Постанова

від 25.03.2020 по справі 409/59/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

25 березня 2020 року

м. Київ

справа № 409/59/18

провадження № 61-47227св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Солідарненська сільська рада Білокуракинського району Луганської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Максименко Сергій Олексійович, на рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 05 березня 2018 року у складі судді Третяка О. Г. та постанову Апеляційного суду Луганської області від 05 липня 2018 року у складі колегії суддів: Авалян Н. М., Орлова І. В., Яреська А. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Солідарненської сільської ради Білокуракинського району Луганської області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її сестра ОСОБА_2 , після смерті якої відкрилася спадщина, яка складається із земельних ділянок.

За життя її сестра повідомляла її про те, що має намір скласти на її корить заповіт, проте сам заповіт їй не надала.

Вказувала на те, що про заповіт їй достовірно стало відомо після того як вона знайшла його, перебираючи особисте листування сестри. Після цього вона звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, однак нотаріус відмовив їй у видачі свідоцтва про право власності на спадщину у зв`язку із пропуском строку подання такої заяви.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила визначити їй додатковий строк для прийняття спадщини після ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , терміном два місяці з моменту набрання рішенням суду законної сили.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Білокуракинського районного суду Луганської області від 05 березня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не надала доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини, а також доказів того, що спадкодавець була власником земельної ділянки (паю).

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Луганської області від 05 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність доказів на підтвердження права власності спадкодавця на земельну ділянку (пай), оскільки це спростовується рішенням Білокуракинського районного суду Луганської області від 15 квітня 2016 року, яким спадщина у вигляді права власності на земельну частку (пай) та земельну ділянку визнана відумерлою. Вказане рішення суду набрало законної сили та має преюдиційне значення.

Крім того, обсяг спадкового майна не входить до предмета доказування у справі за позовом про визначення додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини, тому відсутність доказів на підтвердження права власності спадкодавця на майно не може бути підставою для відмови в задоволенні позову.

Разом із тим апеляційний суд дійшов висновку про те, що допущені судом помилки є формальними та не впливають на правильність рішення суду про необґрунтованість позову, оскільки позивач не надала доказів, які можуть бути розцінені як поважні причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення її позову.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що вона без поважних причин пропустила строк для прийняття спадщини, не врахували, що вона не знала про існування заповіту та достовірно дізналась про заповіт лише у 2017 році, коли знайшла його в документах спадкодавця.

Вказувала на те, що, не маючи заповіту, вона вважала, що сестра не складала на її користь заповіту, а тому не подавала заяву про прийняття спадщини.

Зазначала, що її необізнаність про існування заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини.

Крім того, складання заповіту було проявом особистого волевиявлення спадкодавця, який за життя розпорядився своєю власністю.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , після смерті якої відкрилась спадщина.

Згідно із сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії ЛГ № 005204 ОСОБА_2 мала право на земельну частку (пай) розміром 13,38 в умовних кадастрових гектарах.

15 жовтня 1997 року ОСОБА_2 склала заповіт, посвідчений секретарем виконкому Червоноармійської селищної ради Білокуракинського району Луганської області в реєстрі за № 101, згідно з яким заповіла усе своє майно позивачу.

У встановлений законом строк позивач спадщину не прийняла.

Рішенням Білокуракинського районного суду Луганської області від 15 квітня 2016 року визнана відумерлою спадщина у вигляді права на земельну частку (пай) по колишньому КСП Червоноармієць серії ЛГ № 005204 від 20т лютого 1997 року за № 80 розміром 4,69 в умовних кадастрових гектарах та земельної ділянки площею 5,8228 га ріллі на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії РЗ № 446035, що зареєстрований 24 березня 2003 року за № 108, яка відкрилася після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , та передано її у власність територіальної громади Солідарненської сільської ради Білокуракинського району Луганської області.

30 жовтня 2017 року ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 звернулась до приватного нотаріуса Білокуракинського районного нотаріального округу Луганської області Зарубової С. О. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, у задоволенні якої постановою нотаріуса від 31 жовтня 2017 року відмовлено, у зв`язку з пропуском строку на прийняття спадщини.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають.

За загальним правилом положення про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Згідно з частиною третьою статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом України у постанові від 23 серпня 2017 року № 6-1320цс17.

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

Разом із тим, Пленум Верховного Суду України у пункті 24 постанови від 30 травня 2008 року № 7 Про судову практику у справах про спадкування судам роз`яснив, що, вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Отже, позов про визначення додаткового строку на прийняття спадщини підлягає задоволенню у разі пропуску такого строку та доведення поважності причин пропуску строку.

Необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини. У вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17 та у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 629/1886/18 (провадження № 61-11600св19), від 28 жовтня 2019 року у справі № 761/42165/17-ц (провадження № 61-49121св18), від 20 листопада 2019 року у справі № 209/1795/18 (провадження № 61-14842св19), від 21 листопада 2019 року у справі № 626/2055/18 (провадження № 61-17906св19).

Суди попередніх інстанцій не врахували, що позивач є єдиним спадкоємцем померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , яка за життя склала на її ім`я заповіт і про існування цього заповіту позивач дізналась у 2017 році.

Крім того, суди попередніх інстанцій не взяли до уваги таке.

За змістом статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Визнання позову відповідачем - це одностороннє волевиявлення відповідача, спрямоване на припинення спору з позивачем. Право відповідача на визнання позову повністю або частково є проявом принципів диспозитивності і змагальності.

Суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки заяві відповідача від 06 лютого 2018 року (а. с. 25), у якій зазначено, що сільська рада не має претензій за позовом ОСОБА_1 , та у порушення статей 13, 206, 222 ЦПК України не вирішили цієї заяви відповідача.

Відповідно до пунктів 1, 2 і 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Оскільки суди не встановили фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, та не перевірили доводи сторін і надані на їх підтвердження докази, то ухвалені судами судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Максименко Сергій Олексійович, задовольнити частково.

Рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 05 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Луганської області від 05 липня 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. А. Воробйова Б. І. Гулько Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк