Рішення

від 06.04.2020 по справі 924/81/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" квітня 2020 р. Справа № 924/81/20

м. Хмельницький

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Субботіної Л.О., розглянувши матеріали справи

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ПК Індустрія" м.Харків

до приватного підприємства "Агрогуртовня" м. Хмельницький

про стягнення 8 144,53 грн.

Представники сторін: не з'явились

ВСТАНОВИВ:

03.02.2020 до господарського суду Хмельницької області надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім" "ПК Індустрія" м. Харків до приватного підприємства "Агрогуртовня" м. Хмельницький про стягнення 23085,03 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що 05.02.2018 між сторонами укладений договір поставки №050218/2, за яким позивач зобов'язався поставити і передати у власність відповідача, а відповідач прийняти і своєчасно оплатити підшипники, ГТВ, кільця стопорні, ланцюги приводні та іншу продукцію виробничо-технічного призначення. За видатковою накладною № 502023 від 05.02.2018 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 21504,67 грн. Відповідно до п. 4.1 договору відповідач повинен був здійснити оплату отриманого товару до 26.02.2018 включно. Проте, відповідач сплатив лише 6504,67 грн. Сума заборгованості відповідача перед позивачем на день подання позову складала 15000,00 грн. В зв'язку з порушенням відповідачем своїх договірних зобов'язань, позивач на підставі п. 7.2 договору заявив до стягнення 3093,39 грн. пені та 1800,00 грн. штрафу, а також на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України 2236,00 грн. інфляційних втрат та 955,64 грн. 3% річних.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 03.02.2020 вказану позовну заяву передано для розгляду судді Субботіній Л.О.

Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 06.02.2020 відкрито провадження у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім" "ПК Індустрія" м.Харків до приватного підприємства "Агрогуртовня" м.Хмельницький про стягнення 23085,03грн. в порядку розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 12:00 год. 12 березня 2020 року.

Представник відповідача у відзиві на позов від 25.02.2020 вважає вимоги позивача безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Зазначає, що згідно платіжного доручення № 405 від 24.02.2020 ПП "Агрогуртовня" перерахувало на користь ТОВ "Торговий дім "ПК Індустрія" суму 15 000,00 грн. З приводу вимог про стягнення пені та штрафу вказує, що позивач звернувся із вимогами про стягнення пені за період з 27.02.2018 по 27.08.2018 та штрафу станом на 28.04.2018 після спливу строку позовної давності (один рік). Крім того, в порушення ст.61 Конституції України позивач просить стягнути і штраф і пеню за одне й те саме правопорушення. Щодо нарахування інфляційних втрат, відповідач звертає увагу, що при розрахунку позивачем не враховані здійснені відповідачем проплати та дефляційні процеси, зокрема за період з липня по грудень 2018 року та з травня по грудень 2019 року. Із вказаних підстав просить в позові відмовити в повному обсязі. Також представник відповідача подав заяву про застосування строків позовної давності.

Представник позивача у відповіді на відзив від 03.03.2020 вказує, що спеціальна позовна давність в один рік передбачена для певних видів вимог, серед яких не містяться вимоги про стягнення основної суми боргу, сплату інфляційних втрат та 3% річних, тому клопотання відповідача про застосування позовної давності до всіх вимог не може бути задоволено судом. Зазначає, що одночасне стягнення пені та штрафу за порушення зобов'язання не суперечить ст.61 Конституції України, оскільки вони не є самостійними видами юридичної відповідальності. Крім того, сторони передбачили у договорі можливість такого стягнення. З приводу суми основного боргу, то позивач, зважаючи на його сплату після відкриття провадження у справі, користуючись своїм правом, передбаченим п. 1 ч. 2 ст. 46 ГПК України, відмовився від позову у даній частині вимог та відповідно до ч. 3 ст. 130 ГПК України просив покласти судові витрати на відповідача. Також позивач вказує, що при розрахунку інфляційних втрат ним не враховувалися періоди, за які мала місце дефляція та були враховані здійснені відповідачем часткові оплати товару. В той же час відповідач не надав жодних контррозрахунків, тому вважає його твердження безпідставними та недоведеними.

