Постанова

від 09.04.2020 по справі 1.380.2019.004920

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2020 рокуЛьвівСправа № 1.380.2019.004920 пров. № А/857/2857/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Шевчук С.М.,

суддів Кухтея Р.В., Носа С.П.,

за участі секретаря судового засідання Ігнатищ Л.М.,

представника позивача Піхоцького В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2019 року (рішення ухвалене у м. Львів, під головуванням судді Лунь З.І., повний текст рішення складено 10 . 12.2019року) у справі №1.380.2019.004920 за адміністративним позовом Підприємства "Енергоцентраль-Електрон" - Дочірнього підприємства ПАТ "Концерн-Електрон" до Головного управління ДПС у Львівській області про скасування повідомлення - рішення, суд-

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Підприємство «Енергоцентраль-Електрон» Дочірнього підприємства ПАТ «Концерн-Електрон» звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ГУ ДФС у Львівській області №0009501401 та №0009511401 від 27.06.2019.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2019 року визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області №0009501401 від 27.06.2019 та №0009511401 від 27.06.2019.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління ДФС у Львівській області (місцезнаходження: 79003, м.Львів, вул.Стрийська, 35, код ЄДРПОУ 39462700) на користь Підприємства «Енергоцентраль-Електрон» Дочірнього підприємства ПАТ «Концерн-Електрон» (місцезнаходження: 79018, м. Львів, вул. Залізнична, 18, код ЄДРПОУ 23961937) судові витрати в сумі 1921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) грн.00коп.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

На підтвердження доводів апеляційної скарги відповідач вказує, що позивач використовує належні йому об`єкти нерухомого майна відмінні від земельної ділянки не для промислового виробництва, а шляхом передачі їх в оренду для інших суб`єктів господарювання, а відтак на позивача не поширюються пільги передбачені «є» 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу. У відзиві позивач привів доводи які по суті співпадають з рішенням суду першої інстанції, а зокрема позивач зазначив, що склад з адміністративними приміщеннями; будинок будівельного виробництва; промбаза РСУ на думку позивача є об`єктами промисловості. Як наслідок позивач вважає, що відповідно підпункту «є» 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України зазначені об`єкти нерухомого майна не є об`єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Також позивач стверджує, що підпункт «є» 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України жодним чином не пов`язує виключення будівель промисловості з об`єктів оподаткування в залежності від того, в чиєму користуванні вони знаходяться.

Відповідач був повідомлений про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги у відповідності до вимог ст.124 КАС України, шляхом надіслання повідомлень засобами поштового зв`язку, що підтверджується зворотнім рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення та на електронну пошту, зазначену даним учасником справи, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази. В судове засідання не прибув, про причини неприбуття не повідомив. Клопотань про відкладення слухання справи не направляв.

ІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи обставини, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, видами діяльності Підприємства «Енергоцентраль-Електрон» Дочірнього підприємства ПАТ «Концерн-Електрон» є будівництво житлових і нежитлових будівель .

Філія «Енергосервіс-Електрон» Дочірнього підприємства «Енергоцентраль-Електрон» ВАТ«Концерн-Електрон» (37484110) - зареєстрована управлінням державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради 28.01.2011 за №141510300090006568.

У період з 01.01.2016 по 06.05.2019 Філія «Енергосервіс-Електрон» Дочірнього підприємства «Енергоцентраль-Електрон» ВАТ «Концерн-Електрон» фінансово- господарської діяльності не здійснювала.

На підставі направлень, виданих ГУ ДФС у Львівській області від 0 7 .0 5.2019 №4434, №4435, №4436, №4437 проведена позапланова виїзна документальна перевірка Підприємства «Енергоцентраль-Електрон» Дочірнього підприємства ПАТ «Концерн-Електрон» з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного, єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2016 по 06.05.2019.

