Постанова

від 09.04.2020 по справі 826/13134/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/13134/18 Суддя (судді) першої інстанції: Кармазін О.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Ключковича В.Ю.,

суддів Парінова А.Б.,

Беспалова О.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 травня 2019 року (прийняте в порядку письмового провадження, суддя Кармазін О.А.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області, Головного управління Національної поліції в Київській області, Бориспільського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області, Головного управління Національної поліції в Київській області, Бориспільського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області, у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області від 16.07.2018 № 18 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Київській області в Київській області поновити ОСОБА_1 на рівнозначній посаді заступника начальника міського відділу - начальника кримінальної міліції Бориспільського міського відділу (з обслуговування міста Бориспіль та Бориспільського району) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області та зарахувати трудовий стаж з 18.07.2018;

- допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на службі в Головному управлінню Національної поліції в Київській області на рівнозначній посаді заступника начальника міського відділу - начальника кримінальної міліції Бориспільського міського відділу (з обслуговування міста Бориспіль та Бориспільського району) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області з 06.11.2015;

- стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 18.07.2018 і до моменту фактичного поновлення на публічній службі;

- стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області на користь ОСОБА_1 50 000,00 грн. завданої моральної шкоди.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 травня 2019 року у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції повністю і ухвалити нове судове рішення, яким повністю задовольнити позов.

В апеляційній скарзі позивач вказує, що на виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2015 року у справі № 826/7342/14 наказом ГУ МВС України в Київській області від 18.12.2015 № 632 о/с позивача було поновлено на посаді, але, вже наступним наказом ГУ МВС України в Київській області від 21.12.2015 №633 о/с ОСОБА_1 звільнено з 06 листопада 2015 у зв`язку із скороченням штатів. Із наявними наказами позивача було ознайомлено одночасно. Наказ ГУ МВС України в Київській області від 21.12.2015 № 633 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 був оскаржений до Окружного адміністративного суду м. Києва, і було відмовлено у позові постановою у справі №826/836/16 з однієї лише підстави - неподання у тримісячний строк відповідного рапорту про призначення на рівнозначну посаду в органи поліції, при цьому, 05.04.2016 колегія суддів Вищого адміністративного суду України у справі №К/800/36/16 ухвалою скасувала постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2015 року та залишила в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 січня 2015 року, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , щодо поновлення на службі, відмовлено повністю. Отже, наказ ГУ МВС України в Київській області від 18.12.2015 № 632 о/с у частині поновлення ОСОБА_1 , який видавався на виконання скасованої постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2015 року у справі № 826/7342/14 втратив свою чинність, в силі залишився наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області від 19.04.2010 року №229 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ України, а тому, оскільки залишився в силі попередній наказ про звільнення, то на момент видання наказу ГУ МВС України в Київській області від 21.12.2015 №633 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 , позивач не перебував на службі в органах МВС України, тому зазначений наказ є нікчемним.

Також, апелянт наголошує, що з моменту звільнення у 2010 році позивач не працював на посадах в ОВС, що унеможливило по суті надання суду взагалі будь-якої атестації, окрім того, судом не було встановлено, що позивач не відповідає вимогам до кандидатів на службу в поліції, передбаченим статтею 49 Закону України "Про національну поліцію", також, суд не встановив наявність обмежень, пов`язаних зі службою в поліції, визначених статтею 61 Закону України "Про національну поліцію".

06.04.2020 до суду апеляційної інстанції від ГУНП в Київській області надійшло клопотання про перенесення судового засідання на інший час та дату.

Розглянувши доводи такого клопотання, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для його задоволення, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З огляду на викладене, беручи до уваги те, що в матеріалах справи достатньо доказів для її належного розгляду, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження та відмовити у задоволенні клопотання про продовження строку для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

08.04.2020 до суду апеляційної інстанції від Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити в повному обсязі, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.05.2019 залишити в силі.

У відзиві відповідач вказує, що Головним управлінням, з урахуванням відсутності можливості використання на службі, у зв`язку із фактичним припиненням існування та діяльності державного органу виконавчої влади - міліція, та у зв`язку з відсутністю інших підстав звільнення, передбачених Положенням про проходження служби, видано оскаржуваний наказ від 16.07.2018 № 18 о/с, яким капітана міліції ОСОБА_1 відповідно до ч. 10 розділу XI Закону України Про Національну поліцію та пункту 64 г Положення звільнено з органів внутрішніх справ через скорочення штатів.