Згідно ухвали суду від 12.03.2020 закрито провадження у справі № 924/81/20 в частині позову товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ПК Індустрія" м.Харків до приватного підприємства "Агрогуртовня" м. Хмельницький про стягнення 15000,00 грн. основної заборгованості на підставі п. 4 ч. 1 ст. 231 ГПК України (позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом).

У відповідності до ухвали суду від 12.03.2020 суд прийняв заяву позивача про збільшення позовних вимог, у зв'язку із чим предметом позову є стягнення 8144,53грн., з яких 3093,39 грн. пені, 1800,00 грн. штрафу, 2266,00 грн. інфляційних втрат та 985,14 грн. 3 % річних. Крім того, даною ухвалою суд задовольнив клопотання представника відповідача та відклав розгляд справи по суті на 26.03.2020.

Ухвалою суду від 26.03.2020 відкладено судове засідання для розгляду справи по суті на 11:00 год. 06 квітня 2020 року за клопотанням представника відповідача.

Зважаючи на приписи ч. 4 ст. 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", постанови Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 та № 239 від 25.03.2020, лист Ради суддів України від 16.03.2020 №9рс-186/20, з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, представники сторін в судове засідання 06.04.2020 не викликались.

На адресу суду надійшло клопотання представника відповідача від 06.04.2020 про перенесення судового засідання на іншу дату, в зв'язку з наміром представника взяти участь у судових засіданнях та надати суду розрахунок та докази понесених судових витрат.

Представник позивача у раніше поданому клопотанні від 29.03.2020 заперечував проти відкладення судового засідання. Вказував, що докази понесених судових витрат повинні були бути подані відповідачем до суду разом з поданням відзиву на позов. Тому подання безпідставних клопотань про відкладення/перенесення судових засідань, на думку позивача, є зловживанням процесуальними правами, що призводить до затягування розгляду справи та є неприпустимим відповідно до ст. 43 ГПК України.

Розглянувши клопотання відповідача про відкладення/перенесення судового засідання, суд враховує наступне.

Розгляд справи № 924/81/20 здійснюється у порядку спрощеного позовного провадження.

Згідно ст. 248 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Судове засідання у даній справі двічі відкладалось за клопотаннями представника відповідача. При цьому у клопотанні від 25.03.2020 останній вказував в тому числі про свій намір надати суду розрахунок та докази понесених судових витрат.

Ухвалами господарського суду від 19.03.2020 та від 26.03.2020 було роз'яснено сторонам порядок подання будь-яких звернень під час дії карантину. Крім того, в ухвалі суду від 26.03.2020 про відкладення судового засідання на 06.04.2020 суд повідомив сторін про проведення судового засідання без їх участі та про можливість подати наявні у них докази до дати судового засідання.

За таких обставин суд дійшов висновку, що представник відповідача не був позбавлений права та можливості надати суду розрахунок та докази понесених судових витрат до судового засідання, призначеного на 06.04.2020. Доказів на спростування вказаного матеріали справи не містять.

Також суд враховує, що предметом розгляду у даній справі з врахуванням ухвали про залишення без розгляду частини позовних вимог є стягнення пені, штрафу, 3 % річних та інфляційних втрат. Протягом розгляду справи суд здійснив усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи, участь сторін в судових засіданнях обов'язковою не визнавалась, а відповідач реалізував своє право на захист шляхом подання відзиву на позов від 25.02.2020 із доказами, а також заяви про застосування строків позовної давності від 25.02.2020.

Зважаючи на викладене, подання представником відповідача клопотань про відкладення судового засідання з метою надання доказів понесених судових витрат спрямоване на безпідставне затягування розгляду справи.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За таких обставин та зважаючи на закінчення визначеного ст. 248 ГПК України строку розгляду справи, суд відмовляє представнику відповідача у задоволенні клопотання про відкладення судового засідання та вважає за можливе розглянути справу по суті без участі сторін за наявними у ній матеріалами.

При цьому суд не вбачає підстав для застосування положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 №540-IX (набрав чинності 02.04.2020), яким розділ X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України доповнено пунктом 4, оскільки дані норми не містять положень щодо продовження строку, визначеного ст. 248 ГПК України.

