Постанова

від 19.03.2020 по справі 910/12548/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" березня 2020 р. Справа№ 910/12548/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коробенка Г.П.

суддів: Агрикової О.В.

Козир Т.П.

за участю секретаря судового засідання Денисюк І.Г.

за участю представника(-ів): згідно з протоколом судового засідання від 19.03.2020

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Міко Транс

на рішення Господарського суду міста Києва

від 23.01.2020 (повне рішення складено 03.02.2019)

у справі №910/12548/19 (суддя Стасюк С.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Міко Транс

до Приватного акціонерного товариства Страхова компанія ПЗУ Україна

про стягнення коштів у розмірі 325354,03 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Міко Транс звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства Страхова компанія ПЗУ Україна про стягнення страхового відшкодування у розмірі 325354,03 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором добровільного страхування відповідальності автоперевізника № 312.994139294.20033 від 06.03.2018 в частині здійснення повного страхового відшкодування за договором.

У відзиві на позов відповідач проти позову заперечував, просив у задоволенні позовної заяви відмовити, вказуючи про те, що ним було виплачено страхове відшкодування згідно умов укладеного між сторонами договору добровільного страхування відповідальності автоперевізника № 312.994139294.20033 від 06.03.2018. Відповідач зазначав, що від суми збитку страховиком було відраховано ПДВ та франшизу і виплачено страхове відшкодування.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.01.2020 у справі №910/12548/19 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Відмовляючи в позові, суд виходив з відсутності підстав для сплати відповідачем на користь позивача страхового відшкодування у більшому розмірі, ніж було виплачено Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "ПЗУ Україна".

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю Міко Транс звернулось з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 23.01.2020 у справі №910/12548/19 та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також порушення судом норм матеріального та процесуального права. В апеляційній скарзі скаржником викладено обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, аналогічні тим, які викладено в позовній заяві та відповіді на відзив на позов. При цьому апелянт стверджує, що суд першої інстанції не правильно трактує пункт 5.6 договору добровільного страхування відповідальності автоперевізника. оскільки ДТП, як страховий випадок, сталася вже після ввезення та розмитнення товару ТОВ Еліт Україна ; натомість пунктом 5.6 договору передбачено, що у будь-якому випадку за цим договором відшкодуванню не підлягає податок на додану варість щодо вантажу, який ввозиться на митну територію України. З матеріалів справи вбачається, що позивачем товариству Еліт Україна перераховано 1385544, 58 грн вартості пошкодженого товару, з якої 1085027, 67 грн - сума, яку в подальшому відповідачем відшкодовано позивачу, 69592,81 грн - франшиза, яка не підлягає відшкодуванню та 230924,10 грн - ПДВ, яка підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Міко Транс на рішення Господарського суду м. Києва від 23.01.2020 у справі №910/12548/19; призначено розгляд апеляційної скарги на 19.03.2020.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2020 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Міко Транс про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції; доручено забезпечення проведення відеоконференції - Північно-західному апеляційному господарському суді.

У відзиві (запереченні) на апеляційну скаргу відповідач просить рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на те, що мотиви та підстави, зазначені в ній щодо скасування рішення суду є безпідставними та необґрунтованими, а рішення суду ухвалено у відповідності до вимог чинного законодавства. При цьому відповідач вказував, що у відповідності до умов пункту 5.6 договору добровільного страхування відповідальності автоперевізника, від суми збитку страховиком було відраховано ПДВ, оскільки при укладенні договору сторони погодили, що у будь-якому випадку при ввезенні товару на територію України при визначені розміру страхового відшкодування ПДВ не враховується.

Судове засідання в суді апеляційної інстанції здійснювалось в режимі відеоконференції.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В судовому засіданні представник відповідача заперечував проти апеляційної скарги, просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та надані пояснення, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні чи скасуванню, виходячи з наступного.

06.03.2018 між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "ПЗУ Україна", як страховиком, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Міко Транс", як страхувальником, укладено договір добровільного страхування відповідальності автоперевізника №312.994139294.20033 (далі - Договір страхування), відповідно до п. 3.2. якого предметом цього Договору страхування є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать законодавству України, і пов`язані з відшкодуванням страхувальником шкоди, заподіяної третім особам або їхньому майну, а також шкоди, заподіяної юридичним особам у зв`язку з наданням послуг по перевезенню вантажів.

17.12.2018 о 12:37 на автодорозі Київ-Чоп 498 км + 485 м, відносно ОСОБА_1 складено протокол серії БД номер НОМЕР_1 про адміністративне правопорушення за ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, з якого вбачається, що 17.12.2018 о 10:00 год. на автодорозі Київ-Чоп 498 км + 485 м, ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом, автомобілем марки Renault Premium/Krone державний номерний знак НОМЕР_2 / НОМЕР_3 , не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, не реагував на її зміну, не дотримався безпечної швидкості, не врахував погодні умови, не впоравшись із керуванням здійснив з`їзд у кювет внаслідок чого транспортний засіб отримав механічні пошкодження.

Постановою Костопільського районного суду Рівненської області від 18.01.2019 провадження у справі №564/3564/18 про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрито у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до розділу 5 Особливих умов страхування Договору страхування з урахуванням додатку №01 від 11.05.2018 до Договору страхування, до транспортних засобів, що здійснюють перевезення майна віднесено, зокрема, вантажний С-фургон Renault Premium, державний номер НОМЕР_2 та напівпричіп бортовий Krone, державний номер НОМЕР_3 .

18.12.2018 позивачем було повідомлено відповідача про випадок, який стався 17.12.2018 за адресою: автодорога Київ-Чоп, внаслідок якого було виявлено пошкодження вантажу.

Товариство з обмеженою відповідальністю Еліт-Україна , як власник пошкодженого товару, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди звернулося до позивача з претензією №476 від 22.01.2019 про відшкодування завданих збитків у розмірі 1385544,58 грн, з яких 1126459,00 грн без ПДВ - загальна вартість товару, 28161,48 грн - сума сплаченого мита, 230924,10 грн - сума ПДВ.

Листом №1767-31 від 12.03.2019 відповідач повідомив позивача про те, що подію від 17.12.2018 визнано страховим випадком та заведено справу №181218.01 від 18.12.2018; зазначено, що виплату по даній справі буде проведено після надання всіх необхідних документів; при цьому відповідач зазначив, що згідно умов Договору страхування, страховик проводить виплату страхового відшкодування страхувальнику після фактичної оплати страхувальником або його представником вимог, отриманих від третіх осіб.

Колегією суддів встановлено, що позивачем сплачено на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Еліт-Україна 1385544,58 грн вартості пошкодженого товару, що підтверджується платіжним дорученням №9074 від 12.03.2019 на суму 365249,91 грн, платіжним дорученням № 9076 від 13.03.2019 на суму 300000,00 грн, платіжним дорученням № 9081 від 14.03.2019 на суму 280294,67 грн, платіжним дорученням № 9070 від 15.03.2019 на суму 440000,00 грн.

Згідно страхового акта № 181218.01 від 22.03.2019 відповідачем було прийнято рішення про виплату страхового відшкодування у розмірі 1060190,55 грн та 28.03.2019 відповідачем згідно платіжного доручення № 1899 від 28.03.2019 виплачено на користь позивача страхове відшкодування у розмірі 1060190,55 грн.

Згідно страхового акта № 181218.01/1 від 14.01.2020 відповідачем було прийнято рішення про донарахування страхового відшкодування у розмірі 24837,12 грн та 16.01.2020 відповідачем згідно платіжного доручення № 477 від 16.01.2020 виплачено на користь позивача донараховане страхове відшкодування у розмірі 24837,12 грн.

Позивач звертався до відповідача з претензією №31/07-19 від 31.07.2019 з вимогою доплатити страхове відшкодування у розмірі 325354,03 грн.

Листом № 6282-31 від 21.08.2019 відповідач повідомив позивача про те, що страхове відшкодування виплачене в обсязі згідно умов Договору страхування та підстави для перегляду розміру страхового відшкодування та проведення доплати відсутні.

У позовній заяві позивач стверджує, що відповідачем не у повному обсязі здійснено виплату страхового відшкодування, внаслідок чого позивач просить стягнути з відповідача 325354,03 грн, що і стало підставою для звернення до суду.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Статтею 979 Цивільного кодексу України та статтею 16 Закону України "Про страхування" передбачено, що договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону України "Про стахування" добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Згідно з частинами першою-третьою статті 25 Закону України "Про страхування" здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком. Аварійні комісари - особи, які займаються визначенням причин настання страхового випадку та розміру збитків, кваліфікаційні вимоги до яких встановлюються актами чинного законодавства України. Страховик та страхувальник мають право залучити за свій рахунок аварійного комісара до розслідування обставин страхового випадку.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Частиною 1 ст. 988 Цивільного кодексу України передбачено, що, зокрема, страховик зобов`язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 Закону України "Про страхування" при настанні страхового випадку страховик зобов`язаний здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Згідно з ч. 3 ст. 26 Закону України "Про страхування" рішення про відмову у страховій виплаті приймається страховиком у строк не більший передбаченого правилами страхування та повідомляється страхувальнику в письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

В пункті 5.6. Договору страхування погоджено, що у будь-якому випадку за цим Договором відшкодуванню не підлягає податок на додану вартість щодо вантажу, який ввозиться на митну територію України.

Згідно з п. 11.7 Договору страхування виплата страхового відшкодування здійснюється в межах страхової суми (ліміту відповідальності) та з урахуванням ліміту відшкодування, з вирахуванням франшизи, передбаченої Договором, та вартості непошкодженого вантажу, що залишилися після страхового випадку та придатне до подальшого використання чи реалізації.

Відповідно до розділу 3 Особливих умов страхування Договору страхування франшиза по майну підвищеного ризику складає 10 %, але не менше 1500 доларів США і не більше 2500 доларів США.

Враховуючи умови укладеного між сторонами Договору страхування та розмір франшизи, передбачений даним Договором, колегія суддів погоджується з висновокм місцевого господарського суду про те, що позивач мав сплатити на користь позивача страхове відшкодування у розмірі 1085027,67 грн (1385544,58 грн (розмір збитків) - 230924,10 грн (ПДВ) - 69592,81 грн (франшиза) = 1085027,67 грн).

Доводи скаржника про те, що сума 230924,10 грн (ПДВ) підлягає відшкодуванню відповідачем, посилаючись на те, що страхова подія сталася вже після ввезення та розмитнення товару, є безпідставними, оскільки в договорі страхування чітко визначено, що у будь-якому випадку податок на додану вартість щодо вантажу не підлягає відшкодуванню.

Як встановлено вище, відповідачем сплачено на користь позивача страхове відшкодування у загальному розмірі 1085027,67 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжного доручення № 1899 від 28.03.2019 на суму 1060190,55 грн та платіжного доручення № 477 від 16.01.2020 на суму 24837,12 грн.

Таким чином, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача 325354,03 грн страхового відшкодування відсутні. Позивачем не доведено, а матеріалами справи не підтверджено необхідності виплати позивачу страхового відшкодування у більшому розмірі, ніж було виплачено Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "ПЗУ Україна".

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Міко Транс" до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" про стягнення 325354,03 грн страхового відшкодування є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі учасникам справи було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні.

Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, скарга задоволенню не підлягає.

Колегія суддів погоджується із здійсненим судом першої інстанції розподілом судових витрат.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги відповідно до статті 129 ГПК України покладається судом на апелянта.

Керуючись ст. ст. 129, 240, 267-270, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Міко Транс залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2020 у справі №910/12548/19 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/12548/19 повернути Господарському суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 08.04.2020.

Головуючий суддя Г.П. Коробенко

Судді О.В. Агрикова

Т.П. Козир