та будівельної техніки. Також, відповідач зазначав, що відповідно до абз. 1 ч.1 ст. 4 Закону України „Про оренду державного та комунального майна» , цілісним майновим комплексом є господарський об`єкт з завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг) з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання. За таких обставин, відповідач зазначав про необхідність дослідження проектної, технічної документації, вивчення процесів та технологічних циклів виробництва терміналів ТОВ „ТІС-МІНДОБРИВА» та порядку використання під час них Причалу №17 та перевантажувального комплексу, тоді як вирішення питання 2.4 потребує застосування знань у сфері аудиторської діяльності, міжнародних стандартів аудиторської діяльності, у сфері бухгалтерської діяльності та стандартів бухгалтерського обліку, які можуть бути вирішені в межах економічної експертизи.

Враховуючи необхідність вирішення питання стосовно клопотання про призначення у справі експертизи та надання можливості позивачу викласти свої пропозиції з зазначеного питання, у судовому засіданні від 24.10.2018 року судом було оголошено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 01.11.2018 року. Водночас ухвалою суду від 24.10.2018 року строк підготовчого засідання було продовжено, в порядку ст. 177 Господарського процесуального кодексу України, до 29.11.2018 року.

У судовому засіданні від 01.11.2018 року позивачем було подано заяву (вх. ГСОО №22559/18) з приводу клопотання про призначення експертизи по справі №916/1655/18, у відповідності до якої останній проти проведення експертизи не заперечував, однак змінив перелік питань, які мають бути поставлені перед експертом.

Так, позивач зазначив про виключення питання 2.1, оскільки висновки з цього питання встановлені постановою Одеського окружного адміністративного суду у справі №815/5715/15 від 17.12.2015р., а питання 2.2 викласти в іншій редакції, а саме: Чи був цілісний майновий комплекс ТОВ „ТІС-МІНДОБРИВА» (код ЄДРПОУ 36143538) поділений між співвласниками шляхом виділення гідротехнічної споруди - причалу № 17 з його складу, з огляду на те, що 27.03.2009 на причал № 17 встановлена державна форма власності в особі Міністерства транспорту та зв`язку України з розміром частки 1/1 та 12.04.2013 згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відбулась реєстрація права власності на комплекс будівель та споруд в районі причалу №17 за ТОВ „ТІС-МІНДОБРИВА» з розміром частки 1/1.

Водночас у судовому засіданні 01.11.2018 року представником позивача було зазначено суду про відкликання та залишення судом без розгляду раніше поданого до суду клопотання вх. ГСОО №2-4036/18 про витребування доказів у відповідача, в зв`язку з чим відповідне клопотання позивача було залишено судом без розгляду.

Ухвалою суду від 01.11.2018р. у справі № 916/1655/18 було призначено комплексну судову будівельно-технічну та економічну експертизу, проведення якої доручено судовим експертам Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеський регіональний центр незалежних експертиз". На вирішення судової комплексної експертизи судом поставлено наступні питання: 1) Чи є комплекс будівель та споруд в районі причалу №17, що належить ТОВ „ТІС-МІНДОБРИВА» , та гідротехнічна споруда причал №17, що належить Державі Україна - цілісним (єдиним) майновим комплексом? 2) Чи був цілісний (єдиний) майновий комплекс ТОВ „ТІС-МІНДОБРИВА» в 2009 році (або в інший період часу з 2005 р. по теперішній час включно) поділений між співвласниками шляхом виділення зі складу цілісного (єдиного) майнового комплексу гідротехнічної споруди причалу №17 в окремий об`єкт нерухомого майна? Якщо такий поділ відбувся і причал №17 був виділений в окремий об`єкт нерухомого майна, визначити - чи відповідає технічна документація з поділу цілісного (єдиного) майнового комплексу ТОВ „ТІС-МІНДОБРИВА» чинним ДБН, СНіП та іншим нормативним актам в галузі будівництва? 3) Чи є технічна можливість відповідно до діючих вимог нормативно-правових актів у галузі будівництва розділити цілісний (єдиний) майновий комплекс та виділити зі складу цілісного майнового комплексу в окремий об`єкт нерухомого майна частку у вигляді гідротехнічної споруди причалу №17 відповідно до часток співвласників без завдання шкоди та без втрати цільового призначення цілісного майнового комплексу? 4) Чи підтверджуються документально висновки пп. 3 п. 1.2.3. „Аудиторського звіту за результатами проведеного планового аудиту відповідності діяльності ДП ЮФ "АМПУ" за період з 01.01.2015 р. по 31.03.2017 р. №14-2-03/03 від 17.05.2018 р.» (стор. 56-58 вказаного аудиторського звіту) та п. 5 Рекомендацій до вказаного Аудиторського звіту в частині наявності підстав для розірвання Договору від 06.12.2005 р. №К23У-44, зокрема, у зв`язку з фактом поділу цілісного (єдиного) майнового комплексу з перевалки мінеральних добрив в районі причалу №17 та виділення причалу №17 зі складу цілісного майнового комплексу в окремий об`єкт нерухомого майна?

Вказаною вище ухвалою провадження у справі №916/1655/18 було зупинено до закінчення проведення експертизи та повернення матеріалів справи до Господарського суду Одеської області.

19.11.2018 року матеріали справи разом із супровідним листом направлено до Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеський регіональний центр незалежних експертиз" для проведення експертизи.

13.12.2018 року до суду надійшло клопотання судового експерта Товариства з обмеженою відповідальністю „Одеський регіональний центр незалежних експертиз» (вх. ГСОО №2-6310/18) про надання додаткових матеріалів, необхідних для виконання експертизи, а також експертом направлено до суду рахунок за проведення експертизи від 12.12.2018 року №282. У клопотанні експерт на підставі ст. 69 Господарського процесуального кодексу України та п.п.2.1. п.2 «Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень» , затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 року №53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26.12.2012 року №1950/5) для проведення повного та об`єктивного дослідження щодо вирішення поставлених питань в ухвалі суду, просив суд витребувати окремо у ТОВ «Трансінвестсервіс» , ДП МТП «Южний» , ТОВ «ТІС-Міндобрива» та ДП «АМПУ» в період їх володіння цілісним майновим комплексом та його частиною у вигляді причалу №17.

Ухвалою суду від 27.12.2018р. провадження у справі № 916/1655/18 було поновлено з 21.01.2019р. та призначено розгляд клопотання експерта на "21" січня 2019 р. о 11:30.

Крім того, вищевказаною ухвалою суду, суд зобов`язав сторін надати зазначені у клопотанні судових експертів докази, а також ТОВ "Тіс -Міндобрива" надати докази оплати експертизи.

09.01.2019р. представником ТОВ "Тіс-Міндобрива " надано до суду клопотання при приєднання до матеріалів справи копії платіжного доручення на підтвердження оплати судової експертизи (том 4 а.с.18-20).

У судовому засіданні від 21.01.2019р. представником позивача було подано до суду клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів на виконання вимог ухвали суду та клопотання судового експерта на 22-х арк.

У судовому засіданні від 21.01.2019р. судом було оголошено перерву у розгляді справи до 22.01.2019 року.

22.01.2019 року від представника відповідача надійшли письмові пояснення вх. ГСОО 1309/19 з приводу клопотання експертів, згідно якого відповідач, зокрема, просив суд встановити строк для подання документів до 25.01.2019 року, з огляду на значний обсяг документів, які мають бути надані відповідачем. При цьому, відповідач зазначив, що стороною спірного договору він став з 13.06.2013 року, а тому частина необхідних експертам документів знаходиться у третіх осіб.

Ухвалою суду від 22.01.2019 року клопотання судових експертів вх. ГСОО №2-6310/18 було задоволено та зобов`язано відповідних осіб надати до суду зазначені документи, а також зобов`язано сторін у справі вирішити питання щодо прибуття експерта та надання експертам доступ до об`єкту дослідження. Крім того, даною ухвалою суду провадження у справі №916/1655/18 було зупинено.

29.01.2019р. представником ТОВ "ТІС-МІНДОБРИВА" до канцелярії суду було подано клопотання вх. ГСОО №1857/19, відповідно до якого відповідач просив долучити на виконання вищевказаної ухвали суду та клопотання судового експерта відповідні документи.

30.01.2019 року надані сторонами документи були направлені судом із супровідним листом до експертної установи.

31.01.2019 року до суду від позивача надійшло клопотання вх. ГСОО 2046/19 в якому він зазначив, про часткове надання в засіданні суду 21.01.2019р. витребуваних судом документів та про неможливість надання позивачем документів за період з 60.12.2005р. по 13.06.2013р. за їх відсутності.

04.02.2019 року на виконання вимог ухвали суду від 22.01.2019 року від ДП „МТП „Южний» надійшли документи щодо володіння ЦМК у вигляді причалу №17 за відповідний період, які в подальшому були скеровані судом із супровідним листом від 06.02.2019 року до експертної установи.

14.02.2019 року відповідачем до суду було подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи на 17 аркушах (вх. ГСОО №3059/19), в порядку ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, на виконання вимог ухвали суду від 22.01.2019 року.

На виконання вимог ухвали суду від 22.01.2019 року від ТОВ „ТІС» до суду із супровідним листом за вх. ГСОО №3409/19 від 19.02.2019р. надійшли відповідні документи на 24 аркушах.

Надані 14.02.2019р. та 19.02.2019р. до суду зазначені вище докази із супровідним листом від 20.02.2019 року були направлені судом до відповідної експертної установи.

18.03.2019 року до суду надійшло клопотання судового експерта ТОВ „Одеський регіональний центр незалежних експертиз» (вх. ГСОО №2-1172/19) про надання додаткових матеріалів, необхідних для виконання будівельно-технічної частини комплексної експертизи. Так, у клопотанні експерт на підставі ст. 6 Закону України „Про судову експертизу» та п. 3.9 «Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень» , затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 року №53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26.12.2012 року №1950/5) для проведення повного та об`єктивного дослідження щодо вирішення поставлених питань в ухвалі суду, просить суд витребувати окремо у ТОВ «Трансінвестсервіс» , ДП МТП «Южний» , ТОВ «ТІС-Міндобрива» , ДП «АМПУ» , Визирської сільської ради Лиманського району Одеської області та Южненської міської ради Одеської області відповідні документи.

Ухвалою суду від 18.03.2019р. провадження у справі № 916/1655/18 було поновлено з 22.03.2019р. та призначено розгляд клопотання експерта на "22" березня 2019 р. о 12:00.

Ухвалою суду від 22.03.2019 року клопотання судового експерта вх. ГСОО №2-1172/19 було задоволено та зобов`язано відповідних осіб надати до суду зазначені документи, а також зобов`язано сторін у справі вирішити питання щодо прибуття експерта та надання експертам доступ до об`єкту дослідження. Крім того, даною ухвалою суду провадження у справі №916/1655/18 було зупинено.

22.03.2019 року до суду представником відповідача було подано клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів на виконання вимог ухвали суду та клопотання судового експерта на 50-ти арк., які із супровідним листом від 28.03.2019 року були направлені судом до експертної установи.

На виконання вимог ухвали суду від 22.03.2019 року від ТОВ «Трансінвестсервіс» до суду із супровідним листом за вх. ГСОО №6501/19 від 03.04.2019р. та від Визирської сільської ради Одеської області із супровідним листом за вх. ГСОО №6481/19 від 03.04.2019р., які в подальшому були скеровані із супровідним листом від 04.04.2019р. до експертної установи.

На виконання вимог ухвали суду від 22.03.2019 року від ДП „МТП „Южний» до суду із супровідним листом за вх. ГСОО №7377/19 від 15.04.2019р., які в подальшому були скеровані із супровідним листом від 22.04.2019р. до експертної установи.

30.05.2019 року до суду від відповідача надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи додаткових доказів вх. ГСОО №10773/19, які також із супровідним листом суду були скеровані до експертної установи.

26.12.2019 року до Господарського суду Одеської області від ТОВ "Одеський регіональний центр незалежних експертиз" надійшов висновок експерта за результатами проведення комплексної судової будівельно-технічної та економічної експертизи № 388 від 23.12.2019 р. разом із матеріалами справи №916/1655/18.

Ухвалою суду від 08.01.2020 року провадження у справі №916/1655/18 було поновлено з 05.02.2020 року та призначено підготовче засідання на "05" лютого 2020р.

05.02.2020 року до суду від відповідача надійшло клопотання (вх. ГСОО №2987/20) про відкладення підготовчого засідання у зв`язку із необхідністю підготувати письмові пояснення щодо висновку судової експертизи, проведеної по даній справі.

Водночас, 05.02.2020 року від позивача надійшло клопотання (вх.№3106/20), відповідно до якого позивач просив суд залучити до участі у справі Міністерство інфраструктури України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача та перенести розгляд справи у зв`язку із необхідністю підготування письмових пояснень щодо висновку експерта за результатом проведеної судової експертизи та надання можливості Міністерству інфраструктури України ознайомитись з матеріалами справи.

Ухвалою суду від 05.02.2020 року за клопотанням позивача, в порядку ст. 50 Господарського процесуального кодексу України, Міністерство інфраструктури України було залучено до участі у даній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача. Крім того, даною ухвалою суду, в порядку ст. 183 Господарського процесуального кодексу України, підготовче засідання було відкладено на 19.02.2020 року.

19.02.2020 року відповідачем до суду було подано заяву про застосування строків позовної давності вх. ГСОО №4303/20, в якій позивач просив суд, у разі встановлення підстав для задоволення даного позову, застосувати строк позовної давності та відмовити в задоволенні позову в порядку ст. 267 ЦК України.

Також, 19.02.2020 року, до суду від відповідача надійшли письмові пояснення щодо позовних вимог з урахуванням висновку судової експертизи (вх. ГСОО №4309/20), в яких ТОВ "ТІС-Міндобрива" просило суд відмовити у задоволенні позовних вимог, зазначаючи, зокрема, що висновок викладений у п.5 рекомендацій до Аудиторського звіту від 17.05.2018 року не є підставою для розірвання спірного договору та є актом індивідуально-правової дії, який створює правові наслідки виключно для позивача. При цьому, з урахування експертного висновку відповідач наполягав на своїй позиції щодо неможливості поділу чи виділення з єдиного майнового комплексу окремо об`єкту, зокрема, причалу №17. Крім того, відповідач наполягав на незаконності рішення виконавчого комітету Южненської міської ради від 26.03.2009р. №1698 та видачі свідоцтва про право власності від 27.03.2009р. №1371, оскільки зазначеною особою порушено межі делегованих їй повноважень та, за думкою відповідача, право на видачу свідоцтва на право власності на нерухоме майно - причал №17 мала виключно Визирська рада на території якої знаходиться вказане майно. Разом з тим, відповідач наполягає, що протягом всього часу існування спірного договору власником причалу №17, що входить до складу ЄМК була та наразі і залишається Держава Україна, однак єдиною обставиною, що змінилася, є те що на теперішній час відповідно до вимог ч. 2 ст. 326 ЦК України право власності держави Україна реалізується не в особі Верховної ради України, а в особі Міністерства інфраструктури України, що в силу положень ст. 326 ЦК України, за твердженням відповідача не передбачає припинення чинності спірного договору чи його розірвання через втрату актуальності.

19.02.2020 року до суду від позивача надійшли письмові пояснення вх. ГСОО №4416/20, згідно яких позивач просив суд, в порядку ст.ст. 99, 107 Господарського процесуального кодексу України, призначити повторну комплексну судову будівельно-технічну та економічну експертизу у справі № 916/1655/18 на вирішення якої поставити наступні питання: Чи є комплекс будівель та споруд в районі причалу №17, що належить TOB ТІС-МІНДОБРИВА , та гідротехнічна споруда причал №17, що належить Державі Україна - цілісним (єдиним) майновим комплексом? Чи був цілісний (єдиний) майновий комплекс TOB ТІС-МІНДОБРИВА в 2009 році (або в інший період часу з 2005 р. по теперішній час включно) поділений між співвласниками шляхом виділення зі складу цілісного (єдиного) майнового комплексу гідротехнічної споруди причалу №17 в окремий об`єкт нерухомого майна? Якщо такий поділ відбувся і причал №17 був виділений в окремий об`єкт нерухомого майна, визначити - чи відповідає технічна документація з поділу цілісного (єдиного) майнового комплексу ТОВ ТІС-МІНДОБРИВА чинним ДБН, СНІП та іншим нормативним актам в галузі будівництва? Чи є технічна можливість відповідно до діючих вимог нормативно-правових актів у галузі будівництва розділити цілісний (єдиний) майновий комплекс та виділити зі складу цілісного майнового комплексу в окремий об`єкт нерухомого майна частку у вигляді гідротехнічної споруди причалу №17 відповідно до часток співвласників без завдання шкоди та без втрати цільового призначення цілісного майнового комплексу? Чи підтверджуються документально висновки пп. 3 п. 1.2.3 Аудиторського звіту за результатами проведеного планового аудиту відповідності діяльності ДП ЮФ АМПУ за період з 01.01.2015 р. по 31.03.2017 р. № 14-2-03/03 від 17.05.2018 р. (стор. 56-58 вказаного аудиторського звіту) та п. 5 Рекомендацій до вказаного Аудиторського звіту в частині наявності підстав для розірвання Договору від 06.12.2005 р. №К23У-44, зокрема, у зв`язку з фактом поділу цілісного (єдиного) майнового комплексу з перевалки мінеральних добрив в районі причалу №17 та виділення причалу №17 зі складу цілісного майнового комплексу в окремий об`єкт нерухомого майна?

Обґрунтовуючи необхідність проведення повторної експертизи у справі позивач зазначав, що зміст висновку експертів № 388 від 23.12.2019р. відображає поверхневе дослідження спірного питання, зокрема експертом, який досліджував питання 1-3 здійснено висновок у галузі права та виклав свої міркування з оцінки доказів (тлумачення умов договору від 06.12.2005 року № К23У-44, рішень суду на підставі яких його було укладено), вказавши на достатність виключно умов договору та існуючої судової практики для здійснення висновку про неможливість поділу цілісного майнового комплексу в окремий об`єкт нерухомого майна (без дослідження вимог нормативно-правових актів у галузі будівництва). Також, за думкою позивача, експертом не надано відповідної оцінки факту поділу майна в натурі між співвласниками впродовж 2009-2013 років, а саме майно що перебувало у спільній частковій власності Держави в особі Верховної Ради України (в оперативному управлінні державного підприємства Морський торгівельний порт Южний ) частка 15/100, та на праві приватної спільної часткової власності - ТОВ з II Трансінвестсервіс - частка 85/100, а тільки здійснено аналіз відсутності ознак поділу майна з огляду на реєстрацію права власності на причал № 17 за Державою в особі Міністерства транспорту та зв`язку України (перебуваючи на балансі ДП Морський торговельний порт Южний ) з розміром частки 1/1, а про той факт, що відповідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за ТОВ ТІС-МІНДОБРИВА 12.04.2013 зареєстровано право приватної власності (частка 4/1) на комплекс будівель та споруд в районі причалу №17 експерт не зазначив. За твердженням позивача, експерт при дослідженні поставлених питань діяв упереджено, оскільки висновок експертів №388 дублює зміст заяв по суті та інших письмових пояснень відповідача у даній справі. При цьому, позивач вважає вказаний висновок експертів таким, що суперечить основним доказам щодо здійсненого поділу в натурі єдиного майнового комплексу по перевантаженню мінеральних добрив та закритих вантажів на причалі № 17, а саме наявним в матеріалах справи свідоцтвам про право власності. Разом з тим, позивач стверджує, що судовий експерт Долгих М.Є. жодного відношення до експертної установи - ТОВ Одеський регіональний центр незалежних експертиз , якому доручено ухвалою суду від 01.11.2018р. проведення судової комплексної експертизи у даній справі, не мала, оскільки згідно відомостей, які містяться на сайті Міністерства юстиції України, здійснює свою професійну діяльність незалежно від організацій та є самозайнятою особою, фізичною особою-підприємцем. Таким чином, позивач вважає, що до проведення комплексної експертизи в порушення вимог Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень керівником відповідної установи було допущено судового експерта, якому не надані повноваження проводити дослідження спірних питань, у зв`язку з чим питання 1-3 залишились не дослідженими ТОВ Одеський регіональний центр незалежних експертиз .