Суд під час розгляду матеріалів справи встановив наступні обставини.

05.02.2018 між товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ПК Індустрія" (далі - продавець) та приватним підприємством "Агрогуртовня" (далі - покупець) укладено договір поставки № 050218/2 (далі - договір), згідно п. 1.1 якого продавець, у порядку і на умовах, визначених цим договором зобов'язується поставити і передати у власність покупця, а покупець прийняти та своєчасно оплатити підшипники, ГТВ, кільця стопорні, ланцюги приводні, манжети та іншу продукцію виробничо-технічного призначення (далі - товар) партіями, в асортименті, кількості і за цінами, вказаними в рахунках.

Загальна сума цього договору визначається як вартість товару, переданого продавцем відповідно до рахунків до цього договору (п. 2.1 договору).

Пунктом 3.1 договору визначено, що товар поставляється партіями. Асортимент і кількість виробів у партії узгоджуються між продавцем і покупцем і вказуються у видаткових накладних.

Підтвердженням факту узгодження ціни, кількості і термінів постачання товару є фактичне отримання товару покупцем згідно до видаткової накладної (п. 3.5 договору).

Відповідно до п. 4.1 договору покупець здійснює оплату кожної партії товару по відповідному рахунку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця протягом 14 банківських днів з моменту відвантаження товару.

Цей договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2019. Договір може бути пролонгований за письмовою згодою сторін (п.п. 6.1, 6.2 договору).

За умовами п. 7.2 договору за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань добросовісна сторона має право стягнення упущеної вигоди, пені (штрафної неустойки) у розмірі 0,1 % від суми невиконаних зобов'язань, за кожен день прострочення виконання зобов'язань. За прострочення зобов'язань понад 60 днів винна сторона сплачує добросовісній стороні додатково штраф у розмірі 10% від суми невиконаного в строк зобов'язання.

Договір підписаний сторонами та скріплений відтисками їх печаток.

Згідно видаткової накладної № 502023 від 05.02.2018 ПП "Агрогуртовня" отримало від ТОВ "Торговий дім "ПК Індустрія" товар на загальну суму 21 504,67 грн., що підтверджується підписом відповідача на накладній, скріпленим відтиском печатки, а також квитанцією про прийом вантажу № 2170189185.

05.02.2018 позивач виписав відповідачу рахунок на оплату № 502019 від 05.02.2018 на суму 21504,67 грн.

У відповідності до банківських виписок та платіжних доручень № 113_31011/23 від 01.03.2018 на суму 1000,00 грн., №147_3К037/26 від 20.03.2018 на суму 1000,00 грн., № 173_3Т017/28 від 29.03.2018 на суму 1504,67 грн., № 378 від 12.07.2018 на суму 1000,00 грн., № 92 від 13.05.2019 на суму 2000,00 грн. приватне підприємство "Агрогуртовня" перерахувало на рахунок ТОВ "Торговий дім "ПК Індустрія" кошти в сумі 6 504,67 грн.

В зв'язку з порушенням відповідачем своїх договірних зобов'язань, позивач звернувся до суду із даним позовом та на підставі п. 7.2 договору заявив до стягнення з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог 3093,39 грн. пені та 1800,00 грн. штрафу, а також на підставі ч. 2 ст.625 ЦК України 2266,00 грн. інфляційних втрат та 985,14 грн. 3% річних.

Після відкриття провадження у справі № 924/81/20 (ухвала від 06.02.2020) приватне підприємство "Агрогуртовня" перерахувало на рахунок ТОВ "Торговий дім "ПК Індустрія" кошти в сумі 15 000,00 грн. з призначенням платежу - погашення боргу, що підтверджується платіжним дорученням № 405 від 24.02.2020.

На підтвердження понесених витрат на оплату правничої допомоги позивач долучив до матеріалів справи договір № 1-27 про надання правничої (правової) допомоги від 27.01.2020, укладений між ТОВ "Торговий дім "ПК Індустрія" та адвокатом Трушкевич В.В., акт здавання-прийому наданої правничої (правової) допомоги від 30.01.2020, платіжне доручення № 3584 від 30.01.2020 на суму 4000,00 грн. та реєстр операцій за 30.01.2020, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ДН № 5637 від 25.09.2019.