08.04.2020 до суду апеляційної інстанції від Головного управління Національної поліції в Київській області надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити в повному обсязі, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.05.2019 залишити в силі.

У відзиві відповідач вказує, що позивача звільнено з ГУМВС (посади якого скорочено наказом МВС), а не з ГУНП, і нормами діючого законодавства не передбачено можливості при звільненні з однієї юридичної особи поновитись в іншій, в якій позивач службу не проходив.

Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзивів на неї, колегія суддів зазначає наступне.

Судом апеляційної інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач працював в органах внутрішніх справ, зокрема, у підрозділах по боротьбі з незаконним обігом наркотиків (що підтверджується послужним списком (т.1, а.с. 105 - 110).

Наказом № 326 о/с від 10.07.2009 по Головному управлінню МВС України в Київській області ОСОБА_1 призначено на посаду заступника начальника Бориспільського МВ - начальника кримінальної міліції Бориспільського МВ ГУ МВС України в Київській області (з обслуговування міста Борисполя та Бориспільського району Київської області).

З послужного списку також вбачається, що позивач за час служби мав стягнення: догани, сувора догана, попередження про неповну посадову відповідність, зауваження, зокрема, за: порушення вимог забезпечення режиму таємності та конспірації в службовій діяльності; за зловживання службовим становищем, що виявилось у встановленні неділових стосунків з громадянами; за систематичне порушення службової дисципліни, відсутність показників у роботі по документуванню збувачів наркотиків; складання протоколу допиту свідка без попереднього порушення кримінальної справи, проявлену нещирість при проведенні службового розслідування; недодержання культури та професійної етики в реагуванні на справедливе зауваження, грубість та зухвалість, проявлені до посадової особи, старшої за званням та посадою.

Вказані стягнення зняті (т.1; а.с. 109).

Відповідно до атестаційного листа за період з липня 2009 до квітня 2010 вбачається, що за період служби та на займаній посаді зарекомендував себе посередньо. Накази і вказівки знає, але не завжди вірно ними користується. Має посередні знання за спеціальністю та посередню ерудицію в інших службових питаннях, не проявляє наполегливості та активності при досягненні показників. В побуті веде скромний спосіб життя. По характеру замкнутий, неврівноважений. У колективі авторитетом та повагою не користується. Добре володіє українською мовою. Фізично розвинутий добре. На доброму рівні володіє табельною вогнепальною зброєю та спецзасобами. 09.03.2010 прокуратурою м. Києва порушено кримінальну справу щодо ОСОБА_1 за ознаками складу злочинів, передбачених ч. 3 ст. 364, та частиною 2 статті 307 КК України. Зазначено, що дана подія стала можливою внаслідок низьких моральних та ділових якостей, порушення присяги, кодексу честі працівника міліції, дисциплінарного статуту. Злочинними діями ОСОБА_1 охоронюваним законом державним інтересам заподіяно істотну шкоду у вигляді підриву авторитету працівника державного органу. На підстав наведеного у сукупності, керівництво Бориспільського міського відділу ГУ МВС України в Київській області клопотало про звільнення позивача з ОВС за порушення дисципліни. Висновок безпосереднього керівника: займаній посаді не відповідає, підлягає звільненню з органів внутрішніх справ.

Як вбачається із судових рішень у справі №826/7342/14, які розміщені в Єдиному державному реєстрі судових рішень, наказом ГУ МВС України в Київській області від 01 квітня 2010 року №242 ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ за статтею 64, пункт є (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Зазначений наказ реалізовано наказом ГУ МВС України в Київській області від 19 квітня 2010 року №229 о/с По особовому складу .

Підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності стали висновки службового розслідування, в якому зафіксовано порушення позивачем службової дисципліни, вимог статті 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, яке виявилось у торгівлі особливо небезпечними наркотичними засобами, вступі у неділові стосунки з цивільними особами з метою отримання грошової винагороди.

Як зазначено у судових рішеннях у даній справі, згідно спецповідомлення ГУ МВС України в Київській області від 11 березня 2010 року № 3/8, позивач затриманий в порядку статті 115 КПК України та утримується в ІТТ ГУМВ України в м. Києві. Постановою слідчого в ОВС слідчого відділу прокуратури м. Києва від 09 березня 2010 року порушено кримінальну справу № 50-5749 щодо позивача за ознаками складу злочинів, передбачених частиною 3 статті 364 та частиною 2 статті 307 КК України.