У судовому засіданні від 19.02.2020 року представник позивача подане 30.01.2020 року клопотання (том 9, а.с. 64-94) підтримав та просив суд змінити назву позивача на Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Південної філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України".

Так, суд зазначає, що положеннями п. 1.4 Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (зі змін. і доповненнями) передбачено, що сама лише зміна найменування юридичної особи не означає її реорганізації, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма даної особи. У разі коли така зміна сталася у процесі вирішення спору господарським судом, про неї обов`язково зазначається в описовій частині рішення (при цьому у мотивувальній частині, за необхідності, також зазначається нове найменування учасника судового процесу - наприклад, у разі задоволення позову до нього) або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи.

З огляду на вищевикладене, судом змінено найменування позивача Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Южненської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" на Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Південної філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" про що зазначено у протоколі судового засідання від 19.02.2020 року.

Крім того, у судовому засіданні від 19.02.2020 року судом було оголошено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 27.02.2020 року.

26.02.2020 року до суду від відповідача надійшли заперечення на клопотання позивача про призначення у справі повторної комплексної будівельно-технічної та економічної експертизи вх. ГСОО №5085/20, в яких відповідач зазначив, що позивачем висловлено лише думку про поверхневість експертного дослідження та наполягав на тому, що експертами було надано повну та вичерпну відповідь на поставлені судом питання, а незгода позивача з відповідним висновком, не є підставою для призначення у справі повторної експертизи. Водночас відповідач наполягає, що твердження позивача щодо експерта Довгих М.Є., як особи яка не мала бути допущена до проведення відповідної експертизи, не відповідає дійсним обставинам, оскільки згідно відомостей отриманих на адвокатський запит від ТОВ Одеський регіональний центр незалежних експертиз (лист від 25.02.2020р. вих. №1325) зазначений експерт станом на дату складання та оформлення висновку судової експертизи від 23.12.2019 р. включно працював в штаті у вказаній експертній установі на посаді будівельного експерта у галузі будівництва та оцінки.

Розглянувши клопотання відповідача про призначення у даній справі повторної судової експертизи, у судовому засіданні від 27.02.2020 року судом було відмовлено у його задоволенні що у відповідності до ч. 5 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України було відображено у протоколі судового засідання від зазначеної дати.

Так, відмовляючи у задоволенні клопотання позивача про призначення у справі повторної експертизи суд виходив з наступного:

Згідно з ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Статтею 98 Господарського процесуального кодексу України, встановлено вимоги до висновку експерта, згідно з якою висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи. Суд має право за заявою учасників справи або з власної ініціативи викликати експерта для надання усних пояснень щодо його висновку. У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (прізвище, ім`я, по батькові, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством. У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом, також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків. Якщо експерт під час підготовки висновку встановить обставини, що мають значення для справи, з приводу яких йому не були поставлені питання, він має право включити до висновку свої міркування про ці обставини.

Водночас, ч. 2 ст. 99 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі необхідності суд може призначити декілька експертиз, додаткову чи повторну експертизу.

За приписами ч. 2 ст. 107 Господарського процесуального кодексу України, за наявності сумнівів у правильності висновку експерта (необґрунтованість, суперечність з іншими матеріалами справи тощо) за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи суд може призначити повторну експертизу, доручивши її проведення іншим експертам.

У розумінні приписів наведених норм повторна судова експертиза призначається лише у разі наявності сумнівів у правильності висновку експерта, яка пов`язується з його необґрунтованістю, суперечливістю з іншими матеріалами справи тощо.

Між тим, позивачем не подано до суду доказів з яких суд міг дійти висновку про наявність суперечливих обставин чи необґрунтованості правильності висновку експерту № 388 від 23.12.2019 р. у даній справі.

При цьому, матеріалами справи спростовуються твердження позивача про виконання експертизи експертом Довгих М.Є., як особою яка не мала бути допущена до проведення відповідної експертизи, а саме листом відповідної експертної установи за вих. №1325 від 25.02.2020р. (том 11 а.с. 75-76) в зв`язку з чим такі твердження позивача є необґрунтованими.

Крім того, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 129 Конституції України однією із засад здійснення судочинства встановлено розумні строки розгляду справи судом.

Згідно з ст. 195 Господарського процесуального кодексу України, суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження - не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку. Суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, учасником якої є Україна, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Отже, господарським судам необхідно також враховувати, що недотримання порядку призначення та проведення судової експертизи має наслідком затягування судового процесу і суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

З урахуванням наведеного суд зазначає, що призначення повторної судової експертизи та зупинення у зв`язку з цим провадження у справі, призведе до безпідставного затягування розгляду справи і не здійснення розгляду справи упродовж розумного строку.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 11.06.2018 у справі № 922/2716/17 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила, що суду слід виходити з того, що призначення судової експертизи, як процесуальної дії суду, яка у будь-якому випадку збільшує строк розгляду справи, що, відповідно, може мати наслідком порушення прав і охоронюваних законом інтересів учасників справи, а тому у кожному разі має бути обґрунтованою. При цьому призначення судової експертизи з порушенням зазначених вимог має наслідком безпідставне збільшення строку розгляду справи, тобто вихід за межі розумного строку розгляду справи, що суперечитиме статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи вищевикладене, а також вимоги закону, що регулює питання призначення у справі судової експертизи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання позивача про призначення у справі повторної експертизи. При цьому, суд зазначає, що наявність заперечень та сумнівів у позивача щодо висновків експерта не є безумовною підставою для проведення повторної експертизи, оскільки такі сумніви мають бути підтверджені та обґрунтовані доказами, а за відсутності таких доказів в матеріалах справи, в задоволенні відповідного клопотання позивача слід відмовити.