Аналізуючи надані докази та пояснення представників сторін, оцінюючи їх у сукупності, суд приймає до уваги наступне.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України (далі - ГК України) майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

З положень ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 173 ГК України вбачається, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно п.1 ч.2 ст.11 ЦК України однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Як вбачається із матеріалів справи, 05.02.2018 між сторонами укладено договір поставки №050218/2, за умовами п. 1.1 якого позивач зобов'язався поставити і передати у власність відповідача підшипники, ГТВ, кільця стопорні, ланцюги приводні, манжети та іншу продукцію виробничо-технічного призначення (далі - товар) партіями, а відповідач прийняти та своєчасно оплатити товар в асортименті, кількості і за цінами, вказаними в рахунках.

Позивач на виконання умов договору передав відповідачу товар на загальну суму 21504,67грн., що підтверджується видатковою накладною № 502023 від 05.02.2018 та квитанцією про прийом вантажу № 2170189185.

Положеннями ст. 692 ЦК України врегульовано порядок оплати товару за договорами купівлі-продажу, який згідно ч. 2 ст. 712 ЦК України застосовується також до договорів поставки. Зокрема, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).

Сторони у п. 4.1 договору передбачили, що покупець здійснює оплату кожної партії товару по відповідному рахунку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця протягом 14 банківських днів з моменту відвантаження товару.

Таким чином, відповідач повинен був сплатити позивачу 21504,67 грн. у строк до 26.02.2018 включно.

Положеннями ст. ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України встановлено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускається.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) стаття 610 ЦК України визначає, як порушення зобов'язання.

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Суд встановив, що відповідач здійснив оплату за товар з порушенням строків, встановлених в договорі поставки № 050218/2 від 05.02.2018. Так, до відкриття провадження у даній справі відповідач частково розрахувався за отриманий товар на загальну суму 6504,67 грн., зокрема згідно платіжних доручень № 113_31011/23 від 01.03.2018 на суму 1000,00 грн., №147_3К037/26 від 20.03.2018 на суму 1000,00 грн., № 173_3Т017/28 від 29.03.2018 на суму 1504,67 грн., № 378 від 12.07.2018 на суму 1000,00 грн., № 92 від 13.05.2019 на суму 2000,00 грн.

Остаточний розрахунок за отриманий товар відповідач здійснив після відкриття провадження у справі № 924/81/20 (ухвала від 06.02.2020) шляхом перерахування на рахунок позивача коштів в сумі 15 000,00 грн. згідно платіжного доручення № 405 від 24.02.2020.

В зв'язку із вказаним позивач відмовився від позову в частині стягнення 15000,00грн. основного боргу. Дана відмова прийнята судом та ухвалою від 12.03.2020 закрито провадження у справі № 924/81/20 в частині позову товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ПК Індустрія" м.Харків до приватного підприємства "Агрогуртовня" м. Хмельницький про стягнення 15000,00 грн. основної заборгованості на підставі п. 4 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач порушив умови договору поставки №050218/2 від 05.02.2018.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 230 ГК України передбачено обов`язок учасника господарських відносин сплатити неустойку, штраф, пеню у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною другою ст. 551 ЦК України передбачено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони у п. 7.2 договору передбачили, що за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань добросовісна сторона має право стягнення упущеної вигоди, пені (штрафної неустойки) у розмірі 0,1 % від суми невиконаних зобов'язань, за кожен день прострочення виконання зобов'язань. За прострочення зобов'язань понад 60 днів винна сторона сплачує добросовісній стороні додатково штраф у розмірі 10% від суми невиконаного в строк зобов'язання.

В той же час відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Однак, розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

З врахуванням вищевказаних положень ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 6 ст. 232 ГК України, позивач заявив до стягнення з відповідача пеню в розмірі 3093,39 грн. за період з 27.02.2018 по 27.08.2018.

Перевіривши розрахунок заявлених до стягнення сум пені, суд дійшов висновку, що позивачем обґрунтовано заявлено до стягнення лише 3089,26 грн. пені, оскільки відповідно до п.1.9 постанови ВГСУ від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені, що не було враховано позивачем. Пеня у сумі 4,13 грн. заявлена безпідставно.

