Рішення

від 10.04.2020 по справі 826/14639/17

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 квітня 2020 року м. Київ № 826/14639/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Добрянської Я.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Поліхімпром" доГоловного управління Державної фіскальної служби у м. Києві провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14.08.2017 №0005491402 ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Поліхімпром" з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14.08.2017 №0005491402.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що висновки акту перевірки щодо нереальності господарських операцій, які мали місце між позивачем та його контрагентом ТОВ Сіател Компані , спростовуються змістом господарських операцій, оскільки позивачем досягнуто економічного ефекту, господарські операції оформлені відповідними первинними документами. На час, коли позивач мав господарські взаємовідносини зі своїм контрагентом, відомості в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про такого контрагента були підтвердженими, така особа була зареєстрована як платник податку, а відтак податкове повідомлення-рішення є протиправними та підлягає скасуванню.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.01.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2018, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДФС від 14.08.2017 №0005491402.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29.01.2019р. касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.01.2018 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2018 - скасовано. Справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

При цьому, скасовуючи вказані рішення, Верховний Суд вказав на те, що судами попередніх інстанцій не дано належної оцінки доводам відповідача про те, що документи бухгалтерської звітності позивача, не можуть самі по собі, підтверджувати реальність виконання господарської угоди укладеної з ТОВ Сіател Компані , оскільки з наданих контролюючим органом доказів вбачається, що останнє через відсутність належної кадрової та матеріально-технічної бази об`єктивно не мало можливості та фактично не виконувало роботи, перелік, обсяг та вартість яких відображено у наданих Товариством документах.

Судами не враховано, що для виконання демонтажно-монтажних, ремонтних та регламентних робіт по обслуговуванню та ремонту електричних підстанцій виконавець вказаних робіт повинен мати персонал з достатньою кваліфікацією для виконання таких робіт.

Судами залишено поза увагою, що акти здачі-прийняття робіт не дають можливості визначитися ані з обсягом, ані з характером цих робіт, матеріали справи не містять доказів прийняття робіт робочою комісією, створеною у відповідності до розділу 6 договору для визначення стану будівельної готовності та передання ТОВ Сіател Компані замовнику, разом з підписанням актів здачі-приймання об`єкту, виконавчої документації та креслення до цього договору. Крім того, згідно актів здачі-приймання робіт від 12.01.2016, 26.02.2016, 29.12.2015 та 27.08.2015 вбачається, що підрядником було виконано, а замовником - прийнято роботи з обслуговування електромереж, в той час, як умовами договору від 01.08.2015 проведення таких видів робіт взагалі не передбачалось.

Не зважаючи на те, що ДФС як в акті перевірки (аркуш акта 6) послалась на те, що з матеріалів кримінальних справ, які знаходяться в провадженні органів досудового слідства, вбачається, що ТОВ Сіател Компані є фіктивним підприємством, яке здійснює протиправну діяльність, судами попередніх інстанцій не з`ясовано, чи містять матеріали цих кримінальних справи докази, які можуть вплинути на оцінку доводів позивача щодо безпідставності та протиправності висновків контролюючого органу про заниження Товариством податку на додану вартість.

За таких обставин судами зроблено передчасний та такий, що не ґрунтується на матеріалах справи висновок про те, що наданими позивачем доказами спростовуються висновки ДФС, якими обґрунтовано прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, не забезпечено повного і всебічно з`ясування обставин в адміністративній справі, не вжито визначених законом заходів для з`ясування всіх обставин справи, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 826/14639/17 розподілено на суддю Добрянську Я.І.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.03.2019р. справу прийнято до провадження судді Добрянськоъ Я.І. та повідомлено сторони про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

З урахуванням вимог, викладених у постанові Верховного Суду від 29.01.2019р. зобов`язано відповідача та позивача протягом трьох днів з моменту отримання копії цієї ухвали надати пояснення з доказами на їх підтвердження з приводу обставин, які слугували скасуванню рішень суду першої та апеляційної інстанції.