Ухвалою суду від 27.02.2020р. підготовче провадження у даній справі, в порядку ст. 185 Господарського процесуального кодексу України, було закрито та призначено розгляд справи по суті на 02.03.2020 року та 25.03.2020 року.

У судовому засіданні від 02.03.2020 року судом було оголошено перерву у розгляді справи до 25.03.2020 року.

24.03.2020 року до суду від відповідача надійшли письмові судові дебати вх. ГСОО №7595/20, а саме промова представника в порядку ст. 218 Господарського процесуального кодексу України.

У судове засідання від 25.03.2020 року представники сторін не з`явились, між тим про дату час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Разом з тим від позивача та відповідача 24.03.2020 року до суду надійшли клопотання про розгляд справи за їх відсутності з огляду на загальнодержавну ситуацію, що виникла в зв`язку поширенням коронавірусу COVID-19 (вх. ГСОО №7577/20 та вх. ГСОО №7594/20 відповідно).

Враховуючи подані сторонами клопотання та їх обізнаність про розгляд справи по суті в засіданні суду від 25.03.2020р., за відсутності заперечень у сторін щодо можливості розгляду справи судом без участі представників сторін, суд дійшов висновку про здійснення розгляду справи за відсутності відповідних представників сторін.

У судове засідання від 25.03.2020 року представник Міністерства інфраструктури України не з`явився, між тим про дату час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Враховуючи викладене, а також за наявності в матеріалах справи письмової позиції даної особи щодо суті спору, викладеної в заяві вх. ГСОО №6815/20 від 17.03.2020р., згідно якої третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача зазначила про свою згоду з позовом, з урахуванням письмових пояснень позивача по суті спору з урахуванням висновку судової експертизи та усіма обставинами, на яких ґрунтується позов та просила суд позов задовольнити повністю, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника Міністерства інфраструктури України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, оцінивши належність, допустимість доказів, суд встановив:

Як встановлено матеріалами справи 06.12.2005р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Трансінвестсервіс" (підприємство), в особі генерального директора п. О.М. Ставніцера та Морським торговим портом "Южний" в особі начальника порту п. Березняка В.Н. (порт) було укладено договір про порядок використання частини цілісного майнового комплексу ТОВ "Трансінвестсервіс" - причалу № 17, що знаходиться на балансі Морського торгового порту "Южний" № К23У-44 (том 1 а.с.11-13).

Зазначений договір, згідно його змісту, укладений сторонами бажаючи припинити тривалі судові розгляди із приводу використання частини цілісного майнового комплексу ТОВ "Трансінвестсервіс" т.з.в. причалу №17, що знаходиться на балансі порту Южний, з огляду на факти, встановлені судовими рішеннями, про те, що цілісний майновий комплекс підприємства з самого початку проектувався й будувався як єдиний об`єкт, до складу якого входив як перевантажувальний комплекс так і причал №17, які пов`язані єдиним фундаментом, внаслідок чого всі його частини можуть виконувати роботу тільки як єдиний комплекс; розуміючи, що комплекс у цілому є неподільною річчю, яку не можна розділити без втрати її цільового призначення (ст. 183 ЦК України).

Предметом такого договору, відповідно до п. 1.1, є угода сторін про порядок володіння й використання цілісного майнового комплексу підприємства, що знаходиться в спільній частковій власності підприємства і держави в особі порта, який має частину комплексу - причал № 17 - на своєму балансі.

Положеннями п. 2.1 договору встановлено, що при визначені порядку користування й володіння єдиним майновим комплексом підприємства сторони враховують, що комплекс призначений для здійснення перевантаження вантажів із залізничного транспорту на морський і назад за затвердженою технологічною схемою (вагон-склад-судно й судно-склад-вагон). Комплекс не може бути використаний у цивільному обороті роздільно, оскільки буде втрачене його цільове призначення.

При цьому, сторони не будуть змінювати сформований порядок знаходження майна на балансі сторін (п. 2.2 договру).

Відповідно до п.п.2.4, 3.1 договору, підприємство зобов`язано незалежно від доходу, отриманого від використання об`єкта, щомісяця перераховувати за користування частиною комплексу - причалом №17, що знаходиться на балансі порта, грошову суму, визначену у відповідності до п. 3.1 даного договору. Підприємство щомісяця, до 15 числа місяця, наступного за звітним, зобов`язується перераховувати порту грошову суму за користування частиною майнового комплексу підприємства, визначену за Методикою розрахунку, що є додатком до даного договору (додаток № 1).

Згідно з п. 6.1 договору, даний договір не може бути змінений або розірваний в односторонньому порядку.

За умовами п. 6.2 договору, в разі необхідності внесення змін у договір або розірвання його, сторони будуть керуватися правилами, зазначеними у ч. 2-5 ст. 188 ГК України

Відповідно до п.7.1 договору даний Договір набуває чинності після його підписання сторонами й діє до його припинення у порядку, встановленому законодавством України.

Матеріалами справи встановлено (том 2 а.с. 55-57), що після укладення спірного договору, 23.08.2006р. виконавчим комітетом Визирської сільської ради Комінтернівського району Одеської області було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно серія ЯЯЯ № 944028, а саме єдиний майновий комплекс по перевантаженню мінеральних добрив та закритих вантажів на причалі № 17 розташованого за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, Визирська сільська рада, вулиця 1-й кілометр автодороги порту „Южний» , будинок 1 „Б» про належність його Державі Україні в особі Верховної Ради України (в оперативному управлінні Державного підприємства „Морський торгівельний порт „Южний» ) на праві державної спільної часткової власності - частка 15/100 та на праві приватної спільної часткової власності - ТОВ з II „Трансінвестсервіс» із часткою 85/100, зазначені обставини ніяким чином не заперечуються сторонами у справі. Крім того, процедура реєстрації відповідного права власності на нерухоме майно підтверджується також витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 29.08.2006 №11660812, виданого Комінтернівським районним бюро технічної інвентаризації (том 2 а.с. 56-57).

01.12.2008р. між ТОВ "Трансінвестсервіс", Морським торговим портом "Южний" та ТОВ "ТІС-МІНДОБРИВА", яке є законним правонаступником ТОВ "Трансінвестсервіс", укладено додаткову угоду №3, якою сторонами погоджено перехід усіх прав та обов`язків ТОВ "Трансінвестсервіс" за договором №К23У-44 від 06.12.2005р. до ТОВ "ТІС-МІНДОБРИВА".