За результатами перевірки позивача складено акт від 22 .0 5.2019 №736/14.1/23961937 у якому відображені обставини щодо порушення позивачем:

- п.п. 49.1, п. 49.2 ст. 49; п.п. 266.6.1. п. 266.6 ст. 266; п.п. 266,7.5. п. 266.7 ст. 266ПК України, яке виразилось у неподанні позивачем податкової декларації з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016-2019 роки;

-п.п. 266.1.1 п. 266.1, п.п. 266.2.1 п. 266.2, п.п. 266.3.1 п. 266.3, п.п. 266.5.1 п. 266.5, п.п. 266.9.1. п. 266.9 ст. 266 Податкового кодексу, в результаті чого підприємством не нараховано та не сплачено податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, всього у сумі 9522,68грн., у тому числі за 2016 рік - у сумі 733,44грн., за 2017 рік - у сумі - 560 ,00грн., за 2018 рік - у сумі 3021,68грн., за січень-квітень 2019року у сумі 1237,56грн.

Актом перевірки зафіксовані обставини щодо фактичної передачі належних позивачу об`єктів нерухомого майна склад з адміністративними приміщеннями інв. №10289; будинок будівельного виробництва, інв. №10290; промбаза РСУ, інв. №89194 передані у період 2016 -2019рр в орендне користування іншим суб`єктам господарювання.

На підставі висновків вказаного акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення - рішення від №0009501401, № 0009511401 від 27.06.2019, якими підприємству нараховане грошове зобов`язання зі слати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в розмірі 9552,68грн., штрафні санкції в сумі 2 338,17грн., всього на суму 11940,85грн., а також застосовано фінансову санкцію в розмірі 510 ,00грн. за неподання податкових декларацій з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Позивач звернувся до ДФС України із скаргою від 0 4 .0 7.2019 №09/19 на податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Львівській області №0009501401, №0009511401 від 27.06.2019 .

ДФС України 25 .0 7.2019 рішенням №35389/6/99-99-11-06-01-25 продовжила строк розгляду скарги Підприємства «Енергоцентраль-Електрон» Дочірнього підприємства ПАТ «Концерн-Електрон» до 0 6 .0 9.2019 (включно).

За результатами розгляду вказаної скарги Підприємства «Енергоцентраль-Електрон» Дочірнього підприємства ПАТ «Концерн-Електрон» ДФС України прийняла рішення від 05 .0 9.2019 №717/6/99-00-08-05-05, яким залишено без змін податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Львівській області №0009501401, №0009511401 від 27.06.2019, а скаргу Підприємства «Енергоцентраль-Електрон» Дочірнього підприємства ПАТ «Концерн-Електрон» без задоволення.

Позивач не погоджуючись із оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями, звернувся до суду з позовом , в якому просив визнати такі протиправними та скасувати.

ІІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Склад з адміністративними приміщеннями, будинок будівельного виробництва та промбазу РСУ Підприємство «Енергоцентраль-Електрон» (колишнє найменування ДП «Енергоцентраль» ) отримано від ПрАТ «Концерн-Електрон» (колишнє найменування ВАТ «Концерн-Електрон» ), що є єдиним засновником і учасником підприємства та володіє 100 % його статутного капіталу, у зв`язку з необхідністю організації перспективних виробництв (виробництва пінобетонних блоків, будівельних матеріалів, металоконструкцій із застосуванням різних видів металозварювання та нанесення захисного покриття) на підставі рішення правління ВАТ «Концерн-Електрон» від 03.02.2009 (протокол 4 п. 9) та актів приймання-передачі як внесок у статутний капітал.

Вищезгадані будівлі підприємства не є новими, збудовані ще в радянський період, входили в майновий комплекс концерну «Електрон» Міністерства радіопромисловості СРСР. В подальшому при перетворенні концерну «Електрон» в акціонерне товариство ввійшли до статутного капіталу ВАТ «Концерн-Електрон» . Свого призначення за період перебування у підприємства вище перелічені будівлі не змінювали, про що, зокрема, свідчить найменування будівель на балансі підприємства.

Підприємство «Енергоцентраль-Електрон» Дочірнього підприємства ПАТ «Концерн-Електрон» є промисловим підприємством.