Не погодившись із вищезгаданими наказами, позивач оскаржив їх до суду.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.01.2015 у справі №826/7342/14 у задоволенні позову відмовлено.

10 грудня 2015 постановою Київського апеляційного адміністративного суду у справі №826/7342/14 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.01.2015 задоволено; постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.01.2015 скасовано та прийнято нову постанову; адміністративний позов задоволено повністю; визнано протиправним і скасовано наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області від 01.04.2010 року №242 в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ України; визнано протиправним і скасовано наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області від 19.04.2010 року №229 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ України; зобов`язано Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді - заступника начальника міського відділу - начальника кримінальної міліції Бориспільського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області та зарахувати трудовий стаж з 21.04.2010 року.

18.12.2015 наказом ГУ МВС України в Київській області №632 о/с поновлено ОСОБА_1 на посаді з 21.04.2010.

Надалі, наказом ГУ МВС України в Київській області № 633 о/с 21.12.2015, згідно з п. 10 та п. 11 р. 11 Закону України Про Національну поліцію позивача звільнено у запас Збройних сил за п. 64 г (через скорочення штатів) з 06 листопада 2015 (справа №826/836/16).

У той же час, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05.04.2016 у справі №826/7342/14 касаційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Київській області задоволено; постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2015 року скасовано, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 січня 2015 року (якою було відмовлено у задоволенні позову) залишено в силі.

Надалі, постановою Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №826/7342/14 заяву ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 5 квітня 2016 року у справі № 826/7342/14 задоволено; ухвалу Вищого адміністративного суду України від 5 квітня 2016 року та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 січня 2015 року скасовано; постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2015 року залишено в силі.

При цьому, постановою Деснянського районного суду м. Києва від 26 березня 2014 року кримінальну справу відносно ОСОБА_1 , в частині обвинувачення за ст. 364 ч. 3 КК України закрито на підставі ст. 6 ч. 1 п. 2 КПК України (1960 року). Вказана постанова набрала законної сили 03 квітня 2014 року.

Вироком Деснянського районного суду м. Києва від 7 травня 2015 року у ОСОБА_1 визнано невинним в пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 368, ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 368, ч. 1 ст. 366 КК України та виправданим за недоведеності участі у вчиненні злочинів.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 4 листопада 2015 року (номер рішення в ЄДРСР 53434722) вирок Деснянського районного суду м. Києва від 7 травня 2015 року залишено без змін.

14.05.2018 наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області №15 о/с поновлено капітана міліції ОСОБА_1 , заступника начальника - начальника кримінальної міліції Бориспільського міського відділу (з обслуговування міста Борисполя та Бориспільського району), з 21 квітня 2010 року. Підстава - постанова Верховного суду України від 25.04.2018 № 826/7342/14, лист відділу правового забезпечення від 10.05.2018 № 2680. Одночасно скасовано пункт наказу ГУ від 19.04.2010 № 229 о/с в частині звільнення позивача.

17.05.2018 позивачу вручено попередження, в якому зазначено, що у зв`язку з проведенням реорганізації органів внутрішніх справи, а саме: ліквідації територіальних органів внутрішніх справ, утворення нового органу Національна поліція та скорочення посад в міліції, адміністрація попередила позивача про звільнення із займаної посади з 16.07.2018 згідно з п. 1 ст. 40 та статті 49-2 КЗпП України, ст. 77 п. 1 п/п. 4 (у зв`язку зі скороченням штатів або проведення організаційних заходів).

18.05.2018 ОСОБА_1 звернувся із запитом до ГУ МВС України в Київській області та ГУ НП у Київській області про те, що на заяву позивача від 08.05.2018 до ГУ МВС України у Київській області позивачем отримана відповідь від 14.05.2018, в якій зазначено про поновлення позивача на посаді та про попередження про наступне звільнення у зв`язку із скороченням штатів. У цьому запиті позивач поставив 24 питання та 6 пов`язаних додаткових питань. Зазначив, що хотів би проходити службу в поліції.

У заяві від 21.05.2018 на ім`я Міністра внутрішніх справ України позивач зазначає, що 07.05.2018 він звернувся із заявою до ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Київській області, в якій просив негайно виконати постанову Верховного Суду, а також з низкою супутніх питань. У заяві на ім`я міністра позивач зазначив, що у зверненні до ГУ МВС України у Київській області зазначив, що бажав би проходити подальшу службу в поліції, оскільки відповідає вимогам до поліцейських.

У цій же заяві на ім`я міністра позивач зазначив, що цього ж дня звернувся із заявою до начальника ГУ НП у Київській області, в якій повідомив про бажання проходити подальшу службу в поліції, оскільки відповідає встановленим вимогам. У цій заяві позивач також повідомив міністра про отримання 16.05.2018 від Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області відповіді про поновлення позивача на посаді з 21.04.2010 та одночасно повідомлено, що посада скорочена відповідно до вищезгаданих наказів від 06.11.2015 № 1388 та від 30.11.2015 № 2054, попереджено про можливе наступне вивільнення із займаної посади з 13.04.2018 згідно з п. 1 ст. 40 та ст. 49-2 КЗпП України, у зв`язку з цим, запропоновано прибути до управління кадрового забезпечення ГУ для вирішення питання щодо подальшого проходження служби.

У цій же заяві зазначено, що 17.04.2018 позивач прибув до Головного управління де отримав витяг з наказу № 15 о/с від 14.05.218 про скасування наказу від 19.04.2010 № 220 о/с та поновлення на посаді з 21.04.2010. Також, отримано витяг з наказу № 26 о/с від 14.05.218 про скасування наказу ГУ від 19.04.2010 № 229 о/с в частині звільнення позивача.

При цьому, як зазначає позивач у цьому листі, в цей же день його попереджено про можливе звільнення з 16.07.2018. Також, повідомлено міністра, що працівник кадрової служби не відповів на низку питань позивача, у т.ч.: про присвоєння звання - полковник міліції за вислугою років; які посади будуть запропоновані. Надалі у листі також зазначаються обставини звернення 18.05.2018 із запитами до ГУ МВС України у Київській області та ГУ НП у Київській області, в яких позивач просив надати відповіді на 29 питань, у т.ч. щодо вирішення питання про прийняття позивача до поліції, питання щодо визначення медичного закладу, яким може користуватися позивач та члени сім`ї, чи розповсюджуються на нього пільги на придбання путівок у санаторій. У заяві позивач просив, крім іншого, працевлаштувати його на службу в ОВС на рівнозначній посаді заступника начальника МВ - начальника кримінальної міліції Бориспільського МВ ГУ МВС України в Київській області.

Водночас, позивач звернувся до міністра з рапортом аналогічного змісту.

23.05.2018 ГУ МВС України в Київській області надало позивачу відповідь, в якій повідомлялось про поновлення на посаді згідно наказу від 14.05.2018 № 15 о/с. Водночас, зазначено про скорочення посади та нагадано, що 17.05.2018 позивача попереджено про наступне звільнення з 16.07.2018. Звернута увага на те, що остання позитивна атестація датована 2007, а також на те, що проходження служби в НП можливо згідно розділу 6 Добір на посаду поліцейського Закону України Про Національну поліцію на загальних підставах.

29.05.2018 позивач звернувся із заявою до Голови Національної поліції та просив прийняти його на службу до поліції, запропонувати рівнозначну посаду, надати перелік всіх вакантних посад. Також одночасно було подано рапорт аналогічного змісту.

29.05.2018 позивачем також було подано заяву до ГУ НП у Київській області, аналогічну за змістом, що і на адресу міністра, з проханням прийняти на службу до поліції, запропонувати рівнозначну посаду, надати перелік вакантних посад. 29.05.2018 подано також рапорт аналогічного змісту.

04.06.2018 за № А-425 о/п ГУ НП у Київській області надано позивачу відповідь, в якій зазначено про ліквідацію ГУ МВС, необхідність звернення до ГУ МВС України в Київській області.

05.06.2018 за №№ А-773, А-774 ГУ НП у Київській області повідомило позивача про ліквідацію органів внутрішніх справ та звернута увага на те, що ГУ не є правонаступником ГУ МВС. Звернута увага, що питання про проходження служби у поліції може бути вирішено відповідно до розділу 6 Закону України Про Національну поліцію . Запропоновано ознайомитись з відкритими конкурсами на вакансії.

14.06.2018 ГУ НП повідомило про можливість проходження служби у порядку розділу 6 Закону України Про Національну поліцію .

18.06.2018 позивач звернувся до міністра і заявою в якій просив вже запропонувати йому не атестовану посаду в МВС України рівнозначну раніше займаній посаді.

Листом від 25.06.2018 за № А-777, 3464, 3102 ГУ МВС України в Київській області повідомило про надання відповідей на раніше надіслані адвокатські запита. Нагадано, що 17.05.2018 ОСОБА_1 власноруч підписано попередження про можливе вивільнення з 16.07.2015.

Аналогічно, листом від 25.06.2018 №А-777, 3464, 3102 ГУ НП повідомило адвоката про надання відповідей на раніше надані адвокатські запити. Повідомлено, що питання подальшого проходження вирішуються у відповідності до вимог розділу 6 Закону України Про Національну поліцію .

26.06.2018 за № 3323/12/1/1/03-2018 Національна поліція у відповідь на листи до міністра та голови НП знову звернула увагу позивача на те, що ОВС ліквідовані, а відповідно до п. 9 розділу 11 перехідних положень Закону України Про Національну поліцію за заявою, поданою упродовж трьох місяців з дня опублікування закону працівники міліції могли бути прийняті на службу до поліції. Разом з цим, звертається увага, що органи поліції не зобов`язані в обов`язковому порядку приймати колишніх працівників міліції на службу до поліції.

Наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області від 16.07.2018 № 18 о/с звільнено відповідно до п. 64 г Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом капітана міліції ОСОБА_1 (М-085701), заступника начальника - начальника кримінальної міліції Бориспільського міського відділу (з обслуговування міста Борисполя та Бориспільського району), з 16 липня 2018 року. Вислуга років: календарна 22 роки 11 місяців 01 день, пільгова - 27 років 11 місяців 02 дні. Підстава: ч. 10 Розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про Національну поліцію .

З акту від 16.07.2018 №1829/109/12 (т.1, а.с. 101) вбачається, що позивач категорично відмовився отримати трудову книжку, додаток № 26 до порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних, посвідчення про прописку до призовної дільниці та витяг з наказу від 16.07.2018 № 18 о/с. У зв`язку з цим листом від 16.07.2018 (т.1, а.с. 102) позивачу запропоновано прибути до ГУ для отримання документів.

Вважаючи протиправним наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області від 16.07.2018 № 18 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що рішення суб`єкта владних повноважень є законним та обґрунтованим, прийнятим в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому скасуванню не підлягає.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Приписами статті 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов`язки регулювався Законом України від 20 грудня 1990 року № 565-XII Про міліцію .

Так, відповідно до статті 18 вказаного Закону порядок та умови проходження служби в міліції регламентується Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114, згідно з пунктом 8 якого дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться, зокрема у зв`язку зі скороченням штатів - у разі відсутності можливості використання на службі.

За приписами пункту 64 г Положення № 114, на підставі якого звільнено позивача, особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

У взаємозв`язку з наведеним, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 36 Кодексу законів про працю у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до ч. 1 ст. 49-2 КЗпП про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Для таких цілей мають досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про тимчасове виконання обов`язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо. Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників.

Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом приготування довідки в довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі. Тобто, ці обставини повинен був з`ясовувати сам роботодавець, приймаючи відповідне рішення.

При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП України.

Пункти 1-3 частини 2 статті 42 КЗпП України передбачають, що при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України Про зайнятість населення , власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Водночас, на момент розгляду справи Закон № 565-ХІІ втратив чинність та вступив у дію Закон України від 2 липня 2015 року № 580-VІІІ Про Національну поліцію .

Відповідно до пункту 1 Розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про Національну поліцію , останній набирає чинності через три місяці з дня наступного за днем його опублікування, крім: 1) пунктів 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17 - 18 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування; 2) частини сьомої статті 15 та частини п`ятої статті 21 цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2017 року.

Закон України "Про Національну поліцію" опублікований в офіційному виданні "Голос України" 6 серпня 2015 року за № 141-142 і набрав чинності 7 листопада 2015 року.

Враховуючи викладене, пункти 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17 - 18 розділу XI "Прикінцеві та Перехідні положення" цього Закону набирають чинності з 7 серпня 2015.