Також позивач просить стягнути штраф в сумі 1800,00 грн. Суд встановив, що станом на 28.04.2018 (період прострочки виконання зобов'язання понад 60 днів) заборгованість відповідача перед позивачем складала 18000,00 грн. Отже, позивачем обґрунтовано заявлено до стягнення штраф у розмірі 1800,00 грн. (10% від суми невиконаного зобов'язання).

При цьому суд враховує, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК - видами штрафних санкцій, тобто, не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018р. у справі № 911/2813/17, від 22.03.2018р. у справі № 911/1351/17, від 17.05.2018р. у справі № 910/6046/16, від 25.05.2018р. у справі № 922/1720/17, 09.07.2018р. у справі № 903/647/17.

Позивач також просить стягнути з відповідача з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог 985,14грн. - 3% річних та 2266,00грн. інфляційних втрат.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, перевіривши розрахунок заявлених до стягнення 3% річних за період з 27.02.2018 по 23.02.2020 встановив, що позивач обґрунтовано заявив до стягнення 985,14 грн.

Щодо заявлених до стягнення інфляційних втрат, то суд враховує, що згідно п. 3.1 постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" від 17.12.2013 року № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Відповідно до п. 3.2 вищевказаної постанови індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення.

При розрахунку інфляційних втрат позивач не врахував періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Зважаючи на викладене, суд провів перерахунок та встановив, що інфляційні нарахування становлять 1958,95 грн., зокрема:

- за період з березня по червень 2018 року, нараховані на заборгованість в сумі 18000,00 грн., в розмірі 343,58 грн.;

- за період з липня 2018 року по квітень 2019 року, нараховані на заборгованість в сумі 17000,00 грн., в розмірі 1496,59 грн.;

- за період з травня 2019 року по січень 2020 року, нараховані на заборгованість в сумі 15000,00 грн., в розмірі 118,78 грн.

У стягненні інфляційних втрат в сумі 307,05 грн. слід відмовити, в зв'язку з їх безпідставністю.

Враховуючи встановлені судом факти та зміст позовних вимог, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 3089,26 грн. пені, 1800,00 грн. штрафу, 985,14грн. - 3 % річних та 1958,95 грн. інфляційних втрат є обґрунтованими та підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами.

В той же час відповідач подав до суду заяву про застосування строків позовної давності.

Суд враховує, що згідно з приписами ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України)

Статтею 258 ЦК України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.ч. 1,5 ст. 261 ЦК України)

Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу (ч. 1 ст. 260 ЦК України).

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст.253 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 254 ЦК України строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

Суд встановив, що сума пені, яка обґрунтовано заявлена позивачем до стягнення, становить 3089,26 грн. та нарахована за період з 27.02.2018 по 27.08.2018. Отже, станом на 28.08.2019 закінчився річний строк позовної давності щодо вимог про стягнення всієї суми пені.

Штраф в сумі 1800,00 грн. нарахований позивачем 28.04.2018 після закінчення 60 днів з моменту прострочки виконання зобов'язання. Тому річний строк позовної давності щодо даних вимог закінчився 29.04.2019.

Згідно відмітки поштової установи на конверті, позивач звернувся з позовом у даній справі 30.01.2020. Отже, позивачем пропущено строк позовної давності за вказаними вимогами.

Зважаючи на викладене, позовні вимоги про стягнення 3089,26 грн. пені та 1800,00 грн. штрафу не підлягають задоволенню, в зв'язку із пропуском строку позовної давності.

В той же час за вимогами про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат встановлений загальний строк позовної давності - три роки, оскільки вказані суми не є штрафними санкціями.

Позивач заявив до стягнення 3 % річних за період з 27.02.2018 по 23.02.2020 та інфляційні втрати за березень 2018 року - січень 2020 року. Отже, позивачем не пропущений строк позовної давності для звернення до суду із вимогами про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищезазначені обставини справи у їх сукупності, положення законодавства, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог частково та стягнення з відповідача на користь позивача 985,14 грн. 3 % річних та 1958,95 грн. інфляційних втрат. У стягненні 3093,39 грн. пені, 1800,00 грн. штрафу та 307,05 грн. інфляційних втрат суд відмовляє.