Також вказаною угодою сторонами було погоджено нову назву договору: "Договір № К23У-44 (3003/12) від 06.12.2005р. про порядок використання частини цілісного майнового комплексу ТОВ "ТІС-МІНДОБРИВА" - причалу № 17, що знаходиться на балансі Морського торгового порту "Южний".

27.03.2009р. виконавчим комітетом Южненської міської ради на підставі рішення виконавчого комітету Южненської міської ради від 26.03.2009р. №1698 було видано Державі Україна в особі Міністерства транспорту та зв`язку України свідоцтво №1371 про право власності на цілісний майновий комплекс ДП МТП "Южний", що знаходиться за адресою: Одеська обл., м. Южне, вул. Берегова, 11 із часткою 1/1. При цьому, згідно до переліку, що є додатком до свідоцтва про право власності №1371 від 27.03.2009р. до складу комплексу також було включено причал №17 (том 1 а.с. 65-76).

Як стверджує позивач, згідно відомостей, які містяться в Державному реєстру речових прав на нерухоме майно за ТОВ ТІС-МІНДОБРИВА 12.04.2013р. зареєстровано право приватної власності (частка 1/1) на комплекс будівель та споруд в районі причалу № 17, запис № 646418 (том 2 а.с.77-102), зазначені обставини ніяким чином не спростовані відповідачем.

13.06.2013 р., зокрема, причал №17 за актом приймання-передачі майна, майнових прав та зобов`язань (том 1 а.с. 29-32) був переданий від ДП МТП Южний на баланс ДП „АМПУ» .

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що 13.06.2013р. між Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" (адміністрація) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТІС-МІНДОБРИВА" (підприємство) було укладено додаткову угоду № 9 до договору (том 2 а.с. 88-89), за якою, у зв`язку з реорганізацією ДП "МТП "Южний" шляхом виділу стратегічних об`єктів портової інфраструктури, іншого майна, прав та обов`язків стосовно них відповідно до розподільчого балансу від 13.06.2013 року та акту приймання-передачі від 13 червня 2013 року та утворення внаслідок виділу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 04.03.2013р. № 133-р, наказу Міністерства інфраструктури України від 19.03.2013р. № 163, а також переходом прав та зобов`язань за договором від 06.12.2005р. № К23У-44 до правонаступника - Державного підприємства "Адміністрація морських портів України", сторони домовились викласти назву договору в наступній редакції: "Договір від 06.12.2005 № К23У-44 (3003/12) "Про порядок використання частини цілісного майнового комплексу ТОВ "ТІС-Міндобрива " - Причалу № 17, що знаходиться на балансі ДП "АМПУ". Також за умовами додаткової угоди № 9 від 13.06.2013 було внесені відповідні зміни до преамбули договору.

23.01.2014 р. право власності на об`єкт нерухомого майна комплекс, розташований за адресою: м. Южне, вул. Берегова, 11 площею 8055,5 кв.м було зареєстровано за Державою Україна в особі Міністерства інфраструктури України на підставі свідоцтва про право власності серія САЕ №926224, індексний номер 16616945, виданого державним реєстратором Реєстраційної служби Южненського міського управління юстиції в Одеській області, а 18.06.2014р. зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права право господарського відання ДП АМПУ на майно, що входило до комплексу, у тому числі на причал №17 (том І а.с. 206-208).

Водночас, як вказує позивач, на підставі наказу Міністерства інфраструктури України від 22.06.2017р. №164-Г в Державному підприємстві "Адміністрація морських портів України" (Южненська філія) проведено плановий аудит відповідності діяльності за період з 01.01.2015р. по 31.03.2017р., за результатом проведення якого складено аудиторський звіт від 17.05.2018 № 14-2-03/03 (том 1 а.с. 39-59) та Рекомендації з метою забезпечення усунення недоліків і порушень та запобігання їх проявів у подальшому, підвищення ефективності використання майна та здійснення процесів управління, а також удосконалення діяльності Южненської філії ДП "АМПУ", сприяння досягненню мети та стратегічних цілей (том 1 а.с.60-63).

Згідно аудиторського звіту комісією Міністерства інфраструктури України встановлено, що юридичною службою філії не досліджено наявність інших правових підстав щодо розірвання договору від 06.12.2005 №К23У-44, зокрема, у зв`язку з поділом спільного майна між співвласниками та у відповідності до вимог ч.2 ст. 367 Цивільного кодексу України припинення права спільної часткової власності на цілісний майновий комплекс, що може розглядатись як підстава для припинення права ТОВ "ТІС-Міндобрива " користування частиною цього комплексу (причал №17) за умовами вищезазначеного договору, та укладення в подальшому з портовим оператором відповідного договору із забезпечення доступу портового оператора до цього причалу або договору на користування цим причалом на інших правових підставах.

При цьому в п.5 Рекомендацій Комісії Міністерства інфраструктури України зазначено про необхідність забезпечення дослідження наявності інших правових підстав щодо розірвання договору від 06.12.2005 №К23У-44, зокрема, у зв`язку з поділом спільного майна між співвласниками та у відповідності до вимог ч.2 ст. 367 Цивільного кодексу України припинення права спільної часткової власності на цілісний майновий комплекс, що може розглядатись як підстава для припинення права ТОВ "ТІС-Міндобрива " користування частиною цього комплексу (причал №17) за умовами вищезазначеного договору.

Як вбачається із матеріалів справи позивач звернувся до відповідача з претензією вих. № 5251/01/102-18 від 17.07.2018 року в якій виклав пропозицію щодо розірвання спірного договору на підставі ч. 2 ст. 367 Цивільного кодексу України та в порядку ч. 2-5 ст. 188 Господарського кодексу України (том І а.с. 33-36), між тим листом від 26.07.2018р. за вих. №2607/01 (том І а.с. 37-38) відповідач повідомив, що відповідь по суті претензії буде надано після отримання копій документів, якими обґрунтовані вимоги претензії.

Враховуючи висновки Рекомендацій Комісії Міністерства інфраструктури України, а також наявність свідоцтва про право власності 2009р. та відомостей щодо права власності ТОВ ТІС-МІНДОБРИВА із часткою 1/1 на комплекс будівель та споруд в районі причалу № 17, запис № 646418 від 12.04.2013р. позивач звернувся з відповідним позовом до суду. При цьому, позивач наполягає, що майно, яке перебувало у спільній частковій власності Держави в особі Верховної Ради України (в оперативному управлінні державного підприємства Морський торгівельний порт Южний ) частка 15/100, та на праві приватної спільної часткової власності - ТОВ з II Трансінвестсервіс - частка 85/100 впродовж 2009 - 2013 років було поділено в натурі між співвласниками, в зв`язку з чим за твердженням позивача право спільної часткової власності на нього припинилось.