Відповідачем подано відзив на адміністративний в якому зазначає, що під час прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення діяв у межах повноважень, у порядку та в спосіб встановлений Конституцією та законами України, оскільки надані позивачем первинні документи містять істотні недоліки змісту та форми, а відтак не можуть вважатись таким, що підтверджують реальність господарських операцій позивача з контрагентом. З огляду на викладене вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

23.07.2019р. суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Відповідно до наказу Головного управління ДФС у м. Києві від 14.07.2017р. № 6437 проведено позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ СІАТЕЛ КОМПАНІ за період з 01.08.2015р. по 31.08.2015р. та з 01.12.2015р. по 29.02.2016р.

За результатом проведеної перевірки складено акт від 27.07.2017р. № 285/26-15-14-02-03/32913970 Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю Поліхімпром (код 32913970) з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ Сіател Компані (код 39646750) за період з 01 серпня 2015 року по 31 серпня 2015 року та з 01 грудня 2015 року по 29 лютого 2016 року. (т. 1, а.с. 11-21)

У висновках вищезазначеного акту зазначено, що перевіркою встановлено порушення позивачем П. 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 217 400 грн, у тому числі по періодам: серпень 2015 року на суму 40000 грн, грудень 2015 року на суму 26667 грн, січень 2016 року на суму 75733 грн, лютий 2016 року на суму 75000 грн.

На підставі вищезазначеного акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 14.08.2017р. № 0005491402, яким згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пункту 123.1 статті 123, за порушення пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України Товариству з обмеженою відповідальністю Поліхімпром збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 271750,00 грн, в тому числі: за основним платежем - 217400 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 54350, 00 грн. (т. 1, а.с. 8)

Позивач вважаючи вищезазначене податкове повідомлення-рішення протиправним звернувся зі скаргою до ДФС України, однак рішенням ДФС України про результати розгляду скарг від 17.10.2017р. № 6/99-99-11-01-01-25 скаргу залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення без змін. (т. 1, а.с. 26-28)

Позивач вважаючи податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 14.08.2017р. № 0005491402 протиправним, звернувся до суду для захисту своїх прав та законних інтересів.

Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи та норми чинного законодавства, ознайомившись із доводами представників сторін, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до п.75.1. ст.75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки-цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Відповідно до пп.75.1.2 п.75.1 ст.75 ПК України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Відповідно до норм підпунктів 14.1.27, 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, "витрати" - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником), а "господарська діяльність" - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Об`єкт оподаткування податком на прибуток визначений у статті 134 ПК України як прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

В силу приписів абзацу 1 пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Тобто, наведені правові норми ПК України дозволяють платнику податку формувати витрати у зв`язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

В свою чергу за визначенням, наведеним у підпункті 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України, "податковий кредит" - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту "а" пункту 198.1, пунктів 198.2, 198.3 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У даній податковій накладній зазначаються в окремих рядках обов`язкові реквізити, перелік яких наведений у пункту 201.1 статті 201 ПК України. Правовий статус податкової накладної закріплений в положеннях норм статті 201 цього Кодексу.

Виходячи з аналізу наведених норм в сукупності суд приходить до висновку, що ПК України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це: відсутність зв`язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність реальних поставок), відсутність податкової правосуб`єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає й те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

За приписами норм пунктів 44.1, 44.2, 44.3 статті 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Платники податку, які відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають об`єкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.

Юридичні особи - платники єдиного податку, які відповідають критеріям, визначеним підпунктом 3 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу, ведуть спрощений бухгалтерський облік доходів та витрат з метою обрахунку об`єкта оподаткування за методикою, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених пунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом не менш як 1095 днів (2555 днів - для документів та інформації, необхідної для здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статті 39 цього Кодексу) з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а в разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Визначення первинного документу та загальні вимоги до оформлення первинних документів містяться в Законі України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-ХІV (далі - Закон України від 16 липня 1999 року №996-ХІV) та в Положенні про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 та зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704.

