Постанова

від 07.04.2020 по справі 160/10183/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

08 квітня 2020 року м. Дніпросправа № 160/10183/19

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Мельника В.В. (доповідач),

суддів: Чепурнова Д.В., Сафронової С.В.,

розглянувши в порядку

письмового провадження

в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 січня 2020 року (головуючий суддя Букіна Л.Є.) в адміністративній справі

за позовом ОСОБА_1

до Першотравенського міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Призовної комісії Першотравенського міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки

третя особа Дніпропетровський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки

про визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі Позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Першотравенського міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі Відповідач-1), Призовної комісії Першотравенського міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі Відповідач-2), Третя особа - Дніпропетровський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (далі Третя особа), в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення призовної комісії Першотравенського міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо призову Позивача на строкову військову службу у черговий осінній призов 2019 року.

В обґрунтування адміністративного позову Позивач, зокрема, зазначив, що ним надано достатнього доказів на підтвердження наявності пільг щодо відстрочення від проходження військової служби, з огляду на те, що він навчається на денному відділенні у вищому духовному навчальному закладі - Теологічній семінарії християн віри євангельської (ідентифікаційний код - 21707749), створеної відповідно до норм Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». При цьому, Позивач вказав, що проходження процедури ліцензування освітньої діяльності та процедури акредитації освітньої програми є виключним правом закладу духовної освіти та вказані обставини не повинні трактуватися як обставина, що виключає право особи на відстрочення від проходження військової служби.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 січня 2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено (а.с. 78-80).

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції, зокрема, виходив із того, що духовний заклад, у якому навчається Позивач - Теологічна семінарія християн віри євангельської (ідентифікаційний код - 21707749) ліцензування освітньої діяльності не пройшов. Посилання Позивача на те, що духовні навчальні заклади діють на підставі своїх статутів, а проходження процедури ліцензування освітньої діяльності є виключним правом духовного закладу судом відхилені, оскільки вказані підстави не зміняють обставин того, що громадяни України користуються правами і пільгами щодо відстрочення проходження військової служби лише за умови, якщо навчальний заклад пройшов ліцензування освітньої діяльності.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Позивач оскаржив його в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі Позивач, із посиланням на неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов.

Вимоги апеляційної скарги мотивовано, зокрема, тим, що Релігійна організація Теологічна семінарія християн віри євангельської здійснює діяльність у сфері неформальної освіти, тому її освітні програми не потребують акредитації та ліцензування у розумінні Закону України «Про вищу освіту». Висновок суду про те, що громадяни, які навчаються у вищих духовних навчальних закладах користуються правами і пільгами щодо відстрочення проходження військової служби лише за умови, якщо такий духовний заклад пройшов ліцензування освітньої програми, не ґрунтується на чинному законодавстві України.

Відповідач-1 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд в задоволенні апеляційної скарги Позивача відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження у відповідності до приписів ст. 311 КАС України.

Проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом встановлено, що Позивач навчається у вищому духовному навчальному закладі - Теологічній семінарії християн віри євангельської (ідентифікаційний код - 21707749).

У жовтні 2019 року Позивач звернувся до Відповідача-1 із заявою про відстрочення від призову на військову службу, до якої додав копію виписки з ЄДРПОУ, копію статуту духовного навчального закладу, а також довідку навчального закладу від 25.09.2019 року на підтвердження того, що Позивач дійсно навчається на 2 курсі денного відділення.

Рішенням Призовної комісії Першотравенського міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 16.10.2019 року, оформленого у формі витягу (протокол № 3), Позивача визнано придатним до військової служби та призвано на строкову військову службу з визначеною датою відправки на 25.11.2019 року.

Зазначене рішення оскаржено Позивачем у межах даної справи.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державною і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовані Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-XII (далі - Закон № 2232).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону № 2232 захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Згідно з ч. 2 ст. 1 Закону № 2232 військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Частиною 3 ст. 1 Закону № 2232 передбачено, що військовий обов`язок включає підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Частиною 5 ст. 1 Закону № 2232 передбачено, що від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

Відповідно до ч. 9 ст. 1 Закону №2232 щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний та воєнний час.

Згідно з абз. 1 ч. 10 ст. 1 Закону №2232 громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані, зокрема: прибувати за викликом районного (міського) військового комісаріату для оформлення військово-облікових документів, приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних; проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії районного (міського) військового комісаріату; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов`язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону № 2232 на строкову військову службу призиваються придатні для цього за станом здоров`я громадяни України чоловічої статі, яким до дня відправлення у військові частини виповнилося 18 років, та старші особи, які не досягли 27-річного віку і не мають права на звільнення або відстрочку від призову на строкову військову службу (далі - громадяни призовного віку).