З зазначених обставин позивач стверджує, що предмет договору від 06.12.2005 № К-23У-44, а саме: угода сторін про порядок володіння й використання цілісного майнового комплексу, починаючи з березня 2009 року втратив свою актуальність та оскільки претензія від 17.07.2018 вих. № 5251/01/102-18 з пропозицією розірвати спірний договір була залишена відповідачем без розгляду по суті, позивач звернувся до суду з відповідною позовною заявою для вирішення спірного питання у судовому порядку.

Водночас, суд акцентує увагу на тому, що виконання умов спірного договору сторонами не є предметом розгляду даної справи, так як виконання сторонами своїх обов`язків за договором у даному судовому провадженні не заперечується жодною із сторін.

Крім того належність майна кожній із сторін спірного договору також не заперечується сторонами та не є предметом розгляду даної справи, адже такі вимоги не заявлялись сторонами у даному судовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість доказів, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, повно, всебічно і об`єктивно з`ясувавши обставини справи, суд дійшов таких висновків:

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України „Про судоустрій і статус суддів» є, зокрема, забезпечення гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів кожного.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003р.).

В Україні основоположним принципом судочинства згідно Конституції України та Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є принцип верховенства права.

Як вказано у Рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 року №15-рп/2004 верховенство права - це панування права в суспільстві. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

При цьому, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Так, суд зазначає, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, тоді як підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відповідно до змісту позовної заяви адміністрації порту підставами для звернення з даним позовом стали обставини відсутності між сторонами згоди щодо розірвання спірного договору, а предметом позову - вимоги позивача про розірвання договору від 06.12.2005 №К23У-44 про порядок використання частини цілісного майнового комплексу ТОВ „ТІС-МІНДОБРИВА» - причалу №17, що знаходиться на балансі ДП „АМПУ» , укладеного між ТОВ „ТІС-МІНДОБРИВА» та ДП „АМПУ» .

Аналізуючи заявлені позовні вимоги в аспекті спірних правовідносин суд зазначає таке:

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 статті 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Дослідивши умови укладеного між сторонами договору, господарський суд вважає, що правовідносини сторін за цим договором є відносинами із спільного користування частиною цілісного майнового комплексу причалу №17, які врегульовані вимогами ст. 358 Цивільного кодексу України, згідно з якою право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

У відповідності до положень ст. 367 Цивільного кодексу України, майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

При цьому, суд зазначає, що спірний договір укладено між сторонами внаслідок вирішення переддоговірного господарського спору, на підставі рішення суду у справі №15/254-05-7274, як це передбачено ст.187 Господарського кодексу України, а не за згодою сторін внаслідок їх вільного волевиявлення.

Положеннями спірного договору, а саме п. 6.2 передбачено, що в разі необхідності внесення змін у договір або розірвання його, сторони будуть керуватися правилами, зазначеними у ч. 2-5 ст. 188 ГК України.

Відповідно до ст. 188 Господарського кодексу України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Як встановлено матеріалами справи позивачем було надіслано відповідачу претензію, зокрема, з пропозицією щодо розірвання спірного договору, яка була залишена відповідачем без розгляду по суті вимоги, що стало підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом, в порядку ст. 188 Цивільного кодексу України.

Підстави для зміни або розірвання договору наведені у ст. 651 Цивільного кодексу України, згідно якої визначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладені договору.

Отже, закон пов`язує можливість розірвання договору судом на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

За таких обставин, обов`язок щодо наявності підстав для розірвання договору покладається саме на позивача, як на сторону яка вимагає його розірвання.

Однак, суд зазначає, що позивачем при зверненні з даним позовом жодним чином не визначено наявності обставин щодо істотного порушення відповідачем умов укладеного договору, що в силу приписів ст. 651 Цивільного кодексу України виключає можливість його розірвання в судовому порядку на вимогу однієї з його сторін.

При цьому, суд зазначає, що за приписами ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України, при ухваленні рішення, суд обмежений межами заявлених позовних вимог.

Крім того, суд зазначає, що умовами спірного договору не передбачено підстав для його розірвання. Водночас, не передбачені такі підстави і нормами ст.ст. 358, 367 Цивільного кодексу України, на які посилається позивач, адже вказані норми регулюють порядок реалізації права спільної часткової власності, укладення договорів між співвласниками у праві спільної часткової власності про порядок володіння та користування спільним майном, а також порядок і правові наслідки припинення права спільної часткової власності.

З огляду на зазначене при вирішенні даного спору підлягають застосуванню норми ч.2 ст. 651 Цивільного кодексу України.

Водночас із заяв по суті справи, які наявні в матеріалах справи вбачається також наявність між сторонами у справі суперечливих позицій щодо поділу майна, порядок та використання якого врегульовано сторонами на договірних підставах, а саме умовами спірного договору, в зв`язку з чим суд зазначає таке:

Так, суд критично відноситься до позиції позивача щодо втрати спірним договором актуальності, як угоди що регулює порядок володіння й використання цілісного майнового комплексу, починаючи з березня 2009-2013 рр. за наслідком здійснення відповідних реєстраційних дій щодо належності права власності сторін із частками 1/1, адже сформований порядок знаходження майна на балансі сторін, визначений при укладені спірного договору не змінився. Доказів фактичного поділу майна, як то передбачено положеннями ч. 3 ст. 367 Цивільного кодексу України, матеріали справи не містять.

При здійсненні такого висновку суд також керується ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, в зв`язку з чим погоджується з позицією відповідача щодо наявності обставин встановлених за результатами судових розглядів, в яких брали участь сторони у даній справі.

Так, відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у своїй постанові від 13.08.2019 у справі № 910/11164/16 преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

З наведеного вбачається, що правило про преюдицію спрямоване не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

При цьому суд зазначає, що немає винятків стосовно преюдиціальності фактів, що не входили у предмет доказування в раніше розглянутій справі. Якщо суд помилково включив факт у предмет доказування, це не позбавляє його властивостей преюдиціального факту в розгляді іншої справи. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Так, судами було встановлено преюдиційні обставини, а саме:

- рішенням суду від 20.07.1999 року у справі № 17-5/3276, що набрало законної сили, встановлено наступні факти: комплекс відноситься до категорії цілісних майнових комплексів, працює за єдиною технологією і переданий у власність ТОВ «Трансінвестсервіс» ; причальне спорудження у власність позивачеві не передавалося, конструкції причалу споруджені на землях водного фонду, що належать позивачу і нерозривно пов`язані зі створеною територією, інженерними комунікаціями та покриттям причалу, які належать позивачеві. Таким чином, і причал, і комплекс можуть бути використані як єдине ціле, оскільки ні фізично, ні юридичне поділу не підлягають; фактично цілісним майновим комплексом володіють на праві спільної часткової власності дві особи: господарське товариство і держава; на цілісний майновий комплекс повинен поширюватися правовий режим спільної власності.