Згідно частини 1 статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року №996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року №996-ХІV).

В свою чергу, інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку (частина 3 статті 9 цього Закону).

При цьому, як зазначив Вищий адміністративний суд України в своїх ухвалах від 14 січня 2015 року №К/9991/72258/12, від 21 жовтня 2014 року №К/800/6170/14 та від 26 серпня 2014 року №К/800/6501/14, податкове законодавство не встановлює перелік первинних документів, складенням яких мають оформлюватися ті чи інші операції. Разом з тим, відповідні первинні документи повинні містити усі необхідні реквізити, визначені частинами 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", повну інформацію про виконану господарську операцію та виступати носіями достовірних відомостей про таку операцію та її учасників.

Більше того, аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкових пільг мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

У зв`язку з наведеним недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

У разі якщо податковий орган доведе узгодженість дій між платником та його контрагентом, які свідчать про здійснення операцій без наміру створити відповідні цим операціям правові наслідки з метою отримати податкову вигоду, або що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов`язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов`язань, то право платника на податкові пільги та преференції не можна вважати законним.

Судом встановлено, що ТОВ "Поліхімпром" мало взаємовідносини з ТОВ Сіател Компані .

Так, 01.08.2015р. між ТОВ "Поліхімпром" (замовник) та ТОВ Сіател Компані (підрядник) укладено договір підряду № 11-08, за умовами якого замовник доручає, а підрядник зобов`язується на свій ризик, своїми силами провести роботи за завданням та за кошти замовника відповідно до умов договору, здати у встановлений строк роботи, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити закінчені наступні роботи. Вид робіт - демонтажно-монтажні, ремонтні роботи, регламентні роботи по обслуговуванню та ремонту електричних підстанцій (п.п.1.1, 1.2 договору). (далі - Договір № 11-08) (т. 1, а.с. 76-81)

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем додано до матеріалів справи копії актів здачі-прийняття робіт (надання послуг):

На підтвердження виконаних робіт позивачем надано акти здачі-прийняття робіт (надання послуг):

№ ОУ-0152708 від 27 серпня 2015 року на суму 240 000, 00 грн. (з ПДВ) - роботи з обслуговування ел. мереж; (т. 1, а.с.89)

№ ОУ-0042912 від 29 грудня 2015 року на суму 160 000, 00 грн. (з ПДВ) - роботи з обслуговування ел. мереж; (т. 1, а.с.88)

№ ОУ-0011201 від 12 січня 2016 року на суму 170 000, 00 грн. (з ПДВ) - роботи з обслуговування ел. мереж; (т. 1, а.с.86)

№ ОУ-0021201 від 12 січня 2016 року на суму 14 400, 00 грн. (з ПДВ) - роботи з обслуговування ел. мереж; (т. 1, а.с.87)

№ 00273101 від 31 січня 2016 року на суму 150 000, 00 грн. - будівельно-монтажні роботи на суму 125 000,00 грн.; (т. 1, а.с.84)

№ 283101 від 31 січня 2016 року виконавцем виконувались такі види робіт, як відновлення (ремонт) КЛ 10 (ДТЦ-ТП 1962) перекладка кабеля від ТП 954 до ТП 1451 довжиною 1 км 100 м) на суму 120 000, 00 грн. (з ПДВ); (т. 1, а.с. 85)

№ 00102602 від 26 лютого 2016 року на суму 450 000, 00 грн. (з ПДВ) (згідно Додатку до акту, в період з 01 лютого 2016 року по 26 лютого 2016 року виконувались такі роботи, як перекладка кабеля від ТП 954 до ТП 1451 довжиною 1 км 100 м). (т.1, а.с. 82-83)

Всього ТОВ Сіател Компані було виконано робіт на загальну суму 1 304 400, 00 грн.

Однак, суд зазначає, що з вищезазначених актів здачі-прийняття робіт неможливо встановити реальність та обсяг наданих позивачем послуг (виконаних робіт) з наданих актів виконаних робіт, оскільки відсутнє детальне визначення переліку наданих послуг, конкретизація суті таких робіт (послуг), способу їх виконання та витраченого часу, а міститься лише загальний їх перелік.