Відповідно до п. 8 розділу XI "Прикінцеві та Перехідні положення" цього Закону з дня опублікування цього Закону, яким є 06.08.2015, всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Відповідно до п. 9 цього розділу Закону працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Відповідно до п. 10 цього ж розділу Закону, працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

В свою чергу, з аналізу п. 8, 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114 слідує, що працівник міліції, посада якого скорочена, може бути прийнятий на службу до поліції, за умови його відповідності вимогам до поліцейських, одним із двох способів: шляхом видання наказу про призначення за його згодою або шляхом проходження конкурсу.

У першому випадку формою волевиявлення особи є надання згоди на призначення на посаду. При цьому, наданню згоди повинна передувати пропозиція щодо призначення на відповідну посаду, тобто ініціатива керівництва. Згода особи є відповіддю на цю ініціативу, а наслідком згоди є призначення особи на посаду відповідно до узгодженої пропозиції. Така ініціатива є обов`язковою, оскільки без неї не може бути виявлено наявність чи відсутність можливості подальшого використання особи на службі відповідно до підпункту г пункту 64 Положення № 114.

У другому випадку необхідна ініціатива особи щодо участі в конкурсі. Спосіб виявлення такої ініціативи визначається порядком проведення конкурсу та може мати форму письмової заяви (рапорту).

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 № 730 Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції та ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ, у тому числі Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області та Бориспільський міський відділ (з обслуговування міста Бориспіль та Бориспільського району) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області, і створено новий орган - Головне управління Національної поліції в Київській області.

Слід зауважити, що Верховний Суд України в постановах від 04 березня 2014 року (справа № 21-8а14), від 27 травня 2014 року (справа № 21-108а14), від 28 жовтня 2014 року (справа № 21-484а14) сформулював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

При цьому в Законі України "Про Національну поліцію", постанові Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730 чи інших нормативно-правових актах не зазначено про відмову держави від виконання завдань та функцій, які були покладені на органи міліції, а відтак, в даному випадку фактично мала місце реорганізація зазначеного правоохоронного органу, оскільки відповідна функція держави ліквідована не була.

Аналогічність завдань міліції та поліції, встановлених статтею 3 Закону України "Про міліцію" та статтею 2 Закону України "Про Національну поліцію" відповідно, ліквідація обласних управлінь Міністерства внутрішніх справ України з одночасним створенням аналогічних територіальних органів Національної поліції, використання органами Національної поліції в своїй діяльності нормативно-правових актів (наказів) Міністерства внутрішніх справ України свідчить про фактичну ліквідацію державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, та як наслідок, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі №815/6557/16.

З урахуванням наведеного у сукупності та підсумовуючи аналіз нормативного регулювання сфери спірних відносин, слід дійти висновку, що вищезазначені норми та, зокрема, Положення, на яке (Положення) міститься посилання у оскаржуваному наказі, у сукупності створюють три передумови для звільнення особи зі служби через скорочення штатів (щодо обставин повторного звільнення позивачки), які можуть бути підставою для звільнення, у т.ч. кожна окремо, а саме: при відмові працівника міліції від проходження служби в поліції; не прийнятті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення; при відсутності можливості подальшого використання на службі, що відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 20.09.2018 у справі №815/497/16.

У постанові від 04.10.2018 у справі №813/6353/15 Верховний Суд також вказав на те, що, даючи оцінку правомірності звільнення працівника міліції у зв`язку зі скороченням штатів, суди, окрім іншого, повинні з`ясувати дотримання процедури звільнення.

Крім того Верховний Суд в аналогічних спірних правовідносинах в постанові від 20.06.2018 у справі №804/843/16 звертає увагу на необхідність встановлення обставин щодо неможливості подальшого використання позивача на службі при вирішенні спору.

При цьому, за наведених правил, прийняття на службу у поліцію є правом відповідного органу поліції та не є імперативним обов`язком, ці органи користуються в обумовлених законом рамках розсудом вирішення даних питань.

В даному випадку колегія суддів звертає увагу на наступні обставини.

Як вже було зазначено, 10 грудня 2015 постановою Київського апеляційного адміністративного суду у справі № 826/7342/14 скасовано накази від 01 квітня 2010 року №242 та від 19 квітня 2010 року №229 про звільнення позивача з органів внутрішніх справ за статтею 64, пункт є (за порушення дисципліни).

Надалі, наказом ГУ МВС України в Київській області № 633 о/с 21.12.2015, згідно з п. 10 та п. 11 р. 11 Закону України Про Національну поліцію ОСОБА_1 звільнено у запас Збройних сил за п. 64 г (через скорочення штатів) з 06 листопада 2015.