На земельних ділянках, що належить позивачу на праві власності, розташовано ряд будівель та споруд різного призначення, які складають цілісний майновий комплекс підприємства.

Суд першої інстанції вважає безпідставним висновок відповідача, яким зміст поняття «будівлі промисловості» обмежено лише промисловими та складськими будівлями, тобто лише тими, що використовуються для виробництва. Будівлі, які не задіяні, використовуються позивачем для адміністративного, побутового, транспортного забезпечення, виконання інших функцій, необхідних для забезпечення роботи підприємства. Також власник має право володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, в тому числі передавати у користування іншим суб`єктам.

Будь-яких доказів використання позивачем приміщень для цілей , не пов`язаних з роботою підприємства відповідачем не надано. За таких обставин, будівлі, як виробничі, так і адміністративні й допоміжні, що входять до складу майнового комплексу та використовуються для цілей забезпечення його діяльності необхідно відносити до будівель промисловості в розумінні п.п «є» п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, що дає підстави для висновку, що належні позивачу нежилі приміщення підпадають під визначення «будівлі промисловості» , а відтак є користуються пільгою в оподаткуванні.

ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.

Отже, спірним у цій справі є питання правомірності донарахування податковим органом грошових зобов`язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, власнику нежитлового приміщення, що віднесене до будівель промисловості, та можливість застосування положень підпункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України до будівлі, яка хоч і віднесена до будівель промисловості згідно з правовстановлюючими документами, однак не використовується у виробничому процесі промислових підприємств.

Судом встановлено, і це не заперечується сторонами, що належні позивачу будівлі не використовується за її функціональним призначенням, а саме як будівля промисловості, оскільки не використовується для виготовлення промислової продукції, а є такою що передана в оренду для інших суб`єктів господарювання.

Згідно з підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об`єктом оподаткування, згідно з положеннями підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Положеннями підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України встановлюються податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Так підпунктом є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Податкового кодексу України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 Податкового кодексу України).

Підставою для звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податків за правилами підпункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України є особливість, що характеризує об`єкт оподаткування.

Застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 17.02.2020року по справі № 820/3556/17 висловив правову позицію стосовно порядку застосування підпункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.

Зокрема Верховний Суд зазначив, що: …Конструкція згаданих правових норм дозволяє суду застосувати і такий вид тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту, як поширювальне тлумачення, в частині об`єкта оподаткування - предмета будівлі промисловості , оскільки норми не містять вичерпного переліку таких об`єктів та оскільки відсутні положення, які є винятком із загального правила.

При цьому застосовування системного способу тлумачення, який вимагається при застосуванні поширювального тлумачення дозволяє дійти до наступних висновків.

Сама по собі специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.

Обираючи за вихідне поняття промисловість , у зв`язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.

Оскільки будівлі промислові , які є у складі об`єктів нежитлової нерухомості виступають загальним критерієм визначення об`єкта оподаткування (підпункт ґ підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України), то встановлення пільги шляхом звільнення від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, будівель промисловості , зокрема виробничих корпусів, цехів, складських приміщень промислових підприємств (підпункт є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України) не свідчить про недостатню чіткість податкового законодавства, оскільки увівши певний загальний критерій будівлі промислові , законодавець визначив спеціальний об`єкт (об`єкти) який звільнено від оподаткування, і зі змісту норми зрозуміло, яких об`єктів стосується така пільга.

При цьому, оскільки саме законодавець приймає рішення про встановлення пільг, то він може в подальшому змінити норму, яка встановлює преференцію, не змінюючи загального критерію, про який йшлося вище.

Отже, підстав для застосування компенсаторних правозастосовних нормативних механізмів - презумпції правомірності рішень платника податку (у даному випадку відповідно підпункт 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 та пункт 56.21 статті 56 Податкового кодексу України) не виникає, оскільки немає колізії нормативно-правового регулювання.

Таке застосування вказаної правової норми відповідає принципам рівності усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації (підпункт 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України), єдиного підходу до встановлення податків і зборів (підпункт 4.1.11 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України) і нейтральності оподаткування (підпункт 4.1.8 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Наданням пільги щодо сплати податку, звільненням від сплати податків, держава має на меті встановлення певного рівня соціального або економічного захисту відповідної категорії платників податків.

Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.

Суд вважає, що такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об`єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об`єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду .

Верховним судом також сформовано новий правовий висновок, відповідно до якого: визначено, що застосування підпункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду .

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Натомість, позивач на противагу встановлених в ході перевірки обставин стосовно передачі об`єктів нерухомого майна в орендне користування для інших суб`єктів, заперечуючи обставини стосовно підставного нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки не довів належними доказами обставин стосовно використання належних йому будівель для виготовлення промислової продукції будь-якого виду.

Вирішуючи в межах цієї конкретної справи питання правомірності визначення податкового зобов`язання, з огляду на всі фактичні обставини даної справи, враховуючи положення Основного Закону, зокрема статті 13 Конституції України: Власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству ; статті 67 Конституції України, Кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом , а також дотримання відповідачем положень Податкового кодексу України в частині його повноважень та функцій, суд визнає, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем відповідно до чинного законодавства, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Баланс інтересів у спірних правовідносинах досягнутий шляхом реалізації відповідачем норм права при визначенні податкового зобов`язання позивачу без свавільного втручання та без покладення надмірного тягара.

За наведених положень законодавства, правової позиції Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду, суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Водночас, колегією суддів враховано положення підпункту 266.10.3. ст. 266 ПК України, відповідно до якого податкове зобов`язання з цього податку може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 статті 102 цього Кодексу.

Відповідно до п. 102.1-102.2 ст.102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов`язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.

Грошове зобов`язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного в абзаці першому пункту 102.1 цієї статті, якщо податкову декларацію за період, протягом якого виникло податкове зобов`язання, не було подано (пп.102.2.1 п. 102.2 ст. 102 ПК України).

Як слідує з матеріалів справи, позивач в порушення положень п.п. 49.1, п. 49.2 ст. 49; п.п. 266.6.1. п. 266.6 ст. 266; п.п. 266,7.5. п. 266.7 ст. 266 ПК України не подав податкову декларацію з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016-2019 роки, а відтак визначене позивачу грошове зобов`язання з податку на нерухоме майно здійснено відповідачем з дотриманням строків та приписів Податкового Кодексу України.

Обставини щодо неподання декларації з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за період 2016-2019 рр. позивачем не заперечувались.

Пунктом 120.1. ст. 120 ПК України передбачено, що неподання (крім випадків, якщо податкова декларація не подається відповідно до пункту 49.2 статті 49 цього Кодексу) або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов`язаними нараховувати і сплачувати податки та збори, податкових декларацій (розрахунків), а також іншої звітності, обов`язок подання якої до контролюючих органів передбачено цим Кодексом, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 170 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Враховуючи приведені положення законодавства та фактичні обставини справи, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача та скасування рішення суду першої інстанції, як такого що постановлено з порушенням норм матеріального права з прийняттям нового судового рішення про відмову позивачу у задоволенні позову.

Керуючись ст. 308, ст. 315, ст. 317, ст. 321, ст. 325, ст. 328, ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області задовольнити.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2019 року у справі №1.380.2019.004920 скасувати.

Ухвалити постанову, якою у задоволенні адміністративного позову Підприємства "Енергоцентраль-Електрон" - Дочірнього підприємства ПАТ "Концерн-Електрон" (місцезнаходження: 79018, м. Львів, вул. Залізнична, 18, код ЄДРПОУ 23961937) до Головного управління ДПС у Львівській області (місцезнаходження: 79003, м.Львів, вул.Стрийська, 35, код ЄДРПОУ 39462700) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ГУ ДФС у Львівській області №0009501401 та №0009511401 від 27.06.2019 - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. М. Шевчук судді Р. В. Кухтей С. П. Нос Повне судове рішення складено 09 квітня 2020 року.