Частиною 2 ст. 2 Закону №2232 передбачено, що проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону № 2232, відстрочка від призову на строкову військову службу надається призовникам за рішенням районної (міської) призовної комісії відповідно до цього Закону за сімейними обставинами, станом здоров`я, для здобуття освіти та продовження професійної діяльності.

Пунктом 4 частини 8 статті 17 Закону № 2232 визначено, що відстрочка від призову на строкову військову службу для здобуття освіти на весь період навчання надається громадянам призовного віку, які навчаються, зокрема: у закладах фахової передвищої та/або вищої освіти з денною формою навчання, у тому числі під час здобуття наступного ступеня освіти.

Повноваження органів військового управління та обов`язки посадових осіб Збройних Сил з підготовки юнаків до військової служби, підготовки та проведення призову громадян на строкову військову службу визначено Положенням про підготовку і проведення призову громадян України на строкову військову службу та прийняття призовників на військову службу за контрактом, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2002 № 352 (далі - Положення № 352).

Відповідно до пункту 82 Положення № 352, право на одержання призовниками відстрочки від призову повинно бути підтверджено відповідними документами, які подаються призовниками до військового комісаріату.

Згідно із пунктом 85 Положення № 352, рішення про відстрочку від призову для продовження навчання приймається під час першого проходження призовником районної призовної комісії на підставі довідки (додаток 17), яка видається навчальним закладом.

Позивач зазначає, що має право на пільгу щодо відстрочення від проходження військової служби, з огляду на те, що він навчається на денному відділенні у вищому духовному навчальному закладі - Теологічній семінарії християн віри євангельської (ідентифікаційний код - 21707749).

Відповідно до частини 2 статті 11 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» громадяни, які навчаються у вищих і середніх духовних навчальних закладах, користуються правами і пільгами щодо відстрочення проходження військової служби, оподаткування, включення часу навчання до трудового стажу в порядку і на умовах, встановлених для студентів та учнів державних навчальних закладів.

Стаття 27 Закону України «Про вищу освіту» визначає правовий статус закладу вищої освіти та зазначається, що юридична особа набуває статусу закладу вищої освіти з моменту отримання ліцензії на провадження освітньої діяльності.

Відповідно до частини 12 статті 24 Закону України «Про вищу освіту» заклади вищої духовної освіти, які бажають вносити інформацію про видані ними власні дипломи про вищу освіту до Єдиної державної електронної бази з питань освіти, повинні пройти процедуру ліцензування освітньої діяльності. Заклади вищої духовної освіти, які бажають видавати дипломи державного зразка, повинні пройти процедуру акредитації освітньої програми.

Із змісту наведених норм вбачається, що громадяни, які навчаються, у тому числі, у вищих духовних навчальних закладах, користуються правами і пільгами щодо відстрочення проходження військової служби лише за умови, якщо такий духовний заклад пройшов ліцензування освітньої діяльності.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що духовний заклад, у якому навчається Позивач - Теологічна семінарія християн віри євангельської (ідентифікаційний код - 21707749) ліцензування освітньої діяльності не пройшов.

Суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції стосовно посилань Позивача на те, що духовні навчальні заклади діють на підставі своїх статутів, а проходження процедури ліцензування освітньої діяльності є виключним правом духовного закладу судом, Наведені Позивачем підстави не зміняють обставин того, що громадяни України користуються правами і пільгами щодо відстрочення проходження військової служби лише за умови, якщо навчальний заклад пройшов ліцензування освітньої діяльності.

За таких обставин, у спірних правовідносинах у Позивача відсутнє право на відстрочку від призову на строкову військову службу для здобуття освіти.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

За даних обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об`єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються належними письмовими доказами, які зібрані та досліджені судом у судовому засіданні під час розгляду даної адміністративної справи, рішення суду першої інстанції у даній справі про відмову у задоволенні адміністративного позову прийнято без порушення норм процесуального та матеріального права, і тому рішення суду першої інстанції у даній адміністративній справі від 10 січня 2020 року необхідно залишити без змін.

Доводи апеляційної скарги Позивача спростовуються дослідженими у справі доказами і не можуть бути підставою для скасування рішення суду, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 243, 311, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 січня 2020 року у справі №160/10183/19 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Головуючий - суддяВ.В. Мельник

суддяД.В. Чепурнов

суддяС.В. Сафронова