Вказаний наказ став предметом судового оскарження в справі № 826/836/16.

Відповідно до постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.08.2016 у справі №826/836/16 (яка набрала законної сили 04.10.2016) у задоволенні позову позивача відмовлено у повному обсязі.

Крім іншого, у постанові суду зазначено, що в матеріалах справи відсутні докази подання позивачем у визначений Законом України Про Національну поліцію період рапорту про подальше проходження служби у поліції . Враховуючи, що питання щодо подальшого проходження позивачем служби органах національної поліції не було вирішено в порядку п. 9 - 10 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію", отже при прийнятті оскаржуваного наказу відповідач діяв відповідно до згадуваних норм Закону України "Про Національну поліцію".

Таким чином, наразі наявний наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області від 21.12.2015 № 633 о/с, який визнаний судом законним, не скасований та є чинним, яким позивача звільнено у зв`язку із скороченням штатів.

Наведеним наказом та судовим рішенням у справі №826/836/16 встановлено наявність обставин, які є підставою для звільнення позивача у зв`язку із скороченням штатів, що у сукупності, відповідно, є правовою перешкодою для переоцінки, визнання протиправним та скасування оскаржуваного наказу від 16.07.2018 № 18 о/с про звільнення позивача у зв`язку із скороченням штату, оскільки, з урахуванням постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.08.2016 у справі №826/836/16 та обставин, встановлених у даній справі, останній ґрунтується на тих же обставинах (ліквідація міліції та створення поліції) та підставах звільнення (за скороченням штатів), що і наказ від 21.12.2016, та є формою реалізації обставин, визнаних законними судом у рішенні у справі №826/836/16, які є підставою для звільнення у зв`язку із скороченням штатів у ГУ МВС, та формою реалізації власне наказу від 21.12.2016 після поновлення на посаді у зв`язку із скасуванням наказів 2010 року.

При цьому, зазначений наказ не був предметом оцінки у справі №826/7342/14, а відтак скасування наказів 2010 року не впливає на юридичну значимість наказу від 21.12.2015 для цілей оцінки оскаржуваного у даній справі наказу.

Також, позивач зазначає, що був позбавлений права в порядку п. 9, п. 10 Розділу ХІ Прикінцевих та Перехідних положень Закону України Про Національну поліцію подати заяву про прийняття на службу до поліції, оскільки рішення Верховного Суду про його поновлення було прийнято лише у 2018 році, коли він і став звертатися щодо переходу на службу до поліції.

Однак, як вже зазначалося, постанову Київського апеляційного адміністративного суду про скасування наказів 2010 року було ухвалено 10.12.2015 і лише 21.12.2015 було прийнято наказ № 633 о/с згідно з п. 10 та п. 11 р. 11 Закону України Про Національну поліцію про звільнення позивача у запас Збройних сил за п. 64 г (через скорочення штатів).

Тобто, навіть враховуючи закінчення 06.11.2015 тримісячного строку вираження волевиявлення щодо продовження служби у поліції, позивач не скористався своїм правом та не виявив хоча б у цей нетривалий період (після ухвалення постанови та прийняття наступного наказу) свого бажання працювати у поліції, що власне було встановлено і у рішенні у справі № 826/836/16, що вказує на відсутність підстав для застосування п. 9 Розділу ХІ Прикінцевих та Перехідних положень Закону України Про Національну поліцію для цілей продовження служби позивача у поліції (працевлаштування до поліції), що у свою чергу вказує на правомірність застосування відповідачем-1 п. 10 зазначеного розділу Закону.

Крім того, положення п. 9 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про Національну поліцію обумовлюють можливість продовження служби працівниками міліції у поліції відповідністю вимогам до поліцейських , визначеним цим Законом.

Так, відповідно до положень статей 51-55, 57 Закону України Про Національну поліцію , Типового порядку, затвердженого наказом МВС України 25.12.2015 № 1631 та Інструкції, затвердженої наказом МВС України 17.11.2015 № 1465, придатність до служби визначається, крім іншого, з урахуванням виявлення рис, типів характеру, стилю поведінки кандидата, визначення його емоційного стану, придатності кандидата до служби в умовах підвищеного психологічного навантаження. При цьому, під час служби враховуються, крім іншого, дисциплінованість, принциповість у вирішенні службових питань, уміння будувати свої стосунки з громадянами та колегами по службі, здатність працювати над усуненням особистих недоліків, авторитет у колективі та серед населення; прагнення до вдосконалення службової діяльності, почуття особистої відповідальності, стійкість моральних принципів, сміливість, рішучість, організованість, здатність контролювати власні емоції, поведінка поза службою; культура в службі та ставлення до підвищення свого освітнього та культурного рівнів.