При розподілі судових витрат суд враховує, що згідно з вимогами ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За приписами ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Згідно ч. 1-4 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співрозмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4)ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Позивач заявив до стягнення 4000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу (1000,00 грн. за юридичний аналіз документів, підготовку справи до розгляду, збір та оформлення доказів, 1500,00 грн. за складання тексту позовної заяви, 1500,00 грн. за розрахунок основної суми заборгованості, пені, штрафу, процентів річних та інфляційних втрат) та 2102,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Суд встановив, що надання адвокатом Трушкевич В.В. адвокатських послуг в господарському суді Хмельницької області у справі №924/81/20 підтверджується договором № 1-27 про надання правничої (правової) допомоги від 27.01.2020, укладеним між ТОВ "Торговий дім "ПК Індустрія" та адвокатом Трушкевич В.В., актом здавання-прийому наданої правничої (правової) допомоги від 30.01.2020, платіжним дорученням № 3584 від 30.01.2020 на суму 4000,00 грн. та реєстром операцій за 30.01.2020, свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю серія ДН №5637 від 25.09.2019.

Суд приймає до уваги, що позовна заява, відповідь на відзив, заява про збільшення позовних вимог та інші заяви по суті справи підписані адвокатом Трушкевич В.В. Даний представник приймав участь у судовому розгляді справи в засіданні 12.03.2020 в режимі відеоконференції.

Таким чином, позивач згідно з вимогами ст. 74 ГПК України довів надання йому послуг професійної правничої допомоги під час розгляду справи №924/81/20, у зв'язку із чим заявлені до стягнення витрати на правничу допомогу в розмірі 4000,00грн. є підтвердженими та обґрунтованими.

В той же час в зв'язку з частковим задоволенням позовних вимог судові витрати відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам. При цьому зважаючи на те, що позивач відмовився від позову в частині основного боргу унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, то суд з урахуванням ч. 3 ст. 130 ГПК України та заяви позивача, що міститься у відзиві на позов від 03.03.2020, вважає за необхідне понесені судові витрати в частині суми основної заборгованості також покласти на відповідача. Отже, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 1 629,69 грн. витрат на оплату судового збору, 3 101,22 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст. ст. 20, 24, 27, 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240-242, 247, 252, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ПК Індустрія" м.Харків до приватного підприємства "Агрогуртовня" м. Хмельницький про стягнення 8 144,53 грн. задовольнити частково.

Стягнути з приватного підприємства "Агрогуртовня" (м. Хмельницький, вул.Маршала Гречко, буд. 12, кв. 23, код 35361125) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ПК Індустрія" (м.Харків, пров.Сімферопольський, буд. 6, літера "Д-1", код 38773958) 985,14 грн. (дев'ятсот вісімдесят п'ять гривень 14 коп.) 3 % річних, 1958,95 грн. (одна тисяча дев'ятсот п'ятдесят вісім гривень 95 коп.) інфляційних втрат, 1 629,69 грн. (одна тисяча шістсот двадцять дев'ять гривень 69 коп.) витрат на оплату судового збору, 3 101,22 грн. (три тисячі сто одна гривня 22 коп.) витрат на професійну правничу допомогу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

У стягненні 3093,39 грн. пені, 1800,00 грн. штрафу та 307,05 грн. інфляційних втрат відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржено протягом 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення. Порядок подання апеляційної скарги визначений ст. 257 ГПК України та підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України.

Повне рішення складено 10.04.2020.

Суддя Л.О. Субботіна

Віддруковано у 4 примірниках:

1- до справи,

2,3 - позивачу (61052, м. Харків, пров. Сімферопольський, буд. 6, літера "Д-1" та 61010, м. Харків, вул. Нетіченська, буд. 31, кв. 42),

4, 5- відповідачу (29000, м. Хмельницький, вул. Маршала Гречко, буд. 12, кв. 23 та 29000, м.Хмельницький, вул.Соборна, 57, офіс 62).

Надіслати усім рекомендованим листом з повідомленням про вручення.