- рішенням Господарського суду Одеської області від 27.10.2005 у справі №15/254-05-7274, з якими погодились суди вищої інстанції, перевантажувальний комплекс є цілісним майновим комплексом, причал № 17 є нерозривною і неподільною частиною цього комплексу, оскільки комплекс не може працювати за затвердженою технологією без причалу. Отже, у цивільному оброті комплекс може виступати окремо як неподільна річ (ст.183 ЦК України), яка не може бути поділена без втрати її цільового призначення.

Додаткове підтвердження встановлені у зазначених вище судових рішеннях обставини, знайшли своє підтвердження у висновку судових експертів №388 від 23.12.2019р. здійсненого за результатами проведення комплексної судової будівельно-технічної та економічної експертизи у даній справі (том 9 а.с. 2-52).

Так, за результатами проведеного дослідження експертами зазначено: по першому питанню - комплекс будівель і споруд в районі причалу №17, що належить ТОВ „ТІС-МІНДОБРИВА» та гідротехнічна споруда причал №17 (інв.№1135), що належить Державі Україна є цілісним (єдиним) майновим комплексом; по другому питанню - цілісний (єдиний) майновий комплекс по перевантаженню мінеральних добрив та закритих вантажів на причалі №17 не був поділений між співвласниками шляхом виділення зі складу цілісного (єдиного) майнового комплексу гідротехнічної споруди причалу №17 (інв.№1135) в окремий об`єкт нерухомого майна; по третьому питанню - експерт зазначив, що гідротехнічна споруда причал №17 не може бути виділена з зазначеного єдиного майнового комплексу без втрати цільового та функціонального призначення морського терміналу, оскільки запроектована та прийнята в експлуатацію як складова технологічного перевантажувального комплексу (ТПК), а також невід`ємно пов`язана технологічним виробничим процесом: прийняття, зберігання та перевалювання з/на морське судно мінеральних добрив та зернових культур, технічна можливість відповідно до діючих вимог нормативно-правових актів у галузі будівництва розділити цілісний (єдиний) майновий комплекс в окремий об`єкт нерухомого майна частку у вигляді гідротехнічної споруди причалу №17 (інв. №1135) та перевантажувального комплексу відповідно до часток співвласників без завдання шкоди та без втрати призначення цілісного майнового комплексу відсутня; по четвертому питанню експерт зазначив, що відповідно до наданих документів та в рамках вимог чинного законодавства висновки п.п. 3 п.1.2.3 „Аудиторського звіту за результатами проведеного планового аудиту відповідності діяльності ДП ЮФ „АМПУ» за період з 01.01.2015р. по 31.03.2017р. №14-2-03/03 від 17.05.2018р.» (стор. 56-58 вказаного аудиторського звіту) та п. 5 Рекомендацій до вказаного Аудиторського звіту в частині наявності підстав для розірвання договору від 06.12.2005р. №К23У-44, зокрема, у зв`язку з фактом поділу цілісного (єдиного) майнового комплексу з перевалки мінеральних добрив в районі причалу №17 та виділення причалу №17 (інв.№1135) зі складу цілісного майнового комплексу в окремий об`єкт нерухомого майна документально та нормативно не підтверджується.

При цьому суд зазначає, що експертне дослідження проведено відповідно до Закону України "Про судову експертизу" кваліфікованими судовими експертами, висновок яких відповідає вимогам, встановленим ст. 98 Господарського процесуального кодексу України , який оцінено судом за правилами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України та не знайшов жодних обставин, які б дозволяли стверджувати про необґрунтованість, неправильність цього висновку, а відтак приймається судом в якості належного, допустимого, вірогідного та достатнього доказу у розумінні ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України .

Згідно з ч.1 ст.182 Цивільного кодексу України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Суть державної реєстрації прав - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, які вже мали місце на підставі рішень відповідних органів, договорів чи інших правовстановлюючих документів, шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру прав, а не безпосереднє створення таких фактів зазначеними записами.

З огляду на вищевикладене, суд зазначає, що свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється відповідне право та яке не породжує виникнення такого права, а тільки фіксує факт його наявності, в зв`язку з чим свідоцтво про право власності №1371 від 27.03.2009 та додаток до нього, а також наявність відомостей щодо права власності ТОВ ТІС-МІНДОБРИВА із часткою 1/1 на комплекс будівель та споруд в районі причалу № 17 (запис № 646418 від 12.04.2013р.) не спростовує преюдиційних фактів щодо неподільності майна, порядок використання якого врегульовано спірним договором, а тому твердження позивача щодо втрати актуальності спірної угоди чи її предмета є помилковими.

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для розірвання спірного договору, в зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог Державного підприємства „ Адміністрація морських портів України» в особі Південної філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» слід відмовити.

Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності, суд вказує наступне.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

З приводу заявленого відповідачем клопотання суд зауважує, що відповідно до правової позиції, відображеної у п. 2.2 постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013 року № 10, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

Враховуючи, що позивачем не було доведено порушення права, за захистом якого він звернувся до суду з відповідним позовом, суд не застосовує строк позовної давності.

Згідно ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Приймаючи до уваги відмову у задоволенні позовних вимог Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Південної філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України", на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір та витрати, пов`язані з проведенням експертизи у сумі 70000,00 грн. покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального

кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.У задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

2.Судові витрати понесені позивачем відшкодуванню не підлягають та покладаються на позивача.

3.Стягнути з Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (01135, м. Київ, пр-т Перемоги, 14, код ЄДРПОУ 38727770) в особі Південної філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (65481, Одеська обл., м. Южне, вул. Берегова, буд.11, код ЄДРПОУ 38728549) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІС-МІНДОБРИВА" (67543, Одеська обл., Комінтернівський р-н, с. Визирка, вул. Олексія Ставніцера, буд. 60, код ЄДРПОУ 36143538) витрати за проведення експертизи у сумі 70000/сімдесят тисяч/ грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено 06 квітня 2020 р.

Суддя Ю.М. Невінгловська