У даному випадку вказані норми та акти хоча і регулюють різні етапи, пов`язані із службою у поліції (вступ на службу, проходження служби, проведення конкурсів, атестування), але у своїй сукупності формують єдиний погляд та підхід до характеристики та якості особи, яка представляє державу у такій специфічній сфері її діяльності як забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що остання позитивна атестація датована 2007 роком.

При цьому, зміст атестаційного листа за період з липня 2009 до квітня 2010 з містить висновки про невідповідність позивача займаній посаді, висновок щодо чого сформований не лише щодо подій, пов`язаних з порушенням кримінальної справи.

Вказані висновки не спростовані позивачем, не скасовані та є чинними, що у своїй сукупності свідчить про обґрунтованість висновку відповідачів щодо відсутності можливості подальшого використання позивача на службі та наявність підстав для звільнення зі служби в ОВС через скорочення штатів у зв`язку з неприйняттям працівника міліції на службу до поліції.

Відтак, колегія суддів приходить висновку, що наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області від 16.07.2018 № 18 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ не підлягає скасуванню, оскільки такий прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог та їх обґрунтування, системного аналізу положень вказаних правових актів, оцінки за своїм внутрішнім переконанням поданих сторонами доказів, що ґрунтується на всебічному, безпосередньому, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваного наказу, який за висновком суду є правомірним, та, відповідно, не вбачає підстав для задоволення позову в цій частині, а відтак погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.

При цьому, колегія суддів роз`яснює позивачу, що порядок призначення на посади поліцейських визначений у статті 48 Закону України № 580-VІІІ.

За змістом статті 52 указаного Закону з метою добору осіб, здатних професійно виконувати повноваження поліції та посадові обов`язки за відповідною вакантною посадою, у випадках, передбачених цим Законом, проводиться конкурс на службу в поліції та/або на зайняття вакантної посади.

Конкурс проводиться відповідною поліцейською комісією.

В силу частини 1 статті 51 Закону України № 580-VІІІ для забезпечення прозорого добору (конкурсу) та просування по службі поліцейських на підставі об`єктивного оцінювання професійного рівня та особистих якостей кожного поліцейського, відповідності їх посаді, визначення перспективи службового використання в органах поліції утворюються постійні поліцейські комісії.

Отже, Законом України №580-VІІІ передбачено певну процедуру прийняття на службу в органи Національної поліції, що вимагає вчинення певних дій як осіб, які приймаються на службу в поліції (як таких, що приймаються на службу вперше, так і для колишніх працівників міліції, які виявили бажання працювати в поліції), а також посадових осіб органів (закладів, установ) поліції.

Відтак, позивач, у випадку наявності бажання проходити службу в органах поліції, не позбавлений можливості пройти відповідну процедуру конкурсного відбору.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що позивача звільнено з посади у Бориспільському міському відділі (з обслуговування міста Бориспіль та Бориспільського району) ГУ МВС в Київській області.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" роз`яснено, що при ліквідації підприємства (установи, організації) правила пункту 1 статті 40 КЗпП можуть застосовуватись і в тих випадках, коли після припинення його діяльності одночасно утворюється нове підприємство. В цих випадках працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку.

Відтак, враховуючи вищевикладене, оскільки суд не може перебирати на себе виключні повноваження, що здійснюються установою у питаннях кадрового забезпечення, то, навіть у випадку задоволення позову, відсутні нормативно визначені обов`язки ГУ НП в Київській області поновити ОСОБА_1 на рівнозначній посаді заступника начальника міського відділу, з яким позивач не мав та не має трудових відносин.

Разом з тим , оскільки наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області від 16.07.2018 № 18 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ є правомірним, відсутні підстави для задоволення інших позовних вимог, у т.ч. щодо відшкодування моральної шкоди, оскільки такі є похідними від вимоги про скасування наказу.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, що відповідачами, в даному випадку, виконано.

Відтак, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції винесене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, судом повно з`ясовано обставини справи, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя В.Ю. Ключкович

Судді А.Б. Парінов

О.О. Беспалов