Тобто, наявні в матеріалах справи акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) є узагальнюючими документами, які не розкривають змісту та обсягу наданих послуг, не дають можливість ідентифікувати, які саме послуги надавалась та не дозволяють перевірити правильність формування ціни за послуги.

Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 25.09.2019р. у справі №520/11437/18, адміністративне провадження №К/9901/19975/19.

Більше того, як вбачається з матеріалів справи та вірно наголошено Верховним Судом, що договором обумовлено такі види робіт, як демонтажно-монтажні, ремонтні роботи, регламентні роботи по обслуговуванню та ремонту електричних підстанцій, однак згідно актів здачі-приймання робіт від 12.01.2016р., 26.02.2016р., 29.12.2015р. та 27.08.2015р. вбачається, що підрядником було виконано, а замовником - прийнято роботи з обслуговування ел. мереж , в той час, як умовами договору від 01.08.2015 проведення таких видів робіт взагалі не передбачалось.

Жодних пояснень з цього приводу позивачем під час нового розгляду справи до суду не надано.

Більше того, як вбачається з 6 розділу договору, крім іншого, обумовлено, що для прийняття робіт сторонами здійснюється робоча комісія для визначення стану будівельної готовності та що ТОВ Сіател Компані при закінченні робіт разом з підписанням акту здачі-приймання об`єкту зобов`язано передати замовнику виконавчу документацію та креслення до цього договору.

Однак, матеріали справи не містять доказів прийняття робіт робочою комісією, створеною у відповідності до розділу 6 договору для визначення стану будівельної готовності та передання ТОВ Сіател Компані замовнику, разом з підписанням актів здачі-приймання об`єкту, виконавчої документації та креслення до цього договору.

Позивач під час нового розгляду справи не скористався своїм правом спростувати такі твердження з наданням відповідних доказів або принаймні надати пояснення.

Також, судом встановлено, що на підтвердження виконання умов Договору № 11-08 позивачем додано до матеріалів справи копії податкових накладних (т. 1, а.с.112-118):

- від 27 серпня 2015 року №152708, від 26 лютого 2016 року №102602, від 12 січня 2016 року №11201, №21201, від 29 грудня 2015 року №42912 із номенклатурою Обслуговування ел. мереж ;

- від 31 січня 2016 року №273101 із номенклатурою Будівельно-монтажні роботи ;

- від 31 січня 2016 року №283101 із номенклатурою Відновлення (ремонт) КЛ 10 кв (ДТЦ-ТП 1962) .

При цьому, як наголошувалось вище, таких видів робіт Договором № 11-08, як Обслуговування ел. мереж не передбачалось.

Однак, щодо доводів відповідача про відсутність в матеріалах справи акту здачі-прийняття такого виду робіт, як Відновлення (ремонт) КЛ 10 кв (ДТЦ-ТП 1962) , суд не приймає їх до уваги, оскільки такий наявний в 1 томі на 85 арк.

Щодо доводів податкового органу про нереальність господарської операції з огляду на те, що контрагент позивача має ознаки фіктивності, суд зазначає таке.

Судом встановлено, що у період з 26.06.2015р. по 29.10.2015р. на посаді керівника ТОВ СІАТЕЛ КОМПАНІ перебував Денисенко О.В.

Як вбачається з матеріалів справи висновки податкового органу, які були покладені в основу акта перевірки та стали підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, ґрунтуються на обставинах нікчемності правочину між позивачем та ТОВ Сіател Компані , що обумовлена наявністю матеріалів кримінальних проваджень, внесених до Єдиного реєстру досудових розслідувань, порушених проти контрагента ТОВ Сіател Компані .

Крім того, податковий орган вказував на те, що згідно інформації ІС СФП ТОВ Сіател Компані зареєстроване (перереєстроване) на недійсні (втрачені, загублені) документи, що підтверджується заявою директора вказаного товариства, - Денисенка О. В., в якій останній повідомив про свою непричетність до реєстрації та ведення фінансово-господарської діяльності ТОВ Сіател Компані .

З огляду на що суд зазначає, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, а наявність первинних документів, які мають обов`язкові реквізити, визначені у законі, не є безумовною підставою для визнання правомірності формування податкового кредиту за умови, якщо такі первинні документи складені від імені суб`єкта підприємницької діяльності (юридичної особи), створеного з метою фіктивного підприємництва. Такий висновок зумовлений тим, що статус нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Відповідно, вчинені під час здійснення нелегальної діяльності операції не можуть бути легалізовані, а їх відображення у бухгалтерському та податковому обліках надавати передбачені законом податкові вигоди.

Такі обставини як наявність кримінального провадження, а більше того заперечення керівника контрагента позивача щодо участі у створенні та діяльності товариства, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, свідчить про неможливість використання таких документів на підтвердження реальності господарських операцій, оскільки, як вже було зазначено, статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального підтвердження її первинними документами. Первинні документи, які виписані фіктивним підприємством, не можуть вважатися належно оформленими документами, що підтверджують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум до витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту є безпідставним.

Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 14.05.2019р. у справі №826/10711/14 адміністративне провадження №К/9901/4650/18.

Більше того, обов`язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з`ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 2 та частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Відповідно до положень частини першої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Дієвість адміністративного судочинства істотно залежить від того, наскільки повно і всебічно підтверджені доказами обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, відповідно до вимог статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Також, суд зазначає, що сам факт того, що на момент розгляду справи щодо офіційних осіб ТОВ Сіател Компані не було постановлено вироків, не може без перевірки обставин, що стали відомі суду, спростовувати інформацію про непричетність до господарської діяльності контрагента його посадових осіб.

Таке правозастосування відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеномув постанові від 06 листопада 2018 року по справі №826/11041/14.

Також, вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 04.12.2019р. у справі №826/15729/17, адміністративне провадження №К/9901/17894/19.

Більше того, з наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що контрагент позивача через відсутність належної кадрової та матеріально-технічної бази об`єктивно не мав можливості та фактично не виконував роботи, перелік, обсяг та вартість яких відображено у наданих позивачем документах.

Також, судом враховано, що для виконання демонтажно-монтажних, ремонтних та регламентних робіт по обслуговуванню та ремонту електричних підстанцій виконавець вказаних робіт повинен мати персонал з достатньою кваліфікацією для виконання таких робіт, а доказів наявності вищеаказаного до суду не надано.

Слід зазначити, що підприємницька діяльність здійснюються суб`єктом господарювання на власний ризик, а відтак, у господарських правовідносинах учасники господарського обороту повинні проявляти розумну обачливість, адже негативні наслідки вибору недобросовісного контрагента покладаються на таких учасників. Так, належна податкова обачність як законна передумова отримання податкової вигоди, з якої випливає, що сумлінним платникам податку необхідно подбати про підготовку доказової бази, яка б підтверджувала прояв належної обачності при виборі контрагента.

При цьому, суд звертає увагу на те, що порушення вимог податкового законодавства на будь-якому з наведених етапів є достатнім для висновку про невідповідність фактичних і задекларованих платником податку наслідків господарських операцій для податкового обліку.

Таким чином, дослідивши надані позивачем первинні документи по взаємовідносинам із зазначеним підприємством суд встановив, що вони не підтверджують реального виконання господарських операцій вказаним контрагентом позивача по укладеному договору, оскільки складені неналежним чином, не містять достатню інформацію відносно змісту господарських операцій, які були опосередковані складенням цих документів, та не дають змогу вважати, що господарські операції реально відбулися і тягнуть настання реальних правових наслідків.

Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 09.04.2019р. у справі №814/2970/13-а адміністративне провадження №К/9901/3108/18.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

Керуючись ст. 77, 139, 242, 243, 251, 255 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліхімпром" - відмовити .

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Я.І. Добрянська